Сайт з предмета ЗАХИСТ ВІТЧИЗНИ 
Понеділок, 20.11.2017, 05:06

Вітаю Вас Гість | RSS
Головна | Реєстрація | Вхід

МЕНЮ НАШОГО САЙТА
Оголошення [27]
Інформація про дати та терміни проведення міропріємств
ЛЮДИ ТА ДАТИ У ВІЙСЬКОВІЙ ТА СВІТОВІЙ ІСТОРІЇ [1200]
Визначні військові дати та події Дні народження Дні смерти
Робота Хмельницького методоб'єднання [2]
Всі матеріали з роботи методичного об'єднання викладачів предмета "Захист Вітчизни"
Робочі питання методичного об'єднання [7]
Тут можна переглянути корисну інформацію з роботи методичного об'єднання викладачів "Захисту Вітчизни"
Військово-спортивна робота [11]
Матеріали змагань, результати, план проведення, сценарії.
7 фактів ПРО [2]
З історичних довідок
Поздоровлення [23]
Привітання зі святами, визначними датами
КОРИСНІ ПОРАДИ [2]
Завжди у людини виникають різні питання. Спорбуємо їх вирішити!?

Для нас це важливо
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 321

Форма входу

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Головна » 2017 » Жовтень » 22 » 22 жовтня народилися...
22:53
22 жовтня народилися...
1844 
Луї Ріель, канадський політик, засновник провінції Манітоба, і лідер метисного населення канадських прерій
 
