| Меню сайту |
| Категорії розділу | ||||||||
|
| Наше опитування |
| Статистика |
Онлайн всього: 1 Гостей: 1 Користувачів: 0 |
21:49 27 вересня народилися... | |
1271
Вацлав II, король Польщі
 Вацлав II ( *27 вересня 1271 — †21 червня 1305) — король Чехії (1283-1305 роки) з династії Пржемисловичів, також князь краківський (1290-1305), король Польщі (1300-1305 роки) та Угорщини (1301-1305 роки). Був сином короля Чехії Пржемисла Оттокара ІІ і Кунегунди, доньки галицького князя, бана Славонії Ростислава Михайловича. Першим запровадив збірку законів що стосувалися гірничої справи. Здійснив грошову реформу розпочавши бити знаменитий празький гріш. Намагався заснувати у Празі університет. В правління Вацлава Моравія була однією з найбліших та наймогутніших європейських держав. Життєпис та його історичне тло
Став королем в семирічному віці після смерті батька Пржемислава. Між родичами виникла суперечка хто буде виховувати королевича в якій переміг маркраф Брандербургу Оттон Довгий. Опікун скористався зі свого положення і країну 5 років займали бранденбурзькі війська. Через неприйняття засилля іноземців місцева знать згуртувалася та викупили Вацлава з фактичного полону. Один з достойників Завіша фон Фанкельштейн одружився на Кунегунді, вдові Пржемисла Оттокара ІІ. Він зайняв пост регента і фактично правив державою. Пізніше його супротивники, в тому числі й зять Вацлава німецький імператор Рудольф Габзбурзький добиваються арешту Завіші, якому пізніше стяли голову під замком Глубока-на-Влтаві.
В 1291-1292 Вацлав ІІ захоплює Малопольщу. Пізніше група великопольських сановників запрошує його на престол. Після одруження з дочкою Пшемислава II, Вацлав зміцнив своє становище й у Великій Польщі. У 1300 році його коронували як польського короля. Здобувши дві головні провінції держави Пястів, Вацлав II розпочав змагання за посилення свого впливу на інші польські терени.
В 1301 першому році Вацлаву ІІ вдалося добитися для свого сина корони святого Стефана і зробити його королем Угорщини.
Під час виборів імператора Священної Римської імперії старався отримати якомога більше вигод зі свого виборчого права (король Чехій був одним з курфюстів імперії). Виторгував собі Егером та деякі землі в Мейссені. Альбрехт І після свого обрання був невдоволений зростанням могутності чеського короля і врешті оголосив йому війну, однак програв битву при Куттенберзі в 1304 році. Наступного року війна продовжилася. Тоді ж в 1305 році Вацлав ІІ передчасно помер у віці неповних 34 років.
Празький гріш
В 1300 році король чеський та польський Вацлав II розпочав карбувати нову монету та заборонив вільний обіг срібла. Нову монету пізніше назвали празьким або ж широким грошем. Монетний двір розташовувався в Кутній Горі де гроші штампувалися до 1547 року. Вага монети була біля 3,78 грамів майже чистого срібла 933 проби. Окрім Чехії та Польщі ходила в Німеччині, Австрії, Литві та Русі.
На аверсі гроша була корона в подвійній круговій легенді WENCEZLAVS SECVNDVS та DEI GRATIA REX BOEMIE. На реверсі - чеський лев та легенда GROSSI PRAGENSES. Название походить не від місця виготовлення, Кутної Гори, а от працької гривні, що бралися за основу реформи Вацлава II.
Хоч поширена думка про те, що празький гріш наслідує французьку турнозу, але їх подібність скоріш історична аніж є результатом зумисного копіювання.
Гірниче право
Наприкінці 13 століття в поруч з містом Кутна Гора були знайдені багатющі родовища срібла. Населення міста, що займалося його видобутком різко зросло. Для організації, підтримки та розвитку гірничої справи Вацлав ІІ в 1300 році видав перший у Європі збірник гірничого права названий «Гірничий кодекс» — «Ius regale montanorum». Цей прогресивний як на ті часи документ закладав основи усієї гірничої справи. Згідно з ним король мав право на мінеральну сировину на будь якій ділянці і відповідно міг давати дозволи на відкриття копалень. Завдяки чиновникам король наглядав за видобутком і збирав свою частку, що звалася урбурою.
