Четвер, 28.03.2024, 12:10 Вітаю Вас Гость

Сайт з предмета ЗАХИСТ УКРАЇНИ

Меню сайту
Категорії розділу
Оголошення [27]
Інформація про дати та терміни проведення міропріємств
ЛЮДИ ТА ДАТИ У ВІЙСЬКОВІЙ ТА СВІТОВІЙ ІСТОРІЇ [1200]
Визначні військові дати та події Дні народження Дні смерти
Робота Хмельницького методоб'єднання [2]
Всі матеріали з роботи методичного об'єднання викладачів предмета "Захист Вітчизни"
Робочі питання методичного об'єднання [7]
Тут можна переглянути корисну інформацію з роботи методичного об'єднання викладачів "Захисту Вітчизни"
Військово-спортивна робота [11]
Матеріали змагань, результати, план проведення, сценарії.
7 фактів ПРО [2]
З історичних довідок
Поздоровлення [20]
Привітання зі святами, визначними датами
КОРИСНІ ПОРАДИ [2]
Завжди у людини виникають різні питання. Спорбуємо їх вирішити!?
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 383
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

21:50
23 вересня - Свята
Полтава: День міста Полтава
 
  Полта́ва — місто в Україні, адміністративний центр Полтавської області, визначний духовно-культурний осередок країни. Входить до складу північно-східного економічного району. Одне з найдавніших руських міст — засноване сіверянами у IX ст. задля оборони Русі від кочівників місто-град напротязі 9-ти століть було прикордонням між Руссю та Диким Полем, Річчю Посполитою та Московським царством, Лівобережним гетьманатом та Польщею. Поблизу міста 1709-го року відбулася баталія що остаточно закріпила ічну перевагу Петра I в Північній війні. Увійшовши до складу Російської імперії Полтавська губернія стала духовною столицею Малої Русі, її національним центром. У вирі подій Полтава опинилась й під час II світової війни — у місті почергово перебували Головнокомандування Південно-Західного напрямку РСЧА Будьонного, штаб групи армії «Південь» фон Бока Вермахту та стратегічний центр військової операції «Френтік». Відбудована після воєнних лихоліть Полтава наразі займає чільне місце в Нафтогазовій галузі країни. Населення — 296 852 осіб (2013).
Щодо походження назви міста Полтава існує кілька версій, кожна з котрих має своє обгрунтування та не є беззаперечною.
1) Перша літописна згадка у давньоруському Іпатіївському літописі згадує місто під назвою «Лтава». Тож переважна група вчених вважає, що назва Полтави походить від назви річечки Лтава, правої притоки Ворскли, (й згодом похідне «По-Лтава» себто По Лтаві) що текла Мазурівським яром на Поділ. Тож назві приписують сіверське походження.
2) Можливо, Лтава, Олтава скіфсько-сарматського іраномовного походження. Так вважав Микола Арандаренко. У східних народів слова «ол», «ул» означають «місто», «поселення». Слово ж «таві» в грузинській та осетинській мовах (а осетини є нащадками скіфів та сарматів) означає «виток річки». Тож, у перекладі на українську мову ця назва може означати «поселення біля витоку річки», «місто на горі». Подібні назви зустрічаються на шляху слідування скіфів та сарматів, які під час Великого переселення народів йшли на Захід, у Центральну та Західну Європу.
3) За іншою версією, назва Полтава може бути українізованою формою давньобулгарської назви Балтавар. В часи існування на українських землях багатоплемінного державно-політичного об'єднання під назвою Велика Булгарія, на місці Полтави уже було поселення в VII столітті. Найбільшого розквіту Велика Булгарія набула за хана Кубрата. Кубрат переніс столицю із Приазов'я у Подніпров'я, а місцем відпочинку після боїв стала його резиденція, яка знаходилась у поселенні Балтавар на території сучасної Полтави. Назва «Балтавар» у перекладі з давньобулгарської мови тюрків означає «володар».
