| Меню сайту |
| Категорії розділу | ||||||||
|
| Наше опитування |
| Статистика |
Онлайн всього: 1 Гостей: 1 Користувачів: 0 |
23:57 17 жовтня народилися... | |
1696
Август ІІІ Фрідерік, король Польщі і курфюрст Саксонії з 1733 (†1763)
 А́вгуст III Фрі́дріх (17 жовтня 1696 — 5 жовтня 1763) — курфюрст Саксонії та король Польщі, Великий князь Литовський і Руський, син та наступник Августа ІІ, виховувався матір'ю. Псевдонім — Фрідріх.Повний титул: польською - Z Bożej łaski król Polski, wielki książę litewski, ruski, pruski, mazowiecki, żmudzki, kijowski, wołyński, podolski, podlaski, inflancki, smoleński, siewierski, czernihowski, a także dziedziczny książę saski i książę-elektor
Українською: Божою Ласкою король Польщі, Великий князь Литовський, Руський, Прусії, Мазовецький, Жмудський, Куявський, Волинський, Подільський, Підляській, Інфлянський, Смоленський, Сіверський, Черніговський, спадковий князь Саксонський, князь-електор.
Перейшов у католицтво 27 листопада 1712 року (церемонія відбулася у Болоньї).
Сім'я
У 1719 році одружився з Марією-Жозефе Австрійською (1699–1757), дочкою імператора Йосифа І. Вони мали 14 дітей (найбільше серед усіх польських королів[1]), троє з яких померли в дитинстві.
Фрідріх Хрістіан (1722–1763),
Марія Амалія (1724–1760), вийшла заміж за короля Іспанії Карла III.
Анна (1728–1797), в 1747 вийшла заміж за Максіміліана III Баварського.
Франциск (1730–1806), в 1765 одружився з графинею Клер фон Лаузітц.
Марія Жозефа (1731–1767), в 1747 вийшла заміж за Людовіка Фердінанда.
Карл Саксонський (1733–1796), герцог Курляндський, в 1760 одружився з Франсуазою Корвен.
Христина (1735–1782)
Єлизавета (1736–1818)
Альберт (1738–1822), герцог Саксен-Тешін.
Клемент (1739–1812), архієпископ Трірский.
Кунігунда (1740–1826)
У 1754 році купив та спровадив до Дрездена шедевр світового мистецтва — «Сікстинську мадонну», що належала пензлю Рафаеля.
Політична діяльність
Посів польський престол завдяки збройній підтримці Росії. Визнаний королем вальним сеймом 1736 — єдиним не зірваним шляхтою сеймом за його правління. У Польщі Август III бував рідко, не знав польської мови. Перебував під впливом оточення — спочатку А.Сулковського, а з 1738 — Х.Бругля. Протягом 1743—52 його підтримували магнати Чарторийські, які намагались провести окремі реформи. За правління Августа III Фрідріха Річ Посполита перебувала у стані глибокої політичної кризи. Уряд Август III Фрідріх жорстоко придушував гайдамацький і опришківський рухи в Україні, які набули особливої сили в 1730—1750-х рр. За Августа III Фрідріха тривав процес зміцнення магнатської опозиції, занепаду королівської влади.
У зовнішній політиці орієнтувався на Російську імперію, одночасно лавіруючи між Австрією та Пруссією. Наслідком поразки Августа III у Семилітній війні 1756—1763 стало завоювання Саксонії австрійськими військами й остаточний перехід Речі Посполитої під вплив рос. імператриці Катерини ІІ.
Август III Фрідріх неодноразово перебував у Збаражі та Бережанах
1727 — Джон Вілкс (John Wilkes), британський політичний реформатор, мер Лондона.
1734 — Орлов Григорій, російський фельдмаршал, граф, фаворит Катерини II.
1760
Клод Анрі де Сен-Сімон, французький мислитель, соціолог, граф («Нове християнство»).