Дружини, діти
Першою дружиною Вацлава ІІ була Ґута фон Габсбург (1271-1297) – донька короля Німеччини Рудольфа І Габсбурга і Гертруди фон Гогенберг. Заручення відбулось 1279р., а шлюб 1285р. після чого Рудольф І забрав її з собою через зв'язок королеви-вдови Кунегунди з Завішою фон Фалькенштайн. Протягом 10 років Ґута народила 10 дітей, у т. ч. близнят. Запланована на 1287 р. коронація подружжя у Празі відбулась 1297 р., після чого королева Ґута померла через два тижні.
Пшемисл (травень 1288- листопад 1288)
Вацлав ІІІ (1289-1306)
Агнеса (1289-1296) – видана за Рупрехта з Нассау
Анна (1290-1313) – видана за Генриха VI графа Тиролю, герцога Каринтії і Крайни, короля Чехії, титулярного короля Польщі.
Єлизавета (1292-1330) – видана за Йогана фон Люксембурга, короля Чехії, титулярного короля Польщі
Ґута (1293-1294)
Ян (лютий 1294-березень 1294)
Ян (березень 1295-грудень1296)
Маргарита (1296-1322) – видана за сілезького князя Болеслава ІІІ Марнотратного
Ґута(травень 1297)
Другою дружиною стала Рикса (1288-1335), донька великопольського князя Пшемисла ІІ і Рикси шведської. Шлюб і заразом коронація відбувся у травні 1303р. у Празі, де вона взяла ім’я Єлизавета. У нетривалому шлюбі народилась донька Агнеса (1305-1336) – видана 1316 за князя Генриха І Яворського
1389
Козімо Медичі, флорентійський банкір і державний діяч
 Ко́зімо Ме́дічі (27 вересня 1389 — 1 серпня 1464) — флорентійський банкір і державний діяч, найбагатша людина Європи, неофіційний правитель Флоренції з 1434 року.Один з кращих державних людей свого часу, Козімо майже непомітно, без потрясінь, перетворив Флорентійську республіку в спадкову синьйорію, незмінно зберігаючи народну любов. Вперше обраний пріором республіки у 1416, він зумів скласти собі сильну партію, що зіткнулася з аристократичною партією Альбіцці, що стояв тоді на чолі Флоренції. Спочатку Козімо зазнав поразки; в 1433 його заарештували і лише за допомогою підкупу йому вдалося позбутися смерті, віддалившись у вигнання спочатку у Павію, затим у Венецію; але вже наступного року його партія здобула гору, і Козімо повернувся до Флоренції.
Ставши на чолі держави, Козімо залишався простим громадянином, не прийнявши ніякого титулу і не змінюючи республіканських форм. Від тиранії, здирств і насильств Козімо була майже цілком вільний і користувався владою для усунення внутрішніх смут й для керівництва дуже важкими стосунками з Міланом, Венецією і Неаполем. Величезні кошти, придбані великими і вдалими комерційними операціями, Козімо вживав для народу: за роздачу хліба на голодний рік він отримав назву «батько батьківщини»; Флоренція зобов'язана йому багатьма спорудами. Козімо перший із Медічі почав широко сприяти художникам, особливо ученим і поетам. Його палац був охарактеризований першим великим гуманістичним центром у Флоренції.
У 1414 р. Козімо одружився з Контессіне де Барді, двоє дітей:
П'єро ді Козімо Медічі (1416—1469)
Джованні (1421—1463)
У нього такою був позашлюбний син Карло (1430—1492).
1533
Стефан Баторій, король Польщі
 Стефа́н Бато́рій, Степан Баторій (угор. Báthory István, біл. Стэфан Баторы, лит. Steponas Batoras , рум. Ştefan Báthory, пол. Stefan Batory) (*27 вересня 1533 — †12 грудня 1586) — польський король (з 1576), Великий князь Литовський та Руський (з 1576), глава Речі Посполитої обох народів.Повний титул: польською — z Bożej łaski król Polski, wielki książę litewski, ruski, pruski, mazowiecki, żmudzki, kijowski, wołyński, podlaski, inflancki, a także książę siedmiogrodzki.
