| Меню сайту |
| Категорії розділу | ||||
|
| Наше опитування |
| Статистика |
Онлайн всього: 1 Гостей: 1 Користувачів: 0 |
МІЖНАРОДНЕ ГУМАНІТАРНЕ ПРАВО І ЙОГО ЗАСТОСУВАННЯ ПІД ЧАС ВЕДЕННЯ БОЙОВИХ ДІЙ ТА УЧАСТІ В МИРОТВОРЧИХ ОПЕРАЦІЯХ
МІЖНАРОДНЕ ГУМАНІТАРНЕ ПРАВО І ЙОГО ЗАСТОСУВАННЯ ПІД ЧАС ВЕДЕННЯ БОЙОВИХ ДІЙ ТА УЧАСТІ В МИРОТВОРЧИХ ОПЕРАЦІЯХ
Міжнародне гуманітарне право, основу якого станов¬лять чотири Женевські конвенції про захист жертв війни від 12 серпня 1949 року та Додаткові протоколи І і II до них від 8 червня 1977 року, займає важливе місце у міжна¬родному публічному праві.
Актуальність проблем, які розглядаються міжнародним гуманітарним правом, не викликає сумнівів. Свідченням цього є те, що практично всі держави - члени ООН є учас¬ницями Женевських конвенцій 1949 року.
ПОНЯТТЯ ТА ДЖЕРЕЛА МІЖНАРОДНОГО
ГУМАНІТАРНОГО ПРАВА
Міжнародне гуманітарне право (яке ще має назву право збройних конфліктів або право війни) - це сукупність міжнародно-правових норм, які направлені на захист жертв збройних конфліктів і встановлюють заборону або обмеження методів І засобів ведення війни, а також відповідальність за порушення відповідних принципів і норм.
Об'єктом правового регулювання міжнародного гу¬манітарного права (МГП) є суспільні відносини, які вини¬кають у ході збройного конфлікту. Події по відношенню до певного кола учасників міжнародних правових відно¬син - норми міжнародного гуманітарного права - є загаль-ноприйнятими універсальними нормами.
До джерел МГП відносяться: чотири Женевські кон¬венції про захист жертв війни від 12 серпня 1949 p., а саме: про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях (Перша Конвенція); про поліпшення долі поранених, хво¬рих і осіб, які потерпіли корабельну аварію, із складу збройних сил на морі (Друга Конвенція); про поводження з військовополоненими (Третя Конвенція); про захист цивільного населення під час війни (Четверта Конвенція). Зазначені Женевські конвенції отримали подальший розвиток у двох Додаткових протоколах до них від 8 червня 1977 р.: про захист жертв міжнародних збройних конфліктів; про захист жертв не міжнародних збройних конфліктів.
Крім того, міжнародне гуманітарне право містить ряд інших міжнародних договорів, які забороняють застосування деяких видів зброї і методів ведення війни. До них відносяться: Санкт-Петербурзька декларація 1868 p., Гаазькі конвенції 1899 року, Гаазькі конвенції 1907 p., Конвенція про заборону бактеріологічної (біологічної) зброї 1972 p., Конвенція про заборону або обмеження звичайної зброї 1980 p., Конвенція про заборону хімічної зброї 1993 p., Гаазька конвенція 1954 р. про захист культурних цінностей у період збройного конфлікту та Оттавська конвенція 1997 року.
ОСНОВНІ ЦІЛІ ТА ЗМІСТ
МІЖНАРОДНОГО ГУМАНІТАРНОГО ПРАВА
Міжнародне гуманітарне право переслідує дві основні цілі. По-перше, обмежити воюючі сторони у виборі засобів і методів ведення воєнних дій (право Гааги). По-друге, захист осіб, які не беруть чи припинили брати участь у бойових діях (право Женеви).
Що стосується першої цілі, то відповідно до вимог міжнародного гуманітарного права забороняється застосовувати засоби і методи ведення війни, які: не дозволяють проводити відмінність між комбатантами і некомбатантами; призводять до надмірних пошкоджень або надмірних страждань, не виправданих безпосередньою військовою вигодою; є причиною великого, тривалого і серйозного збитку навколишньому середовищу.
