| Меню сайту |
| Категорії розділу | ||||||||
|
| Наше опитування |
| Статистика |
Онлайн всього: 1 Гостей: 1 Користувачів: 0 |
20:49 19 грудня народилися... | |
1851
Гінсбург Мойсей, підприємець, меценат, дійсний кормерційний радник.
 Ґінсбург Мойсей Якимович (Мес Мойсей Акивович) (19 грудня 1851, Радивилів на Волині, нині Рівненська область — 3 липня 1936, Франція) — відомий підприємець, меценат, дійсний комерційний радник.Він був тією людиною, яких тепер називають спонсорами, меценатами або й просто благодійниками. Майже всі споруджені в Радивилові на його кошти будинки, простоявши вже близько сотні років, використовуються досі.
Біографія
Мойсей народився 19 грудня 1851 року в містечку Радивилові в бідній єврейській сім'ї Мес. Ім'я отримав на честь діда Мойсея Менделя. Батька звали Акива. Отже -Мойсей Акивович, але за слов'янською традицією у зрілому віці його звали Мойсеєм Якимовичем. А прізвище змінив у юнацькі літа, коли в пошуках щастя опинився в Америці, — далекий родич Гінсбург підказав, що Мес по-англійському звучить погано.
У п'ять років Мойсея за звичаями того часу віддали навчатися в хедер, але інтересу до науки він зовсім не проявляв, часто втікав від своїх учителів. На велику прикрість батьків, які мріяли бачити сина вченим талмудистом. Урешті-решт вони зрозуміли, що з цією мрією доведеться попрощатися, а сина варто хоч би прилучати до торгової справи. У Радивилові громадська думка не була прихильною до перекупників, тому одинадцятирічного Мойсея відвезли до його дядька у Вінницю. Там він і почав заробляти собі на життя, як хлопчик на побігеньках.
Через два роки батьки забрали сина в Радивилів і він деякий час відвідував тут народну школу. Оскільки навчання велося лише російською мовою, то мусив опанувати її. Одночасно став підзаробляти на місцевій митниці: купці й торговці, не знаючи російської мови, при заповнюванні квитанцій, фактур чи адрес стикалися з неабиякими труднощами, отож Мойсей і взяв на себе обов'язки писаря, за це щоденно отримував від 20 до 30 копійок. На ту пору це були певні гроші, які допомагали підтримувати прожитковий рівень сім'ї. Але хлопець підростав, і незабаром з'ясувалося, що йому ніде сповна проявити себе в провінційному, притиснутому до кордону Радивилові. Зібравши вузлик із харчами та одягом, вирушив на Одесу. Грошей на дорогу не мав, тому здебільшого йшов пішки, ночував у добрих людей. У Кишиневі випадково зустрів знайомого своїх батьків, і той дав трохи грошей. В Одесі мав адресу одного радивилівця, який допоміг улаштуватися писарем до старого єврея. Затим удалося потрапити на службу до іменитого купця, де зарплата вже складала 20, а то й 30 рублів на місяць.
У віці 17 років Мойсей, наслухавшись розповідей про людей, які емігрували до Америки, запалюється думкою і собі спробувати там щастя. Їде в Радивилів, прощається з батьками, адже, можливо, вже більше не судилося їх побачити. Далі були Гамбург, Ліверпуль, до Америки плив юнгою на парусному судні, подорож тривала 46 днів.
У Нью-Йорку зустрів євреїв, і ті, як і в кожному місті, з турботою поставилися до свого юного одноплемінника. Тут уже, як було сказано, починається біографія Мойсея на прізвище Гінсбург. Працював за 6 доларів на тиждень у кравця, склив вікна. Шукав кращих заробітків у Чикаго, потім вирушив на Сан-Франциско. І тут були євреї, які підтримали. А свої гроші взявся заробляти вуличною торгівлею. За три роки зумів зібрати 90 доларів. Майже всі вони пішли на пароплавний квиток до Китаю. Так, так, Мойсей уже рвався кудись далі, в незвідані світи. Дорогою пароплав зайшов у Йокогаму, це мальовниче японське місто так сподобалося хлопцеві, що він змінив свої початкові плани і залишився в ньому. Було це в 1875 році. Завдяки тому, що тепер володів російською, англійською і німецькою мовами, дістав службу в іноземному магазині корабельних припасів. Дуже швидко справи йшли вгору, і Мойсей Гінсбург відкрив свою фірму: здобув підряд постачати всім необхідним російський кліпер «Гайдамак», який саме стояв у йокогамському порту. Згодом послугами молодого комерсанта стали користуватися й інші російські кораблі, у тому числі судна військового флоту, які знаходилися в Тихому океані.