 Клод Анрі́ де Сен-Сімо́н (фр. Claude-Henri de Rouvroy, comte de Saint-Simon; *1760, Париж — †1825, Париж) — французький мислитель, соціолог, один із засновників утопічного соціалізму. Піддав критиці капіталістичний уклад. Розглядав виробництво як розумну мету будь-якого суспільства. Командував полком під час війни за незалежність у Північній Америці (1775–1783). Запропоновані Сен-Сімоном реформи суспільного життя мали мирний характер, що виключало будь-яке насильство. Він прокладав надії на освіченого монарха (див. абсолютизм, просвітництво).Біографія
Народився Парижі, в старовинній аристократичній сім'ї, яка вважала своїм родоначальником Карла Великого. Його батько служив у польського короля на посаді начальника гвардійської бригади. Молодого графа виховували гувернери, домашні вчителі, серед яких був і знаменитий вчений енциклопедист Д'Аламбер.
В 13 років він сказав своєму віруючому батькові, що не бажає говіти і причащатися, за що той замкнув його у в'язниці Сен-Лазар. Вельми рано ідея про славу як найбільш гідну спонукальну причину людських дій увійшла в його світогляд. Будучи ще юнаком, він наказав лакею будити себе не інакше, як наступними словами: «Вставайте, граф, вас чекають великі справи».
Брав участь у Війні за незалежність в Північній Америці (1775–1783 рр..) Під час Великої французької революції приєднувався до якобінців і розбагатів, наживаючись спекуляціями на націоналізованому майні загиблих при якобінському терорі громадян. Однак багатство не затрималося довго в його руках. У період Директорії (листопад 1795 — листопада 1799 р.) Сен-Сімон розтратив награбоване і вирішив зануритися у філософію. Незадоволений буржуазною революцією, Сен-Сімон замислив «виправити» її результати за допомогою наукової соціологічної системи, покликаної слугувати знаряддям створення раціонального суспільства. Помер Сен-Сімон 19 травня 1825 в Парижі. Сен-Сімон справив великий вплив на передову суспільну думку і розвиток соціалістичних ідей у Франції, Німеччині, Італії, Росії та ряді інших країн. У Росії вплив ідей Сен-Сімона випробували декабрист Лунін, критик Бєлінський, Герцен, Салтиков-Щедрін. Під сильним впливом ідей Сен-Сімона знаходився Огюст Конт. Вчення Сен-Сімона стало одним із джерел наукового соціалізму.
Політико-правові погляди
Основою поглядів Сен-Сімона, у тому числі на державу і право, є його концепція історичного прогресу. Він ділив історію християнства на чотири стадії:
1) з виникнення християнства — до V ст. н. е.;
2) V–XIII ст.;
3) з XIII до 1789 p.;
4) з 1789 р.
Сен-Сімон пророкував корінні політичні зміни в сьогоденні, четвертому періоді розвитку. Основи майбутнього суспільного ладу будуть відповідати інтересам величезної більшості населення, де восторжествує принцип божественної моралі: «усі люди повинні вбачати одне в одному братів, вони повинні любити одне одного і допомагати одне одному».
А. де Сен-Сімон уважав, що суспільство розвивається поступово від однієї стадії до іншої. Теологічну і метафізичну стадії заступає позитивна («золотий вік»), яка робить усіх людей щасливими. На перших двох стадіях мають місце невдоволення й протиріччя між бідними та багатими, але прогрес знань і моральності сприяє розвиткові суспільства і створює передумови для настання позитивної стадії. Іншими чинниками, що сприяють прогресові суспільства, на думку А. де Сен-Сімона, є викуп земель у власників, скасування соціальних привілеїв, що передаються у спадок, відсторонення від влади феодалів (див. латифундизм) і представників середнього класу — юристів і військових та залучення до управління державними справами промисловців (див. менеджеризм), які, на його думку, можуть працювати в інтересах народу.