4) Полтавський історик Лев Падалка спершу висував теорію походження сучасної назви міста від слів «плот», «плести», «плетінь», що означало укріплення, обплетене тином, але пізніше дійшов до висновку, що його теорія хибна.
Сучасна назва міста зафіксована в часи Великого князівства Литовського. Як свідчать литовсько-руські документи, у 1430 році великий князь литовський Вітовт подарував Полтаву, Глинськ та Глиницю (Опішню) своєму васалові — татарському мурзі Лександі Мансурксановичу.
На початку XX століття за містом закріпилося звання «Духовного центру України», чому сприяла діяльність цілої плеяди видатних діячів культури і мистецтва, значних церковних та історичних пам'яток. Окрім цього Полтава була найбільшим центром розвитку української (офіційною мовою «малоросійської») культури того часу.
Символіка
Офіційними символами Полтави є герб, прапор та гімн.
Історія Полтави
Перша письмова згадка про літописну Лтаву знайдена на сторінках Іпатіївського списку «Повісті минулих літ» 1174 року (але точно невідомо, де це укріплення знаходилося). Саме від цієї дати було прийнято розпочинати відлік «віку» Полтави до 1999 року. У 1974 році вперше урочисто було відзначено 800-річчя Полтави. Але місто виникло значно раніше за час згадки про нього у літописі. Пізніші археологічні дослідження простежили безперервне проживання людей в межах території сучасної Полтави аж до рубежу VIII–IX ст. Тож за сучасними дослідженнями офіційним часом заснування Полтави вважається 899 рік.
Згідно з ними засноване сіверянами у IX ст. укріплене першопоселення на Івановій горі поклало початок розвитку давньоруського граду Х-ХІІІ ст., поселенням XIV, XV віків. Розкопки, проведені в історичному центрі міста вченими Обласного центру археології управління культури Полтавської облдержадміністрації виявили ділянки забудови, вулиці, житло, господарські і виробничі приміщення давніх місцевих жителів. Ці наукові свідчення стали фундаментом офіційного визнання 1100-літнього віку Полтави у 1999 році.
Під час монголо-татарської навали в 1240 місту було завдано значних зруйнувань. Остаточно тогочасний град був знищений у 1399-му році після битви з ординцями Тімур-Кутлука.
На початку XV століття знову згадується Полтава, яка перебувала в той час під владою литовського князя Вітовта. Він передав її князю Олександру Глинському. У 1482 на місто напав хан Криму Менґлі I Ґерай. З 1503-го Полтава належала князю Михайлу Глинському. У 1508 року вона була в нього відібрана королем Сигізмундом I за участь в антиурядовому повстанні. Однак пізніше все ж таки була повернута родині Глинських. У 1537 господарем Полтави стає зять Глинських — Байбуза. У 1630 місто віддане Б. Обалковському, з 1641 Станіславу Конецпольському, а в 1646-му до власності Яреми Вишневецького.
Козацька доба
Очолена козацтвом всенародна Визвольна війна проти магнатів Речі Посполитої перетворила Полтаву понад 350 років тому на військово-адміністративний центр Полтавського полку в складі Гетьманської України (з 1648 до 1775 р.). У загальному соціально-політичному піднесенні Лівобережжі Дніпра того часу місто вирізнялося побудовою Хрестовоздвиженського монастиря, появою визначних творів козацького літописання С. Величка і Г. Грабянки, поезій І. Величковського. Полтавський полковник М. Пушкар 1657–1658 рр., окрім звитяги під час Хмельниччини, відзначився невдалим повстанням проти гетьмана І.Виговського.
Коли багатовекторні європейські інтереси перетнулися у Північній війні Московії зі Швецією на території теперішньої України, саме під Полтавою було підірвано союзницькі плани І.Мазепи та Карла XII — Полтавська битва стала визначальною у тогочасній історії Європи.