У 1880 році загострилися російсько-китайські відносини, на Далекий Схід прибула велика кількість суден під командуванням адмірала Лісовського, і Гінсбург постачав їх усім необхідним. У 1885 році прибула вся ескадра адмірала Крона, обслуговувати їх доручається фірмі Мойсея Якимовича. Він стає єдиним постачальником російського флоту на Тихому океані. Після того, як російська ескадра в 1898 році зайняла Порт-Артур, створює там великі склади вугілля і інших предметів першої необхідності. Доводилося фрахтувати велике число пароплавів, невдовзі в розпорядженні Гінсбурга була ціла флотилія, проте мусив діяти так, аби не привертати уваги японців. Почалася російсько-японська війна. Але гарнізон Порт-Артура не страждав від нестачі продовольства — Гінсбург був людиною завбачливою. За це його високо ставив адмірал Макаров. Для вирішення проблем постачання Мойсей Якимович бував у Петербурзі, у морського міністра Авелана. Після поразки Росії змушений був переїхати в це місто на постійне проживання. Нарешті, з'являється можливість регулярно приїздити в рідний Радивилів, де він востаннє побував у 1885 році. Про місто, про свою матір (Расю) Мойсей не забував ніколи, надходили листи із Сан-Франциско, надходили гроші з Йокогами.
І ось тепер Гінсбург жертвує на потреби Радивилова великі кошти з тим, щоб підняти його з бідності, відкрити ряд громадських установ. З'являється фабрика перламутрових ґудзиків (нині це місце на вул. О.Невського, напроти церкви). Будуються початкова школа для єврейських хлопчиків, єврейське жіноче початкове училище (кожний заклад на 100 — 150 учнів). Відкривається народна школа для місцевих українських і російських дітей (на 200 учнів), ремісниче училище — як для євреїв, так і для не євреїв. (У приміщенні колишньої народної школи нині загальноосвітній ліцей, поряд до 2007 р. стояла напівзруйнована дерев'яна будівля колишнього ремісничого училища, у колишньому приміщенні жіночого училища тепер районний будинок школяра). Старі корпуси районної лікарні теж були споруджені за участю Гінсбурга, до речі, до Першої світової війни над входом на територію лікарні висіла величезна таблиця з написом: «Земская больница имени коммерции советника Моисея Акимовича Гинсбурга». Крім цієї, була збудована єврейська лікарня, де давалася суворо ритуальна їда. Лазня в сьогоднішньому Радивилові — це ще та сама, що теж з'явилася завдяки старанням багатого земляка. Крім того, він усіляко підтримував жителів міста, які гостро потребували допомоги, причому не лише євреїв. Благодійницькій діяльності присвятила свої похилі літа й мати. На прохання єврейської громади було збільшено кладовище, його обнесли камінною стіною, упорядкували дорогу. Немало зробив Мойсей і для єврейських громад у Петербурзі та інших містах.
Лютнева революція 1917 року змусила сім'ю Гінсбурга втікати в Японію, звідти в 1920 році вона переїхала в Париж, де Мойсей Якимович і провів решту своїх днів. І тут він, між іншим, не забував про Радивилів. Коли наприкінці 20-х років єврейська громада надумала взятися за спорудження нової синагоги замість старої, що була зруйнована під час війни, Гінсбург виділив 5000 доларів. А, коли їх забракло, дав ще 2500 доларів. Це відновлене приміщення в 50-і роки було перероблене під міський кінотеатр. У 1931 році друзі і знайомі, широка громадськість відзначили 80-річчя Гінсбурга. З цієї нагоди магістрат Радивилова присвоїв ювілярові звання почесного громадянина міста, про що й повідомив його дипломом за підписами віце-бурмістра й бурмістра. Ім'я Гінсбурга 18 квітня 1931 p. було присвоєне вулиці Кременецькій від злиття вулиць 3 Травня і Костельної до вулиці 11 Листопада (нині — це відтинок вул. Кременецької, на якій розташовані редакція газети, райвідділ статистики, два п'ятиповерхових житлових будинки тощо).
