| Меню сайту |
| Категорії розділу | ||||||||
|
| Наше опитування |
| Статистика |
Онлайн всього: 1 Гостей: 1 Користувачів: 0 |
22:00 15 січня народилися... | |
1850
Софія Василівна Ковалевська, російський математик,
письменниця й публіцистка (пом. 1891).
 Софі́я Васи́лівна Ковале́вська (3 (15) січня 1850, Москва — † 29 січня (10 лютого) 1891, Стокгольм) — математик, письменниця і публіцист, походить з білоруської шляхти. Професор Стокгольмського університету.Авторка праць з математичного аналізу (диференціальні рівняння і аналітичні функції), механіки і астрономії.
Перша жінка, яку обрано членом-кореспондентом Петербурзької АН. Уроджена Корвин-Круковська, дружина В. О. Ковалевського — основоположника еволюційної палеонтології, що походив із старшинського роду на Слобожанщині.
Життєпис
Софія Василівна Ковалевська народилась 15 січня 1850 р. в Москві. Батько її — Василь Васильович Крюковський був військовим. Він брав участь у трьох військових походах, був нагороджений найвищими військовими орденами і медалями. У 1858 р. у чині генерала її батько вийшов у відставку і переїхав з родиною до свого маєтку в с. Палібіно Вітебської губернії (Білорусь). Тут і пройшли дитячі роки Софійки Ковалевської. Змалку вона мала такі риси характеру, як зосередженість, наполегливість у досягненні мети і цілковиту самостійність. Читати Софійка навчилася сама. Гувернантка-англійка вчила Софію хороших манер і англійської мови. Учитель Малевич викладав російську граматику, літературу, математику та інші предмети. Він був широко освіченою людиною, передовим педагогом.
Спочатку арифметики Софія не любила, але згодом захопилась нею: вона розв'язувала задачі за допомогою різних комбінацій чисел, виявляючи в цьому неабияку кмітливість. Малевич дав їй вивчати двотомний курс арифметики французького математика Бурдона, написаний для студентів Паризького університету. Вивчення геометрії також ішло успішно. Інколи, вислухавши доведення вчителя, вона доводила деякі теореми по-своєму.
Коли Софії виповнилось 11 років, під час зимового перебування родини Крюковських у Петербурзі викладачем математики до неї запросили лейтенанта флоту О. М. Страннолюбського. Вже на перших заняттях викладача здивувало те, що дівчина так швидко засвоювала перші поняття з вищої математики — поняття границі, похідної тощо, «начебто вона їх раніше знала». Софія пояснила: «У ту хвилину, коли ви пояснювали мені ці поняття, мені раптом пригадалося, що все це було написано в лекціях Остроградського, якими була обклеєна наша кімната, і саме поняття про границю здалося мені давно відомим».
Щоб жити самостійно і вчитися, восени 1868 р. Софія Василівна вступає у фіктивний шлюб з Володимиром Онуфрійовичем Ковалевським.
У житі Софії Василівни починається новий період: вона із захопленням відвідує лекції з фізіології професора Сєченова у Медичній академії, анатомію вивчає в лабораторії професора Грубера, біологію - у Мечникова, хімію - у Зініна і математику — в Страннолюбського. Така багатопредметність у навчанні пояснюється тим, що Софія Василівна готувалася складати екзамени на атестат зрілості. Крім цього, вона мріє стати лікарем, щоб бути ближче до народу і краще служити йому. Але склавши екзамени на атестат зрілості, вона віддає перевагу математиці. У тодішній Російській імперії до вищої школи жінок не приймали. Тому подружжя Ковалевських разом із сестрою Софії Ганною виїжджають за кордон. У Гейдельберзі, де в університеті працювали видатні німецькі вчені Кірхгоф, Гельмгольц, Бунзен та інші, вона добилася дозволу відвідувати лекції. Щотижня вона слухала по 22 лекції, з яких 16 – з математики. Навчання в університеті йшло дуже добре.
