| Меню сайту |
| Категорії розділу | ||||||||
|
| Наше опитування |
| Статистика |
Онлайн всього: 1 Гостей: 1 Користувачів: 0 |
23:33 16 січня - Дні історії | |
1547
Великий князь Московський Іван IV Васильович прийняв титул
«Царя великого і великого князя всієї Русі».
Іван IV став першим російським монархом, який став носити титул царя.
 Улюбленою ідеєю царя, усвідомленою вже в юності, стала думка про необмежену самодержавну владу. Ця ідея спиралася на створену за Василя III концепцію "Москви - Третього Риму", що стала ідеологічним підґрунтям московського самодержавства. 16 січня 1547 в Успенському соборі Московського Кремля відбулося урочисте вінчання на царство великого князя Івана IV. На нього були покладені знаки царської гідності: хрест Животворящого Дерева, барми і шапка Мономаха. Царський титул дозволяв зайняти поважнішу позицію у дипломатичних зносинах із Західною Європою. Великокнязівський титул перекладали як «принц» чи навіть «великий герцог». Титул же «цар» або зовсім не перекладали, або перекладали як «імператор». Російський самодержець тим самим ставав врівень з єдиним у Європі імператором Священної Римської імперії.Від 1549 разом з Вибраною радою (окольничий О. Ф. Адашев, митрополит Макарій, князь А. М. Курбський, протопоп Сильвестр). У тому ж 1549 р. засновано Посольський приказ, очолений І. М. Вісковатим; починає формуватися приказна система управління Московського царства. Іван IV провів ряд реформ, спрямованих на централізацію держави: земську реформу, губну реформу, перебудову армії. 1550 року прийнято новий Судебник Івана IV. 1549 року скликано перший Земський собор, 1551 — Стоглавий собор, що прийняв збірник рішень про церковне життя «Стоглав».
У 1550–1551 Іван Грозний особисто брав участь у Казанських походах. 1552 року була підкорена Казань, потім Астраханське ханство (1556), в залежність від російського царя потрапили сибірський хан Єдігер і Ногай Великий. Від 1553 встановлюються торговельні відносини з Англією.
1918 — Бій під Крутами 29 січня
1918 — Центральна Рада прийняла закон про створення української добровольчої армії.
1919 — Українська Директорія оголосила війну більшовицькій Росії
1920 — в Парижі відбулося перше засідання Ради Ліги Націй без участі США.
1920 — вступила в дію 18-а поправка до Конституції США. У країні набрав сили «сухий закон».
1924 — Іспанський льотчик Пабло Пескара протримався в повітрі на гелікоптері власної конструкції 8 хвилин 13 секунд, пролетівши більше кілометра.
1945 — Адольф Гітлер спустився в підземний бункер, що розміщувався на глибині 18 метрів під його канцелярією, і залишався в ньому протягом наступних 105 днів аж до дня свого самогубства.
1954
Місто Проскурів перейменоване на Хмельницький, Кам'янець-Подільська область — на Хмельницьку.
  Хмельни́цький (до 1954 року — Проску́рів) — адміністративний центр Хмельницької області і Хмельницького району, значний історичний та сучасний економічний і культурний центр Поділля.Назви іншими мовами: англійською — Khmelnytsky, німецькою — Chmelnyzkyj, польською — Chmielnicki (Płoskirów), російською — Хмельницкий (Проскуров).
Населення 264 587 (1 жовтня 2012)
Місто розташоване на Західному Поділлі, на берегах Південного Бугу, за 376 км (автомобільний шлях) від Києва. Залізничний вузол (станції Хмельницький, Гречани). Через місто проходять автошляхи Чернівці—Старокостянтинів і Львів—Кіровоград—Донецьк (E50).
Відоме з 1431. Місто обласного значення з 1941.
Історія
Територія, на якій розташований Хмельницький, була заселена ще в давні часи. Дослідження виявили в околицях міста чимало археологічних пам'яток. Зокрема, на схід від мікрорайону Лезневе — поселення з матеріалами доби бронзи 2 тис. до н. е. та скіфського часу 7-3 ст. до. н. е., у мікрорайоні Озерна — багатошарове поселення з матеріалами раннього залізного віку І тис. до н. е., у мікрорайоні Дубове — поселення скіфського часу 7-3 ст. до. н. е., у мікрорайонах Гречани та Озерна — поселення черняхівської культури 3-4 ст. тощо. До наших днів збереглися кургани, які датуються археологами 7-3 ст. до. н. е. (скіфський час) — один у мікрорайоні Заріччя та два на південний схід від мікрорайону Ракове.