З нагоди ювілею була підготовлена до друку і в 1933 році в Парижі видрукувана книжка «Моисей Акимович Гинсбург. Его жизнь и деятельность. С предисловием Г. Б. Слиозберга. Издание кружка друзей М. А. Гинсбурга». У книжці — 11 фотографій з видами Радивилова. Уміщені також фотокопії згаданого диплома і офіційного повідомлення влади Радивилова про присвоєння імені Мойсея Ґінсбурга одній з вулиць. Помер Мойсей Якимович у Франції 3 липня 1936 року.
1852
Альберт Майкельсон, американський фізик,
експеримент якого заклав сумніви в існування ефіру.
 Альберт Абрахам Майкельсон (англ. Albert Abraham Michelson) (* 19 грудня 1852, Стрельно, Пруссія — † 9 травня 1931, Пасадена, Каліфорнія) — перший американський фізик, удостоєний в 1907 Нобелівської премії з фізики за створення прецизійних інструментів та виконані з їх допомогою спектроскопічні і метрологічні дослідження.Біографія
Народився 19 грудня 1852 в Стрельні (нині Стшельно, Польща). У 1854 сім'я переїхала до США. У 1873 закінчив Військово-морську академію в Аннаполісі. Після випуску два роки плавав на кораблях, а потім був призначений викладачем фізики тієї ж академії. У цей час почалася наукова діяльність Майкельсона. Першим його успіхом було повторення експерименту Фуко по вимірюванню швидкості світла, при цьому точність отриманих ним результатів довгий час залишалася неперевершеною. У 1880—1882 він стажувався в університетах Берліна, Гейдельберга, Парижа. Працюючи в Берліні у Гельмгольца, зацікавився проблемою виявлення «ефірного вітру» і для проведення відповідного експерименту сконструював інтерферометр, названий згодом його ім'ям. З його допомогою провів вимірювання спектральних ліній різних елементів, однак відповіді на основне питання, що його цікавило, не отримав через недостатню точність установки. У 1883 повернувся на батьківщину, до 1889 був професором Школи прикладних наук у Клівленді. Тут він провів важливе дослідження поширення світла в сірковуглецю, яке підтвердило теорію Релея про зв'язок між груповою та фазовою швидкостями, а потім вирішив повернутися до дослідів, розпочатих у Європі. Спільно з Е. Морлі створив новий інтерферометр, що дозволяв досягти необхідної точності, і в 1887 отримав результат, який англійський учений Дж. Бернал назвав «найбільшим з усіх негативних дослідів в історії науки». Цей експеримент став фундаментальним підтвердженням спеціальної теорії відносності. У 1889—1892 Майкельсон працював професором університету Кларка в Вустері (штат Массачусетс), потім до 1929 — професором Чиказького університету. У 1890-ті роки він вирішив важливу метрологічну задачу: провів вимір еталона метра в одиницях довжини хвилі випромінювання кадмію. У ці ж роки, зацікавившись зоряною спектроскопією, винайшов спектральний прилад високої роздільної здатності — «ешелон Майкельсона».
У 1920 за допомогою винайденого ним «зоряного інтерферометра» провів вимірювання кутових розмірів зірки-гіганта Бетельгейзе. У 1929 він повторив експеримент Майкельсона-Морлі, ще більш домігшись високої точності. Останнім його дослідженням, став новий вимір швидкості світла, але вже у вакуумі. Майкельсон, будучи вже важко хворим, до останнього керував приготуваннями до експерименту. Але дочекатися його результатів йому вже не судилося. Великий експериментатор помер в Пасадені (штат Каліфорнія) 9 травня 1931 на 79-му році життя. Завершати останній експеримент Альберта Майкельсона довелося вже його учням.
Приватне життя
Майкельсон двічі перебував у шлюбі. Шлюб з Маргарет Хемінуей (1877), від якого народилися дочка і двоє синів, закінчився розлученням в 1897 р. Два роки по тому Майкельсон одружився з Едной Стентон. Від цього шлюбу у Майкельсона було три дочки. Майкельсон був відомий художник-аквареліст і обдарований скрипаль. Учив він музиці і своїх дітей. Майкельсон добре грав у теніс, більярд, шахи та бридж, любив вітрильний спорт.
