П`ятниця, 29.03.2024, 08:30 Вітаю Вас Гость

Сайт з предмета ЗАХИСТ УКРАЇНИ

Меню сайту
Категорії розділу
Оголошення [27]
Інформація про дати та терміни проведення міропріємств
ЛЮДИ ТА ДАТИ У ВІЙСЬКОВІЙ ТА СВІТОВІЙ ІСТОРІЇ [1200]
Визначні військові дати та події Дні народження Дні смерти
Робота Хмельницького методоб'єднання [2]
Всі матеріали з роботи методичного об'єднання викладачів предмета "Захист Вітчизни"
Робочі питання методичного об'єднання [7]
Тут можна переглянути корисну інформацію з роботи методичного об'єднання викладачів "Захисту Вітчизни"
Військово-спортивна робота [11]
Матеріали змагань, результати, план проведення, сценарії.
7 фактів ПРО [2]
З історичних довідок
Поздоровлення [20]
Привітання зі святами, визначними датами
КОРИСНІ ПОРАДИ [2]
Завжди у людини виникають різні питання. Спорбуємо їх вирішити!?
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 383
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

23:49
15 серпня народилися...
1769
Наполеон I Бонапарт французький полководець і державний діяч, 
імператор Франції (1804-1815)
 
Наполео́н Бонапа́рт І (Napoléon Bonaparte, 15 серпня 1769 — 5 травня 1821) — французький імператор у 1804—1814 і 1815.
Генерал революційної армії з 1796, 1799 року повалив владу Директорії, ставши консулом, а згодом — імператором. З 1803 завоював майже всю Європу, створивши на її території маріонеткові королівства для своїх братів. Зазнавши поразки у битві під Лейпцигом (1813), після вступу армії союзників до Парижа, був змушений зректися престолу, після чого його було заслано на острів Ельбу. В березні 1815 знову захопив владу, але зазнав поразки від англійських військ біля Ватерлоо, після чого його було заслано на Острів Святої Єлени. Встановлені ним закони понині діють у Франції.
Наполеон Бонапарт походив з небагатої корсиканської дворянської родини Шарля та Летиції Буонапарте (всього в сім'ї було 5 синів і 3 доньки).
Коли Людовік XVI надав дітям зі збіднілих дворянських сімей право безкоштовно здобувати освіту, цим скористалися і корсиканці, зокрема декілька синів і дочок Шарля, включно з Наполеоном. 1779 року після декількох місяців вдосконалення своєї французької мови в коледжі Отена, Наполеон вступив до військової академії в Брієнні. Висміюваний товаришами по навчанню за провінціалізм і незграбність, будучи найбіднішим навіть серед учнів, що не були аристократами, він активно сповідував ідеї корсиканського патріотизму. 1784 року Наполеона перевели в паризьку Військову школу. Бонапарт виявив себе посереднім учнем, закінчивши школу сорок другим із 58 учнів.
1785 року після здобуття звання молодшого лейтенанта артилерії Наполеона було направлено у Валанс на південь Франції.
У вересні 1793 року Бонапарта було призначено начальником артилерії в армію, що облягала зайнятий англійцями Тулон. Тулон було взято, а сам Наполеон отримав звання бригадного генерала за внесок у підсумковий успіх облоги. На той час Наполеону було 24 роки.
Публіцистичні твори Наполеона періоду революції («Діалог про любов», «Dialogue sur l'amour», 1791, «Вечеря в Бокері», «Le Souper de Beaucaire», 1793) вказують на те, що він поділяв тоді якобінські настрої. 1792 року він вступив у Якобінський клуб.
Після термідоріанського перевороту Бонапарта було заарештовано (10 серпня 1794, на два тижні) через зв'язки з братом Максиміліана Робесп'єра — Оґюстеном. Після звільнення він пішов у відставку через конфлікт із командуванням, а через рік, у серпні 1795, отримав посаду в топографічному відділі Комітету громадського порятунку.
У критичний для термідоріанців момент Баррас призначив Бонапарта своїм помічником, і він відзначився при придушенні роялістського заколоту в Парижі 3 жовтня (13 вандем'єра) 1795 року. Оскільки сили Директорії в Парижі станом на той день становили лише 6 тис. солдатів, керівник паризького гарнізону Мену вагався; водночас сили повсталих секцій міста, керовані роялістами, становили близько 23 тис. осіб; тоді Наполеон вирішив застосувати проти них артилерію. Із завданням щодо її доставки блискуче впорався Мюрат, з чого й розпочалась його кар'єра в «когорті Наполеон». Бонапарт отримав звання дивізійного генерала, його було призначено командувачем військ тилу. 23 лютого 1796 року він отримав посаду командувача Італійською армією.
9 березня 1796 року Наполеон одружився зі вдовою страченого при якобінському терорі генерала, Жозефіною Боґарне, колишньою коханкою одного з тодішніх правителів Франції — Поля Барраса.
В 1796-1797 роках Бонапарт командував французькою армією, що розгромила сардинські та австрійські війська в Італії.