Місто Хмельницький має майже 600-річну історію і веде свій родовід від невеличкого поселення Плоскирів або Плоскирівці. Дата заснування міста не відома, а от, що стосується першої згадки, то достовірно можна стверджувати про існування Плоскирова (Плоскировець) вже у першій половині XV ст. На той час Поділля стає ареною суперечки між литовськими князями та польським королівством, яка закінчилася на користь останніх. Частина Поділля, включаючи Побужжя, відійшла під владу Корони Польської. Польський король Владислав ІІ Ягайло в 1431 р. надає вірній шляхті привілеї на подільські володіння. Серед населених пунктів, що згадуються у документах королівської канцелярії від того року, знаходимо поселення під назвою Плоскирівці та відповідний до цього запис: 10 лютого 1431 року у місті Сопоті король Владислав ІІ Ягайло записав Янові Чанстуловському за 100 гривень право на володіння селами Голисин (нині село Олешин Хмельницького району) та Плоскирівці на річці Південний Буг у Летичівському повіті Подільської землі («… super villis Holissin et Ploskir о wcze super fluvio Boh iacentu in terra Podoliensi et districtum Latichoviensi sitas»).
Цю найдавнішу на сьогодні писемну згадку про Хмельницький введено в науковий обіг завдяки дослідженням, що провів київський історик Михайловський Віталій Миколайович.
У складі Королівства Ягеллонів, Османської імперії і Речі Посполитої[ред. • ред. код]
У роки королювання (1434–1444 рр.) Владислава ІІІ нова згадка — підтверджується право на володіння поселенням, яке вже названо як Ploskirow — Плоскирів.
26 березня 1547 р. польський король Сигізмунд II Август пожиттєво віддав Плоскирів у володіння кам'янецькому старості Матвію Влодеку. Він приділяв значну увагу зміцненню існуючих та побудові нових фортифікацій у підвладних йому землях. Плоскирів був визначений ним як важливий стратегічний пункт. Вдале географічне розташування Плоскирова мало неабияке значення для його подальшого розвитку і зведенню у ньому замкових укріплень, які у ті часи виступали першоосновою для виживання населення під час нападів татар.
Наявність замкових укріплень сприяло перетворенню Плоскирова у 60-80-х pp. XVI ст. на міське поселення. У 1566 році стараннями Матвія Влодека Плоскирову було надане магдебурзьке право.
Під час Визвольної війни українського народу у 1648–1654 роках під проводом Богдана Хмельницького Плоскирів та його околиці неодноразово опинялись в центрі протидії козацьких та польських військ. Містечко неодноразово переходило із рук у руки ворогуючих сторін, при цьому зазнавши великих руйнувань як від польських військ, так і від козацьких та повстанських загонів, в наслідок чого було повністю спустошене.
У 1672 році Плоскирів, як і все Поділля перейшло під владу Османської імперії. Плоскирів став центром окремої нації, що підпорядковувалася Меджибізькому санджаку Кам'янецького єйялету.
У 1699 турки залишають Поділля. Плоскирів знову переходить до Польщі, і повертається у володіння Замойських. Плоскирівське староство виявилося повністю спустошеним, у зв'язку з чим Замойські переселяють сюди селян із польської Мазовії і мазурського Поозер'я. Так у Плоскирові та навколишніх селах (Гречана, Заріччя, Шаравечка) з'явилися «мазури», нащадки яких склали основу католицького населення згаданих пунктів.
Згідно з переписом у 1789 році у Плоскирові було 184 дворів єврейських, 96 міщан тяглових та 126 бобилів і піших, прибуток з міста сягав 24138 злотих. До староства належали села: Гречани, Шаровечка, Мацьківці, Заріччя, Олешин, Іванківці та Лезнів. Місто та староство перебували у володінні Замойських. Населення Плоскирова не перевищувало 2,5 тисяч осіб, в ньому був шпиталь для убогих, калік та безпритульних, діяли (на середину 1780-х років) ткацький цех, об'єднані цехи бондарів і ковалів, кушнірів і кравців, а також шевців.
