Сайт з предмета ЗАХИСТ ВІТЧИЗНИ 
Вівторок, 23.01.2018, 21:06

Вітаю Вас Гість | RSS
Головна | Реєстрація | Вхід

МЕНЮ НАШОГО САЙТА
Оголошення [27]
Інформація про дати та терміни проведення міропріємств
ЛЮДИ ТА ДАТИ У ВІЙСЬКОВІЙ ТА СВІТОВІЙ ІСТОРІЇ [1202]
Визначні військові дати та події Дні народження Дні смерти
Робота Хмельницького методоб'єднання [2]
Всі матеріали з роботи методичного об'єднання викладачів предмета "Захист Вітчизни"
Робочі питання методичного об'єднання [7]
Тут можна переглянути корисну інформацію з роботи методичного об'єднання викладачів "Захисту Вітчизни"
Військово-спортивна робота [11]
Матеріали змагань, результати, план проведення, сценарії.
7 фактів ПРО [2]
З історичних довідок
Поздоровлення [23]
Привітання зі святами, визначними датами
КОРИСНІ ПОРАДИ [2]
Завжди у людини виникають різні питання. Спорбуємо їх вирішити!?

Для нас це важливо
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 324

Форма входу

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Головна » 2017 » Грудень » 20 » 20 грудня - Дні історії
23:20
20 грудня - Дні історії
1637 
Після капітуляції реєстровців під Боровицею гетьман нереєстрового запорізького козацтва 
Павлюк полонений поляками; страчений у Варшаві в березні 1638.
 
1753 
У Петербурзі видано царський указ про ліквідацію митного кордону між 
Гетьманщиною та рештою Російської імперії.
 
   Гетьма́нщина — з середини XVII ст. до 1764 р. назва частини території сучасної України та Стародубщини на котру поширювалась влада гетьмана. Постала внаслідок Хмельниччини. В часи розквіту займала територію Наддніпрянщини, Полісся, Сіверщини, Східного Поділля та Запорожжя. Головою виступав виборний гетьман. Основним привілейованим станом було козацтво, а місце правлячої верхівки посідала старшина. Від 1654 року Гетьманщина опинилася під московською протекцією. З 1658 року тривав період громадянських воєн і зовнішніх інтервенцій — Руїна, що зрештою в 1663 році призвело до поділу на два гетьманства — Правобережне і Лівобережне. Невдовзі, в 1667 році, їх території були поділені по Дніпру між Московським царством і Річчю Посполитою. В 1699 році, після підписання Вічного миру та закінчення війни з Туреччиною, рішенням сейму, Правобережне козацтво було скасовано. На Лівобережжі, під московською протекцією, козацьке правління проіснувало до 1764 року відколи наказом імператриці Катерини ІІ, інститут гетьмана був скасований. З 1765 року територія Гетьманщини перетворена на Малоросійську губернію Російської імперії.
Географія
Гетьманщина за правління Богдана Хмельницького охоплювала землі площею понад 200 тисяч км². Західний кордон відповідав західній межі Брацлавського воєводства Речі Посполитої, північний і східний кордони — рубежам Київського і Чернігівського воєводств. Південні землі обмежувалися кордонами володінь козаків-січовиків. У 1650-х роках козацька держава деякий час контролювала частину Південної Білорусі. Судову владу представляв Генеральний суд на чолі з 9. Генеральним суддею. Він тлумачив звичаї і закони, вершив суд над державними злочинцями, розглядало апеляції і прохання про помилування, контролював роботу місцевих судів. На засідання Генерального суду скликали підконтрольних генеральному судді суддів з міст і селищ. Всі судді були виборними.
