Сайт з предмета ЗАХИСТ ВІТЧИЗНИ 
Понеділок, 20.11.2017, 04:53

Вітаю Вас Гість | RSS
Головна | Реєстрація | Вхід

МЕНЮ НАШОГО САЙТА
Оголошення [27]
Інформація про дати та терміни проведення міропріємств
ЛЮДИ ТА ДАТИ У ВІЙСЬКОВІЙ ТА СВІТОВІЙ ІСТОРІЇ [1200]
Визначні військові дати та події Дні народження Дні смерти
Робота Хмельницького методоб'єднання [2]
Всі матеріали з роботи методичного об'єднання викладачів предмета "Захист Вітчизни"
Робочі питання методичного об'єднання [7]
Тут можна переглянути корисну інформацію з роботи методичного об'єднання викладачів "Захисту Вітчизни"
Військово-спортивна робота [11]
Матеріали змагань, результати, план проведення, сценарії.
7 фактів ПРО [2]
З історичних довідок
Поздоровлення [23]
Привітання зі святами, визначними датами
КОРИСНІ ПОРАДИ [2]
Завжди у людини виникають різні питання. Спорбуємо їх вирішити!?

Для нас це важливо
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 321

Форма входу

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Головна » 2017 » Листопад » 10 » 10 листопада народилися...
01:02
10 листопада народилися...
1483 
Мартін Лютер, християнський богослов, реформатор церкви.
 
