Сайт з предмета ЗАХИСТ ВІТЧИЗНИ 
Вівторок, 23.01.2018, 21:07

Вітаю Вас Гість | RSS
Головна | Реєстрація | Вхід

МЕНЮ НАШОГО САЙТА
Оголошення [27]
Інформація про дати та терміни проведення міропріємств
ЛЮДИ ТА ДАТИ У ВІЙСЬКОВІЙ ТА СВІТОВІЙ ІСТОРІЇ [1202]
Визначні військові дати та події Дні народження Дні смерти
Робота Хмельницького методоб'єднання [2]
Всі матеріали з роботи методичного об'єднання викладачів предмета "Захист Вітчизни"
Робочі питання методичного об'єднання [7]
Тут можна переглянути корисну інформацію з роботи методичного об'єднання викладачів "Захисту Вітчизни"
Військово-спортивна робота [11]
Матеріали змагань, результати, план проведення, сценарії.
7 фактів ПРО [2]
З історичних довідок
Поздоровлення [23]
Привітання зі святами, визначними датами
КОРИСНІ ПОРАДИ [2]
Завжди у людини виникають різні питання. Спорбуємо їх вирішити!?

Для нас це важливо
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 324

Форма входу

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Головна » 2017 » Грудень » 26 » 26 грудня народилися...
21:49
26 грудня народилися...
1194 
Фрідріх II, імператор Священної Римської імперії з 1220 (†13 грудня 1250)
 
  Фрі́дріх II (*26 грудня 1194 — †13 грудня 1250) — 
німецький король (1212—1250), 
імператор Священної Римської імперії (1220-1250), 
король Сицилії (1197—1250).
 
Вже сучасників дивував своїми здібностями, зокрема знанням багатьох мов, вправністю у поезії, математиці та філософії. Ще за життя свого батька Генріха VI у дволітньому віці був обраний королем. Мати його була сицилійською принцесою, тому він був ще до того ж коронований на короля у Палермо в 1198. Після смерті матері Фрідріхом опікувався папа Інокентій ІІІ. Підтримуваний Францією, був коронований на імператора у Римі в 1220. Спочатку займався адміністративними реформами у Сицилійському королівстві, потім керував 6-м Хрестовим походом. Єгипетський султан без боротьби передав йому Святі місця, після чого він був коронований королем Єрусалима. Решта його життя пройшла у боротьбі за владу із власним сином Генріхом VII та іншими суперниками в Німеччині. Напружені стосунки були в нього також з папською курією та ломбардськими містами. Тим не менше, він залишив своє ім'я в легендах як видатний полководець, державний діяч і меценат.
 
 
  1791 
Чарльз Беббідж, британський математик, 
винахідник першої обчислювальної машини.
 
  Ча́рлз Бе́ббідж (англ. Charles Babbage; * 26 грудня 1792 — † 18 жовтня 1871) — англійський математик, винахідник першої обчислювальної машини.
Іноземний член-кореспондент Імператорської академії наук в Санкт-Петербурзі (1832).
Праці з теорії функцій, механізації обліку в економіці.
Сконструював і збудував (1820—1822) машину для табуляції (табулятор).
З 1822 працював над побудовою різницевої машини.
У 1833 розробив проект універсальної цифрової обчислювальної машини — прообразу сучасної ЕОМ.
1824 року був нагороджений золотою медаллю королівського астрономічного товариства
 
 
Частина Різницевої машини Беббіджа, 
складена після його смерті сином з частин, 
знайдених в лабораторії.
 
 
Реконструкція (діюча модель) 
Різницевої машини, виготовлена 
за проектом Беббіджа, 
Лондонського музею науки
 
Посилання
Чарлз Беббідж на www.nndb.com - своєрідному інтернетівському "Who's Who"
Чарлз Беббідж — на сайті The MacTutor History of Mathematics університету University of St Andrews, School of Mathematics and Statistics, Scotland
 
11341 Беббідж - астероїд, названий на честь вченого.
 
