Сайт з предмета ЗАХИСТ ВІТЧИЗНИ 
П`ятниця, 24.11.2017, 08:45

Вітаю Вас Гість | RSS
Головна | Реєстрація | Вхід

МЕНЮ НАШОГО САЙТА
Оголошення [27]
Інформація про дати та терміни проведення міропріємств
ЛЮДИ ТА ДАТИ У ВІЙСЬКОВІЙ ТА СВІТОВІЙ ІСТОРІЇ [1200]
Визначні військові дати та події Дні народження Дні смерти
Робота Хмельницького методоб'єднання [2]
Всі матеріали з роботи методичного об'єднання викладачів предмета "Захист Вітчизни"
Робочі питання методичного об'єднання [7]
Тут можна переглянути корисну інформацію з роботи методичного об'єднання викладачів "Захисту Вітчизни"
Військово-спортивна робота [11]
Матеріали змагань, результати, план проведення, сценарії.
7 фактів ПРО [2]
З історичних довідок
Поздоровлення [23]
Привітання зі святами, визначними датами
КОРИСНІ ПОРАДИ [2]
Завжди у людини виникають різні питання. Спорбуємо їх вирішити!?

Для нас це важливо
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 321

Форма входу

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Головна » 2017 » Травень » 1 » 1 травня народилися
00:52
1 травня народилися
1218
РУДОЛЬФ I (RUDOLF I) (1.05.1218 - 15.07.1291, Шпейер), німецький король з 1273, перший з династії Габсбургів. Захопив і закріпив за Габсбургами Австрію і Штирію.
Рудольф I (нім. Rudolf von Habsburg; 1 травня 1218, замок Лімбург, Сасбах, поблизу Фрайбурга, Німеччина — 15 липня 1291, Шпаєр, поблизу Мангейма, Німеччина) — король Німеччини з 29 вересня 1273 року, перший представник династії Габсбургів на престолі Священної Римської імперії й засновник Австрійської монархії Габсбургів.

Молоді роки
Рудольф був сином Альбрехта IV, графа Габсбурга, й Гедвіги Кібурзької. У 1239 році, після смерті батька, Рудольф успадкував родові володіння Габсбургів у Ельзасі та Ааргау у північній Швейцарії. Шлюб з Гертрудою Гогенберг, спадкоємицею обширного графства у центральній Швабії, зробив Рудольфа I одним з найкрупніших правителів південно-західної Німеччини.

У молодості Рудольф I був активним прибічником імператора Фрідріха II та його сина Конрада IV, що принесло йому додаткові земельні володіння у Швабії. 1254 року за підтримку Конрада IV Рудольфа Габсбурга було відлучено від церкви папою римським Інокентієм IV.

Після згасання династії Гогенштауфенів на імперському престолі, в Німеччині встановився період міжцарства, що характеризувався крайнім падінням центральної влади й постійними воєнними конфліктами між різними претендентами на престол. Ситуація анархії дозволила Рудольфу Габсбургу збільшити свої володіння та вплив у країні. Після смерті останнього графа Кібурзького 1264 року Рудольф успадкував його володіння, боротьба з єпископами Страсбургу й Базеля також завершилась вдало для Габсбурга. В результаті до початку 1270-их років Рудольф став найвпливовішим правителем у Швабії, хоча престол цього герцогства йому отримати не вдалось.

Король Німеччини
Після смерті 1272 року німецького короля Річарда Корнуольського, 1 жовтня 1273 року у Франкфурті князі імперії, що зібрались тут, обрали Рудольфа Габсбурга новим королем Німеччини. Обрання Рудольфа багато в чому відбулось завдяки його підтримці Фрідріхом III Гогенцоллерном, бургграфом Нюренберга, а також герцогами Саксен-Віттенберзьким Альбрехтом II і Баварським Людвігом II, за яких було видано дочок Рудольфа. Головними суперниками Габсбурга на виборах короля були Пржемисл Отакар II, король Чехії, й Фрідріх I, маркграф Мейссена.

24 жовтня 1273 року Рудольф I був коронований в Аахені. З самого початку свого правління у якості короля Німеччини, Рудольф Габсбург зайнявся укріпленням центральної влади після десятилітньої анархії. Йому вдалось завоювати визнання папи римського Григорія X ціною відмови від претензій німецьких королів на владу в Італії та престол Сицилії. Він також обіцяв організувати новий хрестовий похід. Рудольф I так ніколи й не коронувався імператором Священної Римської імперії, віддаючи перевагу співробітництву з папою перед італійськими авантюрами.