   Ма́ртін Лю́тер (нім. Martin Luther; *10 листопада 1483, Айслебен — † 18 лютого 1546, Айслебен) — реформатор Церкви, засновник протестантського руху.
Мартін Лютер народився в Айслебені в багатодітній побожній родині шахтаря мідних копалень Мансфельда. З п'яти років малий Мартін вже був відданий на навчання у міську школу в Мансфельді. Очевидно він був дуже вразливою людиною, бо навіть у похилому віці згадував, як його били батьки і вчитель за найменшу провину. Чотирнадцятирічним батько його посилає на подальше навчання до Магдебурга, а потім до Айзенаха. У 1501 Лютер поступає до університету в Ерфурті.
Одного разу, переживши велике потрясіння під час громовиці, він дає обітницю піти у ченці і проти волі батька переступає поріг монастиря августинців, де у 1507 дістає посвячення в священики. Взимку 1510-11 Лютер з іншим монахом-августинцем здійснює прощу до Риму, який вразив його фальшивою побожністю місцевого духовенства і повною відсутністю очікуваної атмосфери святості у столиці католицизму. Розчарований, але непохитний у вірі, Лютер повертається додому і продовжує навчання і 1512 захищає докторську дисертацію у Віттенберзькому університеті.
Реформаторство
18 жовтня 1517 папа Лев Х випускає буллу про відпущення гріхів і продажу індульгенцій з метою «Сприяння побудові храму св. Петра і порятунку душ християнського світу». Лютер вибухає критикою ролі церкви в порятунку, яка виражається 31 жовтня 1517 року в 95 тезах[1]. Тези були також відправлені єпископу Бранденбурзькому і архієпископу Майнцському. Варто додати, що виступи проти папства були і раніше. Однак вони носили дещо інший характер. Очолені гуманістами виступи проти індульгенції розглядали проблему з точки зору людяності. Лютер же критикував догми, тобто християнський аспект вчення. Чутки про тези поширюються блискавично і Лютера викликають в 1519 році на суд і на Лейпцизький диспут, куди він з'являється, незважаючи на долю Яна Гуса, і в диспуті висловлює сумнів у справедливості й непогрішності католицького папства. Тоді Папа Римський Лев X піддає Лютера анафемі, в 1520 році буллу прокляття склав Пієтро з дому Аккольті[2] (в даний час католицька церква планує його «реабілітувати»[3]). Лютер публічно спалює у дворі Віттенберзького університету папську буллу Exsurge Domine про відлучення його від церкви і в зверненні «До християнського дворянства німецької нації» оголошує, що боротьба з папським засиллям є справою всієї німецької нації.
Перекладені з латини на німецьку і видрукувані великим тиражем тези несподівано знаходять великий розголос у суспільстві, його підтримують такі самі вільнодумці, як він, — рицарського стану Ульріх фон Гуттен, вчений європейського рівня, професор Віттенберзького університету Філіпп Меланхтон, навіть курфюрст Фрідріх Мудрий. Їхня підтримка додає Лютеру впевенності і він відмовляється на вимогу вищого духовенства визнати свої помилки. Більше того, він ставить під сумнів саме існування не тільки папства, але і Церкви взагалі. У відповідь папа Лев Х своєю буллою від 15 червня 1520 року погрожує йому відлученням від Церкви і дає 60 днів на роздуми і покаяння. Лютер далекий від покаяння, і тоді на вимогу папи новообраний імператор Карл V, який ще чекає на коронацію папою, видає едикт про спалення усіх друкованих праць Лютера. В багатьох містах Європи, зокрема у Льєжі, Кельні, Майнці книги, брошури, плакати були кинуті у вогонь, що справило велике враження на публіку. Тим не менше у Лютера лишається багато прихильників і у відповідь на той акт студентство Віттенберга спалює католицькі книжки і серед них Кодекс канонічного права. Присутній при цьому Лютер кидає у вогонь папську булу. Вісті про спалення Кодексу, неповага до якого каралася вічним прокляттям, блискавично поширюються по всій Німеччині і робить ще більше враження, ніж спалення праць Лютера. Папі не залишається нічого іншого, як відлучити єретика від Церкви і він робить це 3 січня 1521. Одночасно Карл V скликає у Вормсі рейхстаг і викликає туди Лютера (18 квітня 1521 р.). Від нього вимагають зректися своїх поглядів, але Лютер у ввічливій формі відмовляється це зробити. Вже після його від'їзду рейхстаг оголошує його поза законом, але він на той час з допомогою курфюрста Фрідріха вже встиг надійно сховатися у замку Вартбург під виглядом «рицаря Йорга». Тут, а пізніше у Віттенберзі він перекладає на німецьку мову Біблію і піклується організацією лютеранських громад, які виникають всюди в Німеччині. Своїм досконалим перекладом він зробив вагомий внесок в розвиток німецької мови — Біблія стала зрозуміла простим людям, хоч Лютер не дотримувався якогось одного діалекту німецької мови й широко застосовував власні новотвори. Лише у 1534 році він закінчує цю титанічну працю. Жодна літературна праця в ті часи не мала такого попиту, як Біблія Лютера. За двадцять років було випущено понад 400 її видань.
