<div style="text-align: left;">
<div style="text-align: center;"><font size="2">1452</font></div>
<div style="text-align: center;"><font size="2">Річард III король Англії</font></div>
<div> </div>
<div><font size="2"><img align="left" alt="" src="/avatar/Kalendar4/3807.jpg" /> Річард III Англійський Річард був одним з найбільш суперечливих королів в історії Англії. Одні приписують йому численні злодіяння і вбивства, інші вважають, що особистість короля була навмисно очорнити нащадками. Завдяки працям Джона Мортона, архієпископа Кентерберійського і непримиренного супротивника Йорків, ми знаємо Річарда як зрадника і лиходія. Хоча насправді цей король зробив дуже багато для розвитку своєї країни і прославився своєю чесністю і хоробрістю.</font></div>
<div><font size="2"> Річард народився 2 жовтня 1452 і був одинадцятим з дванадцяти дітей Річарда Йоркського і Сесілії Невілл. Він був щуплим, сутулим, кульгавим, проте володів незвичайною енергією і брав участь у багатьох військових кампаніях. Він відрізнявся великою мужністю і стратегічними здібностями.</font></div>
<div><font size="2"> Річард віддано служив своєму старшому братові Едуарду, проявляючи як полководницький так і адміністративний талант. Однак при цьому його снідати зарозумілість, честолюбство і заздрість. Він не бажав залишатися на другорядних ролях.</font></div>
<div><font size="2"> Після смерті брата королем був визнаний його 12- річний син Едуард. Річард приніс клятву вірності Едуарду V, а сам став страчувати родичів малолітнього короля.</font></div>
<div><font size="2"> Таємним радою Річард був оголошений протектором Англії і опікуном короля. У день коронації молодого короля Річард зумів переконати і парламент, і народ, що шлюб Едуарда IV і Єлизавети незаконний, а їхні діти не можуть наслідувати корону. 25 червня 1483 парламент позбавив влади Едуарда V, оголосивши королем Річарда III .</font></div>
<div><font size="2"> Після цього Едуард з молодшим братом були посаджені в Тауер і незабаром вбиті. Розправа над дітьми не тільки не додала Річарду нових прихильників, але і відштовхнула багатьох старих.</font></div>
<div><font size="2"> У 1485 році Генріх Тюдор, граф Річмонд зібрав у Франції невелику армію з 1500 найманців і 500 англійських емігрантів, висадився на острові і дав Річарду генеральний бій при Босуорт. Чисельна перевага була на боці Річарда, проте його несподівано зрадив лорд Стенлі, який перейшов в останній момент на бік заколотників. У битві 22 серпня 1485 Річард був жорстоко вбитий, а його корона прямо на полі бою була піднята на голову Генріха.</font></div>
<div><font size="2"> На Річарда III обірвалася чоловіча лінія Плантагенетів. Генріх VII заснував нову династію Тюдорів.</font></div>
</div>
<div style="text-align: center;"> </div>
<div style="text-align: center;"><font size="2">1847</font></div>
<div style="text-align: center;"><font size="2"> Сергій Нечаєв російський революціонер , організатор товариства « Народна розправа»</font></div>
<div style="text-align: center;"> </div>
<div style="text-align: left;"><font size="2"><img align="left" alt="" src="/avatar/Kalendar4/3522.jpg" /> Сергій Геннадійович Нечаєв народився ( 20 вересня) 2 жовтня 1847 в селі Іваново ( нині - місто Іваново), в сім'ї маляра, допомагав з чотирнадцяти років батькові на роботі. У 18 років перебрався до Москви і в 1868 році склав іспити на народного вчителя.</font></div>
<div style="text-align: left;"><font size="2"> Потім Нечаєв влаштувався вчителем у Сергіеевское парафіяльне училище і вольнослужащім до Петербурзького Університет. І майже відразу намагався організувати студентське бунтівне суспільство, але не вийшло, і він змушений був тікати за кордон.</font></div>
<div style="text-align: left;"><font size="2"> Навесні 1869 він у Женеві знайомиться з М.А. Бакуніним і А.І. Герценом , які неоднозначно поставилися до амбіційного Нечаєву . Спільно з Бакуніним він видає серію революційних маніфестів і « Катехізис революціонера» .</font></div>
