| Меню сайту |
| Категорії розділу | ||||||||
|
| Наше опитування |
| Статистика |
Онлайн всього: 1 Гостей: 1 Користувачів: 0 |
23:19 19 січня народилися... | |
570
Мухаммед, ісламський пророк, засновник ісламу.
 Муха́ммед (араб. محمد — Muhāmmad, «той, кого хвалять», трапляються також варіанти транслітерації Мухаммад, Мохаммед, Мугаммед, Могаммад, Мугаммад, Магомет та інші) ( 570 — 8 червня 632) — святий і пророк, що започаткував релігію Іслам. Вчені вважають Мухаммеда історичною особою, засновником перших громад мусульман, з його слів записано Коран.Мусульмани вважають його останнім із пророків від часів монотеїзму, в тому сенсі, що, відповідно до слів, що містяться в Корані, і саме ним закінчується цикл одкровень монотеїстично-авраамічних часів в історії людства.
Мухаммед — основоположник ісламу, це зробило його визначальною історичною постаттю в світовій історії. Він також був політичним діячем, засновником і головою мусульманської громади (умми), яка в процесі його безпосереднього правління склала сильне і досить велике державне формування на Аравійському півострові. Власне саме за правління Мухаммеда більшість арабів було об'єднано в одну державу.
Іслам не наділяє Мухаммеда ніякими надприродними рисами, проте навколо його особи поступово виник цілий цикл легенд про чудеса. Його особа дуже шанується серед мусульман, поширені молитви про нього, а його ім'я використовується як талісман. У деяких ісламських країнах, наприклад, у Сирії, є звичай називати хлопчиків кількома іменами, одним із яких обов'язково є Мухаммед.
Його ім'я
В ісламі імені приділяється велике сакральне значення. Ім’я Мухаммед означає «Возвеличуваний», «Гідний хвали». В Корані він називається за іменем лише 4 рази, але називається також пророком (ал-Набі), вісником (Расул), слугою Бога (Абд), вісником (Башир), попереджувачем (Надхір), нагадувачем (Мудхаккір), свідком (Шахід) та іншими іменами епітетами. Згідно з мусульманською традицією, після вимови або написання імені пророка Мухаммеда, завжди говорять слова «Солля Аллагу алейгі ва салям» (араб. صلى الله عليه وسلم) - тобто «поблагословить його Аллах та привітає».
Повне ім’я Мухаммеда включає імена всіх його відомих предків по прямій чоловічій лінії, починаючи від Адама, а також містить кунью на ім’я його сина Касима (це ім’я означає «який ділив»; за життя Мухаммада ніхто не міг називати свого сина Касимом, так як ця Кунья була закріплена за Мухаммедом). Повністю ім’я пророка Мухаммеда виглядає так: Абу аль-Касім Мухаммад ібн 'Абд Аллах ібн Абд аль-Мутталіба, ібн Хашим (ім’я Хашима - Амр) ібн Абд Манаф (ім’я Абд Манафа - аль-Мугіра) ібн Кусаййа ібн Кілаб ібн Мурра ібн Кааб ібн Луаййа ібн Галіб ібн Фіхр ібн Малік ібн Ан-Надр ібн Кінана ібн Хузайма ібн Мудрик (ім’я Мудрик - Амір) ібн Ільяс ібн Мудар ібн Нізар ібн Мадді ібн Аднан ібн Адад (вимовляють також - Удад) ібн Мукаввім ібн Нахур ібн Тайра ібн Іаруб ібн Йашджуб ібн набитий ібн Ісмаїл ібн Ібрагім (Халіль ар-Рахман) ібн Таріх (це Азар) ібн Нахур ібн Саруг ібн Шаліх ібн Ірфхашад ібн Сам ібн Нух ібн ламка ібн Матті Шалах ібн Ахнух (це, як стверджують, пророк Ідріс; він був першим з роду людського, яким даровано пророцтво і який писав тростиновим пером) ібн Іард ібн Махлі ібн Кайнан ібн Іаніш ібн Шит ібн Адам.