В Італійській кампанії Наполеон зажив слави полководця. В численних битвах він нещадно знищував суперників. Особливо відзначився у битвах при Лоді, Кастильйоні, Арколі, Ріволі. Під час бою при Ріволі він перевів битву у штикову атаку, штурмуючи австрійські укріплення, що мали більше війська й артилерії. Під час штикової атаки австрійські війська зазнали розгрому. Біля Арколі Наполеон розбив 5 австрійських дивізій, з яких одна склала зброю без бою.
Після повернення з Єгипту до Франції (серпень 1799), Наполеон, за підтримки промислової буржуазії, здійснив 10-11 листопада 1799 (18 брюмера VIII року) державний переворот, який встановив режим консульства. Після перевороту 18 брюмера єдину владу у Франції представляв тимчасовий уряд, що складався з трьох консулів (Бонапарт, Сієс, Роже-Дюко). Але ще після перевороту вважалося, що влада дістанеться саме Жозефу Сієсу, одному з очільників перевороту; проте він із невідомих причин поступився Наполеону.
До 22 Фрімера VIII року (12 грудня 1799) комісії, що писали конституцію, закінчили свої роботи; проект Сієса було перероблено згідно з бажаннями Бонапарта, який був головним автором конституції. Це була цілком монархічна конституція, що зберігала лише примару народної влади. Конституція, за якою повноваження верховної виконавчої влади належали трьом консулам, призначила на 10-річний термін першим консулом — Бонапарта, другим — Камбасереса і третім (на 5-річний термін) — Лебрена . Перший консул отримав право призначати діячів на всі державні посади, не виключаючи членів законодавчого корпусу, трибуната, державної ради і сенату. Конституцію було передано народному голосуванню (плебісциту), що стало майже єдиним виявом народного суверенітету.
Завдання Наполеона було важким. Треба було створити майже зовсім наново все управління, відновити фінанси, що перебували у вкрай заплутаному стані, за повної відсутності кредитів, і як-небудь покінчити з другою коаліцією. Одним із перших наказів Бонапарта була заборона 27 Нівоза VIII року (17 січня 1800 року), «на час війни», 60 політичних періодичних видань у Парижі.
Таким чином, придушуючи всі прояви політичної волі, Бонапарт енергійно втілював у життя позитивну частину своєї програми. Вона полягала у створенні твердої, вкрай централізованої влади, в заступництві промисловості, особливо землеробства, в примиренні з новим порядком речей усіх тих елементів старого суспільства, що тільки можуть із ним змиритися (особливо церкви), у поліпшенні фінансів тощо. Законом 28 Плювіоза VIII року (17 лютого 1800 р.) «про поділ території і адміністрації» збережено і зміцнено поділ Франції на департаменти, а також уведено новий поділ — на округи. На чолі департаменту — префект.
З 18 травня 1804 — імператор Франції. У внутрішній політиці проводив заходи спрямовані на зміцнення французької держави. Ліквідувавши самоуправління, запровадив систему префектів, мерів та їх підлеглих, які призначалися зверху. В економічній політиці сприяв розвиткові промисловості та торгівлі. За особистою участю Наполеона були розроблені цивільний (1804), торговельний (1807) і кримінальний (1810) кодекси.
Економічна політика Наполеона полягала в забезпеченні першості французької промислової і фінансової буржуазії на європейському ринку. В першу чергу, цьому заважав англійський капітал, перевага якого обумовлювалася тим, що в Англії відбулась індустріальна революція. Англія одну за іншою збирала коаліції проти Франції, намагаючись залучити на свою сторону найбільші європейські держави — у першу чергу Австрію і Росію. Вона фінансувала ведення воєнних дій на континенті. Намагаючись економічно задушити Англію, Наполеон підписав декрет про континентальну блокаду (1806). Відтепер Франція і всі її союзники припиняли торговельні зносини з Англією. Європа була основним ринком збуту англійських товарів, а також колоніальних, ввезених в основному Англією, найбільшою морською державою. Континентальна блокада завдала шкоди англійській економіці. Через рік Англія переживала кризу у виробництві вовни, текстильної промисловості; відбулося падіння фунта стерлінгів. Однак блокада вдарила і по континенту . Французька промисловість не в змозі була замінити на європейському ринку англійську. Порушення торговельних зв'язків з англійськими колоніями привело в занепад і французькі портові міста: Ла-Рошель, Марсель і ін. Населення страждало від нестачі звичних колоніальних товарів: кави, цукру.
В зовнішній політиці Наполеон прагнув забезпечити військово-політичну і економічну гегемонію Франції в Європі, здобути перемогу в боротьбі з Великобританією за світове торговельне і колоніальне панування. В ході війн з антифранцузькими коаліціями держав (в різні періоди в коаліціях брали участь Австрія, Великобританія, Пруссія, Росія, Швеція) французька армія під командуванням Наполеона здобула перемоги під Маренго (1800), Аустерліцом (1805), Єною (1806), Ваграмом (1809), внаслідок яких територія наполеонівської імперії охоплювала фактично всю Західну і Центральну Європу.
