| Меню сайту |
| Категорії розділу | ||||||||
|
| Наше опитування |
| Статистика |
Онлайн всього: 1 Гостей: 1 Користувачів: 0 |
20:04 17 вересня народилися... | |
1832 — Сергій Боткін, російський лікар.
 Сергі́й Петро́вич Бо́ткін (* 5 (17) вересня 1832, Москва — † 12 (24) грудня 1889, Мантон) — російський лікар-терапевт, громадський діяч.Народився в Москві в купецькій родині. Закінчив медичний факультет Московського університету (1855). З 1861 — професор Медико-хірургічної академії в Петербурзі. Боткін створив новий, фізіологічний напрям в клінічній медицині. За цим напрямом, названим І. П. Павловим нервізмом, організм являє собою єдине ціле, а нервова система відіграє провідну роль в життєдіяльності, в забезпеченні зв'язку організму з навколишнім середовищем. Боткін підкреслював, що при лікуванні треба впливати не тільки на хворобу, а й на організм хворого в цілому. Праці Боткіна присвячені багатьом питанням (на той час майже не вивченим), зокрема захворюванням серцево-судинної системи, печінки, нирок, вивченню дії лікарських речовин, інфекційним хворобам, воєнно-польовій терапії тощо.
Громадська діяльність Боткіна була спрямована на поліпшення охорони здоров'я народу. Велику роль в поширенні ідей Боткіна в Україні відіграли його учень В. Т. Покровський, що працював у Києві, та видатні українські терапевти В. П. Образцов, М. Д. Стражеско, Т. Г. Яновський і їхні численні учні (В. М. Іванов, М. М. Губергріц та ін.).
1857 — Костянтин Ціолковський, російський вчений, піонер космонавтики.
 Костянтин Едуардович Ціолковський (* 5 (17) вересня 1857 — †19 вересня 1935) — вчений-теоретик, засновник сучасної космонавтики, педагог, письменник.Біографія
Перші роки
Костянтин Едуардович Ціолковський народився 5 (17) вересня 1857 року у селі Іжевськоє під Рязанню. предки К.Ціолковського — вихідці з Волині, далекі родичі гетьмана Северина Наливайка, чим вчений пишався. Його батько, Едуард Ігнатійович Ціолковський (1820–1881), був польським дворянином середнього статку, а мати, Марія Іванівна Юмашева, була за походженням татаркою. Будучи освіченою жінкою, з дітьми звичайно займалася вона. Саме мати навчила Костянтина читати й писати, познайомила з початками арифметики.
У віці дев'яти років Костя Ціолковський занедужав скарлатиною. У результаті ускладнення після хвороби він втратив слух. Наступило те, що згодом він назвав «найсмутнішим, найтемнішим часом [свого] життя». Приглухуватість позбавила хлопчика багатьох дитячих забав і вражень, звичних для його здорових однолітків.
У 1869 році він вступає до гімназії. Великими успіхами майбутній учений не відзначався. Предметів було багато, і напівглухому хлопчикові вчитися було нелегко. А от за витівки він неодноразово потрапляв у карцер. В 1870, коли Ціолковському було 13 років, померла його мати. Позбавлений підтримки, хлопчик вчиться усе гірше… В 1871 році — відрахування з гімназії з характеристикою «… для надходження в технічне училище». Отже Ціолковський провчився в гімназії всього чотири роки, два з котрих він пробув в одному класі. Більше Ціолковський ніде не навчався.
Але саме в цей час Костянтин Ціолковський знаходить своє щире покликання й місце в житті. Він займається освітою самостійно. У цей же час Костянтин Ціолковський прилучається до технічної й наукової творчості. Він самостійно виготовляє астролябію (перша виміряна нею відстань — до пожежної каланчі), домашній токарський верстат, саморушні коляски й локомотиви.