Мухаммед - останній з пророків
Іслам, окрім Мухаммеда, визнає також й інших пророків (є версії про те, що їх було 124 тисячі, є версії, що їх було 224 тисяч ), але при цьому застерігає, що Мухаммед є не просто одним із пророків, але останнім у ланцюзі всіх посланців божих і пророків. Крім того, він посланий не до окремого міста, села, чи народові, як це було з усіма іншими посланцями (у тому числі і Ісою - Ісусом), а до всіх людей на землі. Його шаріат (тобто комплекс морально-етичних та релігійно-юридичних правил і принципів), згідно з ученням ісламу, буде дійсний до самого Судного Дня. За цим теологічним законом всі шаріати, з якими приходили інші пророки, втратили свою силу (усі вони носили тимчасовий характер). Таким чином, мусульмани, приймаючи такі Священні Писання, як Тора і Євангеліє, не визнають дію їх законів, а крім того вказують на те, що вони згодом були перекручені людьми.
Мухаммад займає найвище положення серед пророків (тому один з його епітетів - «Пан пророків»). Згідно з ісламом, віра в пророчу місію Мухаммада є обов’язковою для всіх людей, у тому числі і для християн та юдеїв, які повинні були послідувати його заклику і прийняти останній шаріат.
Передумови феномену Мохаммеда
Аравійський півострів в основному посушлива піщана територія із вулканічними та скельними породами, що робить його непридатним для ведення сільського господарства-рільництва, за винятком ряду оазисів і територій поблизу джерел води. Тому мешканці цих територій гуртувалися навколо таких рідкісних благодатних водою місць та здебільшого займалися скотарством. Півострів усіяний невеличкими містами, два з яких були найбільші в своїй окрузі - Мекка і Медіна. Медіна була великим процвітаючим сільськогосподарським поселенням, а Мекка була важливим фінансовим центром для багатьох сусідніх племен. Більшість жителів півострова жили закритими родинами, общинне життя було вкрай необхідне для виживання в пустелі, коли люди потребували підтримки один одного, щодо жорстких пустельних умов і способу життя. Племінні групи було рекомендовано у зв'язку з необхідністю діяти як єдине ціле, ця єдність, була здебільшого заснована на узах спорідненості по крові. Корінні араби були або кочовими або осідлими. Бедуїни (були кочовиками) перебували в стані постійних мандрів, переміщаючись з одного місця в інше, в пошуках води і пасовищ для своїх овець. А осідлі племена здебільшого притримувалися своїх родинних територій і орієнтувалися в своїй діяльності на торгівлю та сільське господарство. Кочовики сповідували також традицію набігів на каравани і оазиси, оскільки в своїх суспільних уявах не вважали таку поведінку як злочин.
У доісламскої Аравії, богів чи богинь вшановували як своїх захисників окремі племена по різному та й боги в них були різні. Їх вибір божественості асоціюються з незрозумілими для них природніми явищами помноженими на їх уявлення та тогочасні світоглядні поняття - тому вони уважали за священні чи божества свої дерева, каміння, джерела і колодязі.... В Мецці було їх найвідоміше місце щорічного паломництва до святині тутешньої - каменя Кааби там навколо й розміщувалися 360 ідолів-статуй як різноманітних покровителів племен, тим самим будучи племінними божествами. Поряд з цим богам, араби таки поділяли спільні для себепевні вірування, а саме, в верховне божество, якого називали Аллах (на їх мові буквально «бог»), який був далекий від вирішення їх повсякденних проблем і, отже, не вважався за предмет культу або ритуалу. Зважали більше на трьох богинь, які були пов'язані з Аллахом, як його дочки - Аллат (Allāt), Манат (Manāt) і Аль-Узза (al-'Uzzá). Монотеїстичні громади існували в Аравії давно й до їх числа входили християни та євреї. Вірування Ганіфс (Hanifs) - рідне, саме, для доісламских арабських племен монотеїстів - іноді згадується у записах євреїв і християн в доісламськкий період Аравії, хоча їх історичність оскаржується серед вчених, особливо ісламських. За мусульманською традицією, сам Мухаммед був Ханіф і один з нащадків Ісмаїла, сина Авраама.
Біографія
Народився 12 дня місяця рабі аль-ауваль, року Слона (за місячним календарем) або в понеділок на заході сонця в місті Мекка в небагатій родині. Стосовно перерахунку дати народження на григоріанський календар існують кілька версій - 30 серпня 570 р., або можливо 28 вересня, (за старим юліанським 26 вересня), що більш ймовірно за астрономічними даними. У віці шести років, після смерті батьків, став сиротою. Надалі виховувався у далеких родичів, а пізніше в домі свого діда, і змалку був знайомий з торгівлею. Він найнявся вести справи багатої мекканської вдови Хадіджі, з якою одружився у 25 років. Після цього Мухаммед деякий час займався торгівлею, після чого виступив як проповідник. Подружжя мало шестеро дітей, включаючи дочку Фатіму.