 
1893 
Мао Цзедун, лідер комуністичної партії Китаю з 1943, 
керівник китайської держави з 1949 (+9 вересня 1976)
 
  Ма́о Цзеду́н (* 26 грудня 1893—† 9 вересня 1976) — китайський політичний лідер і теоретик маоїзму. Засновник Китайської комуністичної партії (ККП) у 1921, незабаром став її лідером.
Організував Великій похід 1934—1935 і вів визвольну війну 1937–1949, що завершилася встановленням Народної республіки і комуністичним правлінням у Китаї.
Очолював партію й уряд країни до смерті. Його вплив зменшився після ряду економічних невдач (1958–1960 «Великий стрибок»), але знову став домінуючим в роки Культурної революції 1961–1969. Адаптував комунізм до китайських умов, що відображено в Маленькій червоній книзі.
Початок біографії
Дитинство та юність
Мао Цзе-дун народився 26 грудня 1893 року в селі Шаошань провінції Хунань, недалеко від столиці провінції, міста Чанша. Батько Цзе-дуна, Мао Женьшен, належав до дрібних землевласників, і сім'я його була досить забезпеченою. Строга вдача батька-конфуціанця зумовила конфлікти з сином і одночасно прихильність хлопчика до м'якшої за характером матері-буддиста, Вень Цимей.
Синьхайська революція застає молодого Мао в Чанша, куди той у віці шістнадцяти років перебирається з рідного села. Хлопець стає свідком кровопролитної боротьби різних угрупувань, а також солдатських повстань, і на короткий час сам примикає до армії губернатора провінції. Після цього Мао заглиблюється в навчання, досягаючи в гуманітарних науках блискучих результатів. У 1917 р. з'являються його перші статті в крупних журналах соціалістичного толку, таких, як «Нова Молодь». Роком пізніше він, слідуючи своєму улюбленому вчителеві Яну Чанцзі, перебирається до Пекіна, де працює асистентом Лі Дачжао, що ставпізнше одним з засновників Комуністичної партії Китаю.
Початок політичної діяльності
Покинувши Пекін, юний Мао подорожує країною, займається поглибленим вивченням праць західних філософів і революціонерів, живо цікавиться подіями в Росії. Взимку 1920 року він відвідує Пекін у складі делегації від Національних Зборів провінції Хунань, що вимагає зняття корумпованого і жорстокого губернатора провінції. Через рік Мао услід за своїм другом Цай Хесенем вирішує узяти на озброєння комуністичну ідеологію. У липні 1921 року Мао бере участь в шанхайському з'їзді, на якому була заснована Комуністична партія Китаю. Через два місяці, після повернення в Чанша, він стає секретарем хунанського відділення КПК. В той же час Мао одружується на Ян Кайхуей, дочці Яна Чанцзі. Протягом наступних п'яти років у них народжуються три сини — Аньін, Аньцин і Аньлун.
За наполяганням Комінтерна КПК була вимушена вступити в союз з Гоміньданом. Мао Цзе-дун, який влітку 1923 року входить до складу ЦК КПК, не вітав цей компроміс. У 1926 році Мао висувається на посаду секретаря КПК з селянського руху, а роком пізніше — керівником гоміньданівського Інституту Селянського Руху. Всі ці роки він багато займається роботою з селянством, знаходити взаєморозуміння з яким Мао допомагає його сільське походження. Мао приходить до висновку, що пролетаріат не може бути носієм революції в Китаї, де переважну більшість населення складають селяни. Вже у той час він починає формулювати для себе основні тези майбутньої ідеології (маоїзму).
Громадянська війна
Радянська Республіка в Цзянсі
В квітні 1927 р. Чан Кайши, зайнявши за допомогою комуністів Шанхай, починає проводити в місті політику нещадного терору проти вчорашніх союзників. Тисячі членів КПК були арештовані або вбиті. В цей час Мао Цзе-дун організовує в околицях Чанша селянське повстання «Осіннього урожаю». Повстання придушується місцевою владою з великою жорстокістю, Мао змушений бігти із залишками своєї армії в гори Цзінганшан на межі Хунані і Цзянсі. Незабаром атаки Гоміньдана примушують групи Мао, а також розбитих в ході Наньчанського повстання Чжу Де, Чжоу Еньлая і інших військових лідерів КПК, покинути цю територію. У 1928 році, після довгих переселень, комуністи міцно ґрунтуються на заході провінції Цзянсі. Там Мао створює достатньо сильну радянську республіку. Згодом він проводить ряд аграрних і соціальних реформ — зокрема, конфіскацію і перерозподіл землі, лібералізацію прав жінок.
