П`ятниця, 29.03.2024, 10:58 Вітаю Вас Гость

Сайт з предмета ЗАХИСТ УКРАЇНИ

Меню сайту
Категорії розділу
Оголошення [27]
Інформація про дати та терміни проведення міропріємств
ЛЮДИ ТА ДАТИ У ВІЙСЬКОВІЙ ТА СВІТОВІЙ ІСТОРІЇ [1200]
Визначні військові дати та події Дні народження Дні смерти
Робота Хмельницького методоб'єднання [2]
Всі матеріали з роботи методичного об'єднання викладачів предмета "Захист Вітчизни"
Робочі питання методичного об'єднання [7]
Тут можна переглянути корисну інформацію з роботи методичного об'єднання викладачів "Захисту Вітчизни"
Військово-спортивна робота [11]
Матеріали змагань, результати, план проведення, сценарії.
7 фактів ПРО [2]
З історичних довідок
Поздоровлення [20]
Привітання зі святами, визначними датами
КОРИСНІ ПОРАДИ [2]
Завжди у людини виникають різні питання. Спорбуємо їх вирішити!?
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 383
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

22:05
14 листопада народилися...
1765
Роберт Фултон - американський винахідник , творець першого пароплава
 
  Роберт Фултон Роберт Фултон народився 14 листопада 1765 в американському місті Маленька Британія, в сім'ї селян. З раннього дитинства хлопчик цікавився виготовленням зброї, феєрверків, любив креслити і малювати. Паровими двигунами захопився в 12 років і вже підлітком виготовив свою першу човен з колісним двигуном.
  Після школи Роберт переїхав до Філадельфії і влаштувався спочатку помічником ювеліра, а потім креслярем. У 21 рік Фултон їде в Англію, щоб вивчати там архітектуру.
  Перший креслення пароплава був створений їм і представлений на розгляд уряду Англії в 1793 році. У 1800 році винахідник створює у Франції першу модель підводного човна «Наутілус».
  Також продовжує працювати над застосуванням парових двигунів у суднобудівництві. І ось через три роки, в 1803 році, на річці Сена Фултон випробував перший пароплав.
  Ще кілька років пішло на вдосконалення моделі, за цей час Фултон повертається до Америки. Тут по річці Гудзон в кінці літа 1807 здійснив своє перше плавання пароплав Фултона «Пароплав Північної Річки».
  У наші дні за цим пароплавом закріпилася назва «Клермонт». Насправді так називалася садиба партнера винахідника, яку пароплав відвідав першою.
  Після отримання патенту на судно Фултон зайнявся їх виготовленням та проектуванням військових моделей, наприклад 44-гарматного пароплава «Фултон Перший».
  У 1813 році винахідник отримав ексклюзивне право на споруду пароплавів в Росії, але не встиг ним скористатися, і контракт перейшов Чарльзу Берду. Крім пароплавів Фултон займався проектуванням чавунних мостів. Наприклад, на основі його проекту був побудований Зелений міст у Санкт -Петербурзі.
  Роберт Фултон помер 24 лютого 1815 в Нью- Йорку.
 
1877 
Дмитро Володимирович Антонович (за іншими даними 2 листопада), 
український громадсько-політичний і державний діяч, історик мистецтва, 
співзасновник і ректор Українського вільного університету.
 