Здібності сина стали очевидними для Едуарда Ціолковського, і він вирішує послати хлопчика в столицю. Костянтин сам знаходить собі квартиру й, живучи буквально на хлібі й воді (батько надсилав по десять-п'ятнадцять рублів на місяць), завзято займається. Щоденно з десяти ранку й до трьох-чотирьох дня пополудні працьовитий юнак вивчає науки в бібліотеці. За перший рік життя в Москві пройдені фізика й засади математики. На другому Костянтин переборює диференціальне й інтегральне числення, вищу алгебру, аналітичну й сферичну геометрію.
Однак життя в Москві було досить дорогим, Ціолковський, незважаючи на всі зусилля, не зміг забезпечити себе достатніми засобами, тому в 1876 році батько відкликав його у В'ятку. Костянтин стає приватним репетитором і заробляє самостійно, а у вільний час продовжує займатися в міській публічній бібліотеці.
Вчительське звання і наукова праця
У 1880 році Костянтин Ціолковський здає іспити на вчительське звання й переїжджає в Боровськ, розташований за 100 кілометрів від Москви, по призначенню від Міністерства освіти на свою першу державну посаду. Там же він одружився на Варварі Євграфівні Соколовій. Молода пара починає жити окремо, й молодий учений продовжує фізичні досліди і технічну творчість. У будинку в Ціолковського блискають електричні блискавки, гримлять громи, дзенькають дзвіночки, танцюють паперові лялечки. Перебуваючи вдалині від основних наукових центрів Росії, Ціолковський, залишаючись глухим, вирішив самостійно проводити дослідницькі роботи в області, що його цікавила, — аеродинаміці. Він почав з того, що розробив основи кінетичної теорії газів і відіслав свої розрахунки в Російську фізико-хімічна спілку в Петербурзі й незабаром одержав відповідь від Менделєєва: кінетична теорія газів уже відкрита… 25 років тому.
Але Ціолковський пережив цю звістку, що стала для нього як ученого ударом, і продовжив дослідження. Тим не менш у Петербурзі зацікавилися обдарованим і неординарним учителем з В'ятки й запросили його ввійти до складу вищезгаданої спілки.
У 1892 році Костянтин Ціолковський був переведений учителем у Калугу. Там він також не забував про науку, астронавтику й аеронавтику. У Калузі Ціолковський побудував спеціальний тунель, що дозволив би вимірювати різні аеродинамічні характеристики літальних апаратів. Оскільки Фізико-хімічна спілка не виділила ні копійки на його експерименти, ученому довелося використати сімейні засоби для проведення досліджень. До слова, Ціолковський на свої засоби побудував більше 100 експериментальних моделей і обстежив їх — задоволення не з дешевих! Через якийсь час спілка все таки звернула увагу на калузького генія й виділила йому фінансову підтримку — 470 рублів, на які Ціолковський побудував новий, удосконалений тунель. У ході аеродинамічних експериментів Ціолковський усе більше став звертати увагу на космічні проблеми.
У 1895 році була опублікована його книга «Грезы о земле и небе (Мрії про землю й небо)», а через рік вийшла стаття про інші світи, розумних істот з інших планет і про спілкування землян з ними. У тому ж 1896 році Ціолковський приступив до написання своєї головної праці «Исследование космического пространства с помощью реактивного двигателя (Дослідження космічного простору за допомогою реактивного двигуна)». У цій книзі були порушені проблеми використання ракетних двигунів у космосі — навігаційні механізми, поставка й транспортування палива й інше.
