Сайт з предмета ЗАХИСТ ВІТЧИЗНИ 
Вівторок, 23.10.2018, 17:51

Вітаю Вас Гость | RSS
Головна | Реєстрація | Вхід

МЕНЮ НАШОГО САЙТА
Оголошення [27]
Інформація про дати та терміни проведення міропріємств
ЛЮДИ ТА ДАТИ У ВІЙСЬКОВІЙ ТА СВІТОВІЙ ІСТОРІЇ [1202]
Визначні військові дати та події Дні народження Дні смерти
Робота Хмельницького методоб'єднання [2]
Всі матеріали з роботи методичного об'єднання викладачів предмета "Захист Вітчизни"
Робочі питання методичного об'єднання [7]
Тут можна переглянути корисну інформацію з роботи методичного об'єднання викладачів "Захисту Вітчизни"
Військово-спортивна робота [11]
Матеріали змагань, результати, план проведення, сценарії.
7 фактів ПРО [2]
З історичних довідок
Поздоровлення [23]
Привітання зі святами, визначними датами
КОРИСНІ ПОРАДИ [2]
Завжди у людини виникають різні питання. Спорбуємо їх вирішити!?

Для нас це важливо
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 338

Форма входу

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Головна » 2018 » Вересень » 20 » 20 вересня народилися...
21:58
20 вересня народилися...
 
1613
Жан-Франсуа Поль де Гонді французький державний діяч Фронди, 
архієпископ Паризький, кардинал де Рец
 
 Кардинал Рец (Жан -Франсуа Поль де Гонді ) народився 20 вересня 1613 в чудовому замку Монмірайя в Шампані. За бажанням батька він поступив у духовне звання, до якого не мав ні найменшої схильності. У 1643 Гонди отримав докторський ступінь і був призначений коад'ютором паризького архієпископа.
   Своєю популярністю він досяг досить швидко, головним чином завдяки своїм проповідям і щедрій милостині. Значна популярність дозволила Гонди інтригувати проти Мазаріні. В результаті незадоволена урядом паризька чернь, підбурювана Гонди, справила заколот в серпні 1648 року. А Гонди домігся від королеви-регента деяких поступок і тим самим заспокоїв народ.
  У наступному ж році Гонди влаштовує союз фрондеров з Мазаріні проти принца Конде. Мазаріні обіцяє виклопотати йому кардинальську шапку. Обдурений у своїх очікуваннях, Гонди скоро не тільки сам переходить на бік Конде і «молодої фронди », а й залучає до неї главу старої фронди, герцога Орлеанського, і паризький парламент. Але незабаром Гонди свариться з Конде і озброює проти нього парламент. А сам переходить на бік двору, за що і отримує, нарешті, давно бажану кардинальську шапку.
  Але Мазаріні все ж зумів перемогти, і Гонди, незважаючи на свої неодноразові послуги двору, був звинувачений у зносинах з принцом Конде , схоплений і посаджений у Венсенський, а потім в Нантський замок . Але незабаром йому вдалося втекти звідти, після чого він кілька років поневірявся по Італії, Голландії, Фландрії та Англії. У 1661 році він повернувся до Франції, склав з себе архієпископський сан і пішов у Сен - Дениське абатство.
  Відомий Гонди також і як автор знаменитих мемуарів, які становлять велику історичну та літературну цінність. Він працював над ними в 1670- х роках, але вперше видані вони були вже після смерті автора - в 1717 році, а повне видання в 11 томах вийшло в кінці 19 - початку 20 століть.
  Сам же кардинал Рец помер 24 серпня 1679 у Парижі .
 