<div style="text-align: left;"><font size="2"> Наприкінці літа того ж року він повертається до Росії і організовує таємне товариство « Народна розправа» . Тут панувала жорстка диктатура. Нечаєв умів підпорядкувати своїй волі. Коли студент Іван Іванов посмів не підкоритися , Нечаєв організував його вбивство.</font></div>
<div style="text-align: left;"><font size="2"> Після цього він знову втік з країни . Перебуваючи за межами батьківщини, Нечаєв продовжив видавати журнал «Народна Розправа ». У журналі він змальовував суспільство , кероване таким собі комітетом , склад якого нікому не відомий , а решта населення країни працює якомога більше , споживаючи якомога менше. Праця на благо суспільства є обов'язковим.</font></div>
<div style="text-align: left;"><font size="2"> Амбіції і принципи Нечаєва з часом відштовхують його від Герцена і Бакуніна , і він залишається один. У 1872 році був спійманий швейцарською владою і переданий Росії . У 1873 році був засуджений на 20 років каторжних робіт , але за особистою вказівкою імператора його помістили довічно в одиночну камеру Петропавлівської фортеці.</font></div>
<div style="text-align: left;"><font size="2"> Помер Сергій Нечаєв (21 листопада ) 3 грудня 1882 в Петербурзі.</font></div>
<div style="text-align: left;"> </div>
<div style="text-align: left;">
<div style="text-align: center;"><font size="2">1852</font></div>
<div style="text-align: center;"><font size="2">Вільям Рамзай - англійський хімік , Нобелівський лауреат</font></div>
<div> </div>
<div><font size="2"><img align="left" alt="" src="/avatar/Kalendar4/1307.jpg" /> Вільям Рамзай за роботою Вільям Рамзай народився в Глазго 2 жовтня 1852 . Освіту здобув у рідному місті - навчався в академії , а потім продовжив вивчення хімії в університеті.</font></div>
<div><font size="2"> Його наукові інтереси були досить різноманітні. Перші роботи Рамзая були присвячені молекулярної фізики . Дисертацію він захищав про властивості толуолових і нітротолуолових кислот. Винайшов мікроваги для вимірювання дуже легких об'єктів і оригінальний спосіб вимірювання молекулярної ваги рідини. Пізні роботи були присвячені радіоактивним перетворенням елементів . Але знаменитий він саме за вивчення газів.</font></div>
<div><font size="2"> У 1894 році Рамзай відвідав лекцію Лорда Релея , на якій той згадав , що помітив відмінності у властивостях азоту , виділеного з повітря та азоту , отриманого хімічним шляхом. Рамзай був так зацікавлений цим парадоксом , що зайнявся дослідженнями.</font></div>
<div><font size="2"> Незабаром він з'ясував , що у складі повітря знаходиться газ, не виявляє ніякої хімічної активності , але , тим не менш , що впливає на його фізичні властивості . Рамзай назвав цей газ аргоном . Пізніше він також відкрив ксенон , неон і криптон . Йому вдалося виділити в чистому вигляді гелій , який спостерігали в сонячному спектрі , але до цього ніколи не виявляли на землі.</font></div>
<div><font size="2"> Саме за ці дослідження в 1904 йому присудили Нобелівську премію. А шістьма роками пізніше йому вдалося відкрити ще один інертний газ - радон.</font></div>
<div> </div>
<div><font size="2">Вільям Рамзай помер 23 липня 1916 у віці 63 років у Хай- Уіком ( Англія).</font></div>
</div>
<div style="text-align: left;"> </div>
<div style="text-align: center;"><font size="2" style="font-size: 10pt;">1869 </font></div>
<div style="text-align: center;"><font size="2" style="font-size: 10pt;">Махатма Ганді, один із керівників та ідеологів національно-визвольних рухів Індії .</font></div>
<div style="text-align: center;"> </div>
<div><font size="2"><img align="left" alt="" src="/avatar/Kalendar4/Portrait_Gandhi.jpg" /> Мога́ндас Кара́мчанд Га́нді (ґуджараті મોહનદાસ કરમચંદ ગાંધી, гінді मोहनदास करमचंद गांधी, МФА: [moːˈɦəndaːs kəˈɾəmtʂənd ˈɡaːndʱiː] Аудіо вимоваопис файлу, Магатма Ґанді) (* 2 жовтня 1869 — † 30 січня 1948) — один із керівників та ідеологів національно-визвольних рухів Індії. Його філософія ненасилля вплинула на національні та міжнародні рухи прихильників мирних змін.</font></div>
<div>
<div><font size="2">Біографія</font></div>
<div><font size="2">Ранні роки</font></div>
