<div style="text-align: center;"><font size="2" style="font-size: 10pt;">1672 </font></div>
<div style="text-align: center;"><font size="2" style="font-size: 10pt;">Пилип Орлик, гетьман Війська Запорізького в 1710–1742 рр.</font></div>
<div> </div>
<div><font size="2"><img align="left" alt="" src="/avatar/Kalendar5/250px-Mazepa-Orlyk.png" /> О́рлик Пили́п Степанович (* 11 (21) жовтня 1672[1], Косута, Ошмянський повіт, Віленське воєводство, тепер Вілейський район, Мінська область, Білорусь — † 24 травня 1742, Ясси, Молдавське князівство, нині Румунія) — український політичний, державний і військовий діяч, Гетьман Війська Запорозького у вигнанні (1710–1742), поет, публіцист. Представник шляхетського роду Орликів (чеського походження). Один із упорядників «Договорів і постанов» — конституційного акту, який іноді називають «першою в світі Конституцією», фактично — козацького суспільного договору.</font></div>
<div>
<div style="text-align: center;"><font size="2">Біографія</font></div>
<div><font size="2">Народився в сім'ї родовитої литовської шляхти чеського походження — Орликів. Батько Степан Орлик служив у війську польського короля, загинув на 51-у році життя під час польсько-турецької війни в битві під Хотином у грудні 1673 року. Мати — Ірина Орлик (з білорусько-українського роду Малаховських), охрестила сина за православним обрядом (батько був католиком).</font></div>
<div><font size="2">Навчався у єзуїтському колегіумі у Вільні (Вільнюс), а також у Києво-Могилянській колегії, яку закінчив в 1694 році. Навчався відмінно, проявив талант ораторства і поезії, цікавився філософією і літературою, добре володів українською, польською, церковнослов'янською, болгарською, сербською, латинською, італійською, німецькою, шведською, французькою, російською, старогрецькою, новогрецькою і ймовірно турецькою мовами.</font></div>
<div><font size="2">Мазепинець та гетьман-спадкоємець</font></div>
<div><font size="2">1698–1700 — служив консисторським писарем у канцелярії київського митрополита у Києві, потім у Полтавському полку, а потім став старшим військовим канцеляристом і реєнтом Генеральної військової канцелярії Війська Запорізького.</font></div>
<div><font size="2">З 1702 (за іншими джерелами — з 1706) року — генеральний писар і найдовіреніша особа Івана Мазепи.</font></div>
<div><font size="2">1708 — взяв участь у виступі Івана Мазепи проти Петра I і перейшов на бік Карла XII.</font></div>
<div><font size="2">27 червня 1709 року (після Полтавської битви) емігрував в Османську імперію.</font></div>
<div><font size="2">За І.Мазепою до Бендер пішли близько 50 провідних представників старшини, майже 500 козаків із Гетьманщини та понад 4 тис. запорожців. Ці «мазепинці», як їх часом називають історики, були першою українською політичною еміграцією. Вони і обирають 5 квітня 1710 р. (через півроку по смерті І.Мазепи) П.Орлика гетьманом України (у вигнанні). Обрання відбулося в присутності запорожців, генеральної старшини, козацтва а також турецького султана і шведського короля.</font></div>
<div><font size="2">Крім Орлика кандидатами на гетьманську булаву були Андрій Войнаровський (близький родич Мазепи) та Дмитро Горленко (прилуцький полковник). Але цих людей на козацькій раді майже ніхто не підтримав. Сам Карл ХІІ спочатку прихильніше ставився до родича Мазепи Андрія Войнаровського, але потім підтримав Пилипа Орлика.</font></div>
<div><font size="2">«Перша українська Конституція»</font></div>
<div><font size="2">Намагаючись завоювати собі підтримку, в 1710 р. П. Орлик складає (за деяким джерелами — схвалює) «Пакти й Конституції прав і вольностей Війська Запорізького» («Pacta et Constitutiones legum libertatumqe Exercitus Zaporoviensis»), укладає зі старшиною та запорожцями угоду — документ, який пізніше дістав назву Конституція Пилипа Орлика — так звана «Бендерська конституція», яку інколи вважають першою українською Конституцією а також однією із перших конституцій у Європі. Нею він зобов'язувався обмежити гетьманські прерогативи, зменшити соціальну експлуатацію, зберегти особливий статус запорожців і боротися за політичне й церковне відокремлення України від Росії у випадку, якщо він здобуде владу в Україні.</font></div>
