| Меню сайту |
| Категорії розділу | ||||||||
|
| Наше опитування |
| Статистика |
Онлайн всього: 1 Гостей: 1 Користувачів: 0 |
21:52 4 грудня - Дні історії | |
771
Після смерті брата 27-літній Карл Великий став одноосібним правителем Франкського королівства.
 Карл І Вели́кий (нім. Karl der Große, лат. Carolus Magnus, фр. Charlemagne, 2 квітня 747 — 28 січня 814, Аахен) — король франків (768–814), король Ломбардії (лангобардів) (з 774), імператор Заходу (800–814), представник династії Каролінгів.На кайзерський престол його коронував 25 грудня 800 року Папа Лев III у Римі. Прізвище «Великий» здобув ще за життя. Карл Великий вшановується як засновник двох держав — Німеччини та Франції.
Слов'янське слово «король» («kral» — чеською, «król» — польською) походить від його імені. Сузір'я Великий Віз німецькою мовою називається «Карлів Віз» (нім. Karlswagen).
Син Піпіна Короткого, брат Берти, матері Роланда, короля франків, з 768 року керував разом з братом Карломаном, а після його смерті (771) — одноосібно. Серією вдалих війн зміцнив і надзвичайно розширив державу Франків, оволодівши більшою частиною території сучасної Західної Європи. Засновник династії Каролінгів, його шановано у Франції та Німеччині як засновника національної монаршої династії.
28 липня 754 року Карл разом з братом Карломаном був помазаний на царство в церкві Сен-Дені Папою Стефаном II, а після смерті Піпіна вступив разом з братом на престол. Згідно з розподілом з братом батьківської спадщини, Карл отримав у володіння землі у формі великого півмісяця, що йде від Атлантичної Аквітанії до Тюрінгії, через більшу частину Нейстрії і Австразії, через Фріз і Франконію і з усіх боків охоплює володіння брата Карломана. Резиденцією Карла був Нуайон. Брати не ладнали між собою, незважаючи на відчайдушні намагання їхньої матері, Бертради, зблизити їх, всупереч усім і всьому. Порозуміння між ними зберігалося великими зусиллями, бо багато хто з оточення Карломана намагався посварити братів, і навіть довести справу до війни. Коли 769 року один з сеньйорів з південного заходу на ім'я Гунольд (можливо, це був син Вайфара) підняв на повстання західних аквітанців і гасконских басків, Карл був змушений самостійно вирушити на придушення заколоту, тому що Карломан відмовився приєднатися до нього зі своїм військом. Але, попри це, Карл рішуче продовжував задуманий похід і своєю завзятістю і твердістю добився всього, чого бажав. Він примусив Гунольда втікти до Гасконі. Не залишаючи його там в спокої, Карл перейшов річку Гаронна і добився у герцога Лупа гасконського видачі втікача.
Побоюючись змови між Карломаном і королем лангобардів Дезідеріо, Карл вирішив випередити події. Він не тільки зблизився зі своїм кузеном герцогом Баварії Тассілоном, який, зберігаючи вірність традиціям свого роду, став зятем лангобардського короля, але і сам 770 року, за порадою матері Бертради одружився на дочці Дезидерія Дезідерате, відставивши на другий план свою законну дружину Гімільтруду (яка вже встигла народити йому сина Піпіна). Конфлікт міг розгорітися неабиякий, однак у грудні 771 року Карломан помер. Карл залучив на свою сторону деяких найбільш близьких до Карломана діячів і захопив спадщину брата. Його невістка Герберга і племінник Піпін, який народився 770 року, знайшли притулок у Дезидерія.
На прохання папи Адріана І 774 року вдерся до Італії і скинув короля лангобардів Дезидерія, після цього підтвердив дарунок від батька Піпіна ІІІ Папської області й узяв під свій захист церковну державу.
Вже 788 року захопив Баварію і для безпеки держави заснував кілька прикордонних марок. Після успішної боротьби з арабами заснував Іспанську марку від Піренеїв до річки Ебро. Довгих 30 років на східних кордонах вів боротьбу із саксами, це коштувало його 18 переможних битв, поки Карл зумів узяти їх під свою владу.
Імператор
25 грудня 800 року в Римі Папа Римський Лев ІІІ коронував Карла на імператора. Ширив християнство, провадив адміністративні й військові реформи, сприяв торгівлі, зародженню європейської науки, мистецтву й письменству, збираючи до своєї столиці, міста Аахен, науковців із цілої Європи. Період правління Карла Великого серед істориків культури отримав назву Каролінзького Відродження.
Карлів авторитет сягав далеко за межі його держави. Щоб запобігти боротьбі за владу між нащадками, не дозволяв дочкам вступати в законний шлюб. Його владу успадкував єдиний син Людовик Благочесний (778–840). Карла Великого поховано в кафедральному соборі Аахена.
Особистість і зовнішність Карла
За свідченням біографа Карла Ейнхарда, Карл був дуже високим (майже семи футів на зріст), міцно складеним, схильним до повноти. Його обличчя відрізняв довгий ніс і великі, живі очі. У нього було довге світле волосся. Голос Карла був незвичайно високим для такого значного чоловіка. З роками король почав кульгавити. Прижиттєвих портретів Карла не збереглося, і багато художників зображували його згідно зі своєю фантазією, використовуючи лише деякі риси з цього опису. Хоча багато хто вважав опис богатирської статури Карла епічним перебільшенням, ексгумація могили Карла підтвердила правильність опису: довжина скелета склала 192 см.