Наприкінці 1870 р. Софія Василівна закінчує навчання в Гейдельберзі і переїздить до Берліну, щоб продовжувані математичну освіту в столиці Пруссії. У берлінському університеті працював тоді визначний учений-математик Карл Веєрштрас — великий знавець вищих трансцендентних функцій, абелевих і особливо складних еліптичних та ультраеліптичних. Веєрштрас працював з нею двічі на тиждень по 2 години. Німецький математик Фелікс Клейн говорив, що інтелектуальна сила Веєрштраса більше пригнічувала слухачів, ніж сприяла їх самостійній творчості. Софія Василівна, працюючи у Веєрштраса вела власну творчу роботу. Першу невелику працю вона написала для математичного журналу, але вона не була надрукована через те, що до редакції кількома днями раніше надійшла аналогічна праця іншого автора. У цей період Софія Василівна написала три складні математичні праці. Перша з них називалася «Зведення де якого класу абелевих інтегралів третього рангу до інтегралів еліптичних», її дуже високо оцінив професор Веєрштрас.
Друга її праця «Про форму кільця Сатурна» доповнювала дослідження Лапласа з цього питання. Третя праця - «До теорії диференціальних рівнянь у частинних похідних» узагальнювала відповідні дослідження самого Веєрштраса. До Вейерштрасса цю тему досліджував відомий французький математик Коші. Теорема, що її довела Ковалевська, належить до класичних, вона увійшла до математичних курсів університету під назвою «теорема Коші-Ковалевської».
Вона співчувала революційній боротьбі та ідеям утопічного соціалізму, тому у квітні 1871 р. разом з чоловіком В. О. Ковалевським приїхала в обложений Париж, доглядала за пораненими комунарами. Пізніше брала участь у порятунку з в'язниці діяча Паризької комуни В. Жаклара, чоловіка своєї сестри-революціонерки Анни.
У 1874 р. професор Веєрштрас поставив питання перед Геттінгенським університетом про надання С. Ковалевській заочно і без екзаменів ступеня доктора філософії. Він писав, що С. Ковалевська сильна в усіх галузях математики і що кожна і її трьох праць може бути достатньою підставою для присудження їй степеня доктора наук. Математичний факультет університету розглянув ці праці і дав їм найвищу оцінку. На підставі постанови факультету рада Геттінгенського університету в липні 1871 р. ухвалила надати С. В. Ковалевській без екзамену і диспуту, заочно ступінь доктора філософії і найвищою відзнакою.
Того ж року Ковалевська повертається до Петербургу. Зайняти посаду викладача математики у вищій школі вона не могла, бо це було жінкам категорично заборонено. Софія Василівна змушена була відійти на деякий час від наукової роботи. Вона поринула у літературно-публіцистичну діяльність писала для газет наукові нариси і театральні рецензії. У домі Ковалевських можна було зустріти таких визначних учених, як Сєченов, Менделєєв, Чебишов, письменників — Тургенєва, Достоєвського та ін.
Ковалевська показує свої математичні праці Чебишову. Він дав їм високу оцінку за свіжість, глибину думок і порадив одну з них прочитати на VI з'їзді природодослідників і лікарів, що мав відбутися у Петербурзі в 1879 р. Доповідь Ковалевської на тему «Зведення деякого класу абелевих інтегралів третього рангу до еліптичних інтегралів” вислухали з великою увагою. Видатні вчені М.Є. Жуковський і К. А. Тимирязєв щиро радили їй працювати й далі в цій галузі, бо вона «народилася для математики».
У 1880 р. Ковалевська переїжджає в Москву і просить дозволу складати екзамени на ступінь магістра, але її прохання було відхилено. У 1881 р. вона виїхала до Берліну, а потім у Париж. Але і там не змогла знайти місця викладача у вищій школі. Того ж 1881 р. Ковалевська повернулася до Росії.
У серпні 1883 р. VII з’їзд природодослідників і лікарів, що відбувся її Одесі, одноголосне обрав Софію Василівну головою математичної секції. Тут було зачитано дві доповіді - доктора філософії С. В. Ковалевської і професора Московського університету Л. Є. Жуковського. Доповідь, С. В. Ковалевської „Про інтегрування диференціальних рівнянь з частинними похідними, що визначають заломлення світла в прозорому кристалічному середовищі» викликала великий інтерес. Наступного, 1884 р. Софія Василівна зробила доповідь на цю саму тему на засіданні Паризької академії наук. Пізніше її було надруковано в записках Паризької академії наук і Стокгольмської академії наук. Праця була високо оцінена вченими всього світу, вона принесла авторці широку популярність у наукових колах.