Нагороди
Хоча Майкельсон ніколи не захищав докторської дисертації, він був удостоєний за свої досягнення ступеня почесного доктора одинадцятьма найбільшими університетами Європи і Америки. Крім Нобелівської премії серед його численних нагород були:
медаль Коплі Лондонського королівського товариства (1907)
медаль Генрі Дрейпера Національної академії наук США (1916)
медаль Франкліна Франклінського інституту (1923)
золота медаль Лондонського королівського астрономічного товариства (1923)
медаль Дадделла Лондонського королівського товариства.
Майкельсон був членом багатьох наукових товариств і академій, в тому числі Національної академії наук США, Лондонського королівського товариства, Французької академії наук та Академії наук СРСР. Він був президентом Американського фізичного товариства (1901 — 1903) і Національної академії наук США (1916).
Цікаві факти
Відомий своєю цілеспрямованістю, Майкельсон завжди віддавав перевагу науковим дослідженням перед адміністративною роботою і викладацькою діяльністю. Він не любив спілкуватися з аспірантами і лише зрідка, від випадку до випадку, виступав з лекціями і доповідями.
Хоча Майкельсон ніколи не виявляв особливого інтересу до родичів, які залишилися в Старому світі, йому доставляло якесь задоволення, а може бути, розраду, вважати себе поляком. «Поляк ніколи не буває щасливим», — з гіркою іронією пояснив він одного разу своїм дітям.
На честь вченого названо астероїд 27758 Майкельсон.
Для вступників до Військово-морської Академії на штат Невада, де тоді проживав Альберт з батьками, виділялося одне місце. Охочих було десятеро. Альберт здав іспити, проте не був зарахований. Місце в Академії дісталося п'ятнадцятирічному Джемсу У. Блеклі, який отримав однакові з ним оцінки. Блеклі був сином ветерана Громадянської війни, що втратив в боях праву руку. Альберт не занепав духом. Він вирішив звернутися через члена конгресу від їх округу Томаса Фіча до Президента Сполучених Штатів з проханням надати йому одне з позаконкурсних місць в Академії. Кілька днів Альберт добирався до столиці. Усім було відомо, що президент Грант має звичай щодня в один і той же час виводити на прогулянку свого собаку. Альберт дочекався його біля воріт Білого дому і вручив тому рекомендації. Його наполегливість виправдала себе. Через кілька днів до нього прийшла звістка, що для нього спеціально заснували ще одне місце. Альберт став одинадцятим президентським кандидатом. Через багато років Майкельсон жартома говорив, що його наукова кар'єра почалася «з порушення закону».
"Доктор Майкельсон був одним з найвидатніших художників у світі наукового експерименту"
(Альберт Ейнштейн)
1875
Мілєва Марич, перша дружина Альберта Ейнштейна, яку деякі дослідники-біографи вважають співавтором його революційних наукових ідей.
1906
Брежнєв Леонід Ілліч, радянський державний і партійний діяч,
генеральний секретар ЦК КПРС (1964–1982).
 Леоні́д Іллі́ч Бре́жнєв (*19 грудня 1906 (1 січня 1907), Кам'янське, Катеринославська губернія (нині Дніпродзержинськ, Україна);— †10 листопада 1982, Москва) — радянський державний і партійний діяч, Перший секретар ЦК КПРС (1964 — 1966), Генеральний секретар ЦК КПРС (1966 — 1982). Голова Президії Верховної Ради СРСР у 1960-1964 і 1977-1982 роках.Маршал Радянського Союзу (1976). Чотириразовий Герой Радянського Союзу (1966, 1976, 1978, 1981). Герой Соціалістичної Праці (1961). Лауреат Міжнародної Ленінської премії «За зміцнення миру між народами» (1973) і Ленінської премії з літератури (1979). Почесний громадянин Дніпропетровська.
Біографія
Народився в родині робітника-металурга. У 1915 році був прийнятий в класичну гімназію м. Кам'янське, яку закінчив у 1921 році. 1923 року вступив до Курського землевпорядного-меліоративного технікуму та вступив до лав комсомолу.
1927 року закінчив Курський землевпорядно-меліоративний технікум й почав працювати землевпорядником в Кохановському районі Оршанського округу Білоруської РСР.
1928 року Леонід Ілліч одружився з Вікторією Петрівною Денисовою. Вона була на рік молодшою й навчалася в Курському медичному технікумі.
