Сайт з предмета ЗАХИСТ ВІТЧИЗНИ 
Понеділок, 20.11.2017, 05:06

Вітаю Вас Гість | RSS
Головна | Реєстрація | Вхід

МЕНЮ НАШОГО САЙТА
Оголошення [27]
Інформація про дати та терміни проведення міропріємств
ЛЮДИ ТА ДАТИ У ВІЙСЬКОВІЙ ТА СВІТОВІЙ ІСТОРІЇ [1200]
Визначні військові дати та події Дні народження Дні смерти
Робота Хмельницького методоб'єднання [2]
Всі матеріали з роботи методичного об'єднання викладачів предмета "Захист Вітчизни"
Робочі питання методичного об'єднання [7]
Тут можна переглянути корисну інформацію з роботи методичного об'єднання викладачів "Захисту Вітчизни"
Військово-спортивна робота [11]
Матеріали змагань, результати, план проведення, сценарії.
7 фактів ПРО [2]
З історичних довідок
Поздоровлення [23]
Привітання зі святами, визначними датами
КОРИСНІ ПОРАДИ [2]
Завжди у людини виникають різні питання. Спорбуємо їх вирішити!?

Для нас це важливо
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 321

Форма входу

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Головна » 2017 » Листопад » 5 » 5 листопада - Дні історії
22:05
5 листопада - Дні історії
1625 
Підписано Куруківську ординацію.
 
  Куру́ківський до́говір 1625 року — угода, укладена коронним польним гетьманом Станіславом Конєцпольським і козацькою делегацією на чолі з кошовим отаманом Війська Запорозького Михайлом Дорошенком 27 жовтня (5 листопада) 1625 року в урочищі Ведмежі Лози біля Курукового озера (неподалік сучасного міста Кременчука) під час повстання Марка Жмайла.
   Передумови
  Влітку 1625 року король Сиґізмунд III Ваза вирішив приборкати «козацьку сваволю», зібрав каральне військо, яке у вересні на чолі з Станіславом Конецпольським вирушило з Бара на Поділлі (його головної квартири) проти козаків.
До коронного війська приєдналися магнати Заславський, Томаш Замойський (воєвода київський, привів 300 людей, 5 гармат), Гаврило Гойський (каштелян київський, з братом і сином, 200 осіб), Станіслав Потоцький (подільський підкоморій), Адам Калиновський (староста брацлавський), Ян Данилович (воєвода руський, 550 осіб), Мацей Лєсньовский (каштелян белзький), князь Вишневецький, Тишкевич, Марцін Казановський (галицький каштелян), Александр Балабан (теребовлянський староста), Якуб Собеський (староста красниставський) зі своїми командами та посполите рушення українських воєводств (загалом біля 30-ти тисяч чоловік).
Прийшовши на південну Київщину, воно почало бої проти повстанців. Місцеві повстанці об'єдналися з запорожцями (налічували приблизно 20 тисяч осіб); очолювані запорізьким гетьманом Марком Жмайлом, чинили жорсткий опір. Після низки важких боїв в урочищі Ведмежі Лози, коли обидві сторони зазнали значних втрат, між королівськими комісарами і козаками було досягнуто компромісу, підписана так звана Куруківська угода.
Переговори почав Станіслав Конецпольський (його військо зазнало великих втрат, подальша боротьба проти повстанців загрожувала поразкою).
Умови угоди
Згідно з угодою:
козацький реєстр збільшувався з 3 до 6 тисяч і мав бути складений протягом шести місяців. Вони мали збиратися для допомоги кварцяному війську в разі потреби:
підвищувалася річна платня реєстровцям за службу до 60 тисяч злотих (крім додаткової плати старшині);
оголошувалася амністія учасникам повстання, за реєстровцями зберігалося право обирати старшого (гетьмана), але його мав затверджувати король чи коронний гетьман Польщі.
Козацькі привілеї були чинними лише на державних (коронних) землях (так званих королівщизнах) і не діяли в маєтках та церковних землях, з яких вони мали виселитися протягом 12 тижнів. Козакам заборонялося вступати в зносини з іноземними державами, робити походи у татарські і турецькі володіння. Гетьман Михайло Дорошенко склав присягу на вірність польській державі й провів демобілізацію козаків. В реєстр попали так звані «статечні», тобто лояльні, заможніші козаки, поза реєстром опинилася козацька «голота» («випищики»), приблизно 40 тисяч чоловік. Вони мали повернутися у попередній стан (селянський чи міщанський), або помиритися з панщиною, проте більшість з них пішла протертим шляхом на Запоріжжя, де Дорошенко розмістив свою залогу з Іваном Кулагою на чолі (1 тисяча чоловік) для боротьби з нереєстровими козаками.
Для забезпечення «порядку» та складання нового реєстру Конєцпольський залишив на Подніпров'ї 15-тисячне військо під начальством Казановського. Воно мало стояти у Києві, Василькові, Трипіллі, Ржищеві, Стайках і Фастові і стояти доти, «покасеста козаки розберутця в 6000», — писали у своїй реляції в Москву путивльські воєводи.
Реєстр склали в призначений термін. Майже одночасно реєстрове військо було поділене на шість полків — Київський, Переяславський, Білоцерківський, Корсунський, Канівський і Черкаський.
Назагал Михайло Дорошенко дбав про те, щоб не виходити поза межі Куруківської угоди, хоча безупинними депутаціями до варшавського сейму старався їх поширити.                                                                                            Гетьман Дорошенко
Сейм 1626 року затвердив Куруківську «ординацію», але практичного значення вона не мала.
Чинність угоди припинено внаслідок козацько-селянського повстання на чолі з гетьманом Тарасом Федоровичем 1630 року.
Наслідки
Одним з найважливіших наслідків Куруківської угоди був остаточний поділ козацтва на дві групи:
реєстрових, заможніх (дуків), за якими визнавалися урядом козацькі права й вольності і які здебільшого дотримувалися угодовської позиції щодо польського уряду;
нереєстрових, «випищиків», що за Куруківською угодою, мусили повернутися в кріпацтво. Їхнім центром стало Запоріжжя. Вони займали непримиренну позицію щодо магнатів, шляхти і всіх польських властей.
 