На VII з'їзді природодослідників Софія Василівна зустрілась з професором Стокгольмського університету Міттаг-Леффлером і дістала запрошення зайняти посаду приват-доцента в новому Стокгольмському університеті. Ковалевська дала згоду і незабаром була запрошена в Стокгольм офіційно.
До Стокгольма Софія Василівна приїхала в листопаді 1883 р, а з січня 1884 р. почала читати лекції про диференціальні рівняння з частинними похідними. У першому семестрі вона читала лекції німецькою мовою, а до початку другою семестру оволоділа шведською мовою настільки, що читала цією мовою лекції шведським студентам.
Рада університету обрала С. В Ковалевську штатним ординарним професором. Шведські газети помістили її портрети і біографію. Професор Міттаг-Леффлер одержував листи від газетярів Парижа, Лондона і Відня з проханням надіслати портрет і біографію С. В. Ковалевської. Наступного року в Стокгольмському університеті С. В. Ковалевській запропонували читати, крім лекцій з чистої математики, курс лекцій з механіки.
Поряд з читанням лекцій в університеті Софія Василівна наполегливо проводила дослідження. Світову славу Ковалевській принесла її фундаментальна праця «Обертання твердого тіла навколо нерухомої точки». До Ковалевської над цим питанням працювали Ейлер і Лагранж. Після їх праць тільки праці Ковалевської просунули вперед розв’язання цієї задачі.
У 1888 р. Паризька академія наук оголосила третій конкурс на найкращу працю з цієї теми з видачею премії Бордена на три тисячі франків. Перші два конкурси не дали очікуваних результатів, і премію нікому не присудили. Софія Василівна надіслала свою роботу на конкурс, узявши за девіз французьку приказку: «Говори, що знаєш, роби, що повинен; що буде, те й буде». На конкурс було подано 15 праць. Спеціальна комісія Паризької академії визнала, що твір під девізом «Говори, що знаєш», відмінний, що в ньому відкрито новий випадок. Враховуючи всі наукові якості цієї праці, комісія ухвалила присудити авторові твору збільшену премію: замість трьох тисяч — п'ять тисяч франків. Ця праця була надрукована в наукових записках Паризької академії наук за 1889 рік. Вчені не поскупилися на оплески. Софія Василівна, настільки була приголомшена успіхом, насилу опанувала себе і вимовила слова подяки.
Ковалевська оселилася поблизу Парижа, в Севрі, і доручила Міттаг-Леффлеру привезти до неї доньку. Тут вона вирішила продовжити додаткове дослідження про обертання твердих тіл для конкурсу на премію Шведської академії наук. До початку осіннього семестру в університеті Софія Василівна повернулася в Стокгольм. Працювала вона з якоюсь відчайдушною рішучістю, закінчуючи своє дослідження. Їй треба було встигнути подати його на конкурс. За цю роботу Ковалевській була присуджена Шведською академією наук премія короля Оскара II в тисячу п'ятсот крон.
7 листопада 1889 р. Ковалевську обрали членом-кореспондентом на фізико-математичному відділенні Російської академії наук.
У квітні 1890 р. Ковалевська поїхала до Росії в надії, що її оберуть у члени академії на місце померлого математика Буняковського і вона придбає ту матеріальну незалежність, яка дозволила б займатися наукою в своїй країні.
У Петербурзі Софія Василівна двічі була у президента академії великого князя Костянтина Костянтиновича, один раз снідала з ним і його дружиною. Він був дуже люб'язний з відомим вченим і все твердив, як було б добре, якби Ковалевська повернулася на Батьківщину. Але коли вона побажала, як член-кореспондент, бути присутнім на засіданні академії, їй відповіли, що перебування жінок на таких засіданнях «не в звичаях академії».