У складі Російської імперії
До поч. XIX ст. Полтаву відвідували цариця Катерина II, полководці О.Суворов, М.Кутузов, котрий певний час очолював Полтавський легкокінний полк. Маленьке містечко з чепурними побіленими будиночками, храмами у стилі козацького бароко залишилося на віки занотоване у подорожніх записах відомих мандрівників.
У 1802 р. 8-тисячне місто стало губернським центром. У зв'язку зі 100-річним ювілеєм Полтавської битви столиця губернії почала забудовуватися кращими зодчими як «малий Петербург». Відтоді сучасна Полтава успадкувала свою центральну частину — унікальний всесвітньо відомий ансамбль Круглої площі.
У першій чверті XIX ст. творчий геній полтавця І. Котляревського дарував Україні власну літературну мову і започаткував нову українську літературу «Будеш, батьку панувати Поки живуть люди, Поки сонце в небі сяє Тебе не забудуть», — так оцінив історичну постать І. Котляревського Т.Шевченко. 1818 р. у Полтаві росіянин М. Новіков заснував масонську ложу «Любов до істини», серед членів якої були І. Котляревський і В.Лукашевич.
У 1846 р. місцеві інтелігенти В. Білозерський, Г. Андрузький та інші увійшли до заснованого в Києві Кирило-Мефодіївського товариства — Білозерський став автором Статуту товариства а Андрузький підготував «Начерки Конституції Республіки» й серед її штатів вперше окреслив межі України «з Чорномор'ям, Галичиною та Кримом».
Освітньою основою становлення Полтави як осередку духовного життя стали відкриті до середини XIX ст. повітове училище, чоловіча гімназія, Полтавський інститут шляхетних дівчат, духовне училище при Хрестовоздвиженському монастирі, кадетський корпус, школи садівництва та краснописців, а також губернська публічна бібліотека і газета «Полтавские губернские ведомости». До початку 1860-го р. у місті з 30 тис. жителів, було відкрито також жіночу гімназію, щоденну та 5 суботніх і недільних шкіл. Для них місцеві вчителі видали граматист й український правопис, а Т.Шевченко надіслав 1000 примірників свого «Букваря». В українських Афінах, як називали тоді Полтаву вчилися й формували свій майбутній творчий геній математик М. Остроградський, письменники Л.Глібов, М.Старицький, М.Гоголь, вчений і громадський діяч М.Драгоманов та інші. 1883 року членом Полтавського сільскогосподарського товариства стає Ізмаїльський Олександр Олексійович, а через 12 років — він вже його віце-президент.
Помітне і тільки їй властиве місце посіла Полтава в капіталістичному розвитку Російської імперіії другої половини XIX — поч. XX ст, який завершився революційним крахом імперії у 1917 р. Місто не стало індустріальним: хоч на початку 1870-го р. у ньому з'явилася залізниця з депо і майстернями, а в 1889 р. — чавуноливарний завод. Проте загалом до 1914 р. у 60-тисячному губернському центрі переважали невеликі підприємства.
Головним здобутком Полтави було нарощування духовного потенціалу: тут оселилися чи періодично працювали такі видатні інтелектуали, як П.Мирний, І.Нечуй-Левицький і В.Короленко, В.Докучаєв і В.Вернадський, М.Вавилов і М.Скліфосовський, М.Кропивницький та інші. Освітні заклади поповнилися учительським інститутом, 6 гімназіями, 5 училищами, 2 духовними, 6 земськими, 27 церковнопарафіяльними та 19 єврейськими школами, 5 клубами і 8 бібліотеками, 4 друкарнями і 2 видавництвами (в яких уперше в Україні побачили світ повне видання «Кобзаря» та різноманітна педагогічна література), Природничо-історичним музеєм Полтавського губернського земства, відділенням Російського музичного товариства з власним симфонічним оркестром і музичним училищем. У Полтаві активно працювали Вчена архівна комісія, Церковно-археологічний комітет. Широкого розголосу набула діяльність чи не найпрогресивнішого в Україні полтавського губернського земства…
Багата культурна основа сприяла розвитку української ідейно-політичної думки. Таємний гурток «Унія» у 1874-75рр. сформулював політичну мету — досягнення національної незалежності України, — яку успадкували його наступниками. Об'єднані у «вільні громади» полтавські інтелігенти разом з київськими, ніжинськими і харківськими однодумцями створили у 1900 р. Революційну українську партію. Із неї вийшли більшість політичних кадрів національної революції 1917–1920 рр. Саме виступ у Полтаві ідеолога РУП М.Міхновського з брошурою «Самостійна Україна» мав визначальний вплив на політичне майбутнє тоді ще юного полтавця С.Петлюри. Відкриття у 1903 р. пам'ятника І. П. Котляревському об'єднало в Полтаві провідну інтелігенцію України, адміністративна ж заборона виступів українською мовою революціонізувала суспільні настрої.
