<div style="text-align: center;"><font size="2" style="font-size: 10pt;">1822 </font></div>
<div style="text-align: center;"><font size="2" style="font-size: 10pt;">Лев Ценковський, український ботанік, протозоолог й бактеріолог</font></div>
<div> </div>
<div>
<div><font size="2"><img align="left" alt="" src="/avatar/Kalendar5/Tsenkovsky_Lev_Semyonovich.jpg" /> Лев Семе́нович Ценко́вський (*1 (13) жовтня 1822, Варшава — †25 вересня (7 жовтня) 1887, Ляйпціг) — польський ботанік, протозоолог і бактеріолог який жив і працював в Україні. В міжнародній науковій літературі знаний як: Lev Semenovich Cienkowski.</font></div>
<div><font size="2">Від 1839 року жив і працював у Росії, від 1865 року в Україні: у 1865—1871 роках професор Новоросійського університету в Одесі, від 1871 року — Харківського університету). Член-кореспондент Петербурзької АН в 1881 р. Заснував при Харківському ветеринарному інституті (разом з А. С. Раєвським) ветеринарну бактеріологічну станцію, де виготовлялись вакцини проти сибірки.</font></div>
<div>
<div><font size="2">Наукова праця</font></div>
<div><font size="2">Ценковський — один із засновників онтогенетичної методи вивчення нижчих рослин і нижчих тварин, на підставі якої він зробив висновок про єдність рослинного і тваринного світу. Він удосконалив методи боротьби з сибіркою, сприяв організації пастерівської станції у Харкові. За наукову працю назвали «українським Пастером»</font></div>
<div><font size="2">Нові організми</font></div>
<div><font size="2">Ценковський винайшов багато нових організмів. Як зразок:</font></div>
<div><font size="2">Протозоа:</font></div>
<div><font size="2">Amoebidium parasiticurn Cienk.</font></div>
<div><font size="2">Ciliophrys infusionum (Cienkowski, 1876)</font></div>
<div><font size="2">Pocheina rosea (Cienk.) A.R. Loebl. & Tappan</font></div>
<div><font size="2">Vampyrella spirogyrae Cienk.</font></div>
<div><font size="2">Бактерії</font></div>
<div><font size="2">Leuconostoc mesenteroides (Cienk.) Tiegh</font></div>
<div><font size="2">Гриби:</font></div>
<div><font size="2">Entophlyctis confervae-glomeratae (Cienk.) Sparrow 1943</font></div>
<div><font size="2">Leptophrys vorax (Cienk.) Zopf</font></div>
<div><font size="2">Sorodiplophrys stercorea (Cienk.) L.S. Olive & Dykstra 1975</font></div>
</div>
</div>
<div> </div>
<div style="text-align: center;"><font size="2">1872 </font></div>
<div style="text-align: center;"><font size="2">Сергій Солнцев, російський і український економіст</font></div>
<div> </div>
<div>
<div><font size="2">Сергі́й Іва́нович Со́лнцев (* 13 жовтня 1872—†1936)— радянський економіст, фахівець в області загальноекономічної теорії і методології, академік АН УРСР (1927). Народився в селі Терешок Рославльського району Смоленської області.</font></div>
<div><font size="2">У своїй основній роботі («Введення в політичну економію», 1922) виступаючи з критикою ідей австрійської школи, жорстко розмежовував об'єктивно-економічні і суб'єктивно-психологічні категорії, вважав, що «психологізм в економіці — це самоусунення економіки». Аналізуючи економічне навчання марксизму, Солнцев прийшов до висновку, що марксизм є об'єктивно-соціальним методом, що розглядає економічні явища як «об'єктивовані стосунки, що склалися в підсумку зіткнення індивідуальних воль».</font></div>
<div> </div>
</div>
<div style="text-align: center;"><font size="2">1887 </font></div>
<div style="text-align: center;"><font size="2">Йозеф Тисо, словацький теолог і політик, Президент Першої Словацької республіки</font></div>
<div> </div>
<div>
