Четвер, 28.03.2024, 22:21 Вітаю Вас Гость

Сайт з предмета ЗАХИСТ УКРАЇНИ

Меню сайту
Категорії розділу
Оголошення [27]
Інформація про дати та терміни проведення міропріємств
ЛЮДИ ТА ДАТИ У ВІЙСЬКОВІЙ ТА СВІТОВІЙ ІСТОРІЇ [1200]
Визначні військові дати та події Дні народження Дні смерти
Робота Хмельницького методоб'єднання [2]
Всі матеріали з роботи методичного об'єднання викладачів предмета "Захист Вітчизни"
Робочі питання методичного об'єднання [7]
Тут можна переглянути корисну інформацію з роботи методичного об'єднання викладачів "Захисту Вітчизни"
Військово-спортивна робота [11]
Матеріали змагань, результати, план проведення, сценарії.
7 фактів ПРО [2]
З історичних довідок
Поздоровлення [20]
Привітання зі святами, визначними датами
КОРИСНІ ПОРАДИ [2]
Завжди у людини виникають різні питання. Спорбуємо їх вирішити!?
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 383
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

22:58
11 листопада - Дні історії
1215 
Скликаний найбільший в історії середньовіччя Латернський Вселенський собор.
 
1417 
В Констанці завершився початий ще в 1414 році собор, який поклав край Великій схизмі, коли на папському престолі знаходилося одночасно до трьох пап. Новим папою був вибраний представник римської знаті Оддо Колона, який узяв собі ім'я Мартін V.
 
 
  Розко́л христия́нської це́ркви у 1054 («Велика схизма») — остаточний розкол християнської церкви на католицьку та православну.
 
