П`ятниця, 29.03.2024, 04:46 Вітаю Вас Гость

Сайт з предмета ЗАХИСТ УКРАЇНИ

Меню сайту
Категорії розділу
Оголошення [27]
Інформація про дати та терміни проведення міропріємств
ЛЮДИ ТА ДАТИ У ВІЙСЬКОВІЙ ТА СВІТОВІЙ ІСТОРІЇ [1200]
Визначні військові дати та події Дні народження Дні смерти
Робота Хмельницького методоб'єднання [2]
Всі матеріали з роботи методичного об'єднання викладачів предмета "Захист Вітчизни"
Робочі питання методичного об'єднання [7]
Тут можна переглянути корисну інформацію з роботи методичного об'єднання викладачів "Захисту Вітчизни"
Військово-спортивна робота [11]
Матеріали змагань, результати, план проведення, сценарії.
7 фактів ПРО [2]
З історичних довідок
Поздоровлення [20]
Привітання зі святами, визначними датами
КОРИСНІ ПОРАДИ [2]
Завжди у людини виникають різні питання. Спорбуємо їх вирішити!?
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 383
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

23:04
16 вересня народилися...
1745 
Михайло Кутузов, російський полководець.
 
  Голени́щев-Куту́зов Миха́йло Ілларіо́нович (5 (16) вересня 1745-16 (28) квітня 1813) — російський полководець і дипломат, генерал-фельдмаршал і світлійший князь (з 1812). Герой Франко-російської війни 1812.
Біографія
Єдиний син генерал-поручник сенатора Ілларіона Матвійовича Голенищева-Кутузова (1717–1784) та його дружини Беклемішевої.
З семи років Михайло навчався вдома, в липні 1759 року вступив до Дворянської артилерійської та інженерної школи, де викладав його батько. Вже в грудні того ж року Кутузову дають чин кондуктора 1-го класа.
В лютому 1761 року Михайло закінчив школу та з чином інженер-прапорщик залишився при школі, як викладач математики. Через п'ять місяців став флігель-ад'ютантом равельського генерал-губернатора Гольштейн-Бекського. Розторопно керуючи канцелярією Гольштейн-Бекського, зумів швидко заслужити чин капітана в 1762 р. В тому ж році призначений командиром роти Астраханського піхотного полку, яким в той час командував О. В. Суворов
в 1770 переведений в 1-у армію генерал-фельдмаршала П. О. Румянцева, що розташовувалася на півдні, та взяв участь у війні з Туреччиною, що розпочалася 1768 р.
Командував корпусом під час Російсько-польської війни 1792 року.
Відгуки сучасників
Генерал граф Олександр Ланжерон: «Кутузов… поєднував у собі спритність, хитрість і справжні таланти із вражаючою аморальністю… Його жорстокість, грубість, коли він гарячкував або мав справу з людьми, яких нема чого боятись, і водночас його підлесливість, котра доходила до раболіпства стосовно поставлених вище, непоборна лінь, яка поширювалася на все, апатія, егоїзм і неделікатне ставлення у грошових справах були протилежними сторонами цієї людини».
Генерал Пьотр Баґратіон: «Кутузов має особливий дар битися невдало»
 
1853 
Альбрехт Коссель, німецький фізіолог і біохімік, лауреат Нобелівської премії 1910 року
 
  Альбрехт Коссель (нім. Albrecht Kossel, 16 вересня 1853, Росток — 5 липня 1927 Гейдельберг) — німецький медичний доктор, біохімік і фізіолог, удостоєний у 1910 році Нобелевскої премії з фізіології та медицини за значний вклад в розуміння хімічного складу білків та нуклеїнових кислот.
Після закінчення Страсбурзького університету Коссель в 1877—1881 працював асистентом у Гоппе-Зейлера в Страсбурзі. З 1883 завідував хімічним відділенням Фізіологічного інституту Дюбуа-Реймона в Берліні. З 1887 року призначений екстраординарним професором у Берлінському університеті, у 1895 отримав кафедру ординарного професора в Марбурзькому університеті, з 1901 в Гейдельберзькому університеті. З 1923 року працював в організованому ним в Гейдельберзі Інституті по вивченню білків, був його директором.
Косселю належить ряд досліджень хімічної будови рослинних і тваринних клітин, особливо нуклеїну, при цьому йому вдалося відкрити деякі нові складові частини (наприклад, аденін і тимін). У 1894 висунув теорію, що амінокислоти є головними структурними елементами білків. У 1896 році він відкрив амінокислоту гістидин. Він вперше висловив припущення, що амінокислоти служать «будівельними блоками» при синтезі білків. Численні експерименти, поставлені шляхом знов запропонованих ним методів розкладання білкових речовин, внесли зчначний внесок до вчення про хімічної будови білків. Велику частину своїх робіт Коссель помістив у видаваному ним журналі «Zeitschrift für physiolog. Chemie». Окремо видані його роботи: «Die Gewebe des menschlichen Körpers und ihre mikroskopische Untersuchung» (спільно з Беренсом і Шиффердекером, 1889—1891) і «Leitfaden fur mediz. chem. Kurse» (5-е видання, Берлін, 1904).
 