Тим часом, Компартія Китаю переживала важку кризу. Число її членів скоротилося до 10 000, з них лише 3% відносилися до робочих. Новий лідер партії Лі Лісань, унаслідок декількох серйозних поразок на військовому і ідеологічному фронті, а також розбіжностей зі Сталіним, був виключений з ЦК. На цьому тлі позиція Мао, що робив упор на селянство і діяв в цьому напрямі відносно успішно, посилюється в партії, не зважаючи на часті конфлікти з партійною верхівкою. Зі своїми супротивниками на локальному рівні в Цзянси Мао розправився в 1930—31 рр. за допомогою репресій, в ході яких багато місцевих керівників було вбито або кинуто у в'язниці як агенти вигаданого товариства «АБ-туаней». Справа «АБ-туаней» стала, по суті, першим «чищенням» в історії КПК.
В той же час Мао пережив особисту втрату: агентам Гоміньдана вдалося схопити його дружину, Ян Кайхуей. Вона була страчена в 1930 р., а дещо пізніше молодший син Мао Аньлун вмирає від дизентерії. Другий його син від Кайхуей, Мао Аньін, загинув в ході Корейської війни. Незабаром після смерті другої дружини Мао починає жити з активісткою Хе Цзиджень.
Великий похід
До 1934 р. сили Чан Кайши оточують комуністичні райони в Цзянсі і починають готуватися до масованої атаки. Керівництво КПК приймає рішення про відхід з даного району. Операція з прориву чотирьох рядів гоміндановських укріплень готується і проводиться Чжоу Енлаєм — Мао в цей час знову в опалі. Чільні позиції після відсторонення Лі Лісаня займають «28 Більшовиків» — група близьких до Комінтерну і Сталіна молодих функціонерів на чолі з Ван Міном. З великими втратами комуністам вдається прорватися через заслони націоналістів і піти в гірські райони Гуйчжоу. Під час короткого перепочинку в містечку Цзуньі проходить легендарна партійна конференція, на якій партією були офіційно прийняті деякі тези, представлені Мао, сам він стає постійним членом політбюро, а група «28-ми більшовиків» піддається відчутній критиці.
Яньаньський період
Через рік після початку Великого походу, в жовтні 1935 р. Червона Армія досягає комуністичного району Шеньсі-Ганьсу-Нінся (або, за назвою найбільшого міста, Яньань), який вирішено було зробити новим форпостом Комуністичної Партії. В ході Великого походу через військові дії, епідемії, нещасні випадки в горах і болотах, а також через дезертирство комуністи втратили понад 90% з того складу, що покинув Цзянсі. Проте їм вдається швидко відновити свої сили. На той час головною метою партії стала вважатися боротьба з Японією, яка поводиться все агресивніше у відношенні до ослабленого Китаю. Після того, як війна в липні 1937 вибухнула у відкриту, комуністи, за вказівкою Москви, йдуть на створення єдиного патріотичного фронту з Гоміньданом.
У самому розпалі антияпонської боротьби Мао Цзе-дун ініціює так званий «Рух за впорядкування стилю» («чженфен»; 1942-43). Рух включає, в числі іншого, вивчення класиків марксизму-ленінізму, праць Мао, придушення вільнодумства серед комуністичної інтелігенції і кампанії з «самокритики», що особливо торкнулися головного суперника Мао — Ван Міна. Підсумком чженфен стає повна концентрація внутріпартійної влади в руках Мао Цзе-дуна. У 1943 р. він обирається головою політбюро КПК, і тоді ж поволі починає виникати культ особи Мао.