Регіони:
Наддніпрянщина
Лівобережна Україна
Правобережна Україна
Сіверщина
Запорожжя
Рельєф:
Придніпровська височина, Придніпровська низовина
Річки:
Дніпро, Десна, Горинь, Прип'ять, Ворскла
Історія
Заснування
Гетьманщина виникла в результаті великого козацького повстання в Речі Посполитій, що спалахнуло 1648 року в українських землях під проводом Богдана Хмельницького. Причинами повстання були корупція королівських урядів, соціальне безправ'я усіх станів за винятком шляхти, економічні і національні утиски українців, активізація української православної церкви і зростання чисельності козацтва попри репресії уряду. Перші перемоги козаків над королівськими військами під Жовтими Водами, Корсунем, Пилявцями сприяли розширенню соціальної бази повстання за рахунок українських селян, міщан і духовенства. Бунти охопили усю Наддніпрянщину, Сіверщину, Поділля, Волинь, Галичину. На початку 1649 року Київ зустрічав гетьмана Хмельницького як «Мойсея, спасителя, освободителя й визволителя народу з лядської неволі». Початково повстанці прагнули встановлення козацької автономії в Наддніпрянщині, проте на переговорах з королівськими емісарами під Замостям 1649 року вже мали намір «вибити з лядської неволі…народ увесь руський», «всю Русь по Львів, Холм і Галич». Реалізації планів завадила зрада козацького союзника, татарського хана, під час битв під Збаражем і Зборовом. Хмельницький був змушений укласти з польським королем Яном ІІ Казимиром Зборівський договір. За цим договором Військо Запорозьке отримувало автономію, очолювану гетьманом, у складі трьох воєводств — Київського, Чернігівського і Брацлавського, а також східних районів Волині та Поділля.
Зборівська угода не влаштовувала ні козаків, ні шляхетську Річ Посполиту. 1650 року обидві сторони стали готуватися до нової війни. Вирішальна битва відбулася 1651 року під Берестечком, де козаки зазнали нищівної поразки через відступ татарських союзників з поля бою. Ця поразка перетворила повстання з громадянської козацько-шляхетської війни на війну українсько-польську. Під Білою Церквою Хмельницький був змушений підписати нову мирну угоду. За Білоцерківським договором 1651 року козацька автономія обмежувалася лише Київським воєводством. Оскільки ратифікація договору була зірвана в польському Сеймі, козацька сторона розпочала нові воєнні дії. 1652 року вояки Хмельницького помстилися противнику під Батогом, але 1653 року знову були зраджені татарами під Жванцем.
В результаті перманентних воєн з Річчю Посполитою козацька Гетьманщина фактично опинилася незалежною, але не мала міжнародного юридичного визнання. Ненадійність союзу із Кримським ханством змушувала Хмельницького шукати поміч в боротьбі проти Варшави закордоном. Серед кандидатів, які могли прийняти козаків під протекторат, гетьман розглядав Османського султана Мехмеда та Московського царя Олексія. В результаті тривалих перегорів козацька сторона обрала останнього. 1654 року на Переяславській раді Хмельницький зі старшиною присягнули на вірність цареві в обмін на визнання самоврядування Гетьманщини та оголошення війни Речі Посполитій. Додаткові умови московсько-козацького союзу визначалися Березневими статтями, що були підписані гетьманом того ж року.
Навесні 1654 року козацько-московське військо вдерлося на територію Литви. Козаки самостійно захопили південну Білорусь, і спільно із московитами здобули столицю Вільню. У відповідь, польська армія, разом із кримськими татарами, розпочала похід на українську Брацлавщину. Хмельницький спинив противника 1655 року в битві під Охматовим. Воєнним послабленням Речі Посполитої скористалася Швеція. 1655 року шведський король Карл X розпочав війну проти поляків у Прибалтиці. Наступного року, боячись посилення шведів в регіоні, Московія оголосила їм війну і уклала з Річчю Посполитою сепаратний Віленський мир. Московити не допустили козаків до переговорів з поляками й противилися приєднанню Південної Білорусі до Гетьманщини. Через порушення Переяславських домовленостей Хмельницький уклав угоду зі Швецією і Трансільванією, ворогами Москви, й продовжив боротьбу проти Речі Посполитої. Він також відновив дипломатичні контакти з Кримом, вбачаючи небезпеку козацькому суверенітету з північного сходу.