  Луї Дави́д Ріе́ль (* 22 жовтня 1844 — †16 лютого 1885) — канадський політик, вважається одним із засновників провінції Манітоба, лідер метисного населення канадських прерій. Був лідером двох рухів опору проти Канадського уряду, прагнув зберегти права і культуру канадських метисів, коли їх спосіб життя та культура в Північно-західних територіях опинилися під загрозою від поширення канадських володінь на заході країни.
Біографія
Луї Ріель був найстаршим з одинадцяти дітей в шанованій, франкомовній родині метисів на заході Канади. Його батько мав неабиякий авторитет серед місцевих метисів завдяки своїй підтримці виступів метисів проти торгівельної монополії Компанії Гудзонової Затоки. Родина Ріелів була дуже добре відома і шанована серед місцевого населення і відмічалася своєю набожністю. Луї спочатку навчався у священиків,— очікувалося що він теж прийме сан і стане священиком. В 1858 р. він поступив до духовної семінарії в Монреалі, де відзначився особливими здібностями в вивченні мов, науки, і філософії. По смерті батька в 1864 р. в Луї залишив семінарію.
Деякий час Ріель продовжував своє навчання в жіночому монастирі Сірих Черниць в Монреалі, але його скоро виключили зі складу студентів за дисциплінарні провини. Протягом деякого періоду він залишався в Монреалі, жив в будинку своєї тітки, Люсі Ріель. Збіднівши після смерті свого батька, Ріель був вимушений знайти роботу клерка в юридичній конторі в Монреалі. Протягом цього часу він також познайомився з молодою жінкою Марі-Жюлі Ґернон і навіть заручився з нею, але сім'я нареченої була категорично проти шлюбу з метисом. Розчарований невдачею в приватному житті і неприємною для нього роботою в конторі, Ріель вирішив залишити Квебек в 1866 р. Перед тим, як повернутися в колонію Червоної Річки на території сучасної Манітоби, Ріель ще встиг попрацювати в Америці — в Чикаго і Сент-Луїс.
Повстання в колонії Ред-Рі́вер
В середині 19-го сторіччя більшість населення колонії Ред-Рівер були метиси або індіанці. По поверненню в регіон, Ріель бачив, що становище в поселенні чепез наплив англомовних поселенців з Онтаріо значно погіршувалося, зростали національні та расові протиріччя. Політична ситуація також була невпевнена, оскільки під час переговорів щодо передачі Рупертсленду з володіння Компанії Гудзонової Затоки, уряд Канади, попри застереження щодо невдовольства місцевого населення, вислав у регіон експедицію, яка почала проводити топографічну розвідку землі. Прибуття топографів викликало невдовольство багатьох метисів, оскільки багато з них не володіли правом на землю. До того ж земельні ділянки були поділені по старій французькій системі й відрізнялась від нового англійського стилю.
У кінці серпня 1869 р. Ріель в своїй промові піддав критиці наміри уряду проводити топографічну розвідку. 11 жовтня 1869 р. відбулися перші сутички з топографічною експедицією і її робота була припинена. 16 жовтня був створений Національний Комітет Метисів з Ріелем на чолі, який заявив, що уряд в Оттаві повинен був вести перемови безпосередньо з метисами, які висуватимуть свої права на землі в регіоні. Попри це, представник уряду, новопризначений губернатор Макдональд, зробив спробу увійти під охороною в поселення 2 листопада. Сформовані сили метисів вчинили опір біля американського кордону і без пролиття крові захопили Форт-Ґеррі (майбутній Вінніпеґ).
6 листопада, Ріель запросив представників уряду взяти участь у зустрічі з представниками метисів, щоб обговорити подальші дії. 1 грудня він висунув цілу низку вимог до канадського уряду, яку підтримали більшість франкомовних метисів. Проте серед англомовних метисів також виникла про-канадська фракція, яка намагалася озброїтися і встановити свою владу в поселенні. У збройному протистоянні з англомовними метисами їх було обеззброєно і взято під варту в в'язниці Форт-Ґеррі.
Тимчасовий Уряд
Дізнавшись про повстання, уряд в Оттаваі відправив трьох посланців до повстанців, зокрема представника Компанії Гудзонової Затоки Дональда Сміта. Поки посланці були в дорозі, Національний Комітет Метисів проголосив 8 грудня 1869 року Тимчасовий Уряд, президентом якого 27 грудня став Ріель. Зустріч між Ріелем і делегацією з Оттави відбулася 5 і 6 січня, 1870 р. Коли перемови не досягли успіху, Дональд Сміт вирішив звернутися безпосередньо до народу на публічному форумі, де Сміт намагався запевнити присутніх у доброзичливості уряду. У зустрічах 19 і 20 січня, було узгоджено, що англомовні і франкомовні метиси окремо обсудять пропозиції Сміта. 7 лютого, новий список вимог був поданий на розгляд делегації з Оттави, а Сміт і Ріель домовились відправити представників в Оттаву для участі в прямих перемовах.