На той час Полтава, як і Малоросія загалом, слугувала місцем куди на виселення відправляли осіб юдейського походження. Адже у центральних регіонах імперії вони були персонами нон ґрата, включно заборону набирати жидів до РІА. На місцях виселення вони зазвичай займалися підривною щодо існуючого ладу діяльністю — у 1896 р. Полтавська нарада місцевих і київських соціал-демократів намітила плани підготовки І з'їзду РСДРП і видання нелегальної всеросійської марксистської газети. У 1900 р. висланий до Полтави лідер соціал-демократії Ю. Мартов створив тут одну з груп сприяння газеті «Іскра». Полтавчанин А. Луначарський виріс до керівника діячів більшовизму наркома освіти і теоретика культури.
Також входження Полтавщини до визначеної царизмом межі осілості євреїв у імперії зумовило формування в центрі губернії єврейської общини. У 1904 р. в Полтаві утворилася єврейська соціал-демократична партія на чолі з Бороховим. Тут почалася політична кар'єра полтавця Бен-Цві Іцхака, другого президента Ізраїлю 1950-х рр.
Під час Української революції
У революційних подіях 1917–1920 рр. Полтава не стала політичним центром, її духовний потенціал у той час відзначався ідейними злетами, належно оціненими лише в кінці XX ст. Ю.Кондратюк у 4-х зошитах розрахував можливості космічних польотів у міжпланетному просторі. Шлях до сердець дітей торували видатні педагоги А.Макаренко і Г.Ващенко. У місті був заснований один з трьох в Україні національних університетів з історико-філологічним, правничим і медичним факультетами. Відомий археолог і педагог М.Рудинський створив художній музей, 1920-30-ті рр. в історії Полтави позначилися поступовою індустріалізацією. У 130-тисячному (в 1939 р.) місті 42 тис. робітників працювали на 83 промислових підприємствах, обсяг продукції яких у 20 разів перевищував дореволюційний рівень. З 1935 р. розпочалася реконструкція міста і до 1941 р. в ньому було збудовано 25 багатоповерхових будинків, розширено водопровід, споруджено електростанцію і каналізацію, на вулицях з'явилися автобуси, а в будинках зазвучало радіо. Полтавці були забезпечені доступною системою охорони здоров'я: 7 поліклініками та більш ніж 40 іншими медичними закладами. Було створено національну державну систему освіти з 5 інститутів (2,5 тис. студентів), 8 технікумів і 38 середніх шкіл (понад 17 тис. учнів) та інші. В 60 різноманітних навчальних закладах училося близько 30 тис. чол. Крім того, працювало 35 бібліотек, 11 клубів, 4 музеї, 2 театри (з Полтави почалася творча кар'єра І.Козловського) і 2 кінотеатри, капела бандуристів на чолі з Г. Хоткевичем (на її основі у Києві згодом створили капелу бандуристів України), 2 науково-дослідних інститути (кормів і свинарства) та гравіметрична станція астрономічних досліджень. Місто прикрасили пам'ятники Т.Шевченку (1926 р.) і М.Гоголю (1934 р.).