Руїна
Громадянська війна
Докладніше: Руїна, Російсько-українська війна (1658—1659), Гадяцький трактат, Російсько-польська війна (1654—1667), Переяславські статті та Слободищенський трактат
У вересні 1657 року, після смерті Хмельницького, на старшинській раді в Чигирині новим гетьманом було обрано генерального писаря Івана Виговського. Проти цього рішення виступили січовики, яких не запросили на раду, та полтавський полковник Мартин Пушкар, який сам хотів стати гетьманом. Разом із кошовим отаманом Яковом Барабашем, полковник підняв повстання на Лівобережній Україні й закликав на допомогу Москву. За рік гетьману вдалося збройно придушити опозицію. Зважаючи на відкриту підтримку антигетьманського заколоту московським урядом, Виговський продовжив курс покійного Хмельницького на вихід з царської протекції. 1658 року під Гадячем козацька рада разом із польськими емісарами ухвалила подану гетьманом угоду про повернення України під владу короля. Гадяцький трактат спирався на ідею перетворення Речі Посполитої на союз Польщі, Литви і козацької Русі[3]. У відповідь Москва вислала в Україну військо, яке, однак, було розбито Виговським та його союзниками 1659 року під Конотопом. Незважаючи на перемогу, гетьман не зміг нею скористатися — Варшавський сейм урізав підписаний на переговорах текст Гадяцької угоди. Це викликало обурення усього козацтва та сприяло відновленню промосковських впливів на Лівобережжі. Паралельно з цим січовики під проводом Івана Сірка самовільно здійснили похід на союзницький Виговському Крим. У вересні 1659 року гетьмана було скинуто на чорній раді під Германівкою за те, що «запродав Україну ляхам». Виговський врятувався втечею, а замість нього у Білій Церкві було обрано новим гетьманом 18-річного Юрія Хмельницького, сина покійного Богдана.
1659 року, під тиском московської сторони, молодий Хмельницький підписав Переяславські статті. Вони повертали Гетьманщину в орбіту Московії, обмежували козацьке самоврядування і права Київської митрополії. Статті спричинили розкол козацької старшини на лівобережну про-московську і правобережну анти-московську. Сподіваючись на підтримку козаків в боротьбі проти Речі Посполитої, 1660 року царський уряд розпочав наступ на Правобережжя, але зазнав поразки від поляків під під Чудновим. Через це Хмельницький підписав з поляками Слободищенський трактат — новий договір про перехід Гетьманщини під протекцію польського короля. Козацька рада в Корсуні схвалила угоду, проте полки Лівобережжя її не визнали. Вони залишилися вірними Москві і обрали наказним гетьманом Якима Сомка, дядька молодого Хмельницького. Між козаками обох берегів Дніпра спахнула громадянська війна, яка отримала назву Руїни.
Протягом 1661–1662 років Хмельницький безуспішно намагався знищити Сомка, але був остаточно розбитий під Каневом. 1662 року безталанний гетьман склав з себе булаву, ставши ченцем. 1663 року чигиринська рада правобережної старшини обрала новим головою держави Павла Тетерю. Одночасно, на Чорній раді під Ніжином, лівобережні козаки скинули Сомка і обрали своїм гетьманом Івана Брюховецького. У 1664–1665 роках війська обох берегів продовжили безуспішну міжусобну війну, в ході яких авторитет двох гетьманів занепав. В результаті, Тетеря зрікся булави і втік до поляків. Брюховецький же спробував заручитися підтримкою царського уряду, підписавши 1665 року кабальні для Гетьманщини Московські статті. За цими статтями українське некозацьке населення Лівобережжя було передано під юрисдикцію московського уряду, а основні українські міста, включно з Кодаком над Запорожжям, окуповували московські війська.
Поділ Гетьманщини
Докладніше: Андрусівський мир, Польсько-козацько-татарська війна 1666-1671, Польсько-турецька війна 1672-1676 та Російсько-турецька війна (1676—1681)
Після втечі Тетері, новим гетьманом на Правобережжі було обрано Петра Дорошенка. Він придушив промосковську опозицію на підвладній території, відновив переговори з Османською імперією про протекторат і, за підтримки кримських татар, розпочав війну проти Речі Посполитої, сподіваючись «вигнати усіх ляхів з України до Польщі». Ці дії підштовхнули поляків і московитів до миру. 1667 року вони уклали Андрусівський договір, що юридично закріпив поділ Гетьманщини по Дніпру на Правобережжя і Лівобережжя. Угода перекреслювала боротьбу козаків за власну державу й викликала загальне обурення по обидва боки Дніпра[3]. 1668 року старшинські ради скликані в правобережному Чигирині і лівобережному Гадячі прийняли однакові ухвали — прийняти протекцію султана. На Лівобережжі спалахнуло антимосковське повстання. Під Диканькою, на Лівобережжі, відбулася зустріч гетьманів Дорошенка і Брюховецького. Однак на ній рядові козаки розірвали останнього як запроданця Москви. Дорошенко проголосили гетьманом обох берегів Дніпра. Він розбив московське військо і повернувся до Чигирина, залишивши оборону лівого берега чернігівському полковнику Дем'янові Многогрішному. Проте вже 1669 року, за відсутності Дорошенка, частина лівобережної старшини, за намовлянням православного архієпископа Лазаря Барановича, оголосила Многогрішного гетьманом і схвалила підписання Глухівських статей — нового договору про московську протекцію над козаками. Через симпатію Многогрішного до Дорошенка він швидко позбувся булави. 1672 року московські війська оточили Батурин, арештували гетьмана й, після тортур у Москві, заслали до Сибіру. На новій козацькій раді, що проходила на московській території біля Путивля, в оточенні московських вояків, було обрано нового гетьмана — генерального писаря Івана Самойловича, одного з донощиків на Многогрішного. Він підписав нові Конотопські статті, які позбавляли Гетьманщину права здійснювати самостійну зовнішню політику і позбавляли простих козаків права обирати гетьмана.