Відповідно до легенди у 610 році, у віці 40 років, Мухаммед почав бачити видіння: звістку про те, що він є пророком Бога. Йому з’явився архангел Джабраїл, який потім у місяці Рамадані уві сні продиктував пророку текст Корану — священної книги мусульман.
У 613 році Мухаммед почав проповідувати, заохочував багатих допомагати бідним, закликав знищувати ідоли. В Мецці він не знайшов значної підтримки, а тільки нажив собі ворогів серед прихильників старих культів, що змусило його в 622 році разом з послідовниками вирушити до Медіни, де мусульманська громада поступово набирала силу. Саме тут сформувалися основні принципи релігійного вчення, ритуалу і організації громади. У Медіні побудовано першу мечеть, встановлено основні ритуали і обряди — правила молитви, посту та інші.
Народження Пророка Мухаммеда - Маулід ан-Набі (Mawlid an-Nabī, у перекладі з арабської - народження Пророка) - відзначається 12 числа третього місяця Рабіг ал-авваль (Rabi 'al-awwal) ісламського календаря. Народження Мухаммеда стали відзначати лише через 300 років після приходу ісламу. Оскільки точна дата народження Мухаммеда невідома, цей пам'ятний день був приурочений до дня його смерті.
1200 — Доґен, японський буддистький монах і філософ, послідовник вчення дзен, засновник секти Сото-сю.
1670 — Мандевіль Бернард - англійський філософ, економіст, сатирик.
1736
Джеймс Ватт, шотландський винахідник, який створив паровий двигун.
 Джеймс Ватт (англ. James Watt; 19 січня 1736, Грінок — †19 серпня 1819, Гендсворт, графство Західний Мідленд) — шотландський винахідник-механік, член Лондонського королівського товариства, творець універсальної парової машини подвійної дії. Роботи Ватта поклали початок промислової революції спочатку в Англії, а потім і у всьому світі. Його ім'ям названа одиниця потужності — Ват та Університет Геріот-Ватт в Единбурзі.Біографія
Походження
Джеймс Ватт народився 19 січня 1736 року в Гріноку (шотладська область Ренфрюшир), морському порті у затоці Ферт-оф-Клайд. Прадід Дж. Ватта був родом з Абердиншира, займався сільським господарством. Під час громадянської війни 1644–1647 років він загинув, воюючи на боці ковенантерів. Його земля, майно і будинок були конфісковані, і його сину Томасу, діду Ватта, надали притулок родичі, що жили поблизу Грінока, на березі затоки Ферт-оф-Клайд. Томас Ватт був учителем математики та мореплавства, обіймав посади головного окружного судді, голови церковної ради і перебував на службі в барона Картсбурна. Його син Джеймс, батько майбутнього винахідника, був корабельним теслею, власником суден і підрядником у суднобудуванні, тримав склад корабельних приладь, вів морську торгівлю, сам створював і ремонтував різноманітні прилади і механізми. Для Грінокської пристані він спорудив перший підіймальний кран. Служив також головним цивільним офіцером (англ. chief baillie) містечка. Його мати, Агнес Мюргед (англ. Agnes Muirhead), походила зі знатної сім'ї і мала добру освіту. Обоє батьків були пресвітеріанами і переконаними ковенантерами.
Дитинство
Через проблеми із здоров'ям спочатку Джеймса вчили вдома. Мати навчила його читати, а письма та арифметики його навчив батько. Потому хлопець пішов до школи, де продемонстрував математичні здібності, однак слабке здоров'я і постійні нездужання поклали цьому край. Будучи підлітком, він захоплювався астрономією, хімічними дослідами, навчився все робити своїми руками, за що отримав від близьких звання «майстра-умільця». Батько подарував йому набір столярних інструментів, і Джеймс виготовляв моделі механізмів і пристроїв, які створював батько. Батьки не наполягали на обов'язковому навчанні в школі, вважаючи, що син сам може навчитися всьому, чого побажає. Дж. Ватт-молодший не мав можливості проводити час в іграх з однолітками, єдиним його заняттям поза домом була рибальство. Більшу частину року він був обмежений стінами своєї кімнати, де навчався самостійно. Товариш його батька, побачивши одного разу, що хлопчик малює на печі крейдою якісь лінії і кути, запитав: «Навіщо Ви дозволяєте дитині витрачати даремно час; чому б не послати його в школу?» Джеймс Ватт-старший відповів: «Не осуджуйте його так швидко; спершу розберіться, чим він зайнятий». Виявилося, що він шукав рішення задачі Евкліда.