До заборонених засобів ведення війни відносяться: отрути, отруйна зброя; задушливі, отруйні й інші подібні гази; бактеріологічна і токсична зброя; кулі, що легко сплющуються і розвертаються в людському тілі; зброя, яка при нанесенні рани без користі збільшує страждання людей або робить їх смерть неминучою; зброя, основна дія якої полягає в нанесенні пошкоджень осколками, які неможливо виявити в людському тілі за допомогою рентгенівських променів; міни-пастки й Інші пристрої, схожі на дитячі іграшки або предмети медичної допомоги; запалювальна зброя проти цивільного населення, населених пунктів і цивільних об'єктів; протипіхотні міни, ряд морських мін, зброя, дія якої спрямована на спричинення збитку природному середовищу. Міжнародне гуманітарне право забороняє застосовувати в збройному конфлікті зброю масового ураження (біологічну, хімічну), а також осліплюючу (лазерну). Бактеріологічна зброя відповідно до Конвенції 1972 року вилучена з арсеналів держав. Конвенція 1993 року про ліквідацію хімічної зброї передбачає її знищення.
Що стосується ядерної зброї, то на запит Генеральної Асамблеї ООН «Чи дозволено з точки зору міжнародного права при будь-яких обставинах використовувати ядерну зброю або загрожувати ЇЇ застосуванням, «Міжнародний Суд зробив такий висновок: по-перше. Суд не виявив жодної міжнародне визнаної норми, яка прямо забороняла б при будь-яких обставинах використати ядерну зброю або загрозу застосування її в ході збройного конфлікту; по-друге, Суд констатував, що будь-який випадок застосування ядерної зброї підпадає під дію норм і вимог міжнародного гуманітарного права. Велике значення в міжнародному гуманітарному праві надається захисту цивільних об'єктів. Об'єктами нападу можуть бути тільки воєнні об'єкти, які згідно зі статтею 57 Додаткового протоколу І, «внаслідок свого характеру, розпорядження, призначення або використання вносять ефективний внесок у воєнні дії і повне або часткове руйнування, захоплення або нейтралізація яких при посяганні дає явну воєнну перевагу». Гаазька Конвенція 1907 р. забороняє «атакувати або бомбардувати яким би то не було способом» незахищені міста, селища, житла. Згідно з Додатковим протоколом І, «цивільні об'єкти не повинні бути об'єктом нападу або репресій». Статтею 56 Додаткового протоколу І передбачається, що установки і споруди (дамби, плотини, греблі, атомні електростанції), які містять небезпечні складові, не повинні зазнавати нападу навіть у тих випадках, коли вони є воєнними об'єктами, «якщо такий напад може викликати вивільнення небезпечних сил і подальші великі втрати цивільного населення».
Особлива увага в міжнародному гуманітарному праві приділяється правовому захисту об'єктів, що представляють історичну та культурну цінність, які виконують важливу роль у духовному житті людей. Згідно зі статтею 1 Гаазької конвенції 1954 року «Про захист культурних цінностей у разі збройного конфлікту», захисту підлягають релігійні І світські пам'ятники архітектури, археологічні об'єкти, музеї, бібліотеки, театри, тобто об'єкти, «що мають велике значення для культурної спадщини кожного народу». У відповідності зі статтею 53 Додаткового протоколу 1 забороняється; здійснювати будь-які ворожі акти проти тих історичних пам'ятників, творів мистецтва або місць культів, які складають культурну або духовну спадщину народів.
До заборонених методів ведення війни відносяться: віддання наказу «не залишати нікого в живих»; незаконне використання розпізнавальної емблеми Червоного Хреста; зрадницьке вбивство або поранення цивільного населення або осіб, які належать силам противника; вбивати або калічити ворога, який склав зброю і здався; віроломне користування парламентерським прапором, військовими знаками і форменим одягом ворога; змушувати громадян ворожої сторони брати участь у воєнних діях проти їх власної країни; захоплювати заручників, здійснювати терор тощо. У той же час не забороняється використання військових хитрощів з метою введення противника в оману, примушення його діяти необачно, наприклад, за допомогою маскування, помилкових операцій І дезінформації, Женевські конвенції і Додатковий протокол І розрізняють декілька категорій осіб, над якими протегують: поранені, хворі і особи, які потерпіли корабельну аварію, як зі складу збройних сил, так і цивільні особи; військовополонені; цивільні особи на території противника; цивільні особи на окупованих територіях; Інтерновані цивільні особи.
