П`ятниця, 29.03.2024, 02:38 Вітаю Вас Гость

Сайт з предмета ЗАХИСТ УКРАЇНИ

Меню сайту
Категорії розділу
Оголошення [27]
Інформація про дати та терміни проведення міропріємств
ЛЮДИ ТА ДАТИ У ВІЙСЬКОВІЙ ТА СВІТОВІЙ ІСТОРІЇ [1200]
Визначні військові дати та події Дні народження Дні смерти
Робота Хмельницького методоб'єднання [2]
Всі матеріали з роботи методичного об'єднання викладачів предмета "Захист Вітчизни"
Робочі питання методичного об'єднання [7]
Тут можна переглянути корисну інформацію з роботи методичного об'єднання викладачів "Захисту Вітчизни"
Військово-спортивна робота [11]
Матеріали змагань, результати, план проведення, сценарії.
7 фактів ПРО [2]
З історичних довідок
Поздоровлення [20]
Привітання зі святами, визначними датами
КОРИСНІ ПОРАДИ [2]
Завжди у людини виникають різні питання. Спорбуємо їх вирішити!?
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 383
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

16:49
6 лютого -Дні історії
1098
Хрестоносці захоплюють Едессу.
 
  Едеське графство — перша християнська держава, заснована хрестоносцями під час 1-го хрестового походу. Існувало з 1098 до 1146 року.
Заснування
1098 року Балдуїн Булонський слідом за Танкредом Тарентським відокремився від армії хрестоносців, яка прямувала на південь до Антіохії та Єрусалиму, та пішов до Кілікії, а звідти вирушив на схід до Едесси. До появи у межиріччі Єфрату хрестоносців Балдуїна там існувало вірменське князівство Едеси, основою економіки якого була транзитна торгівля. Гійом Тірський писав, що в місті жили представники купецького стану двох народів «халдеїв» і вірменів.                                              
 Герб         
Едеського графства
 
