| Меню сайту |
| Категорії розділу | ||||||||
|
| Наше опитування |
| Статистика |
Онлайн всього: 1 Гостей: 1 Користувачів: 0 |
23:30 7 вересня народилися... | |
1533
Єлизавета I, королева Англії
 Єлизаве́та I (англ. Elizabeth I of England, *7 вересня 1533 — 24 березня 1603) — королева Англії та Ірландії між 1558 та 1603 роками, відома також як королева-дівиця, Глоріана та Добра королева Бесс. За час її правління, особливо завдяки перемозі над Іспанською Армадою, Англія перетворилася з другорядної держави на периферії Європи у володаря морських просторів.Єлизавета була 5-м й останнім монархом із династії Тюдорів, донькою короля Генріха VIII. При народженні Єлизавета отримала титул принцеси, але після страти її матері, королеви Анни Болейн, була оголошена неправонародженою. Можливо саме через це її брат Едуард VI позбавив сестру спадку. Проте його заповіт був анульований Третім законом про спадщину, виданим англійським парламентом 1543 року, який зробив Єлизавету першою в черзі престолонаслідування в разі смерті Марії Тюдор без спадкоємця. Під час правління Марії I, Єлизавета провела близько року ув'язненою за звинуваченнями в зраді, політичних інтригах проти Марії I, та допомозі протестантській церкві.
Єлизавета спиралася в своєму правлінні на королівську раду, в якій тоді засідали провідні політики свого часу на чолі з радником Вільямом Сесілом, 1-им Бароном Берґлі. Одним з її перших політичних досягнень була підтримка відокремлення англійської протестантської церкви від Риму, і проголошення монарха Англії її верховним опікуном (Акт про верховність 1558 року). Церковний порядок, запроваджений Єлизаветою, строго дотримувався під час її правління й пізніше переріс у теперішню Англіканську церкву. Очікувалось, що Єлизавета вийде заміж і народить спадкоємця роду Тюдорів, але незважаючи на часті звернення парламенту, вона відмовлялася. Мотиви цього вибору невідомі й стали темою численних дискусій. З часом незайманість Єлизавети принесла їй славу й стала приводом для культу особи, свідченням чого стали тогочасні портрети, пишні заходи та література.
За стилем правління Єлизавета була стриманішою ніж інші Тюдорські монархи. Одним з її девізів був «video et taceo» — «бачу але мовчу». Ця стратегія, яку не завжди схвалювали її радники, часто рятувала королеву від невигідних політичних та подружніх союзів. Незважаючи на її обережність у міжнародних відносинах та не надто завзяту підтримку кількох безрезультатних і незграбних військових кампаній у Нідерландах, Франції та Ірландії, перемога над Іспанською Армадою назавжди пов'язала її ім'я з однією з найграндіозніших звитяг в англійській історії. Уже через 20 років після її смерті Єлизавету вважали правителькою золотої доби — ставлення, яке і досі домінує у англійців. Правління Єлизавети відоме як Єлизаветинська ера, що відома, передусім, розквітом англійської драматургії на чолі з Вільямом Шекспіром і Крістофером Марлоу та доблестю англійських мореплавців, серед яких вирізнялися такі шукачі пригод, як Френсіс Дрейк.
Оцінки деяких істориків стриманіші. Вони часто змальовують Єлизавету як нерішучу правительку з поганим характером, якій, проте, надзвичайно щастило. Ближче до кінця її правління економічні та військові проблеми послабили її популярність настільки, що багато підданих зітхнули з полегшенням після її смерті. Єлизавета вважається харизматичною виконавицею ролі королеви і неймовірно живучим політиком у період слабкої і розбалансованої монархічної влади в Англії, і коли у сусідніх країнах монархи боролись за виживання, як, наприклад, суперниця Єлизавети, Марія Стюарт.
1707
Жорж-Луї Леклер, граф де Бюффон, французький натураліст, біолог,
математик, природодослідник і письменник
 Жорж-Луї Леклерк де Бюффон (фр. Georges-Louis Leclerc de Buffon), також просто Бюффон, * 7 вересня 1707, Монбар, Бургундія - † 16 квітня 1788, Париж) - французький натураліст, біолог, математик, геолог, письменник і перекладач XVIII століття . Основна праця Бюффона - «Природнича історія» в 36 томах. Висловив ідею про єдність рослинного і тваринного світу. Автор так званої задачі Бюффона. Член Паризької академії наук.Бюффон народився 7 вересня 1707 року в бургундському містечку Монбар як старший син Бенжамена-Франсуа Леклерка, що був головою Соляної палати (фр. président du grenier à sel) в Монбарі. Мати Бюффона - Анн-Крістін Марлен - була освіченою жінкою й походила з дуже заможної родини. Зразу після народження сина вона одержала великий спадок. У 1714 році помер її дядько, Жорж Луї Блазон, який був збирачем податків для герцога Савойського. Після смерті вдови Блазон мати Бюффона одержала ще один великий спадок. Тож у 1718 році її чоловік вклав гроші, придбавши неподалік від Монбара садибу Бюффон. Невдовзі він також купив посаду парламентського радника в Діжоні, куди родина й переїхала.