<div><font size="2"><img align="left" alt="" src="/avatar/Kalendar5/200px-Jozef_Tiso.jpg" /> Йо́зеф Ти́со (словац. Jozef Tiso, * 13 жовтня 1887, Надь-Бісче, Угорське Королівство, Австро-Угорщина, тепер Битча, Словаччина — † 18 квітня 1947, Братислава) — словацький римо-католицький священик, теолог і політик, президент Першої Словацької Республіки (1939–1945).</font></div>
<div><font size="2">Ранні роки</font></div>
<div><font size="2">Освіту здобував у гімназії в Жиліні, а згодом у Нітранській семінарії, де його помітив епіскоп Нітри та скерував до Віденського університету.</font></div>
<div><font size="2">1910 — по завершенні університету служив помічником священика у трьох словацьких парафіях.</font></div>
<div><font size="2">1914 — з початком Першої світової війни став військовим капеланом в австро-угорській армії.</font></div>
<div><font size="2">1915 — призначений ректором духовної семінарії у Нітрі, викладав теологію, почав писати статті на політичні теми.</font></div>
<div><font size="2">1921–1924 — секретар епіскопа Нітри.</font></div>
<div><font size="2">1924 — очолив церковну парафію у містечку Бановце-над-Бебравою (захід Словаччини), згодом став деканом. Сумлінно виконував обов'язки декана аж до 1945, навіть перебуваючи на чолі Словацької держави.</font></div>
<div><font size="2">Політична кар'єра</font></div>
<div><font size="2">З утворенням Чехословаччини приєднався до Словацької народної партії, яка мала націоналістичне спрямування та виступала за автономію Словаччини.</font></div>
<div><font size="2">1925 — обраний до парламенту Чехословаччини.</font></div>
<div><font size="2">1927–1929 — міністр охорони здоров'я та спорту Чехословаччини.</font></div>
<div><font size="2">1938 — після смерті лідера Словацької народної партії Андрія Глинки фактично став її новим лідером.</font></div>
<div><font size="2">Того ж року Третій Рейх окупував Судетську область Чехословаччини, а Словаччина проголосила автономію у складі країни.</font></div>
<div><font size="2">7 жовтня 1938 — став прем'єр-міністром автономії.</font></div>
<div><font size="2">Перша Словацька Республіка</font></div>
<div><font size="2">13 березня 1939 — канцлер Третього Рейху Адольф Гітлер запросив Йозефа Тисо до Берліну, де переконував його негайно проголосити незалежну Словацьку Республіку. Ця розмова проходила у рамках підготовки плану захоплення Німеччиною території Чехії з наступним утворенням Протекторату Богемії і Моравії. При цьому утворення незалежної словацької держави розглядалося як чи не єдина альтернатива розділу словацьких земель між Польщею та Угорщиною. Тисо відмовився ухвалити таке рішення самостійно й отримав згоду Гітлера на розгляд питання проголошення незалежності на засіданні словацького парламенту. Таке засідання було проведене 14 березня. Після доповіді Тисо щодо зустрічі з Гітлером та наступної дискусії парламент одностайно проголосував за проголошення незалежності Словаччини. Йозеф Тисо був призначений першим прем'єр-міністром новоствореної республіки, а 26 жовтня того ж року став президентом країни.</font></div>
<div><font size="2">У своїй зовнішній політиці Перша Словацька Республіка орієнтувалася на гітлерівську Німеччину. Зокрема, Словаччина стала одним із перших учасників Другої Світової війни, виступивши на стороні Третього Рейху при його нападі на Польщу у вересні 1939 року. Згодом словацькі війська брали участь у війні проти Радянського Союзу.</font></div>
<div><font size="2">У внутрішній політиці керівництво Словаччини також орієнтувалося Німеччину. Це, зокрема, виявилося у створенні де-факто монопартійної авторитарної політичної системи, а також у депортації євреїв, закон про яку був підписаний Тисо у травні 1942. При цьому Тисо був прихільником поміркованішої політики — на противагу радикальному крилу Словацької народної партії, очолюваного прем'єр-міністром країни Войтехом Тукою.</font></div>