Друга світова війна та повоєнний час
18 вересня 1941 р. Полтаву було захоплено військами «Вермахту»[2]. Місто стало адміністративним центром Полтавського ґебіту. Лихо нацистської окупації Полтави, яка також стала штабним центром групи армій «Південь» і яку відвідав Адольф Гітлер[3], перетворило значну частину досягнень в руїни. Було знищено всі 83 підприємства, електростанцію, водогін, каналізацію, 2/3 житлового фонду, навчальні і медичні заклади, театри, бібліотеки… За данними часів радянської пропаганди було розстріляно і закатовано 18200 полтавців (переважно жиди[4]), в тому числі 5087 дітей. До Німеччини вивезено 20800 чол. Серед мешканців міста антифашистську боротьбу вело 5 підпільних груп. Так, робітники паровозоремонтного заводу зірвали всі спроби окупантів налагодити ремонт паровозів для своїх потреб. Водночас, після звільнення Полтави від фашистів Червоною Армією 23 вересня 1943 р., вони вже з грудня відновили роботу одного з цехів, а в 1944 р. завод запрацював на повну потужність. У грудні 1943 р. до Полтави було завезено 12 тис. шкільних підручників і 4 тис. наукових та художніх книг. У 7 школах відновили навчання більше 10 тис. учнів. Повернулися з евакуації і розпочали заняття педагогічний, інженерів сільськогосподарського будівництва і сільськогосподарський інститути (в січні 1945 р. в них уже навчалося 1,5 тис. студентів).
Діяльність ОУН-УПА на Полтавщині
З 1941 по 1943 в Полтаві та області також діяло підпілля ОУН.Підпільники обмежувались пропагандою та невеликими диверсіями, а більшість готових військових кадрів відправляли на Західну Україну де велася кровопролитна війна. Агітаційна справа підпілля йшла добре — невдоволення колгоспами, пам'ять голодоморів та жахи окупації на Полтавщині забезпечили націоналістам свіжі кадри, які бажали боротися проти СРСР та проти окупанта — Німеччини. Нелегально видавався журнал «Сурма», «Україна в боротьбі», книга «Симон Петлюра». Полтавське підпілля тримало тісні зв'язки з Харковом, Запоріжжям, Сумами. У кінці 1942 року підпілля ОУН мало тісні зв'язки із групою радянських підпільників «Набат». Остання спроба закріпитися на Полтавщині ОУН та УПА належить, вірогідно, до 1944 року. Всі охочі продовжити боротьбу проти Німеччини та СРСР влилися до УПА, а незначні підпільники, що не були знищені НКВС і гестапо, розчинились в області.
У червні — вересні 1944 року Полтавський аеродромний вузол було задіяно у спільній радянсько-американській військовій операції «Френтік». За період операції авіабази 169 АБОН було використано для обслуговування і підготовки 1030 американських літаків, зокрема 529 «Літаючих фортець», 395 «Мустангів», 106 «Лайтнінгів». За 18 рейдів здійснено 2207 літако-вильотів, на об'єкти противника скинуто 1955 тонн авіабомб. Ударів зазнали 12 важливих об'єктів у глибокому тилу противника, у повітряних боях знищено щонайменше 100 німецьких літаків, на землі — понад 60.
Післявоєнне відновлення Полтави відбувалося в 1950-х рр., пізніше — почалася газифікація міста, з'явилося телебачення. З 1962 р. вулицями закурсували перші тролейбуси. Символами відродженої духовності полтавців стали нова будова театру ім. М.Гоголя (1958 р.) і відбудова з руїн, залишених фашистами, унікального будинку краєзнавчого музею (1964 р.).
 
День державної мови в Киргизстані 
 
  Державна мова Киргизстану - киргизький.
  У 2009 році виповнилося 20 років з того дня , як в 1989 році Верховний рада Киргизької РСР одноголосно прийняла Закон « Про державну мову Киргизької РСР », яким закріпила за киргизьким мовою статус державної мови.
  Законом Киргизької РСР від 23 вересня 1989 « Про державну мову Киргизької РСР » визнавалося що :
  У Киргизькій РСР забезпечується вільний розвиток мов інших національностей, що проживають в республіці.