1883 
Микола Какурін, військовий діяч, полковник армії УНР і УГА
 
  Мико́ла Євге́нович Какурін (* 4 (16) вересня 1883, Орел — † 27 липня 1936) — військовий діяч, полковник царської армії, армії УНР і УГА, Червоної армії.
Біографія
Народився у місті Орел (Російська імперія). У 1904 році закінчив Михайлівське артилерійське училище, а в 1910 році — Академію Генштабу. Служив у піхотних і кавалерійських частинах, в 1910–1912 роках командував ротою.
У роки Першої світової війни був полковником російської армії: офіцер для доручень при штабі 10-го армійського корпуса, а потім начальник штабу 71-ї піхотної дивізії і 3-ї Забайкальської козачої бригади, командир 7-го Кавказького піхотного полку.
Згодом добровільно перейшов на службу в армію Української Народної Республіки (займався організацією армії). У червні 1918 року призначений помічником начальника Генерального штабу Збройних сил Української Держави. Служив в Українській Галицькій армії.
У Червоній армії з 1920 року. Був призначений начальником штабу 8-ої стрілецької дивізії. У серпні—жовтні 1920 року начальник Тамбовської стрілецької дивізії, а потім виконуючий обов'язки командувача 4-й армією, був командувачем 3-й армією й помічником командувача Західним фронтом. У важких боях під Варшавою вміло організував бойові дії армії. Член ВКП(б) з 1921 року. У травні—серпні 1921 року очолював штаб Тамбовської групи військ, одночасно командував зведеною Кавказькою групою; брав участь у розгромі банд Антонова. Потім командував військами Вітебського району, з жовтня 1921 року викладав у Військовій академії ім. М.Фрунзе.
У березні—вересні 1922 року командувач військами Бухарсько-Ферганського району, брав участь у ліквідації басмачества. В 1922–1924 роках знову на викладацькій роботі у Військовій академії РСЧА, одночасно був начальником відділу історії громадянської війни при Штабі РККА; потім працював у військово-науковому відділі Управління по дослідженню та використанню досвіду війни Штабу РСЧА.
У 1925–1930 роках продовжував викладацьку роботу в Військовій академії ім. М. В. Фрунзе. Написав близько 30 робіт з питань ії, оперативного мистецтва і тактики періоду Громадянської війни, навчання і виховання військ.
Один з ініціаторів створення та автор 3-томної історії Громадянської війни (видана в 1928–1930 роках). З 1930 року у відставці. Нагороджений орденами Червоного Прапора, Червоної Зірки 1-го ступеня Бухарської Радянської Республіки.
Заарештований органами НКВС, помер у в'язниці наприкінці липня 1936 року.
 
1888 
Франс Еміль Силланпя, фінський письменник, 
лауреат Нобелівської премії 1939 року
  
  Франс Ееміль Сілланпяя (фін. Frans Eemil Sillanpää , 16 вересня 1888 — 3 червня 1964) — видатний фінський письменник.
У 1939 році він був удостоєний нобелівської премії з літератури «за його глибоке розуміння селян своєї країни і вишукане мистецтво, з яким він зображував їх спосіб життя і їх зв'язок з природою».
Франс Ееміль Сілланпяя народився в селянській родині в Гямеенкюре. Хоча його батьки були бідні, їм вдалося відправити його в школу в Тампере. У 1908 році він переїхав в Гельсінкі, щоб вивчати медицину. Між його знайомих були художник Ееро Ярнефельт, композитор Ян Сібеліус, письменник Югані Аго і художник Пекка Галонен.
У 1913 Сілланпяя переїхав з Гельсінкі до свого рідного села й присвятив себе писанню. У 1916 р. він оженився на Сігрид Марії Саломяки, дочки фермера сусіднього села. Вони мали вісім дітей.
Він здобув міжнародну популярність за роман «Померла в молодості» («Nuorena nukkunut») у 1931 році.
Астероїд 1446 Сіланпяя, відкритий відомим фінським астрономом і фізиком Юр'є Вяйсяля, був названий на його честь.
Сілланпяя є єдиним лауреатом Нобелівської премії в області літератури Фінляндії.
 
