| Меню сайту |
| Категорії розділу | ||||||||
|
| Наше опитування |
| Статистика |
Онлайн всього: 1 Гостей: 1 Користувачів: 0 |
22:52 17 серпня народилися... | |
1601
П'єр Ферма - французький математик
 П'єр Ферма́ (Pierre de Fermat, *17 серпня 1601 — 12 січня 1665) — французький математик, засновник аналітичної геометрії і теорії чисел. П'єр де Ферма — найзагадковіша постать у науковому світі XVII століття.П'єр Ферма і математика:
Працюючи над "Арифметикою" Діофанта, він суттєво розвинув теорію чисел, поклавши початок широкому розділові математики — теорії алгебраїчних чисел, яка виникла внаслідок спроб довести деякі сформульовані, але не доведені самим П. Ферма теореми.
Раніше від Р. Декарта і більш систематизовано П. Ферма ввів метод координат із його застосуваннями до рівнянь прямої та кривих 2-го порядку, рівняння яких шляхом паралельного перенесення і повороту осей зводив до простого вигляду.
Математичний аналіз:
В галузі математичного аналізу, одним із засновників якого він був, Ферма, поряд із Декартом, оперував поняттям змінної величини, встановив правило диференціювання та інтегрування степеня з довільними показниками, вивів формулу інтегрування частинами, з'ясував методи знаходження екстремуму функцій.
Завдяки Ферма і Декартові в науку ввійшло поняття руху, так що диференційне та інтегральне числення були в основному і в цілому завершені, а не винайдені Лейбніцом і Ньютоном.
Теорія ймовірностей:
П. Ферма і Б. Паскаль стали першотворцями математичної теорії ймовірностей. Якось такий собі кавалер де Мере звернувся до Паскаля з приводу т. зв. "задачі про очки" у грі в карти та кістки. Паскаль тут же зав'язав листування з Ферма — і вони удвох за короткий термін встановили деякі основні положення теорії ймовірностей (1654). Звернення Паскаля до Ферма не було випадковим — на той час аналогічні задачі виникали у страховій справі, до якої як радник парламенту мав безпосереднє відношення П. Ферма.
П'єр Ферма і фізика:
У фізиці П. Ферма сформулював т. зв. принцип Ферма — основний принцип геометричної оптики, з якого випливають закони відбиття та заломлення світла.
Доробок і спадщина:
П. Ферма прижиттєво не друкувався: на той час ще не існувало наукових журналів. Результати його досліджень стали відомі після смерті вченого, коли Мерсенн (друг Р. Декарта і хранитель рукописів вчених-сучасників), а також син Ферма опублікували основні роботи математика. Значна частина результатів досліджень Ферма міститься в листах до Б. Паскаля, Р. Декарта, П. Гассенді, Ф. Б. Кавальєрі, Є. Торічеллі, Х. Гюйгенса, Д. Валліса, Ф. де Бессі та ін.
Теореми Ферма:
Докладніше: Теорема Ферма
Винятком стала лише Велика (остання) теорема Ферма (ВТФ):
x^n+y^n\ne z^n , n>2, x, y, z \in \mathcal{Z}, де Z — цілі числа, відмінні від нуля. Винятком у подвійному сенсі. По-перше, це єдина теорема із 30, доведення якої для окремого випадку n=4 було знайдено у паперах Ферма.
По-друге, це єдина теорема з усіх ним запропонованих, загального доведення якої безуспішно шукали сотні найвидатніших математиків світу аж до наших днів. їх пошуки супроводжувалися-відкриттям ряду розділів сучасної алгебри та інших її відгалужень, у створення яких вклали немало праці Л. Ейлер, К. Ґаусс, Л. Діріхле, А. Лежандр, Ж. Ламе, С. Жермен. Їхня робота увінчувалася доведеннями все нових і нових часткових випадків, однак загальне доведення ВТФ так нікому і не вдалося віднайти.