До цього Мао довгий час вивчає класику західної філософії і, особливо, марксизму. На основі марксизму-ленінізму, деяких аспектів традиційної китайської філософії і, не в останню чергу, власного досвіду і ідей, Мао вдається за допомогою особистого секретаря Чень Бода створити і теоретично обгрунтувати новий напрям марксизму — «маоїзм». Маоїзм замислювався як гнучкіша, прагматичніша форма марксизму, яка була б краще пристосована до китайських реалій того часу. Головними його особливостями можуть бути позначені однозначне орієнтування на селянство (а не на пролетаріат) а також значна частка націоналізму.
Перемога КПК в Громадянській Війні
У війні з Японією комуністи діють успішніше Гоміньдана. З одного боку це пояснювалося тактикою партизанської війни, що дозволяла успішно оперувати в тилу у супротивника. В кінці війни навіть робляться спроби зближення з китайськими комуністами з боку Америки, що розчарувалася в Чан Кайши, який терпів одну поразку за іншою.
До середини 1940-х років всі суспільні інститути Гоміньдану, включаючи армію, знаходяться на крайній стадії розкладання. Повсюдно процвітає нечувана корупція, свавілля, насильство; економіка і фінансова система країни фактично були атрофовані. Частина вищого керівництва Гоміньдану вельми м'яко відносилася до головного ворога Китаю — Японії, вважаючи за краще вести головні військові дії проти комуністів. Все це сприяє розповсюдженню негативного відношення до Гоміньдану у більшості населення, у тому числі і серед інтелігенції.
Категорична відмова Чан Кайши організовувати життя в країні після кінця війни на демократичних засадах і хвиля репресій проти інакодумців спричиняють повну втрату підтримки Гоміньданом серед населення і навіть власної армії. Після початку активних військових дій в 1947 році, комуністам, за допомогою Радянського Союзу, що закріпився на той час у Маньчжурії, вдається за 2,5 роки опанувати всією територією континентального Китаю, не зважаючи на багатократну чисельну перевагу військ Гоміньдана і активне протистояння США. 1 жовтня 1949 року з воріт Тяньаньмень Мао Цзе-дун проголошує утворення Китайської Народної Республіки із столицею в Пекіні. Сам Мао стає головою уряду нової республіки.
Роки при владі
Перша п'ятирічка і компанія «Ста квітів»
Перші роки після перемоги над Гоміньданом присвячені в основному рішенню насущних економічних і соціальних проблем. Особливе значення Мао Цзе-дун надає аграрній реформі, розвитку важкої індустрії і зміцненню громадянських прав. Майже всі реформи китайські комуністи проводять за зразком Радянського Союзу, що мав на початку 50-х досить великий вплив на КНР. Зокрема, проводиться конфіскація землі у крупних землевласників; в рамках першої п'ятирічки за допомогою фахівців з СРСР здійснюється ряд крупних індустріальних проектів. Зовнішньополітично початок 50-х років для Китаю ознаменувався участю в Корейській війні, на якій за 3 роки військових дій гине близько мільйона китайських «добровольців», включаючи сина Мао.
Після смерті Сталіна і ХХ з'їзду КПРС, у вищих ешелонах влади Китаю також виникають розбіжності з приводу лібералізації країни і допустимості критики щодо Партії. Спочатку Мао ухвалює рішення підтримати ліберальне крило, якому належали Дрюкуу Еньлай (Прем'єр Держради КНР), Дзюнь Юнь (Замголови КПК) і Ден Сяопін (Генсек КПК). У 1956 р. в своїй промові «Про справедливе вирішення протиріч усередині народу» Мао закликає відкрито висловлювати свою думку і брати участь в дискусіях, кинувши гасло: «Хай розцвітають сто квітів, хай змагаються сто шкіл!» Голова Партії не розрахував, що його заклик викличе шквал критики відносно КПК і його самого. Інтелігенція і прості люди різко засуджують диктаторський стиль правління КПК, порушення прав і свобод людини, корупцію, некомпетентність, насильство. Таким чином, вже в липні 1957 кампанія «Ста квітів» згортається, і замість неї проголошується кампанія проти правих ухильників. Під час її заарештовуються близько 520 000 чоловік, що подали голос протесту під час «Ста квітів».