1893 
Альберт Сент-Дйорді, угорський, пізніше американський, біохімік, 
лауреат Нобелівської премії 1937 року з фізіології і медицини, основоположник біоенергетики
 
  Альберт Сент-Дьйорді (Сент-Дьорді)(угор. Albert Szent-Gyorgyi, * 16 вересня 1893, Будапешт — † 22 жовтня 1986, Вудс-Гол) — американський біохімік угорського походження, удостоєний в 1937 р. Нобелівської премії з фізіології та медицини за цикл робіт, присвячених біологічному окисненню.
Альберт Сент-Дьйорді народився 16 вересня 1893 р. в Будапешті. Закінчив Будапештський університет, у 1917  р. отримав ступінь доктора медицини. Повернувшись з армії після Першої світової війни, поїхав у Нідерланди. У 1922-1926 рр.. працював в Лейденському університеті, потім (у 1927, 1929 рр..) — в Кембриджському університеті, де в 1927 р. отримав докторський ступінь у галузі хімії. У 1927-1930 рр.. працював у клініці Мейо (США). У 1930 р. повернувся до Угорщини. У 1931-1945 рр.. був професором Сегедського університету, в 1945-1947 рр.. — Будапештського університету. У 1947 р. емігрував до США. Працював у Морській біологічній лабораторії у Вудс-Голі (штат Массачусетс) і в Інституті з вивчення м'язів. У 1975 р. став науковим керівником Національного фонду досліджень раку.
Науковий внесок
Основні роботи Сент-Дьйорді присвячені хімії вітамінів, вивчення процесів окиснення в клітині, механізмів м'язового скорочення. У 1927-1929 рр.. він виявив у рослинних тканинах гексуронову кислоту і довів її ідентичність вітаміну С. У 1936 р. відкрив вітамін Р. Вивчаючи споживання кисню при м'язовому скороченні, встановив каталітичну роль у цьому процесі дикарбонових кислот. У ході робіт, виконаних в 1939-1946 роках, відкрив актоміозиновий комплекс, що відіграє ключову роль в цьому процесі. Показав, що він складається з двох компонентів — білків актину та міозину. Продемонстрував роль аденозинтрифосфорної кислоти (АТФ) як джерела енергії під час роботи м'язів. Дослідження Сент-Дьйорді з вивчення розщеплення вуглеводів з утворенням діоксиду вуглецю, води та інших речовин і вивільненням енергії створили передумови для відкриття Кребсом циклу трикарбонових кислот.
Наукові праці
Сент-Дьйорді є автором численних наукових праць — «Хімія м'язового скорочення» (Chemistry of Muscular Contraction; 1947), «Біоенергетика» (Bioenergetics, 1957); «Вступ до субмолекулярної біології» (Submolecular Biology, 1960). У 1970 він написав книгу «Божевільна мавпа» (The Crazy Ape), в якій висловив стурбованість долею людства в епоху науково-технічного прогресу.
Помер Сент-Дьйорді в Вудс-Голі 22 жовтня 1986 року.
 
1903 
Петро Борзяк, фізик, член-кореспондент АН УРСР.
 
Категорія: ЛЮДИ ТА ДАТИ У ВІЙСЬКОВІЙ ТА СВІТОВІЙ ІСТОРІЇ | Переглядів: 856 | Додав: Vchutel | Теги: військовий діяч, Альберт Сент-Дйорді, Франс Еміль Силланпя, Петро Борзяк, російський полководець, фізик, Микола Какурін, Альбрехт Коссель, Михайло Кутузов | Рейтинг: 5.0/6
Всього коментарів: 0
avatar
Вхід на сайт
Пошук
Календар
Архів записів
Друзі сайту
Copyright MyCorp © 2024