Незважаючи на прогрес у розвитку подій, англомовна проканадська фракція продовжувала готувати повстання серед метисів спрямоване проти Тимчасового Уряду, сформованого Ріелем. 17 лютого було зарештовано 48 прихильників проканадської фракції, зокрема Бултона і Томаса Скотта, яких перепровадили до в'язниці у Форт-Ґеррі. Бултон був відданий під суд і засуджений до смерті за втручання в дії Тимчасового Уряду. Хоча Бултона помилували від смертної кари, його товариш Скотт продовжував відноситися до Тимчасового Уряду з відкритим презирством і сперечатися з охоронцями. Це спонукало інших метисів наполягати на суді і над ним. Суд визнав Скотта винним і засудив його до смерті. Хоча Ріеля й просили пом'якшити кару і не страчувати Скотта, засуджений був все ж таки розстріляний 4 березня. Деякі вважають, що причиною страти Скотта було також намагання продемонструвати іншим супротивникам рішучість Тимчасового Уряду.
У березні делегати від Тимчасового Уряду прибули в Оттаву на зустріч із прем'єром Макдональдом та іншими урядовцями. В результаті перемов була досягнута угода, яка пізніше стала Манітобським Актом від 12 травня 1870 року, яка формально включила Манітобу в склад Канадської конфедерації. Незважаючи на успіхи в перемовах, посланцям не вдалося добитися амністії для членів Тимчасового Уряду.
Для охорони території країни переважно від зазіхань американців уряд відправив в поселення Ред-Рівер військову експедицію під керівництвом полковника Гарнета Вулсі. Хоча уряд і розцінював це як миротворчу ініціативу, в колонії поширювались чутки, що канадські добровольці в складі експедиції хотіли лінчувати Ріеля. Побоюючись розправи, Ріель утік з поселення до американського штату Північна Дакота ще до прибуття військових. 2 вересня 1870 р. з прибуттям нового губернатора була поновлена влада центрального уряду, а в грудні того ж року відбулися вибори, де в місцевих органах влади певні позиції здобули прихильники Тимчасового Уряду.
Заслання
Переховуючись в США, Луї Ріель продовжував цікавитися ситуацією в Манітобі — і зокрема брав участь в обороні поселень та навіть сформував окремий кавалерійський загін. Попри це, уряд Канади відносився до Ріеля з підозрою і питання його амністії все ще залишалося невирішеним. Центральний уряд країни робив все можливе для усунення Ріеля з політичного життя провінції, включаючи погрози та хабарі. У Манітобі й Онтаріо поширювались чутки про наміри помсти Ріелю за повстання в колонії Ред-Рівер і представники від уряду запропонували Ріелю хабар у розмірі тисячі доларів, щоб тільки він залишався в США. Після деяких вагань, Ріель погодився взяти гроші і залишився в м. Сент-Пол, США.
Проте в Манітобі політична ситуація швидко мінялася. Деякі прихильники Ріеля пропонували висунути його кандидатуру на виборах у канадський парламент. Побоюючись помсти, Ріель сам віддав свою кандидатуру товаришеві з Квебеку, який обіцяв сприяти амністії для Ріеля. Проте товариш, хоч і був обраний, але помер перш ніж встиг допомогти в питанні амністії. Коли кандидатуру Ріеля знову було висунуто на виборах, вона знову отримала більшість, але сам кандидат надалі побоювався їхати до Оттави, щоб зайняти місце в канадському парламенті. Поширювались чутки, що прем'єр Онтаріо запропонував винагороду в 5000 доларів за його арешт. Побоюючись за своє життя, Ріель залишався поблизу Пітсбурга в США у одному з франкомовних поселень. Новини про засудження на смерть одного з його прихильників за участь у повстанні та вбивстві Скотта переконали його в необхідності залишатися в США. Протягом певного часу, хоча його прихильникам і вдалося добитися амністії, її умовою була вимога Ріелю залишатися у вигнанні. Постійний психологічний тиск призвів до загострення психічної хвороби, від якої він можливо страждав вже декілька років. Психологічний стан здоров'я Ріеля погіршився до такої міри, що 6 березня 1876 року попри небезпеку його було переведено під вигаданим ім'ям до психіатричної клініки в Квебеку. Перебуваючи в клініці Ріель продовжував писати твори на релігіозні теми, в яких він вважав себе месією. Поволі його стан покращився — і Ріеля було виписано з клініки 23 січня 1878 року.
Повстання в Північно-західних територіях
Повернувшись до Манітоби із Сполучених Штатів, Луї Ріель очолив повстання індіанців на заході Канади, яке, однак швидко зазнало поразки. Після придушення повстання Ріеля було захоплено у полон та засуджено до страти. За вироком суду, незавжаючи на протести адвокатів стосовно психічної хвороби Ріеля, його повісили 16 листопада 1885.
Ріелістська марсельєза (Marseillaise rielliste)
Страта Луї Ріеля викликала обурення серед франкомовних канадців (Ріель був франкомовним та католиком). Відбулися масові акції протесту. 22 листопада 1885 року, від 40 до 50 тисяч людей збираються на мітинг на Марсових полях (Champs de Mars) у Монреалі. Тоді ж з'являється так звана Ріелістська марсельєза (Marseillaise rielliste)
 