За допомогою прибічників Лютера, особливо Меланхтона, процес Реформації набирає силу. Демонструючи свій розрив з Католицькою Церквою, багато священників починають одружуватися, деякі цивільні особи зважуються виконувати ритуал причастя, а вірні — нищити образи і церковну скульптуру. Реформація йшла як «зверху», так і «знизу». Поступово виникає загроза соціальних заворушень і Лютер виходить з підпілля у Віттенберзі, щоб пом'якшити радикальність руху і тим, з одного боку, запобігти введенню в місто військ для встановлення порядку, а з другого, не наражати на небезпеку прихильних до нього курфюрстів, допомога яких була йому ще потрібна. Тим часом у Римі папський престол займає Адріан VI, який розглядає процес реформації як кару Божу за гріхи і намагається прийти до примирення з Лютером.
У цей час в Німеччині лицарство піднімає повстання, а в 1525 починається Селянська війна, духовним лідером якої став Томас Мюнцер. Лютер намагається переконати його у хибності насильницького шляху, але марно. Мюнцер звинувачує його в тому, що він зрадив загальній справі, а він, Мюнцер, цю справу продовжить. Та сталося інакше. Об'єднаними зусиллями феодально-княжої аристократії повстання було придушено і Мюнцер потрапив до рук ворога. Через кілька днів його стратили після нелюдських катувань.
За іншою версією під час Селянської війни 1524—1526 років Лютер виступив з різкою критикою бунтівників, написавши «Проти вбивчих і грабіжницьких зграй селян» (Wider die räuberischen und mörderischen Rotten der Bauern), де назвав розправу з винуватцями заворушень богоугодною справою.
Проте Реформація продовжується мирним шляхом, однак у цій ситуації в 1525 році 42-х річний Лютер робить несподіваний крок — він одружується з 26-річною колишньою черницею Катаріною фон Бора, яка два роки перед тим втекла з монастиря. Цим актом він хотів подати приклад духовенству, і, дійсно, багато ченців і священників його наслідували, але найближчі прибічники були дуже розчаровані тим, що їхній лідер фактично покинув їх у тяжкий час, надавши перевагу влаштуванню особистого життя.
Цей крок Лютера разом з іншими обставинами спонукали деяких діячів Реформації, здебільшого з числа гуманістів, повернутися в лоно Католицької Церкви. Зокрема, цьому сприяло загострення стосунків між Лютером і визнаним лідером гуманістів Еразмом Роттердамським, який спочатку займав нейтральну позицію у відношенню до Реформації, однак відверто висловлювана до нього неповага в листах Лютера викликала адекватну реакцію. Розходження у поглядах мало місце і серед самих реформаторів, спроби знайти спільну точку зору у теологічних і обрядових питаннях не мали успіху і врешті-решт розгалуження реформаторських церков стало неминучим. Решту свого життя Мартін Лютер провів у родинних турботах. Обтяжений фінансовими проблемами, він все ж не вимагає гонорару за свої книги, вдовольняючись скромною професорською платнею у Віттенберзькому університеті. Час від часу він бере участь у процесі ствердження протестантської Церкви, але цей процес вже йде незалежно від його волі. Він помирає в рідному Айслебені, куди виїхав залагодити суперечку про спадщину місцевого графа.
В 1529 році Лютер складає Великий і Малий Катехізис, які були покладені в основу Книги Злагоди.
У роботі Аугсбурзького рейхстагу 1530 року Лютер не брав участь, позиції протестантів на ньому представляв Меланхтон.
Наприкінці ХХ століття завдяки діяльності Івана Павла ІІ був реабілітований.
Елементи вчення
Вчення про державу
За вченням Лютера, Бог створив два царства: Боже і світське. Це він зробив через двоїсту природу людини, що є водночас і духовною, і тілесною. Існування двох царств, за вченням Лютера, детерміновано ще й тією обставиною, що світ складається в основному не зі справжніх християн. Якби в ньому переважали справжні християни, то не треба було б ні князів, ні панів, ні меча, ні права. Справжні християни не допускали б ніяких порушень закону, любили б один одного. Суперечливість людської природи, крайня недосконалість світу, в якому панує зло, виступають, на думку Лютера, причинами, які викликали до життя Божою волею світське царство. Під поняттям світського царства він розумів усю сферу відносин між людьми, що безпосередньо регулюється людськими законами, приписами. Нею охоплюються сукупності різних зв´язків: господарських, торгових, сімейних, а найголовніше — політичні.