<div><font size="2">Створення цих документів вважається значною заслугою Пилипа Орлика в історії України.</font></div>
<div><font size="2">Визвольні змагання</font></div>
<div><font size="2">За підтримки Карла XII Орлик вступає в союз із кримськими татарами та Оттоманською Портою, і 8 листопада 1710 року остання, підтримуючи гетьмана Орлика, оголошує війну Московії.</font></div>
<div><font size="2">На початку 1711 р. Орлик розпочинає спільний похід запорожців, буджацьких татар, шведів і поляків (прихильників Станіслава I Лещинського) проти росіян в Україні. Шведський король брав на себе зобов'язання вести війну доти, поки Україна не буде визволена від московського панування, а турки і татари обіцяли свою допомогу у цій боротьбі. Пилип Орлик дуже добре підготувався до походу. Він розсилав листи-універсали в яких закликав до повстання народу проти влади російського царя. Народ же підтримав Орлика і один за одним міста Правобережжя переходили під владу гетьмана. П.Орлик також надіслав листа із закликом до боротьби гетьману Лівобережжя Івану Скоропадському, що дуже налякало російський уряд і Петра І.</font></div>
<div><font size="2">Проти полків Пилипа Орлика виступило військо під командуванням генерального осавула Григорія Бутовича, яке було розбите в бою під Лисянкою. Гетьмана підтримав повсталий український народ.</font></div>
<div><font size="2">У березні 1711 року об'єднані війська під командуванням П.Орлика підійшли до добре укріпленої Білої Церкви, де перебував російський гарнізон. Розпочалася облога міста, але жоден із штурмів не був успішним, бо гарнізон мав достатню кількість боєприпасів і сильну артилерію. Частина татарських загонів під проводом хана здійснили похід на Слобідську Україну. Такі дії союзників підривали авторитет П.Орлика серед українського населення.</font></div>
<div><font size="2">У квітні Росія уклала союз з молдавським господарем Д. Кантеміром. У травні 1711 року розпочався наступ московських військ під проводом Бориса Шереметьєва. За таких обставин поляки відступили, а татари і турки, налякані звісткою про те, що йде велике російське військо, почали тікати, беручи дорогою великий ясир. Українські козаки довідавшись про звірства турків і татар кинулись рятувати свої родини. Таким чином із 16 тис. українського війська у Пилипа Орлика залишилося лише 3 тис., з якими гетьман відійшов до Бендер.</font></div>
<div><font size="2">Протягом наступних років Орлик із невеликою групою прибічників шукав підтримки своєї справи у різних європейських володарів.</font></div>
<div><font size="2">У 1709–1714 році перебував у Бендерах, потім із частиною старшини скористався запрошенням Карла ХІІ і жив до 1720 року у Швеції. Після підписання шведсько-російського миру виїхав із Швеції й вимушено змінив по черзі Німеччину, Австрію, Польщу. 1722 року, прямуючи до запорозьких козаків в Олешківську Січ, був затриманий турецькою владою в Хотині й до 1738 року інтернований у Салоніках.</font></div>
<div><font size="2">Проте він не припиняв пошуки підтримки у різних європейських державах (Франції, Англії, Польщі, Ватикану, Саксонії, Прусії та інших), неодноразово порушував питання про допомогу в справі відновлення української державності, продовжував бомбардувати французьких, польських, шведських і турецьких політичних діячів маніфестами про недолю України та разом із сином Григором (Григорієм) планувати кроки, спрямовані на звільнення вітчизни від московського ярма.</font></div>
<div><font size="2">Надалі жив у Хотині, Серезі, по тому — в Чернівцях, Каушанах і Бухаресті. Згодом переїхав до Ясс, де помер 24 травня 1742 року.</font></div>
<div><font size="2">Польські джерела про П.Орлика</font></div>
<div><font size="2">Джерело: Ян із Токар Токаржевський Карашевич. Передмова до видання: Діярій гетьмана Пилипа Орлика. Опрацював до друку Ян із Токар Токаржевський Карашевич, Видання присвячується світлій памяті незабутнього в історії України першого маршала Польщі Юзефа Пілсудського, Варшава 1936, с. ІХ-Х.</font></div>
<div><font size="2">Пилип Орлик (1672–1742) — гербу «Новина» народився у Білорусі 1672 р., учився в київській Могилянській Академії, служив спершу в Києві, опісля в полтавському полку, врешті в генеральній канцелярії. У 1698 р. одружився з Ганною Герциківною. У 1706 році при безперечній підтримці гетьмана Івана Мазепи Пилип Орлик досягає однієї з найвищих посад, стає генеральним писарем Війська Запорозького. 15 квітня 1710 р. у Бендерах обраний генеральною старшиною та запорожцями гетьманом на місце померлого Мазепи.</font></div>