У складі Російської імперії
5 липня 1795 була утворена Подільська губернія у складі Російської імперії і один з її повітів став називатися Проскурівським із центром у місті Проскурові. Саме в цьому імператорському указі про створення губернії вперше з'являється назва Проскурів. До речі, спеціального указу про перейменування Плоскирова в Проскурів незнайдено.
1806 року у Проскурові нараховується 487 будинків, із яких лише один кам'яний, крамниць та лавок — 68 дерев'яних та 7 кам'яних, млинів — 2, греко-російська церква, католицька каплиця та дві єврейські школи. Торги відбувалися щотижня, по п'ятницях та неділях, кількість ярмарків збільшилася до 14 на рік. Населення міста — 2022 мешканців.
У 1870 році введено в дію залізничну лінію Жмеринка—Проскурів—Волочиськ. На східній околиці міста побудовано залізничну станцію та вокзал.
Прокладання залізниці сприяло інтенсивному розвитку міста. На межі XIX—ХХ ст. стають до ладу великі промислові підприємства (тютюнова фабрика, цукровий, чавуноливарний, цегельний, пивоварний заводи), споруджуються житлові будинки, крамниці, торгові лавки, прокладається бруківка, відкриваються нові навчальні заклади (реальне училище та жіноча гімназія, комерційне училище), театр (1892 р.), бібліотека (1901 р.), прокладається телефонна мережа (1909 р.), з'являється електрика (1911 р.). Населення міста зростає майже у 5 разів і у 1909 р. становило 36 тисяч мешканців. Саме в цей період визначається основний напрямок в економічному розвитку міста — на початку XX ст. Проскурів стає найбільшим торговим центром Подільської губернії з річним торговим оборотом 5,5 млн рублів. Лише із залізничної станції міста щорічно відправлялося 3,1 млн пудів вантажів, а прибувало 6,9 млн пудів. Торгівельні та кредитні установи міста обслуговували великий регіон. Особливо важливу роль Проскурів відігравав в експортній торгівлі зерном.
Другий чинник, який сприяв бурхливому розвитку міста — розташування в Проскурові військових частин та створення великої військової залоги, що було обумовлено вигідним стратегічним розташуванням міста поблизу державного кордону. З 1875 р. в Проскурові розквартирувався 46-й піхотний Дніпровський полк, з 1889 р. — 35-й драгунський (уланський) Бєлгородський полк, з 1894 р. — 12-а гарматна бригада та 19-а кінно-гарматна бригада. На початку XX ст. Проскурів став місцем перебування штабів 12-ї кавалерійської та 12-ї піхотної дивізій, до складу яких входили вищезгадані полки. Для дислокування військових підрозділів у Проскурові були побудовані два військових містечка.
З початком Першої світової війни (серпень 1914 р.) Проскурів став прифронтовим містом. В цей час тут побувало чимало відомих воєначальників Російської армії, серед яких командувач 8-ої армії Південно-Західного фронту, генерал Олексій Брусілов.
З перебуванням у місті величезної кількості військових виникала маса фінансових і соціальних проблем. Для стабілізації фінансової ситуації тодішній голова міста, вдався до запровадження власних грошових знаків. З одного боку купюри був підпис директора Проскурівського міського банку, з іншого — Миколи Сікори. На всіх грошових знаках був особистий підпис міського голови й напис «Проскурівський міський банк обов'язково вимінює бони на державні гроші без обмежування сум». Ці грошові знаки перебували в обігу протягом 1918–1920 рр. і сприяли зменшенню тягаря знецінення державних грошей, який лягав на мешканців міста в досить складний період.
Проскурів у визвольних змаганнях українців, прихід радянської влади
У період боротьби українського народу за розбудову незалежної держави у 1917–1921 роках Проскурів відігравав роль важливого опорного пункту Української Народної Республіки (УНР), а в 1919–1920 рр. перебував в центрі вищезгаданих подій. У місті тричі перебував Уряд УНР та Директорія (березень, листопад 1919 р., червень 1920 р.). Неодноразово у ці роки в Проскурові бували голова Центральної Ради Михайло Грушевський, голова Директорії, Головний Отаман Симон Петлюра, командуючий Українськими Січовими Стрільцями Євген Коновалець, відомі урядовці та політики УНР Сергій Остапенко, Борис Мартос, Ісаак Мазепа та інші. В 1919 р., як вояк армії УНР, в місті деякий час перебував майбутній письменник та поет Володимир Сосюра, про що він згадує в романі «Третя рота».