Українською: Божою Ласкою король Польщі, Великий князь Литовський, Руський, Прусії, Мазовецький, Жмудський, Куявський, Волинський, Підліський, Інфлянський, а також князь Семигородський.
Син семигородського (трансильванського) князя Стефана IV. Чоловік Анни Ягеллонки, дочки Сиґізмунда I Старого.
Навчався в Падуанському університеті. В 1571–1576 — семигородський князь.
Після 1,5 річного періоду безкоролів'я 12 грудня 1575 р. королем Речі Посполитої було обрано імператора Максиміліана II Габсбурґа; не було короновано через спротив канцлера Яна Замойського, який підбурив частину середньої шляхти до обрання королем Анни Яґайлівни. Вона повинна була одружитись з Стефаном Баторієм, проголошеного 14 грудня 1574 р. королем. Його кандидатура була бажаною для султана, який застерігав від обрання Максиміліана II Габсбурґа. Для недопущення до Кракова імператора і його коронації 18 січня 1576 р. канцлер проголосив скликання посполитого рушення шляхти, завдяки чому 20 тисяч шляхтичів зайняло Краків. Стефан Баторій у лютому 1576 р. склав присягу, 16 березня 1576 р. минув кордон Речі Посполитої. У супроводі 1200 угорських кавалеристів 5 квітня урочисто прибув до Львова, де його вітала шляхта Руського воєводства, після триденного відпочинку вирушив до Кракова. До нього приєднався руський воєвода Ієроним Сенявський, немало шляхти Львівської землі. Коронація у катедрі Вавеля відбулась 1 травня 1576 року. Декотрий час його коронацію не визнавала шляхта Великого князівства Литовського, Королівської Прусії.
Пішов на значні поступки шляхті, підтримував єзуїтів. За правління Стефана Баторія польський уряд зробив спробу знищити Запорізьку Січ. Формально вважався першим гетьманом і законодавцем запорізького козацтва. В квітні 1578 р. було видано королівський універсал, яким заборонялось пускати запорожців «на волость», торгувати з Січчю зброєю і порохом. 16 червня 1578 року дав наказ, на вимогу султана Мурада III, стратити у Львові Івана Підкову. У вересні-грудні 1578 р., готуючись до війни з Московською державою і намагаючись використати в ній козацтво, Стефан Баторій збільшив кількість реєстрових козаків до 500 чол., а в 1583 — до 600 чоловік, надав їм ряд привілеїв, у тому числі було вперше передано козакам клейноди (1876) (хоругву, бунчук, булаву та печатку), дано у володіння Трахтемирів з Зарубським монастирем (див. Трахтемирівський монастир).
В 1579-82 р. за Стефана Баторія Річ Посполита брала участь у Лівонський війні 1558–1583 років, внаслідок якої 1582 р. Лівонія відійшла до Польщі. У воєнних діях брали участь і українські козаки, зокрема. в боях на Оверщині. В січні 1582 р. Стефан Баторій в Ямі Запольському уклав перемир'я з Московським царством. Намагаючись зміцнити королівську владу, вів боротьбу з польськими магнатами. Визнавши правителя Бранденбурґу реґентом герцогства Пруссії, Стефан Баторій погіршив зовнішньополітичні позиції Польщі.
Помер в Гродно (Городні), готуючись до нового походу проти Московського царства.
1601 — Людовик XIII (король Франції)
 Людовик XIII Справедливий (фр. Louis le Juste; 27 вересня 1601, Фонтенбло — 14 травня 1643, Сен-Жермен-ан-Ле)—король Франції та Наварри з 1610 до 1643 р.р.Титули: Дофін В'єнський, губернатор Нормандії (1608—1610).