У вересні вона повернулася в Стокгольм. 29 січня (10 лютого) 1891 року, не приходячи у свідомість, Софія Ковалевська померла від паралічу серця, у віці сорока одного року.
1871 — Агатангел Кримський, український історик, письменник, перекладач, один з організаторіа Академії Наук України (1918 року).
1906 — Арістотель Онассіс, грецький судновласник, фінансовий магнат.
1908 — Едвард Теллер, американський фізик-ядерник мадярського походження, один з розробників атомної бомби (1945 рік) і керівник проекту зі створення водневої бомби (1952 року).
1913
Олександр Маринеско, радянський військовий моряк-підводник,
командир Червонопрапорного підводного човна С-13 Балтійського флоту,
капітан 3-го рангу, Герой Радянського Союзу.
 Олекса́ндр Іва́нович Марине́ско (2 (15) січня 1913, Одеса — 25 листопада 1963, Ленінград) — командир Краснознаменного підводного човна С-13 Краснознаменної бригади підводних човнів Краснознаменного Балтійского флоту, капитан 3-го рангу, відомий за «Атаку сторіччя», коли був потоплений німецький корабель «Вільгельм Ґустлофф». Герой Радянського Союзу (посмертно, 1990 рік).Життєвий шлях
Перед війною
Народився в Одесі в сім'ї румунського робочого Іона Маринеску, мати — українка.
У 1920–1926 роках навчався в одеській трудовій школі № 36 (нині школа № 105, вул. Пастера, 17), де закінчив 6 класів, після чого став учнем матроса. За старанність і терплячість був направлений в школу юнг, по закінченні якої ходив на суднах Чорноморського пароплавства матросом 1 класу. У 1930 році поступив в Одеський морехідний технікум і, закінчивши його в 1933 році, ходив третім і другим помічником капітана на пароплавах «Ілліч» і «Червоний флот».
У листопаді 1933 року по путівці комсомолу (за іншими даними, по мобілізації) був спрямований на спеціальні курси командирського складу Робочо-селянського Червоного флоту, після закінчення яких його призначили штурманом на підводний човен Щ-306 («Пікша») Балтійського флоту. У березні 1936 року в зв'язку з введенням персональних військових звань О. І. Маринеско отримав звання лейтенанта, в листопаді 1938 — старшого лейтенанта. Закінчивши курси перепідготовки при Червонопрапорному навчальному загоні підводного плавання імені С. М. Кірова, він служив помічником командира на Л-1, потім командиром підводного човна М-96, екіпаж якого за підсумками бойової та політичної підготовки 1940 року зайняв перше місце, а командир був нагороджений золотим годинником і підвищений у званні до капітан-лейтенанта.
В роки війни
У перші дні Німецько-радянської війни підводний човен М-96 під командуванням Маринеско був перебазований в Палдіскі, потім в Таллін, стояла на позиції в Ризькій затоці, зіткнень з противником не мала. У серпні 1941 року підводний човен планували перекинути на Каспійське море в якості навчального, потім від цієї ідеї відмовилися. У жовтні 1941 року Маринеско виключили з кандидатів у члени ВКП(б) за пияцтво та організацію в дивізіоні ПЧ азартних карткових ігор (комісар дивізіону, що допустив подібне, отримав десять років таборів з відстрочкою виконання вироку і був направлений на фронт). 14 лютого 1942 підводний човен під час обстрілу було пошкоджено артилерійським снарядом, ремонт зайняв півроку. Лише 12 серпня 1942 М-96 вийшов у черговий бойовий похід. 14 серпня 1942 човен атакував німецьку важку плавучу батарею (нім. schwerer Artillerie-Träger) SAT-4 «Хелене» (400 брт). За спостереженням командира Маринеско, в результаті атаки корабель пішов на дно. Але в 1946 році «потоплений» корабель був переданий Балтійському флоту. Повертаючись з позиції раніше терміну (закінчувалися паливо і патрони регенерації), Маринеско не попередив радянські дозори, а при спливанні не підняв військово-морський прапор, в результаті чого човен ледь не потопили радянські катери.