Теорема Ферма та її доведення:
У листах Ферма, як правило, не містилося доказів математичних положень, які він пропонував до розгляду.
«Я не можу, — писав Ферма, — прикласти тут доведення, яке випливає з багатьох різноманітних і таємничих властивостей чисел».
Однак там, де він стверджував, що має таке доведення, його обов'язково було віднайдено зусиллями інших математиків наступних поколінь (головним чином Л. Ейлером і А. Коші).
У 1908 році німецький промисловець і любитель математики Вольфскель заповів 100 000 марок тому, хто доведе ВТФ.
Магія ВТФ у її зовнішній простоті. Саме ця простота породжує ось уже більше трьохсот років нав'язливу ідею фікс — довести теорему будь-що. Саме через цю таємничо-зрадливу простоту позбулися спокою тисячі і тисячі аматорів.
Визнане всім науковим світом доведення ВТФ, яке здійснив нарешті у 1994 році американець англійського походження Ендрю Вайлс, займає 129 сторінок!
Ні за обсягом, ні за методами дослідження кінця XX століття сам П'єр Ферма такого доведення мати не міг.
1629
Ян III Собеський (Jan III Sobieski) - польський король
 Ян III Собе́ський (пол. Jan III Sobieski; * 17 серпня 1629 — † 17 червня 1696) — король польсько-литовсько-руської держави - Речі Посполитої з 1674 року, великий коронний маршалок з 1665 року, польний гетьман з 1666 року, великий коронний гетьман з 1668 року. Своїм військовим талантом надовго забезпечив Речі Посполитій спокій на південних кордонах.Повний титул польською: Z Bożej łaski król Polski, wielki książę litewski, ruski, pruski, mazowiecki, żmudzki, inflancki, smoleński, siewierski i czernihowski.
Українською: Божою Ласкою король Польщі, Великий князь Литовський, Руський, Пруський, Мазовецький, Жмудьський, Інфлянський, Смоленський, Сіверський і Чернігівський.
Народився в Олеську (тепер селище Буського району Львівська область), в сім'ї Якова Собеського та Софії Теофіли з Даниловичів.
На початку свого королівського правління підписав невигідний для Польщі Журавненський мир (1676) з Мехметом IV, але одночасно провадив переможні баталії з Османською імперією: битви біля Підгайців і Хотина (саме після Хотинської битви 1673 року обраний королем), «Віденську відсіч» 1683 року.
Протидіяв державотворчим планам українського гетьмана Петра Дорошенка, але згодом у 1684 році відновив козацтво на Правобережній Україні і протягом останньої чверті XVII століття підтримував гетьманування там Остапа Гоголя, Степана Куницького, Андрія Могили, Гришка, Самійла Самуся, полковництво Семена Палія. Правобережне козацтво брало участь у молдавських походах Яна III Собеського 1685, 1686 і 1691 роках.
У 1684 році був ініціатором утворення антитурецького союзу Австрії, Венеції, Ватикану та Речі Посполитої.
1686 року уклав Вічний мир з Московською державою, закріпивши поділ України.
Політично був пов'язаний з Францією та Австрією.
Прагнув до зміцнення королівської влади, що викликало сильну опозицію маґнатів.
Цікаві факти:
Ян ІІІ Собеський мав найбільше дітей серед польських королів - 14.
У 1677 році під час перебування в Гданську Ян ІІІ Собеський кілька разів відвідував відомого астронома і власника декількох пивоварних заводів Яна Гевелія. Король охоче користувався його прибудинковою астрономічною обсерваторією. 21 жовтня 1677 року король Ян ІІІ визначив вченому довічну зарплату в розмірі 1000 злотих, 3 грудня 1677 року звільнив пивоварні заводи Яна Гевелія від всіляких податків. На доказ вдячності, в 1690 році астроном один з сузір'їв південного неба назвав Щитом Собеського (Scutum Sobiescianum).
1763
Дмитро Сенявін - російський адмірал, переможець Дарданелльського і Афонського битв,
командувач Балтфлоту (1825-31 рр..).