 
1632 
Крістофер Рен, англійський математик, астроном, архітектор
 
 Сер Крістофер Рен (англ. Christopher Wren; *20 жовтня 1632 — †26 лютого 1723) — англійський архітектор, найвидатніший представник англійського класицизму, математик і астроном. Архітектор собору Святого Павла в Лондоні 1675–1710 роках, а також багатьох лондонських церков (всього 53), включаючи Сент Брайд, Фліт Стріт і Сент Мері-ле-Боу, Чіпсайд; Королівської біржі, будинку Мальборо, театру Шелдоніан, Оксфорд. Його наукові праці високо цінували Ісаак Ньютон і Блез Паскаль. Рен став одним із засновників Лондонського королівського товариства і в 1680–1682 роках був його президентом.
Життєпис
Народився в містечку Іст-Нойл в Вілтширі в родині настоятеля Віндзорського абатства. Вчився у школі святого Павла в Лондоні, а потім між 1649 та 1653 роками вивчав математику в Уодем-коледжі в Оксфорді. В 1652 році поступив на посаду викладача астрономії в Грешем-коледж, а в 1657 році став там професором, в 1659 році перейшов викладачем до Оксфорда, а в 1661 став професором і там. З 1660 року член, а в 1680–1682 роках[1] — президент Лондонського королівського товариства.
В молодості Рен був вченим який займався багатьма науками анатомією, фізикою, астрономією та математикою до якої проявляв неабиякі здібності. Архітектурою зацікавився лише в 1660-і роки.
В 1665–1666 роках з освітньою метою здійснив єдину в житті мандрівку за кордон до Франції де цікавився місцевою архітектурою. У Франції і познайомився з італійським архітектором Дж. Берніні, що бажав отримати замовлення на добудову палацу Лувр. Особливо Рена зацікавили купольні церкви Парижу та околиць, адже на той час в Англії не було жодної церкви з куполом. Враження від цих мандрів та знайомства справили сильний вплив на його творчість. Також на нього вплинули малюнки, дереворити та архітектурні трактати Ініго Джонса. Деякі принципи, на які Рен спирався він описував і їх можна відновити за збереженими записами.
Перші замовлення Рен отримав завдяки зв'язкам в університетських та церковних колах — театр Шелдона в Лондоні, капела Пемброк-коледжа в Кембріджі (1663–1665) та декілька будівель для Еммнанюел-коледжу. Будівельний бум в Лондоні після величезної пожежі у 1666 році. Тоді згоріло 87 церков, в тому числі й старий собор святого Павла, та тринадцять тисяч будинків. Спочатку Рена запросили як консультанта для перебудови собору святого Павла в Лондоні. Він розробив власний план реконструкції міста, який однак було здійснено лише частково, через протидію приватних осіб власників окремих ділянок. Утім, згідно з планом деякі вулиці таки були роширені, було побудовано частину з запланованих Реном кам'яних та цегляних будинків, а сам архітектор отримав замовлення на відбудову 52 місцевих церков. При цьому Рен для різних церков використовував різні архітектурні рішення, тобто його роботи були індивідуальними. Зазначимо, що на той час не існувало канонічного, традиційного типу англіканської церкви. Бо старі церкви Лондона були ще середньовічні католицькі храми. Тож Рен мав і міг творити наново. Більшість ділянок для церков були неправильної форми, тож кожна з них мала будуватися за спеціальним планом. Деякі з церков відрізнялися бароковою пишністю: наприклад Сент-Стефан в Урлбруці, церква Христа на Ньюґейт-стріт, Сент-Брайд на Фліт-стріт, Сент-Джеймс на Гарлі-Хілл, Сент-Ведаст на Фостер-лейн. За вимагами обставини Рен використовував і пізньоготичні елементи, хоч і не любив відхилятися від уподобаного ним бароко, прикладами є Сент-Мері Олдермері чи Крайст-Чьоч-коледж в Оксфорді (Башта Тома).
Для перебудови собору святого Павла яка тривала з 1675 по 1711 роки Рен зробив кілька проектів, за одним з яких зробили великий дерев'яний макет. Остаточний план дуже нагадував структуру старого середньовічного собору, але у внутрішньому інтер'єрі архітектору вдалося досягти просторової єдності головного нефу з середохрестям. Величезний купол висотою 111 метрів має своєрідну конструкцію та складається з трьох оболонок. При цьому він дуже гармонійний та узгоджується з іншими частинами будівлі. Загальна вартість будівництва склала 739 тисяч фунтів — величезна сума для того часу.
Окрім спорудження церков Рен виконував приватні замовлення одним з яких було створення нової бібліотеки Трініті-коледжу (1676–1684) в Кембріджі.
В 1669 році Рен був призначений головним наглядачем королівських будівель. На цій посаді він отримав кілька важливих державних замовлень, наприклад будівництво шпиталів в районах Челсі та Грінвіч та кількох будівель, що увійшли в палацові комплекси Кенсінгтонського та Хемптон-Корт палаців.
Рен встиг побувати на службі в п'яти королів і залишив держну службу лише в 1718 році.
Помер 26 лютого 1723 року в Хемпто-Корті. Був похований у крипті собору Святого Павла. Над його могилою розташований латинський напис: «Якщо шукаєш пам'ятник, озирнись навколо». Хоча у ІІ світову війну багато пам'ятників та приміщень було зруйновано, собор Святого Павла дивним чином не постраждав при бомбардуваннях. Ідеї Рена розвивали архітектори наступного покоління, наприклад Н. Хоксмор та Дж. Гіббсом. Доробок майстра справив помітний вплив на розвиток церковної архітектури в Європі та США.
 
