| Меню сайту |
| Категорії розділу | ||||||||
|
| Наше опитування |
| Статистика |
Онлайн всього: 1 Гостей: 1 Користувачів: 0 |
00:32 15 травня народилися... | |
 1845 Ілля Мечников -
російський вчений, мікробіолог
 1859 П'єр Кюрі -
французький фізик і хімік,
разом з дружиною Марією Складовської-Кюрі
став володарем Нобелівської премії за отримання чистого радію.
Помер в 1906 році.
1874 Володимир Федоров - радянський конструктор автоматичної стрілецької зброї.
Червона Армія у спадщину від старої російської армії отримала три види стрілецького озброєння: револьвер "Наган”, магазинну гвинтівку зразку 1891 року конструкції С.І. Мосіна та станковий кулемет Максима. Досвід першої світової та Громадянської війн вказував на необхідність мати додатково ручний кулемет, автомат та замінити магазинну гвинтівку автоматичною, а важкий станковий кулемет - більш легким та сучасним зразком. Також треба було створювати масові піхотні протитанкові та зенітні засоби.
Для вирішення цих завдань у 1918 році було утворене проектно-конструкторське бюро по розробці автоматичної зброї, яке очолював Володимир Григорович Федоров (1874-1966). В бюро працювали талановиті конструктори-зброярі Василь Олександрович Дегтярьов, Георгій Семенович Шпагін(1897-1952), Сергій Гаврилович Сімонов, Петро Максимович Горюнов(1902-1943) та інші.
Першочерговою задачею вдосконалення системи стрілецького озброєння була розробка вітчизняного ручного кулемета, оскільки та невелика кількість ручних кулеметів систем Льюіса, Гочкіса, Шоша та ін., яку мала на озброєнні армія та які були закуплені ще царським урядом, не задовольняла зростаючих потреб у цьому виді зброї.
Над створенням вітчизняного ручного кулемета протягом кількох років працював Василь Олександрович Дегтярьов. Він сконструював кулемет ДП (Дегтярьов піхотний), який був високо оцінений як вітчизняними фахівцями, так і за рубежем. Після випробувань (1924-1927р.р.) кулемет ДП був прийнятий на озброєння Червоної Армії. Він відрізнявся невеликою вагою (вага тіла кулемета 7,7кг близька до ваги найбільш легких іноземних ручних кулеметів тих часів), простотою конструкції та доброю кучністю бою. Конструкція основних його механізмів була настільки досконалою, що її розповсюдили і на інші види кулеметів: авіаційний ДА (1928р.), танковий ДТ (1929р.), великокаліберний ДШК (1938р.) та станковий ДС (1939р.).
Іншим важливим напрямком роботи зброярів тих часів було вдосконалення гвинтівки. Не дивлячись на деяке зменшення ролі гвинтівки у першу світову війну, вона на той час лишалась основним та найбільш масовим видом зброї піхоти. Питання про підвищення її швидкострільності не знімався з порядку денного. Конструктори-зброярі, що працювали ще до першої світової війни над створенням автоматичної (самозарядної) гвинтівки (Володимир Григорович Федоров, Федір Васильович Токарев(1871-1968), Василь Олександрович Дегтярьов, М.І.Колесніков, Я.У.Рощепей, В.П.Коновалов та ін.) відновили роботи у цьому напрямку. Проводилося три конкурсних випробування (у 1926, 1928 і 1930 р.р.), але жодна з випробуваних автоматичних гвинтівок не була прийнята на озброєння. Тільки у 30-ті роки армія отримала автоматичну гвинтівку АВС (конструктор Сергій Гаврилович Сімонов), яку у 1939 році замінили самозарядною гвинтівкою СВТ, сконструйованою Федором Васильовичем Токаревим. Гвинтівка СВТ після часткової модернізації у 1940 році увійшла у передвоєнну систему озброєння.
Магазинна гвинтівка у зв’язку із затримкою у розробці автоматичної гвинтівки була певним чином покращена у 1930 році (прийнята драгунська гвинтівка, яка коротше та легше піхотної гвинтівки, з покращеним прицілом, кріпленням багнету, ложевими кільцями, шомпольним упором та ін.) та отримала назву гвинтівки зразку 1891/30р. У 1938 році система озброєння поповнилася карабіном, який відрізнявся від гвинтівки зразку 1891/30р. довжиною стволу (гвинтівки зразку 1891/30р. - 730 мм, карабіну - 512мм) та, як наслідок цього, балістичними характеристиками (початкова швидкість кулі у карабіна була на 45 м/с меншою, ніж у гвинтівки зразку 1891/30р.).
Наступний зразок зброї - пістолет-кулемет (автомат) з'явився ще в першу світову війну, але його роль та значення протягом тривалого часу недооцінювалась в усіх провідних арміях світу. Армія Радянського Союзу не мала свого пістолета-кулемета майже до радянсько-фінляндської війни 1939-1940 р.р. Безпосередньо перед цією війною був прийнятий на озброєння сконструйований Василем Олександровичем Дегтярьовим пістолет-кулемет (ППД) до якого у 1940 році був розроблений барабанний магазин збільшеної місткості (71 патрон).