Держава повинна піклуватися про зовнішні відносини і внутрішні порядки, вирішувати світські конфлікти, боротися з проявами зла. Особи, які здійснюють ці функції, володіють владою, їхня влада над оточенням основана на насильницькому штучному пануванні. Лютер закликав правителів дбати не про власну вигоду, славу тощо, а про добробут країни. Владарює ж доцільно, управляє розумно той князь (монарх), який використовує владу не як привілей, а здійснює її як повинність, покладену на нього Богом. Тобто християнський правитель має вважати себе слугою, а не паном народу.
Лютер вирізняв ще групу власне земних, світських факторів, які повинні враховуватись у стратегії управління державою. Це: реальний стан країни, соціальна й політична доцільність, здатність адміністрації продумувати і втілювати в життя свої наміри. Лютер наставляв правителів прислухатися до голосу розуму, реалістично пристосовуватися до ситуації. Отже, реформатор виступав за тверезе поєднання сили з мудрістю у здійсненні державної влади.
Світська влада не повинна сягати далі тіла і майна людини. У всьому іншому державі належить право вимагати повної покори. Лише в єдиному випадку він визнає можливість опору владі: коли правителі зневажають свободу християнина самому будувати свої відносини з Богом, у випадку втручання правителів у справи віри.
Вчення про право
Мартін Лютер ставився досить критично до тогочасного права. Особливій критиці піддавав право канонічне. Причина тому - захист каноністами позицій і домагань римо-католицької церкви.
Лютер висловлював ідею, що царства світу повинні управлятися за допомоги примусових законів. Світська влада інакше не може. Іншими способами не можна очистити землю від зла, навести порядок, зберігати спокій християн, карати злочинців. Але світська влада обмежена справами земними, людськими та безсила у справах віри, совісті. Свобода душі, галузь віри, внутрішній світ людини перебувають поза юрисдикцією держави, за межами дії її законів.
Класифікувавши усі закони, на перше місце він поставив божественний закон, однаковий для всіх. На друге - закон природний, властивий людям. На третьому місці опинився імператорський закон, який регламентує все світське управління. На четвертому місці розташовані закони міст і земель, обов´язкові лише для окремих місцевостей. Лютер визнавав, що всяке писане право випливає з природного розуму, природного права, яке, будучи похідним від волі Божої, являє собою якісно інший феномен, ніж право божественне. Світській владі, яка спирається на нього, природне право дозволяє управляти зовнішньою поведінкою людей, майном, речами.
Сім'я
13 липня 1525 року, Мартін Лютер одружився із Катаріною фон Бора (29.01.1499 — 20.12.1552), однією з 12 чорниць бернардинського монастиря, яким він допоміг втекти в квітні 1523 року. Катаріна фон Бора походила із шляхетної саксонської родини. Ще дівчинкою батьки відправили її до монастиря бернардинців, де вона пробула, аж до втечі у бочках з оселедцями, організованої Мартіном Лютером. Про свою дружину Мартін Лютер в серпні 1526 року писав: «Моя Кеті, така люб'язна і добра до мене, що я не проміняв би свою бідність на усі скарби Креза».
Після одруження, пара переїхала жити в колишній монастир августинців поблизу Віттенберга, який їм подарував, як весільний подарунок, курфюрст Саксонії Іоан Стійкий. В них народилось шестеро дітей: Ганс (липень 1526 р.), Елізабет (10 грудня 1527 р.)- померла через декілька місяців, Магдалена(1529), Мартін (1531), Пауль (січень 1533), Маргарет (1534).
Переклад Біблії
У Вартбурзі Мартін Лютер залишався до 1 травня 1522 року inkognito як «Поміщик Йорг». Він переклав восени 1521 Новий Заповіт на німецьку мову. Це йому вдалось зробити за 11 тижнів. Для цього оригіналом йому слугував екземпляр грецької Біблії Еразма Роттердамського,[4] Він використовував також латинський переклад Біблії, а також Vulgata. Переклад Мартіна Лютера вийшов у вересні 1522. 1523 році світ побачила також його першу частину перекладу Старого Заповіту; обидва переклади вижили до 1525 вже у 22 видань й 110 перевидань. Таким чином до третини усіх німців, які були здатні читати, мали цю книжку у себе вдома. У 1534 році М. Лютер переклав залишок Старого заповіту із тодішнього знайдених рукописів Мазорету. Обидва Заповіти утворюють знамениту Біблію Мартіна Лютера.