У листопаді 1942 року М-96 вийшов у Нарвський затоку для висадки групи розвідників для операції по захопленню шифрувальної машини «Енігма» в штабі німецького полку. Але шифрувальної машини у ньому не виявилося. Тим не менш, дії командира на позиції оцінили високо, і О. І. Маринеско нагородили орденом Леніна. В кінці 1942 року О. І. Маринеско було присвоєно звання капітана 3-го рангу, його знову прийняли кандидатом у члени ВКП(б), але в хорошій в цілому бойовий характеристиці за 1942 рік командир дивізіону капітан 3-го рангу Сидоренко все ж зазначив, що його підлеглий «на березі схильний до частих випивок».
У квітні 1943 року О. І. Маринеско призначений командиром ПЧ С-13, на якому він прослужив до вересня 1945 року. У 1943 році С-13 в бойові походи не виходив, а командир потрапив у чергову «п'яну» історію. У похід підводний човен під його командуванням вийшов тільки в жовтні 1944 року. У першу ж добу походу, 9 жовтня, Маринеско виявив і атакував транспорт «Зігфрід» (553 брт). Атака чотирма торпедами з невеликої дистанції не вдалася, по транспорту довелося вести артилерійський вогонь з 45-мм і 100-мм орудій підводного човна. За спостереженням командира, в результаті влучень корабель (водотоннажність якого Маринеско в доповіді завищив до 5000 тонн) почав швидко занурюватися у воду. В дійсності, пошкоджений німецький транспорт був пізніше відбуксований в Данциг і до весни 1945 року відновлений. За даний похід підводний човен С-13 отримав орден Червоного Прапора.
З 9 січня по 15 лютого 1945 О. І. Маринеско знаходився в своєму п'ятому бойовому поході, протягом якого були потоплені два німецьких пасажирські лайнери — «Вільгельм Густлофф» і «Штойбен». Перед цим походом командувач Балтійським флотом адмірал В. Ф. Трибуц вирішив передати Маринеско суду військового трибуналу за самовільне залишення корабля в бойовій обстановці (в передноворічну ніч командир на дві доби покинув корабель, екіпаж якого за цей час «відзначився» з'ясуванням відносин з місцевим населенням), але виконання цього рішення затримав, давши можливість командиру та екіпажу спокутувати провину в бойовому поході. Таким чином, С-13 став єдиним «штрафним» підводним човном радянського флоту.
На рахунку Маринеско чотири потоплених транспорти масою в 42 557 брутто-реєстрових тонн. Світова преса називала Маринеско «підводником номер 1». При цьому Маринеско був виключений з кандидатів у члени партії (в жовтні 1941 року); відданий під суд військового трибуналу (суд не відбувся завдяки потоплення «Вільгельма Густлова»); понижений в званні з капітана 3 рангу до старшого лейтенанта; вигнаний спочатку з підводного флоту, а потім і взагалі з ВМФ.
Пам'ять
Похований на Богословському кладовищі Санкт-Петербургу.
5 травня 1990 року, майже через 27 років після смерті, О. І. Маринеско був удостоєний звання Героя Радянського Союзу, а в місті Калінінграді йому встановлено пам'ятник.
Іменем Маринеско назване Одеське морехідне училище, в Калінінграді, Кронштадті та Одесі Олександру Маринеско встановлені пам'ятники.
1918 — Гамаль Абдель Насер, другий президент Єгипту, Герой Радянського Союзу (пом. 1970).
1929 — Мартін Лютер Кінг (Martin Luther King), лідер боротьби за цивільні права чорношкірих американців (пом. 1968).
1947 - Цецура Сергій Афанасійович - мій батько, що народився в місті Беруні, Каракалпакської автономної республіки Узбекістану
1957 — Хосе Монтілья Аґілера, каталонський та іспанський політичний діяч, 128 Президент Жанаралітату (національного уряду) Каталонії.
1963 — Брюс Шнайер, найвідоміший американський криптограф.
| |
|
| |
| Всього коментарів: 1 | |
0
 | |
| Вхід на сайт |
| Пошук |
| Календар |
| Друзі сайту |