Під спеціальним захистом Конвенцій знаходяться: біженці і апатріди; жінки; діти; журналісти.
Правовий режим військовополонених визначений 111 Женевською конвенцією 1949 року «Про поводження з військовополоненими».
Міжнародне гуманітарне право проводить відмінність між збройними конфліктами міжнародного характеру і збройними конфліктами не міжнародного характеру. У разі міжнародного збройного конфлікту застосовуються чотири Женевські конвенції і Додатковий протокол 1. У випадку збройного конфлікту не міжнародного характеру, який досягає певної міри інтенсивності, застосовується Додатковий протокол II. У разі не міжнародного збройного конфлікту, який не досягає певної міри інтенсивності, застосовується стаття 3. загальна для чотирьох Женевських конвенцій. Міжнародне гуманітарне право не застосовується у випадку внутрішнього безладдя (окремі акти безладдя).
У відповідності зі статтею 1, яка є загальною для всіх чотирьох Женевських конвенцій і Додаткового протоколу І, держави, які є учасниками цих конвенцій, у тому числі й Україна, зобов'язані не тільки дотримуватися правил вказаних договорів, але і примушувати всі інші держави їх виконувати за будь-яких обставин. Це правило може служити вагомим аргументом на користь визнання імперативності норм і принципів міжнародного гуманітарного права.
ЖЕНЕВСЬКЕ ПРАВО АБО ПРАВО
ЧЕРВОНОГО ХРЕСТА
Необхідно зазначити, що кожна держава за будь-яких обставин повинна дотримуватися та забезпечувати дотримання певних норм та правил ведення бойових дій, які обмежують насилля та забезпечують захист і допомогу військовим та цивільним жертвам збройних конфліктів. Більшість цих норм та правил викладено в Женевських конвенціях про захист жертв війни 1949 року, в Додаткових протоколах 1977 року до них, а також Гаазьких конвенціях 1907 року.
Стаття 9 Конституції України зазначає, що «чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України». Ратифіковані міжнародні угоди, що складають міжнародне гуманітарне право, наша держава зобов'язалася виконувати.
Треба відзначити, що суворе дотримання положень міжнародного гуманітарного права не перешкоджає військовослужбовцям виконувати бойові задачі. Воно спрямоване на запобігання надмірних страждань та пошкоджень.
Положення всіх Женевських конвенцій містять вимогу про гуманне поводження з беззахисними. Ці вимоги у кожній з них відповідають категоріям осіб, що охороняються її положеннями. Так, у статті 12 Женевської конвенції «Про поліпшення долі поранених та хворих у діючих арміях» записано: «Особовий склад збройних сил та інші особи у випадку їх поранення або хвороби повинні користуватися заступництвом та захистом за всіх обставин».
Конфліктуюча сторона, під владу якої вони потраплять, забезпечує їм гуманне поводження та догляд без будь-якої дискримінації за такими ознаками, як стать, раса, національність, релігія, політичні переконання або інші аналогічні критерії. Суворо забороняється будь-яке посягання на їхнє життя та особистість і, зокрема, забороняється добивати або знущатися над ними, піддавати їх тортурам, проводити над ними біологічні дослідження, навмисно залишати без медичної допомоги або догляду та створювати умови для їх зараження.
Аналогічні вимоги містять і інші Женевські конвенції.
Стаття 75 ДП 1 містить великий перелік зобов'язань та заборон. Цією статтею забороняється «насильство над життям, здоров'ям, фізичним та психічним станом осіб. зокрема вбивство» та особливо підкреслено, що забороняються «тортури усіх видів, будь то фізичні або психічні». Таку заборону застосування тортур містить кожна з чотирьох Женевських конвенцій. Ні за яких обставин не можна застосовувати ці нелюдські методи. Не може бути «вищих цінностей» (наприклад, «свобода» чи «доля нації»), які б могли виправдати тортури. Застосування тортур у всіх випадках є серйозним порушенням Женевських конвенцій і повинно каратися як воєнний (військовий) злочин. Будь-які медичні експерименти на людях заборонені. Ця ж стаття забороняє «вчинення наруги над людською гідністю, зокрема, принизливе та образливе поводження, примушування до проституції або непристойне посягання в будь-якій його формі», «захоплення заручників», «колективні покарання», а також погрози здійснити такі дії. Далі вона містить вимоги з забезпечення справедливого та належним чином організованого судочинства. Деякі гарантії спрямовані на те, аби кожній особі, що звинувачується в скоєні злочину, був забезпечений справедливий суд, щоб розгляд справи та винесення вироку здійснювались у відповідності до закону.