«Великий стрибок тигра»
Не зважаючи на великі зусилля, темпи зростання китайської економіки в кінці 1950-х залишали бажати кращого. Виробництво аграрної продукції регресувала. Крім цього, Мао турбувала відсутність «революційного духу» в масах народу. До рішення цих проблем він вирішив підійти в рамках політики «Трьох червоних знамен», покликаної забезпечити «Великий стрибок вперед» у всіх областях народного господарства. Кампанія почалася в 1958 році. Щоб вже через 15 років досягти обсягів виробництва Великобританії, передбачалося організувати практично все сільське (а також, частково, і міське) населення країни в автономні «комуни». Життя в комунах було вкрай колективізоване — приватне життя і, тим більше, власність були практично викорені. Кожна комуна повинна була не тільки забезпечувати себе і навколишні міста продуктами харчування, але і проводити індустріальні продукти, головним чином сталь, яка виплавлялася в маленьких печах на задніх дворах членів комуни.
Політика «Великого стрибка тигра» закінчилася грандіозним провалом. Якість виробленим в комунах сталі було украй низькою, обробка колективних полів з різних причин йшла також кепсько, вже через 2 роки урожаї зернових і все виробництво продуктів харчування впали на катастрофічно низький рівень. В цей час керівники провінцій докладали Мао про небувалі успіхи нової політики, провокуючи підняття планок з продажу зерна і виробництва «домашньої» сталі. Критики «Великого стрибка», наприклад, міністр оборони Пен Дехуай, позбавлялися своїх постів. У 1959-61 рр. країну охопив найбільший голод, жертвами якого стали, за різними оцінках, від 10 до 30 мільйонів чоловік.
Напередодні «Культурної Революції»
У 1959 р. ліворадикальні погляди Мао приводять до розриву відносин Китаю з Радянським Союзом. Мао з самого початку край негативно ставився до ліберальної політики Хрущова і, особливо, до його тез про мирне співіснування двох систем. Під час «Великого стрибка» ця неприязнь виливається у відкриту конфронтацію. СРСР відкликає з Китаю всіх фахівців, що допомагали піднімати економіку країни і припиняє фінансову допомогу.
Внутрішньополітична ситуація в Китаї також істотно міняється. Після катастрофічного провалу «Великого стрибка» багато керівників як вищого, так і локальнішого рівня починають відмовляти Мао в підтримці. Інспекційні поїздки країною Ден Сяопіна і Лю Шаоци (що змінив в 1959 р. Мао Цзе-дуна на посаді голови держави) виявляють жахливі наслідки політики, що проводилася, унаслідок чого велика частина членів ЦК більш-менш відкрито переходить на сторону «лібералів». Лунають завуальовані вимоги відставки голови КПК. Внаслідок цього Мао Цзе-дун частково визнає провал «Великого стрибка» і навіть натякає на свою провину в цьому. Він припиняє на час активно втручатися в справи керівництва країни, спостерігаючи з боку, як Ден і Лю проводять реалістичну політику, що в корені розходиться з його власними переконаннями, — розбивають комуни, допускають приватне землеволодіння і елементи вільної торгівлі на селі, істотно ослабляють хватку цензури.
Одночасне ліве крило партії посилено укріплює свої позиції, діючи переважно з Шанхаю, куди незабаром виїхав і сам Мао. Так, новий міністр оборони Лінь Бяо займається активним насадженням культу особи Мао, особливо в підвладній йому «Народно-визвольній армії» (див. нижче). Вперше в політику — спочатку політику культури — стала втручатися Цзян Цин, остання дружина Мао. Вона різко атакує демократично налаштованих письменників і поетів Китаю, а також авторів «буржуазної» літератури, що пишуть без підтексту класової боротьби. У 1965 році в Шанхаї від імені ліворадікального журналіста Яо Веньюаня публікується стаття, в якій піддається нищівній критиці драма відомого історика і письменника, заступника мера Пекіна У Ханя «Розжалування Гань Жуя», яка у формі інакомовлення ілюструвала ті корупцію, свавілля, святенництво і несвободу, що панували в Китаї. Не зважаючи на старання ліберального блоку, дискусія навколо цієї драми стає прецедентом для початку великих змін у сфері культури, а незабаром — і Культурної Революції.