<div><font size="2">Прізвище «Ганді» перекладається як «бакалійник», тобто продавець прянощів. Саме до цієї касти з варни вайш'їв і належав Мохандус.</font></div>
<div><font size="2">Народився 2 жовтня 1869 року в місті Порбандар. Був шостою дитиною в сім'ї.</font></div>
<div><font size="2">Батько Ганді (Карамчанд Ганді) був міністром у декількох князівствах півострова Катхіявар. Ґанді ріс у родині, де дотримувалися звичаїв індуїстської релігії, що не могло не вплинути на формування його світогляду. Карамчанд та його дружина Путлібай (мати Моханадаса) належали до найбільш ортодоксального вішнуїстського напряму в індуїстській релігії, вони не вживали алкоголю, м'яса, не палили тютюн.</font></div>
<div><font size="2">Коли Мохандасу було сім років, у його батька виник конфлікт з британським агентом у Порбандарі. Карамчанд позбувся своєї посади, проте князь сусіднього Раджкота негайно запропонував йому аналогічне місце. Родина Ганді переїхала до цього міста, де Мохандас пішов до початкової, а згодом і до середньої школи. Майбутній лідер нації не вирізнявся якимись помітними успіхами в навчанні, був дуже несміливим і уникав товариства інших дітей.</font></div>
<div><font size="2">У 13 років Мохандас одружився зі своєю ровесницею Кастурбай. У подружжя було четверо синів: Харілай (1888–1949), Манілай (28 жовтня 1892–1956), Рамдас (1897–1969) і Девдас (1900–1957). Представники сучасної індійської сім'ї політиків Ганді до числа їхніх нащадків не належать. Від старшого сина Харілая Ганді відмовився. За його свідченням, він пив, вів розпусне життя і залазив у борги. Кілька разів Харілай міняв релігію, помер від сифілісу. Всі інші сини були послідовниками батька та активістами його руху за незалежність Індії. Девдас також відомий своїм шлюбом з Лакша — дочкою Раджаджі, одного з керівників Індійського національного конгресу і гарячого прихильника Ганді та індійського національного героя. Однак Раджаджі належав до варни брамінів, а міжварнові шлюби суперечили релігійним переконанням Ганді. Проте в 1933 році батьки дали Девдасу дозвіл на шлюб.</font></div>
<div><font size="2">Навчання в Англії</font></div>
<div><font size="2">4 вересня 1888 року вісімнадцятирічний Ганді відплив з Бомбея в Лондон на навчання, де через 3 роки отримав диплом баристера (адвоката). Він не лише удосконалив свою англійську, а й вивчив ще французьку мову, в Лондонському університеті та Школі права опановував юридичні та природничі науки. Молодий Ганді досконало опанував уміння одягатися по-європейському та поводитися в товаристві, навіть брав уроки європейських музики і танців. Як не дивно, тільки в Англії і в англійському перекладі Ганді ознайомився зі священними книгами індуїзму. Величезне враження справила на нього книга «Світло Азії», присвячена буддизму. Він читав також Коран, Старий і Новий заповіти християн.</font></div>
<div><font size="2">Південна Африка</font></div>
<div><font size="2">Одержавши 1891 року юридичну освіту в Англії, Ґанді до 1893 року трудився адвокатською практикою в Бомбеї, де не здобув значних успіхів через те, що не був знайомий з традиційним індійським та мусульманським правом, а також через власну чесність (юридична система Британської Індії була тоді наскрізь корумпованою) та сором'язливість.</font></div>
<div><font size="2">У 1893 році за запрошенням старшого брата переїжджає у південноафриканську провінцію Наталь. 1893–1914 служив юрисконсультом ґуджаратської торговельної фірми в Південній Африці. Тут Ґанді очолив боротьбу проти расової дискримінації та утиску індійців, організовував мирні демонстрації, писав петиції до уряду. У 1894 році заснував Індійський конгрес Наталю і розпочав боротьбу за надання індійцям рівних громадянських прав з південноафриканськими білими. В результаті південноафриканським індійцям удалося домогтися скасування деяких дискримінаційних законів.</font></div>
<div><font size="2">1904 року Ганді полишив свою адвокатську практику, яка приносила чималий прибуток, купив ферму Фенікс поблизу Дурбана, де й оселився разом із сім'єю та однодумцями. Його приваблювало скромне життя та занурення в релігію. Він читав релігійні тексти, завів листування з Львом Толстим. Ця ферма стала прототипом ашрамів (осередків), які він згодом закладав по всій Індії.</font></div>