ПОРАНЕНІ, ХВОРІ ТА ОСОБИ, ЯКІ ЗАЗНАЛИ КОРАБЕЛЬНОЇ АВАРІЇ
Захисту поранених, хворих та осіб, які зазнали корабельної аварії, присвячені статті Женевських конвенцій 1949 р. «Про поліпшення долі поранених та хворих у діючих арміях», «Про поліпшення долі поранених, хворих та осіб, які зазнали корабельної аварії, зі складу збройних сил на морі», «Про захист цивільного населення під час війни» та в першому Додатковому протоколі 1977 року.
У відповідності до Женевських конвенцій, правила поводження з пораненими, хворими та особами, які зазнали корабельної аварії, були поставлені в залежність від приналежності до збройних сил чи до цивільного населення. Прийняття Додаткового протоколу у 1977 році поклало край розмежуванню для цих категорій осіб. Тепер існують єдині поняття «хворий» або «поранений», незалежно від того, є ця особа військовослужбовцем або цивільною особою.
Вперше в історії міжнародного гуманітарного права у Додатковому протоколі містяться положення, які стосуються характеру медичних обов'язків. «Ні за яких обставин жодна особа не може підлягати покаранню за виконання нею медичних функцій, сумісних з медичною етикою, незалежно від того, на користь якої особи виконуються ці функції».
Аналогічно до статусу медичного персоналу, захистом користуються військовий та цивільний духовний персонал, особовий склад національних Товариств Червоного Хреста та інших добровільних товариств допомоги, належним чином визнаних та уповноважених своїм урядом, а також цивільне населення, яке надає допомогу пораненим, хворим та особам, які зазнали корабельної аварії.
Жодна людина, яка бере участь у таких гуманних діях за особистою ініціативою або за проханням конфліктуючої сторони, не повинна піддаватися засудженню чи покаранню; милосердя завжди повинно поважатися.
Таким чином у відповідності з міжнародним гуманітарним правом всі військовослужбовці повинні керуватися наступними правилами: забороняється піддавати нападу військові та цивільні медичні заклади противника; необхідно підбирати поранених, хворих та тих, які зазнали корабельної аварії, та надавати медичну допомогу, незалежно від їх приналежності; перевага в наданні допомоги може здійснюватися тільки за медичними ознаками; взяті в полон поранені та хворі військовослужбовці повинні утримуватися як військовополонені та при першій нагоді бути евакуйовані в тил; медичному персоналу повинно бути дозволено виконувати свій обов'язок з надання медичної допомоги за будь-яких обставин: слід захищати поранених, хворих та осіб, які зазнали корабельної аварії, від актів помсти та поганого поводження; слід дозволяти цивільному населенню та товариствам надавати допомогу пораненим, хворим та особам, які зазнали корабельної аварії, незалежно від їх приналежності; ніхто не може бути покараний за надання допомоги пораненим та хворим.
ВІЙСЬКОВОПОЛОНЕНІ
Комбатанти, які потрапили до рук противника, є військовополоненими з моменту захоплення. Женевська конвенція «Про поводження з військовополоненими» досить докладно розглядає питання про поводження з особами, які потрапили у полон.
Стаття 12 Конвенції встановлює дуже важливий принцип: «Військовополонені знаходяться під владою ворожої держави, а не окремих осіб чи військових частин, що взяли їх у полон». Це означає, що держава, під владою якої вони знаходяться, несе відповідальність за все, що з ними відбувається. Однак ця відповідальність держави не зменшує індивідуальну відповідальність осіб у випадку порушення ними вимог III Женевської конвенції.
Головний зміст цієї Конвенції викладений у статті 13, де записано: «З військовополоненими слід завжди поводитися гуманно», військовополонені повинні завжди користуватися захистом, «особливо від будь-яких актів насильства або залякування, від образ та цікавості натовпу». Застосування військових репресій забороняється. Крім того, вони «за будь - яких обставин мають право на повагу до їх особистості та гідності».