Ранні роки та початок правління
Народжений в Фонтенбло, Людовик XIII був найстаршою законною дитиною короля Генріха IV—першого короля з династії Бурбонів та Марії Медічі. Йому довелося зростати з позашлюбними дітьми свого батька, що йому не подобалося і залишило відбиток на його особистості. Відомості про дитячі роки дофіна збереглися найповніше в щоденнику його лікаря Еруара, які свідчать про досить розпусну атмосферу королівського двору.
Своїх незаконнонароджених братів і сестер він називав «фефе» і класифікував їх, як «суча порода». Породи йшли в такому порядку: «Спочатку моя, потім фефе Вандома, потім фефе Шевальє, за цим фефе Вернея і нарешті маленького Море. Цей останній для мене просто смішний…»
В 1609 р. він переїжджає до Лувра, де на вимогу батька має готуватися до ведення державних справ. Він отримує достатньо поверхневе виховання від свого наставника Жиля де Сувре. Людовик мало цікавиться латиною та письмом. Найбільше його приваблювали полювання та музика. Крім того він був чудовим вершником.
Став королем в 1610 р. у віці восьми з половиною років, після вбивства Генріха IV Равальяком. Через те, що він ще не досяг повноліття регентом стала його мати, яка мала правити поки королю не виповнилося б тринадцять років. Але через своє властолюбство Марія Медічі відмовлялася віддавати владу, тому Людовик XIII почав самостійно правити лише в п'ятнадцять років. Регентша відступила від політики Генріха IV і вирішила заключити союз із Іспанією, для чого було домовлено про шлюб короля з інфантою Анною Австрійською, дочкою короля Іспанії Філіпа ІІІ Габсбурга. Шлюб був укладений 9 листопада 1615 р., але їхні сексуальні відносини не починалися приблизно до 1619 р. Цей шлюб викликав занепокоєння у дворян-гугенотів. Багато знатних гугенотів почали покидати двір і готуватися до громадянської війни, але королеві-регентші вдалося з ними домовитися. Після досягнення повноліття Людовик XIII підтвердив Нантський едикт та скликав Генеральні штати, які, правда, не мали особливого значення. Цей період характеризується боротьбою аристократичної опозиції з посиленням абсолютизму. Голова аристократів принц Генріх ІІ Конде був ув'язнений в Бастилії фаворитом Марії Медічі Кончіні, маршалом д'Анкром. Але 24 квітня 1617 р. з відома короля Кончіні був застрелений і трохи пізніше королева Марія Медічі була зіслана в Блуа.
Самостійне правління
Після того, як Людовик XIII почав самостійне правління в 1617 р. він знаходився під впливом свого фаворита та наставника герцога Люіня, який був на 23 роки старшим за короля. Королева-мати в 1619 р. тікає з Блуа і піднімає армію проти сина, але повстання було не досить вдалим. Король вирішує помиритися з матір'ю і відповідно до Ангулемського договору від 30 квітня 1619 р. вона отримує Шинон та Анжер, але без права засідати в Раді. Невдоволена своєю роллю Марія Медічі починає громадянську війну, яка закінчується її поразкою при Понт-де-Се в серпні 1620 р., де король особисто командує своєю армією. Бажаючи все ж досягти примирення з матір'ю Людовик XIII дозволяє їй повернутися у Париж. Але вона ставить йому умову, що готова повернутися лише, якщо в Королівську раду буде введений її тодішній фаворит єпископ Люсонський Рішельє. На що король погоджується.
Протестанти під головуванням принца Конде, графа Суассонського та герцога Бульонського в цей час знову підняли повстання. Корль їде до По, столиці Наварри для того, щоб відновити католицьку віру, яка була заборонена протестантами вже пів-століття. Він починає військову кампанію в 1621 р. і захоплює Сен-Жан-д'Анжелі. Та через невдалі дії Люіня терпить поразку при Монтобані. Люінь помирає в тому ж році від скарлатини. Загалом Люінь був не дуже добрим державним діячем і викликав невдоволення тим, що за дуже короткий строк, користуючись дружбою короля накопичував багатства і титули.
Бажаючи більше уваги приділяти державним справам Людовик XIII, довіряється в управлінні міністру Ніколя Брулару де Сіллері та його синам. Але через свою некомпетентність вони швидко втрачають владу.
