<div>
<div style="text-align: center;"><font size="2" style="font-size: 10pt;">1871</font></div>
<div style="text-align: center;"><font size="2">Іван Піддубний російська борець, атлет, заслужений артист РРФСР і заслужений майстер спорту</font></div>
<div> </div>
</div>
<div style="text-align: left;">
<div style="font-size: 10pt;"><font size="2"> <img align="left" alt="" src="/avatar/Kalendar4/6124.jpg" />Російський борець, атлет, заслужений артист РРФСР, заслужений майстер спорту, п'ятиразовий чемпіон світу з боротьби серед професіоналів, він за свою спортивну кар'єру не програв жодного чемпіонату, боровся на найбільших манежах світу - відвідав близько 50 міст в 14 країнах. Ім'я Піддубного прославило російський і радянський спорт.</font></div>
<div><font size="2"> Іван Максимович Піддубний народився ( 26 вересня) 8 жовтня 1871 на Полтавщині, в селі Красенівці, в селянській родині. Простота життя і важка фізична праця, до якої він був привчений з дитинства, заклали в характері Івана рідкісну завзятість. У 1893 році він виїхав до Севастополя, де влаштувався вантажником у порту, а потім перебрався до Феодосії .</font></div>
<div><font size="2"> У 1896 році Піддубний вперше вийшов на арену. Це був цирк Безкоровайного, який приїхав на гастролі до міста. За виступами атлетів Іван стежив із захопленням. Наприкінці номера бажаючим пропонувалося повторити який-небудь трюк, і Піддубний перевершив атлетів у боротьбі «на поясах». Після цього Івану запропонували попрацювати в цирку. Тоді й почалася його кар'єра борця.</font></div>
<div><font size="2"> Спорт став для Піддубного стрижнем життя. Він був розумним борцем, при цьому був артистичним і подобався публіці - високий, прекрасно складений, з мужніми рисами обличчя. До 1903 Піддубний уже був досвідченим борцем на поясах, відомим Одесі та Києву, Тбілісі та Казані ...</font></div>
<div><font size="2"> У 1903 році він отримав запрошення від голови Петербурзького атлетичного товариства графа Рібоп'єра взяти участь у паризькому чемпіонаті світу. Але французьку боротьбу Піддубний тільки освоював. Йому дали кращого тренера Ейжена де Парі і три місяці на підготовку, які були дуже інтенсивними.</font></div>
<div><font size="2"> На чемпіонаті в Парижі, серед учасників якого були борці з світовим ім'ям, нікому не відомий «російський ведмідь» виграв 11 сутичок, але програв французу Р.Буше . Хоча останній шахраював (на його тіло було нанесено масло), але судді присудили перемогу все-таки йому. Піддубний був приголомшений. Цей урок назавжди зробив його непримиренним ворогом «брудного спорту».</font></div>
<div><font size="2"> Потім змагання йшли одне за іншим. У 1905 році знову на головному міжнародному чемпіонаті в Парижі Піддубний взяв реванш, здобувши тріумфальну перемогу, і став чемпіоном світу. Не було йому рівних і в наступні три роки. Піддубного запрошували на всі великі змагання. Він багато гастролював і скрізь перемагав. Він став людиною -легендою, в пресі його називали «Чемпіон чемпіонів».</font></div>
<div><font size="2"> Але, проводячи багато часу в роз'їздах, Іван Максимович мріяв про свій дім і сім'ю. У 1910 році він пішов зі спорту, одружився на актрисі А.Квітко-Фоменко і разом з нею повернувся в Красенівку . Там він купив велику ділянку землі, побудував садибу ... Але поміщик із нього вийшов поганий: через кілька років Піддубний розорився (згодом від нього пішла і дружина) і в 1913 році знову ступив на борцівський килим. Про нього знову заговорили із захватом. Навіть у роки громадянської війни він продовжував виступати.</font></div>
<div><font size="2"> На початку 1920- х років Піддубного запросили працювати в Петроградський цирк. Якось на гастролях він познайомився з Машошиною Марією, і незабаром вони повінчалися. Але із засобами було туго , і Піддубний вирішується на гастролі до Німеччини і США. Блискуче проводячи зустрічі з відомими борцями, він збирав повні зали і був навіть проголошений «чемпіоном Америки». По поверненню в 1927 році в Росію, де його зустріли як героя, Піддубний з дружиною переїхав до міста Єйськ на березі Азовського моря, купив будинок і прожив там до кінця своїх днів.</font></div>
<div><font size="2"> Помер Іван Максимович Піддубний від інфаркту 8 серпня 1949 в Єйську, де й був похований у міському парку, що нині носить його ім'я. Там же встановлено пам'ятник, де на граніті висічено: «Тут російський богатир лежить».</font></div>
<div><font size="2"> На батьківщині Піддубного встановлений мармуровий бюст «Чемпіону чемпіонів», розташовані музей і спортивна школа його імені. Про нього знято кілька художніх і документальних фільмів. З 1962 року в нашій країні щорічно проводяться міжнародні змагання з класичної боротьби на приз імені І.М.Поддубного.</font></div>
</div>
<div style="text-align: center;"> </div>
<div style="text-align: center;"><font size="2">1895 </font></div>
<div style="text-align: center;"><font size="2">Хуан Домінго Перон, генерал, тричі президент Аргентини в 1946–1955 та 1973–1974 рр</font></div>
<div> </div>
<div>
<div><font size="2"><img align="left" alt="" src="/avatar/Kalendar4/200px-Juan_Peron_con_banda_de_presidente.jpg" /> Хуа́н Домі́нго Перо́н Со́са (ісп. Juan Domingo Perón Sosa; *8 жовтня 1895 — †1 липня 1974) — аргентинський державний та політичний діяч, що тричі був обраний президентом Аргентини і займав посаду у періоди 1946—1955 та 1973—1974 років. Професійний військовий, генерал.</font></div>