Як показує досвід війн, військовик перш за все викликає інтерес як потенційне джерело інформації. З цією метою він може бути допитаний. Однак при цьому забороняється застосування «фізичних чи моральних тортур» або будь-яких «інших засобів примусу». Кожний військовополонений зобов'язаний повідомити лише такі відомості: «своє прізвище, ім'я та звання, дату народження та особистий номер або, якщо такого немає, іншу рівноцінну інформацію». Військовополонені, захоплені у зоні бойових дій, повинні у короткий строк бути евакуйовані у табори, що знаходяться на достатній відстані від небезпечної сторони (зони). Умови розташування в цих таборах «повинні бути не менш сприятливими, ніж умови, якими користуються війська, що утримують їх у полоні, розташовані в цій самій місцевості».
Таким чином військовослужбовець повинен дотримуватися наступних норм по відношенню до військовополонених: забороняється наруга над людською гідністю, принизливе та образливе ставлення до військовополонених; забороняється вбивати військовополонених або застосовувати до них тортури всіх видів, будь то фізичні або психічні; взятого в полон супротивника слід роззброїти та забрати в нього предмети та документи, що мають військове значення; військовослужбовець, який здається в полон або покинув на парашуті літальний апарат, що зазнав аварії, не повинен піддаватися нападу, якщо його поведінка не містить ворожих дій; противнику, який потрапив до полону, слід залишити документи, що засвідчують його особу, предмети верхнього одягу та особистого користування, продукти харчування та медикаменти, а також засоби індивідуального захисту (шолом, протигаз); військовополонений для встановлення своєї особи має право подати такі відомості про себе: прізвище, ім'я, по батькові; військове звання; дату народження; особистий номер; військовополонені повинні, як тільки це дозволяє обстановка, бути евакуйовані в тил. У разі, якщо це неможливо зробити, вони повинні бути відпущені; не слід направляти військовополонених у район бойових дій, де вони можуть стати об'єктами нападу. Забороняється використовувати військовополонених для прикриття бойових дій; при будь-яких обставинах військовополоненим повинна бути надана медична допомога; відомості про військовополоненого повинні бути надані відповідній владі його держави для інформування його родини.
ЗАХИСТ ЦИВІЛЬНИХ ОСІБ ВІД
НАСЛІДКІВ ВОЄННИХ ДІЙ
Прийняття IV Женевської конвенції «Про захист цивільного населення під час війни» стало великим досягненням міжнародної спільноти. Ця Конвенція проголосила, що особи, які потрапили до рук противника, знаходяться під захистом міжнародного права. Додатковий протокол І зробив цей захист більш повним.
Цивільні особи - це ті особи, які не входять до складу збройних сил. Виходячи з цього, цивільні особи не мають права брати участь у воєнних діях. Порушення цієї заборони тягне за собою втрату захисту та застосування проти них сили.
IV Женевська конвенція забороняє використовувати цивільне населення для прикриття від нападу певних районів та споруд, які мають військове значення.
Тому військовослужбовець повинен завжди пам'ятати наступні правила: не нападай на цивільне населення; не примушуй цивільне населення до участі в бойових діях; забороняється залучати до участі в бойових діях дітей молодше 15 років; забороняється примушувати осіб супротивної сторони брати участь у бойових діях, спрямованих проти їх країни; шануй права дітей, жінок та осіб похилого віку, надавай допомогу їм; завжди поважай основні права людини; в ході бойових дій вживай усі можливі заходи, щоб запобігти або знизити до мінімуму втрати серед цивільного населення та пошкодження цивільного майна; пам'ятай, що цивільні особи, які знаходяться на військовому об'єкті, піддаються такій же небезпеці, як і військовослужбовці; військовослужбовець повинен відрізняти себе від цивільного населення; не слід переміщувати цивільне населення з місць його постійного проживання; якщо дозволяє обстановка, перед початком нападу слід попередити цивільне населення, щоб воно покинуло район бойових дій; завойовуй прихильність місцевого населення; під час збройного конфлікту цивільному населенню повинна бути надана можливість вести образ життя, по можливості, наближений до нормального.
Джерело: http://www.docme.ru/doc/203753/МІЖНАРОДНЕ_ГУМАНІТАРНЕ_ПРАВО | |
|
| |
| Переглядів: 3801 | | |
| Вхід на сайт |
| Пошук |
| Друзі сайту |