Культурна революція
Не зважаючи на високі темпи розвитку китайської економіки після відмови від політики «Трьох червоних знамен», Мао не збирається мириться з ліберальною тенденцією розвитку народного господарства. Він також не готовий віддати забуттю ідеали перманентної революції, допустити «буржуазні цінності» в життя китайців. Проте, він вимушений констатувати, що основна маса керівних кадрів не розділяє його світогляд. Навіть створений «Комітет з культурної революції» вважає за краще спочатку не застосовувати жорсткі заходи проти критиків режиму. При такому розкладі Мао наважується провести нову глобальну пертурбацію в суспільстві, яка мала привести його назад в лоно революції і «дійсного соціалізму». Окрім лівих радикалів — Чен Бода, Цзян Цин і Лін Бяо, союзником Мао Цзе-дуна в цьому підприємстві мала стати перш за все китайська молодь.
Провівши в липні 1966 р. заплив річкою Янцзи і довівши тим самим свою «боєздатність», Мао повертається до Пекіна і проводить могутню атаку на ліберальне крило партії, головним чином, на Лю Шаоци. Трохи пізніше ЦК за вказівкою Мао затверджує документ «Шістнадцять пунктів», що став практично програмою «Великої Пролетарської Культурної Революції». Початком її стали нападки на керівництво Пекінського університету лекторки Не Юаньцзи. Услід за цим студенти і учні середніх шкіл, в прагненні протистояти консервативним і нерідко корумпованим вчителям і професурі, надихнувшись революційними настроями і культом «Великого керманича — голови Мао», який уміло розпалювали «ліваки», починають організовуватися в загони «хунвейбінів» — «червоних вартових» (можна також перекласти як «червоногвардійців»). У пресі, що вже потрапила під контроль «ліваків», стартує компанія проти ліберальної інтелігенції. Не витримавши цькування, деякі її представники, а також партійні керівники здійснюють самогубство.
Незабаром рух хунвейбінів набув глобального характеру. У всій країні проводяться масові судилища керівних працівників, професорів, під час яких вони піддаються усіляким приниженням, нерідко б'ються. На мільйонному мітингу в серпні 1966 Мао висловлює повну підтримку і схвалення діям хунвейбінів, з яких послідовно створюється армія революційного лівого терору. Разом з офіційними репресіями партійних керівників, все частіше відбуваються жорстокі розправи хунвейбінів. У числі інших представників інтелігенції, піддався звірячим тортурам і покінчив життя самогубством відомий китайський письменник Лао Ше.
Надалі терор захоплює всю країну, всі області життя і всі класи. Не тільки відомі особи, але і прості громадяни піддаються пограбуванням, биттю, тортурам і навіть фізичному знищенню, часто під найнікчемнішим приводом. Хунвейбінами знищуються незліченні витвори мистецтва, спалюються мільйони книг, тисячі монастирів, храмів, бібліотек. Незабаром, крім хунвейбінів, організовуються загони революційної робочої молоді — «цзаофані» («бунтарі»), причому обидва рухи дробляться на ворогуючі угрупування, що ведуть часом кровопролитну боротьбу між собою. Коли терор досягає свого піку і життя в багатьох містах завмирає, проти анархії наважуються виступити регіональні керівники і армія. Сутички військових з хунвейбінами, а також внутрішні зіткнення між революційною молоддю поставили Китай під загрозу громадянської війни. Дійшовши до цієї межі, Мао вирішує припинити революційний терор. Мільйони хунвейбінів і цзаофаней, разом з партійними працівниками, просто висилаються в села. Головна дія культурної революції закінчилася, Китай образно (і, частково — в буквальному розумінні) лежить в руїнах.