1677 
Станіслав Лещинський, польський король
 
Станісла́в Лещи́нський (пол. Stanisław_Leszczyński) (*20 жовтня 1677 — †23 лютого 1766) — король Речі Посполитої (1704–1711, 1733–1734), а пізніше останній герцог Лотарингії (1737–1766), воєвода познанський (1699).
Повний титул: польською — Z Bożej łaski król Polski, wielki książę litewski, ruski, pruski, mazowiecki, żmudzki, inflancki, smoleński, siewierski i czernihowski, książę Lotaryngii i Barrois.
Українською: Божою Ласкою король Польщі, Великий князь Литовський, Руський, Прусії, Мазовецький, Жмудський, Інфлянський, Смоленський, Сіверський, Черніговський, князь Лотарінгії і Барруа.
Народився у м. Львові у 1677 році. У 1699 — воєвода познанський. 12 липня 1704 року Лещинський при підтримці шведського короля Карла XII, військо якого в той час перебувало у Польщі, був обраний польським королем. У 1703–1708 роках вів таємні переговори з гетьманом І. Мазепою про об'єднання України, Польщі і Литви у федеративну державу на засадах Гадяцького договору 1658, уклав угоду з гетьманом про спільну боротьбу проти Московського царства. Після поразки шведсько-українських військ у Полтавській битві 1709 Лещинський був змушений виїхати до Франції (його дочка Марія в 1725 стала дружиною французького короля Людовика XV).
Весною 1711 вислав польський військовий відділ Й. Потоцького на допомогу гетьману П. Орлику, який зробив спробу звільнити Гетьманщину з-під московської влади.
В 1733 при підтримці Франції вдруге став польським королем (коронувався 12.9.1733), але під тиском Росії, Австрії та Саксонії невдовзі змушений був зректися королівства. Під час війни за польську спадщину 1733-35 (між Росією, Австрією і Саксонією — з одної сторони та військами Лещинського і Францією — з другої) Лещинський та Дзіковські конфедерати, що його підтримували, були розбиті. За умовами Віденського миру 1738 року (прелімінарний з 3.10.1735) Лещинський був змушений остаточно відмовитися від претензій на польський престол на користь Августа III. Повернувся у Францію, де дістав у володіння герцогство Лотарингію і князівство Бар. Помер і похований у Люневілі (Франція).
Автор книги «Вільний голос, що забезпечує свободу» (1733), в якій виступав за проведення реформ з метою зміцнення Речі Посполитої.
Цікаві факти
Станіслав Богуслав Лещинський є Польським королем, який прожив найдовше (88 років та 4 місяці)
 
 