Перші п'ятнадцять років ХХ століття були найважчими в житті вченого. В 1902 його син Ігнатій покінчив життя самогубством. В 1908 під час розливу Оки його будинок затопило, багато машин, експонати були виведені з ладу, а численні унікальні розрахунки загублені. У Фізико-хімічній спілці не оцінили значимості й революційності представлених ним моделей. При Радянській владі умови життя й роботи Ціолковського радикально змінилися. Йому була призначена персональна пенсія й забезпечена можливість плідної діяльності. Розробки Ціолковського стали цікаві новій владі, що організувала йому значну матеріальну підтримку. В 1918 Ціолковського було обрано до Соціалістичної академії суспільних наук (в 1923 році перейменована в комуністичну академію, а в 1936 її основні інститути були передані Академії наук СРСР), а 9 листопада 1921 року ученому було призначено довічну пенсію за заслуги перед вітчизняною й світовою наукою. Цю пенсію виплачували до 19 вересня 1935 — у той день велика людина і суспільний діяч, Костянтин Едуардович Ціолковський, помер у Калузі — місті, що стало йому рідним.
Теорії Ціолковського
Теорія газів і суцільнометалевий дирижабль
Перші наукові дослідження Ціолковського відносяться до 1880–1881 року. Не знаючи про вже зроблені відкриття, він написав роботу «Теория газов (Теорія газів)», у якій виклав основи кінетичної теорії газів. Друга його робота — «Механика животного организма (Механіка тваринного організму)» одержала схвальний відгук И. М. Сєченова, і Ціолковський був прийнятий у Російську фізико-хімічну спілку. Основні роботи Ціолковського після 1884 були пов'язані із чотирма значними проблемами: науковим обґрунтуванням суцільно-металевого аеростата дирижабля, обтічного аероплана, поїзда на повітряній подушці й ракети для міжпланетних подорожей. Після знайомства з Миколою Жуковським, що був учнем Столєтова, Ціолковський став займатися механікою керованого польоту, у результаті чого ним був спроектований керований аеростат (слово «дирижабль» тоді ще не придумали). Ціолковський першим запропонував ідею суцільнометалевого дирижабля й побудував його працюючу модель, створив прилад для автоматичного керування польотом дирижабля й схему регулювання його підіймальної сили.
Першою друкованою працею про дирижаблі був «Аэростат металлический управляемый (Аеростат металевий керований)» (1892), де дано наукове й технічне обґрунтування конструкції дирижабля з металевою оболонкою. Прогресивний для свого часу проект дирижабля Ціолковського не був підтриманий; авторові було відмовлено в субсидії на конструювання моделі. Звернення Ціолковського в Генеральний штаб російської армії також не мало успіху.
Прототип літаків
У 1892 році він звернувся до нової й мало вивченої області літальних апаратів, важчих за повітря. Ціолковському належить ідея конструкції аероплана з металевим каркасом. У статті «Аэроплан или Птицеподобная (авиационная) летательная машина (Аероплан або Птахоподібна (авіаційна) літальна машина)» (1894) дані опис й креслення моноплана, який за своїм зовнішнім виглядом й аеродинамічним компонуванням передбачав конструкції літаків, що з'явилися через 15-18 років. В аероплані Ціолковського крила мають товстий профіль із заокругленим переднім краєм, а фюзеляж — обтічну форму. Але робота над аеропланом, так само як і над дирижаблем, не одержала визнання в офіційних представників російської науки. На подальші розробки Ціолковський не мав ні коштів, ні навіть моральної підтримки. Через багато років, уже в радянський час, в 1932, він розробив теорію польоту реактивних літаків у стратосфері й схеми пристроїв літаків для польоту з гіперзвуковими швидкостями. Ціолковський побудував в 1897 першу в Росії аеродинамічну трубу з відкритою робочою частиною, розробив методику експерименту в ній і в 1900 на субсидію Академії наук зробив продувки найпростіших моделей і визначив коефіцієнт опору кулі, плоскої пластинки, циліндра, конуса й інших тіл.
Дослідження реактивних апаратів
З 1896 року Ціолковський систематично займався теорією руху реактивних апаратів. Думки про використання ракетного принципу в космосі висловлювалися Ціолковським ще в 1883, однак строга теорія реактивного руху викладена ним в 1896. Ціолковський вивів формулу (вона одержала назву «формула Ціолковського»), що встановила співвідношення між:
швидкістю ракети в будь-який момент,
швидкістю витікання газів із сопла,
масою ракети,
масою підривних речовин.
