| Меню сайту |
| Категорії розділу | ||||||||
|
| Наше опитування |
| Статистика |
Онлайн всього: 1 Гостей: 1 Користувачів: 0 |
21:36 6 вересня народилися... | |
1766
Джон Дальтон, англійський фізик і хімік
 Джон Дальто́н (*6 вересня 1766 — †27 червня 1844) — англійський хімік і фізик, відомий теорією корпускулярної будови матерії та дослідженнями кольорової сліпоти (дальтонізму). .Він виходив з уявлення про корпускулярну будову матерії, але, засновуючись на понятті хімічних елементів Лавуаз'є, вважав, що «атоми» (цей термін Дальтон зберіг як данину поваги до Демокрита) даного елемента однакові і характеризуються крім інших властивостей тим, що мають певну вагу, яку він назвав атомною. Дальтон виявив, що два елементи можуть сполучатися один з одним в різних співвідношеннях, і кожна нова комбінація елементів дає нову сполуку. У 1803 ці результати були узагальнені у вигляді закону кратних відношень. У 1808 вийшла праця Дальтона Нова система хімічної філософії, де він детально виклав свою атомну теорію. У тому ж році французький хімік Жозеф Луї Люссак (1778-1850) опублікував припущення про те, що об'єми газів, які вступають у реакцію один з одним, відносяться між собою як прості кратні числа. На жаль, Дальтон не зумів побачити користі у відкритті Люссака, крім перешкоди для розробки своєї теорії, хоч ці висновки могли б стати дуже плідними у визначенні відносної атомної ваги.
Від імені цього вченого хіміка пішло поняття дальтонізм, яким до кінця життя страждав Джон Дальтон.
Джон Дальтон народився в у сім'ї квакерів міста Іглсфілд, графство Камберленд. Будучи сином кравця, тільки в 15 років він почав навчатися разом зі своїм старшим братом Джонатаном у квакерській школі міста Кендал. До 1790 року Дальтон більш-менш визначився з майбутньою спеціальністю, вибираючи між правом і медициною, проте його плани були сприйняті без ентузіазму, батьки-дісентери були категорично проти навчання в англійських університетах. Дальтону довелося залишитися в Кендалі до весни 1793 року, після чого він перебрався в Манчестер, де познайомився з Джоном Гоухом, сліпим філософом-ерудитом, який в неформальній обстановці передав йому велику частину своїх наукових знань. Це дозволило Дальтону отримати місце викладача математики і природничих наук в «Новому Коледжі», дісентської академії Манчестера. Він залишався на цій посаді до 1800 року, коли фінансове становище коледжу погіршилось і Дальтон був змушений піти. Він почав займатися приватним викладанням математики і природничих наук.
В молоді роки Дальтон близько спілкувався з відомим іглсфілдським протестантом Еліху Робінсоном, професіональним метеорологом та інженером. Робінсон прищепив Дальтону інтерес до вирішення різних проблем математики і метеорології. Пізніше Дальтон зібрав вирішені та розглянуті ним ці проблеми в книзі «Щоденники леді і джентльменів», а в 1787 році почав вести власний метеорологічний щоденник, в якому за 57 років зафіксував більше 200,000 спостережень. В цей же період Дальтон поновому розробив теорію циркуляції атмосфери, яка раніше була запропонована Джорджем Хедлі (George Hadley). Перша публікація вченого називалася «Метеорологічні спостереження і досліди», в ній містився зародок ідей багатьох його майбутніх відкрить. Однак, попри всю оригінальність його підходу, наукове товариство не звернуло особливої уваги на праці Дальтона. Другу значну свою роботу Дальтон присвячує мові, в друк вона вийшла за назвою «Особливості англійської граматики» (1801).
Половину свого життя Дальтон навіть не підозрював, що з його зором щось не так. Він займався оптикою і хімією, але виявив свій дефект завдяки захопленню ботанікою. Свою неспроможність відрізнити блакитну квітку від рожевої він пояснював плутаниною в класифікації квітів, а не вадами свого зору. Він відзначив, що квітка, яка вдень при світлі сонця була небесно-блакитною (точніше, того кольору, що він вважав за небесно-блакитний), при світлі свічки виглядала темно-червоною. Він звернувся до колег, але ніхто такого дивного перетворення не бачив, за винятком його рідного брата. Так Дальтон здогадався, що з його зором щось не так і що проблема ця успадкована[3]. «Незвичайні випадки кольоросприйняття», де він пояснював вузькість сприйняття кольору деяких людей знебварвленням рідкої речовини ока. Описавши цю хворобу на власному прикладі, Дальтон звернув на неї увагу людей, які до того моменту не усвідомлювали, що потерпають від неї. Незважаючи на те, що пояснення Дальтона поставили під сумнів ще за його життя, ретельність досліджень ним власної хвороби була настільки безпрецедентною, що термін «дальтонізм» міцно закріпився за цією недугою. У 1995 році були проведені дослідження ока Джона Дальтона, що збереглося, під час яких з'ясувалося, що він страждав на рідкісну форму дальтонізму — дейтеранопією. В цьому випадку око не вловлює світла хвиль середніх довжин (у поширенішому варіанті хвороби дейтераномалії око просто спотворює зображення через неправильний колір пігменту відповідної ділянки сітківки). Окрім фіолетового і блакитного кольорів він міг нормально розпізнавати тільки жовтий і так писав про це:
Та частина картини, яку інші називають червоною, мені здається тінню або просто погано освіченою. Оранжевий, зелений і жовтий здаються відтінками одного кольору, від інтенсивного до блідо-жовтого
Після цієї роботи Дальтон написав десяток нових, присвячених найрізноманітнішим темам: кольору неба, причинам виникнення джерел прісної води, віддзеркаленню і заломленню світла, а також дієприкметникам в англійській мові.