<div><font size="2">Коріння Пилипа Орлика — це чеський баронський рід, одна із гілок котрого у XV столітті (під час гусистських війн) перебралася до Польщі, а згодом осіла в Західній Білорусі. Саме в Західній Білорусі в селі Косуті поблизу Ошмян 21 жовтня 1672 року народився Пилип Орлик, котрому судилося стати наступником Мазепи, гетьманом України і — першим політичним емігрантом в українській історії.</font></div>
<div><font size="2">Батько Пилипа Орлика — шляхтич-католик Стефан Орлик — у 1673 році загинув у бою з турками під Хотином, коли синові не було й року. Мати — Ірина Малаховська — охрестила Пилипа Орлика в православному віросповіданні. І хоча він розпочав навчання в єзуїтській академії Вільно, але для завершення освіти переїздить до православної Києво-Могилянської академії, де його вчителем був професор філософії, майбутній місцеблюститель патріаршого престолу — Стефан Яворський. Саме за рекомендацією Стефана Яворського молодий Орлик у 1693 році обійняв посаду секретаря канцелярії київського митрополита, а через короткий час був запрошений до гетьманської канцелярії в Батурин.</font></div>
<div><font size="2">У 1711 та 1712 двічі пробував збройною боротьбою здійснити свої права на рідній землі. Р. 1714 був з Карлом ХІІ у Молдавії, а потім разом із ним переїхав до Швеції, де перебував аж до 1720 р. У 1720 р. через Німеччину, Чехію, Шлезьк прибув до Польщі, де пробув до березня 1722 року. З Польщі виїхав до Туреччини, де затримався якийсь час у Хотині над Дністром, потім у Серезі, врешті в Салоніках, проживши тут до 1738 р. Побувавши якийсь час у Чернівцях, потім у Каушанах та в Букарешті, переїхав гетьман до Ясс і там помер у 1742 р.</font></div>
<div><font size="2">Спадщина</font></div>
<div><font size="2">П.Орлик залишив після себе багато листів і великий рукописний «Діаріуш подорожній» («Щоденник», 1720–1733, частково виданий 1938 року), написаний польською мовою зі вставками окремих слів, виразів і речень латинською мовою.</font></div>
<div><font size="2">Видав дві свої поетичні книжки: «Алкід Руський», присвячену Івану Мазепі (1695), та «Гіппомен сарматський», присвячений полковнику І.Обидовському (1698).</font></div>
<div><font size="2">Писав польською мовою, частина його листів писана латинською, шведською, французькою мовами.</font></div>
<div><font size="2">П.Орлику приписують авторство трактату «Вивід прав України» (маніфест до європейських монархів, 1712) (за твердженням Ілька Борщака, трактат був знайдений ним у замку Дентевіль і опублікований 1925 року у Парижі). Українські історики Б.Крупницький, М.Андрусяк і О.Субтельний у тій чи іншій мірі висловлювали сумнів у його автентичності. Оригінальний рукопис трактату після Борщака не вдалося відшукати ані в архіві Дентевілю, ані в інших французьких архівах. Не згадується про нього в жодному з тогочасних джерел і в жодному іншому творі Орлика.</font></div>
<div><font size="2">Вшанування пам'яті</font></div>
<div><font size="2">Пам'ять про Пилипа Орлика вшановано, зокрема, тим, що на його честь названо вулицю на Липках, в привілейованому районі центральної частини Києва, на якій знаходиться Верховний Суд України. В шведському місті Крістіанстад на будинку, де проживав П.Орлик, встановлено пам'ятну дошку на його честь.</font></div>
<div><font size="2">У червні 2011 року до 15-ої річниці Конституції України та у рамках заходів із відзначення 295-ї та підготовки до відзначення 300-ї річниці прийняття Конституції Пилипа Орлика йому відкрито пам'ятник (скульптор Анатолій Кущ), що його встановлено у сквері на перетині вулиць Липської та Пилипа Орлика у Києві.</font></div>
<div><font size="2">29 червня 2011 року у Крістіанстаді відбулося урочисте відкриття пам'ятника та меморіальної дошки українському гетьману Пилипу Орлику. Відкриття було приурочено до 300-ї річниці Конституції Пилипа Орлика та 15-ї річниці сучасної Конституції України. Відкриття пам'ятника й дошки на будинку, де мешкав у 1716–1719 рр. Пилип Орлик, було кілька років тому ініційовано Посольством України в Швеції. Пам'ятник, який вважається подарунком України шведському місту Крістіанстад, виготовила майстерня українських скульпторів Сидорука Олеся та Крилова Бориса за підтримки Народного артиста України Богдана Бенюка, який брав безпосередню участь в урочистому заході, та мецената І. Омелянюка.</font></div>