Закінчивши математичні записи, Ціолковський машинально поставив дату: 10 травня 1897 року. Звісно, він зовсім не підозрював, скільки радості доставить згодом історикам знахідка пожовклих і зім'ятих сторінок! Адже написавши дату обчислень, Ціолковський, сам того не відаючи, закріпив свою першість у питаннях наукового освоєння космосу. В 1903 році він опублікував книгу «Исследования мировых пространств реактивными приборами (Дослідження світових просторів реактивними приладами)», де вперше довів, що єдиним апаратом, здатним здійснити космічний політ, є ракета. У цій статті і її продовженнях, що послідували в (1911 і 1914), він заклав основи теорії ракет і рідинного ракетного двигуна. У цій піонерській праці Ціолковський:
повністю довів неможливість виходу в космос на аеростаті або за допомогою артилерійського знаряддя;
вивів залежність між вагою палива й вагою конструкцій ракети для подолання сили земного тяжіння;
висловив ідею бортової системи орієнтації за Сонцем або іншими небесними світилами;
проаналізував поводження ракети поза атмосферою, у середовищі, вільному від тяжіння;
вирішив питання посадки космічного апарата на поверхню планет, позбавлених атмосфери.
Так на берегах Оки зійшла зоря космічної ери. Правда, результат першої публікації виявився зовсім не тим, якого очікував Ціолковський. Ні співвітчизники, ні закордонні вчені не оцінили дослідження, яким сьогодні пишається наука. Воно просто на епоху обігнало свій час. В 1911 році опубліковано другу частину праці «Исследование мировых пространств реактивными приборами (Дослідження світових просторів реактивними приладами)». Ціолковський обчислює роботу з подолання сили земного тяжіння, визначає швидкість, необхідну для виходу апарата в Сонячну систему («друга космічна швидкість») і час польоту. Цього разу стаття Ціолковського наробила багато шуму в науковому світі. У вченого зявилося багато друзів у світі науки.
У 1926–1929 роках Ціолковський вирішує практичне питання: скільки потрібно взяти палива у ракету, щоб досягти швидкості відриву й покинути Землю. З'ясувалося, що кінцева швидкість ракети залежить від швидкості газів, що виходять із неї, і від того, у скільки разів маса палива перевищує масу порожньої ракети. Розрахунок показує: для того, щоб ракета з людьми розвинула швидкість, необхідну для відриву й вирушила в міжпланетний політ, потрібно взяти палива в сто разів більше, ніж важить корпус ракети, двигун, механізми, прилади й пасажири, разом узяті. А це знову створює дуже серйозні перешкоди. Учений знайшов оригінальний вихід — багатоступінчастий міжпланетний корабель. Він складається з багатьох ракет, з'єднаних між собою. У передній ракеті, крім палива, перебувають пасажири й спорядження. Ракети працюють по черзі, розганяючи весь потяг. Коли паливо в одній ракеті вигорить, вона скидається, при цьому віддаляються спустошені баки й весь потяг стає легшим. Потім починає працювати друга ракета і т. д. Передня ракета, як по естафеті, одержує швидкість, набрану всіма попередніми ракетами. У ці ж роки він оцінив вплив опору атмосфери на політ ракети й додаткові витрати палива при цьому.
Ціолковський — основоположник теорії міжпланетних сполучень
Його дослідження вперше показали можливість досягнення космічних швидкостей, довівши ймовірність міжпланетних польотів. Він першим вивчив питання про ракету — штучний супутник Землі й висловив ідею створення навколоземних станцій як штучних поселень, що використають енергію Сонця, і проміжних баз для міжпланетних сполучень; розглянув медико-біологічні проблеми, що виникають при тривалих космічних польотах.