<div><font size="2">У Південній Африці Ґанді виробив тактику ненасильницького опору (сатьяґраги). Під час другої англо-бурської (1899–1902) та англо-зулуської (1906) війн Ґанді створив санітарні загони з числа індійців для допомоги англійцям, хоча, за його власним визнанням, вважав за справедливу боротьбу бурів і зулусів; свої дії він розглядав як доказ лояльності індійців до Британської імперії, що, на думку Ґанді, мало переконати англійців надати Індії право на самоврядування. Першою масовою кампанією сатьяграхи став знаменитий марш на Трансвааль, який відбувся 13 листопада 1913 року.</font></div>
<div><font size="2">Уряд Наталю запропонував 1906 року запровадити обов'язкову реєстрацію всіх індійців. Ганді скликав масові збори індійців у театрі Імперіал у Йоганнесбурзі, які різко виступили проти принизливої реєстрації. Ганді попередив, що боротьба буде тривалою та виснажливою. Переговори спершу не дали наслідків, так само, як і поїздка Ганді до Англії. Лише наприкінці наступного року було досягнуто компромісу — індійцям дозволили реєструватися добровільно. Колоніальна адміністрація не вибачила Ганді його перемоги — 1908 року його було вперше запроторено до в'язниці. Потім він неодноразово сидів у тюрмі і в Африці, і в Індії, а тим, хто хотів стати його послідовником, завжди ставив запитання: «Чи готові ви до ув'язнення?»</font></div>
<div><font size="2">Боротьба за незалежність Індії</font></div>
<div><font size="2">Після повернення на батьківщину (січень 1915 року) Ганді зблизився з партією Індійський національний конгрес і незабаром став одним із лідерів національно-визвольного руху Індії, ідейним керівником Конгресу. Після Першої світової війни Ганді та його послідовники виступають на велелюдних мітингах із закликами до боротьби проти англійського панування. Цю боротьбу Ґанді обмежував винятково ненасильницькими формами, засуджуючи будь-яке насильство з боку революційного народу.</font></div>
<div><font size="2">Така позиція Ганді відповідала інтересам індійської буржуазії, і партія Індійський національний конгрес підтримала її повністю. В 1919–1947 Національний конгрес під керівництвом Ганді перетворився на масову національну організацію, що мала підтримку народу. Залучення мас у національно-визвольний рух є великою заслугою Ґанді й джерелом його величезної популярності.</font></div>
<div><font size="2">Під час Другої світової війни Ганді проголосив, що Індія не може брати участі у війні за свободу в той час, коли самій Індії у свободі відмовлено. В цей час він розпочав кампанію «Quit India» («Полишіть Індію»). Це призвело до насильства й масових арештів. Самого Ганді заарештовано 9 серпня 1942 року й він провів під арештом два роки. За ці два роки Ганді пережив дві важкі втрати: померла його дружина та відданий секретар Магадев Десаї.</font></div>
<div><font size="2">Ганді був противник роз'єднання Британської Індії за релігійною ознакою на суверенні індуську та мусульманську держави. Саме тому, присвятивши життя боротьбі за сварадж, тобто самостійність батьківщини, він відмовився брати участь у церемонії першого піднесення прапору незалежної Індії в Делі. Коли після розділу країни розпочалися масові конфлікти між індусами та мусульманами, 13 січня 1948 року Ґанді оголосив голодування до смерті з вимогою припинити кровопролиття. В результаті, завдяки закликам та зусиллям лідерів обох релігійних громад насильство вдалося вгамувати. Як один із кроків на шляху до припинення ворожнечі уряд Індії дав гарантії виплати Пакистану обіцяних при поділі 550 млн. рупій, що викликало обурення в середовищі радикально настроєних індусів.</font></div>
<div><font size="2">Вбивство</font></div>