Попри те, що князі, які обрали Рудольфа, сподівались на його покірність, він почав проводити власну політику в імперії, метою якої стало зміцнення стабільності і захист імперського майна. В листопаді 1274 року в Нюрнберзі було скликано рейхстаг, який того часу ще не мав чіткої форми, і був зборами представників земель, які брали участь в обговореннях, а прийняття рішень лишалось за імператором. На цьому рейхстазі, попередньо заручившись підтримкою князів, Рудольф виклав свою програму «вимагання повернення», що передбачала повернення до імперської власності всього майна і прав, узурпованих чи відданих князям з моменту скинення Фрідріха II у 1245 році. Лише за згоди короля й курфюрстів і після повернення вони могли бути отримані назад. Пізніші заяви Рудольфа про те що, будь-який акт дарування майна не буде мати сили без згоди більшості князів, свідчили про укріплення імператорсько-князівського дуалізму Імперії.

Така політика була не зовсім вдалою, оскільки імперії не завжди вдавалось зберегти контроль над отриманими знову правами, землями і прибутками, оскільки було важко провести чітку межу між імперським майном і володіннями короля. Крім того, ця політика зачіпала права різної природи й цілком різного значення. Іноді це торкалось окремих категорій прав, окремих замків, полів чи ставків, а іноді мова йшла про цілі володіння чи землі. До того ж, у повернутих землях, потрібно було слідкувати за й їх управлінням. В цій області Рудольф заклав основи довгострокової імперської політики. Перші непевні ростки сучасної бюрократії проявляються у великій кількості управляючих та уповноважених осіб у повернутих областях

1238
МАГНУС VI Старий, норвезький король (1263-80).
1633
Себастьєн Ле Претр де Вобай (Sebastien le PRESTRE de VAUBAN) (1.05.1633, Сен-Леже-де-Фушере, Ніверне - 30.03.1707, Париж), французький військовий інженер-новатор.
За своє життя він побудував і перебудував понад триста фортець, розробив метод поступової атаки фортець, вперше використав стрілянину рикошетом, став одним з основоположників міннопідривної справи. Він також придумав новий багнет, який насаджувався на ствол, а не вставлявся в дуло рушниці, що дозволяло вести вогонь не знімаючи багнета й вплинуло на тактику бою. Під час військових дій Вобана відрізняли особисту мужність (він був кілька разів поранений) і турбота про життя солдатів. У 1703 йому було присвоєно вище військове звання маршала Франції.
1764
Бенджамін Латроб, американський архітектор (будівля Капітолію у Вашингтоні).
1769
Артур Уелслі, герцог ВЕЛЛІНГТОН (Arthur WELLESLEY, Duke of WELLINGTON) (1.05.1769, Дублін - 14.09.1852, замок Уолмер, Кент), англійський полководець, державний діяч і дипломат, генерал-фельдмаршал герцог. Командував союзними військами на Піренейському півострові, вигнавши французів з Мадрида, і англо-німецькою армією під Ватерлоо, де завдав нищівної поразки Наполеона. 25 років був головнокомандуючим збройними силами Великобританії; очолював Кабінет міністрів торі і був міністром закордонних справ. У 1826 підписав у Петербурзі т.зв. Грецька протокол, який визначав позиції Великобританії та Росії щодо Греції. Провів в життя в життя акт про емансипацію католиків (1829). У 1841-46 був міністром без портфеля. У 1848 придушив виступи чартистів.
1794
Федір Олексійович СЕМЕНОВ (1794, Курськ - 29.04.1860), російський астроном-любитель, власник великого торгового підприємства, витрачали весь свій капітал на заняття наукою. Талановитий самоук, він прискіпливо вивчив математику, астрономію і фізику, сам виготовив рефрактор з фокусною відстанню 180 сантиметрів і систематично проводив спостереження різних небесних об'єктів, особливо сонячні і місячні затемнення. У 1856 опублікував "Таблиці показань часу місячних і сонячних затемнень з 1840 по 2001 рік на Московському меридіані за старим стилем", в яких були наведені обчислені їм елементи 243 місячних і 172 сонячних затемнень, видимих ​​в Північній півкулі. За цю працю отримав Золоту медаль Російського географічного товариства.
1796
Джуніус Брутус бутси (БУТ) (1796 - 30.11.1852), американський актор, батько вбивці Авраама Лінкольна - Джона бутси.
1824
Вільям УОКЕР, американський авантюрист, що проголосив себе президентом Нікарагуа і намагався створити центральноамериканських імперію.
1847
Генрі Дімарест ЛЛОЙД, американський журналіст. Крім того, що Ллойд був процвітаючим і дійсно талановитим журналістом, він так само був главою так званого "клубу попелястих борід", в який входили зовсім не бородані, а журналісти, для яких професія була радше джерелом доходів або хобі, за яке ще й платили . "Попелясті бороди" писали картини, музичили, ставили аматорські вистави, одним словом - самовиражатися.
"Тривале торжество утомливо, бо немає нічого утомительнее произносящими урочистим тоном дурниць."
1852
Рамон е Каха, іспанська фізіолог, гістолог, Нобелівський лауреат.
1862
Марсель Пруст, французький письменник. Серія книг «У пошуках втраченого часу»