Після роботи в Курській області та Білорусії Брежнєва направили на Урал (Свердловськ) на посаду завідувача районного земельного відділу. Він брав участь у створенні колгоспів і розкуркуленні. 1931 року Брежнєв став кандидатом у члени ВКП(б) й перейшов на керівну роботу в окружне земельне управління, але через кілька місяців із невідомої причини покинув сільське господарство й повернувся в Кам'янське.
1935 — закінчив Дніпродзержинський металургійний інститут.
У 1935-1936 роках служив в армії: курсант і політрук танкової роти в Забайкаллі (селище Піщанка розташовано у 15 км на південний схід від міста Чита). Закінчив курси моторизації і механізації Червоної Армії, за що було присвоєно перше офіцерське звання - лейтенант. (Після його смерті з 1982 року Піщанський танковому навчального полку було присвоєно ім'я Л. І. Брежнєва).
У 1936-1937 роках директор металургійного технікуму в Дніпродзержинську. З 1937 року інженер на Дніпровському металургійному заводі імені Ф. Е. Дзержинського. З травня 1937 заступник голови Дніпродзержинського міськвиконкому. З 1937 року — на керівній радянській і партійній роботі.
У роки Другої світової війни був військово-політичним працівником у чинній радянській армії. Бере участь в мобілізації населення в Червону Армію, займається евакуацією промисловості, потім на політичних посадах у діючій армії: заступник начальника політуправління Південного фронту. Будучи бригадним комісаром, при скасуванні інституту військових комісарів у жовтні 1942 року замість очікуваного генеральського звання був атестований полковником. У 1943 році отримав звання генерал-майора. Учасник Параду Перемоги 24 червня 1945 комісаром зведеного полку 4-го Українського фронту.
З 30 серпня 1946 року по листопад 1947 перший секретар Запорізького (призначений за рекомендацією М. С. Хрущова), а потім Дніпропетровського (до 1950 року) обкомів партії.
За даними П. А. Судоплатова і генерала К. С. Москаленко, серед 10 озброєних генералів, викликаних в Кремль 26 червня 1953 для арешту Л. П. Берія, був і Л. І. Брежнєв.
Після війни — знову на партійній роботі (зокрема, перший секретар комуністичних партій Молдавії та Казахстану).
1964 — після усунення від влади Микити Хрущова обраний Першим секретарем ЦК КПРС. Леонід Брежнєв пропонував В. Семичасному, голові КДБ СРСР у період підготовки Пленуму ЦК КПРС 1964 року, фізично позбутися М.С. Хрущова шляхом улаштування аварії літака, автокатастрофи, отруєння або арешту.
У 1968 році Брежнєв і його соратники прийняли рішення про вторгнення до Чехословаччини. Брежнєв був загальмований і неадекватний, під час переговорів у Брежнєва порушилася дикція. Помічники вимагали відповіді, чи зможе Брежнєв продовжити переговори. Сам Брежнєв щось бурмотів, намагався встати і виникла реакція, яка перелякала все Політбюро. Косигін сидів поруч з Брежнєвим і бачив, як той поступово почав втрачати нитку розмови.
22 січня 1969 під час урочистої зустрічі екіпажів космічних кораблів «Союз-4» і «Союз-5» на Л. І. Брежнєва було скоєно невдалий замах. Молодший лейтенант Радянської Армії Віктор Ільїн, переодягнений у чужу міліцейську форму, потрапив до Боровицьких воріт під виглядом охоронця і відкрив вогонь з двох пістолетів по машині, в якій, як він припускав, мав їхати генеральний секретар. Насправді, в цій машині знаходилися космонавти Леонов, Миколаїв, Терешкова і Береговий. Пострілами був убитий водій Ілля Жарков, кілька людей поранено, перш ніж мотоцикліст супроводу збив Ільїна з ніг. Сам Брежнєв їхав в іншій машині і не постраждав.
У сімдесяті роки на міжнародній арені сталося часткове примирення двох систем («розрядка»). Саме в цей час (1973) Брежнєв отримав Ленінську премію за зміцнення миру між народами.
22 березня 1974 (минуючи звання генерал-полковника) Брежнєву присвоєно військове звання генерал армії. У 1976 році йому було присвоєно звання Маршал Радянського Союзу
1 серпня 1975 Брежнєв підписав Гельсінські угоди, що підтвердив непорушність кордонів у Європі. ФРН до цього не визнавала Потсдамські угоди, що змінили межі Польщі і Німеччини, і не визнавала наявність НДР. ФРН фактично навіть не визнавала анексію Калінінграда і Клайпеди СРСР.