15—16 лютого 1919 р. Відбувся збройний виступ пробільшовицьки налаштованих сил із метою захоплення влади в місті. Силами вірних Директорії військ (Запорізька бригада, 3-й Гайдамацький полк) повстання було придушене, після чого в єврейських кварталах Проскурова почався погром, який ініціював отаман Семесенко. Внаслідок кривавих подій — убито 390 чоловіків, 309 жінок, 76 дітей, поранено близько 500 осіб єврейської національності. За іншими даними, загиблих було близько тисячі. До міста у зв'язку з погромом прибув Головний отаман Симон Петлюра. За його наказом була роззброєна частина Семесенка і віддано розпорядження про створення спеціальної комісії для розслідування погрому. Після поразок українських військ в сутичках на більшовицькому фронті та відступу в березні державні установи УНР тимчасово переїхали до Проскурова. Тут відбулися державні наради УНР за участю членів Директорії, уряду, представників партій та громадських організацій (зокрема, 11 березня 1919 р. на державній нараді більшість висловилась за припинення переговорів з представниками Антанти в Одесі та домовитися з більшовиками; Симон Петлюра висловився проти). Саме в Проскурові відбулося останнє засідання Директорії у повному складі та відбулася зустріч з делегацією ЗУНР на чолі з Євгеном Петрушевичем. 28 (29) липня 1919 р. бригади ІІ-го Галицького корпусу полковника Арнольда Вольфа взяли місто. Уряд УНР та Директорія перебували в Проскурові ще двічі (у листопаді 1919 та червні 1920 року). 25 вересня 1920 року Чорний полк Першої 3апорозької дивізії знову захопив Проскурів. У місті населення вітало Запорожців квітами.
Докладніше у статті Бої за Проскурів
18 листопада 1920 в місті кінним полком Чорних запорожців Петра Дяченка було ліквідовано погром єврейського населення вояками російської Звідно-козачої дивізії осавула Яковлєва. Багатьох козаків, схоплених на місці бешкетів, було «випорото». За свій порятунок міщани висловили вдячність старшинам і козакам полку Чорних запорожців. Того ж дня у ході масованого наступу Червоної армії, кавалерійська бригада Григорія Котовського та 135-а стрілецька бригада М.Голубенка з боями із українськими частинами групи генерал-хорунжого Олександра Загродського оволоділа Проскуровом.
У перші роки радянської влади (у 1923 р.) Проскурів стає окружним центром. У місті розташувалися штаб та супутні підрозділи 1-го кінного корпусу Червоного козацтва, у який входили 1-а Запорізька дивізія Червоного козацтва (Проскурів) та 2-га Чернігівська дивізія Червоного козацтва (Старокостянтинів). Корпусом командували В.Примаков, О.Городовиков, М.Дьомичев та ін.
У вересні 1938 року в місті працювала знімальна група під керівництвом класика українського кіно Олександра Довженка, яка знімала тут епізоди кінострічки «Щорс»
Докладніше у статті Музей-панорама «Звільнення Проскурова»
Проскурів під час Другої Світової війни
Докладніше у статті Проскурівське гетто
8 липня 1941 року місто окупували німецькі війська, які здійснювали масові розстріли мешканців міста, однак з перших днів окупації і до останніх у місті активно діяли антифашистські підпільники. 1 вересня 1941 Проскурів став адміністративним центром однойменної округи у складі генеральної округи Волинь-Поділля. 25 березня 1944 року війська 1-го Українського фронту під командуванням Маршала СРСР Георгія Жукова звільнили місто від нацистських загарбників. Очевидцем визволення міста став англійський письменник Джеймс Олдрідж, який того часу був закордонним військовим кореспондентом, у в своєму репортажі він передав враження від боїв за місто.