1847 
Якобус де ла Рай, відомий бурський генерал, 
герой Другої англо-бурської війни.
 
  Якобус Геркулаас Де ла Рай ( афр. Koos de la Rey )(22 жовтня 1847 – 15 вересня 1914), відомий, як Коос Де ла Рай був бурським генералом протягом Другої англо-бурської війни 1899-1902, і одним із загально визнаних і найсильніших лідерів цієї війни, національний герой африканерського народу. Загалом він визнаний як найхоробріший з бурських генералів протягом Другої англо-бурської війни і однією з ключових фігур національно-визвольного руху бурів. Його партизанська тактика продемонструвала значну ефективність. Де ла Рай виступав проти війни до самого кінця, але коли він одного разу був звинувачений у боягузтві на сесії фольксрааду (бурський парламент), він відповів, що якщо час для війни настав, він буде боротися довше, ніж ті, що зараз кричать про війну, а потім здадуться. Він довів це.
Ранні роки
Народився у сімейному фермерському помісті Дуертфонтайн у дистрикті Вінсбург, що в Республіці Оранжева. Він був сином Адріануса Йоганнеса Хійсбертуса де ла Рая і Андріани Вільгеміни фан Руйен. Де ла Рай був буром з іспанським, французьким гугенотським і голландським корінням. Його дід, шкільний вчитель і батько сімейства де ла Райів у Південну Африку прибув з Утрехта, що в Нідерландах. Після битви біля Буеплатса, родинна ферма була конфіскована британцями і сім’я переїхала до Трансваалю і оселилася в Ліхтенбурзі. Будучи дитиною, де ла Рай отримав дуже скромну освіту. Де ла Райї одного разу знову переїхали, цього разу вже в Кімберлі після відкриття родовищ діамантів. Будучи юнаком, Де ла Рай працював транспортним вантажником на діамантових копальнях в тому ж Кімберлі.
Шлюб
Де ла Рай одружився з Джакобою Елізабетт (Нонні) Грефф, і молода пара оселилася на хуторі Манна, у помісті сім’ї Греффів. Манана належала батьку Якоби, засновнику міста Ліхтенбург Адріану Греффу. Пізніше Де ла Рай купив ферму Еландсфонтайн. Вони мали дванадцять дітей. Де ла Рай був дуже набожною людиною, і він рідко випускав з своїх рук свою маленьку кишенькову Біблію. Він мав дуже грізний вигляд – довга акуратно зачесана борода і високе чоло з глибоко посадженими очима з молодого віку надавали йому консервативний образ. Його сестра Корнелія була одружена з Пітером Фан дер Гоффом, чий племінник Дірк Фан дер Гофф був засновником Голландської Реформаторської церкви у Південній Африці.
Військова кар’єра
Де ла Рай брав участь у Басотській війні 1865 року і Сехухунській війні 1876 року. Він не брав активної участі у Першій англо-бурській війні, але як польовий корнет у західному Трансваалі, він взяв участь у облозі Потчефсруму, яку проводив генерал Піт Кроньє. У 1883 році Де ла Рай був призначений комендантом дистрикту Ліхтенберг і став членом трансваальського Фольксрааду. Як послідовник фракції генерала Піта Жубера, він протестував проти політики президента Поля Крюгера проти утландерів (іноземців, які у Трансваалі намагалися видобувати золото), попереджаючи, що це призведе до війни з Британією.
Друга англо-бурська війна
Битви Другої англо-бурської війни
Битва біля Краайпана, 12 жовтня 1899.
З вибухом війни, Де ла Рай був призначений на посаду одного із польових генералів. Де ла Рай здійснив атаку на британський броньований потяг, який йшов з Кімберлі до Мафекінга. Потяг зазнав аварії і після п’ятигодинного бою британці здалися. Цей випадок зробив Де ла Рая відомим, але загострив його відносини з обережним генералом Кроньє, який відправив його, щоб заблокувати просування ворога і послабити облогу Кімберлі.
Граспан, 25 листопада 1899 року
Генерал-лейтенанту Лорду Метуену, командиру Першої дивізії, було поставлене завдання посилити облогу Кімберлі і перевести його сили залізницею на північ Капської провінції. При виході з потяга, вони були обстріляні малими силами бурів, яких очолював комендант Прінслоу Бельмонт Коп’є. Проте наступного ранку, незважаючи на втрати, британці окопалися на горі. Бури на конях відступили до Граспана, приєднавшись до більшого загону фрістейтерів (від слова «Free state»)і трансваальців під командуванням Прінслоу і Де ла Рая відповідно. Там бури зайняли кілька горбів, але не так успішно. Шлях через річку Моддер для генерала Метуена був закритий, через те, шо міст підірвали бури.
Битва на річці Моддер, 28 листопада 1899 року.
Враховуючи переважаючу силу британської артилерії, Де ла Рай наполіг, що його вояки і вояки Прінслоу повинні окопатися на берегах річок Моддер і Рііт. Так почали вперше використовувати тактику окопної війни. План полягав в тому, щоб якомога ближче підпускати британців до себе, а потім відкривати по них вогонь з гвинтівок. Ця тактика перешкоджала використовувати артилерію повною мірою. Спочатку британці просувалися по відкритій місцевості безперешкодно. Але коли солдати Прінслоу відкрили шеренговий вогонь, британці сховалися, а артилерія почала обстріл окопів бурів. Серія атак англійців відтіснила фрестейтерів, але лише контратаки Де ла Рая дозволили бурам тримати оборону до сутінків, після чого вони просто відійшли. У цьому бою Де ла Рай був поранений, а його сина було вбито. Де ла Рай проклинав Кроньє за слабку підтримку.
Битва біля Магерсфонтайна, 11 грудня 1899 року.
Після того, як бури змушені були відійти від річки Моддер, британці зремонтували міст. Тим часом загони Де ла Рая окопалися на горі Магерсфонтайн. Його незвичайна тактика була виправдана 10 грудня, коли гора не була взята. Під час світанку шум британського полку попередив захисників про наступ. Британський загін випадково наткнувся на бляшанки підвішені на натягнуті дроти. Після 9-годинного бою з важкими втратами, без будь-якого видимого просування, британці відступили. Генерала Метуена змістили, а на його місце поставили Лорда Робертса.
Поразка бурів
Незважаючи на поразку біля Магерсфонтайна і катастрофу на річці Тугела, змобілізувавши всі сили Імперії, британці почали поступово перемагати бурів. Генерал Кроньє разом цілою армією був захоплений в полон Робертсом. Блумфонтайн був здобутий 13 березня 1900 року, Преторія– 5 червня, Крюгер втік у Португальську Східну Африку.