  В цілому 90-ті роки XI століття були найважчими для Едеського князівства, яке стало об'єктом боротьби володарів Антіохії, Алеппо, Хісн Кайфи та Самосати. Нестійкість зовнішньополітичного положення й відсутність сильної армії змушували ішханів шукати могутніх покровителів на стороні. Вірменське населення первинно сприймало учасників хрестового походу якщо не в якості визволителів, то в ролі союзників, здатних протистояти сельджукам. Саме тому з появою у Приєвфратті Балдуїна Фландрського із 200 лицарів князь Торос Едеський під тиском дванадцяти вірменських ішханів Едеси запросив та всиновив його, тим самим погодившись на розділення з Балдуїном влади та прибутків.
За якийсь час, у березні 1098 року, рада дванадцяти ішханів за підтримки Балдуїна Єрусалимського (прийомного сина Тороса Едеського) влаштувала переворот. Торос, закріпившись у міській цитаделі, обіцяв здатись за умови гарантій вільного уходу до Мелітени, чий правитель Гавриїл був його родичем. Балдуїн I Єрусалимський, який присягнув на святих реліквіях, обіцяв зберегти життя князю. Торос, повіривши обіцянкам, відчинив браму замку, після чого був страчений. Таким чином, після перевороту відбулась «трансформація вірменської держави на франко-вірменську», яку очолив Балдуїн. Так з'явилась перша держава хрестоносців — Едеське графство
1100 року, після смерті брата, Годфріда Бульйонского, Балдуїн успадкував трон Єрусалимського королівства, а його попередні землі перейшли до його двоюрідного брата — Балдуїна де Бурка. До останнього приєднався Жослен де Куртене, у владу якому було передано фортецю Турбессель на Євфраті.
Християнські правителі Едеси перебували в тісному контакті зі своїм найближчим сусідом — Кілікійським царством, та для підтримання цього союзу часто одружувались із вірменськими принцесами. Так, Балдуїн Булонський, дружина якого, Гутуєра, померла 1097 року в Мараші, узяв за дружину Арду, онуку Костянтина I, царя Кілікії з династії Рубенідів. Балдуїн де Бурк одружився з Морфією, дочкою правителя Мелітени, а Жослен де Куртене — з дочкою Костянтина Беатріс.
Історія
Зійшовши на престол Едеси під іменем Балдуїна II, Балдуїн де Бурк був втягнутий до конфліктів у Північній Сирії та Малій Азії. 1103 року він допомагав зібрати викуп за Боемунда I, князя Антіохії, якого утримували в полоні Данішменди, а після того, як 1104 року Едесса була атакована військами Мосула, Балдуїн і Жослен потрапили у полон до сельджуків під час битви при Харрані. Між 1104 та 1108 роками графство Едеське було приєднано до Антіохійського князівства. У той же час зі складу графства були виведені Мараш і Дулук. До звільнення бранців 1108 року регентом графства був брат Боемунда Танкред Тарентський. Звільнившись, Балдуїну довелось силою повертати собі законні володіння — зрештою Танкред відступив з Едеси, хоч заради цього Балдуїн був змушений тимчасово об'єднатись із деякими місцевими мусульманськими правителями.
1110 року всі території на схід від Євфрату були завойовані Мавдудом, атабеком Мосула. І хоча сама Едесса та інші добре укріплені міста вистояли під натиском мусульман, земля графства була «розграбована та знелюдніла»
У 1116–1117 роках за рахунок захоплення володінь вірменських князів територія графства значно збільшилась. У Васіла Тга було віднято Рабан, Кесун, Ромклу, Бехесні й. можливо, Хісн Мансур. З Піру був вигнаний князь Абелгаріб Пахлавуні, володіння якого були анексовані. Вигнаний був і сподвижник та провідник хрестоносців у Малій Азії, князь Гуріса Баграт Камсаракан.
Після смерті Балдуїна I 1118 року Балдуїн II був проголошений королем Єрусалиму, попри те, що найближчим родичем, який мав успадкувати владу в королівстві, був брат Балдуїна I Есташ III Булонський. 1119 року титул графа Едеси був відданий Жослену де Куртене. 1122 року Жослен знову потрапив у полон до мусульман. Щоб забезпечити безпеку Едеси, Балдуїн висунувся на північ, проте, поки об'їжджав кордони графства, також потрапив у полон. Обидва вони, однак, невдовзі були звільнені — Жослен 1123 року, а Балдуїн за рік.
Відносини з візантійським імператором Іоанном II Комніном
1137 року до стін Антіохії підійшли війська візантійського імператора Іоанна II Комніна. Він вирішив отримати від Раймунда підтвердження Девольської угоди 1108 року, за якою місто було імператорським леном, а князь обіцяв військову допомогу й підкорення місцевої церкви Константинополю.
Ромеям швидко удалось зламати спротив, і місто відкрило їм браму. Базилевсу склали клятву вірності, в Антіохії з'явився православний патріарх, а на міській цитаделі повісили імперський штандарт. В обмін Іоанн обіцяв повернути Раймунду захоплені мусульманами навколишні міста.
Наприкінці березня 1138 року Іоанн вийшов у похід проти головного противника хрестоносців — еміра Мосула Імада ад-Діна Зангі. До імператора приєднались Раймунд і граф Едеси Жослен II, а також загін тамплієрів. 8 квітня було захоплено місто Піза, 20 квітня почалась облога Сезера, в якому спротив чинила тільки цитадель. Зангі почав поширювати чутки про підхід армій ісламських правителів Ірану, Іраку й Анатолії, при цьому уникаючи відкритих сутичок. Тому ромеї швидко уклали з ним мир, за яким отримували грошову компенсацію, а захоплені міста діставались християнським правителям.
Після укладення миру, Іоанн у червні 1138 року здійснив тріумфальний в'їзд до Антіохії, після чого організував збори баронів. На них він оголосив про те, що воєнні дії не завершено, і для їх успішного ведення слід передати місто під владу Візантії. Жослен поширив серед латинян чутки про те, що Іоанн наказав вигнати їх з Антіохії, зберігши там лише грецьке населення. Гнів народного натовпу застав базилевса зненацька, і він задовольнився клятвою вірності від Едеського графства й Антіохійського князівства.
Падіння графства
1131 року Жослен де Куртене загинув на полі бою. Йому спадкував син, Жослен II. До того часу над графством нависла загроза з боку Зангі, який об'єднав під своєю владою Алеппо й Мосул. Жослен II не приділяв належної уваги забезпеченню безпеки кордонів графства, оскільки надто переймався суперечками з Тріполі, й тому не отримав від сусідів допомоги, коли виникла така необхідність. 1144 року Зангі оточив Едесу. Облога Едеси тривала лише місяць, і 24 грудня того ж року місто здалось. Жослен продовжував формально залишатись графом Едеси й навіть керував рештками свого графства з міста Турбессель. Після загибелі Зангі від руки раба 1146 року він здійснив спробу повернути втрачені володіння, проте в листопаді 1146 року зазнав поразки від Нур ад-Діна Махмуда й ледве уникнув полону. 1150 року він усе ж потрапив у полон до мусульман і утримувався в Алеппо до самої своєї смерті 1159 року. Його дружина продала Турбессель і прилеглі землі імператору Візантії Мануїлу Комніну, але за рік вони були завойовані Нур ад-Діном.
Географія та населення
За розмірами графство переважало решту завоювань хрестоносців на Сході, але в той же час була найменш заселеною та не мала виходу до моря. Кількість жителів самого міста не перевищувала 10 000 чоловік, однак на решті земель практично не існувало інших поселень, окрім фортець. У свої найкращі часи територія графства сягала меж Антіохії та Кілікії на заході та Євфрату на сході. На півдні графство межувало з могутніми мусульманськими державами Алеппо й Мосула. Населення графства складалось, в основному, з християн-міафізитів сирійців та вірменів, також на його території проживала невелика кількість мусульман і православних греків.
Васальні території
Сеньйорія Турбессель 
Сеньйорія Турбессель (Тель Башир) — один із перших ф'єфів, що виникли у складі графства Едеси: місто Тель Башир було взято першим графом Едеським незадовго до взяття самої Едеси наприкінці 1098 року й передано у васальне володіння одному з місцевих феодалів на ім'я Фер. Жослен де Куртене, до того як стати графом Едеси, був сеньйором Турбесселя, контролюючи області на захід від Євфрату. Після втрати Едеси Жослен II повернувся до фортеці, яка раніше належала його батькові, а після його смерті Турбессель було продано Візантії й потім завойовано мусульманами. Продавши Турбессель, дружина Жослена II вирушила до Єрусалимського королівства й оселилась в околицях Акри.
 