<div><font size="2">У серпні 1944 через активізацію в Словаччині прорадянських партизанів Тисо звернувся до Гітлера по військову допомогу, тобто фактично ініціював окупацію країни німецькими військами, введення яких спровокувало початок Словацького національного повстання.</font></div>
<div><font size="2">Страта</font></div>
<div><font size="2">З наближенням до Братислави Червоної армії (квітень 1945) Тисо залишив країну та втік до Баварії, де 6 червня 1945 був заарештований американцями та виданий Чехословаччині.</font></div>
<div><font size="2">Засуджений до страти за звинуваченням у державній зраді. Повішений 18 квітня 1947 року.</font></div>
</div>
<div> </div>
<div style="text-align: center;"><font size="2">1923 </font></div>
<div style="text-align: center;"><font size="2">Михайло Сікорський, український історик; почесний директор заповідника «Переяслав», Герой України</font></div>
<div> </div>
<div>
<div><font size="2"><img align="right" alt="" src="/avatar/Kalendar5/200px-Sikorsk-1.jpg" /> Сікорський Михайло Іванович (13 жовтня 1923, Чигирин — 27 вересня 2011, Переяслав-Хмельницький) — доцент (1996); почесний директор Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав».</font></div>
<div style="text-align: center;"><font size="2">Біографія</font></div>
<div><font size="2">Народився 13 жовтня 1923 року в місті Чигирині Черкаської області; українець.</font></div>
<div><font size="2">Освіта: Київський університет ім. Т.Шевченка, історичний факультетт (1946–1955).</font></div>
<div><font size="2">1951–2008 — директор, Переяслав-Хмельницький історичний музей (з 1979 — Державний історико-культурний заповідник; тепер — Національний історико-етнографічний заповідник «Переяслав»).</font></div>
<div><font size="2">Член правління Українського товариства охорони пам'яток історії та культури, Всеукраїнської спілки краєзнавців, Українського фонду культури. Член редколегії журналу «Українська культура».</font></div>
<div><font size="2">Праці</font></div>
<div><font size="2">Автор близько 120 наукових праць, публікацій, зокрема книг:</font></div>
<div><font size="2">«Переяслав-Хмельницький» (1969);</font></div>
<div><font size="2">«На землі Переяславській» (1983);</font></div>
<div><font size="2">«На землі Київській» (1991);</font></div>
<div><font size="2">«Київщина» (1992);</font></div>
<div><font size="2">«Скарби нашої пам'яті» (1993);</font></div>
<div><font size="2">«Українська народна естетика» (1997);</font></div>
<div><font size="2">«Музеї землі Переяславської» (2004).</font></div>
<div><font size="2">Звання, нагороди</font></div>
<div><font size="2">Заслужений працівник культури України (1966).</font></div>
<div><font size="2">Орден Трудового Червоного Прапора (04.1976).</font></div>
<div><font size="2">Шевченківська премія (1989).</font></div>
<div><font size="2">Почесний громадянин Переяслава-Хмельницького (1984).</font></div>
<div><font size="2">Орден Жовтневої революції (10.1986).</font></div>
<div><font size="2">Почесний член Академії архітектури України (1993).</font></div>
<div><font size="2">Лауреат республіканської премії імені Д. Яворницького (1993).</font></div>
<div><font size="2">Орден Богдана Хмельницького III ступеня (09.1995).</font></div>
<div><font size="2">Почесний громадянин Останкінського району м. Москви (1997).</font></div>
<div><font size="2">Орден князя Ярослава Мудрого V ступеня (08.2001).</font></div>
<div><font size="2">Орден Святого рівноапостольного князя Володимира Великого III ступеня (04.2003).</font></div>
<div><font size="2">Герой України (з врученням ордена Держави, 11.03.2005).</font></div>
<div><font size="2">Також нагороджений 15 медалями.</font></div>
</div>
<div> </div>
<div style="text-align: center;"><font size="2">1925 </font></div>