У країні після культурної революції була заборонена Біблія, і всі екземпляри священної для християн книги були конфісковані. Біблію знову почали випускати в країні тільки в кінці 1980-х років.
Завершальний етап культурної революції. Останні роки Мао
Після закінчення культурної революції в зовнішній політиці Китаю відбувається несподіваний поворот. На тлі крайніх напружених відносин з Радянським Союзом (особливо після озброєного конфлікту на острові Даманський) Мао раптово зважується на зближення із Сполученими Штатами Америки, проти чого різко виступав Лінь Бяо, що вважався офіційним наступником Мао. Після культурної революції влада його різко зросла, що турбує Мао Цзе-дуна. Спроби Лінь Бяо вести самостійну політику примушують голову остаточно розчаруватися в ньому, проти Ліня починають фабрикувати справу. Дізнавшись про це, Лінь Бяо 13 вересня 1971 року здійснює спробу втечі з країни, але його літак терпить крах при нез'ясованих обставинах. Вже в 1972 р. Китай відвідує президент Ніксон.
Після загибелі Лінь Бяо внутрішньополітичне життя Китаю майже десятиліття визначає внутрішньофракційна боротьба в КПК. Один одному протистоять угрупування «ліваків» (на чолі з лідерами культурної революції, так званою «бандою чотирьох» — Цзян Цин, Ван Хунвень, Чжан Чунцяо і Яо Веньюань) і угрупування «прагматиків» (на чолі з помірним Чжоу Еньлаєм і реабілітованим Ден Сяопіном). Мао Цзе-дун прагне підтримувати рівновагу влади між двома фракціями, допускаючи, з одного боку, деякі послаблення в області економіки, але і підтримуючи, з іншого боку, масові кампанії ліваків, наприклад, «Критику Конфуція і Лінь Бяо». Новим наступником Мао став вважатися Хуа Гофен, вірний маоїст, що належить до помірних лівих.
Боротьба між двома фракціями загострюється в 1976 р. після смерті Чжоу Еньлая. Його поминання вилилися в масові народні демонстрації, на яких люди виражають пошану покійному і протестують проти політики лівих радикалів. Безлади жорстоко придушуються, Чжоу Еньлай посмертно клеймиться як «каппутіст» (тобто прихильник капіталістичного шляху — ярлик, що використовувася під час культурної революції), а Ден Сяопін відправляється в заслання. На той час Мао вже серйозно хворий на хворобу Паркінсона і не в змозі активно втручатися в політику.
Після двох важких інфарктів 9 вересня 1976 року на 83-му році життя Мао Цзе-дун помер. На похорони «Великого керманича» прийшло більше мільйона чоловік. Тіло покійного забальзамували за розробленою китайськими ученими методикою і виставили для огляду рік після смерті в спорудженому на площі Тяньаньмень величезному мавзолеї. На початок 2007 року усипальню Мао відвідало близько 158 млн чоловік.
Культ
Культ особи Мао Цзе-дуна зароджується ще в час Яньаньського періоду на початку сорокових років. Вже тоді на заняттях з вивчення теорії комунізму використовуються головним чином праці Мао. У 1943 році починають виходити газети з портретом Мао на передовиці, а незабаром «ідеї Мао Цзе-дуна» стають офіційною програмою КПК. Після перемоги комуністів в громадянській війні плакати, портрети, а пізніше і статуї Мао з'являються на площах міст, в кабінетах і навіть в квартирах громадян. Проте до гротескових розмірів культ Мао доводиться Лінь Бяо в середині 1960-х. Тоді вперше публікується цитатник Мао — «Червона книжечка», що стала надалі Біблією культурної революції та посіла 88 рядок у Рейтингу 100 кращих книг усіх часів журналу Ньюсвік. У пропагандистських творах, як, наприклад, в підробленому «Щоденнику Лей Фена», гучних гаслах і полум'яних мовах культ «вождя» форсувався до абсурду. Натовпи молодих людей доводять себе до істерії, викрикуючи заздоровниці «червоному сонцю наших сердець» — «мудрому голові Мао». Мао Цзе-дун стає фігурою, на якій в Китаї зосереджуєтся практично все.