1191
Папа римський Климент III стверджує засноване роком раніше товариство для догляду за хворими в Палестині. Воно було організоване учасниками 3-го хрестового походу з Нижньої Саксонії. Спочатку суспільство перебувало під наглядом магістра ордена іоаннітів, але вже до кінця століття перетворилося в духовно-лицарський Тевтонський орден.
1508
Максиміліан I приймає титул Імператора Священної Римської Імперії.
1577
Івана Мазепу проголошується головою партії французьких гугенотів.
 
1626
Людовик XIII підписав едикт про заборону у Франції дуелей
 
  Дуелі у Франції 16-17 століть - явище часте і майже звичайне. В обстановці розмивання станових меж і зміни ціннісних орієнтирів суспільства функція дуелі, її значення для дворянства - це спосіб самоствердження, захисту репутації, зведення рахунків, засіб звернути на себе увагу знатних осіб з кар'єрних міркувань, а також вид спорту, гра і мода. Це популярний в середовищі дворянської молоді стиль життя і поведінки.
  Реальні підстави дуелі при цьому могли варіюватися від таких серйозних приводів, як помста за вбитих друзів або родичів, до елементарної дрібної сварки через необережне слова або навіть жесту співрозмовника.
  І у випадку смертельної образи, і в разі сварки через дрібницю дуель велася з однаковим завзяттям, і смертельний результат був швидше нормою, ніж рідкісним винятком.
  З початку 17 століття укази, які забороняють дуелі у Франції, були видані вже не раз. Але колишні заборони виявилися малодействени. Дуель століттями була не тільки способом захисту честі та гідності дворян, але іноді під дзвоном шпаг    ховалися економічні та політичні інтереси.   
        Мал. Моріса Лелуара 
                                                                
  Перший міністр Франції герцог Рішельє склав новий документ, що забороняє дуелі. Завдяки енергійним діям Рішельє, едикт, підписаний Людовіком XIII 6 лютого 1626, на цей раз був результативним.
  Переконуючи короля, що поєдинки дворян знекровлюють держава і позбавляють армію кращих її солдат, 
прем'єр-міністр мав на меті приборкати вільність французької аристократії.
  Людовик XIII, підписавши едикт, заявляв, що покаранню піддадуться і викликали, і викликані на дуель, вони будуть позбавлені всіх своїх посад, пенсій та інших милостей короля.
 
Джерело: http://www.calend.ru/event/4419/
© Calend.ru
 
1689
Весілля 16-річного ПЕТРА I і Євдокії Федорівні Лопухіної.
 
Юний молодший цар не вміє толком писати, більшу частину часу приділяє двом потішних полків - Преображенського і Семенівського, плавання на судах по Переяславському озера. Правителька СОФІЯ та її наближені вважають царські забави навіженими дурощі, цю ж точку зору поділяє і мати Петра Наталія Кирилівна Наришкіна. Одруженням вона сподівається стати розсудливим сина і підшукала для нього молоду і красиву дівчину Євдокію Лопухіну, батьком якої був окольничий Ларіон, перейменований в Федора. Сам Петро не має ніякого серцевого потягу до нареченої і одружується тільки з догоди матері. Як тільки стануть розкриватися річки, він залишить молоду дружину і поскаче в Переяславль, де знову займеться будівництвом судів.
 