На тлі поступового поглинання Лівобережжя московитами і внутрішньої анархії, 1669 року правобережний гетьман Петро Дорошенко прийняв під Корсунем протекторат османського султана. Цей крок різко знизив його популярність серед козаків і посполитих, спричинивши появу двох самопроголошених правобережних гетьманів — запорозького Петра Суховія й пропольського Михайла Ханенка. Пряма збройна підтримка анти-дорошенківських сил Річчю Посполитою змусила султана Мехмеда IV втрутився у конфлікт. 1672 року османські війська захопили Поділля, Брацлавщину, південну Київщину і змусили поляків підписати Бучацький мир. Дорошенко відновив свою владу, але через татарські грабунки та насильницьку ісламізацію, українське населення Правобережжя заходилося тікати на лівий берег Дніпра, Слобожанщину, Галичину і Волинь. 1674 року лівобережні козаки Самойловича разом із московським військом вдерлися на правий берег і 1676 року позбавлений підтримки Дорошенко капітулював, здавши гетьманську столицю Чигирин з клейнодами. Ці події розв'язали московсько-турецьку війну, в результаті якої османсько-татарська армія дощенту зруйнувала козацьку столицю. Аби позбавити противника підтримки, лівобережний гетьманський уряд насильно вивіз усе населення Подніпров'я на лівий берег. Війна скінчилася укладанням Бахчисарайського миру 1681 року. За цим договором московсько-османський кордон встановлювався по Дніпру; Дніпровсько-Бузьке межиріччя на 20 років мусило бути незаселеним. 1686 року московити і поляки уклали Вічний мир, який так само закріплював між ними поділ Гетьманщини. На Лівобережжі винуватцем розшматування козацької держави між Московським царством, Річчю Посполитою і Османською імперією, вважали Самойловича. Після безуспішного Кримського походу 1687 року, на нього склали донос, арештували й заслали до Сибіру. Паралельно з цим на Правобережжі поляки остаточно скасували козацьке самоврядування і полковий устрій в 1699 році. В результаті Гетьманщина продовжила існування лише на лівому березі Дніпра. У Гетьманщині привілейованої соціальною групою було козацтво. Приналежність чоловіка до козацького стану зобов'язувало його за свій рахунок нести військову службу, але при цьому звільняло від сплати податків, давало право землеволодіння. Офіційно до козацького стану в другій половині XVII — першій половині XVIII століть належало 20-60 тисяч осіб. Козацька старшина була в Гетьманщині керівною соціальною групою. Наприкінці XVII–XVIII століть існувала привілейована група «знатних товаришів». У XVIII столітті більше третини земель Гетьманщини перебувало у власності старшини.
Мазепа
1687 року новим гетьманом козацької держави було обрано Івана Мазепу. Він підписав з московським урядом Коломацькі статті, які сильно урізали автономію Гетьманщини. За часів головування Мазепи на території Лівобережжя громадянські війни були припинені. Тут сформувалися норми суспільного устрою, які визначали політичне обличчя козацького краю впродовж усього 18 століття. Зусиллями Мазепи була створена нова титулована козацька аристократія — знатні товариші, встановлена нова форма поміщицького землеволодіння, запроваджено панщину та елементи кріпацтва. Курс гетьманського уряду на повернення до політично-соціального устрою, що передував Хмельниччині, був непопулярним серед населення. Обурення також викликала лояльність Мазепи до Москви. Українці мусили збройно і господарчо підтримувати російський похід на Крим 1689 року, а також антитурецькі азово-дніпровські війни Петра І в 1695–1699 роках. 1692 року гетьман придушив антигетьманський переворот Петра Іваненка, організований за підтримки запорожців і татар.