Партизанська війна
Лише невелика купка бурів залишилася на полі боротьби. Де ла Рай, Луїс Бота та інші командири зібралися біля Кронштату і започаткували стратегію партизанської боротьби. Впродовж наступних 2 років він проводив швидкі кампанії, перемагав у битвах біля Мудвіля, Нойтедахта, Дріфонтайна, Донкерхука і завдав величезних людських і матеріальних втрат британцям при Істерспрейті 25 лютого 1902 року, де велика кількість амуніції і провіанту була захоплена бурськими загонами. 7 березня 1902 року велика частина сил Метью, включаючи його самого, була захоплена в полон у битві при Твібоші. Де ла Рай мав незвичайну здатність уникати засідок, ведучи за собою багато людей. До кінця війни його загін налічував до 3000 осіб. Де ла Рай благородно, по-рицарськи ставився до своїх ворогів. Наприклад, біля Твібоша 7 березня 1902 року він захопив генерала Метью з сотнями його солдатами. Війська були відіслані назад на їхні лінії, тому що Де ла Рай не мав як їх утримувати. А Метью був звільнений, тому що той був важко поранений, і Де ла Рай вважав, що генерал помре, якщо британці не нададуть йому медичну допомогу.
Мир
У відповідь на партизанську тактику британці на чолі з Робертсом і Кітчером взяли на озброєння тактику випаленої землі. Вона включала в себе знищення всього, що могло б знадобитися для постачання бурських партизанів і навіть жінок і дітей. Знищувалися посіви, спалювалися ферми і домашні господарства, отруювалися джерела і солекопальні, членів сімей бурських повстанців і співчуваючих поміщали у концентраційні табори, в яких близько 50% дітей до 16 років померло. Бойовий дух бурів поступово почав підупадати. З іншого боку бури чинили жорстокі репресії проти чорношкірих, які начебто симпатизували британцям і які видавали їм їхні місця розташування. Британців пропонували скласти зброю ще в березні 1901 року, але Луїс Бота відхилив мирні переговори. Лорд Кітчер запропонував Де ла Раю зустрітися в Клерксдорпі 11 березня 1902 року для переговорів. Дипломатичні зусилля з виходу з конфлікту продовжилися і зрештою привели до угоди про подальші мирні переговори У Феріініхіні, в яких Де ла Рай взяв активну участь і посприяв підписанню мирного договору. Мирний договір у Феріініхіні був підписаний 31 березня 1902 року. Де ла Рай і Бота відвідали Великобританія і США цього ж року. Бурам було гарантоване самоуправління (надане у 1906 і 1907 р. Трансваалю і Оранжевій відповідно) і отримали 3 млн фунтів стерлінгів компенсації. Після війни Де ла Рай разом з Луїсом Ботою і Крістіаном де Ветом подорожували по Європі, збираючи кошти для розорених бурів, чиї ферми були спустошені. Зрештою Де ла Рай повернувся на свою власну ферму до своїх дружини і дітей. Його дружина дуже багато настраждалася і згодом виклала свої поневіряння в книзі «Myne Omzwervingen en Beproevingen Gedurende den Oorlog»(1903), яка була перекладена на англійську.
Політична кар’єра
У 1907 році Де ла Рай був обраний у новий Трансваальський парламент, і він був одним із делегатів до Національного Конвенту Південно-Африканського Союзу у 1910 році. Він став сенатором і підтримував Луїса Боту, першого Прем’єр-міністра, в його спробах примирити бурів і британців. Опозиційна фракція очолювана Герцогом прагнула встановити республіканське правління якомога швидше і зірвати співпрацю з британцями, паралельно проповідуючи расизм, що дасть свій плід пізніше. Серйозні сутички спалахнули у 1914 році між білими шахтарями і військами через використання чорних шахтарів, які забирали їхню роботу. Де ла Рай командував урядовими військами для придушення повстання. Але напруження залишилося і зростало. Протест проти участі Південної Африки у Першій світовій війні. З вибухом Першої світової війни, напруження зросло, коли Луїс Бота погодився спрямувати війська для захоплення Німецької Південно-Західної Африки (Намібії). Багато бурів виступали проти участі у війні за британські інтереси проти німців. Навіть сама Німеччина симпатизувала Де ла Райу і вбачала в ньому великого лідера. В парламенті він просував ідею нейтралітету доти, доки Південна Африка не буде атакована німцями. В той же час Де ла Рай переконував Боту і Яна Смутса не робити ніяких дій для мобілізації бурів. Де ла Рай розривався між дружбою з своїми бойовими товаришами, більшість з яких примкнула до фракції Герцога і своєю честю і гідністю. Сінер фан Ренсбург, відомий бурський пророк перед натовпом розповів про свої видіння, в яких він бачив, що цілий світ у війні і кінець Британської Імперії. 2 серпня він розповів про свій сон, в якому бачив генерала Де ла Рая, який повертався додому в уквітчаній кареті, в той же час чорна хмара з номером 15 вилила кров. Захоплені бури це сприйняли як знак, що Де ла Рай стане тріумфатором, але фан Ренсбург вірив, що це віщує смерть генерала.
Смерть
15 вересня 1914 року у Ланглаахті поліція в погоні відкрила вогонь по автомобілі банди Фостер ганг. Випадково куля наздогнала Де ла Рая і влучила йому в спину. Він повернувся на ферму Ліхтенбург, як було напророчено. Багато бурів твердили, що Де ла Рай був вбитий навмисно. Де ла Рай був похований на цвинтарі у Ліхтенберзі. На могилі героя стоїть бронзовий бюст скульптора Фан Елоффа. Фоуртрекери спорудили Де ла Раю пам’ятник на його фермі. Біля ратуші міста Ліхтенбург стоїть велична статуя Де ла Рая на коні. Пам’ять про героя живе досі. У 2005 році тепер вже відомий африканерський співак Бок фан Блерк презентував пісню «De la Rey» про бурського солдата Другої англо-бурської війни, чия ферма і посіви були спустошені, а його дружину і дитину поміщено у концентраційний табір. Далі пісня закликає генерала Де ла Рая повести бурів на боротьбу. Міністерство Культури і Мистецтв Південної Африки назвало цю пісню потенційно небезпечною і деструктивною, яка ніби-то підбурює крайньо правих до боротьби.
 