 Народився 6 (17 серпня) 1763 року в селі Комлевому Боровського повіту Калузької губернії. Належав до дворянського роду Сенявіних, з якого вийшло кілька відомих військово-морських діячів. Його батько, віце-адмірал Микола Іванович Сенявін, в 1773—1775 роках обіймав посаду військового губернатора Кронштадського порту.У 1773 році записаний в Морський кадетський корпус (Санкт-Петербург). У 1777 році отримав чин гардемарина; здійснив два навчальних плавання по Балтійському морю. Блискуче склавши іспити на офіцерське звання, 1 травня 1780 року проведений в мічмани і призначений на корабель «Князь Володимир».
У 1780—1781 брав участь в експедиції російської ескадри, відправленої до берегів Португалії для підтримки збройного нейтралітету під час Війни за незалежність США. У 1782 році переведений на Азовську флотилію; служив на корветі «Хотин». У 1783 році отримав звання лейтенанта і призначений прапор-офіцером при контр-адміралі Ф. Ф. Мекензі, який керував будівництвом Севастопольського порту. В 1786 році — командир пакетбота «Карабут», курсував між Севастополем і Стамбулом.
На початок російсько-турецької війни 1787—1792 років дослужився до чину капітана 2-го рангу. У перший період війни обіймав посаду прапор-капітана при командуючому Чорноморським флотом адмірала М. І. Войновичі. В другій половина 1788 року, під час облоги російськими військами Очакова здійснив успішну диверсію біля берегів Малої Азії: знищив близько десятка турецьких торгових суден і зумів відвернути увагу турецького флоту від району бойових дій; в грудні 1788 року нагороджений орденом Святого Георгія 4-ступеня. Потім послідовно командував бойовими кораблями «Леонтій Мученик», «Святий Володимир», «Навархія». В 1789 році провів у Севастополь корабель «Володимир», що стояв в льодах між Очаковом і Кінбурном. Нагороджений орденом святого Володимира 4-го ступеня з бантом. Потім був відряджений до Херсона, де взяв новозбудований корабель «Йосип Другий». Привів корабель до Севастополя[1]. Відзначився при розгромі турецького флоту в битві біля мису Каліакрія 31 липня (11 серпня) 1791 року.
У 1798—1800 роках, під час війни Другої коаліції з Францією, в чині капітана 1-го рангу командував лінійним кораблем «Святий Петро» і брав участь в поході ескадри Ф. Ф. Ушакова в Середземне море. В ході операції по оволодінню Іонічними островами керував захопленням 2 (13 листопада) 1798 року фортеці Святого Мавра і брав участь у штурмі Корфу 20 лютого (3 березня) 1799 року. В листпаді 1798 року нагороджений орденом Святої Анни 2-го ступеня. Після закінчення походу в 1800 році призначений командиром Херсонського порту. У 1803 році став командиром Севастопольського порту. У 1804—1805 роках служив флотським начальником в Ревелі.
У 1805 році проведений у віце-адмірали. 10 (22 вересня) 1805 року очолив російську ескадру з шести кораблів, надіслану з Кронштадта в Середземне море для боротьби з французами. Після прибуття на Корфу 18 (30 січня) 1806 року вступив в командування всіма російськими морськими і сухопутними силами в Середземномор'ї. Прагнучи запобігти захопленню Наполеоном I Греції і зберегти Іонічні острови в якості головної бази російського флоту, здійснив ряд наступальних операцій на Адріатиці, насамперед у Далмації та Чорногорії: за підтримки чорногорців захопив 2 (14 березня) фортецю Бокка-ді-Каттаро (сучасний Котор), на початку червня змусив французів очистити Брено, в кінці літа невдало намагався оволодіти Рагузою (сучасний Дубровник), а 19 вересня (1 жовтня) взяв Кастель-Нуово.