1699 — Повстання Палія
1704 — Похід Мазепи на Правобережжя
1708 — Союз з Швецією → розкол старшини.
1708 — Батуринська трагедія, Битва під Полтавою
1710 — Конституція Пилипа Орлика
Занепад
1715 — ліквідація виборності посад.
1722 — Малоросійська колегія (перша)
1723 — Арешт Полуботка
1728 — Рішительні пункти (Апостол)
1734 — Правління гетьманського уряду (Шаховський)
1750 — відновлення гетьманства (Розумовський)
1754 — ліквідація українсько-російського митного кордону
1764 — ліквідація гетьманства, Малоросійська колегія (друга)
1781 — ліквідація полково-сотенного устрою, утворення намісництв
1783 — закріпачення селян
1791 — місія Капніста до Прусії з метою відновлення незалежності
Адміністративний поділ
Полковий устрій України
В часи Хмельниччини адміністративний поділ Гетьманщини повторював структуру Війська Запорозького і відповідав ієрархії бойових підрозділів, забезпечуючи швидку мобілізацію козацтва[1]. Найнижчою територіальною і військовою одиницею був курінь, до якого входило декілька десятків козаків певного населеного пункту. Очолював курінь виборний курінний отаман, а місцеву громаду, що забезпечувала його, — виборний війт. Курені об'єднувалися у сотні, що складалися з декількох 200–300 вояків. Їхніми центрами були сотенні містечка. Військовими питаннями сотні керував призначений полковником сотник, а цивільними — городовий отаман разом із органами міщанського самоврядування. Сотня мала власну сотенну старшину — осавула, писаря і хорунжого. Найвищою адміністративно-територіальною одиницею Гетьманщини був полк. Він складав з декількох сотень й очолювався полковником, що призначався гетьманом. Центром полку було полкове місто, в якому цивільними справами завідував городовий отаман, а міщанськими — органи самоврядування. В ньому засідала полкова адміністрація — осавул, обозний, суддя, писар, хорунжий. Кількість полків не була сталою, коливаючись від 16 і більше. Автономною одиницею в складі Гетьманщини була Запорозька Січ, котра підлягала безпосередньо гетьману, не входячи до жодного з полків і обираючи власного кошового отамана.
Полки за Крипякевичем
На 1649 рік в Гетьманщині нараховувалося 21 полк.
Білоцерківський полк
Борзнянський полк
Брацлавський полк
Гадяцький полк
Іркліївський полк
Ічнянський полк
Кальницький полк
Канівський полк
Київський полк
Корсунський полк
Лубенський полк
Могилівський полк
Паволоцький полк
Переяславський полк
Полтавський полк
Прилуцький полк
Сосницький полк
Уманський полк
Черкаський полк
Чернігівський полк
Чигиринський полк
Запорозька Січ
Гетьманщина (1750)
Після Андрусівського розколу та скасування полкового устрою на Правобережжі, Гетьманщина продовжила існувати лише на Лівобережжі. На 1712 рік вона складалася з 10 полків:
Hadyach polk.svg Гадяцький полк Pereyaslav polk.svg Переяславський полк
Kyiv polk.svg Київський полк Poltava polk.svg Полтавський полк
Lubny polk.svg Лубенський полк Pryluky polk.svg Прилуцький полк
Myrhorod polk.svg Миргородський полк Starodub polk.svg Стародубський полк
Nizhyn polk.svg Ніжинський полк Chernihiv polk.svg Чернігівський полк
Столиця держави розташовувалася на місці гетьманської резиденції. За час існування Гетьманщини нею були міста Чигирин, Батурин, Глухів. Тут зберігалися державні клейноди — гетьманська булава, корогви, гетьманський бунчук і печатка Війська Запорозького.
Державний устрій
Влада
Гетьман та Генеральна старшина
Система влади в Гетьманщині була закладена під час Хмельниччини. В середині 17 століття вона нагадувала військову диктатуру з елементами народовладдя. З кінця 17 століття ця система еволюціонувала в бік монархічно-республіканської системи зразка Речі Посполитої.
Головою держави був гетьман. Він обирався пожиттєво на військовій козацькій раді загальним, відкритим голосуванням. Гетьман уособлював верховну виконавчу і судову владу, був керівником центрального апарату, головою усіх станів.