Передісторія розколу
Цей надзвичайно складний історичний факт сягає своїми коренями ще в античний період. Рим виховав у своїх громадян почуття переваги над усіма. Зачарування Римом не тільки збереглося в стародавніх народів, які прийняли християнство, але й перейшло до варварів, які поселилися на руїнах Римської Імперії. Римська єдина держава, римська культура — це були не порожні слова, а поняття з винятково цінним змістом огорнуті і овіяні славою старого Риму, єпископ Римський віддавна посів видатне становище у Християнській Церкві.
Римський єпископ вважав себе покликаним дбати «про мир у всьому світі та добробут святих Божих церков». У справі збереження істинного віровчення, Римська церква користувалася незаперечним авторитетом. Не беручи постійної живої участі у догматичній боротьбі Сходу, папи уважно слідкували за нею й ніколи не втрачали можливості своєчасно висловлювати свої думки, які часто розросталися до великих трактатів (як, наприклад, томос папи Лева І Великого IV Вселенського Собору), підказати влучні вислови, мовні звороти, що могли б розробити тонкощі єретичних систем. Папи майже завжди вдало ставали на бік ортодоксальних мислителів, входили в їхнє сумне становище, сприяли їм та підтримували їх. Початок суперечностей насамперед на Сході, а потім і відносинах між Сходом і Заходом було покладено заснуванням Константинопольської архієпископії, а потім й піднесенням її як столичної. До ІІ Вселенського Константинопольського Собору 381 року першою кафедрою на Сході вважалась Александрійська.
Після Собору 381 року почалася боротьба між Константинополем та Александрією, яка закінчилася остаточною перемогою Константинопольського архієпископа над Александрійським папою на IV Вселенському Халкидонському Соборі. Ще раніше, на ІІІ Вселенському Ефеському Соборі, втратила свої переваги Антіохійська кафедра: антіохійській школі Несторія була оголошена анафема, Кіпрська та грузинська церкви отримали автокефалію. З усуненням антіохійського несторіанства та александрійського монофізитства зміцнилось грецьке православ'я як таке, що йде середнім шляхом. Звичайно, підвищується роль і Константинопольської кафедри. Після Халкидонського Собору константинопольський архиєпископ як канонічно, так і фактично став першим на Сході. Така ситуація склалася не в останню чергу й завдяки Римським понтифікам. Папи з побоюванням слідкували за піднесенням нової столиці й співчували Антіохійському та Александрійському патріархам. Але догматична істина вимагала від них принципової позиції в канонічних питаннях. Попри те, що канони вказували Константинопольському архієпископу місце після Римського папи, в «Новому Римі» стали розуміти слово «мета» (після) в значенні хронологічному, а не розрядному. Константинопольські першоієрархи, спираючись на підтримку візантійських імператорів, стали домагатися якщо не переваги, то щонайменше рівності в справах з Римськими єпископами, такої ж юрисдикції на Сході, яку Рим мав на Заході.
На противагу цьому в Римі дедалі очевидніше формувалося цілком визначене розуміння папства як особливих, встановлених Богом прав Римського єпископа у всій Вселенській Церкві. Зростання папізму особливо посилилося з падінням Західної Римської імперії, коли Римська Церква залишилася єдиним світочем у хаосі, що охопив Західну Європу. В творах папи Лева І Великого теорія абсолютного папського примату була вже виражена з максимальною чіткістю. За часів папи Лева IX з'явився фальшивий документ Donatio Constantini, в якому, начебто імператор Костянтин визначив канонічні права папи над всією Християнською Церквою.
Приблизно з IX ст. у Римській Церкві починає формуватися догмат про безпомилковість повчання папи в справах віри та моралі, якщо він говорить з кафедри (ex cathedra). В свою чергу Константинопольський патріарх Фотій сформулював у своїй «Епаногозі» вчення про царську та патріаршу владу. Фотій наголошував на тому, що «патріарх є живим і духотвореним образом Христа, який всіма своїми вчинками та словами виражає істину». Обидві тенденції суперечили тому розумінню церковного устрою, яке склалося в епоху Вселенських Соборів.
Різко загострилися стосунки між Римською та Константинополькою церквами в період правління патріарха Фотія (857—869, помер у 897). Формальним приводом до цього загострення стали претензії Великої Церкви на юрисдикцію над Болгарією. Але фактично непомірні амбіції патріарха Фотія, який 879 року оголосив себе Вселенським патріархом і домагався створення теократичної монархії, вважаючи себе єдиним кандидатом на голос в ній (пізніше, в ХІ ст. спробу оволодіти крім духовної, також і державною владою зробив Михайло Кіруларій). Патріарх Фотій вперше сформулював обрядові та догматичні відмінності Римської Церкви від церков Східних.
Розкол
Останнє зіткнення Візантії з Римом склалося в середині ХІ століття і означало повний розрив між Римською та Константинопольською Церквами, який пізніше було названо Великим церковним розколом. Константинопольський архієпископ Михайло Кіруларій (1043—1108) надзвичайно енергійно прагнув підкорити собі Александрію, Антіохію та Єрусалим й одночасно зрівнятися в правах із Римським папою. Як і патріарх Фотій Михаїл Кіруларій огортає свої домагання догматичною оболонкою. У листі до папи Лева ІХ (1048—1054) патріарх пише, що він згоден називати папу Вселенським патріархом (хоча Римського єпископа називали так ще на Халкидонському соборі) підтримувати єдність, навіть попри догматичні та обрядові відмінності (які не мають принципового значення), але папа визнає Константинопольського патріарха рівним йому в канонічних правах. Хоча папа Лев ІХ на той час потребував союзу з Візантією проти норманів, однак честь Римської кафедри для нього була вищою понад усе. Лев ІХ відправив 1054 року до Константинополя кардинала Гумберта (найосвіченіший теолог і каноніст того часу), канцлера Фрідріха, архієпископа Альмафійського Петра. Візантійський імператор Костянтин IX, прагнучи примирення сторін влаштував колоквіум між кардиналом Гумбертом і богословом Студійського монастиря Микитою, тому що сам патріарх Михайло Кіруларій був слабеньким теологом. У результаті диспуту Микита визнав свою поразку, але патріарх продовжував наполягати на своїх претензіях й підбурювати народ проти римських легатів. Було скликано Собор, і патріарх вказав місце папським легатам позаду грецьких архієреїв, що було порушенням канонів й порядку диптиха. Тоді під час патріаршого богослужіння 15 липня 1054 року кардинал Гумберт, архієпископ Петро та канцлер Фрідріх поклали на вівтар Софіївського собору буллу екскомунікації та анафеми щодо патріарха і його прихильників, яку вони склали як повноважні представники папи Лева ІХ, який на той час уже помер. Після цього вони залишили столицю. Михайло Кіруларій запросив їх на новий колоквіум, передбачаючи вчинити над ними розправу руками підбуреного натовпу. Імператор Констянтин ІХ, відчуваючи щось недобре, вимагав власної присутності на диспуті, але тоді патріарх сам відмовився від колоквіуму. 