Брежнєв заявляв, що капіталістичні країни перейшли від ідеології «стримування комунізму», запропонованої Гарі Труменом, до ідеї «конвергенції двох систем» і «мирного співіснування». Рейган заявляв, що ні.
На початку 1976 року переніс клінічну смерть. Після цього він так і не зміг фізично відновитися, і його важкий стан і нездатність керувати країною з кожним роком ставали все очевидніше. Брежнєв страждав астенією (нервово-психічної слабкістю) та атеросклерозом мозкових судин. Працювати він міг лише годину-дві на добу, після чого спав, дивився телевізор і т. д. У нього з'явилася наркотична залежність від снодійного - нембутала.
У 1978 році нагороджений орденом «Перемога», який вручався тільки у воєнний час за видатні заслуги у командуванні фронтом при перемогах, що забезпечили корінний перелом у стратегічній обстановці (нагородження було скасовано указом М. С. Горбачова в 1989 році).
Групі відомих радянських журналістів було доручено написати спогади Брежнєва («Мала земля», «Відродження», «Цілина»), покликані зміцнити його політичний авторитет. Завдяки мільйонним накладам, гонорар Брежнєва склав 179 241 рубль. Включивши мемуари генсека у шкільні та вузівські програми і зробивши їх обов'язковими для «позитивного» обговорення у всіх трудових колективах, партійні ідеологи добилися прямо протилежного результату - Л. І. Брежнєв став героєм численних анекдотів ще за свого життя.
12 грудня 1979 Брежнєв і його найближчі соратники прийняли рішення про здійснення державного перевороту в Афганістані та про введення радянських військ в цю країну, що стало початком багаторічної участі СРСР у внутріафганском конфлікті.
У 1981 році, напередодні 50-річчя перебування Леоніда Ілліча в партії, тільки для нього одного був випущений відлитий із золота значок «50 років перебування в КПРС» (для інших ветеранів КПРС цей знак виготовлявся з срібла з золоченням).
23 березня 1982 під час візиту Брежнєва в Ташкент, на літакобудівному заводі на нього обрушилися містки, повні людей. У Брежнєва була зламана ключиця (яка так і не зрослася). Після цього випадку здоров'я Брежнєва було остаточно підірвано. 7 листопада 1982 відбулася остання публічна поява Брежнєва. Стоячи на трибуні Мавзолею Леніна, він протягом кількох годин приймав військовий Парад на Червоній площі, а проте його важкий фізичний стан впадало в очі навіть на офіційній зйомці.
Леонід Ілліч Брежнєв помер 10 листопада 1982 на державній дачі «Заріччя-6». Тіло було виявлено охороною о 9 годині ранку. Першим з політичних діячів на місце смерті приїхав Ю. В. Андропов. Про смерть Брежнєва ЗМІ повідомили лише через добу, 11 листопада о 10 годині ранку. Похований на Червоній площі в Москві біля Кремлівської стіни. США на похоронах представляли віце-президент Джордж Буш-старший і держсекретар Шульц.
Нагороди
Список нагород і почесних звань Брежнєва
Радянські:
Чотириразовий Герой Радянського Союзу,
Герой Соціалістичної Праці,
Два ордени ордена Жовтневої Революції,
Вісім орденів Леніна
Два ордени Червоного Знамені
Орден Червоної Зірки
Орден Богдана Хмельницького 2-го ступеня
Орден Вітчизняної Війни 1-го ступеня
Медаль "За бойові заслуги"
Медаль "За оборону Одеси"
Медаль «За Оборону Кавказу»
Медаль «За визволення Варшави»
Медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 рр..»
Медаль «За Перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 рр..»