Верхівку влади складала генеральна старшина. В часи Хмельниччини її називали військовою старшиною. До її складу входили наказний гетьман, обозний, суддя, писар, два осавули, хорунжий і бунчужний, підскарбій. Генеральний писар керував Генеральною військовою канцелярією, що виконувала роль уряду Гетьманщини. Генеральний обозний займався військовими питаннями. Генеральні судді завідували Генеральним судом, центральною апеляційною інстанцією країни, що виникла на основі колишнього гетьманського суду. Генеральний підскарбій відповідав за Військову скарбницю, реформовану у Генеральну скарбову канцелярію. Осавули, хорунжі й бунчужні виконували функції гетьманських генерал-ад'ютантів. Генеральна старшина формувала при гетьмані дорадчий орган — Раду старшини.
Джерелом влади і захисником суверенітету держави були виключно представники козацького стану. Решта станів були усунені від державного управління. Деякі міста та монастирі користувалися самоврядуванням.
Гетьманщина поєднувала в собі риси як республіканського, так і авторитарного ладу. Вищу влада представляли три органи — Генеральний військовий рада, гетьман і рада генеральної старшини. При правлінні гетьманів Хмельницького, Виговського і Мазепи, в Гетьманщині намітилася тенденція до утвердження монархічного режиму. Незважаючи на те, що вищим органом влади в Гетьманщині була Генеральна військова рада, але гетьман і генеральна старшина, як правило, вміло маніпулювала цією радою і значення останньої поступово зменшувалося. Цьому сприяв і порядок прийняття рішень Генеральною радою: натовп піднімав руки, шаблі, підкидав шапки (через що згоду часто визначали «на око»); застосовувалася і акламація.
Військо
Козаки та Військові звання
Козак-переможець
Міжнародні відносини
 українсько-кримськотатарські відносини
 українсько-молдовські відносини
Розанда Лупул
Українсько-російські відносини
Березневі статті · Переяславські статті · Слободищенський трактат · Батуринські статті · Московські статті · Глухівські статті · Корсунська угода · Острозька угода · Конотопські статті · Коломацькі статті · Московські статті (1689) · Решетилівські статті · Рішительні пункти
Яків Смяровський посланник польського короля Яна II Казимира до Богдана Хмельницького біля Замостя 1649
Пруссія
українсько-німецькі відносини
Після ліквідації Гетьманщини московським царатом колишня козацька старшина делегувала Василя Капніста до Пруссії в 1791 році. Він намагався встановити контакти з Евальдом Фрідріхом фон Герцбергом щодо надання допомоги антиросійському повстанню в Україні.
Flag of Poland.svg Річ Посполита
Докладніше: українсько-польські відносини, українсько-білоруські відносини та українсько-литовські відносини
Зборівський договір · Білоцерківський мир · Гадяцький договір · Підгаєцька угода
Flag of Transylvania before 1918.svg Трансільванія
Докладніше: українсько-угорські відносини та українсько-румунські відносини
Докладніше: українсько-шведські відносини
Корсунський договір · Шведська угода · Конституція Пилипа Орлика
Докладніше: українсько-турецькі відносини
Корсунська угода
Населення
Докладніше: Українці
Населення Гетьманщини в часи Хмельниччини дорівнювало близько 3 млн осіб[1]. Існувала фактична всестанова рівність з розподілом обов'язків станів без виділення жодного з них у привілейовану верству.
В часи Руїни, в результаті безперервних бойових дій, сильно скоротилося населення Правобережжя. За ініціативи Москви, протягом 1674–1678 років, населення подніпровської смуги правого берега, від Києва до Чигирина, було насильно перевезено урядом гетьмана Самойловича на Лівобережжя та Слобожанщину. Частина біженців рятувалася втечею на Галичину і Волинь. Населені пункти й рештки фортифікацій були знищені аби покласти край існуванню Черкаського, Канівського, Чигиринського і Корсунського полків, що були опорою Дорошенка. Існування безлюдної пустки на Правобережжі було вигідно Московії, Речі Посполитій та Османській імперії, які юридично закріпили її Бахчисарайським (1681) і Вічним мирами (1686). Операції насильницького переселення українців на лівий берег Дніпра отримали назву «Великого згону». До 18 століття район Подніпров'я залишався незаселеним.