20 липня 1054 року Михайло Кіруларій зачитав текст анафеми Римській Церкві. Сам патріарх вважав це остаточним розділенням церков, але Александрія, Єрусалим й особливо Антіохія продовжували підтримувати тісні відносини з Римом. Папа Стефан IX (1057—1058) та імператор Священної Римської Імперії Генріх III запрошували Константинополь до єднання, на що Михайло Кіруларій відповів відмовою.
Розкол у християнстві був породжений ще й різним становищем церкви у Західній та Східній Римських імперіях. Відсутність централізованої влади у Західній імперії сприяла посиленню ролі римських пап. У Східній імперії патріарх підпорядковувався імператору, який був і главою церкви. Західна церква була політично незалежнішою та централізованішою. Особливості історичного розвитку й функціонування Західної та Східної церков зумовили відмінності в церковній догматиці, церковній організації, богослужінні. Тому розкол 1054 року лише організаційно оформив розбіжності, які століттями існували між християнськими церквами.
Сприйняття розколу на Русі
Покинувши Константинополь, папські легати відправилися в Рим окружним шляхом, щоб сповістити інших східних ієрархів про відлучення Михайла Кіруларія. Серед інших міст вони відвідали Київ, де з належними почестями були прийняті великим князем та руським духівництвом.
У наступні роки Руська Церква не займала однозначної позиції в підтримку якої-небудь зі сторін конфлікту, хоча й зберігала східний обряд. Якщо ієрархи грецького походження були схильні до антилатинської полеміки, то властиво руські священики і правителі не тільки не брали участі в ній, але й не розуміли сутності виставлених греками до Рима претензій догматичного й обрядового характеру. Таким чином, Русь підтримувала спілкування і з Римом, і з Константинополем, приймаючи ті або інші рішення залежно від політичної необхідності.
Через двадцять років після «поділу Церков» мав місце знаменний випадок звернення великого князя Київського (Ізяслава Ярославича) до авторитету папи Григорія VII. У своїй боротьбі з молодшими братами за київський престол Ізяслав, законний князь, змушений був утекти за кордон (в Польщу й потім у Німеччину), звідки й апелював до захисту своїх прав до обох глав середньовічної «християнської республіки» — до імператора (Генріха IV) і до папи. Князівське посольство до Рима очолив його син Ярополк, що мав доручення «віддати всю руську землю під заступництво св. Петра». Папа справді втрутився в ситуацію на Русі. Врешті-решт Ізяслав повернувся до Києва (1077). Руська (Українська) православна церква канонізувала князя Ярполка майже одразу після смерті 22 листопада 1086 року.
Близько 1089 у Київ до митрополита Іоанна ІІ прибуло посольство антипапи Гіберта (Климента ІІІ), який, очевидно, бажав зміцнити свої позиції за рахунок визнання на Русі. Іоанн, будучи за походженням греком, відповів посланням, хоча й складеним шанобливо, але все-таки спрямованим проти «омани» латинян (це перше за часом неапокрифічне писання «проти латинян», складене на Русі, хоча й не руським автором). Однак, наступний митрополит, Єфрем (русич за походженням) сам послав у Рим довірену особу, ймовірно, з метою особисто впевнитися на місці в стані речей. 1091 року цей посланець повернувся у Київ і «принесе багато мощів святих». Потім, згідно з руськими літописами, посли від папи приходили 1169 року.
У Києві були латинські монастирі (у тому числі домініканський — з 1228), на землях, підвладних руським князям, з їхнього дозволу діяли латинські місіонери (так, в 1181 князі Полоцькі дозволили ченцям-августинцям з Бремена хрестити підвладних їм латишів й лівів на Західній Двіні). У вищому стані укладалися (до невдоволення греків) численні змішані шлюби. Великий західний вплив помітно в деяких сферах церковного життя. Подібна ситуація зберігалася до монголо-татарської навали.
Наслідки
З другої половини ХІ ст. Александрійський, Антіохійський та Єрусалимський патріархи розривають відносини з Римом, тому що єднання з Римською Церквою означало повну втрату автокефалії, перетворення на єпархію Римської Церкви. Після смерті Михайла Керуларія Константинопольські першоієрархи повертаються до розуміння устрою Церкви, яке склалося в період Вселенських соборів. Як наслідок сформувалися два головних напрями в Християнстві:
Католицизм, представлений Римською Церквою;
Православ'я представлене рядом Східних церков.
Спроби подолання розколу
Першою спробою подолання розколу став Другий ліонський собор, скликаний 1274 року папою Григорієм X. На цьому соборі була укладена Ліонська унія, скріплена підписом імператора Михаїла VIII Палеолога, згідно з якою православні визнали зверхність папи Римського та більшість догматів католицької церкви, зокрема вчення про філіокве. Проте невдовзі унія викликала осуд серед грецького духівництва і була визнана недійсною на Константинопольському соборі 1285 року, скликаному наступником Михаїла — Андроніком II.
Наступною спробою став Флорентійський собор, скликаний папою Євгенієм IV 1438 року. На цьому соборі була укладена Флорентійська унія. Як і попередня, Ліонська унія, флорентійська унія визнавала примат Папи Римського, а також основні догми католицької церкви. Проте 1453 року з падінням Константинополя греки відмовились від унії.
В контексті подолання великого розколу богослови згадують також Берестейську унію 1596 року, результатом якої стало виникнення української греко-католицької церкви, хоча на думку деяких істориків ця унія поглибила розкол суспільства, започаткувала нову площину розшарування
Наступні кроки до зближення церкви зробили у XX столітті з початком екуменічного руху. 1965 року, незабаром після Другого Ватиканського собору, Папа Римський Павло VI та Патріарх Константинопольський Афінагор I скасували взаємні анафеми
 