<div><font size="2">Перший замах на життя Магатми Ганді відбувся 20 січня 1948 року, через два дні після того, як він припинив голодування. Він звертався до віруючих з веранди свого будинку в Делі, коли біженець з Пенджабу на ім'я Маданлал кинув у нього саморобну вибухівку. Пристрій розірвався за кілька кроків від Ганді, але ніхто не постраждав. Індійський уряд, стривожений цим інцидентом, наполягав на посиленні особистої охорони Ганді, але він не хотів навіть слухати. «Якщо мені судилося загинути від кулі божевільного, я зроблю це із посмішкою». На той момент йому було 78 років.</font></div>
<div><font size="2">30 січня 1948 Ганді прокинувся на світанку і взявся за роботу над проектом конституції, який треба було представити конгресу. Весь день пішов на обговорення з колегами майбутнього основного закону країни. Настав час вечірньої молитви, і в супроводі своєї племінниці він вийшов на галявину перед будинком.</font></div>
<div><font size="2">Як завжди, зібралася юрба, що бурхливо вітала «батька нації». Прихильники його вчення кинулися до свого кумира, намагаючись, за стародавнім звичаєм, доторкнутися до ніг Магатми. Скориставшись метушнею, Натхурам Ґодсе наблизився до Ганді і тричі вистрілив у нього. Перші дві кулі пройшли наскрізь, третя застрягла в легенях поблизу серця. Помираючий Магатма, підтримуваний з обох боків племінницями, прошепотів: «О, Рама! О, Рама!» (гінді हे ! राम) (ці слова написані на меморіалі, спорудженому на місці пострілу). Потім показав жестом, що прощає вбивцю, після чого помер на місці. Це сталося о 17 годині 17 хвилин.</font></div>
<div><font size="2">Ґодсе намагався покінчити життя самогубством, але в цей момент на нього кинулися люди, щоб розправитися з ним на місці. Однак охоронець Ганді врятував убивцю від розгніваної юрби і передав його до рук правосуддя. Незабаром влада з'ясувала, що вбивця діяв не сам. Була розкрита антиурядова змова. Перед судом постали вісім підозрюваних, кожного з яких визнали винним у вбивстві. Двох засудили до смертної кари і повісили 15 листопада 1949 року. Решта змовників отримали тривалі терміни ув'язнення.</font></div>
<div><font size="2">30 січня 2008, у 60-у річницю з дня загибелі Ганді, частина його праху була розвіяна над морем на мисі Коморін, південного краю півострова Індостан.</font></div>
<div><font size="2">Погляди та впливи</font></div>
<div><font size="2">Ґанді сповідував індуїзм, одначе вважав за спільні етичні позиції індуїзму, ісламу та християнства. Він сповідував агімсу: релігійно-етичний принцип ненасильства, що ставить вимогу не завдавати болю та зла будь-яким живим істотам. Індуси вірять, що у своєму житті людина має пройти 4 стадії. Одна з них — брагмачар'я, життя учня, коли людина замість марнувати час на земні насолоди, має спрямувати свої сили на осягнення духовних істин та виховання духовних цінностей. Ґанді розпочав брагмачар'ю на 36-му році життя. Основним принципом свого життя він уважав сатья, прихильність правді. Йому належить вислів: «Правда — це Бог».</font></div>
<div><font size="2">Політичні погляди Ґанді були близькі до анархізму. Його політичним ідеалом, що описано в праці «Гінд Сварадж», була демократична держава з мінімальними функціями центрального урядового апарату. Така держава складалася б із численних малих самоврядних громад, панчаятів, що сконцентрували б основну політичну владу. Центральна влада мала б бути наділеною переважно повноваженнями в галузі безпеки. Ґанді виступав за деіндустріалізацію суспільства, повернення до переважно аграрної економіки, що, на його думку, мало стати запорукою справжньої, а не удаваної, демократії. Жителі держави мали б бути рівні в політичних та громадянських правах, зокрема незалежно від статі, а кастовий поділ мав опинитися поза законом. Саме такою він мріяв бачити Індію, одначе наполягав на мирному, безкровному шляху до свого політичного ідеалу, як на його невід'ємній частині.</font></div>
<div><font size="2">Своїм політичним наступником Ґанді називав Джавагарлала Неру, майбутнього першого прем'єр-міністра незалежної Індії, політичні погляди якого відрізнялися від поглядів самого Ґанді нахилом у бік соціалізму. Хоча на певних етапах симпатії Ґанді були на боці іншого, консервативнішого діяча Індійського національного конгресу на ім'я Валлабхаї Патель.</font></div>
<div><font size="2">Ґанді і Толстой</font></div>