1869
 
В американському журналі Harper `s Weekly 
 
з'явилося перше зображення знаменитого дядечка Сема.
 
 
 
1886
Німецький хімік Клеменс Вінклер відкрив германій
 
  6 лютого 1886 німецький хімік Клеменс Вінклер відкрив хімічний елемент при аналізі мінералу аргиродита. Існування елемента за п'ятнадцять років до його відкриття розрахунками передбачив Дмитро Іванович Менделєєв. Менделєєв дав опис фізико-хімічних властивостей елемента і назвав його «екасіліцій», що по латині означає «перший аналог кремнію». Вінклер вирішив назвати його на честь своєї країни «германієм».
  Менделєєв повністю схвалив це рішення: «Так як відкриття германію є вінцем періодичної системи, то Вам, як «батькові» германію, належить цей вінець; для мене ж є цінним моя роль попередника і то дружнє ставлення, яке я зустрів у Вас». Після підтримки цієї назви таким «світилом» воно просто не могло не утвердитися. А листування Клеменса Вінклера і Дмитра Івановича Менделєєва переросло в добру дружбу вчених.
 
Менделєєв (ліворуч) і Вінклер  
  
  Германій - один з найбільш важливих складових технічного прогресу. Адже саме він став провідним напівпровідниковим матеріалом: германієві діоди і тріоди знайшли широке застосування в радіоприймачах і телевізорах, лічильно-обчислювальних пристроях і в різноманітній вимірювальної апаратурі.
  Однак, знаменитий він не тільки своїми унікальними фізичними даними. Германій - один з небагатьох елементів таблиці Менделєєва, який має рідкісні терапевтичні властивості. Спектр його біологічного впливу дуже широкий: він переносить кисень до тканин організму, підвищує імунний статус і розвиває протипухлинну активність.
 
Джерело: http://www.calend.ru/event/4420/
© Calend.ru
 
1900
Російський вчений А.С. ПОПОВ вперше в світі передає по радіо сигнал про лихо на морі.
 
  7 травня (25 квітня за старим стилем) 1895 р. Попов зробив доповідь на зібранні Російського фізико-хімічного товариства в Петербурзі та продемонстрував дію своїх приладів зв'язку. Це був один з перших дослідів що продемонстрували радіозв'язок.
Багато сил та часу Попов присвятив вдосконаленню свого радіоприймача. Спочатку передача велась всього на кілька десятків метрів, потім— на кілька кілометрів, а потім на десятки кілометрів. Експериментуючи з приладами зв'язку, Попов виявив, що на їхню роботу впливають грозові розряди. Щоб дослідити це явище, Попов побудував та випробував спеціальний прилад для запису на паперову стрічку атмосферних та електричних розрядів. Цей прилад, названий пізніше грозовідмітником, знайшов у ті роки застосування у метеорології.
Взимку 1899—1900 рр. прилади радіозв'язку Попова витримали серйозний іспит, вони були успішно застосовані при рятуванні панцерника «Генерал-адмірал Апраксін», що потерпів аварію біля острова Гогланд. Незадовго до цього Попов створив приймач нового типу, котрий приймав телеграфні сигнали на навушник на відстані 45 км.
 
1901 
У Парижі на вокзалах з'явились перші громадські телефони.
1904
Японія розриває дипломатичні відносини з Росією. Початок російсько-японської війни.
1916 
У Дніпропетровську відбувся урочистий акт освячення гімназії НВК № 122
1922 
США, Велика Британія, Франція, Італія та Японія уклали Вашингтонську угоду про обмеження морських озброєнь.
1925 
Почала виходити перша українська піонерська газета «На зміну» (згодом — «Зірка»).
1928 
До Нью-Йорка прибула жінка, що називала себе Анастасією Чайковською і стверджувала, що вона дочка останнього російського імператора Миколи II. Це стало початком грандіозної містифікації, котра тривала до 1950-х років, коли претензії Анастасії Чайковської на приналежність до царської родини були офіційно спростовані.
1929 
ВУЦВК і РНК УСРР ухвалили постанову про авторське право
1933 
Підписання тристороннього договору між державами Малої Антанти.
1935 
У продаж вперше надійшла настільна гра «Монополія».
1944 
Прийнято постанову про повернення з евакуації до Києва Академії наук України.
1952
Смерть короля Великобританії Георга VI 
(майбутня королева ЄЛИЗАВЕТА II в цей час перебуває з візитом у Кенії).
 