Цим перекладом Мартін Лютер зробив зміст зрозумілішим простому народові. Щоправда, до цього були вже 14 верхньонімецьких й середньонімецькі видання Біблії. Але ці переклади завдяки своїй високопарній німецькій мові були важко зрозумілим для людей.
Мартін Лютер менше перекладав дослівно, а намагався перенести на німецьку мову біблійні вирази (sensus literalis) за їхнім значенням. Стиль його письма впливав на стиль і словотвір німецької мови століттями. Таким чином він вигадав такі слова, як Feuertaufe — бойове хрещення, Bluthund — кровопивця або лягавий собака, Selbstverleugnung — самозречення, самовідданість, Machtwort — вирішальне слово, Schandfleck — клеймо, пляма ганьби, Lückenbüßer — неповноцінний заступник, Gewissensbisse — докори сумління, Lästermaul — обмовник та Lockvogel — приманка. Його авторству належать також такі метафори як «Perlen vor die Säue werfen» — розкидувати перлини перед свинями, «ein Buch mit sieben Siegeln» — таємниця за сімома печатками, etwas ausposaunen — щось розтрубити, «im Dunkeln tappen» — блукати у темряві, «ein Herz und eine Seele sein» — жити душа в душу, «auf Sand bauen» — будувати на піску, «Wolf im Schafspelz» — вовк в овечій шкурі.
Мартін Лютер як новатор
Задля поширення думок Реформації, Мартін Лютер використав не популяризовані досі шляхи: памфлети, балади та ксилографію.
Памфлети
Хоча й написані латиною, 95 тез негайно викликали жваве обговорення: спочатку в учених колах Віттенберга, а згодом і далі за межами цього міста. У грудні 1517 року їх друковані видання у формі памфлетів і листівок одночасно з'явилися в Лейпцигу, Нюрнберзі й Базелі. Їх було випущено коштом друзів Лютера, яким той надіслав примірники. Невдовзі з'явилися й переклади німецькою, доступні для читання серед ширшого загалу, а не лише для вчених і кліру, які знали латину. Друг Лютера Фрідріх Міконіус пізніше писав, що «не минуло й 14 днів, як про ці тези знали по всій Німеччині, а за чотири тижні з ними ознайомився майже весь християнський світ».
Це неочікуване, але стрімке поширення 95 тез показало Лютеру, як передаване від людини до людини повідомлення може незабаром дійти до широкого загалу. «Їх друкують і розповсюджують так, як я собі уявити не міг», — писав він у березні 1518 року до нюрнберзького видавця, який опублікував німецький переклад тез.
На відміну від книжок, виготовлення яких займало тижні, а то й місяці, памфлет можна було надрукувати за день-два. Перші примірники видання, ціна яких майже дорівнювала ціні курки, спочатку розповсюджували в місті, де їх було надруковано. Прихильники Лютера рекомендували їх своїм друзям. Їх рекламували власники книгарень, ними торгували книгоноші. Крамарі, купці та проповідники перевозили примірники до інших міст, і, якщо вони викликали достатній інтерес, місцеві друкарі випускали власний наклад.
Це був один з найкращих та найпростіших способів швидко та масово розповсюдити власні ідеї. Наприклад, перший памфлет «Проповідь про індульгенції та милість», було перевидано 14 разів лише 1518 року накладами принаймні в тисячу екземплярів. Із 6 тис. різних памфлетів, виданих у німецькомовних державах у 1520—1526 роках, майже 1700 були виданнями праць Лютера. Загалом з майже 6-7 млн памфлетів, які було надруковано в перше десятиріччя Реформації, понад чверть належала його перу.
У багатьох памфлетах автор закликав читача обговорювати зміст з іншими й читати їх уголос неписьменним. Люди читали й обговорювали памфлети в родинному колі, серед друзів, у заїжджих дворах і шинках. У цих суперечках брали участь найрізноманітніші люди: від англійського короля Генріха VIII, якого за трактат проти Лютера, написаний спільно з Томасом Мором, папа назвав «захисником віри», до нюрнберзького шевця Ганса Сакса, який написав низку шалено популярних пісень на підтримку Лютера.