Наполеон планував безпосередню висадку на Британські острови, але на морі Англія була сильніша. При Трафальгарі французький флот був знищений англійським під командуванням адмірала Нельсона (1805). Однак місяць по тому під Аустерліцем (нині Славков, Чехія) Наполеон завдав нищівного удару об'єднаним австрійським і російським військам.
Злякавшись зростання впливу Франції, проти неї виступила Пруссія, але була швидко переможена (Єна, 1806), французькі війська ввійшли в Берлін. Російські війська завдали великих втрат французькій армії в битві під Ейлау (1807), але програли при Фрідланді (1807).
У результаті війни до складу Франції ввійшли території Бельгії, Голландії, північної Німеччини, частини Італії. На іншій частині Італії, у центрі Європи, в Іспанії (1809) були створені залежні від Наполеона королівства, де правили члени його родини. Пруссія і Австрія були змушені укласти з Францією союз. Це зробила також і Росія (Тільзитський мир, 1807).
Молодий генерал не мав ніяких упереджених поглядів стосовно євреїв, яких він зовсім не знав. Він вмів користуватись ними для своїх цілей, як і усіма іншими елементами, які були йому корисні. Серед вчених і художників, яких він узяв до Єгипту, було 2 євреї : Вентюр, орієнталіст, який служив у Наполеона перекладачем і загинув під стінами Акко, і Деном, кресляр і гравер. Як відомо він у Єгипті і Сирії видавав себе за послідовника Корану . Перша зустріч Наполеона з євреями відбулась на їхні давній батьківщині, під час казкового і «славетного» походу генерала до Єгипту і Сирії. Хоча існує версія, що Наполеон сам був семітом, бо він походив з Корсики, а Болеарські острови і Корсика слугували місцем переховування євреїв під час переслідувань у Іспанії і Італії, які пізніше навернулись до християнства, і так сталось, що вони прийняли імена тих вельмож, які їх прихистили.
Наполеон планував, прийшовши до Росії розгромити 1-шу і 2-гу Західні армії.Також поодинці він планував продиктувати умови миру для імператорського двору в Санкт-Петербурзі.Потім йшло розтрощення великої Британії, - після цього Наполеон отримував справжнє світове панування.
В червні 1812 року Наполеон розпочав похід у Росію. Він розраховував розгромити російську армію в генеральній битві недалеко біля західного кордону, але не зміг розгромити армію Барклая-де-Толі і примусити імператора Олександра І укласти мир. Наполеону довго не вдавалось нав'язати росіянам генеральну битву, армія, ведучи бої, втяглась глибоко в Росію. В битві під селом Бородіно французи завдали поразки російським військам, але не змогли їх остаточно розгромити.
Після битви французи зайняли Москву, але так і не дочекавшись мирних пропозицій росіян, Велика армія була вимушена розпочати відступ на захід, який завершився майже повною її загибеллю. Партизанська війна, російська армія і суворі морози призвели до повної катастрофи військ Наполеона. До Франції повернулось трохи більше 100 тисяч людей!
У військово-політичних планах Наполеона певне місце займала Україна. Наполеон звернув увагу на українську проблему, продовжуючи традиційну французьку політику, в межах якої було встановлено таємні контакти з К. Розумовським та лунали виступи в 1795 у Конвенті на захист прав козацької нації. Політичні плани французького імператора щодо України в період підготовки російської кампанії 1811-12 рр. передбачали відокремлення українських земель від Росії й поділ їх на три частини: Правобережна Україна відходила до Великого Герцогства Варшавського (без Волині, яка була обіцяна Австрії за воєнну допомогу у війні проти Росії), у Лівобережній і Південній Україні планувалося створити дві держави, т. зв. «наполеоніди» під протекторатом Франції (план був розроблений графами А.-М. Бланом де ля Нольтом д'Отерівом і Г. М. де Монгейяром).
Під час воєнної кампанії 1813-1814 армія Наполеона завдала кілька поразок військам Шостої антинаполеонівської коаліції (Австрія, Англія, Пруссія, Росія, Швеція), однак у вирішальній Лейпцизькій битві (яку також називають «битвою народів») 1813 наполеонівські війська були розбиті. Після вступу союзницьких військ у квітні 1814 у Париж, Наполеон 6 квітня зрікся престолу. Переможці зберегли йому титул імператора і передали в управління острів Ельба.
В 1815 зробив спробу повернути владу (Сто днів), але, зазнавши поразки в битві під Ватерлоо (18.06.1815), Наполеон вдруге зрікся престолу (22.06.1815). Був засланий на острів Святої Єлени, де і помер. Його планував викрасти з острова французький генерал Франсуа Лаллеман.
У групі охорони Наполеона на острові Святої Єлени Росію представляв генерал де Бальмен, дядько приятеля Тараса Шевченка — Якова де Бальмена.
 