   У Киргизькій РСР кожен громадянин має право вільного вибору мови спілкування .
  Статтею 16 цього закону передбачалося , що місцеві органи державної влади та управління на території компактного проживання національних груп ( узбеки, таджики, німці, дунгани, уйгури та інші) поряд з державною мовою мають право застосовувати їх рідні мови. Особам, які не володіють цими мовами, забезпечується відповідний переклад.
  Прийняття Закону « Про державну мову Киргизької РСР » внесло великий внесок у подальший розвиток киргизького мови, сприяло підняттю національної самосвідомості киргизького народу, підвищенню престижу державної мови.
  2 квітня 2004 Законодавчими зборами Жогорку Кенеша Киргизької Республіки був прийнятий новий закон, колишній закон втратив чинність.
  Киргизький мова - мова киргизько - кипчакськой підгрупи , по іншому визначенню - східно - хуннской гілки тюркських мов. З понад 4 мільйонів осіб близько 2,5 мільйона проживають у Киргизстані, решта компактно живуть у Китаї, Монголії, Афганістані, Пакистані, Казахстані, Узбекистані і Таджикистані . В Киргизькій мові розрізняють три діалекти: північний ( основна база сучасної літературної мови ) , південно -східний і південно - західний.
  В історії киргизького мови виділяють три періоди: древнекиргизський (8-9 століття ) , среднекиргизській (10-15 століття ) і новокиргизській (з 15 століття ) . У рамках останнього виділяють чотири етапи: з 15 до середини 18 століття, коли киргизькі племена, перебуваючи на півдні Киргизстану, зберігали тісні зв'язки між собою ( арабо - персизми цієї епохи відрізняються однорідною адаптацією ); з середини 18 століття до Великої Жовтневої революції, коли діалектні розбіжності заглибилися; радянський, коли з консолідацією нації формується єдина національна мова киргизів; пострадянський період , визначальною тенденцією якого є бурхливий розвиток національної мови на народній основі при одночасному масовому запозиченні лексики з англійської та інших західних мов .
  Киргизька мова має глибокі й багаті народно - поетичні традиції, її історія пов'язана з місцевою давньотюркським і древнекиргизським Руніком та письмовими пам'ятниками Восточнотюркского варіанту тюрки . З перемогою єнісейських киргизів над Уйгурського каганату в 840 році пов'язують початок становлення колосального за обсягом киргизького епосу « Манас», для повного виконання якого треба було б 6 місяців. Ім'я головного героя епосу асоціюється із мавзолеєм Манаса (14 століття ) на річці Талас . Крім нього, на киргизькій мові  створені дастани - народні поеми «Кедейхан», « Курманбек », «Ер Тоштюк», «Джаниш - Баишев», «Ер Табилди», «Саринджи і Бокой», «Олджобай і Кішімджан» та інші.
  Письмова літературна традиція спирається на творчість акинів Калігула і Аристанбека (19 століття), Токтогула Сатилганова (1864-1933) , Баімбета Абдрахманова - Тоголок Молдо (1860-1942 ) та їх послідовників.
  Основи киргизького мовознавства заклали видатні тюркологи Ігор Батманов (1906-1969) і Костянтин Юдахин ( 1890-1975 ) 
 
Литва: день пам'яті жертв геноциду
 
Саудівська Аравія: день єдності королівства
 
Японія: день осіннього рівнодення Сюбун-но-хі
Категорія: ЛЮДИ ТА ДАТИ У ВІЙСЬКОВІЙ ТА СВІТОВІЙ ІСТОРІЇ | Переглядів: 735 | Додав: Vchutel | Теги: Манас, Аристанбек, Калігула, Киргизстан, державна мова, день | Рейтинг: 5.0/5
Всього коментарів: 0
avatar
Вхід на сайт
Пошук
Календар
Архів записів
Друзі сайту
Copyright MyCorp © 2024