  Єлизаве́та ІІ (Елізабет Александра Мері Віндзор, англ. Elizabeth II, Elizabeth Alexandra Mary Windsor; нар. 21 квітня 1926, Лондон) — королева і голова держави Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії, голова держави в країнах Британської Співдружності (Канаді, Австралії, Новій Зеландії, Ямайці, Барбадосі, Багамських Островах, Гренаді, Папуа-Новій Гвінеї, Соломонових Островах, Тувалу, Сент-Люсії, Сент-Вінсенті і Гренадинах, Антигуа і Барбуді, Белізі, Сент-Кітсі і Невісі). У всіх цих країнах, окрім Сполученого Королівства, її представляють генерал-губернатори, що призначаються нею.
Окрім цього, Єлизавета II править також Британськими заморськими територіями, але не як їх королева, а як королева Сполученого Королівства.
Вона також: Голова Співдружності Націй, Верховний Головнокомандувач Збройних Сил, Лорд Острова Мен, Верховний управитель Церкви Англії, Захисниця віри, Герцог Нормандії, Верховний вождь Фіджі. Формально Єлизавета ІІ — наймогутніший монарх світу.
Народження та ранні роки
Єлизавета народилася на Бретон-Стріт, 17 у Лондоні, 21 квітня 1926 року, у родині принца Альберта, герцога Йоркського та його дружини герцогині Йоркської (Елізабет Боуз-Лайон, майбутньої королеви-матері). Її хрещення в Музичній кімнаті Букінгемського палацу провів Космо Ленг, архієпископ Йоркський 29 травня того ж року. Хрещеними батьками принцеси були: Георг V, королева Мері, принцеса Мері, граф Стратморський, герцог Конноутський та леді Елфінстоун. Свої імена вона отримала на честь матері, королеви Олесандри — своєї прабабусі по батьківській лінії та королеви Мері — бабусі. У родині її називали пестливим ім'ям «Лілібет» (Lilibet).
Як онука короля по чоловічій лінії вона отримала титул британської принцеси та називалась — Її Королівська Високість принцеса Елізабет Йоркська. На момент свого народження вона займала третє місце в порядку престолонаслідування, після свого дядька Едварда, принца Уельського та батька — герцога Йоркського, молодшого брата принца Уельського. На той час ніхто не вважав її майбутньою королевою.
Вона росла, будучи оточеною любов'ю та піклуванням своїх рідних. Майбутня королева отримала домашню освіту, в основному з гуманітарним нахилом. Її гувернанткою була Меріон Кроуфорд, відома як «Crawfie». Вона вивчала історію під керівництвом С. Г. К. Мертена з Ітона та вивчала сучасні мови, особливо французьку. Релігійне навчання проводив архієпископ Кентерберійський.
Спадкоємиця престолу
Король Едуард VIII зрікся престолу і королем став її батько, який узяв собі ім'я Георга VI. Таким чином принцеса Єлизавета стала спадкоємицею за припущенням (Heiress presumptive). Вона не отримала титули герцогині Корнуельської та принцеси Уельської через те, що, якби в королівській сім'ї народився хлопчик, то він став би попереду принцеси в черзі на наслідування престолу.
Принцеса та Друга Світова Війна
Друга Світова Війна почалася, коли принцесі Єлизаветі було тринадцять років. Вона і її молодша сестра Маргарет були евакуйовані до Віндзору. Також розроблялися плани евакуації принцес до Канади, але, як відомо, їхня мати — королева Елізабет заявила: «Діти нікуди не можуть їхати без мене, я ніколи не залишу короля, а король ніколи не залишить свою країну!». У той же час принцеса організовувала пантоміми разом із дітьми персоналу Королівського дому у Віндзорі, а в 1940 р. вона зробила своє перше радіозвернення під час Дитячої години Бі-Бі-Сі, в якому вона зверталася до евакуйованих дітей. В тринадцять років вона познайомилась з Філіпом Маунтбаттеном, кадетом Дортмундського військово-морського училища та сином грецького принца Андрія і закохалась у нього. Вони вели постійне листування під час його служби в Королівському флоті.
У 1945 Єлизавета змогла вмовити батька, щоб він дозволив їй внести свій безпосередній внесок у боротьбу за перемогу. Вона приєдналась до Жіночої Допоміжної Територіальної Служби, де була відома як № 230873 другий субалтерн (Second Subaltern) Елізабет Віндзор і вивчилась на водія. Це був перший випадок в історії королівської родини, коли жінка служила у військовому підрозділі.
Післявоєнне життя
Єлизавета здійснила свій перший закордонний візит у 1947 році, коли разом із батьком відвідала Південну Африку. На честь свого повноліття, яке настало, коли їй виповнився 21 рік, вона виступила із радіозверненням до Співдружності та Імперії зі словами: «Я проголошую перед вами, що все моє життя, буде воно довгим чи коротким, має бути присвячене служінню вам і нашій великій імперській сім'ї, до якої ми всі належимо.»
20 листопада 1947 р. вона одружилась із герцогом Единбурзьким Філіпом (при народженні принцом Грецьким та Данським), який одночасно є її чотириюрідним братом (вони обидва пра-правнуки короля Данії Кристіана IX) і він також пра-правнук королеви Вікторії. Багато хто виступав проти одруження через те, що принц Філіп був православним, не мав грошей, а його сестри вийшли заміж за німецьких принців-прихильників нацистів. Навіть мати принцеси була проти і навіть, як свідчать останні біографії, називала Філіпа «гуном».