Памфлети Лютера спровокували у світі полеміку. Зокрема, продавець індульгенцій Тецель був одним із перших, хто вступив у друковану полеміку з Лютером, відповівши йому власною добіркою тез. Інші також вдалися до нового формату — памфлета, щоб долучитися до дискусії, підтримавши або спростувавши Лютерові аргументи. Сильвестр Маццоліні виступив на захист папи у своєму «Діалозі проти зухвалих тез Мартіна Лютера». Називав Лютера «прокаженим із латунними мізками та залізним носом» і заперечував усі його докази, виходячи з непогрішності папи. Лютер, який не залишав без відповіді жодного виклику, витратив лише два дні на те, щоб видати власний памфлет. «Тепер мені шкода, що я зневажав Тецеля», — писав він. «Хоч би яким незграбним він був, але писав він дотепніше за вас. Ви не наводите жодної цитати зі Святого Письма. Ви не даєте жодних пояснень».
Новинна балада
Як і памфлет, Мартін лютер також успішно використовував новинну баладу. Це був опис сучасних подій (часто перебільшений) у віршованій формі, покладений на відому вже мелодію, щоб його легко можна було вивчити, співати й навчити інших. У новинних баладах часто навмисно поєднували благочестиву мелодію зі світськими, а то й богохульними текстами. Їх поширювали у формі роздрукованих слів до пісень із приміткою, на яку мелодію співати. Після заучування напам'ять вони могли поширюватися навіть серед неписьменних у формі групового виконання.
І реформатори, й католики використовували цей новий вид медіа для поширення інформації та виступів проти опонентів. «Починаймо нову пісню», перша Лютерова спроба в жанрі новинної балади, оповідає про двох ченців, страчених у Брюсселі 1523 року після відмови зректися своїх лютеранських поглядів.
Ксилографія
Поєднання чіткої графіки з короткими текстами, надрукованими у формі листівок або плакатів, доносило ідею і до неписьменних чи малописьменних, а також служило наочним посібником для проповідників. Лютер казав, що «без картин ми не можемо ні думати, ні розуміти нічого». Деякі ксилографії на релігійну тематику мали складну композицію, з багатозначними алюзіями й кількома пластами сенсів, доступних лише високоосвіченим людям. Наприклад, «Страсті Христові й Антихристові» — серія картин, у яких благочестю Спасителя протиставлено розпусту й падіння папи. Деякі ж були надзвичайно грубі й наочні, як «Звідки взялися ченці»: три чорти випорожнюються… монахами, яких уже назбиралася чимала купа. Найкращі малюнки створив Лютерів друг Лукас Кранах.
Противники Лютера відповідали власними ксилографіями: наприклад, картина «Лютер грається в єресь» зображує його з трьома чортами помічниками за приготуванням якогось огидного варива. З казана клубочиться пара, на пасмах якої написано «брехня», «пиха», «заздрість», «єресь» тощо.
Вороги Лютера порівнювали поширення його ідей з епідемією. Папська булла 1520 року, в якій Лютеру погрожували відлученням від церкви, своєю метою ставила «припинити поступ цієї чуми і ракової хвороби, щоб вона не поширювалася далі». Вормський едикт 1521 року попереджав, що слід не допускати розповсюдження Лютерових ідей, інакше «весь німецький народ, а за ним й інші народи, заразяться тією самою недугою». Ці документи підтверджують ефективність обраних Лютером методів.
Твори
Лекції про Послання до Римлян (1515—1516)
95 тез про індульгенції (1517)
До християнського дворянства німецької нації (1520)
Про вавилонське полонення церкви (1520)
Лист Мюльпфорту (1520)
Відкритий лист папі Льву Х (1520), 6 вересня.
Про свободу християнина-Von der Freiheit eines Christenmenschen, 1520)
Проти прокльонів булли Антихриста
Про рабство волі (1525)
Великий і малий Катехізис (1529)
Про євреїв та їх брехню (1543)
Історичне значення діяльності Лютера
Згідно з Максом Вебером, лютеранська проповідь не тільки дала поштовх Реформації[7], але послужила поворотним моментом в зародженні капіталізму і визначила дух Нового Часу.
В історію німецької громадської думки, Лютер увійшов і як діяч культури — як реформатор освіти, мови, музики. У 2003 році за результатами опитувань громадської думки Лютер став другим великим німцем в історії Німеччини[8]. Він не тільки випробував на собі вплив культури Відродження, але в інтересах боротьби з «папістами» прагнув використовувати народну культуру та багато зробив для її розвитку. Велике значення мав виконаний Лютером переклад на німецьку мову Біблії (1522—1542), в якому йому вдалося затвердити норми загальнонімецької національної мови. В останній роботі йому активно допомагав його відданий друг і соратник Йоганн-Каспар Аквіла.
Афоризми про Лютера
«Лютер, як випередження сучасної людини, ввібрав в себе всі види неврівноваженості. Паскаль співіснував в ньому разом з Гітлером» (Еміль Чоран)
 