<div><font size="2">Ганді познайомився з філософією Льва Толстого, коли прочитав його книги. У своїй біографії він говорив про те, що коли вперше йому до рук потрапили книги письменника, його це настільки вразило, що всі інші книги здалися йому «нікчемними в порівнянні з незалежністю думки, глибокою моральністю і щирістю Толстого». Пізніше він говорив: «Три сучасника сильно на мене вплинули: Райчандбай своїм безпосереднім спілкуванням зі мною, Толстой своєю книгою „Царство боже всередині вас" і Рескін своєю книгою» У останньої межі". В одному з листів Толстой в 1910 писав Ганді: «… ваша діяльність в Трансваалі, як нам здається на кінці світу, є справа найцентральніша, найважливіше з усіх справ, які робляться тепер у світі, і участь у якій неминуче візьмуть не тільки народи християнського, але всього світу».</font></div>
<div><font size="2">Вшанування та значення</font></div>
<div><font size="2">Політичну філософію Могандаса Ґанді не забуто після його трагічної смерті. Його прямі послідовники розвивали в Індії політичне вчення «ґандизм», також життя та погляди Ґанді стали натхненними для визвольного руху чорношкірих американців, боротьби Африканського національного конгресу проти апартеїду в Південній Африці та демократичних революцій у Європі.</font></div>
<div><font size="2">Великий вплив мали ідеї Ганді на світогляд борця за права людини Мартіна Лютера Кінга, співачки Джоан Баез, норвезького вченого Югана Гальтуна, що заснував такі галузі наукових досліджень, як конфліктологія та вивчення миру.</font></div>
<div><font size="2">Видатний індійський письменник, лауреат Нобелівської премії Рабіндранатх Тхакур назвав Ґанді «Магатмою», що означає «Велика душа» (гінді महात्मा, məhatma; з санскриту, mahātmā: — велика душа). Під цим ім'ям він і увійшов до світової історії. Але сам Ґанді цього пафосного імені не любив і не хотів, щоб його так називали.</font></div>
<div><font size="2">Альберт Ейнштейн висловився про Магатму Ганді:</font></div>
<div><font size="2">«Моральний вплив, який справив Ганді на мислячих людей, є набагато сильнішим, ніж здається можливим у наш час із його надлишком насильства і грубої сили. Ми вдячні долі, що подарувала нам такого блискучого сучасника, що є дороговказом для наступних поколінь... Можливо, наступні покоління просто не повірять, що така людина зі звичайної плоті та крові ходила по цій грішній землі»</font></div>
<div><font size="2">Загалом Ганді дванадцять разів висувався на Нобелівську премію миру, останнього разу незадовго до смерті в 1948 році. Оскільки премія не присуджується посмертно, Нобелівський комітет вирішив не присуджувати того року жодної премії.</font></div>
<div><font size="2">2 жовтня — у день народження Магатми Ґанді — за резолюцією Генеральної Асамблей ООН від 15 червня 2007 відзначається Міжнародний день ненасильства. В Індії Ганді вважається національним героєм, другого жовтня відзначається національне свято Ґанді-Джаянті. Так само пам'ятним днем у Індії є 30 січня — день смерті Ганді. З ім'ям Ганді пов'язане щорічне святкування Дня Незалежності 15 серпня.</font></div>
<div><font size="2">У Делі, на місці кремації Магатми Ганді у 1948 році встановлений меморіал під назвою Радж-Ґхат.</font></div>
<div><font size="2">У Нью-Делі діє музей Ганді, що називається «Ганді Смріті».</font></div>
<div><font size="2">З 1995 року індійським урядом заснована Міжнародна премія миру імені Ганді.</font></div>
<div><font size="2">Ще 1924 року французький письменник Ромен Роллан присвятив Ганді однойменну книгу «Магатма Ганді».</font></div>
<div><font size="2">1980 року Філіп Ґлас написав присвячену Ганді оперу Сатьяграха.</font></div>
<div><font size="2">Біографії Ганді присвячено кінофільм 1982 року Ганді режисера Річарда Аттенборо. Проте на думку Салмана Рушді цей фільм є аісторичним способом творення святих за західним зразком. На думку Рушді, перетворюючи Ганді на міф, випускають з уваги справжню людину.</font></div>
<div><font size="2">У 2007 році знятий фільм "Ганді, мій батьку" про складні стосунки Ганді з сином Харілаєм.</font></div>
<div><font size="2">Увіковічнення пам'яті</font></div>