<div style="text-align: center;"><font size="2">Маргарет Тетчер, прем'єр-міністр Англії (1979—90).</font></div>
<div> </div>
<div><font size="2"><img align="left" alt="" src="/avatar/Kalendar5/Margaret_Thatcher.png" /> Баронеса Ма́ргарет Гільда Те́тчер (англ. Margaret Hilda Thatcher, 13 жовтня 1925 — 8 квітня 2013[1]) — 71-й прем'єр-міністр Великої Британії (Консервативна партія Великої Британії) у 1979–1990 роках, баронеса з 1992 року. Перша і поки єдина жінка на цій посаді, а також перша жінка, що стала прем'єр-міністром європейської держави. Прем'єрство Тетчер стало найтривалішим у XX столітті. Відома як «залізна леді». Втілила у життя ряд консервативних заходів, які стали частиною політики так званого «тетчеризму».</font></div>
<div>
<div><font size="2" style="font-size: 10pt;">Біографія</font></div>
<div><font size="2">Маргарет Тетчер (у дівоцтві Робертс) закінчила Оксфордський університет у 1950 році. Була першою жінкою-головою університетської асоціації консервативної партії. У 1951 році вийшла заміж за підприємця Дениса Тетчера. 1953 року народила двійнят, яких назвали Керол і Марк. У 1954 році отримала свідоцтво адвоката. У 1959 році її обрано депутатом Палати громад. У 1961–1964 роках парламентський секретар міністерства пенсій і соціального забезпечення. У 1970–1974 роках Маргарет Тетчер була міністром освіти і науки в кабінеті Едварда Гіта. З лютого 1975 року — лідер Консервативної партії.</font></div>
<div><font size="2">У 1979 році стала прем'єр-міністром. На цій посаді Тетчер доклала максимум зусиль для реформування британської економіки і всього суспільства. Було приватизовано багато державних компаній з метою підвищення ефективності їх діяльності.</font></div>
<div><font size="2">Під час Фолклендського конфлікту Тетчер проявила себе як рішучий політик і лідер держави, задіявши всі військові й дипломатичні можливості для відновлення суверенітету Великої Британії над островами. Рішучими діями, непохитним слідуванням обраному курсу (попри сувору критику), Тетчер заслужила прізвисько «залізна леді». У листопаді 1990 року вона залишила пост лідера партії й посаду прем'єр-міністра.</font></div>
<div><font size="2">Прем'єрство Тетчер було найтривалішим у XX столітті. Навіть у XIX столітті довше, ніж вона, британський уряд очолювали тільки лорд Ліверпул і Гладстон (причому Гладстон не поспіль).</font></div>
<div><font size="2">Після виходу у відставку написала книгу «Мистецтво управління державою».</font></div>
<div><font size="2">26 червня 1992 Тетчер було надано титул баронеси (у своєму праві) й герб.</font></div>
<div><font size="2">Дама Ордену підв'язки. Постійний член Більдерберзького клубу.</font></div>
<div><font size="2">Хвороба і смерть</font></div>
<div><font size="2">Тетчер мала слабке здоров'я ще за кілька років до смерті.[2] 21 грудня 2012 року вона перенесла операцію по видаленню наросту на сечовому міхурі. Вона померла 8 квітня 2013 року в Лондоні після перенесеного інсульту[4][5]. Прес-секретар Тетчер, Лорд Белл, підтвердив її смерть о 12:52 за місцевим часом.</font></div>
<div><font size="2">Реакція на смерть</font></div>
<div><font size="2">Спікер Букінгемського палацу сказав: «Королева була засмучена почути новину про смерть баронеси Тетчер. Її Величність надішле сім'ї приватного листа зі співчуттям.»</font></div>
<div><font size="2">Девід Кемерон, теперішній прем'єр-міністр, сказав: «Мені було дуже сумно дізнатися про смерть Леді Тетчер. Ми втратили великого лідера, великого прем'єр-міністра і велику британку.» Кемерон вирішив повернутися з туру Державних візитів європейськими країнами.</font></div>