Ціолковський висунув ряд ідей, які знайшли застосування в ракетобудуванні. Ним запропоновані:
газові керма (із графіту) для керування польотом ракети й зміни траєкторії руху її центра мас;
використання компонентів пального для охолодження зовнішньої оболонки космічного апарату (під час входу в атмосферу Землі), стінок камери згоряння й сопла;
насосна система подачі компонентів пального;
оптимальні траєкторії спуску космічного апарату при поверненні з космосу й ін.
В області ракетного пального Ціолковський досліджував багато різних окислювачів і паливних матеріалів; рекомендував паливні пари: рідкий кисень із воднем, кисень із вуглеводнями. Ціолковський багато й плідно працював над створенням теорії польоту реактивних літаків, винайшов свою схему газотурбінного двигуна; в 1927 опублікував теорію й схему поїзда на повітряній подушці. Він першим запропонував «корпуси, що висуваються знизу шасі». Космічні польоти й дирижаблебудування були головними проблемами, яким він присвятив своє життя. Але говорити про Ціолковського тільки як про батька космонавтики — значить збіднити його внесок у сучасну науку й техніку. Ціолковський обстоював ідею розмаїтості форм життя у Всесвіті, став першим ідеологом і теоретиком освоєння людиною космічного простору, кінцева мета якого уявлялася йому у вигляді повної перебудови біохімічної природи породжених Землею мислячих істот.
Письменник-фантаст
Науково-фантастичні твори Ціолковського мало відомі широкому колу читачів. Можливо, тому, що вони тісно пов'язані з його науковими працями. Дуже близька до фантастики його рання робота «Свободное пространство (Вільний простір)», написана в 1883 році (опублікована в 1954 р.). Костянтин Едуардович Ціолковський є автором науково-фантастичних творів: «Грезы о Земле и небе (Мрії про Землю й небо)» (збірник творів), «На Весте (На Весті)», повість «На Луне (На Місяці)» (уперше була опублікована в додатку до журналу «Вокруг света (Навколо світу)» в 1893 році, неодноразово перевидавалася у радянський час).
Роботи з ракетоплавства й міжпланетного зв'язку
1903 — «Исследование мировых пространств реактивными приборами (Дослідження світових просторів реактивними приладами)»
1911 — «Исследование мировых пространств реактивными приборами (Дослідження світових просторів реактивними приладами)»
1914 — «Исследование мировых пространств реактивными приборами (Дополнение) (Дослідження світових просторів реактивними приладами. Доповнення)»
1924 — «Космический корабль (Космічний корабель)»
1926 — «Исследование мировых пространств реактивными приборами (Дослідження світових просторів реактивними приладами)»
1927 — «Космическая ракета. Опытная подготовка (Космічна ракета. Дослідна підготовка)»
1928 — «Труды о космической ракете 1903–1907 гг. (Праці про космічну ракету 1903–1907 р.)»
1929 — «Космические ракетные поезда (Космічні ракетні потяги)»
1929 — «Реактивный двигатель (Реактивний двигун)»
1929 — «Цели звездоплавания (Цілі зореплавства)»
1930 — «Звездоплавателям (Зореплавцям)»
1932 — «Реактивное движение (Реактивний рух)»
1932–1933 — «Топливо для ракеты (Пальне для ракети)»
Нагороди Ціолковського й увічнення його пам'яті
За особливі заслуги в області винаходів, що мають величезне значення для оборони Союзу РСР, Ціолковський в 1932 нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора. Напередодні 100-річчя від дня народження Ціолковського в 1954 АН СРСР заснувала золоту медаль ім. К. Е. Ціолковського «3а видатні роботи в області міжпланетних сполучень». У Калузі й Москві споруджені пам'ятники вченому; створений меморіальний будинок-музей у Калузі; його ім'я носять Державний музей історії космонавтики й педагогічний інститут (нині Калузький Державний Педагогічний університет), школа в Калузі, Московський авіаційно-технологічний інститут. Ім'ям Ціолковського названий кратер на Місяці.