1824
Хайрем Бердан американський військовий , винахідник пристосувань до гвинтівки
 Хайрем Бердан народився 6 вересня 1824 в місті Фелпс (штат Нью - Йорк , США ) . Отримавши інженерну освіту , він захопився спортивною стрільбою і в 1850- х роках мав репутацію кращого стрільця Америки.
Під час "Золотої лихоманки" Бердан винайшов прес для дроблення золотоносного кварцу і отримав за це двісті тисяч доларів , що дозволило йому одружитися і оселитися в Нью - Йорку у власному особняку .
У 1861 році в США почалася громадянська війна. Хайрем Бердан пропонує уряду Авраама Лінкольна створити без витрат держави особливий підрозділ , що складається з кращих стрільців . Лінкольн затвердив створення снайперського з'єднання під командуванням Бердана , який отримав чин полковника .
Бердан озброїв своїх стрільців найбільш сучасним на той момент зброєю. Таким була рушниця Шарпа . Для рушниць Шарпа застосовувалися паперові гільзи і конічні кулі . Стрілки були дуже ефективні.
Однак у військах полковник прославився своєю боягузтвом ; ледь почувши свист куль , він миттєво покидав поле бою. Він постав перед трибуналом за негідну звання офіцера поведінку. Після відставки Бердан конструює зброю. Незважаючи на очевидні винахідницькі успіхи , контракту з американською армією він не отримав.
У 1867 році Хайрему Берданові були представлені інженери російської Імператорської армії полковник Горлов і лейтенант Гуніусом . Їм належало вибрати рушницю найбільш сучасної конструкції для російської армії. Вони зупинили свій вибір на рушниці Бердана . Російсьий уряд замовив Кольту виготовлення 30 тисяч рушниць системи Бердана , а до них 7,5 мільйона патронів .
У 1869 році Бердан приїжджає до Росії. Відвідавши Санкт -Петербург , він запропонував уряду Росії свою нову рушницю - « Бердан N2 ». Незабаром Імператор Олександр II підписав указ про прийняття на озброєння Російської Імператорської Армії цієї рушниці .
Саме ця рушниця калібром 10.67 мм і стала тією самою знаменитою « берданкою » , що протрималася на озброєнні армії двадцять років аж до 1891 року.
Хайрем Бердан помер у Вашінгтоні 31 березня 1893 .
 1860 Джейн Аддамс, американський соціолог і філософ, лауреат Нобелівської премії миру 1931 року
Лаура Джейн Аддамс (англ. Laura Jane Addams; *6 вересня 1860, Седарвіль, Іллінойс — †21 травня 1935, Чикаго) — американський соціолог і філософ, лауреат Нобелівської премії миру 1931 р. («Удостоєна премії як справжній делегат всіх миролюбних жінок миру»).
Біографія
Вчилася в Рокфордській жіночій семінарії. Разом з подругою Е. Старр організувала в Чікаго дитячі ясла, бібліотеку, гімнастичний зал, палітурну майстерню, комунальну кухню, художню студію, музей праці, пансіон для молодих робітниць тощо. Президент Міжнародної жіночої ліги за мир і свободу (1919–1929).
Основні твори
«Демократія і соціальна етика» (Democracy and social ethics, 1902);
«Нові ідеали миру» (New ideals of peace, 1907).