1813 — Росія й Персія підписали Гюлістанський мирний договір, що закінчив російсько-перську війну 1804–1813 років.
 
1854 
Під час Кримської війни під Інкерманом відбулася битва 
між російськими й англо-французькими військами
 
  Кри́мська війна́ (1853–1856), або Східна війна — війна між Російською Імперією і союзницькими військами Османської імперії, Великої Британії, Франції та Сардинського Королівства за панування на Близькому Сході і Балканах.
Початок війни
У лютому 1853 р. російський імператор Микола І відрядив до Стамбула морського міністра князя Олександра Меншикова. Той зажадав від султана Абд аль-Маджида згоди на протекторат Росії над 12 млн православних жителів його імперії (як того формально вимагав Кючук-Кайнарджійський мирний договір). 
 
  Атака бригади легкої кавалерії 
під Балаклавою 25 жовтня 1854 року 
 у Кримській війні, Вільям Сімпсон, 
       1 березня 1855 року.
 
Султан відмовився, натомість попросив англо-французький флот увійти в протоку Дарданелли, щоб захистити Туреччину від можливої російської агресії. 21 травня обурений Меншиков залишив Стамбул.
У червні Абд аль-Маджид видав фірман, яким офіційно гарантував права та привілеї християн імперії, насамперед православних. Проте, за наказом Миколи І, 82-тисячний російський корпус під командою генерала Михайла Горчакова 21 червня 1853 року форсував річку Прут і захопив Молдавію та Валахію — васальні князівства Османської імперії.
У відповідь на російську окупацію представники Британії, Франції, Пруссії та Австрії зібралися у Відні і прийняли звернення до султана з вимогою дотримуватися всіх попередніх угод щодо православного населення. Султан проігнорував цей заклик і зажадав повернення російських військ за Прут. Цар відмовився, і 4 (16) жовтня Стамбул оголосив Петербургу війну. 8 (20) жовтня Микола І підписав маніфест «Про війну з Оттоманською Портою».
Воєнні дії
Спочатку події розвивалися на користь росіян. Вони розбили турків на Кавказі. Чорноморський флот потопив турецьку ескадру в Синопській бухті (турки втратили майже всі кораблі та 3/4 особового складу). Але 4 січня 1854 р. Британія та Франція ввели свої ескадри в Чорне море й зажадали від Миколи І негайно вивести війська з Молдавії та Валахії.
Микола І відповів відмовою. Відтак Британія та Франція офіційно оголосили Росії війну. Досі нейтральна Австрійська імперія теж висунула Росії ультиматум про вивід її військ із Молдавії та Валахії. Згодом до англо-французької коаліції приєдналося Сардинське королівство. Росія опинилася в повній політичній ізоляції.
Зимовий час дозволив туркам з Тулчі 10 січня 1854 влаштувати гарматну батарею на о. Чатал в гирлі Дунаю. Тульча була зайнята російськими військами 12 лютого 1854, втрати російських військ сягали від 400 до 750 осіб на добу.
У червні 1854 кілька тисяч сімей болгар разом з великою кількістю худоби та возів, побоюючись помсти з боку турків, просили дозволу переправитися по понтонним мостам й їм було дозволено слідувати через Дунай за відступаючими військами.
Наприкінці липня 1854 р. союзники вибили росіян із окупованих територій. Наступною їхньою метою було знищення російського Чорноморського флоту як загрози для Туреччини. Для цього потрібно було опанувати Севастопольську бухту, в якій застарілий вітрильний Чорноморський флот сховався від флоту союзників, чиї кораблі вже мали гвинтові двигуни.
Севастополь був добре укріплений з моря. Тому англо-франко-турецька армія вдалася до маневру — 1 вересня несподівано висадилася з кораблів у Євпаторію, в якій не було російського гарнізону, й суходолом вирушила в напрямку Севастополя, не захищеного з тилу. 14 вересня вона з'явилися на околицях головної бази Чорноморського флоту. Севастополь опинився в облозі, яка тривала 349 діб.
Здача Севастополя означала б для Росії неминучу втрату Криму й перенесення бойових дій вглиб імперії. Микола І вирішив штурмувати з моря Євпаторію, викинути звідти англо-французько-турецький гарнізон, іти на Севастополь і вдарити неприятелеві в спину. 5 лютого 1855 року російський десант, підсилений грецькими добровольцями, атакував союзників. Але наступ захлинувся, після чого в Миколи І не залишалося жодної надії на перелом у війні.