Після їх одруження резиденцією герцога та герцогині став Кларенс-хаус, але з 1946 по 1953 р. герцог Единбурзький перебував в основному на Мальті, де проходив службу як офіцер Королівського флоту. Принцеса Єлизавета жила з ним з 1949 по 1951 р. на Мальті, оселившись на віллі Гвадаманья, яку близько 1929 р. придбав лорд Маунтбаттен Бірманський.
14 листопада 1948 вона народила свою першу дитину — принца Чарльза. Раніше, спеціальною відкритою грамотою, король дарував право дітям герцога Едінбурзького та принцеси Єлизавети, герцогині Единбурзької іменуватися принцами. А 15 серпня 1950 р. у них народилася друга дитина — принцеса Анна.
Королева
Здоров'я її батька протягом 1951 р. погіршувалось, і Єлизавета почала виконувати деякі його офіційні обов'язки. В тому ж році вона відвідала Грецію, Італію, Мальту. В жовтні вона здійснила поїздку Канадою та відвідала президента США Гаррі С. Трумена. В січні 1952 р. принцеса разом з герцогом Філіппом здійснили тур Австралією та Новою Зеландією, повернувшись через Африку. Новина про смерть короля Георга VI 6 лютого 1952 р. від раку легенів застала їх у Кенії.
Королева знаходилась в готелі Трітопс Готел неподалік від Найробі, коли їй повідомили про смерть батька. Це було вперше після Якова І, коли монарх спадкував престол, перебуваючи поза межами Великої Британії. В час, коли їй повідомили про смерть короля, вона збиралася обідати з сером Хорасом Херном, головою Верховного Суду Кенії, який пізніше буде супроводжувати королівське подружжя до Великої Британії. Коли Асистент і Особистий секретар нової королеви спитав, як вона хоче, щоб її називали, то вона відповіла — «Єлизавета, звичайно.»
Проголошення її королевою Таємною радою відбулося у вівторок, 7 лютого, у Сент-Джеймському палаці. В Канаді окреме проголошення було зроблене Таємною радою для Канади того самого дня.
24 березня 1953 р., незадовго до коронації, від раку померла її бабуся — королева Мері. Як повідомлялось, її останньою волею було, щоб через траур коронацію не відкладали.
Сама коронація, яка вважається однією з найпишніших в історії, відбулась 2 червня 1953 р. в Вестмінстерському абатстві. Це була перша коронація, що транслювалась телебаченням, хоча спочатку ідея телетрансляції мала багато ворогів, які вважали, що вона порушить сакральність моменту.
19 лютого 1960 р. народилася третя дитина королеви — принц Ендрю, герцог Йоркський, а 10 березня 1964 р. — принц Едвард, граф Ессекський.
Офіційною резиденцією королеви є Букінгемський палац, але, як повідомляється, їй більше до вподоби Віндзорський замок. Крім того, її резиденціями є Голірудгауз в Единбурзі, Белморал та Сандрингемський палац.
Правління
На сьогодні королева є однією з найпопулярніших осіб Великобританії. За останніми опитуваннями, її підтримують близько 80% підданих. Хоча справа принцеси Діани на деякий час похитнула її популярність та авторитет монархії, але в довготривалій перспективі, як видно з досліджень громадської думки, не позначилася на ньому.
Візити
Королева Єлизавета ІІ — найчастіше подорожуючий монарх в історії Британії. В 1953–1954 р.р. вони з Філіпом здійснили піврічну кругосвітню подорож, ставши першим британським королівським подружжям, що обпливало земну кулю. Єлизавета стала першим правлячим монархом Австралії, Нової Зеландії та Фіджі, що побувала там. В 1957 р. вона побувала з державним візитом у США та здійснила тур Канадою, де відкрила 23-тю сесію канадського парламенту. Також вона виступила з промовою на засіданні Генеральної Асамблеї ООН. В 1959 р. королева здійснила ще один тур Канадою і вже як королева Канади відвідала США. В лютому 1961 р. вона відвідала Туреччину на запрошення президента Кемаля Гюрселя, а пізніше — вперше Індію та Пакистан. Єлизавета ІІ побувала в більшості європейських країн (в тому числі — Росії, Литві, Латвії та Естонії) та багатьох неєвропейських. У 2011 році королева вдруге зробила промову на зібранні асамблеї ООН.В тому ж році вона стала першим британським монархом який відвідав незалежну Ірландію.
Роль в Співдружності
Британська Імперія почала еволюціювати ще з часів Декларації Бальфура, що була проголошена на Імперській Конференції 1926 р. і була формалізована в декларації Вестмінстерського Статуту 1931 р.
В часи правління королеви Єлизавети ІІ завершився розпад Британської Імперії і повністю формалізувалася Співдружність Націй, яка об'єднала більшість колишніх британських володінь. Тепер головною роллю голови Співдружності, якою є королева, стала необхідність підтримувати зв'язки країн Співдружності між собою та з колишньою метрополією. Королева часто грала важливу роль у відновлені порушених відносин із країнами Співдружності та згладжуванні протиріч.
В 2007 р. були виявлені секретні документи, що свідчать про те, що в 1956 р. французький прем'єр Гі Моллє та британський прем'єр Ентоні Іден обговорювали можливість союзу Великобританії та Франції. При цьому не виключалося, що Єлизавета ІІ може стати головою держави у Франції [Джерело?].
Політична роль