1888
Андрій Туполєв радянський авіаконструктор , творець літаків серії «ТУ» , академік
 
   Андрій Миколайович Туполєв Андрій Миколайович Туполєв народився 10 листопада 1888 року в селі Пустомазове Тверській губернії. З відзнакою закінчив Московське імператорське технічне училище , під час навчання почав займатися в повітроплавному гуртку , де конструював аеродинамічні труби.
  Вперше в 1910 році полетів на власноруч зробленому планері . Після училища Туполєв входить в перший російське авіаційне розрахункове бюро , стає учнем Миколи Єгоровича Жуковського. Разом вони створюють і очолюють центральний аерогідродинамічний інститут .
  В інституті конструктор працює над створенням суцільнометалевого літака. Такий бомбардувальник Туполєву вдалося створити в 1925 році , літак ТБ -1 став одним з кращих у світі. А його вдосконалена модель ТБ-3 вперше змогла здійснити посадку на Північному полюсі.
  Під час репресій Туполєв був заарештований і працював у закритому ЦКБ -29 , поки не був реабілітований. Після Другої світової війни КБ Туполєва випустило перший в Росії реактивний пасажирський літак - Ту -104. З нього у світі почалася масова експлуатація реактивних літаків для цивільних перевезень.
  Всього під керівництвом Туполєва було сконструйовано більше сотні типів літаків. За свої заслуги авіаконструктор обраний членом Академії наук СРСР , почесним членом Королівського товариства аеронавтики Великобританії і отримав багато премій і нагород .
  Геніальний авіаконструктор Андрій Миколайович Туполєв помер 23 грудня 1972 року в Москві.
 