1778 
Фаддей Беллінсгаузен, російський мореплавець, першовідкривач Антарктиди
 
Фаде́й Фаде́йович Беллінсга́узен (* 9 (20) вересня 1778 — † 13 (25) січня 1852) — російський мореплавець і дослідник німецького походження, адмірал.
Народився на острові Сааремаа (нім. Езель, Естонія).
Закінчив Морський корпус у Санкт-Петербурзі.
Брав участь у першій російській кругосвітній подорожі 1803—1806.
Очолював російську антарктичну експедицію 1819—1821 на шлюпах «Восток» і «Мирный», під час якої було відкрито Антарктиду і багато островів.
Беллінсгаузен перший обійшов навколо Антарктиди, з'ясував причини утворення Канарської течії, коралових островів, походження водоростей у Саргасовому морі.
Видав опис експедиції з атласом карт.
З 1839 року — головний командир Кронштадтського порту і військовий губернатор Кронштадта.
Ім'ям Беллінсгаузена названі: в Антарктиці — море, морська улоговина, острів; гора в Антарктиді; мис на острові Сахалін, острови у Тихому океані і Аральському морі. Також його ім'ям названо астероїд 3659 Беллінгсгаузен.
 
 
1830 
Йосіда Сьоїн, японський політичний діяч, філософ, педагог і стратег
 
Йо́сіда Сьо́їн (яп. 吉田松陰, よしだしょういん; 20 вересня 1830 — 21 листопада 1859) — японський політичний діяч, філософ, педагог і стратег середини 19 століття, кінця періоду Едо. Один з теоретиків і духовних провідників реставрації Мейдзі. Вшановується як синтоїстьке божество в токійському Святилищі Ясукуні.
Йосіда Сьоїн народився 20 вересня 1830 року, у селі Мацумото на території Тьосю-хану. Він був другим сином дрібного самурая Суґі Цунеміті, річний дохід якого становив 36 коку. 1834 року 4-літній хлопець став названим сином дядька Йосіди Дайсуке, який мав 57 коку доходу і служив хану в якості стратега школи Ямаґа. Коли через рік дядько помер, малолітній Сьоїн успадкував його рід і почав пришвидшено вивчати військову теорію, щоб залишитися на дядьковій посаді. Його вчителями були родичі Тамакі Буносін, Ямада Уемон та Ямада Матасуке.
З 1838 року 9-річний Сьоїн почав читати щорічні лекції з військової теорії у ханській школі Мейрікан, а 1840 року, у віці 11 років, проводив читання «Збірника військових повчань» для володаря Тьосю-хану, Морі Такатіки. 1842 року дядько Сьоїна, Тамакі но Бунсін, заснував у селі Мацумото приватну Сільську школу Сьока, яка стала місцем вивчення конфуціанства і військового мистецтва. У ній навчався сам юнак, а також його послідовники. Через два роки шкільної підготовки 15-річний Сьоїн знову виступав з лекціями перед володарем хану і був удостоєний нагороди за блискучі знання. 1845 року він опанував основи воєнної школи Наґанума, а 1848 року став наставником ханської школи Мейрікан. Того ж року молодий науковець був призначений ханським військовим інспектором і розпочав реформу системи берегової оборони Тьосю-хану.
1849 року з дозволу ханської влади, Сьоїн здійснив короткотермінове стажування до Кюсю, де познайомився із Міябе Тейдзо, одним із теоретиків і членів антиіноземного руху в Японії. Наступного року, у супроводі володаря Тьосю-хану, 20-літній вчений відправився до міста Едо, де став одним з найкращих учнів Сакуми Сьодзана. 1851 року Сьоїн вирушив вивчати регіон Тохоку, де познайомився із Аїдзавою Сьосісаєм у Міто, оглянув школу Ніссінкан в Айдзу і копальні Північної Японії. Однак він полишив Тьосю-хан з порушенням місцевого законодавства, не отримавши офіційного документу, тому після повернення додому 1856 року його позбавили статусу самурая і річного доходу. Втім, завдяки приязні ханського володаря йому було видано особливий дозвіл на подорожі Японією на 10-річний термін.