<div><font size="2">Радж-Ґхат</font></div>
<div><font size="2">Меморіал Махатма Ганді. В рамках святкування дня незалежності Індії, в 1997році було прийнято рішення про створення меморіалу Махатма Ганді в США.[2]</font></div>
<div><font size="2">Пам'ятники і меморіали, присвячені Махатмі Ганді, є у багатьох містах світу: Нью-Йорк, Атланта, Сан-Франциско, Пітермаріцбург, Москва, Гонолулу, Лондон, Алма-Ата, Душанбе та ін. Цікаво, що майже всі скульптури зображають Ганді в похилому віці, який іде босий та спирається на костур. Цей образ частіш за все асоціюється зі знаменитим індусом.</font></div>
<div><font size="2">В честь М. Ганді випущено поштові марки багатьох держав світу.</font></div>
<div> </div>
<div>
<div style="text-align: center;"><font size="2">1882</font></div>
<div style="text-align: center;"><font size="2">Борис Шапошников - радянський державний діяч , військовий теоретик , маршал Радянського Союзу</font></div>
<div style="text-align: center;"> </div>
<div><font size="2"><img align="left" alt="" src="/avatar/Kalendar4/5365.jpg" /> Шапошников Борис Михайлович Борис Михайлович відзначається у військовій історії як видатний військовий теоретик, талановитий практик, добре знає оперативно- стратегічні питання. Він - автор військово-історичних і військово - теоретичних праць, які зробили великий вплив на розвиток радянської військової науки.</font></div>
<div><font size="2"> Борис Михайлович Шапошников народився ( 20 вересня) 2 жовтня 1882 </font></div>
<div><font size="2">в південно- уральському місті Златоуст, в сім'ї службовця. Закінчивши Московське військове училище і Миколаївську академію Генерального штабу, він з 1901 року служив у царській армії на командних і штабних посадах. Під час Першої світової війни показав добре знання тактики, проявив особисту відвагу, відзначився у багатьох битвах і успішно просувався по службових сходах.</font></div>
<div><font size="2"> У 1918 році Шапошникова демобілізували, і він одним з перших офіцерів старої армії добровільно вступив до лав Червоної Армії. Під час громадянської війни Борис Михайлович розробив всі основні директиви і накази фронтам і арміям, брав участь у розробці планів операцій по розгрому Юденича, Денікіна, панської Польщі, Врангеля.</font></div>
<div><font size="2"> Після війни Борис Михайлович служив у Штабі РККА, командував військовими округами і в 1930 році був прийнятий в партію без кандидатського стажу, ставши одним з головних радників Сталіна з військових питань. Борис Михайлович, поряд з Рокоссовским, користувався повагою Вождя народів і одним з небагатьох, до кого той звертався по імені та по батькові.</font></div>
<div><font size="2"> У 1932-1935 роках Шапошников був керівником і професором Військової академії ім. М.В.Фрунзе, де він багато зробив для підготовки командних кадрів. Тричі він очолював Генеральний штаб (його ще називають «Патріархом» Генштабу ), а в 1940 році Шапошникову було присвоєно звання Маршала Радянського Союзу.</font></div>
<div><font size="2"> Він вніс значний внесок в теорію і практику будівництва Збройних сил СРСР, в їх зміцнення і вдосконалення, багато й успішно працював над розвитком військової науки, над узагальненням бойового досвіду минулих воєн.</font></div>
<div><font size="2"> У найбільш відомій своїй праці « Мозок армії» ( 1929) Шапошников розкрив особливості керівництва армією , дав чітке уявлення про роль, функції та структуру Генштабу. Правильність його висновків підтвердила Велика Вітчизняна війна. За безпосередньої участі Маршала були розроблені найважливіші операції радянських військ у 1941-1942 роках.</font></div>
<div><font size="2"> Шапошников був нагороджений трьома орденами Леніна, двома орденами Червоного Прапора, орденом Суворова 1 -го ступеня, двома орденами Червоної Зірки, медалями « ХХ років РСЧА » і «За оборону Москви », а також орденами і медалями за службу в царській армії.</font></div>
<div><font size="2"> Помер Борис Михайлович Шапошников 26 березня 1945 в Москві і був похований біля Кремлівської стіни на Красній площі.</font></div>
</div>
</div>
<div> </div>
|