 1873

Костянтин Миколайович Ігумнов (1.05.1873 - 24.03.1948), радянський композитор, піаніст, доктор мистецтвознавства, професор Московської консерваторії.
1880
Альберт Ласкер (Albert LASKER) (1.05.1880 - 30.05.1952), американський філантроп, батько сучасної реклами.
Батьки Ласкера приїхали до США з Німеччини. Після закінчення школи він почав працювати посильним в одному з рекламних агентств Чикаго. У ті часи рекламний бізнес полягав у прийомі складених клієнтами оголошень і розміщенні їх в різних виданнях. Ласкер зробив рекламу агресивною: вона стала не просто інформувати потенційного покупця про нові товари або послуги, а нав'язувати їх їм, тобто фактично продавати. Непременними атрибутами реклами стали помітні гасла, яскраве візуальне рішення, використання авторитету знаменитостей. За короткий термін очоливши агентство Lord & Thomas, він перетворив його на найбільше рекламне агентство світу. Однією з найуспішніших його рекламних акцій була реклама сигарет Lucky Strike, в якій, порушуючи всі канони, сигарети рекламували жінки - кінозірки та оперні діви - як засіб боротьби з повнотою під девізом "Краще солодощі будь сигарети дим сизої" (у вільному перекладі). Покинувши рекламний бізнес, Ласкер заснував благодійний фонд для підтримки медичних досліджень і присудження нагород в галузі медицини та охорони здоров'я.
1895
Микола Іванович ЕЖОВ (1.05.1895 - 4.02.1940), політичний діяч, генеральний комісар державної безпеки (1937), нарком внутрішніх справ СРСР в 1936-38. З 1922 на партійній роботі, в 1935-39 секретар ЦК ВКП (б). У 1938-39 нарком водного транспорту СРСР. У 1935-39 голова КПК при ЦК ВКП (б). У 1939 заарештований, розстріляний. Очолюючи органи внутрішніх справ, був одним з головних виконавців масових репресій. З точною датою народження ясності немає: єдине свідчення - Єжов пишався тим, що народився чи то в переддень, чи то безпосередньо в пролетарське свято.
1905
Олександр Федорович БОРИСОВ (1.05 (18.04) .1905, Санкт-Петербург - 12.05.1982, там же), російський актор театру і кіно, режисер. Народний артист СРСР (1951). Герой соціалістичної праці (1981). Сталінська премія (1947), Державна премія РРФСР (1975) ("Академік Іван Павлов», «Мусоргський", "Вірні друзі"). Першу велику роль лн зіграв досить пізно - в 35-річному віці. До цього були аматорські вистави, навчання в студії при Ленінградському театрі драми, робота в театрі-студії і, нарешті, основна трупа театру. У Ленінградському театрі драми був поставлений "Дивак" Афіногенова. Борисову дісталася роль інженера Бориса Волгіна, роль життєрадісного і цілеспрямованої людини, яка відразу ж виявила потенціал актора. Героїзм, стійкість, душевна краса, скромність, ідейність радянської людини, гумор, пустощі і лукавство, велика життєва мудрість, простота. Йому діставалися партійні керівники і військові, Павка Корчагін і всесоюзний староста Калінін. Були й ролі в класичному репертуарі. Самозванець і Аркашка Щасливців, Царевич Федір і Мелузов. У роки Великої Вітчизняної Олександр Борисов і Адашевскій, який грав у той час у театрі імені Пушкіна, створили на радіо образи веселих бійців-розвідників - Козьми Ветеркова та Іллі Шмелькова. Передачі, що увійшли до циклу "Вогонь по ворогу", користувалися колосальним успіхом.
1905
Юрій Володимирович Толубеев (1.05.1905, Петербург - 28.12.1979, Ленінград), актор театру і кіно, народний артист СРСР, Герой Соціалістичної Праці.
1917
Федір Савелійович Хитрук, радянський кінорежисер-мультиплікатор, народний артист СРСР, лауреат Державної премії СРСР ("Історія одного злочину" (1962), "Топтижка" (1964), "Канікули Боніфація" (1965), "Фільм, фільм, фільм" ( 1968), "Вінні-Пух" (серіал з 3-х мультфільмів, 1969-1972)).