1853 року, у зв'язку з прибуттям ескадри кораблів Меттью Перрі до Японії, Сьоїн загорівся бажанням вивчати військову справу закордоном, щоб набути іноземного досвіду і реформувати власний Тьосю-хан. Однак виїзд японців за межі Японії був заборонений сьоґунатом, а порушення заборони загрожувало смертною карою. Попри це, того ж року молодий вчений вирушив до Наґасакі, де намагався прокрастися до російського корабля Єфімія Путятіна, але безуспішно. Після цього Сьоїн відправився до Едо і по дорозі відвідав Кіото, де зустрівся з інтелектуалами з різних провінцій.
1854 року ескадра Перрі вдруге прибула до Японії для укладання Японсько-американського договору і 25-літній Сьоїн знову спробував пробратися на іноземне судно. Проте і цього разу спроба була невдалою, і він був змушений здатися урядовцям. Початково Сьоїна утримували у тюрмі міста Едо, у кварталі Темма, а потім відправили до Тьосю-хану і посадили у в'язниці Нома. У ній він упорядкував «Записи арештанта», у яких виклав мотиви своїх намагань потрапити закордон.
1856 року уряд Тьосю-хану визволив Сьоїна з в'язниці і передав під домашній арешт родичам. Йому дозволили відкрити власну школу і набирати учнів. Згодом ця школа об'єдналася із Сільськрю школа Сьока, що була заснована дядьком вченого, а сам Сьоїн став її директором. У ній він виховав цілу плеяду японських політичних діячів, які здійснили реставрацію Мейдзі: Кідо Такайосі, Такасуґі Сінсаку, Іто Хіробумі, Ямаґату Арітомо, Кусаку Ґендзуя, Йосіду Томасіро, Маебару Іссея та інших.
1858 року, не дочекавшись дозволу Імператора, сьоґунат уклав Японсько-американський договір про співробітництво і торгівлю, що викликало гостру критику японських інтелектуалів, і Сьоїна зокрема. Останній сформував кровну спілку із 17 однодумцями з Тьосю-хану і задумав убити Манабе Акікацу, високопосадовця, який відповідав за укладання договору. Сьоїн таємно звернувся по допомогу до ханської адміністрації, серед якої були сильні анти-сьоґунатівські настрої, але вона перелякалася радикалізму вченого і повторного ув'язнила його. Тоді для реалізації вбивства він спробував задіяти своїх однодумців зі спілки та учнів, але їх також арештували і кинули у тюрму.
1859 року сьоґунат розпочав репресії проти політичної опозиції і наказав Тьосю-хану видати Сьоїна. Він прибув до Едо 21 листопада 1859 року і після допиту був скараний на горло. Перед смертю, під час перебування у камері, Сьоїн встиг скласти «Записи незабутнього духу» для своїх послідовників і «Лист довічної розлуки» для рідні.
Після реставрації Мейдзі, у якій активну участь приймали учні Сьоїна, він був проголошений синтоїстьским божеством, а на його честь у Токіо спорудили Святилище Сьоїн.
Вирази
Батьківське серце турбується за дітей сильніше, ніж дитяче за батьків.
Той, хто не має прагнення бути «разом із державою», той не людина.
Шляхетна людина у всіх справах керується мораллю і діє згідно з нею. Ница ж людина у всіх справах керується користю і діє згідно з нею.
Ница людина соромиться за свій зовнішній вигляд, а шляхетна — внутрішній.
Людина, яка віддано старається отримавши винагороду, — не рідкість. Але найвідданішою людиною є та, яка продовжує старається отримавши покарання. Справжній самурай пізнається саме у останньому випадку.
Шляхетного шанують за чесноти, а не за здібності; за поведінку, а не знання.
Той, хто вчиться для себе, не хоче бути вчителем інших, але ним стає. Той же, хто вчиться для інших і хоче стати їхнім вчителем, навпаки, ніколи ним не стане.
Краще довіряти людям, ніж сумніватися у них.
 