В 1624 р. король призначає Рішельє першим міністром. Рішельє, який пізніше стає кардиналом, зосереджує в своїх руках всі важелі управління королівством. Діючи задля об'єднання держави та зміцнення влади короля він відбирає в 1628 р. у гугеноів їх останній форпост-Ла-Рошель, а в 1629 р. своїх привілеїв були позбавлені протестанти Лангедока. Але за цим не було релігійних переслідувань. Король помилував всіх захисників Ла-Рошелі, що залишилися у живих, а релігійні свободи були підтверджені. Французький дім Неверів був закріплений в Мантуї, після війни за мантуанську спадщину (1628-1631), що зміцнило вплив Франції в Італії. Завдяки дипломатичній політиці Рішельє Франція успішно захистила свої інтереси в Тридцятирічній війні, не допустивши перемоги іспанських та австрійських Габсбургів.
Всередині держави стараннями кардинала зміцнювався абсолютизм. Було придушено «фронду принців» та страчено герцога Монморансі. Король весь час захищав свого міністра від інтриг своїх родичів, серед яких особливо виділявся честолюбністю принц Гастон Орлеанський. Гастон Орлеанський, який довгий час був спадкоємцем престолу, намагався усунути кардинала Рішельє, а згодом за допомогою Іспанії стати королем.
Король модернізував порт Гавра та розпочав будівництво потужного флоту. Крім того, Людовик XIII піклувався про розвиток та управління Нової Франції, були організовані поселення в Квебеці-на захід від річки св. Лаврентія, від міста Квебек до Монреаля. Він допомагає св. Венсану де Полю організовувати його конгрегацію, яка займається допомогою бідним (його послідовниць почали називати сестрами милосердя). При ньому створюється система податкового контролю на основі призначення інтендантів. Карбується перший луїдор.
Будучи побожним, Людовик XIII в 1638 році посвячує Францію Богоматері. Король піклувався про розвиток мистецтва у Франції, хоча назвати його меценатом важко. Він допомагав художникам відвідувати Італію та вчитися там. Людовик XIII запросив великих художників Ніколя Пуссена та Філіпа де Шампена прикрашати Лувр. Кардинал Рішельє помер за декілька місяців до смерті самого короля і його спадкоємцем став кардинал Мазаріні, який досяг вершини могутності під час регенства Анни Австрійської.
Сімейне життя
Відносини між королем і Анною Австрійською були довгий час досить прохолодними. Лише після 23 років шлюбу і чотирьох викиднів королева народила сина в 1638 році. Через велику кількість фаворитів (герцог де Люінь, маркіз де Торе, Барада, герцог де Сен-Сімон та маркіз де Сен-Мар) та холодність у відносинах з дружиною про Людовика XIII ходили поголоси, начебто він мав гомосексуальні зв'язки, але це ні чим не підтверджується. Единим, хто це стверджував був Гедеон Теллеман де Рео, який був настроєний вороже до Людовика XIII. Останнім його фаворитом був набагато молодший маркіз де Сен-Мар, який був страчений за звинуваченням у змові під час війни з Іспанією в 1642. Крім того, відомо про двох його коханок - Марі де Отефор та Луїзу де Лафаєт. Але відносини з ними, скоріш за все мали платонічний характер.
1657
Софія Олексіївна, російська царівна, сестра Петра I.
 Софія Олексіївна (17(27) вересня 1657 — 3(14) липня 1704) — царівна, правителька-регентша Руської держави в 1682–1689 рр при молодших братах Петрові І і Іванові V .Донька царя Олексія Михайловича від першої дружини, Марії Милославської; старша сестра Петра І. Софія Олексіївна здобула добру освіту, відзначалась великою енергією.
Після смерті свого брата царя Федора Олексійовича (у квітні 1682 р.) брала активну участь у боротьбі придворних боярських угруповань за владу. В травні 1682 р. Софія Олексіївна разом зі своїми родичами Милославськими, спираючись на підтримку московських стрільців, добилась проголошення царем, поряд з Петром І, також Івана V Олексійовича і призначення її правителькою-регентшою при малолітніх царях.