<div><font size="2">В 1936—1937 роках він працював як військовий аташе в Чилі. В 1941—1943 роках був одним із керівників так званої «Групи об'єднаних офіцерів» в Аргентині, яка в червні 1943 року здійснила державний переворот. В 1943—1944 роках займав посаду міністра праці, в 1944 році — військового міністра, з липня 1944 року — віце-президента та військового міністра одночасно.</font></div>
<div><font size="2">Перон поклав початок політиці поєднання націоналізму та соціалізму, виступив під гаслом «За велику Аргентину», яка пізніше за його іменем отримала назву перонізму. В 1946-55 роках займав посаду президента республіки. В 1947 році створив Пероністську партію (з 1958 року називалась Хустісіалістська). В умовах задовільної економічної кон'юнктури, яка склалась в Аргентині під час Другої Світової війни та в післявоєнні роки, аргентинська економіка розвивалася дуже успішно, особливо в області зовнішньої торгівлі, що піднімало популярність Перона, який також, з метою досягнення «класового миру», зробив низку поступок народним масам (зокрема, була піднята заробітна платня деяким категоріям працівників).</font></div>
<div><font size="2">Уряд Перона націоналізував низку підприємств інфраструктури. В області зовнішньої політики проводив самостійний курс, використовуючи міжімперіалістичні протиріччя. Однак зробив низку серйозних поступок британським монополіям, що викликало недовіру з боку США. З кінця 1940-их років уряд Перона здійнював репресії політичних опонентів. У вересні 1955 року Перон був скинутий. З 1955 року перебував в імміграції.</font></div>
<div><font size="2">У червні 1973 Перон повернувся на батьківщину з Іспанії. У вересні 1973 року знову обраний президентом, але на посаду вступив 12 жовтня. Здійснив низку заходів по обмеженню впливу іноземного капіталу і захисту природних багатств Аргентини, в області зовнішньої політики дотримувався курсу, направленого на встановлення рівноправних та взаємовигідних відносин з усіма державами світу, незалежно від їхнього державного ладу.</font></div>
<div><font size="2">Перон і його друга дружина Ева були надзвичайно популярні серед значної частини аргентинського населення і все ще вважаються видатними фігурами послідовниками Партії Пероністів. Послідовники Перона хвалять його зусилля по знищенню бідності і покращенню стану робітничого класу, тоді як його супротивники, представники багатих верств Аргентини, розглядали його як популіста і диктатора, вішали на нього кліше фашиста. Він розпочав й нині популярний в Аргентині політичний рух, відомий, як перонізм, який заявляє, що може бути і третій шлях розвитку між капіталізмом і соціалізмом.</font></div>
</div>
<div> </div>
<div style="text-align: center;"><font size="2">1907</font></div>
<div style="text-align: center;"><font size="2">Поліна Осипенко радянська льотчиця, Герой Радянського Союзу</font></div>
<div> </div>
<div>
<div><font size="2"><img align="left" alt="" src="/avatar/Kalendar4/3519.jpg" /> Поліна Денисівна Осипенко народилася 8 жовтня 1907 в Запорізькій області, селі Новоспасівка. Сім'я Поліни була дуже бідною, і саме тому вона закінчила тільки два класи церковно-приходської школи, була змушена піти працювати нянею, а після наймичкою .</font></div>
<div><font size="2"> Після приходу радянської влади в її селі організували колгосп. Поліна пройшла курси птахівників і влаштувалася працювати на ферму. Робота була важкою, але незважаючи на це, вона знаходила сили для навчання і закінчила вечірню школу.</font></div>
<div><font size="2"> Одного разу трудівники птахоферми помітили над ними в небі щось незвичайне, через кілька хвилин на полі біля ферми приземлилося два літаки. Вони настільки ж налякали, наскільки і захопили Поліну Осипенко. Пілотом одного з літаків була жінка, після спілкування з нею Поліна буквально стала марити польотами.</font></div>
<div><font size="2"> Для вступу у льотну школу Осипенко влаштувалася там же працювати офіціанткою, щоб щодня просити начальника школи прийняти її і навчити літати.</font></div>
<div><font size="2"> І убитий або чарівністю жінки, або її «чоловічим» характером начальник школи прийняв її до лав курсантів. Вона була дуже старанною і здібною ученицею. Їй належали рекорди висоти для жінок в польотах з відкритою кабіною - 8804 м, рекордний час перельоту від Чорного до Білого морів ( 10 год. 33 хв).</font></div>
<div><font size="2"> А 24-25 вересня 1938 вона була однією з трьох пілотів, які здійснили безпосадковий переліт Москва - Комсомольськ-на-Амурі, за що через місяць всі учасниці перельоту ( Валентина Гризодубова, Поліна Осипенко і Марина Раскова ) отримали звання Героя Радянського Союзу.</font></div>
<div><font size="2"> 11 травня 1939 , здійснюючи політ з Анатолієм Сєровим, при поганій видимості і великий хмарності їх літак зазнав аварії, в якому Поліна загинула. Причина аварії не з'ясована.</font></div>
<div><font size="2"> Прах Сєрова і Осипенко поміщений в урнах в Кремлівській стіні на Червоній площі в Москві.</font></div>
</div>
<div> </div>
|