У 1840 прах Наполеона перевезено до Парижа. Імператора поховано в Домі Інвалідів у Парижі.
Родичі, дружини, коханки, діти[ред.]
 
Батьки:
Карло (Шарль) Бонапарте (1746–1785)
Летиція Рамоліно (1749/1750-1836)
Брати та сестри:
Жером Бонапарт
Жозеф Бонапарт
Шлюби:
(з 9 березня 1796 р., Париж; розлучення 16 грудня 1809 р.) Жозефіна Богарне (1763–1814), вдова генерала.
(з 1 квітня 1810 р.) Марія-Луїза Австрійська (1791–1847), ерцгерцогиня Австрійська, імператриця.
Діти:
Наполеон II Бонапарт (1811–1832)
Позашлюбні зв'язки та діти від них
Елеонора Деніелла де Ла Плен'є (+1868)
Шарль Леон (1806–1881)
Марія Лончинська, графиня Валевська (1786–1817)
Александр Жозеф Флоріан Валевський (1810–1868)
Альбіна де Васаль (1779–1848)
Жозефіна Наполеоне де Монтолон (1818–1819)
Цікаві факти:
1785 року Наполеон закінчив Паризьку військову школу в чині поручика, а 1788 року спробував вступити на службу в російську армію.
Наполеон поважав військове мистецтво прусського короля Фрідріха ІІ. Після перемоги над Четвертою Коаліцією в 1807, імператор Франції відвідав могилу Фрідріха у Потсдамі і сказав своїм офіцерам:
Панове, якби ця людина була ще живою, я б лежав у могилі замість нього.
Життя Наполеона охороняв мамлюк Рустам Раза.
1890
Едвін Еллінек - американський фізіолог, першим почав вивчати алкоголізм.
 