Придушила спробу свого колишнього спільника І. Хованського підняти стрілецький заколот у Москві. За правління Софії Олексіївни царський уряд підписав «Вічний» мир 1686 р., згідно з яким Річ Посполита відмовлялась від претензій на Лівобережну Україну, Київ, Запорожжя, Чернігово-Сіверську землю з Черніговом та зобов'язувалась організувати військові походи проти Кримського ханства. Ці походи, під керівництвом В.Голіцина, в яких брали участь і українські козацькі полки, завершилися повною поразкою.
В 1687 р. усунула від влади гетьмана Івана Самойловича і затвердила гетьманом Івана Мазепу, з яким московський уряд уклав Коломацькі статті 1687 р.
Невдачі Кримських походів, суворі репресії проти стрільців та неспроможність уряду Софії Олексіївни стати на шлях реформ послабили її позиції у боротьбі з прихильниками Петра І. У вересні 1689 р. була скинута з престолу Петром І і ув'язнена в Святодухівському монастирі Незабаром Петро І вирішив, що тримати її далеко від столиці небезпечно і перевів її в Московский Новодівочий монастир. В 1698 р. намагалась використати стрілецький бунт для боротьби за владу. Після розгрому стрілецького повстання пострижена в черниці під іменем Сусанни. Померла в ув'язненні в Новодівичому монастирі.
1824
Бенджамін Апторп Гулд, американський астроном
 Бенджамін Апторп Гулд (англ. Benjamin Apthorp Gould, 27 вересня 1824, Бостон, Массачусетс, США – 26 листопада 1896, Кембридж (Массачусетс)) — американський астроном.У 1844 закінчив Гарвардський університет. У 1852 заснував Відділ довгот при Береговій службі США і керував ним до 1867, в 1855-1859 роках - також директор обсерваторії в Олбані, в 1870-1885 роках - директор створеної ним Національній обсерваторії в Кордові (Аргентина).
Засновує Американський астрономічний журнал (Astronomical Journal; AJ) - одне з провідних астрономічних періодичних видань, що виходить в світ досі, в 1849-1861 і 1885-1896 рр. - його редактор. Видається від імені Американського астрономічного товариства.
Першим запропонував використовувати телеграф для геодезичних робіт і в 1860 цим методом визначив різницю довгот між Європою і Америкою. У 1866 керує визначенням різниці довгот між Європою і Америкою.
У 1879 опублікував атлас і каталог 10 649 південних зірок до 7-ої зоряної величини - «Аргентинську уранометрію».
Звернув увагу і вивчив (1879) кільце з яскравих зірок, що оперезує небесну сферу і нахилене на 18° до галактичного екватора (це кільце пізніше було назване «поясом Гулда»), воно виявилося частиною місцевої системи Галактики (пояс виявив Джон Гершель у 1847).
У 1884 опублікував зонний каталог на 73160 зірок. У 1886 видав Аргентинський загальний каталог на 32448 зірок.
Член Національної АН США, іноземний член-кореспондент Петербурзької АН (1875), член Лондонського королівського товариства (1891), Паризької АН, Бюро довгот в Парижі.
На його честь названо астероїд 7808 Баґулд
1840
Альфред Тайер Мехен американський військовий морський теоретик і історик
 Альфред Тайер Мехен народився 27 вересня 1840 в Уест -Пойнті , Нью -Йорк. У 1859 році закінчив Військово -морську академію США , брав участь в Громадянській війні 1861-1865 років на стороні Півночі. З 1886 по 1893 роки (з невеликою перервою ) займав пост президента військово -морського коледжу у Ньюпорті . У період 1893-1895 років командував крейсером « Chicago ». Будучи з 1896 року у відставці , Мехен не залишав активної консультативної роботи . Так під час іспано - американської війни 1898 року він був членом Морського комітету зі ії , а в 1899 році - членом американської делегації на 1-й Гаазької конференції .
Мехен є автором численних праць з великим фактичним матеріалом , в яких сформульовані закономірності війни на морі. Одночасно з англійським військово - морським теоретиком та істориком Коломбом він обгрунтував теорію « морської могутності » , або « морської сили » , згідно з якою завоювання панування на морі визнавалося основним законом війни і метою , що забезпечує перемогу над супротивником і завоювання світового панування.