Король був дуже простий і помірний у своїх звичках. У звичайні дні вбрання його мало відрізнявся від одягу простолюдина. Вина він пив мало і ненавидів пияцтво. Обід його в будні складався всього з чотирьох страв, не рахуючи жаркого, яке самі мисливці подавали прямо на рожнах, і яке Карл вважав за краще будь-якої іншої страви. Під час їжі він слухав музику або читання. Його займали подвиги стародавніх, а також твір святого Августина «Про град Божий». Після обіду в літній час він з'їдав кілька яблук і випивав ще один кубок, потім, роздягшись догола, відпочивав дві-три години. Вночі ж він спав неспокійно: чотири-п'ять разів прокидався і навіть вставав з ліжка. Під час ранкового одягання Карл приймав друзів, а також, якщо була термінова справа, яку без нього важко було вирішити, вислуховував спірні сторони і виносив вирок. У цей же час він віддавав розпорядження своїм слугам і міністрам на весь день. Був він красномовний і з такою легкістю висловлював свої думки, що міг зійти за ритора. Не обмежуючись рідною мовою, Карл багато працював над іноземними мовами і, між іншим, оволодів латинською мовою настільки, що міг висловлюватися на ній, як на рідній мові; по-грецьки більше розумів, ніж говорив. Старанно займаючись різними науками, він високо цінував вчених, виявляючи їм велику повагу. Він сам навчався граматиці, риториці, діалектиці та особливо астрономії, завдяки чому міг майстерно обчислювати церковні свята і спостерігати за рухом зірок. Він не вмів читати і тому йому читали слуги. Він був дуже освіченою людиною. Намагався він також писати і з цією метою постійно тримав під подушкою дощечки для письма, щоб у вільний час привчати руку виводити букви, але праця його, занадто пізно розпочата, мала мало успіху. Церкву він в усі роки глибоко шанував і свято дотримувався усіх обрядів.
1563 — завершився Тридентський собор Католицької Церкви, який з перервами засідав протягом 18 років.
1638 — після поразки козацького повстання під проводом Я. Остряниці і Д. Гуні козацька рада ухвалила в урочищі Маслів Став «Ординації Війська Запорізького реєстрового».
1674 — французькі єзуїти заснували місто Чикаго (тепер США).
1735 — будівля на Даунінг Стріт, 10 у Лондоні стала офіційною резиденцією британського прем'єр-міністра і має цей статус досі.
1791 — вийшов перший номер найстарішої недільної газети Британії Observer.
1808 — Наполеон скасував Інквізицію в Іспанії.
1918 — президент США Вудро Вільсон відплив до Європи для участі у Версальській мирній конференції. Це перший випадок, коли найвища посадова особа Штатів виїхала за межі країни.
1925 — у Харкові вийшов друком перший номер газети «Комсомолець України» (з 1943 р. — «Молодь України»).
1938 — у Хусті відбувся І з'їзд «Карпатської Січі», воєнізованої організації, створеної на Закарпатті членами ОУН.
1939 — Президія Верховної Ради СРСР ухвалила указ про розмежування областей між УРСР і БРСР, за яким Україна втратила Берестейщину
1939 — указом Президії Верховної Ради СРСР у складі України були створені Львівська, Дрогобицька, Станіславська, Тернопільська, Волинська та Рівненська області.
1941 — у Москві підписано радянсько-польську декларацію про дружбу та взаємодопомогу, чим лондонський еміграційн—й уряд фактично визнав радянську окупацію Західної України та Західної Білорусі у вересні 1939 року
1941 — у Семипалатинську (Казахстан) розпочав творчу діяльність евакуйований із Києва український академічний драматичний театр імені І.Франка.
1946 — у Москві на заводі малолітражних автомобілів (згодом АЗЛК) зібрали перший легковий автомобіль, «Москвич-400».
1963 — у Чернігові запустили першу чергу камвольно-суконного комбінату (тоді найбільшого в СРСР)
1970 — Президія Верховної Ради СРСР видала указ про нагородження міста Харків орденом Леніна
1979 — відкрита станція Київського метрополітену «Піонерська» (сучасна «Лісова»).
1987 — поновив роботу 3-й енергоблок Чорнобильської АЕС.
1987 — Рада Міністрів СРСР ухвалила постанову «Про обмеження прописки кримських татар у ряді населених пунктів Кримської області та Краснодарського краю».
1989 — Генеральна Асамблея ООН схвалила Міжнародну конвенцію про боротьбу з вербовкою, використанням, фінансуванням і навчанням найманців.
1989 — у Москві керівники Болгарії, Угорщини, НДР, Польщі та СРСР засудили введення їхніх військ до Чехословаччини в серпні 1968 р.
1991 — незалежність України визнала Литва і Латвія.
1992 — IV Всеукраїнський з'їзд Народного Руху України перетворив НРУ на політичну партію, а її головою обрав В'ячеслава Чорновола
1995 — компанії Netscape і Sun у співробітництві ще з десятком софтверних вендорів анонсували створення мови програмування JavaScript, призначеної для перетворення традиційних статичних вебсторінок в динамічні інтерактивні документи, здатні більш повно задовільнити інтереси користувачів інтернету.
1996 — з мису Канаверал запущено автоматичну космічну станцію Mars Pathfinder, яка 4 червня 1997 року доправила на поверхню Марса спеціальний самохідний пристрій для збирання зразків марсіанського ґрунту
1997 — в Оттаві 125 країн підписали Конвенцію про заборону застосування, накопичення запасів, виробництва і передачі протипіхотних мін і про їх знищення. Серед країн, що відмовилися підписати цей документ, були Китай, Росія, США
2007 — головою Верховної Ради України обрали представника НУ-НС Арсенія Яценюка (перед тим — міністра закордонних справ України)
| |
|
| |
| Всього коментарів: 0 | |
| Вхід на сайт |
| Пошук |
| Календар |
| Друзі сайту |