Після розгрому «Банди чотири» ажіотаж навколо Мао значно втихає. Він досі є «галеоною фігурою» китайського комунізму, його досі вшановують, в містах все ще частково стоять пам'ятники Мао, його зображення прикрашає китайські банкноти, значки і наклейки. Проте нинішній культ Мао серед пересічних громадян, особливо молоді, слід швидше віднести до проявів сучасної поп-культури, а не свідомого преклоняння перед мисленням і діяннями цієї людини.
Значення і спадщина Мао
Померши, Мао залишив своїм наступникам країну в глибокій, всеосяжній кризі. Після «Великого стрибка» і культурної революції економіка країни животіла на низькому рівні, культурне життя і наука були розгромлені лівими радикалами. Особливо тяжкою спадщиною режиму Мао слід вважати покалічені долі десятків мільйонів людей у всьому Китаї, що постраждали від безглуздих і жорстоких кампаній. Тільки в ході культурної революції загинуло, за деякими даними, до 20 мільйонів чоловік, ще 100 мільйонів так чи інакше постраждали в її ході. Тим часом, за офіційною оцінкою Комуністичної Партії Китаю, Мао помилявся лише на 3/10 долі.
З іншого боку не можна не визнати, що Мао, отримавши в 1949 році малорозвинену, загрузлу в анархії, корупції і загальній розрусі аграрну країну за стислий термін зробив з неї досить могутню, незалежну державу, що володіє атомною зброєю. У роки його правління відсоток неписьменності знизився з 80% до 7%, тривалість життя збільшилася вдвічі, населення зросло більш ніж удвічі, індустріальна продукція більш ніж в 10 разів. Йому також вдалося вперше за декілька десятків років об'єднати Китай, відновивши його майже в тих межах, що він мав за часів Імперії; позбавити його від принизливого диктату іноземних держав, від якого Китай страждав починаючи з періоду опіумних воїн. Крім цього, навіть критики Мао визнають в нім блискучого стратега і тактика, які здібності він довів під час Китайської Громадянської Війни і Корейської Війни.
Ідеологія маоїзма також зробила великий вплив на розвиток комуністичних рухів в багатьох країнах світу — Червоних Кхмерів в Камбоджі, Світлого Шляху в Перу, революційного руху в Непалі, комуністичних рухів в США і Європі. Тим часом, сам Китай після смерті Мао в своїй політиці вельми далеко відійшов від ідей Мао Цзе-дуна і комуністичній ідеології взагалі. Реформи, початі Ден Сяопіном в 1979 році і продовжені його послідовниками, де-факто зробили економіку Китаю капіталістичною, з відповідними наслідками для внутрішньої і зовнішньої політики. У самому Китаї персона Мао оцінюється вкрай неоднозначно. З одного боку, більшість населення бачать в ньому героя Громадянської Війни, сильного правителя, харизматичну особу. Деякі китайці старшого віку ностальгують за упевненістю в завтрашньому дні, рівністю і відсутністю корупції, що існували, на їхню думку, в епоху Мао. З іншого боку, багато людей не можуть пробачити Мао жорстокості і помилок його масових кампаній, особливо культурної революції. Сьогодні в Китаї досить вільно ведеться дискусія про роль Мао в сучасній історії країни, публікуються твори, де політика «Великого керманича» піддається різкій критиці.
Поза сумнівом залишається, проте, те величезне значення, яке фігура Мао Цзе-дуна має не тільки для китайської, але і для світової історії.
 
1917 — Юрій Асєєв, київський архітектор, реставратор, мистецтвознавець, педагог; Заслужений архітектор України, почесний член Академії архітектури України, дійсний член ICOMOS († 2005).
 
1953 — Томас Гендрік Ільвес, президент Естонії
 
 
Категорія: ЛЮДИ ТА ДАТИ У ВІЙСЬКОВІЙ ТА СВІТОВІЙ ІСТОРІЇ | Переглядів: 373 | Додав: Vchutel | Теги: Чарльз Беббідж, Юрій Асєєв, президент Естонії, Томас Гендрік Ільвес, Мао Цзедун, керівник китайської держави, Фрідріх II | Рейтинг: 5.0/5
Всього коментарів: 0
avatar
Пошук

Друзі нашого сайту

Календар

Архів записів


Copyright MyCorp © 2018