1842 
Джеймс Д'юар, шотландський винахідник перших термосів
 
 
1891 
Джеймс Чедвік, англійський фізик, лауреат Нобелівської премії за відкриття нейтрона (1935)
 
Дже́ймс Че́двік (англ. Sir James Chadwick; *20 жовтня 1891, Чешир — †24 липня 1974) — англійський фізик, лауреат Нобелівської премії (1935) за відкриття нейтрона (1932).
Народився в Чеширі в Англії 20 жовтня 1891 року. Батько — Джозеф Чедвік, мати — Анна Марі Нолес. Навчався в Манчестерській Вищій школі, пізніше у Манчестерському і Кембриджському університетах. У 1913 році працював разом із Гансом Гейгером в Політехнічному Університеті у Берліні. Він також працював із Ернестом Резерфордом в Німеччині. На початку І світової війни його було кинуто до табору для цивільних, поки за нього не заступилася лабораторія Гейгера.
Після війни фізик повернувся до Кембриджу, де працював з Резерфордом. Великою заслугою Чедвіка є відкриття ним в 1932 році нейтрона при опромінюванні берилієвої мішені потоком альфа-часток.
Чедвік став професором фізики у Ліверпульському університеті в 1935 році.
Друга світова війна
У 1943—1945 очолював групу англійських учених, що працювали в Лос-Аламоській лабораторії (США) над проектом атомної бомби (Манхеттенський проект).
Повернення до Кембриджу
Після війни знову повернувся в Кембридж. Помер там же 24 липня 1974 року.
 
 
1895 
Дмитро Зеров, український ботанік, академік, молодший брат поета Миколи Зерова
 

 Дмитро́ Костянти́нович Зеро́в (* 8 (20) вересня 1895, Зіньків — † 20 грудня 1971, Київ) — український ботанік. Академік АН УРСР (з 1948 року). Заслужений діяч науки УРСР (1965). Лауреат Державної премії УРСР у галузі науки і техніки (1969, 1983).
Народився ;8 (20 вересня) 1895 року в місті Зінькові на Полтавщині в родині педагога Костянтина Зерова. Молодший брат літературознавця, поета і перекладача Миколи Зерова. Чоловік міколога Марії Зерової. Батько зоолога, доктора біологічних наук, професора Марини Зерової.
1922 року закінчив Київський університет. Викладав у ньому. 1931 року Зерова затверджено на посадах старшого наукового співробітника та завідувача відділу бріології Інституту ботаніки АН УРСР. 1933 року очолив кафедру нижчих рослин у Київському університеті, якою керував до 1957 року.
15 січня 1936 року Зеров отримав учене звання професора, а 20 червня 1937 року успішно захистив докторську дисертацію на тему «Болота УРСР. Рослинність і стратиграфія». 1939 року Зерова обрано членом-кореспондентом АН УРСР.
30 червня 1948 року обрано академіком АН УРСР (спеціальність — ботаніка).
У 1946–1963 роках керував Інститутом ботаніки АН УРСР. Від 1960 року дослідник очолював спорово-пилкову лабораторію, а від травня 1963 року  — відділ історії флори та палеоботаніки в Інституті ботаніки АН УРСР.
Помер 20 грудня 1971 року в Києві. Поховано на Байковому кладовищі (дільниця № 21). На могилі, що в другому ряду, встановлено пам'ятник: брила із сірого граніту, горельєф і напис «Академік Дмитро Костьович Зеров. 20.IX.1895 — 20.XII.1971» .
Наукова діяльність
Основні наукові праці — із систематики, флористики та філогенії спорових рослин, займався ботанічною географією, палеоботанікою, історією рослинності.
Понад 20 років очолював Українське ботанічне товариство.
Zerov є міжнародним науковим скороченням імені ботанічного автора: Зеров Дмитро Костянтинович.
Категорія: ЛЮДИ ТА ДАТИ У ВІЙСЬКОВІЙ ТА СВІТОВІЙ ІСТОРІЇ | Переглядів: 275 | Додав: Vchutel | Теги: російський мореплавець, Джеймс Д'юар, першовідкривач Антарктиди, японський політичний діяч, Йосіда Сьоїн, академік, Дмитро Зеров, Фаддей Беллінсгаузен | Рейтинг: 5.0/5
Всього коментарів: 0
avatar
Пошук

Друзі нашого сайту

Календар

Архів записів


Copyright MyCorp © 2018