Посилання
http://plato.stanford.edu/entries/addams-jane/
1863
Дмитро Олександрович Граве, український математик, почесний академік АН СРСР
 Дмитро́ Олекса́ндрович Гра́ве (*25 серпня (6 вересня) 1863, Кириллов — †19 грудня 1939, Київ) — український математик, творець першої великої математичної школи в Україні; академік АН України (1919), член-кореспондент РАН (1924) і почесний член АН СРСР (1929).Біографічні відомості
Народився 25 серпня (6 вересня) 1863 року в місті Кирилов Новгородської губернії (нині Вологодської області). Отримав ступінь бакалавра в петербурзькому університеті в 1885, а потім магістра в 1889, захистив її під керівництвом Пафнутія Чебишова. Під час навчання в університеті був активним членом гуртка студентів фізиків-математиків і публікував свої праці в «Записках фізико-математичного товариства студентів Санкт-Петербурзького університету». В 1890 почав викладати математику в інституті інженерів шляхів сполучення, а в 1892 у вищій жіночій школі. В 1896 захистив дисертацію на звання доктора математики. В 1897–1899 професор Харківського університету, а з 1899 і до самої смерті — Київського. 12 вересня 1921 року в знак визнання його заслуг РНК УСРР прийняла постанову «Про соціальне забезпечення заслужених працівників науки», серед інших достойників, Граве дозволено видання за державний кошт наукових праць; звільнено від сплати державних податків; заборонено реквізиції та ущільнення помешкання, яке він займав; матеріально забезпечено, а у випадку смерті — членів родини поза категоріальною довічною ставкою заробітку.
Помер 19 грудня 1939. Похований у Києві на Лук'янівському цвинтарі. 1934 став першим директором Інституту математики АН УРСР. Нагороджений орденом праці.
Основні праці з алгебри, прикладної математики, механіки, кібернетики, астрономії. В дитинстві мріяв стати токарем.
Праці
О поверхностях minima(«Записки физико-математического общества студентов Санкт-Петербургского университета» (т. I, 1884 — 85; т. II, 1885; т. III, 1886–1887)).
О частных дифференциальных уравнениях первого порядка(1889,СПб)
Об основных задачах математической теории построения географических карт(1896, СПб)
Теория групп (Киев, 1908)
Элементарный курс теории чисел (Киев, 1909)
Арифметическая теорию алгебраических величин (Киев, 1910)
Элементы высшей алгебры. – К, 1914. – 698 с.
Краткий курс математического анализа. – К, 1924. – 368 с.
Аналітична геометрія. – Х.-К.: Держ.науково-технічне вид-во України, 1933. – 308 с.
Трактат з алгебраїчного аналізу: У 2 т. – К., 1938.
Вибрані праці. – К.: Наук. думка, 1971. – 356 с.
Робота в Київському університеті // З іменем Святого Володимира: Київський університет у документах, матеріалах та спогадах сучасників: У 2 кн. – К.: Заповіт, 1994. – Кн. 1. – C. 359-360.
Учні
Делоне Борис Миколайович — російський математик і альпініст.
Чеботарьов Микола Григорович — радянський математик, алгебраїст. Автор теореми щільності Чеботарьова.
Шмідт Отто Юлійович — радянський математик, астроном, дослідник Півночі, академік Академії наук Радянського Союзу (член Української Академії наук), Герой Радянського Союзу.
Кравчук Михайло Пилипович — український математик, дійсний член Академії наук України.
1892
Едвард Віктор Епплтон, британський фізик, нобелівський лауреат 1947 року
«за дослідження фізики верхніх шарів атмосфери»
 Едвард Віктор Епплтон (англ. Sir Edward Victor Appleton; *6 вересня 1892 — †21 квітня 1965) — англійський фізик, лауреат Нобелівської премії з фізики 1947 року «за дослідження фізики верхніх шарів атмосфери, особливо за відкриття так званого шару Епплтона».Біографія
Народився 6 вересня 1892 в Бредфорді (графство Йоркшир). Поступив в Сент-Джонз-коледж Кембриджського університету, але змушений був перервати навчання у зв'язку з Першою світовою війною. Служив у військах зв'язку; повернувшись після закінчення війни до Кембриджа, став вивчати радіофізику. У 1920 Епплтон – асистент демонстратора фізика Кавендішської лабораторії, в 1922 – молодший лектор в Триніті-коледжі. У 1924–1936 – професор Лондонського, а в 1936–1939 – Кембриджського університету. У 1939–1949 – секретар міністерства наукових досліджень Великобританії, з 1949 – ректор Едінбурзького університету.
Основні роботи присвячені радіофізиці, головним чином розповсюдженню і загасанню радіохвиль. Досліджуючи віддзеркалення радіохвиль в атмосфері, в 1924 спільно з англійським фізиком М. Барнеттом виявив провідний атмосферний шар – іоносферу, існування якої було передбачене раніше А. Кеннеллі і О. Гевісайдом. У 1926 відкрив другий, вищий відбивний шар (F-шар, або шар Епплтона), що забезпечує розповсюдження коротких радіохвиль навколо земної кулі. Показав, що радіохвилі, відбиті цим шаром, еліптично поляризовані. Вивчав ступінь іонізації різних відбивних шарів у верхній атмосфері; встановив, що провідність цих шарів пов'язана з активністю Сонця.
У 1926 Епплтон став членом Лондонського королівського товариства, в 1941 був посвячений у лицарі. Серед нагород і відзнак — премія М. Лібмана (1929), медаль Фарадея (1946). Помер Еплтон в Едінбурзі 21 квітня 1965.
| |
|
| |
| Всього коментарів: 0 | |
| Вхід на сайт |
| Пошук |
| Календар |
| Друзі сайту |