<div><font size="2">Фанати футбольної команди «Ліверпуль» влаштували гуляння після оголошення новини про смерть Маргарет Тетчер. Вболівальники святкували смерть Тетчер з плакатами, на яких було написано «Відьма померла» і з піснею «Коли Тетчер помре, ми влаштуємо вечірку». Це зумовлено тим, що жителі Ліверпуля звинувачують Залізну леді в приховуванні правди про трагедію в Хіллсборо[9].</font></div>
<div><font size="2">Політична діяльність</font></div>
<div><font size="2">Тетчер призначено прем'єр-міністром 4 травня 1979 року, з мандатом зупинити економічний занепад Об'єднаного Королівства та зменшити роль держави в економіці. По прибуттю до робочого кабінету вона проголосила (перефразовуючи Проста молитва):</font></div>
<div><font size="2">Ліві лапки<span class="Apple-tab-span" style="white-space:pre"> </span>Там, де розлад, ми повернемо гармонію. Там, де помилки, ми скажемо правду. Там, де сумніви, ми повернемо віру. А там, де відчай, ми принесемо надію.<span class="Apple-tab-span" style="white-space:pre"> </span>Праві лапки</font></div>
<div><font size="2">1979–1983</font></div>
<div><font size="2">За роки перебування на посту очільниці уряду Великої Британії Маргарет Тетчер завоювала репутацію «залізної леді»: у її Кабінеті всю роботу було побудовано на чіткій ієрархічності, підзвітності й високій особистій відповідальності; вона була яскравою захисницею монетаризму, обмеження діяльності профспілок суворими рамками законів.</font></div>
<div><font size="2">Наприкінці свого «правління» Тетчер поширила свою тверду політику на соціальну сферу — вона заохочувала приватну освіту, введення платної медицини.</font></div>
<div><font size="2">Критики політики кабінету Тетчер вказують на те, що внаслідок політики, яку вона провадила, посилився вплив центральної бюрократії. Окрім того, уряд зробив цілу низку помилкових кроків, чим значно зміцнив вплив тіньових капіталів на життя країни.</font></div>
<div><font size="2">Характер політичного лідерства взагалі й жіночого зокрема формується під впливом багатьох факторів, сполука яких дає конкретні стилі політичного лідерства. Серед інших, таких, наприклад, як економічний, адміністративно-територіальний фактор, слід особливо виділити як найважливіші, для формування характеру жіночого політичного лідерства — історичний фактор, конкретну ситуацію, у якій доводиться діяти лідеру, і вплив особистих якостей.</font></div>
<div><font size="2">Щодо першого фактора особливо важливою є історія взаємин суспільства і держави, рівень розвитку політичної культури, активності мас, політичні та сімейні традиції. Велика Британія у цьому сенсі є класичним прикладом політичної культури, з яким прийнято порівнювати інші країни демократичної орієнтації.</font></div>
<div><font size="2">Кажучи про історичний фактор, також необхідно особливо підкреслити значення сімейних традицій та взагалі вплив родини у формуванні характеру політичного лідера. Саме в родині людина прилучається (чи не прилучається) до політики, у ній формуються вихідні орієнтації, у тому числі становище жінки в родині визначає ставлення її членів до участі жінок у політиці.</font></div>
<div><font size="2">Більшість біографів Маргарет Тетчер відзначають особливу роль батька дівчинки, суспільна діяльність якого безсумнівно вплинула на подальший вибір її професії (попри те, що первинно вона здобула іншу освіту й була активною не тільки у галузі політики) і політичну орієнтацію на консерватизм. У родині Маргарет були прищеплені такі якості, як працьовитість, завзятість і великий ступінь самозречення в роботі, що потім виділялися як основні характеристики, що позначилися в ході її діяльності.</font></div>