Освіта
Коли Дж. Ватту виповнилося вісімнадцять років, у нього помирає мати. Справи батька, як і його здоров'я, похитнулися, і Ватт був змушений спробувати дбати про себе сам. Було вирішено, що Джеймс займеться ремеслом, пов'язаним з вимірювальними приладами. Оскільки в Шотландії навчитися такому заняттю було проблематично, Ватт на рік вирушає до Лондона. З великими труднощами у 1755 році його взяли на роботу практикантом у компанію Джона Моргана в Лондоні, що займалась виробництвом високоточних інструментів. Фінансові можливості дозволяли йому оплатити лише рік навчання. Таким чином, він опинився в Лондоні на нелегальному становищі, оскільки офіційно в учні його не зарахували (справжнє учнівство вимагало семи років навчання). Ватт, не шкодуючи себе, занурюється в роботу, віддаючи їй всі сили. Почавши з виготовлення звичайних лінійок і циркулів, він швидко переходить до складніших інструментів. Скоро він уже в змозі виготовити квадрант (англ. Quadrant), сектор (англ. Sector або англ. Proportional compass), теодоліт. Він жив упроголодь і майже не виходив з дому: для цього не було часу, бо він цілий день працював на господаря, а вечорами й ранками йому доводилося виконувати роботу на замовлення, щоб якось заробити кошти і на себе. Крім того, оскільки він не мав офіційного статусу «учня», хлопця могли насильно завербовати до військового флоту або ж до флоту Ост-Індської компанії. Дж. Ватту вдалося уникнути призову на Семирічну війну.
Становлення
Після завершення практики через поганий стан здоров'я він повернувся в Шотландію. Дж. Ватт оселяється у свого дядька по материнській лінії у Глазго і починає займатися виготовленням та ремонтом октантів (англ. Octant), паралельних лінійок (англ. Parallel rulers), барометрів, деталей телескопів та іншого обладнання. Однак спілка ремісників Глазго забороняє Ватту займатись цим видом діяльності, оскільки він по суті не отримав відповідної підготовки (англ. Apprenticeship) згідно з цеховими порядками, навіть не зважаючи на те, що він був єдиним майстром такої кваліфікації у Шотландії.
З безвиході Дж. Ватта рятує випадок. В Університет Глазго надходить партія астрономічних інструментів, основи майбутньої обсерваторії Макфарлейна (англ. Macfarlane Observatory). Ці інструменти потребували чистки, встановлення та налаштування. Через свого дядька, професора східних мов і латини, Ватт мав знайомство з доктором Дікком, професором природничих наук. Користуючись його заступництвом, Ватт отримує роботу по впорядкуванню інструментарію. Для цього він створює при університеті невелику майстерню. Врешті-решт його було призначено майстром з виготовлення точних та оптичних приладів в Університеті Глазго, де він потоваришував з хіміком і першовідкривачем діоксиду вуглецю — Джозефом Блеком, котрий високо цінив талант майбутнього батька промислової революції і брав активну участь у його розробках.
У 1759 році Дж. Ватт вступає в партнерські відносини з архітектором і бізнесменом Джоном Крейгом. Разом вони організовують виробництво різних інструментів, включаючи музичні, та іграшок. Справа швидко набрало обертів, і Ватт позбувся нужди. Попит на продукцію давав хороший дохід, такий, що навіть з'явилася можливість наймати собі помічників (працювало до 16 осіб). Партнерство тривало шість років до смерті Крейга. По цьому один зі співробітників, Алекс Гарднер, врешті-решт взяв на себе бізнес, який проіснував до двадцятого століття.
Сімейне життя
У 1763 році Дж. Ватт одружується з двоюрідною сестрою Маргарет (Пеґґі) Міллер. З нею він прожив до її смерті при пологах у 1772. У них було п'ятеро дітей, лише двоє з яких дожили до дорослого віку: Джеймс-молодший (1769–1848) і Маргарет (1767–1796). Вдруге він одружився у 1777 році з Енн МакҐрегор, з якою у нього було двоє дітей: Ґрегорі (1777–1804), який став геологом і мінерологом і Дженет (1779–1794). Енн пережила свого чоловіка, вона померла у 1832 році.