Як конституційний монарх, Єлизавета ІІ не має висловлювати публічно свої політичні симпатії чи антипатії. Вона завжди виконувала це правило, діючи непублічно — через це її політичні погляди залишаються нез'ясованими. Але існують свідчення, що королева схиляється до точки зору так званої «Однієї нації». Під час урядування Маргарет Тетчер було відомо, що королева турбувалась через те, що її політика може призвести до серйозних соціальних проблем. Відомо, що Маргарет Тетчер якось сказала: «Проблема в тому, що королева відноситься до того типу жінок, які можуть проголосувати за Соціал-Демократичну партію».
Канадська національна єдність
Ніколи не висловлюючись прямо проти суверенітету Квебеку, вона часто підкреслювала необхідність єдності канадської нації. Вона також часто підкреслювала свою увагу до Канади. Наприклад, повертаючись з Каліфорнії в 1983 р., королева сказала: «я їду додому, в Канаду, завтра» та на обіді в Саскачевані (2005): «ця країна і канадці завжди присутні в моєму житті і моїй роботі.»
В промові до Квебекської Національної Асамблеї, у розпал Тихої революції в 1964 р., вона ігнорувала національні протиріччя і говорила про «дві взаємодоповнюючі одна одну культури», говорячи: «Я радію від думки, що в нашій Співдружності існує країна де я можу офіційно висловлюватись французькою.»
Після проголошення Конституційного Акту 1982 р., який був єдиною в канадській історії важливою конституційною зміною, що була прийнята без згоди уряду Квебеку, Єлизавета намагалася продемонструвати свою роль голови всієї канадської нації і публічно виражала жаль від того, що Квебек не брав участі в формуванні канадської державної структури.
В 1995 р., під час кампанії за відділення Квебеку, вона протягом чотирнадцяти хвилин говорила (англійською та французькою мовами) з відомим діджеєм П'єром Брассардом з монреальського радіо CKOI-FM, який видавав себе за канадського прем'єр-міністра Жана Кретьєна. Під час цієї розмови він сказав королеві, що начебто прихильники відділення лідирують і на це вона відповіла, що вона «відчувала, що референдум піде неправильним шляхом» і додала: «Якщо я можу якось допомогти, я готова допомогти». Але при цьому вона категорично відмовилась втручатись до чіткого роз'яснення ситуації. Під час референдуму Єлизавета ІІ знаходилась в дорозі до Нової Зеландії і попросила свого пілота не вилітати з Лос-Анджелеса, поки не будуть оголошені результати референдуму.
Роль в уряді
Формально королеві належить законодавча, виконавча і судова влада в державах, які вона очолює, але фактично її роль скоріше церемоніальна через те, що вона завжди діє за порадою Кабінету міністрів, а прем'єр-міністром найчастіше призначає голову партії, що перемагає на виборах. Іноді монарх може призначити прем'єра, який має сформувати уряд на основі абсолютної більшості в Палаті громад, але така практика застосовується лише в критичних ситуаціях (останій раз — в 1940 р., коли король Георг VI призначив прем'єр-міністром Вінстона Черчілля). Тричі під час свого правління королева мала конституційні проблеми з формуванням британського уряду. В 1957 і в 1963 роках, за відсутності чіткого механізму обрання лідера в Консервативній партії, саме королева мала вирішити кому доручити формування уряду після відставок сера Ентоні Ідена та Гарольда Макміллана. В 1957 р. Ентоні Іден відмовився радити королеві, кого призначити його наступником, і вона звернулася за порадою до лордів Солсбері та Кілмура і Вінстона Черчілля, як єдиного з живих на той час консервативного прем'єра (згідно з прецедентом, за яким після відставки Ендрю Бонара Лоу в 1923 р. король Георг V радився з батьком лорда Солсбері та колишнім прем'єром Артуром Бальфуром). В 1963 р. Гарольд Макміллан сам радив призначити своїм наступником Алека Дуглас-Хоума. А в 1974 р., після відставки Едварда Хіта через неясний результат виборів, Єлизавета ІІ призначила прем'єр-міністром лідера опозиції Гарольда Вільсона. Його уряд меншості протримався біля восьми місяців.
У всіх цих випадках королева діяла відповідно до британської конституційної традиції, за якою вона повинна не приймати ніяких важливих рішень без поради своїх міністрів і таємних радників.
Британські прем'єри зустрічаються з королевою щотижня, до чого ставляться дуже серйозно. Один з прем'єр-міністрів навіть сказав, що до зустрічей з королевою він готується серйозніше, ніж до засідань парламенту, тому що королева обізнаніша в більшості питань. Крім того, королева має постійні зустрічі з іншими міністрами та прем'єрами держав Співдружності, коли вони перебувають у Великобританії. Також, під час свого перебування в Шотландії вона зустрічається з першим міністром Шотландії. Міністерства та дипломатичні представництва Великобританії надсилають їй регулярні звіти.
Хоча прийнято, що королева не втручається в політику, але через те, що за своє довге правління вона мала можливість працювати з багатьма прем'єрами та лідерами інших країн, до її порад завжди ставляться уважно. У своїх мемуарах Маргарет Тетчер писала про свої щотижневі зустрічі з королевою Єлизаветою: «Кожен, хто думає що вони [зустрічі] — проста формальність або соціальна умовність, глибоко помиляється. Насправді вони проходять в спокійній діловій атмосфері, і Її Величність завжди демонструє свою здатність охоплювати широке коло проблем і свій великий досвід».
 