1480 
Закінчилося «стояння на Угрі». Московське князівство позбавилось двохсотлітнього монголо-татарського панування.
1702 
Загін запорізьких козаків визволив від польської облоги Білу Церкву.
1790 
В Англію з Китаю вперше завезені хризантеми.
1830 
Проголошена держава Бельгія.
1872 
В Одесі заснований Бессарабсько-Таврійський банк.
1889 
Вашингтон став 42-м штатом США.
1893 
У Великому театрі у Москві відбулася прем'єра опери Петра Чайковського «Іоланта».
1909 
Почалося будівництво головної бази ВМС США на Перл-Гарборі.
1917 
Український полк, сформований з делегатів III Всеукраїнського військового з'їзду, придушив більшовицьке повстання в Києві
 — у Росії введений 8-годинний робочий день
 — на засіданні Петроградського революційного комітету вперше в Росії вжитий термін «ворог народу»
1918 — підписане Комп'єнське перемир'я, що означало капітуляцію Німеччини і кінець Першої світової війни
 — територія Північної Буковини (сучасна Чернівецька область) передана до складу Румунії, де перебувала по 28 червня 1940 року, після чого перейшла до СРСР
 — Румунські війська захопили Чернівці
 — поляки скинули окупаційний режим німців у Варшаві. Проголошення незалежності Польщі.
1920 — частини Червоної армії взяли Перекоп, відкривши дорогу до Криму. Головну роль у розгромі врангелівців відіграли частини повстанської армії Нестора Махна. Петро Врангель наказав евакуювати Крим
1925 — вийшла перша пластинка Луї Армстронга.
1935 — на Горлівському хімічному заводі стався вибух, що послужило приводом для судового процесу над «саботажниками».
1940 — в США випущені перші автомобілі «Джип»
 — нацисти розстріляли демонстрацію паризьких студентів на Єлисейських полях.
 — У концтаборі Дахау страчено 55 польських інтелігентів — перша масова страта у Дахау
1943 — радянські війська зайняли місто Житомир, райцентр Іванків Київської області.
1952 — У Каліфорнії продемонстрована дія першого відеомагнітофона.
1972 — США закрили свою останню військову базу у В'єтнамі.
1973 — Ізраїль і Єгипет підписали договір, що завершив війну між ними.
1978 — Міністерство освіти УРСР видало директиву: «Удосконалювати вивчення російської мови в загальноосвітніх школах республіки» (посилення русифікації).
1983 — студент Массачусетського університету Фред Коен продемонстрував перший у світі комп'ютерний вірус
1987 — картина Ван Гога «Іриси» продана за рекордну суму — 53,6 млн доларів
1990 — набула чинності Міжнародна конвенція про боротьбу проти незаконного обороту наркотичних і психотропних речовин
1994 — американський мільярдер Білл Ґейтс на аукціоні в Нью-Йорку заплатив 30,8 млн доларів за рукопис Леонардо да Вінчі (рекордна ціна для рукописів).
1999 — у португальський парламент директор лісабонського зоопарку привів лева і тигра на знак протесту проти слабкого фінансування його установи
2002 — оглядач «Нової газети» Анна Політковська, посилаючись на джерела в Кремлі, оприлюднює твердження щодо препарату налоксон, який використовували російські спецслужби під час штурму театрального центру у Москві і від якого загинули понад 120 заручників, добраного з кількох варіантів особисто президентом Володимиром Путіним
Категорія: ЛЮДИ ТА ДАТИ У ВІЙСЬКОВІЙ ТА СВІТОВІЙ ІСТОРІЇ | Переглядів: 696 | Додав: Vchutel | Теги: військова база, Наркотики, Перекоп, заручники, Кремль, Джерела, Міжнародна конвенція, аукціон, вибух, база ВМС США | Рейтинг: 5.0/2
Всього коментарів: 0
avatar
Вхід на сайт
Пошук
Календар
Архів записів
Друзі сайту
Copyright MyCorp © 2024