1723 року молодий Бюффон вступив до єзуїтського коледжу Діжона (Collège des Godrans), й, підкорившись волі батька, до 1726 року студіював право. З 1728 року Бюффон поступив до університету Анже, де вивчав математику, медицину і ботаніку. Та через дуель, обставини якої залишаються нез'ясованими, змушений був того ж таки року втекти з Анже. Бюффон повернувся до Діжона, де заприятелював з юним англійським герцогом Кінгстоном.
У листопаді 1730 року Бюффон з молодим герцогом Кінгстоном вирушив у освітню подорож Францією й Італією. Також побував у Англії, де займався студіями математики, фізики і ботаніки та переклав «Метод флюксій» (Method of Fluxions ) Ньютона і «статику рослин» Галя. З 1732 року Бюффон живе в Парижі, де займається наукою, переважно фізикою і математикою. Саме в цей період він розробляє серед іншого так звану задачу Бюффона. Бюффонові наукові переклади і декілька самостійних статей математичного змісту уможливили 1733 року призначення його членом Академії наук. У 1739 році він був призначений інтендантом Королівського ботанічного саду в Парижі, відтоді його діяльність була присвячена переважно природничим наукам. Згодом Бюффон одержав від короля графський титул. У 1753 році Бюффон став членом Французької академії. У своїй вступній промові «Про стиль» (Discours sur le style) Бюффон розвинув власну теорію стилю. Знаменитим став афоризм Бюффона з цієї промови: «Le style est l'homme même» (Стиль - це сама людина). Промова Бюффона досі вважається найкращою за всю історію Академії, вона витримала близько 60 видань.
Бюффон помер у Парижі 16 квітня 1788 року, після того як Людовик XV дарував йому графський титул, а Людовик XVI , ще за його життя, вшанував бюстом, встановленим біля входу в королівський кабінет природознавства з написом: « Majestati naturae par ingenium ».
1908
Майкл ДеБейкі, американський кардіохірург
 Майкл Елліс ДеБейкі (англ. Michael Ellis DeBakey; *7 вересня 1908 — †11 липня 2008, Х'юстон) — американський кардіохірург.Біографія
Родився 7 вересня 1908 року в Луїзіані як Michel Dabaghi в родині ліванських емігрантів.
За 70-річну лікарську кар'єру винайшов і упровадив безліч апаратів, методів і процедур, які допомогли тисячам хворих у всьому світі. Серед них — дакронові артерії, штучне серце, серцеві насоси і багато що інше.
У 1964 році першим у світі зробив успішну операцію по аортокоронарному шунтуванню — обведенню судини, закупореної атеросклерозною бляшкою, за рахунок вшивання нового. За допомогою цього складного хірургічного втручання, що проводиться на «відкритому серці», відновлюється кровопостачання серцевого м'яза.
Майкл ДеБейкі розробив також концепцію так званого «мобільного армійського хируругічного госпіталю», впровадження якої врятувало життя тисяч американських солдатів під час корейської і в'єтнамської воєн. Він служив радником всіх американських президентів за останні 50 років, а також консультував глав багатьох держав. Майкл Дебейкі брав участь в створенні Національної медичної бібліотеки, яка є найбільшою у світі.
ДеБейкі написав більше 1300 статей і книг з медицини, хірургії, медичної освіти і інших областей. Деякі його книги стали бестселерами. Протягом своєї кар'єри ДеБейкі виконав понад 60 тисяч операцій на серці і підготував тисячі хірургів. Серед його пацієнтів — голови багатьох держав.
У 1976 році його учні утворили Міжнародне хірургічне товариство імені Майкла ДеБейкі.
Опікунська рада Бейлорського університету в Х'юстоні, де ДеБейкі керував медичним коледжем, організував Центр ДеБейкі з біохимії.
ДеБейкі має безліч нагород і почесних ступенів. У 1969 році він отримав високу нагороду США — Президентську медаль свободи. У 1987 році Рональд Рейган нагородив його Національною медаллю науки.
У 1996 консультував російських лікарів під час підготовки операції на серці президента Росії Б. М. Єльцина. У квітні 2000 року американський кардіохірург Майкл ДеБейкі удостоєний почесного звання іноземного члена Російської академії наук. На урочистій церемонії в Москві президент РАН Юрій Осипов особисто вручив йому диплом дійсного члена Академії.
1912
Девід Паккард, американський підприємець, співзасновник компанії «Hewlett-Packard»
1917
Джон Воркап Корнфорт, австралійський хімік-органік, лауреат Нобелівської премії з хімії 1975 року
| |
|
| |
| Всього коментарів: 0 | |
| Вхід на сайт |
| Пошук |
| Календар |
| Друзі сайту |