1957
Держава Золотий Берег (колишні колонії Золотий Берег, Ашанті, Північні території і Трансвольта-Тоголенд) проголошує незалежність під назвою Гана в складі Співдружності. Прем'єр-міністром нової держави стає Кваме Нкрума.
1970
Близько Самарканда, Узбекистан, СРСР, літак "Аерофлоту" ІЛ-18 врізається в гору на висоті 5000 фт. Гинуть всі 92 людини на борту. Помилкова ідентифікація літака з боку диспетчера.
1971
Американські астронавти Алан Шепард (Alan SHEPARD) і Едгар Мітчелл (Edgar MITCHELL) здійснюють вихід на поверхню Місяця.
1996
23:47. Близько Пуерто Плата, Домініканська Республіка, літак "Боїнг-757-225" турецької компанії Birgen Air падає в Атлантичний океан в 21 км на північ від Пуерто Плата незабаром після зльоту. Гинуть всі 189 осіб на борту. Невірно відрегульований індикатор швидкості відносно повітря показував більшу швидкість, ніж була насправді, через що екіпаж знизив тягу, що призвело до втрати швидкості. Помилка екіпажу в тому, що він не розпізнав активацію трясіння рульової колонки як індикатор загрожуючу втрати швидкості. Екіпаж також не зміг виконати процедуру виходу з ситуації втрати швидкості і відновити підйом.
2004
Теракт у московському метрополітені. Гинуть 39 людей. Після вибуху машиніст поїзда Володимир ГОРЄЛОВ, незважаючи на контузію, організовує евакуацію пасажирів з пошкодженого складу і пізніше буде представлений до нагороди.
Категорія: ЛЮДИ ТА ДАТИ У ВІЙСЬКОВІЙ ТА СВІТОВІЙ ІСТОРІЇ | Переглядів: 774 | Додав: Vchutel | Теги: астронавти, теракт, Хрестоносці, Сигнал. Попов, Літак. катастрофа | Рейтинг: 5.0/6
Всього коментарів: 0
avatar
Вхід на сайт
Пошук
Календар
Архів записів
Друзі сайту
Copyright MyCorp © 2024