План «Барбаросса» (нім. Fall Barbarossa) — кодова назва плану блискавичної війни Третього Рейху проти СРСР[1].
Свою назву план отримав від прізвиська імператора Священної Римської імперії Фрідріха I Барбаросси, відомого своїми загарбницькими війнами. Розробка плану була розпочата в липні 1940 року. Остаточний варіант затверджений 18 грудня 1940 року.
План «Барбаросса» передбачав швидкоплинну військову кампанію з повним розгромом Червоної Армії та захопленням європейської частини СРСР по лінії Волга — Архангельськ (т. зв. лінія А—А). Незважаючи на початковий успіх німецьких військ, завершити операцію у встановлені терміни Вермахту не вдалось, війна переросла в широкомасштабну та довготривалу.
Передумови
22 червня 1940 року німецькі війська завершили окупацію Бельгії, Голландії, Люксембургу та Північної Франції. Однак, попри успішне завершення кампанії, німцям не вдалось досягти одного з головних завдань — виведення з війни Великої Британії.
За спогадами Еріха фон Манштейна з приводу Британії в німецьких військових колах розглядалось три можливі варіанти. За першим варіантом Англію можна було вивести з війни блокадою її морських комунікацій. Однак для виконання цього плану військово-морський флот Німеччини не володів достатньою кількістю підводних човнів та важких кораблів, особливо авіаносців. Крім того хід «битви за Англію» показав недостатню силу Люфтваффе для нейтралізації британської авіації. Без цього блокада не могла бути дієвою, а протистояння обіцяло перерости в довготривале. Це б в свою чергу послабило позиції Третього Рейху в Європі — виникала можливість «політичного шантажу» з боку СРСР.
Другим варіантом перемоги над Великою Британією було припинити її постачання близькосхідною нафтою через Середземне море. Однак такий план передбачав не тільки встановлення контролю над англійськими колоніями в Середземному морі, а й контроль над Піренейським півострівом. Це в свою чергу вимагало «дипломатичного тиску» на нейтральну до того часу Іспанію. Крім того втрата Середземного моря за умови існування альтернативних шляхів постачання нафти не була для Британії критичною.
Третій варіант передбачав висадку десанту на Британські острови. Операції було надано кодову назву «Морський лев». Ретельне планування операції показало, що її проведення не гарантує стовідсоткового успіху. Від вторгнення в Британію відмовились з двох причин: по-перше, підготовку операції можна було завершити не раніше 24 вересня, а саме тоді для морського десантування будуть несприятливі метеоумови; по-друге, німецька авіація так і не змогла взяти під контроль повітряний простір над Ла-Маншем. Більше того, такий план не подобався особисто Гітлеру.
Розглянувши усі варіанти, Гітлер дійшов висновку, що усунути Велику Британію з політичної карти Європи можна лише за допомогою війни з СРСР. Так, 31 липня 1940 року в Бергхофі він виголосив:
«Надія Англії — Росія і Америка. Якщо зникнуть надії на Росію, Америка також відпаде від Англії, бо розгром Росії буде мати як наслідок неймовірне посилення Японії в Східній Азії.
Якщо Росія буде розгромлена, Англія втратить останню надію. Тоді панувати в Європі і на Балканах буде Німеччина.
Висновок: Відповідно до цих міркувань Росія має бути ліквідована. Термін — весна 1941 року.»
Визначення стратегічних цілей
22 липня 1940 року головнокомандувач сухопутними військами Вальтер фон Браухіч вперше отримав вказівку Гітлера розпочати «теоретичну підготовку» плану військової кампанії проти СРСР.
Під час наради 22 липня Гітлер особисто озвучив політичні та військові цілі майбутньої операції:
Швидко розгромити Червону Армію або принаймні зайняти таку територію, яка убезпечить Берлін і Сілезький промисловий район від авіанальотів радянської авіації та дозволить проводити бомбардування промислових центрів противника.
Розгромом СРСР примусити Велику Британію визнати гегемонію Німеччини у Європі.