1919 
Михайло Калашников, російський конструктор, генерал, розробник автоматів і кулеметів.
 
   Михайло Тимофійович Калашников (нар. 10 листопада 1919, Курья, Алтайська губернія) — конструктор стрілецької зброї в СРСР та Росії, доктор технічних наук, генерал-лейтенант, Герой Російської Федерації, двічі Герой Соціалістичної Праці, лауреат Сталінської та Ленінської премій, кавалер ордена Святого Андрія Первозванного, член Союза письменників Росії. Член КПРС з 1952 року, депутат Верховної ради СРСР (1950—1954).
Біографія[
Народився в селі Курья Алтайського краю. Він був сімнадцятою дитиною в багатодітній селянській сім'ї, в якій народилося дев'ятнадцять дітей, а вижило всього лише вісім із них.
В 1930 році сім'я його батька — Тимофія Олександровича Калашникова, що була визнана куркулями, була вислана із Алтайського краю в Томську область, селище Нижня Мохова. Із дитячих років молодий інженер захоплювався технікою, із цікавістю вивчавши пристрої та принципи роботи різних механізмів. В школі захоплювався фізикою, геометрією і літературою. По закінченні сьомого класу із дозволу батьків повернувся на Алтай, в Курью, але влаштуватися на роботу там таки не зміг. Провчившись там ще рік, вирішив повернутися до матері та вітчима в Сибір, де, підправивши дату народження в документах, отримав паспорт. Через декілька місяців, після повторного повернення в Курью, вперше познайомився із механізмом зброї, розібравши власними руками пістолет Браунінг. У 18 років покинув рідне село і переїхав в Казахстан, де почав працювати як обліковець в депо станції Матай Туркмено-Сибірської залізниці. Спілкування із машиністами, токарями, слюсарями депо закріпило зацікавлення Михайла до техніки і породило в ньому бажання зробити щось самотужки.
Восени 1938 року був призваний на службу в армію в Київській військовий округ. Після курсу молодших командирів отримав спеціальність танкіста і служив у 12-й танковій дивізії 8-го механізованого корпусу 26-ї армії м.Стрий (Західна Україна). Вже там проявив свої винахідницькі можливості — розробивши інерційний лічильник пострілів із танкової гармати, прилаштування до пістолета ТТ для підвищення ефективності стрільби через щілини в башті танка, лічильник моторесурсу танка. Останній винахід був достатньо визначний, про, що свідчить той факт, що Калашников був викликаний для доповіді про нього до командуючого Київським військовим округом генералом армії Жуковим Георгієм Костянтиновичем. Після бесіди із командуючим направляється в Київське танкове технічне училище для виготовлення якісних зразків, а після завершення випробовувань в Москву для порівняльних випробовувань, а далі на Ленінградський завод імені Ворошилова, для доопрацювання і серійного запуску.
Велику Вітчизняну війну розпочав в серпні 1941 року молодим командиром танка в званні старшого сержанта, і в жовтні під Брянськом був тяжко ранений. В госпіталі по-справжньому загорівся ідеєю створення свого зразка автоматичної зброї. Розпочав робити нариси та креслення, зіставляючи і аналізуючи власні враження про бої, думки товаришів по зброї. Пригодилися також поради одного лейтенанта-десантника, до війни працювавшому в якомусь Науково-дослідницькому інституті, що добре розбирався в системах стрілецької зброї та історії її створення. За направленням лікарів був спрямований на доліковування в шестимісячний відпуск. Повернувшись в Матай, за допомогою спеціалістів депо через три місяці створив експериментальний зразок своєї першої моделі пістолет-кулемета. Із Матая відряджений в Алма-Ату, де виготовив сучасніший зразок в навчальних майстернях Московського авіаційного інституту, евакуйованого в столицю Казахстану. Пізніше зразок був представлений розташованому в той час в Самарканді начальнику Військово-інженерна академія ім. Ф. Е. Дзержинського Благонравову Анатолію Аркадійовичу — видатному ученому в галузі стрілецької зброї.
Хоча відгук Благонравова був в загальному негативним, але він відзначив оригінальність та цікавість розробки і рекомендував відправити старшого сержанта Калашникова для подальшого навчання. Пізніше пістолет-кулемет Калашникова був представлений в Головне Артилерійське управління. Відзначивши деякий брак і в цілому вдалу конструкцію, спеціалісти ДАУ не рекомендували приймати ПК Калашникова на озброєння по технологічним причинам. Висновок говорив:
«Пістолет-кулемет Калашникова для виготовлення складніший і дорожчий, ніж ППШ-41 і ППС, і потребує застосування дефіцитних і повільних фрезерувальних робіт. Тому, незважаючи на багато привабливих характеристик (мала вага, мала довжина, наявність одиничної стрільби, вдале сполучення перебивача і запобіжника, компактний шомпол та інше), в даному вигляді собою промислового зацікавлення не представляє.»
Із 1942 року Калашников працює на Центральному науково-дослідницькому полігоні стрілецького озброєння Головного Артилерійського управління.Тут у 1944 у він створив дослідний зразок самозарядного карабіна, який, хоча й серійно не вироблявся, частково послужив прототипом для створення автомата. З 1945 року Михайло Тимофійович Калашников розпочав розробку автоматичної зброї під проміжний патрон 7,62 × 39 зразків 1943 року. Автомат Калашникова переміг у конкурсі 1947 року і був прийнятий на озброєння. Під час розробки знайомиться зі своєю майбутньою дружиною -. кресляркою Катериною Мойсеєвою.
В 1948 році за приписом Головного маршала артилерії Н. Н. Воронова Михайло Тимофійович Калашников був направлений на Іжевський мотозавод для авторської участі у створенні технічної документації та організації виготовлення першої дослідної партії свого автомата «АК-47». До 20 травня 1949 року завдання було виконано: 1500 автоматів, виготовлених на мотозаводі, успішно пройшли військові випробування і були прийняті на озброєння Радянською Армією.
Згодом на Іжевському машинобудівному заводі, на базі конструкції АК-47 під особистим керівництвом Калашникова розроблено десятки дослідних зразків автоматичної стрілецької зброї, проте сам Калашников через часте відвідування тиру і полігонних стрільб порушив слух, який не вдалося відновити навіть за допомогою сучасної медицини.
В 1971 році у сукупності за дослідницько-конструкторські роботи та винаходи Калашникову присвоєно вчений ступінь доктора технічних наук. Він є академіком 16 різних російських і зарубіжних академій.
Конструктор має 35 авторських свідоцтв на винаходи.
У 1989 році Михайло Тимофійович вирішив зустрітися з Юджином Стоунером — творцем головного конкурента АК — автомата М16. У США Калашникова зустріли як кінозірку, навіть попри те, що у світі його обличчя практично ніхто не знав. В 1969 році Михайлу Тимофійовичу Калашникову було присвоєно військове звання полковника, в 1994 р. військове звання генерал-майора, в 1999 рік військове звання генерал-лейтенанта.
В інтерв'ю тижневику « Новий Погляд» (2011) Нікас Сафронов відзначив :
«У всьому світі знають Росію за чотирма символам: горілка, матрьошка, ікра і Калашников ... Він живе дуже скромно, на третьому поверсі без ліфта, з жінкою, яка за ним доглядає. Але сама країна теж недоотримала, тому що за безцінь продавала ліцензії на виготовлення автомата Калашникова.»
Нагороди
Медаль «За видатний внесок у розвиток колекційної справи в Росії»
 
1944 — Аскар Акаєв, президент Киргизії (1990–2005)
 
Категорія: ЛЮДИ ТА ДАТИ У ВІЙСЬКОВІЙ ТА СВІТОВІЙ ІСТОРІЇ | Переглядів: 367 | Додав: Vchutel | Теги: Аскар Акаєв, генерал, Михайло Калашников, Мартін Лютер, російський конструктор, християнський богослов, президент Киргизії | Рейтинг: 5.0/3
Всього коментарів: 0
avatar
Пошук

Друзі нашого сайту

Календар
«  Листопад 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930

Архів записів


Copyright MyCorp © 2017