Медаль «За відновлення підприємств чорної металургії півдня»
Медаль «За освоєння цілинних земель»
Медаль «В пам'ять 250-річчя Ленінграда»
Медаль лауреата всесоюзної Ленінської премії (20.04.1979)
Почесна зброя — іменний маузер 1943
Почесна зброя — іменна шашка із золотим зображенням Державного герба СРСР (18.12.1976)
Іноземні:
Тричі Герой ЧССР
Тричі Герой БНР
Тричі Герой ГДР
Герой Куби
Герой МНР
Герой Праці МНР
Герой ЛНДР
Герой Праці СРВ
Кадрова політика
Дніпропетровський клан
На думку відомого дослідника радянської номенклатури М. С. Восленського, після отримання поста Генерального секретаря ЦК КПРС Брежнєв став активно просувати на вищі керівні пости членів номенклатури з числа своїх земляків по Дніпропетровській області і товаришів по службі з Молдавії. У тому числі:
Голова Ради Міністрів СРСР Н. А. Тіхонов — випускник Дніпропетровського металургійного інституту, був головним інженером на заводі в Дніпропетровську, головою Дніпропетровської раднаргоспу;
секретар ЦК КПРС А. П. Кириленко був першим секретарем Дніпропетровського обкому партії;
перший секретар ЦК КПУ В. Щербицький — був першим секретарем Дніпропетровського обкому партії;
Заступник Голови Ради Міністрів СРСР І. В. Новіков — випускник Дніпропетровського металургійного інституту
Міністр внутрішніх справ СРСР М. А. Щолоков — випускник Дніпропетровського металургійного інституту
Перший заступник голови КДБ СРСР Г. К. Цінев — випускник Дніпропетровського металургійного інституту
Помічник Генерального секретаря ЦК КПРС А. І. Блатов — випускник Дніпропетровського металургійного інституту
Завідувач секретаріату Генерального секретаря Г. Е. Цуканов — випускник металургійного інституту в Дніпродзержинську, працював кілька років інженером в Дніпропетровську.
Член Політбюро і секретар ЦК КПРС К. У. Черненко був під керівництвом Л. І. Брежнєва завідувачем відділом пропаганди і агітації ЦК КП Молдавії.
Завідувач Відділом науки ЦК КПРС С. П. Трапезніков — був Директором вищої партійної школи при молдавському ЦК
Перший заступник голови КДБ СРСР генерал армії С. К. Цвігун був заступником голови КДБ Молдавської РСР
Восленский висловлює думку про те, що підбір керівних кадрів за принципом особистого знайомства і земляцтва був спрямований на зміцнення особистого впливу Брежнєва в рядах номенклатури.
Родина
Батько: Ілля Якович Брежнєв. Мати: Наталія Денисівна Брежнєва (Мазалова) Л. І. Брежнєв був одружений на Вікторії Петрівні Брежнєвій (уроджена Денисова, 1907–1995, уродженка Бєлгорода) з 11 грудня 1927 до своєї смерті. У них було двоє дітей — Галина (1929–1998) та Юрій (нар. 1933). Галина Брежнєва була один час одружена з Юрієм Чурбановим.
Друковані праці
«Ленінським курсом»: Промови і статті. (У 9-ти томах, 5523 сторінки) - Видавництво: М.: Политиздат, 1970-1982.
Спогади («Мала земля», «Відродження», «Цілина»). - Ж-л. «Новий світ», 1978, № 2, 5, 11.
Спогади (Глава 1 «Життя по заводському гудку». Глава 2 «Відчуття Батьківщини». Глава 3 «Мала земля». Глава 4 «Відродження». Глава 5 «Молдавська весна». Глава 6 «Цілина». Глава 7 «Космічний Жовтень» . Глава 8 «Слово про комуністів»). М., ІПЛ, 1983.
Пам'ять
У місті Дніпродзержинську, де народився і провів молоді роки Л. І. Брежнєв, на площі Визволителів (колишньої Жовтневої) знаходиться бюст генерального секретаря ЦК КПРС, встановлений в 1976 році, як і належало в СРСР, на батьківщині двічі героя Радянського Союзу. На будівлі Дніпродзержинського державного технічного університету по проспекту Пеліна, в якому з 1931 по 1935 рік навчався Л. І. Брежнєв, встановлена меморіальна дошка з відповідним текстом і барельєфом генсека.
На будинку № 40 по проспекту Пеліна, в якому з 1929 по 1936 рік жив Л. І. Брежнєв, в 2010 році була встановлена меморіальна табличка.
Після смерті генсека Заводський район Дніпродзержинська був перейменований в Брежнєвський, але в 90-х роках йому знову було повернено назву Заводській. До сторіччя з дня народження Л. І. Брежнєва в міській раді розглядалося питання про присвоєння міському парку культури і відпочинку його імені, однак це рішення так і не було прийнято.