Хмельницький — обласний центр
 15 березня 1941 місто стало центром Кам'янець-Подільської області; 16 січня 1954 — перейменоване на Хмельницький на честь Богдана Хмельницького, центр Хмельницької області.Значно збільшується площа міста, особливо після приєднання приміських сіл Заріччя та Гречани. Виникає кілька заводів всесоюзного значення — трансформаторних підстанцій, «Трактородеталь», радіотехнічний, термопластавтоматів, «Катіон», стають до ладу підприємства індустріально-будівельної, харчової та легкої промисловості. Зокрема, завод трансформаторних підстанцій стає провідним у СРСР із виробництва трансформаторів для залізничного транспорту, завод «Катіон» — одним із найбільших в країні виробником конденсаторів, радіозавод — єдиним в СРСР виробником авіаційної спецтехніки військового призначення.
Виникнення подібних підприємств перетворило місто Хмельницький на великий промисловий центр України. Значно зросло населення, засновано перший вуз — технологічний інститут (нині Хмельницький національний університет), прокладено перші тролейбусні лінії, розбудовано нові мікрорайони. До того ж місто стає важливим військово-стратегічним центром не лише регіону, а всієї країни. В 1956 р. до обласного центру на постійне місце дислокації прибуває 17-та гвардійська мотострілецька дивізія, а у 1961-64 рр. — підрозділи однієї з найпотужнішої у світі ракетної дивізії. Саме з цього часу поблизу Хмельницького та на території області розгортаються бойові позиції міжконтинентальних ракет. Значною подією, що доповнює військову сторінку історії міста, стало заснування у 1970 р. Хмельницького вищого артилерійського командного училища, на базі якого в 1990-х рр. створена єдина в державі Національна академія Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького.
Хмельницький у незалежній Україні
У 1991 р. хмельничани підтримали проголошення незалежної України. Перейшовши на принципово інші умови господарювання, в місті зуміли зберегти поступальний розвиток міста, переорієнтувавшись на нову економічну модель. Хмельницький став на той час одним з найбільших у східній Європі торгівельних центрів — нині тут діє цілий ринковий комплекс, який займає площу понад 18 га і включає 24 самостійних речових ринків.
Релігія
Початок релігійного життя у Проскурові, його особливості XVII — XVIII ст.
Місто має майже 600-річну історію і веде свій родовід від невеличкого поселення Плоскирів або Плоскирівці. Дата заснування міста не відома, а от що стосується першої згадки, то достовірно можна стверджувати про існування Плоскирова (Плоскировець) уже у першій половині XV ст. На той час Поділля було ареною суперечки між литовськими князями і польським королівством, яка закінчилася на користь останніх.
Згадки XV ст. свідчать про те, що Плоскирів тривалий час був невеличким населеним пунктом. Наступні триста років (1493 — 1793) Плоскирів, перебуваючи під польською владою, отримав статус містечка і виконував функції центру плоскирівського староства. Тривала польська колонізація краю, непростими були відносини між українцями і поляками, особливо в релігійній сфері.
У XVII–XVIII ст. після Люблінської унії збільшилось число переселенців з центру Польщі, Мазовії, мазурського поозер'я, Жешувського, Люблінського, Калецького, Краківського воєводств. Заселення поляками краю тривало і у XIX-на початку XX ст.
У процесі колонізації активну роль відігравав римо-католицький костел. З часом поляки становили більшість правлячої державної, релігійної, господарської верхівки. Це призвело до того, що навіть частина українців за походженням стали називати себе поляками, прийняли католицьку віру, запроваджували польську мову, звичаї, побут, обрядовість. Проводилось масове окатоличення населення, закривалися православні церкви, а кількість костелів в краї неухильно збільшувалась. Так, якщо в XIV ст. Їх було 2, в XV- 6, XVI-7, у XVII-14, то у XVIII ст. їх діяло вже 46. Серед них був і красень-костьол, що був розташований на місці сучасної школи № 1 нашого міста, але доля його склалася трагічно.