1905 
Карл Янський, американський фізик і радіоінженер, основоположник радіоастрономії
 
  Карл Янський (англ. Karl Guthe Jansky; 22 жовтня 1905, Норман, Оклахома, США - 14 лютого 1950, Ред Банк, Нью-Джерсі, США) — американський фізик і радіоінженер, основоположник радіоастрономії.
Життя і діяльність
У 1927 закінчив Вісконсинський університет, потім викладав у цьому університеті.
З 1928 працював інженером в лабораторіях телефонної компанії «Белл».
У серпні 1931 відкрив космічне радіовипромінювання. Вивчаючи на Холмделському полігоні фірми «Белл» атмосферні радіоперешкоди в метровому діапазоні хвиль (14 м), виявив постійні радіошуми невідомого походження, джерело якого він ототожнив в квітні 1933 з Чумацьким Шляхом.
У травні 1933 опублікував у «Нью-Йорк Таймс» статтю, в якій вказував, що «зоряний шум» мав найбільшу інтенсивність, коли антена була спрямована на центральну частину Чумацького Шляху. Роботи Янського не знайшли відгуку ні серед радіоінженерів, ні серед астрономів, і він в 1938 припинив дослідження, пов'язані з космічним радіовипромінюванням. Продовжував займатися вивченням радіоперешкод і розповсюдження радіохвиль в земній атмосфері, а також розробкою мікрохвильової радіоапаратури.
Помер у віці 44 років від серцевої недостатності.
Піонерські радіоастрономічні роботи Янського були продовжені на початку 1940-х років Ґроутом Ребером, Дж.С.Геєм, Дж.Саутвортом та іншими. Радіоастрономія остаточно оформилася як одна з найважливіших галузей астрономії лише після закінчення другої світової війни.
У його честь названа позасистемна одиниця вимірювання спектральної щільності потоку випромінювання — Янський (одиниця виміру) і кратер на Місяці.
 