Винахідництво
Ще у 1759 році приятель Ватта Джон Робінсон зацікавив його проблемами використання пари як джерела енергії руху[12]. Парова машина Ньюкомена існувала вже п'ятдесят років, знаходячи застосування здебільшого для відпомповування води із шахт, проте за весь цей час вона жодного разу не була вдосконалена, і мало хто розбирався в принципі її роботи. Ватт починає з нуля дослідження по застосуванню пари, оскільки досі не стикався з цим питанням. Проте спроби створити робочу модель апарата закінчилися невдало. Йому вдалось спорудити лише щось на зразок моделі парової машини Севері, використовуючи котел Папена. Однак модель була настільки недосконалою, що Ватт припиняє розробку.
Шлях Ватта до всесвітньої слави почався зі звичайної, рутинної роботи. У 1763 році Джон Андерсон, професор Університету Глазго, доручив йому відремонтувати модель |машини Ньюкомена, що використовувалась для помпування води. У нього нічого не виходило, поки Дж. Ватт не зрозумів, що винна не модель, а принципи, закладені в основу її роботи. Стало очевидним, що основний недолік машини Ньюкомена полягав у перемінному нагріванні й охолодженні парового циліндра: кожен наступний хід поршня вимагав нагрівання, з наступним охолодженням водяної пари аж до її конденсації. Ватт показав, що майже три чверті енергії гарячої пари витрачаються неефективно: при кожному циклі пара повинна нагрівати циліндр, бо перед цим у циліндр надходила холодна вода, щоб сконденсувати пару для зменшення тиску. Таким чином енергія пари витрачалася на постійний розігрів циліндра, замість того, щоб бути перетвореною в механічну енергію.
Під час заміської прогулянки йому прийшла в голову думка:
«Оскільки пара є пружним тілом, вона кинеться у вакуум. Якщо між циліндром і вихлопним пристроєм існуватиме сполучення, то пара проникне туди. Саме там її можна буде конденсувати, не охолоджуючи циліндр».
Більше того, циліндр може залишатися гарячим, а конденсор холодним, якщо їх розділити теплоізоляційним матеріалом. Так народилася ідея важливої частини парової машини — конденсатора, відокремленого від робочого циліндра. Крім того, Ватт зробив ще декілька удосконалень, що остаточно перетворили пароатмосферну машину у парову. На основі цих принципів Ватт збудував свою модель, яка дотепер збереглася в Музеї науки у Лондоні.
Завдяки підтримці промисловця Джона Робака (англ. John Roebuck) 5 січня 1769 року Ватт одержав патент № 913 на «способи зменшення споживання пари і внаслідок цього — палива у вогняних машинах», але побудувати парову машину йому довго не вдавалося. Основна складність полягала в тому, щоб змусити ефективно працювати поршень та циліндр. Металовиробництво того часу було не здатне забезпечити потрібну точність виготовлення. Машина зацікавила промисловця Метью Болтона, власника ливарного заводу в Бірмінгемі, але відсутність згоди між Робаком і Ваттом завадили впровадити розробку. На якийсь час Дж. Ватт втратив інтерес до парових двигунів і працював геодезистом на будівництві каналів.
Перші парові машини
І тільки в 1776 році парова машина Ватта була побудована й успішно пройшла випробовування. Вона виявилася значно ефективнішою за машину Ньюкомена, споживаючи втричі менше вугілля.
У 1782 році Ватт створив нову машину — першу універсальну парову машину подвійної дії (Патент № 1321). Кришку циліндра він оснастив винайденим незадовго до того сальниковим ущільненням, що забезпечувало вільний рух штока поршня без витоку пари з циліндра. Пара надходила у циліндр поперемінно то з однієї сторони поршня, то з другої. Тому поршень робив і робочий і зворотний хід за допомогою пари, чого не було у попередніх конструкціях парових машин. Розроблена Ваттом «ротативна парова машина» на основі запатентованого у 1781 році планетарного механізму (Патент № 1306) спочатку широко застосовувалася для приведення в дію машин і верстатів прядильних і ткацьких фабрик, а пізніше й на інших промислових підприємствах. У 1785 році одна з перших машин Ватта була встановлена в Лондоні на пивоварному заводі Семюела Уїтбреда для розмелювання солоду. Машина взяла на себе роботу 24 коней. Діаметр її циліндра становив 63 сантиметри, робочий хід поршня становив 1,83 м, а діаметр маховика сягав 4,27 м. Ця машина збереглась до наших днів.