Досвід війни указував на необхідність термінового введення пістолета-кулемета у систему озброєння армії, але ППД був недостатньо пристосований для масового виробництва (потребовувалася значна механічна обробка) і у 1941 році його замінили більш технологічним зразком пістолета-кулемета конструкції Г.С. Шпагіна (ППШ або ПП-41).
Цей пістолет-кулемет, як і більшість іноземних зразків, мав автоматику, побудовану на принципі віддачі вільного затвору, але по ваговим та бойовим характеристикам відносився до кращих зразків цього виду зброї (при приблизно рівноцінних вагових характеристиках він переважав іноземні зразки по балістичних характеристиках, які забезпечували йому перевагу у дальності ефективного вогню).
Передвоєнна система озброєння поповнилась автоматичним пістолетом ТТ, сконструйованим Ф.В.Токаревим у 1930 році та вдосконаленим у 1933 році. Цей пістолет виявився кращім серед сімнадцяти випробуваних паралельно з ним іноземних зразків. Він мав найвищий коефіцієнт використання металу - 54,5 кгм/кг (коефіцієнти інших пістолетів того часу складали приблизно 31-43 кгм/кг). Водночас із автоматичним пістолетом ТТ на озброєнні лишавсь і револьвер "Наган”.
Таким чином, Червона Армія напередодні Великої Вітчизняної війни мала систему озброєння, відпрацьовану із урахуванням досвіду попередніх війн. Вона поєднувала наступні зразки:
Особисту зброю офіцерського та сержантського складу:
7,62-мм пістолет ТТ зразка 1933 року;
7,62-мм револьвер "Наган”.
Індивідуальну зброю стрілецьких, кавалерійських та інших підрозділів:
7,62-мм гвинтівка зразка 1891/30 року;
7,62-мм карабін зразка 1938 року;
7,62-мм гвинтівка СВТ 1940 року.
Снайперську зброю:
7,62-мм гвинтівка зразка 1891/30 року з прицілом ПУ чи ПЕ;
7,62-мм самозарядна гвинтівка СВТ з прицілом ПУ.
Індивідуальна зброя автоматчиків:
7,62-мм пістолет-кулемет ППШ зразка 1941 року.
Піхотні кулемети:
ручний кулемет - 7,62-мм кулемет ДП;
станковий кулемет - 7,62-мм кулемет "Максим”.
Зенітне стрілецьке озброєння:
12,7-мм кулемет ДШК зразка 1938 року на універсальному станку;
зчетверена зенітна установка зразка 1931 року (7,62-мм кулемет "Максим”).
Стрілецьке озброєння танків та бронеавтомобилів:
7,62-мм танковий кулемет ДП.
 1914 Тенцинг Норгей - непалський шерпа, альпініст, підкорювач ЕверестуЛюдям властиво мріяти про вершини - кар'єри, щастя, багатства ... Гірські вершини також завжди манили людей, і підкорити їх прагнули найсильніші, витривалі, цілеспрямовані. Адже сама гідна перемога в житті людини - це перемога над самими собою, а при підкоренні гірських вершин доводиться здобувати безліч таких перемог ... Серед таких перемог - і підкорення Евересту експедицією за участю Тенцинга.
Тенцинг Норгей народився 15 травня 1914 за різними версіями або в Тибеті, або в гірській шерпской місцевості Кхумбу в Непалі. Згодом уже дорослим перебрався в Дарджилінг, до Індії.
Еверест (Джомолунгма) намагалися підкорити безліч різних експедицій, але першими туди зуміли піднятися Едмунд Хілларі і Тенцинг Норгей в рамках британської експедиції під проводом Джона Ханта 29 травня 1953. Це було найбільше досягнення в альпінізмі того часу, і відкрило історію сходжень на найвищу вершину світу (8848 м).
За сходження на Еверест Тенцинг був нагороджений вищою нагородою Непалу, Непальської Зіркою і нагородою Великобританії, медаллю Георга VI.
До свого історичного сходження на Еверест Тенцинг Норгей вже мав виключно багатий досвід участі в гімалайських експедиціях. У 1936 і 1938 роках він, будучи ще зовсім молодим носильником, брав участь в англійських експедиціях на Еверест з тибетської (північної) сторони; в 1947 році він супроводжував канадського альпініста Е.Денмана, в 1950 році - брав участь у спробі сходження кількох англійських альпіністів на восьмитисячник Нанга Парбат, яка завершилася трагічною загибеллю двох альпіністів, а в 1951 році у складі французької експедиції зійшов на східну вершину Нанда-Деві в індійських Гімалаях.
У 1952 році він в якості керівника групи шерпів (сірдара) брав участь у двох швейцарських експедиціях з півдня на Еверест.
Після сходження на Еверест Тенцинг Норгей припинив участь в гімалайських експедиціях, а в 1954 році створив Гімалайський інститут альпінізму в індійському місті Дарджилінзі, і був беззмінним директором інституту до свого виходу на пенсію в 1976 році.
Помер Тенцинг Норгей 9 травня 1986 в Дарджилінгу.
1932 Аркадій Вольський - політик, економіст
1937 Мадлен Олбрайт - держсекретар США
1940 Олександр Іванов - голова Держкомітету РФ по телекомуні
каціях c червня 1999
| |
|
| |
| Всього коментарів: 0 | |
| Вхід на сайт |
| Пошук |
| Календар |
| Друзі сайту |