Існує конспірологічна версія: аби уникнути ганьби від поразки, амбітний російський імператор 18 лютого 1855 р. наказав особистому лікарю Мандту принести отруту — і за кілька годин Миколи І не стало. Офіційно оголосили, ніби монарх помер від застуди. Того ж дня на російський трон сів 37-річний син Миколи І — Олександр ІІ.
22 травня союзники взяли стратегічно важливі Федюхині й Балаклавські висоти біля Севастополя, а 27 серпня заволоділи ключовим пунктом оборони міста — Малаховим курганом. Подальший спротив не мав сенсу. Росіяни затопили кораблі Чорноморського флоту в бухті й залишили Севастополь. Олександр ІІ попросив супротивників припинити бойові дії й сісти за стіл переговорів.
Окрім Кримського півострова, воєнні дії проходили на Балтійському морі, Кавказі в гирлі Дніпра та в районі Дунаю.
Докладніше: Кінбурнська баталія (1855)
Завершення війни
Учасники конфлікту, а також Австрія та Пруссія, зібралися в Парижі на міжнародний конгрес. Глава російської делегації граф Олексій Орлов 30 березня 1856 року підписав капітуляцію Росії.
Війна закінчилася Паризьким миром 1856. Він позбавив Росію права мати військовий флот на Чорному морі, а також фортеці й прибережні арсенали. Російська імперія публічно відмовилася від претензій на Молдавію, Валахію та південну Бессарабію. Російського царя позбавили покровительства над християнами Османської імперії, замінивши колективним патронатом усіх великих держав. План розширення впливу Росії на південь провалився.
Участь українських козаків
На стороні союзних сил діяли військові підрозділи сформовані з залишків задунайських козаків. У жовтні 1853 року Михайло Чайковський домігся створення регулярних козацьких підрозділів у Турецькому війську. 23 січня 1854 року козаки склали присягу. З Константинополя привезли козакам знамена Запорозької Січі, а Садик-Паша (ім'я Михайла Чайковського в Туреччині) отримав від султана титул «міріан-паша» (кошовий отаман).
У лютому військо Садик-Паші ввійшло в Бухарест, а сам він став губернатором Румунії. На початок березня його війська зайняли позиції на річці Прут, готуючись до боїв із росіянами. Та уряд Австрії почав тиснути на султана, вимагаючи відвести загони. Султан погодився, висловив подяку Чайковському і навіть присвоїв йому титул «Око, вухо і правиця престолу».
Цікавий факт: « Відомо, що лише на Полтавщині до народного ополчення вступили 9,5 тисяч чоловік. Мешканці Волині пожертвували на потреби війни 113 тисяч рублів»
 
1913 — Великобританія анексувала Кіпр і разом з Францією оголосила війну Османської Імперії.
1914 — в ході Першої світової війни російські війська почали другу облогу фортеці Перемишль.
1916 — Королівство Польща проголошена імператорами Німеччини і Австро-угорщини.
1917 — Патріарх Тихін обраний першим за двісті років патріархом Московським і всея Русі.
1935 — випущена настільна гра «Монополія».
1953 — у Києві офіційно відкрили міст імені Євгена Патона — першу в світі суцільно зварену конструкцію (зроблену лише за допомогою зварювання, без використання з'єднувальних матеріалів).
1963 — відкриті станції київського метрополітену «Політехнічний інститут» і «Завод „Більшовик"» (тепер «Шулявська»).
1965 — відкриті станції київського метрополітену«Гідропарк», «Лівобережна» та «Дарниця», а також електродепо «Дарниця».
1968 — Василь Макух вчинив на Хрещатику самоспалення на знак протесту проти колоніального становища України та окупації Чехословаччини.
1971 — відкриті станції київського метрополітену «Святошино», «Нивки» і «Жовтнева» (зараз «Берестейська»).
1990 — уряд РРФСР приймає постанову про створення державного гербу, державного прапора і гімну РРФСР
Категорія: ЛЮДИ ТА ДАТИ У ВІЙСЬКОВІЙ ТА СВІТОВІЙ ІСТОРІЇ | Переглядів: 287 | Додав: Vchutel | Теги: угода, Договори, Війська, війна, посольство, конвенція, конфлікти, капітуляція, катастрофа | Рейтинг: 5.0/3
Всього коментарів: 0
avatar
Пошук

Друзі нашого сайту

Календар
«  Листопад 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930

Архів записів


Copyright MyCorp © 2017