<div><font size="2">Пам'ятник відкрили Голова міської ради Крістіанстада Стен Херманссон та Посол України в Швеції Євген Перебийніс.</font></div>
</div>
<div> </div>
<div style="text-align: center;"><font size="2">1738 </font></div>
<div style="text-align: center;"><font size="2">Артур Філліп, англійський адмірал, перший губернатор Австралії.</font></div>
<div style="text-align: center;"> </div>
<div>
<div><font size="2"><img align="right" alt="" src="/avatar/Kalendar5/ArthurPhilip.jpg" /> Артур Філліп ( англ. Arthur Phillip ; 11 жовтня 1738 , Лондон , Англія - 31 серпень 1814, у Бат , Англія) - адмірал Королівського флоту Англії , губернатор штату Новий Південний Уельс - першої європейської колонії на австралійському континенті.</font></div>
<div><font size="2">Біографія</font></div>
<div><font size="2">Філліп вперше поступив до лав Королівського флоту у віці сімнадцяти років в 1755 році та перебував на службі до 1763 року. Протягом наступних тринадцяти років він займався фермерством в англійській глибинці. У 1776 році він знову вступив на дійсну службу і брав участь у битвах англо -французької війни.</font></div>
<div><font size="2">Під час Іспано- португальської війни 1776-1777 років служив португальської короні в ескадрі під командуванням Роберта МакДуала ( англ. Robert MacDouall ) . Проявив велику хоробрість і кмітливість при захопленні іспанського судна « Сан Агустін ». Його заслуги в цьому бою були відзначені тим , що після перейменування корабля в « Санту Агустін » , Артур Філіп був призначений його новим капітаном .</font></div>
<div><font size="2">У 1786 році Філіп отримав наказ англійського уряду заснувати поселення засланців злочинців у Новому Південному Уельсі. Наступного року відплив до Австралії на чолі флотилії з 11 кораблів , відомої під ім'ям Перший флот. У 1788 році він заснував поселення засуджених , назване Сідней на честь тодішнього міністра колоній Великобританії , на березі однойменної бухти Сідней затоки Порт- Джексон. Сідней став першою європейською колонією на австралійському континенті. Ставши першим губернатором Нового Південного Уельсу , Філліп досить успішно боровся з бунтами серед засланців і солдатів , а до середини 1790 ще й із загрозою голоду. Йому вдалося створити дійсно життєздатну колонію. Незважаючи на примирливу політику стосовно аборигенам , Філліпу так і не вдалося встановити міцний мир між поселенцями і тубільцями .</font></div>
<div><font size="2">У 1792 році Філліп повернувся до Англії під приводом погіршення здоров'я , проте в 1796-1798 роках знову брав участь у бойових діях на морі. 6 листопада 1805 Філіп був проведений в чин контр -адмірала червоного прапора , 24 листопада 1809 - в чин віце -адмірала білого прапора , 31 Липень 1810 року - чин віце -адмірала червоного прапора , 7 червня 1814 - адмірала синього прапора.</font></div>
<div><font size="2">кінець життя</font></div>
<div><font size="2">У 1792 році дружина Філіпа , Маргарет , померла. У 1794 році він одружився на Ізабеллі Вітехед і жив якийсь час у Баті . Його здоров'я відновилося , і в 1796 році він повернувся в морі, при цьому отримав команду і кілька відповідальних посад під час воєн проти французів. У січні 1799 він став контр- адміралом . У 1805 році , у віці 67 років , подав у відставку , і решту життя прожив у Баті . Він продовжував листуватися з друзям в Новому Південному Уельсі і пропонував нові ідеї урядовими чиновникам колонії. Помер у Баті 8 серпня 1814 .</font></div>
<div><font size="2">У кіно</font></div>
<div><font size="2">« Дивна подорож Мері Брайант » ( Mary Bryant ) - реж. Пітер Андрікідіс ( Австралія , Великобританія , 2005). У ролі Артура Філіпа - Сем Ніл .</font></div>
</div>
<div> </div>
<div><font size="2">1905 — Кравченко Віктор Андрійович, радянський державний діяч, втікач.</font></div>
<div> </div>
<div><font size="2">1942 — Володимир Яворівський, український письменник, політик.</font></div>
|