Теорія Мехен швидко знайшла визнання. У неї знайшлося чимало прихильників , причому у високих ешелонах влади. У вікторіанської Англії теорія стала офіційною точкою зору на майбутню морську війну. У Сполучених Штатах найвідомішим прихильником був президент Теодор Рузвельт , який особисто знав Мехен по лекціях у Військово - морському коледжі.
Теорія Мехен породила безліч послідовників. Спроби пристосувати її до сучасних умов не припиняються з моменту її опублікування.
Помер Альфред Тайер Мехен 1 грудня 1914 в Нью- Йорку.
1862
Бота Луїс, перший прем'єр-міністр Південно-Африканського Союзу
 Луїс Бота ( афр. Louis Botha )(* 27 вересня 1862, Грейтаун (нині у Квазулу-Наталь) – † 27 серпня 1919) – африканерський політичний і військовий діяч, перший прем’єр-міністр Південно-Африканського Союзу – предтечі сучасної Південно-Африканської Республіки.Став членом парламенту Трансваалю 1897 року як представник дистрикту Фрайгайд.
1899 - взяв участь у Другій англо-бурській війні - спочатку у загоні під командуванням Лукаса Мейера у Північному Наталі, а згодом сам командував військами, провівши бої під Коленсо і Спіоен Коп.
Після смерті генерала Жубера став головнокомандувачем Трансваальської армії бурів, де продемонстрував свої визначні здібності воєначальника під Белфаст-Далманута. Були чутки, що Бота захопив в полон Вінстона Черчілля під час засідки на бронепотяг в Наталі 15 листопада 1899 р., але це виявилося лише чутками.
Після падіння Преторії розпочав партизанську війну проти британців разом з Де ла Райем і Крістіаном де Ветом.
Діяльність після Другої англо-бурської війни
Був головним бурським представником під час мирних переговорів 1902 року, які завершилися підписанням мирного договору у Ферініхіні.
Бойова слава Боти зробила його визначною постаттю в політиці Трансваалю, і він був провідним діячем післявоєнної відбудови цієї країни.
Працював у напрямку налагодження стосунків з британцями. У період реконструкції під британським пануванням Бота вирушив до Європи з де Ветом і де ла Райєм, щоб зібрати кошти на відновлення спалених бурських ферм і маєтків.
Після надання Трансваалю права на самоврядування (1907) лорд Селборн запропонував генералу Боті сформувати уряд, і 4 березня 1907 той став прем'єр-міністром Трансваалю.
Навесні 1907 року генерал Бота взяв участь у конференції прем'єр-міністрів колоніальних територій у Лондоні. У ході свого візиту до Англії з цієї нагоди оголосив про повноправне входження Трансваалю в лоно Британської імперії і про свій щирий намір працювати на благо країни незалежно від національних і расових відмінностей її жителів.
1911 - разом із ще одним героєм англо-бурської війни, Яном Смутсом, заснував Південно-Африканську партію (SAP).
1910 - коли Південна Африка отримала статус британського домініону, Бота став першим прем'єр-міністром Південно-Африканського Союзу.
Подальша кар’єра
Після того, як вибухнула Перша світова війна, Бота послав війська, щоб захопити Німецьку Південно-Західну Африку (нині Намібія). Це спричинило повстання серед бурів(повстання Марітца). 32-тисячне військо Боти, яке складалося зокрема й із бурів, придушило повстання.
Наприкінці війни взяв участь у короткотривалій місії Британської імперії до Польщі. Він стверджував, що умови Версальського договору були надто суворі для Центральних держав. На Паризькій мирній конференції домагався включення Південно-Західної Африки до складу Південно-Африканського Союзу.
У цей час він уже був важко хворий.
Генерал Луїс Бота помер вранці 27 серпня 1919 року від серцевої недостатності. Похований на Полі Героїв у Преторії.
Про Боту Вінстон Черчілль писав у своїх «Великих сучасниках»: "Три найвідоміші генерали, яких я знав у моєму житті, не виграли бій із зовнішнім ворогом. І їхні імена починаються на «Б», це – генерал Бут, генерал Бота і генерал Баден-Пауелл...".