У 1938 закінчив Інститут підвищення кваліфікації художників-графіків. У цьому ж році почав працювати на кіностудії "Союзмультфільм" як художник-мультиплікатор. Брав участь у створенні понад 200 мультфільмів. З 1961 почав працювати як режисер-постановник. Лауреат державних премій СРСР (1976, 1982). Є почесним президентом Російської академії мультиплікаційного кіно.
1921
Ніна Миколаївна АРХИПОВА, народна артистка Росії, актриса Московського академічного театру Сатири.
1924
Віктор Петрович АСТАФЬЕВ (1.05.1924, село Вівсянка Красноярського краю - 29.11.2001, там же), російський радянський письменник, автор творів: "Цар риба", "Сумний детектив" та ін Батьки були розкуркулені, Астаф'єв потрапив у дитячий будинок. Під час Великої Вітчизняної війни пішов на фронт добровольцем, воював простим солдатом, отримав важке поранення. Потім разом з дружиною приїхав на Урал у місто Чусовой. Навчався в школі робітничої молоді. Працював слюсарем, підсобним робітником, вчителем у Пермської області. У 1951 в газеті "Чусовський робочий" був опублікований його перший розповідь "Цивільний людина". У 1953 в Пермі вийшла і перша книга Астаф'єва - "До майбутньої весни". Кілька років жив у Вологді. У 1961 закінчив Вищі літературні курси в Москві. У цей час його розповіді почали друкуватися не тільки у видавництвах Пермі і Свердловська, а й у столиці, у тому числі в журналі "Новий світ", очолюваному Олександром Твардовським. Вже для перших оповідань Астаф'єва характерно увагу до "маленьким людям" - сибірським старовірам (повість "Стародуб"), дитбудинку 1930-х (повість "Крадіжка"). Розповіді, присвячені долям людей, яких прозаїк зустрів у часи свого сирітського дитинства і юності, об'єднані ним у цикл "Останній уклін". У творчості Астаф'єва в рівній мірі втілилися дві теми - військова (повісті "Пастух і пастушка", "Так хочеться жити", п'єса "Прости мене", роман "Прокляті та вбиті", автобіографічна повість "Десь гримить війна") і сільська (книга оповідань "Останній уклін", повість "Цар-риба", що складається з 12 живописних новел). Після довгих поневірянь по країні письменник оселився в рідній Овсянці, свідомо відійшовши від міської суєти. Село Вівсянка Астаф'єва стала своєрідною "культурною Меккою" Красноярського краю. Тут прозаїка неодноразово відвідували видатні письменники, діячі культури, політики - Михайло ГОРБАЧОВ, Борис Єльцин, Олександр СОЛЖЕНІЦИН, Микита Міхалков і просто вдячні читачі. Віктор Астаф'єв - лауреат Державної премії СРСР в галузі літератури, мистецтва і архітектури 1991 року, Державної премії РФ, російської незалежної премії "Тріумф", премії Міжнародного літературного фонду "За честь і гідність таланту"; нагороджений орденом "За заслуги перед Вітчизною" II ступеня . Помер вночі від крововиливу в мозок.
1928
Віталій В'ячеславович МЕЛЬНИКОВ, кінорежисер ("Начальник Чукотки", "Сім наречених єфрейтора Збруєва", "Старший син", "Вийти заміж за капітана").
1929
Ігор Іванович Акимушкина, письменник, автор книг про природу і тварин ("Світ тварин" в 6 томах).
1949
Ядвіга Поплавська, білоруська співачка, учасниця гурту "Вєраси" ("Малинівка", "Я у бабусі живу", "Білий сніг").
Категорія: ЛЮДИ ТА ДАТИ У ВІЙСЬКОВІЙ ТА СВІТОВІЙ ІСТОРІЇ | Переглядів: 281 | Додав: Vchutel | Теги: королі, принци.президенти, журналіст, ЕЖОВ, командувач, Авантюрист, императори | Рейтинг: 5.0/4
Всього коментарів: 0
avatar
Пошук

Друзі нашого сайту

Календар

Архів записів


Copyright MyCorp © 2017