У місті Дніпропетровську в 2006 році, до 100-річчя Брежнєва, встановлена меморіальна дошка на стіні будинку по вулиці Рогальова, 1, де він жив в кінці 1940-х - початку 1950-х років. З 1982 року ім'я Брежнєва у Дніпропетровську носили одна з площ у центрі міста, металургійний інститут, а також виробниче об'єднання «Південний машинобудівний завод» (всі найменування скасовані в кінці 1980-х років). 25 січня 2012 сесія міськради назвала іменем Брежнєва вулицю.
У 1982 році місто Набережні Човни (Татарська АССР), де був побудований КамАЗ, був перейменований в Брежнєв. У 1988 році місту повернули колишню назву. У 2007 році в місті почала своє мовлення радіостанція «Брежнєв FM», в Набережних Челнах і довколишніх районах Татарстану її можна почути на 90,9 МГц.
У 1982-1988 роках Черемушкинський район Москви називався Брежнєвський.
З метою увічнення пам'яті Леоніда Ілліча ЦК КПРС, Президія Верховної Ради СРСР і Рада Міністрів СРСР 18 листопада 1982 привласнили одному з військово-політичних училищ його ім'я. Свердловське вище військово-політичне танко-артилерійське училище носило ім'я Брежнєва всього 6 років. У квітні 1988 року цей указ було скасовано і училищу повернули колишнє найменування.
16 вересня 2004 в Новоросійську відкрито пам'ятник Л. І. Брежнєву на перетині вулиць Рад і Новоросійської Республіки. Автор пам'ятника - краснодарський скульптор Микола Бугаєв. Новоросійська влада відзначає, що Леонід Ілліч свого часу дуже багато зробив для міста, порту, пароплавства. Скульптор зобразив молодого, енергійного генерального секретаря,який йде по місту у костюмі, без нагород, з плащем, перекинутим за спину. Робоча назва скульптури - «Людина, що йде по місту».
Раніше, в 2002 році, в Новоросійську обговорювалося питання про присвоєння одній з вулиць міста імені Брежнєва.
В даний час ім'я Брежнєва носять 2 села в Калузькій і Курській областях, а також 8 вулиць у невеликих населених пунктах Росії. Зокрема:
село Іжульское Балахтінского району Красноярського краю;
село Нове Іванцева Шатковського району Нижегородської області;
село Солонка нехаївський району Волгоградської області.
Думки і оцінки
За час моєї роботи головним конструктором змінилося чотири Верховних Головнокомандувачів, і лише один з них, якого називали маразматиком, Л. І. Брежнєв, вважав для себе необхідну особисту бесіду з головним конструктором з питань використання ним, як Верховним Головнокомандувачем, інформації попередження про ракетний напад. Деякий час після введення [в жовтні 1976] в дію першої черги СПРН він викликав мене і близько півтори години питав, яка вірогідність узагальнених і точність кількісних оцінок ракетної обстановки, який сенс мають різні сигнали попередження, чому деякі з них вимагають тільки підвищеної уваги, а деякі - рішучих дій з можливо необоротними наслідками. Тільки ця бесіда для мене повний доказ мерзості тих, хто обзивав і висміював Брежнєва. І в останні роки його життя я був свідком живого інтересу до справи і повної ясності розуму цієї людини. У 1980 році під його головуванням відбулося спеціальне засідання Ради Оборони СРСР, присвячене питанням СПРН. [...] Л.І. Брежнєв виявив неабиякий інтерес, ставив багато запитань, вникаючи в суть проблем, по ходу засідання вносив поправки в підготовлений проект рішення. Його активна поведінка сильно контрастувало в порівнянні з поведінкою інших членів Ради Оборони. - Зі спогадів В.Г. Рєпіна , головного конструктора СПРН і СККП в 1970-1987 рр..
За опитуваннями Левада- Центру, проведеним у квітні 2013 року, громадяни Росії оцінюють Л.І. Брежнєва краще інших керівників країни. Позитивно до нього ставиться 56 % опитаних , негативно - 29 %. На другому місці - Ленін ( 55 % і 28 %). За ним слідують Сталін ( 50 % і 38 %) , Микола Другий ( 48 % і 21 %), Хрущов ( 45 % і 35 %), Єльцин ( 22 % і 64 %) і Горбачов ( 22 % і 65 %).
1920
Руденко Микола, український поет, письменник, філософ, правозахисник, засновник Української Гельсінської Групи (УГГ)
| |
|
| |
| Всього коментарів: 0 | |
| Вхід на сайт |
| Пошук |
| Календар |
| Друзі сайту |