Джеймсом Ваттом у 1788 році на основі пропозицій його партнера по бізнесу Метью Болтона уперше було застосовано відцентровий регулятор для стабілізації частоти обертання вихідного вала парової машини, що пізніше отримав назву «регулятор Ватта».
Таким чином, парова машина Ватта стала винаходом століття, що поклав початок промисловій революції. Парова машина завдяки економічності набула широкого використання і відіграла величезну роль у переході до машинного виробництва.
Старість
Дж. Ватт був різнобічно обдарованим, легко вивчав мови, багато читав. Вальтер Скотт у передмові до одного зі своїх романів висловлює здивування різнорідності пізнань Ватта, якого він знав в останні роки його життя.
На схилі років Уатт багато займався винайденим ним механізмом для копіювання скульптурних творів. Сам винахідник називав його ейдографом. Це механічне пристосування дозволяло копіювати барельєфи, медальйони, статуї, бюсти, посудини та інші речі складної форми з високою точністю. Роботу над цією машиною Ватт розпочав ще в кінці XVIII століття, але вдосконалити її вдалось лише під кінець життя.
Джеймс Ватт помер у віці 83 років і був похований в парафіяльній церкві в Гендсворті. Незабаром у Вестмінстерському абатстві було встановлено пам'ятник Ватту, виконаний скульптором Френсісом Леггаттом Чантрі.
Патентні війни
Хоча перший патент Дж. Ватт отримав у 1769 році, роботоздатний зразок машини було створено лише у 1775 р. і на цей час із 14 років виключного права на використання 6 вже пройшло. А потрібне ще було випробування і доведення машини до надійного варіанту. Вирішено було подати клопотання щодо продовження виключного права ще на 25 років. Використовуючи зв'язки і знайомства з впливовими людьми у Лондоні цього вдалось добитися.
Умови, на яких встановлювались машини на копальнях, передбачали виплату власниками копалень автору винаходу премій за використання привілеїв у вигляді третини вартості зекономленого вугільного палива за розрахунками, що приводились до одного робочого ходу машини. Власники часто йшли на обман, щоб не платити винагороди, через що Ватт не раз звертався до суду. Нарешті він придумав особливий лічильник робочих ходів, який встановлювався на кожній машині. Але попри це, частину коштів отримати так і не вдалося.
Ідея парової машини незабаром оволоділа умами інших винахідників. З урахуванням потенційного ринку їх збуту це не обіцяло комерційним інтересам Ватта і Болтона нічого хорошого. У 1779 р. Вайсберг та Піккар отримують патент на застосування корбово-гонкового механізму в парових машинах. Тепер коливальний рух балансира Уатт вже не міг перетворювати в обертовий без порушення чужих прав. Щоб обійти патент Вайсберга і Піккара, Ватт та Болтон спочатку отримують патент на зв'язок поршня з валом за допомогою шестеренчастого передавача (патент № 1306), що став прообразом планетарного редуктора (1781 р.), потім на пристрій, що описується в технічній літературі як «механізм Ватта» (1784 р.). Коли термін дії патенту Вайсберга і Піккара минув, Ватт і Болтон знову стали застосовувати корбовий передавач.
Після того, як стали зрозумілі всі переваги нової машини, з'явилося безліч підробок, найчастіше досить низької якості. Дохід від продажів міг бути дуже великим, і тому всякий, хто мав хоч якесь уявлення, навіть дуже мале, про машину Ватта, намагався зробити її самостійно, щоб заробити. Ватт і Болтон були змушені розпочати боротьбу з підробками, бо це псувало репутацію їхньої фірми і, додатково, частина підроблених машин була просто небезпечна в експлуатації. Судові розгляди забирали багато часу, витрати досягали значних, проте всі справи Ватту і Болтону вдалося виграти і захистити свої права.
Відзнаки та вшанування пам'яті
У 1784 році Дж. Ватта було обрано членом Королівського товариства Единбурга. У 1787 році обирається членом філософського товариства (англ. Batavian Society for Experimental Philosophy) у Роттердамі. У 1806 році став почесним доктором права університету Глазго. У 1814 році Французька академія обирає його членом-кореспондентом.