  Дмитро́ Володи́мирович Анто́нович (псевдонім Войнаровський, Муха, Шельменко, Подорожній; (2 (14) листопада 1877, Київ — †12 жовтня 1945, Прага) — український історик мистецтва й театру, політичний діяч, син Володимира Антоновича; один із засновників Революційної української партії, редактор численних українських часописів; член Української Центральної Ради, член Всеросійських установчих Зборів, морський міністр, міністр мистецтва, голова дипломатичної місії в Римі (1919), один з організаторів, ректор Українського вільного університету у Відні та Празі; голова Українського історико-філологічного товариства у Празі.
Біографія
Навчався у 4-й київській гімназії, Київському (з 1895) і Харківському університетах. У 4-й київській гімназії прилучається до громадської роботи, вступивши 1893 року в український гурток, організований Іваном Руденком. Тоді почалася і артистична діяльність: протягом 1894–1896 Антонович керував аматорським театром у с. Сидорівка Канівського повіту.
29 січня (11 лютого)1900 року Антонович разом з Михайлом Русовим, Левком Мацієвичем, Опанасом Андрієвським, Олександром Коваленком заснували у Харкові Революційну українську партію. У 1902-03 роках редагував у Чернівцях газету «Гасло», а в 1905 — у Харкові газету «Воля». Продовжує громадську роботу у видавничому гуртку (пізніше видавництво «Вік»), який очолював Олександр Лотоцький.
Із 1912 року Антонович викладав історію мистецтва у Київській мистецькій школі. Належав до Української соціал-демократичної робітничої партії. У 1913 Антонович з кількома товаришами засновує у Києві соціал-демократичний журнал «Дзвін», редактор перших трьох номерів. Під час першої світової війни навколо Антонович гуртується частина рупівців («пораженці» та «самостійники»), які не підтримували «оборонської» позиції одного з лідерів партії Симона Петлюри. Ця група підтримувала постійний зв'язок із Союзом визволення України, з центром у Відні. Із забороною українських видань Антонович змушений вступити на службу до Всеросійського союзу міст.
У 1917 році — один із засновників Української академії мистецтв.
Із березня 1917 року — активний член Української Центральної Ради, товариш голови УЦР Михайла Грушевського. В жовтні 1917 року Антонович за дорученням Генерального Секретаріату УЦР-УНР їздив до Одеси, Херсона, Миколаєва з метою з'ясувати питання про можливість українізації Чорноморського флоту. Після повернення до Києва був призначений генеральним секретарем. Був обраний членом Всеросійських установчих Зборів (Подільський округ. № 1 — україньські есери, Спілка, українські соціал-демократи)[1]. Із 9 (22 січня) 1918 року — міністр морських справ УНР.
18 січня 1918 року Мала Рада затвердила запропонований Антоновичем проект українського морського прапора, який розробила Українська морська рада. Прапор складався з двох смуг — угорі жовта, внизу — синя; на синій — золотий тризуб і хрест. У період Директорії УНР — міністр мистецтва в уряді Володимира Чехівського, голова дипломатичної місії Української Народної Республіки у Римі і Празі. Брав участь у громадсько-мистецькому житті України, був ініціатором заснування Державного драматичного театру (1918) і Державного народного театру (1918–1922).
У липні — жовтні 1918 року — генеральний консул Української Держави у Швеції.
У 1919–1920 роках — голова місії УНР в Італії.
У 1921 році — один із засновників, а в 1928–1930, 1937–1938 роках — ректор Українського вільного університету у Відні і Празі. Директор Музею визвольної боротьби України у Празі.
У 1928-30 і 1937-38 роках — ректор УВУ, кілька разів деканом філософічного факультету цього університету, викладав у ньому історію мистецтва. В 1925-45 роках — голова Українського історико-філологічного товариства і директор Музею визвольної боротьби України у Празі.
Був одружений з Катериною Рудницькою. Його дочка Марина Рудницька була мистецтвознавцем, активною діячкою української діаспори у Канаді. Син Антонович Михайло Дмитрович був істориком.
Його зусиллями постала Студія пластичного мистецтва у Празі, довгі роки її очолював, будучи одночасно головою Українського товариства пластичного мистецтва. 1942 року в Лейпцігу вийшла одна з останніх значних праць — «Німецький вплив на українське мистецтво».
Війна скінчилася, у Празі стояли радянські війська; тоді «зачинилась найменша можливість проявлення громадського життя... саме слово «Україна» стало небезпечним... настроєні... прихильно чехи радили... не витикатися з своїм українством, мовчати й називати себе руськими».
Помер у Празі. У заповіті просив проспівати над його труною улюблені українські пісні, однак чехи порекомендували не робити цього, «бо українські співи могли б викликати сумні або навіть і трагічні наслідки». Влаштувати жалобну «академію» виявилося також неможливим — «всі були залякані, більшість знайомих професора навіть на похорон не прийшла».
Примітки
Праці
Українське мистецтво, 300 років українського театру, Т. Шевченко як маляр.
«Естетика виховання Т. Шевченка»(1914),
«Українське мистецтво» (1923),
«Триста років українського театру 1619–1919» (1925) та ін.
Передхристиянська релігія українського народу
Українська культура. Лекції за редакцією Дмитра Антоновича. — Київ: Либідь, 1993.
 
1882 — Пилип Капельгородський, письменник, вчитель та громадський діяч. Розстріляний НКВС 19.05.1938.
 
1889 — Джавахарлал Неру, індійський політичний діяч, перший прем'єр-міністр Індії (з 1947 р.); батько Індіри Ганді.
 
 
1918 — Павлік Морозов (Павло Трофимович Морозов), російський піонер, зрада котрим власного батька і смерть від руки діда десятиліттями ставилась радянськими ідеологами за взірець для наслідування підростаючим поколінням.
 
1928 — Віталій Масол, колишній народний депутат та прем'єр-міністр України.
Категорія: ЛЮДИ ТА ДАТИ У ВІЙСЬКОВІЙ ТА СВІТОВІЙ ІСТОРІЇ | Переглядів: 648 | Додав: Vchutel | Теги: Пилип Капельгородський, Дмитро Володимирович Антонович, Павлік Морозов, Віталій Масол, Джавахарлал Неру, російський піонер, індійський політичний діяч | Рейтинг: 5.0/4
Всього коментарів: 0
avatar
Вхід на сайт
Пошук
Календар
Архів записів
Друзі сайту
Copyright MyCorp © 2024