Утворити ряд підконтрольних держав — Українську державу, федерацію Прибалтійських держав, Білорусь.
Збільшити територію Фінляндії до Білого моря.
31 липня 1940 року майбутня доля СРСР була Гітлером уточнена:
«Операція буде мати сенс тільки в тому випадку, якщо ми одним стрімким ударом розгромимо всю державу цілком. Тільки захоплення певної частини території недостатньо».
Варіації «плану Шліффена»
Відповідно до визначених стратегічних цілей розпочалась робота щодо планування майбутнього «східного походу». Розробка операції велась паралельно і в ОКХ, і в ОКВ. Всього було підготовлено близько 12 оперативних проектів та варіантів плану.
26 липня 1940 року одним з перших свій варіант запропонував начальник відділу «Іноземні армії Сходу» полковник Еберхард Кінцель, який вважав, що основний удар варто завдавати по Москві (зберігаючи примикання до Балтійського моря), після чого з півночі ударити в тил радянським військам, які дислокувалися в Україні і на Чорноморському узбережжі.
27 липня начальник оперативного відділу Генштабу ОКХ полковник Ганс фон Грейфенберг і начальник оперативного відділу 40-го корпусу підполковник Герхард Фейерабенд запропонували альтернативний варіант: основне угруповання із 100 дивізій завдасть головного удару в Україні, розгромить там радянські війська і далі почне розвивати наступ на Москву.
Обидві варіації на тему «плану Шліффена» не знайшли підтримки в силу складності їхнього здійснення. Крім того, проект Грейфенберга-Фейерабенда не збігався з поглядами начальника Генерального штаба сухопутних військ Франца Гальдера, який вважав московський напрямок в якості головного більш перспективним.
Оперативний проект «Ост»
23 липня 1940 року до підготовки плану було залучено начальника штабу 18-ї армії генерал-майора Еріха Маркса. Його ще з часів Першої світової війни вважали знавцем Росії, до того ж думці Маркса довіряв особисто Гітлер.
1 серпня Маркс зробив першу доповідь Гальдеру стосовно майбутнього плану. Його ідея була така: «завдавати тільки один головний удар… з Румунії, Галичини і Південної Польщі в напрямку на Донбас, розбити армії, які перебувають в Україні, і слідом за цим крокувати через Київ на Москву».
Під впливом Гальдера Маркс відмовився від ідеї головного удару з півдня й погодився із пропозицією зосередити основні зусилля на центральній ділянці фронту із завданням оволодіти Москвою через Вітебськ та Смоленськ.
5 серпня 1940 року Еріх Маркс представив готову оперативно-стратегічну розробку під назвою Оперативний проект «Ост».[6] Це була достатньо докладна і повна розробка, у якій були враховані дані про збройні сили та економіку СРСР, про особливості місцевості, клімату і стану доріг майбутнього театру воєнних дій.
За даними німецької розвідки станом на серпень 1940 року чисельність радянських військ оцінювалась у 151 піхотну дивізію, 32 кавалерійські дивізії та 38 механізованих бригад. До весни 1941 року збільшення Червоної Армії не очікувалося. За оцінками Генштабу ОКХ на заході СРСР міг задіяти 96 піхотних та 23 кавалерійські дивізії, а також 28 механізованих бригад. Задум Маркса передбачав, що проти цих сил Вермахту необхідно задіяти 5 армій загальною чисельністю 147 дивізій. З них 24 — танкових, 12 — моторизованих, 1 — кавалерійську і 110 — піхотних.
Оперативний проект «Ост» передбачав два стратегічні напрямки — московський та київський, розділовою смугою між якими були Прип'ятські болота. На московському напрямку будуть задіяні 3 армії, об'єднані в групу армій «Північ». Загальна чисельність — 68 дивізій. На київський напрямок виділялось 2 армії чисельністю 35 дивізій, які були об'єднані в групу армій «Південь». 44 дивізії у складі резерву мали рухатись за північною групою армій.