1892
Луї де Бройль французький фізик, один з творців квантової механіки, 
Нобелівський лауреат
 
 Луї де Бройль (фр. Louis-Victor-Pierre-Raymond, 7th duc de Broglie; 15 серпня 1892 — 19 березня 1987) — французький фізик, один з творців сучасної квантової механіки. Професор Паризького університету (з 1928), член (з 1933) і неодмінний секретар (з 1942) Паризької АН, іноземний член АН СРСР (з 1958).
У докторській дисертації (1924), виконаній під керівництвом П. Ланжевена, висунув ідею про хвильові властивості матерії (хвилі де Бройля), яка покладена в основу сучасної квантової механіки (Нобелівська премія, 1929). Бройль займався також релятивістською квантовою механікою, теорією електронів, питаннями будови атомного ядра, поширення електромагнітних хвиль у хвильоводах.
Де Бройль народився в Дьєпі, Франція, молодший син Віктора (5-го дюка де Бройля) і мадам де Сталь. 1960 року, після смерті матері, він стає 7-м дюком де Бройля (після старшого брата Моріса, 6-го дюка де Бройля). Він ніколи не був одружений. Після смерті у Лувесьєнні, він був вшанований як дюк віддаленим кузеном Віктором-Франсуазом (8-м дюком де Бройля).
Де Бройль спершу хотів зробити кар'єру гуманітарія, і тому перший науковий ступінь отримав з історії. Після цього він звернув увагу на математику та фізику. Із початком Першої світової війни 1914 року він служив у армії в підрозділі з радіокомунікацій.
На відміну від свого старшого брата Моріса, який був фізиком-експериментатором, Луї де Бройль розпочав займатися теоретичною фізикою. У своїй докторській дисертації «Дослідження квантової теорії» (фр. Recherches sur la theorie des quanta), він розробив теорію електронних хвиль («хвиль матерії»). Вона базувалася на працях Альберта Ейнштейна та Макса Планка і висловлювала корпускулярно-хвильовий дуалізм як теорію матерії. Вершиною цього дослідження була т.з. гіпотеза де Бройля, що стверджувала:
« Будь-яка частка (або об'єкт, що рухається) мають пов'язану з ними хвилю. »
Таким чином, де Бройль створив нову галузь фізики — хвильову механіку (mecanique ondulatoire), пов'язану із фізикою світла та матерії. За цю роботу 1929 року він отримав Нобелівську премію з фізики. Одним із прикладних використань цієї теорії було створення електронного мікроскопа із більшою роздільною здатністю (порівняно з оптичним).
У середині своєї наукової кар'єри де Бройль працював над поясненням принципу причинності (казуальності) у з'ясуванні хвильової природи, на противагу загально-ймовірнісній моделі, що домінувала на той час. Сьогодні це пояснення відоме, як теорія де Бройля. Вона була переглянута разом з Давидом Бомом у 1950-х роках.
На додаток до суто наукової роботи, де Бройль також створив ряд праць із «філософії науки», зокрема, про останні відкриття в науці.
Де Бройль став членом французської Академії наук 1933 року, і займав посаду секретаря з 1942 р. Із жовтня 1944 року він був обраний головою Академії, заступивши математика Еміля Пікарда. Враховуючи велику смерність, захворюваність та тюремне ув'язнення членів Академії під час фашистської окупації, Академія не могла повноцінно працювати та збирати кворум (20 членів), тому він був обраний 17-ма членами. Слід відзначити, що дійсним членом Академії був і його брат Моріс (із 1934 року). 1945 року він став почесним членом Французської комісії з атомної енергії для тіснішого поєднання зусиль науки та техніки. Він організував центр з прикладної механіки в інституті Анрі Пуанкаре, де під його керівництвом здійснювалися дослідження в галузі оптики, кібернетики та атомної енергії. 1952 року ЮНЕСКО нагородила де Бройля за популяризацію наукових знань, і він був обраний дійсним членом Королівського товариства (у квітні 1953 року). 1961 року він отримав почесне звання Лицаря Величного Хреста (Grand Cross) у Почесному легіоні. Він також сприяв заснуванню Інтернаціональної академії з квантово-молекулярної науки і був одним із перших її членів.
Нагороди:
Нобелівська премія, 1929
Число Ердеша — 5
1932 Премія Альберта I, князя Монако
1938 Медаль Макса Планка
1944 Член Фрацузської академії
1952 Премі Калінги
1953 Член Королівського товариства
На честь фізика названо астероїд 30883 де Бройль
 