<div><font size="2">На загальносвітовий процес залучення жінок у політику вплинув феміністський рух «який ставив завдання домогтися надання жінкам виборчих прав». У результаті основним мотивом жіночого лідерства виявляється прагнення пробитися до політики. Це не дивно, оскільки політика тривалий час залишалася долею чоловіків. Адже у чоловічому світі основною цінністю була влада, тому прагнення пробитися до неї було одним з основних у русі за рівноправність чоловіків і жінок. Прорив жінок у політику був наслідком не тільки руху за рівноправність, але він обумовлений і «глибинними структурними змінами у соціумі та, насамперед, — значним збільшенням частки жіночої праці у суспільному виробництві». У трудову діяльність жінки втягнені були вдало, але це потягнуло за собою появу нових проблем: неоднакова з чоловіками оплата за рівноцінну працю, проблема «подвійної зайнятості», а отже, спроб вивільнитися з однієї зі сфер задіяності жінки (або родина, або кар'єра). У галузі політики це виявилося у більшій активності жінок у низових партійних організаціях.</font></div>
<div><font size="2">Особливість місії проявилася в тому, що Тетчер змогла відчути необхідність зміни моделі попереднього розвитку Великої Британії. У поєднанні з її інтуїцією, вмінням орієнтуватися в ситуації — ці практичні навички дали світові феномен тетчеризму.</font></div>
<div><font size="2">Загальновідома важливість психологічного фактора у формуванні стилю політичного лідерства, вплив якого взагалі багато в чому базується саме на цьому аспекті. Якщо говорити про особистісні характеристики Тетчер, то, як відомо, за нею закріпився титул «залізної леді».</font></div>
<div><font size="2">Самій їй більше подобалося називати себе «політиком переконання», що ґрунтувалося на тому, що у своїй політиці вона, зазвичай, керувалася обставинами, але при цьому послідовно дотримувалась «генерального» неоліберального підходу. Взагалі їй притаманна цілеспрямованість, твердість. Опитування суспільної думки показували, що її поважали як політика, але не любили; британців дратували деякі її вчинки тільки через те, що вона була жінкою, чоловіку вони легше б пробачили це. Як приклад можна навести вирішення силовими методами Фолклендської кризи, чи її стиль ведення засідань кабінету міністрів, де вона звичайно брала ініціативу на себе. Якщо їй треба було домогтися проведення якого-небудь рішення без особливих ускладнень, вона просто викладала на самому початку свої позиції, чим забезпечувала потрібний результат. Багато говорили про авторитарний стиль її керування партією (хоча і до того прем'єр у консерваторів відігравав авторитарну роль) і країною. Це може підтвердити приклад її відносин з кабінетом міністрів, де вона тримала тільки тих, хто був їй потрібний у даний момент і часто усувала міністрів навіть без пояснення причин, результатом чого з'явилася найбільша кількість перестановок у кабінеті, який вона очолювала. У своїх промовах та інтерв'ю вона знову ж займала наступальну позицію. При цьому їй не можна відмовити у таких притаманних жінкам характеристиках, як гнучкість, інтуїція; часто кажуть, вона інстинктивно відчувала розвиток ситуації. Те, що вона жінка, автоматично працювало на неї, чим вона вміла користуватись. Попри те, що Тетчер віддавала перевагу, щоб у ній бачили не жінку, а політика, вигідною була хоча б та обставина, що міністри — чоловіки, а прем'єр — жінка. Кожен британець вважається джентльменом, якому складно сперечатися із жінкою, тим більше привселюдно.</font></div>