Як одиницю потужності Джеймс Ватт у свій час запропонував «кінську силу». У 1882 році Британська асоціація інженерів вирішила назвати його іменем одиницю потужності у системі СІ — Ват. Це був перший в історії техніки випадок присвоєння власного імені одиниці вимірювання.
За декілька років до смерті англійський уряд вирішив відрізнити Ватта за заслуги перед батьківщиною баронським титулом, проте він відхилив цю пропозицію. Був членом Місячного товариства — неофіційного вченого товариства видатних діячів британського Просвітництва, що об'єднувало промисловців, натурфілософів і інтелігенцію, засідання якої проводилися між 1765 і 1813 роками в Бірмінгемі.
29 травня 2009 року Банк Англії оголосив про випуск і випустив в обіг банкноти у 50 £ із зображенням Ватта і Болтона
1747
Йоганн Елерт Боде, німецький астроном
 Йоганн Елерт Боде (нім. Johann Elert Bode; 19 січня 1747 — 23 листопада 1826) — німецький астроном, член Берлінської АН (1786).Родився в Гамбурзі. З 1772 на запрошення Й. Г. Ламберта працював в Берлінській обсерваторії (з 1786 — директор).
1772 року сформулював закон планетних відстаней на основі правила, встановленого раніше Й. Д. Тіциусом (наразі відоме як правило Тіциуса—Боде). Суть його полягає в тому, що відстані планет від Сонця в астрономічних одиницях близькі до геометричної прогресії. Якщо Меркурію, Венері, Землі, Марсу, Юпітеру і Сатурну приписати відповідно числа n = -∞, 0, 1, 2, 4, 5, то їх відстані від Сонця визначаються за формулою A =(0,4+0,3×2n) а. о. Відстані від Сонця малих планет, невідомих у той час, і планети Уран, відкритої 1781 року В.Гершелем, також задовільно описуються цією формулою (n = 3 і 6 відповідно).
Боде видав 1778 року «Атлас неба», на 20 аркушах якого містилося 17 240 зірок (на 1200 більше, ніж було відомо до нього). Широко розповсюджена його праця «Représentation des astres» (1782), що містить на 34 невеликих аркушах всі зорі, видимі неозброєним оком над берлінським горизонтом, разом з найголовнішими телескопічними зірками, каталогом і міфологічним поясненням назв окремих сузір'їв.
З інших його творів треба згадати:
«Entwurf der astronomischen Wissenschaft» (2 вид. 1825);
«Allgemeine Betrachtungen über das Weltgebäude» (3 вид. 1834),
а також загальнодоступний підручник астрономії — «Anleitung zur Kenntniss des gestirnten Himmels» (11 вид. 1858).
Запропонував назву планети Уран. Заснував (1774) журнал «Berliner astronomisches Jahrbuch» (виходив з 1776 по 1959).
Іноземний почесний член Петербурзької, член Шведської королівської, Данської королівської і Геттінгенської АН.
На його честь названо астероїд 998 Боде
1807
День народження Роберта Едварда Лі
 19 січня в Америці відзначається День народження видатного воєначальника Роберта Едварда Лі ( Robert Edward Lee , 19 січня 1807 - 1870). Тільки в штатах Алабама і Міссісіпі ця дата відзначається в 3-й понеділок січня. Роберт Лі - один із знаменитих американських полководців , командувач армією південців - конфедератів у Громадянській війні 1861-1865 років . Завдяки таланту генерала , Південь , що не мав промислової бази і, отже , можливості повноцінно забезпечувати армію , зумів завдати жителям півночі низку поразок . Колись , будучи викладачем військової академії у Вест -Пойнті , генерал вчив військовій науці своїх майбутніх противників - Гранта , Шермана , інших воєначальників - сіверян . І хоча остаточну перемогу у війні здобули сіверяни , однак перемогла сторона все ж ставилася до Роберта Лі з щирою повагою і підкресленою повагою . У 2003 році у відеопрокат вийшов фільм «Боги і генерали »
( Gods & Generals ) , в якому барвисто і правдиво показаний образ Роберта Лі. Фільм розповідає про час , коли в американській нації стався розкол , з 1861 і до 1863 року, кульмінацією якого стало Ченселорсвільское бій. Сьогодні багато істориків , оцінюючи особистість і діяльність Роберта Лі , вважають його талановитим полководцем , але досить багатогранною і суперечливою особистістю. У рідному штаті Вірджинія його пам'ятають і цінують , як і за життя , а в ряді вищих військових закладах деяких країн світу вивчають тактику ведення бою саме Роберта Лі , оскільки вважають їх зразком військового мистецтва.