1895 — Олександр Василевський, маршал СРСР, начальник Генштабу під час Другої світової війни
 Василе́вський Олекса́ндр Миха́йлович (18 (30) вересня 1895 с. Нова Гольчиха, Костромська губернія — 5 грудня 1977, Москва) — радянський військовий діяч, міністр Збройних сил Радянського Союзу, маршал Радянського Союзу (1943), двічі Герой Радянського Союзу, двічі кавалер ордену Перемога. Один з найславетніших радянських полководців Другої світової війни.У роки Німецько-радянської війни Василевський у якості начальника генерального штабу (1942—1945) брав діяльну участь у розробці й здійсненні практично всіх великих операцій на радянсько-німецькому фронті. З лютого 1945 командував 3-м Білоруським фронтом, керував штурмом Кенігсберга.
У 1945 головнокомандувач радянськими військами на Далекому Сході у війні з Японією.
У 1949—1953 роках Міністр збройних сил і Військовий міністр СРСР. У 1968 році відзначений Почесною зброєю із золотим зображенням Державного герба СРСР.
Олександр Михайлович Василевський нагороджений
Герой Радянського Союзу
29 липня 1944 № 2856
8 вересня 1945 № 78
орден Леніна
21 травня 1942 № __
29 липня 1944 № __
21 лютого 1945 № __
29 вересня 1945 № __
29 вересня 1955 № __
29 вересня 1965 № __
29 вересня 1970 № __
29 вересня 1975 № __
орден Перемога
10 квітня 1944 № 2
6 вересня 1945 № __
орден Жовтневої Революції
22 лютого 1968 № __
Order of Red Banner.png орден Червоного Прапора
3 листопада 1944 № __
20 червня 1949 № __
орден Суворова I-го ступеня
28 січня 1943 № __
орден Червоної Зірки
____ 1939 № __
орден «За службу Батьківщині в Збройних Силах СРСР» III-го ступеня
30 квітня 1975 № ___
Почесна зброя із золотим зображенням Державного герба СРСР (22 лютого 1968)
Медалі
Медаль «В ознаменування 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна»
Медаль «За оборону Москви»
Медаль «За оборону Сталінграда
Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945"
Медаль «Двадцять років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945»
«Тридцять років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
Медаль «За перемогу над Японією»
Медаль «За взяття Кенігсберга»
Медаль «XX років Робітничо-Селянській Червоній Армії»
Медаль «30 років Радянській Армії та Флоту»
Медаль «40 років Збройних Сил СРСР»
Медаль «50 років Збройних Сил СРСР»
Медаль «В пам'ять 800-річчя Москви»
Велика Британія
Лицар Великого Хреста ордену Британської імперії (воєнний) (1943)
Німецька Демократична Республіка
орден Карла Маркса (НДР)
Монгольська Народна Республіка
OrdenSuheBator.png 2 ордена Сухе-Батора
орден Червоного Прапора (МНР)
Польща
Командор ордену Відродження Польщі із зіркою
Командор ордену Відродження Польщі
орден «Виртути Милитари» I-го класу з зіркою
«Хрест Грюнвальда» I-го класу
США
орден Легіон Заслуг ступеня Головнокомандувача
Чехословаччина
орден Білого Лева
Воєнний Хрест (Чехословаччина)
Франція
Великий офіцер ордену Почесного Легіону
Воєнний Хрест (Франція)
Югославія
Золотий орден Партизанської Слави
Військові звання
комбриг — присвоєно 16 серпня 1938 р.,
комдив — 5 квітня 1940 р.,
генерал-майор — 4 червня 1940 р.,
генерал-лейтенант — 28 жовтня 1941 р.,
генерал-полковник — 21 травня 1942 р.,
генерал армії — 18 січня 1943 р.,
Маршал Радянського Союзу — 16 лютого 1943 р.
| |
|
| |
| Всього коментарів: 0 | |
| Вхід на сайт |
| Пошук |
| Календар |
| Друзі сайту |