В гетьманування Мазепи склалися норми соціального ладу, які збереглися впродовж усього 18 століття. Козацтво остаточно заступило політичне місце шляхти. Практика Мазепи жалувати родичам генеральної, полкової і сотенної старшини титули знатних товаришів — бунчукового, значкового і військового — сприяло оформленню спадкової привілейованої олігархічної групи, відмежованої від рядового козацтва. Титули урівнювали їхніх носіїв з посадовою виборною старшиною. Нова козацька аристократія називала себе шляхетською, підкреслювала свою пряму наступність від руської шляхти 17 століття, використовувала шляхетські герби, а також сповідувала ідеї сарматизму, що згодом став основою хозарського міфу про походження козаків.
На момент ліквідації в Гетьманщині проживало 1 027 928 чоловіків. Козаки складали одну десяту населення. До козацької старшини належало близько 2400 осіб, до виборних козаків — 176 000 осіб, до козаків-підпомічників — 198 осіб, інших козаків — 1 000 осіб. Духівництво, шляхта й іноземні службовці не перевищували 11 000 осіб.
Шляхта мала майнові прерогативи і не була зобов'язана до військової служби. На середину 17 століття в Гетьманщині проживало близько 300 шляхетських родин, більшість представників якої стали козацькою старшиною або міщанами. Шляхтичі зберігали форму земського самоврядування, але не брали участі в керуванні державою.
Міщани зберігали при собі традиційні форми самоврядування. Під час Хмельниччини 50 — 80% міського населення покозачилося. Проте у 18 столітті, через кристалізацію козацького стану, існував бар'єр між міщанами й козаками.
Найбільшою категорією населення були селяни. Після Хмельниччини вони стали вільними землевласниками з правом володіння оброблюваною ними землею в обмін на сплату податків до військової скарбниці. До підсусідків належало 80 000 осіб, до селян з приватних маєтностей — 465 000 осіб, до селян з рангових маєтностей — 25 000 осіб, до селян інших категорій — 25 000 осіб.
 
 
1803 — США формально стали власниками території Луїзіана, придбаної у Франції (відповідний договір підписали Томас Джефферсон і Наполеон Бонапарт; за $15 млн. США отримали територію площею 2.1 млн. км²)
1868 — У Львові засноване українське товариство «Просвіта».
1880 — У Нью-Йорку на Бродвеї загорілися перші електричні вогні. Вулиця отримала другу назву — Великий Білий Шлях.
1892 — Інженери Александр Браун і Джордж Стіллман з американського містечка Сіракузи (шт. Нью-Йорк) отримали патент на пневматичні автомобільні шини. До цього шини робилися з монолітної гуми.
1912 — Лондонською конференцією послів і Лондонським мирним договором, укладеним після першої Балканської війни, була визнана незалежність Албанії.
1917 — Створено Всеросійську надзвичайну комісію з боротьби із контрреволюцією та саботажем, яку очолив Фелікс Дзержинський.
1938 — американський інженер російського походження Володимир Зворикін, співробітник компанії Westinghouse Electronic Corporation запатентував два революційних пристрої — кінескоп та іконоскоп.
1966 — Утворений Чечельницький район Вінницької області.
1984 — Компанія Bell Labs оголосила про завершення розробки мегабітного чіпа пам'яті, який міг зберігати більше мільйона біт електронних даних — вчетверо більше, ніж існуючі на той час чіпи.
1991 — незалежність України визнали Киргизстан і Туркменистан.
1995 — встановлено дипломатичні відносини України з Боснією і Герцеговиною.
1999 — Згідно з домовленостями із Португалією під юрисдикцію Китаю перейшла португальська колонія Макао — остання європейська колонія в Азії.
2000 — Парламент Великої Британії схвалив клонування людини, але винятково в медичних цілях.
2000 — У Нідерландах ухвалений закон, що дозволяє одностатеві шлюби.
Категорія: ЛЮДИ ТА ДАТИ У ВІЙСЬКОВІЙ ТА СВІТОВІЙ ІСТОРІЇ | Переглядів: 337 | Додав: Vchutel | Теги: Саботаж, Всеросійська надзвичайна комісія, контрреволюція, боротьба, гетьман, незалежність, імперія, Луїзіана, «Просвіта», Балканська війна | Рейтинг: 5.0/4
Всього коментарів: 0
avatar
Пошук

Друзі нашого сайту

Календар

Архів записів


Copyright MyCorp © 2018