Римо-католицька церква мала велику кількість прекрасних костелів, які приваблювали до себе паству. Навпаки, занепад православних храмів та убогість духовенства не сприяли зростанню авторитету православ'я серед населення. Тому було видане розпорядження про будівництво соборів в містах приєднаного краю. На той час у Подільській губернії було лише два собори: Іоанно-Предтеченський в Кам'янці-Подільському і архієрейський в м. Барі. В краї починається справжній православний ренесанс, будуються монастирі, церкви, каплиці, серед них і Собор Різдва Богородиці — найдавніший православний храм нашого міста, що розташований на самому початку вулиці Соборної, від якого вона і отримала свою назву і продовжує називатися такі на далі.
Собор Різдва Богородиці
За поданням науковців історія церкви починається із XVII ст. Перша згадка датується 1671 р. В цей час (1670–1672 рр.) територією Польщі, до якої входило й Поділля, здійснював "мандрівку « дипломат Жан де Куртон, абат де Пальм'єр, який, насправді, був представником партії, що намагалась поставити на польський престол Вишневецького. Його супроводжував Ульріх фон Вердум, молодший син барона фон Вердума, дворянина із Західної Німеччини, який вів нотатки „Щоденник подорожі, яку я здійснив у роки 1670, 1671, 1672 через королівство Польське". В ньому читаємо, що на озері „ є чотирикутний острів, на якому, оточений валами й частоколами стоїть місцевий замок…". За свідченням Вердума, поселення тягнулося по обидва боки озера й колись було досить великим, а нині на його території стоїть близько 30 будинків і православна Церква. У 1797 р. — друга згадка — під назвою Святителя Миколая.
У XVIII ст. вона була декілька разів перебудована, але продовжувала залишатись дерев'яною. Такою маленькою вона залишалася аж до початку XIX століття. Після пожежі 1822 року було вирішено Проскурівську церкву Різдва Богородиці в її колишньому вигляді не відновлювати, а побудувати на її місці кам'яний собор.
Спорудження собору почалося у 1835 р., а вже 15 травня 1837 р. він був освячений. Майдан біля храму оточував цегляний паркан довжиною 196 м. Перед ним була розташована Церковна площа.
Особливою гордістю храму була стародавня, в нашій місцевості шановна, чудотворна ікона Божої Матері — подоби Озерянської ікони. Вже і на ті часи образ цей був старовинним. За переказами, він зберігся під час пожежі старої церкви. Ікона мала срібний вінець, замовлений Місцевим справником Григорієм Лисенко. Також на ній були численні підвіски-платівки срібла різної форми. Це жертви прочан до чудодійної ікони з нагоди зцілення від хвороби. Таких прівісок було 8. На жаль, до наших днів у церкві ні чудодійною ікони з вотумом, ні інших реліквій не збереглося. Про їх подальшу долю нічого не відомо.
Сьогодні церква зберегла свій первісний вигляд, і є найстаршою з існуючих споруд Хмельницького. Відновлена копія Озерянської ікони Матері Божої. Повернулася до храму, чудотворна ікона святої рівноапостольної Марії Магдалини[.
Костел Святої Анни
Колись вул. Примакова починалася від однієї з найкрасивіших споруд нашого міста — костелу Святої Анни, він був збудований на острові, що виник на місці злиття річок Плоскої і Південного Бугу. Цей географічний об'єкт показаний на двох найдавніших з відомих планів Проскурова, складених повітовим землеміром Дятловим 8 жовтня 1800 р. і подільським губернським землеміром Екстером, який з 1801 по 1806 рр. працював над географічним, гідрографічним, топографічним та економічним описом Подільської губернії. На планах також була вказана польська назва острова — Кемп. У цьому місці оселилися польські переселенці, які були тут посаджені в кінці XVII ст. польським коронним гетьманом М. Замойським. Сталося це після того, як у 1699 р. турки залишили Поділля, і Плоскирів та навколишні землі повернулися у володіння панів Замойських.