 
1920 
Цітовський Юхим Григорович, учасник Великої Вітчизнянної Війни.
 
Цітовський Юхим Григорович (1920–1994) — учасник Великої Вітчизняної війни, командир батальйону 216-го гвардійського стрілецького полку 79-ї гвардійської Запорізької Червонопрапорної орденів Суворова та Богдана Хмельницького стрілецької дивізії 8-ї гвардійської армії 1-го Білоруського фронту, Герой Радянського Союзу, гвардії капітан.
Біографія
Народився в сім'ї службовця. Єврей. Член КПРС з 1942. Закінчив 10 класів. В РСЧА з 1938. Закінчив полкову школу.
На фронтах Німецько-радянської війни з серпня 1942. 21-26.7.1944 брав участь у ліквідації люблінської угруповання противника. 1.8.44 батальйон форсував р. Вісла, захопив і утримував плацдарм в районі м. Магнушев (Польща), забезпечуючи переправу підрозділів полку. Звання Героя Радянського Союзу присвоєно 24.3.45.
З 1946 — в запасі. Працював директором заготівельної фабрики Львівського тресту їдалень. У 1963 закінчив Інститут радянської торгівлі. Жив і похований у Львові.
Нагороди
Наказом Президії Верховної Ради СРСР від 24 березня 1945 року за вміле керівництво підрозділами, мужність і відвагу, проявлені при форсуванні Вісли, гвардії капітанові Юхиму Григоровичу Цітовскому присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (№ 5168).
Нагороджений орденами Леніна, Червоного Прапора, Олександра Невського, Вітчизняної війни 1-го ступеня, 2 орденами Червоної Зірки, медалями. Його активна робота з виховання підростаючого покоління відзначена почесним знаком ЦК ВЛКСМ і ВЦРПС «Наставник молоді».
Категорія: ЛЮДИ ТА ДАТИ У ВІЙСЬКОВІЙ ТА СВІТОВІЙ ІСТОРІЇ | Переглядів: 306 | Додав: Vchutel | Теги: відомий бурський генерал, Луї Ріель, Цітовський Юхим Григорович, Карл Янський, учасник Великої Вітчизнянної Війни, канадський політикЯкобус де ла Рай | Рейтинг: 5.0/5
Всього коментарів: 0
avatar
Пошук

Друзі нашого сайту

Календар

Архів записів


Copyright MyCorp © 2017