<div><font size="2">Маргарет Тетчер як політичного лідера наділяють характеристиками мужності, твердості, цілеспрямованості і тощо. У той час, як для жіночого стилю властиві м'якість, поступливість, уміння йти на компроміси, пошук найбільш прийнятної для всіх лінії поводження у політиці. Причиною даного протиріччя є, очевидно те, що Тетчер часто доводилось бути першою: перша жінка — голова консервативної асоціації студентів в Оксфорді, перша жінка — міністр тіньового кабінету консервативної партії, лідер опозиції, прем'єр-міністр. І хоча зараз жінка у політиці вже не рідкість, як і жінка — лідер, прем'єр-міністр, усе-таки це ще не повсякденне явище. Жінки своєю більшістю значно активніші у низових партійних організаціях; якщо ж жінка пробивається до вершин політики, зазвичай вона змушена виявляти удвічі більшу активність, рішучість і цілеспрямованість, ніж чоловік, щоб довести свою компетенцію у цій сфері. Виявившись на такому рівні влади, вона не тільки починає діяти відповідно до чоловічого стандарту поводження, а характеристики твердості, десь навіть жорстокості стають для неї більш прийнятними, їй властивими, хоча останнім часом спостерігається визначена тенденція до пом'якшення жіночого стилю політичного лідерства у зв'язку з тим, що жінці стало легше стати до політики.</font></div>
<div><font size="2">Нові економічні ініціативи</font></div>
<div><font size="2">Відповідно до своїх поглядів на політику та економіку, Тетчер виступала за зменшення рівня впливу держави на економіку, підтримку вільного ринку і підприємництва. Вона намагалась припинити, як їй здавалось, надмірне втручання держави в економіку, і домагалась цього шляхом приватизації державних підприємств і муніципального житла. Після правління Джеймса Каллагана, уряд дійшов висновку, що кейнсіанський підхід до керування попитом провалився, Тетчер відчувала, що економіка не самозбалансувалась і потребу в нових фіскальних програмах, зосереджених на інфляції. Вона почала економічні реформи з підвищення процентної ставки для уповільнення зростання грошової маси та уповільнення, у такий спосіб, інфляції. Було зменшено бюджет та скорочено видатки на громадські програми, зокрема, на охорону здоров'я, освіту і будівництво житла. Вона також запровадила обмеження на друк грошей і законами обмежила діяльність профспілок.</font></div>
<div><font size="2">Профспілки</font></div>
<div><font size="2">Тетчер вважала за потрібне обмежити вплив профспілок, звинувативши їхніх лідерів у підриві парламентської демократії та економічного поступу через паралізуючі страйки. Декілька профспілок розпочали страйки у відповідь на законодавчі ініціативи обмеження їхньої влади, але їхній спротив, зрештою, було подолано. Лише 39% членів профспілок віддали свої голоси за Лейбористів на загальних виборах 1983 року. За твердженням Бі-Бі-Сі, Тетчер «вдалося зруйнувати вплив профспілок, що формувався й існував протягом майже цілого покоління.»</font></div>
<div><font size="2">«Залізна леді»</font></div>
<div><font size="2">Вперше її так назвала радянська газета «Красная звезда», яку видавало Міноборони СРСР, у публікації 24 січня 1976 року після промови Тетчер «Британське пробудження»(англ. «Britain Awake»)</font></div>
<div><font size="2">Образ Маргарет Тетчер у мистецтві</font></div>
<div><font size="2">Кінематограф</font></div>
<div><font size="2">«Маргарет Тетчер: Довгий шлях до Фінчлі» («Margaret Thatcher: The Long Walk to Finchley») (Велика Британія, 2008)</font></div>
<div><font size="2">«Маргарет» («Margaret») (Велика Британія, 2009)</font></div>
<div><font size="2">«Маргарет Тетчер. Жінка на верхівці влади» («Маргарет Тэтчер. Женщина на вершине власти») (Росія, 2010)</font></div>
<div><font size="2">«Залізна Леді» («The Iron Lady») (Франція, Велика Британія, 2011) — біографічний фільм-драма про життя Маргарет Тетчер, який сама Тетчер сприйняла вкрай негативно[19].</font></div>
<div><font size="2">Література</font></div>
<div><font size="2">Дитинство Маргарет описане в книзі для дітей «Анастасія Крачковська про Евариста Ґалуа, Теодора Рузвельта, Енді Воргола, Михайла Дзиндру, Марґарет Тетчер»</font></div>
</div>
|