Плоскирівське староство виявилося повністю спустошеним, у зв'язку з чим Замойські переселяють сюди селян із польської Мазовії і мазурського Поозер'я. За переказами, значна частина польських переселенців одержали землю на захід від Плоскирова на колишніх гречаних ланах, від чого їхнє поселення отримало назву Гречана, згодом село Гречани. Так у Плоскирові та навколишніх селах з'явилися так звані мазури, нащадки яких склали основу теперішнього католицького населення міста і збудували на місці старого замку-фортеці невеличкий дерев'яний римо-католицький костел. Детальний опис цього храму містить згадане вище „Описание Проскуровского городского костёла с его движимим и недвижимим имуществом и записую сумм, пожертвованных прихожанами в 1796 году". У 1801–1804 рр. на місці дерев'яного костелу на кошти летичівського землевласника Мацея (Матвія) Журовського (поляка, римо-католика) вимурували красивий кам'яний храм св. Анни. Після цієї події, за свідченням історика М.Орловського, для зручнішого сполучення між островом і „материковою" частиною міста була насипана земляна гребля — замість довгого моста, що існував раніше; саме цей міст показано на планах Дятлова і Екстера. Ще один римо-католицький храм у Проскурові був побудований у 1820 р. На початку XX ст. костел Святої Анни перебудували, зробивши його ще величнішим. У1936 р. його закрили і почали розбирати, а в 1938 р. те, що залишилося, висадили у повітря вибухівкою. У 1946 р. приміське село Гречани було приєднано до Проскурова.
Зміни в релігійному житті краю в кінці XVIII ст.
Після приєднання Поділля до Російської імперії в результаті поділів Польщі в 1793 р. сталися різкі зміни в релігійному житті. Експансія католицизму на схід була припинена, російський уряд всіляко підтримував православ'я як один з основних засобів зміцнення свого впливу в краї. З цією метою у 1795 р. імператорським указом була створена Подільська губернія, центром одного з повітів якої зазначено наше місто, назва якого змінилась на Проскурів. Вона дуже швидко прижилася, бо була співзвучна зі словом „проскура" — так іменують хлібець, котрий вживається у християнських обрядах. За цим самим указом створювалась самостійна єпархія ІІ розряду, що дістала назву „Брацлавська і Подільська" з центром в місті Барі.
Першим єпископом Брацлавським та Подільським був призначений член Синодальної контори, архімандрит Донського монастиря — Іоаннікій. Для того, щоб здійснювати ефективніший нагляд у найвіддаленіших кутках просторої єпархії, за наполегливою вимогою єпископа були створені посередницькі центри на місцях, для чого у повітових містах, у свою чергу, були створені духовні правління. Ці правління в 1796 р. були відкриті в 13 містах Подільської губернії. Для зручності в управлінні єпархія була поділена на благочинні управління, округи, які очолювали благочинні. Проскурівське духовне правління, що спочатку знаходилось у Чорному Острові, 27 липня 1796 р. було переведене в м. Проскурів. Із заснуванням таких правлінь повітові міста перетворились у своєрідні центри духовного життя, де виникла необхідність привести до відповідного рівня храми.
Римо-католицька церква мала велику кількість прекрасних костелів, які приваблювали до себе паству. Навпаки, занепад православних храмів та убогість духовенства не сприяли зростанню авторитету православ'я серед населення. Тому було видане розпорядження про будівництво соборів в містах приєднаного краю. На той час у Подільській губернії було лише два собори: Іоанно-Предтеченський в Кам'янці-Подільському і архієрейський в м. Барі. В краї починається справжній православний ренесанс, будуються монастирі, церкви, каплиці, серед них і Собор Різдва Богородиці — найдавніший православний храм нашого міста.
Свято-Покровський Кафедральний собор
Сьогодні наше місто неможливо уявити без величі Свято-Покровського кафедрального собору (Українська Православна Церква) — головного православного храму. Він знаходиться поблизу перехрестя вул. Володимирської з Кам'янецькою. У XVIII — XIX ст. ця частина міста, де нині височить собор, вважалася окраїною Проскурова і в 1824 р. згідно з генеральним планом забудови міста була відведена під християнський цвинтар. Приблизно в ті ж роки в центрі цвинтаря побудували невелику церкву, освячену на честь Покрови Пресвятої Богородиці.
Синагога
Нещодавно в одному з найстаріших куточків міста — провулку Пекарському, відбулося відкриття відновленої синагоги. Вона була побудована у 1890 році, пережила багато лихоліть і збереглася до нашого часу. У 2009 році була реконструйована.