Луїс Бота і Україна
2 квітня 1919, за дорученням Найвищої ради Паризької мирної конференції, Бота очолив міжнародну комісію, утворену для підготовки перемир'я між Західною областю Української Народної Республіки і Польщею під час українсько-польської війни 1918-1919. Комісія ухвалила обмежити армії воюючих сторін до 20 тис. кожну. Було встановлено демаркаційну лінію ("лінія Боти”), за якою Дрогобицький нафтовий басейн залишався за ЗО УНР, а до Польщі відходив Львів і території на захід від лінії Львів - Сокаль. Уряд ЗО УНР 13 травня 1919 р. прийняв пропозиції комісії Боти. Але польський уряд, значно посиливши свої війська на українському фронті армією генерала Ю.Галлера, повністю сформованою у Франції і призначеної Антантою виключно для боротьби з більшовиками, відкинув всі пропозиції міжсоюзної комісії, очолюваної Ботою.
1354 Бота — астероїд, названий на честь політика
1937
Василь Дурдинець, український політик, колишній міністр надзвичайних ситуацій
 Васи́ль Васи́льович Дурдине́ць (* 27 вересня 1937, с. Ромочевиця, Мукачівський район Закарпатська область) — радник Міністерства внутрішніх справ України.Біографія
1960 — закінчив юридичний факультет Львівського державного університету ім. І. Я. Франка.
1958–1978 — працював у комсомольських і компартійних органах (Львів, Москва, Київ).
1978 — призначений заступником, а 1982 — 1-м заступником міністра внутрішніх справ УРСР. На цій посаді працював до лютого 1991 р.
Від березня 1990 — народний депутат України.
29 січня 1992 р. — обраний 1-м заступником голови ВР України.
У липні 1995 р. увійшов до складу Кабінету Міністрів України як віце-прем'єр-міністр з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.
18 червня 1996 — призначений 1-м віце-прем'єр-міністром України.
Від 14 лютого 1997 — голова Координаційного комітету по боротьбі з корупцією й організованою злочинністю при Президентові України.
Указом Президента України від 2 липня 1997 р. призначений виконуючим обов'язки прем'єр-міністра України.
30 липня 1997 — звільнений з посади в. о. прем'єр-міністра України й призначений директором Національного бюро розслідувань України.
22 березня 1999 — 30 листопада 2002 — міністр з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.
2 грудня 2002 — 15 липня 2003 — Надзвичайний і Повноважний Посол України в Угорській Республіці (в Словенії — за сумісництвом).
Член Урядового комітету з реформування аграрного сектору та з питань екології і надзвичайних ситуацій з 17 лютого 2000, член Ради національної безпеки і оборони України зі серпня 1997, представник України в постійних органах Частково відкритої угоди Ради Європи щодо запобігання, захисту та надання допомоги у разі великих природних і техногенних катастроф у серпні 1999 — листопаді 2003.
Генерал внутрішньої служби України (з 1997).
Почесний професор Національної академії внутрішніх справ з 1997.
Заслужений працівник МВС з 1990.
Заслужений прикордонник України з 1997 р.
Нагороджений орденами: Трудового Червоного Прапора (1977), Знак Пошани (1971), «За особисту мужність» (1991), князя Ярослава Мудрого V ст. (2000) та IV ст. (2002), 12 медалями, почесними грамотами Президії ВР УРСР (1987), КМ України (1998), Почесною відзнакою Президента України (серпень 1996), орденом «За заслуги» II ст. (27 вересня 2012), іменною вогнепальною зброєю (1996), лауреат Премії імені Ярослава Мудрого 2008 року «За цикл наукових праць та проектів з питань інформатизації законотворчої, правоохоронної та правоосвітньої діяльності».
Заслужений юрист України (26 квітня 2011) — за мужність і самовідданість, виявлені під час ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, багаторічну активну громадську діяльність, сумлінну працю та високий професіоналізм
| |
|
| |
| Всього коментарів: 0 | |
| Вхід на сайт |
| Пошук |
| Календар |
| Друзі сайту |