1896
  Герті Корі - американський біохімік, що знайшла спосіб виробництва глюкози, Нобелівська лауреатка.
 
1934
Валентин Варламов радянський льотчик-випробувач
 
 Валентин Степанович Варламов народився 15 серпня 1934 року в селі Суха-Терешко Темчінского району Пензенської області. Після закінчення авіаційного училища він проходив службу в авіаційних частинах ППО.
  З 1956 року Варламов служив льотчиком, а з 1957 року - старшим льотчиком 3-го Гвардійського винищувального авіаційного полку 15-ї Гвардійської винищувальної авіаційної дивізії.
  28 квітня 1960 Валентин Степанович був відібраний для підготовки до космічного польоту на кораблі «Восток». Але підготовку до польоту так і не закінчив - під час однієї з поїздок на річку в результаті необережного стрибка у воду він отримав травму шийного хребця і після тривалий час перебував на лікуванні в госпіталі.
  Хоча Варламов одужав, але від подальшої підготовки до польотів йому довелося відмовитися. 6 березня 1961 він був відрахований із загону космонавтів. 
  У наступні роки Варламов працював у Центрі підготовки космонавтів: заступник начальника командного пункту управління космічними польотами; старший інструктор космічних тренувань; штурман-випробувач; помічник провідного інженера.
  Валентин Степанович Варламов загинув в результаті нещасного випадку 2 жовтня 1980. Похований на кладовищі села Леоніха Щелковського району Московської області.
 
  1950
Анна - англійська принцеса, єдина дочка королеви Єлизавети II.
 
Категорія: ЛЮДИ ТА ДАТИ У ВІЙСЬКОВІЙ ТА СВІТОВІЙ ІСТОРІЇ | Переглядів: 764 | Додав: Vchutel | Теги: Бонапарт, Луї де Бройль, Едвін Еллінек, Валентин Варламов, Наполеон I, Анна, льотчик-випробувач, Герті Корі, англійська принцеса | Рейтинг: 5.0/6
Всього коментарів: 0
avatar
Вхід на сайт
Пошук
Календар
Архів записів
Друзі сайту
Copyright MyCorp © 2024