Після розриву відносин між Росією і Османською імперією (російсько-турецька війна 1806—1812) і початком військових дій, залишивши частину сил для захисту Корфу, в лютому 1807 року повів ескадру з восьми лінійних кораблів і одного фрегата в Егейське море і в березні блокував Дарданели. 10—11 (22—23 травня) 1807 року завдав поразки турецькому флоту в Дарданельскій, а 19 червня (1 липня) 1807 в Афонській битвах, незважаючи на чисельну перевагу противника; успішно застосував новий прийом бою — зосередження подвійної переваги сил (два своїх корабля проти одного ворожого) на вирішальній ділянці бою, в даному випадку проти турецьких флагманів. Спроби турків прорвати блокаду Стамбула були зірвані, і російський флот встановив контроль над Егейському морі. Це змусило Порту піти на укладення Слободзейського перемир'я з Росією 12 (24 серпня) 1807 року. В 1807 році нагороджений орденом Святого Олександра Невського.
Згідно з умовами Тільзитського миру 25 червня (7 липня) 1807 року Д. М. Сенявін передав Франції Іонічні острови і у вересні відплив на батьківщину. Однак після оголошення Росією війни Великобританії його кораблі в кінці жовтня були блоковані в Лісабоні англійським флотом. У серпні 1808 року уклав з англійцями угоду про інтернування ескадри в британських портах на час війни. У вересні 1808 — серпні 1809 роківперебував з кораблями на Портсмутському рейді. У серпні 1809 року отримав дозвіл відвести ескадру до Риги. Після повернення на батьківщину у вересні 1809 року потрапив у немилість до Олександра I. У 1811 році переведений на посаду командира Ревельсього порту. Під час Франко-російської війни 1812 року отримав відмову на своє прохання про зарахування в діючу армію. У квітні 1813 звільнений у відставку.
Повернувся на службу в 1825 роцы у зв'язку із загрозою нової війни з Османською імперією. Призначений командувачем Балтійським флотом; отримав звання генерал-ад'ютанта. У 1826 році проведений в адмірали. У тому ж році обраний почесним членом Петербурзької академії наук. У 1830 році важко захворів і 5 (17 квітня) 1831 року помер. Похований у Санкт-Петербурзі в Олександро-Невській лаврі.
Пам'ять
Анотаційна дошка у Севастополі
Іменем Д. М. Сенявіна названа частина архіпелагу в східній частині Каролінських островів в Тихому океані, мис в Брістольській затоці Берингового моря, мис на острові Сахаліні, півострів і мис на Камчатці. Його ім'я також носив броненосець берегової оборони російського флоту спущений на воду в 1892 році.
У Великому Новгороді на пам'ятнику «1000-ліття Росії» серед 129 фігур найвидатніших особистостей російської історії (на 1862 рік) є фігура Дмитра Сенявіна.
17 серпня 1963 року його іменем названа вулиця в Ленінському районі Севастополя (колишня Ринкова), на будинку № 3 якої встановлено анотаційну дошку.
1822
Адольф Авріль (д'Авріль) - французький публіцист, перекладач і дипломат
 1879Олександр Дутов - російський генерал, отаман Оренбурзького козацтва, борець з більшовизмом в Сибіру та Китаї.
Олександр Ілліч Дутов (5 (17) серпня 1879, Казалінськ - 7 лютого 1921 році, Суйдун, Китай) - з родини козачого офіцера, отаман Оренбурзького козацтва, полковник (1917), генерал-лейтенант (1919).
1887
Адріан Фоккер - нідерландський фізик
1890
Гаррі Гопкінс - американський політик, радник Ф. Рузвельта в роки війни, міністр торгівлі (1938-40 рр..).
1917
Володимир Кирилович - російський князь, голова дому Романових у вигнанні.
1929
Френсіс Пауерс - американський льотчик-шпигун, схоплений в СРСР.
1926
Цьзянь Цзимінь - генеральний секретар Китайської комуністичної партії
| |
|
| |
| Всього коментарів: 0 | |
| Вхід на сайт |
| Пошук |
| Календар |
| Друзі сайту |