1879 — Савінков Борис Вікторович, http://uk.wikipedia.org/wiki/Савінков_Борис_Вікторович, політичний діяч
1891
Омелян Сеник, військовий та політичний діяч
українського національно-визвольного руху І-ї половини ХХ-го століття.
 Се́ник Омеля́н (псевдо: Грибівський, Канцлер) (* 19 січня 1891, Яворів — † 30 серпня 1941, м. Житомир) — 9-й крайовий Командант УВО (02.1929-кінець 1929), член Вищого Проводу ОУН (1930), головуючий на II Великому Зборі ОУН у Римі (26.08.1939).Життєпис
Народився у місті Яворові (тепер Львівська область). На початку Першої світової війни 1914–1918 вступив до австрійської армії, згодом — сотник Галицької армії. З 1921 — член Української військової організації (УВО), входив до Начальної та Крайової Команди УВО, член «Летючої Бригади» УВО.
З лютого 1928 до кінця 1929 — 9-й крайовий Командант УВО. Деякий час — головний редактор органу УВО «Сурма». З 1927 — член Проводу українських націоналістів. У 1929 Сеник був делегатом Першого Конгресу українських націоналістів у Відні. У 1930 роках — член Вищого (чотириособового) Проводу ОУН. В організації відповідав за внутрішню політику і вів організаційну роботу. У 1930 році Сеник здійснив ряд організаційних поїздок до США, Канади, Аргентини, Бразилії.
В 1934 у Празі поліція захопила так званий «Архів Сеника», який містив відомості про підпільну діяльність ОУН. Це стало причиною численних арештів членів організації, а сам «Архів» — одним з головних документів звинувачення на Варшавському процесі 1935-36. Сеник був запідозрений у зраді, але Революційний трибунал ОУН цього не підтвердив. Омелян Сеник був головуючим на II Великому Зборі ОУН у Римі 26 серпня 1939 р.. У 1940 група провідних діячів ОУН почала вимагати відставки Сеника та Ярослава Барановського, що спричинило внутрішню кризу в ОУН і призвело до розколу організації. На початку радянсько-німецької війни 1941-45 призначений керівником Основної похідної групи ОУН (А. Мельника), яка мала дістатися Києва і проголосити державність України.
Загинув 30 серпня 1941 року внаслідок теракту в Житомирі разом із Миколою Сціборським. Похований 2 вересня на подвір'ї Спасо-Преображенського собору Житомира поруч з Миколою Сціборським.
1892
Савицький Микола, генерал майор медичної служби,
академік АМН СРСР, родом з Києва (помер 8 жовтня 1984 р.)
Савицький Микола Петрович (1867 — 1941) — небіж Степана Савицького; поміщик Кролевецького повіту на Чернігівщині, голова Чернігівської губернської земської управи (1906 — 1914), за гетьманату губернський староста Чернігівщини, товариш міністра внутрішніх справ. Помер на еміграції.
Син Миколи Савицького — Савицький Петро Миколайович (1895 — 1968) — економіст, соціолог та історик, а також мистецтвознавець.
1897
Левченко Гордій, військово-морський діяч СРСР, адмірал,
головнокомандувач Балтійським флотом, заступник наркома ВМФ СРСР.
Родом з с. Дубрівка Баранівського району Житомирської області. (помер 1981).
Горді́й Іва́нович Ле́вченко (20 січня (1 лютого) 1897, село Дубрівка, нині Баранівського району Житомирської області — 1981) — військово-морський діяч СРСР, адмірал.
Біографічні відомості
Від 1938 року — головнокомандувач Балтійського флоту. У 1939—1942 роках — заступник наркома ВМФ СРСР.
Під час Німецько-радянської війни керував обороною Криму.
У 1956—1958 роках — заступник головнокомандувача ВМФ.
У 1954—1960 роках — головний редактор Морського атласу.
Від 1960 року у відставці.
1927 — Кардаш Петро, кінопостановник, видавець і громадський діяч української еміграції в Австралії.
| |
|
| |
| Всього коментарів: 0 | |
| Вхід на сайт |
| Пошук |
| Календар |
| Друзі сайту |