Ще одна Синагога знаходилася у прибузьких кварталах міста, в яких мешкало єврейське населення міста, сформувалася у XVIII–XIX ст. Серед одноповерхової скупченої забудови цих кварталів виділялася будівля Великої хоральної синагоги, яка первісно була дерев'яною (споруджена у XVIII ст.), а наприкінці XIX ст. перебудована на цегляну. У 1938 р. синагогу закрили, а після війни перетворили в спортивний зал товариства „Спартак". Наприкінці 1950-х років квартал навколо синагоги повністю перебудували: спорудили триповерховий навчальний корпус кооперативного технікуму, дещо пізніше до нього прибудували ще один корпус цього навчального закладу, гуртожиток та житловий будинок. Таким чином синагога опинилася у подвір'ї технікуму і була знесена у 1991 р. Тепер на її місці побудований спортивний зал кооперативного коледжу.
Римо-Католицька парафія Христа Царя Всесвіту
Парафія Христа Царя Всесвіту вважається однією з найчисельніших парафій України. Ще 20 років тому цього храму і парафії не існувало.
На початку 90-х років XX ст. у Хмельницькому існувала лише парафія святої Анни у мікрорайоні Гречани. Маленька капличка на Гречанах не була в змозі приймати кількість прихожан, яка постійно зростала. Бачачи цю ситуацію, отець Вітаултас Меркес — настоятель парафії св. Анни — звернувся до місцевої влади з проханням про купівлю земельної ділянки під будівництво нового храму, ближче до центра міста, оскільки церква св. Анни знаходилася на околиці міста, де було погано розвинуте транспортне сполучення.
Міська адміністрація розглянула прохання настоятеля і зрештою, у 1990 р. дала дозвіл на купівлю землі. А вже у січні 1991 року була зведена тимчасова капличка, під покровительством Христа Царя Всесвіту.
Паралельно розпочалось проектування і будівництво великого храму, розрахованого на потреби обласного центру. Сьогодні ця грандіозна храмова споруда є окрасою міста. Але і зараз храм постійно удосконалюється.
Також на території храму розташований Будинок святого отця Піо. Спочатку він використовувався для потреб парафії. Але згодом був переданий сестрам ордену Дочок Непорочного Серця Пресвятої Діви Марії, що служать при храмі. На сьогодні у будинку проживає 9 дітей сиріт, якими опікуються сестри.
П'ятеро вихованців парафії вступили до семінарії, а семеро стали членами Згромадження Дочок Непорочного Серця Пресвятої Діви Марії (сестри-серцянки).
Щороку вулицями міста Хмельницького проходять процесії: театралізована Хресна Дорога у Страсну П'ятницю (остання п'ятниця перед Великоднем), на свято Божого Тіла (у червні) і на свято Пресвятої Діви Марії Розарієвої (7 жовтня).
Починаючи з 1999 року і до сьогодні відбуваються щорічні Дієцезіальні з'їзди молоді (24-25 серпня), на День Незалежності.
На фасаді храму є напис Kyrie eleison, який означає християнське молитовне звернення „Господи, помилуй".
Настоятелем парафії з 1999 до 2012 року був отець Петро Міщук. Починаючи з 30 вересня 2012 року настоятелем парафії є отець Анатолій Білоус
1957 — у Ліверпулі відкрився The Cavern Club, у якому почала виступати група «Бітлз»
1963 — уперше пілотом авіалайнера на міжнародній лінії стала жінка — англійка Івонн Поуп пілотувала авіарейс із Лондона в Дюссельдорф
1969 — чеський студент Ян Палах на знак протесту проти інтервенції радянських військ до Чехословаччини, здійснив самоспалення в центрі Праги.
1984 — Майкл Джексон одержав 8 статуеток «Греммі» за альбом Thriller.
1991 — Білий дім офіційно оголосив про початок операції «Буря в пустелі», метою якої було звільнити Кувейт від іракської окупації.
1992 — Буркіна-Фасо визнала незалежність України.
1997 — Компанія Microsoft випустила Office 97, комплексну офісну програму, яка миттєво стала бестселером і завоювала 80% ринку.
2002 — Рада безпеки ООН проголосувала за накладення санкцій на екстремістську організацію Аль-Каїда та рух Талібан.
2006 — Елен Джонсон-Серліф прийняла присягу як президент Ліберії, ставши першою жінкою-главою держави в Африці.
| |
|
| |
| Всього коментарів: 0 | |
| Вхід на сайт |
| Пошук |
| Календар |
| Друзі сайту |