Введення нової, «позитивної стадії» історії, пояснював Сен-Сімон, не вимагає руйнування традиційних державно-правових форм. Зберігаються інститути монархії, уряду і представниць¬ких установ. Але вся повнота світської влади зосереджується в парламентській Раді промисловців і вчених. Вона перетворить країну в єдину централізовано керовану промислову асоціацію. Вона буде жити відповідно до розумно розробленого плану гар¬монійного розвитку всіх класів суспільства. В асоціації вони складуть три великі класи: хлібороби, фабриканти і торговці.
Промисловці займуть «головне становище» в суспільстві. До них Сен-Сімон відносить хлібороба, коваля, слюсаря, столяра, фабриканта, купця, візника, матроса торгового флоту. Промисловець — «це людина, яка трудиться для виробництва чи для доставки різним членам суспільства одного чи кількох матеріальних засобів, що задовольнять їх потреби чи схильності». У промисловому суспільстві установлять тверду централізацію виробництва, дисципліну, захистять його від марних витрат енергії і матеріальних засобів, максимально підвищать ефективність праці. Тим самим відпаде необхідність в обтяжливих для суспільства різного роду політичних інститутах із усіма їх численними установами і посадами.
Політика і управління, писав Сен-Сімон, будуть зведені переважно до простого адміністрування: управління речами і виробничими процесами. Вони доставлять «людям найбільшу міру суспільної й індивідуальної свободи», які будуть жити відповідно до божественної моралі. Проповідь устрою такого християнського суспільства і склала зміст «нового християнства» — нової релігії Сен-Сімона і сенсімоністів.
Найважливіша теза філософії історії у А. Сен-Сімона така: «Майбутнє складається із останніх членів ряду, в якому перші члени становлять минуле. Отже, вивчення розвитку людського розуму в минулому відкриє нам шлях, по якому він піде в майбутнє».
Вважав, фундаментом розвитку суспільства є певна система поглядів і переконань і сформулював відповідну закономірність: якщо пануючі в суспільстві погляди і переконання втрачають довіру і перестають цінуватися, то існуючий порядок руйнується. Стверджував, що до руйнування феодального ладу спричинила перемога ідей Просвітництва над теологією. Був переконаний, що тільки новий рівень ідей — «сучасні позитивні науки» — можуть створити надійний фундамент для постфеодального, індустріального порядку. Це станеться тоді, коли на зміну правлячим класам — землевласникам і духовенству — прийде клас учених, інженерів, художників, а також промисловців і підприємців.
Лише всесвітній розвиток промисловості на основі ефективного використання наукових принципів організації праці може позбавити трудящих від злигоднів і страждань, спричинених підневільним становищем і тяжкою фізичною працею. До таких принципів відносив запровадження обов'язкової для всіх продуктивної праці, забезпечення рівних можливостей для застосування своїх здібностей, створення планової організації виробництва.
Приватна власність не заважає розвиткові суспільства, оскільки держава досягне рівня централізованої керованої промислової асоціації, яка функціонує на підставі планів виробництва. Стабільності суспільства, на думку мислителя, повинна сприяти жорстка дисципліна окремих людей та соціальних груп. У цьому випадку відпаде необхідність у політичних інститутах, значних затратах суспільства на забезпечення свобод і права індивідів, тобто завдяки активній діяльності центральних органів держави і жорсткому адмініструванню буде забезпечено загальну та індивідуальну свободу.
1770 — Енґель Йоган Християн, німецько-австрійський історик (†1814).
1796 — Оболенський Євгеній Петрович, декабрист, член Союзу благоденствування, повстанець на Сенатській площі, що поранив багнетом графа Мілорадовіча, сибірський просвітитель.
1806 — Корнілов В. О, російський віце-адмірал, герой Севастопольської оборони 1854–1855 (†1854).
1856 — Шокальський Юлій Михайлович, російський океанограф, президент Географічного товариства СРСР (1917–1931 рр.).
1865 — Желіговський Люциан, польський воєначальник і політичний діяч.
1870 — Красиков Петро Ананійович, російський революціонер, перший прокурор Верховного Суду СРСР (1924–1933 рр.).
1873 — Усачов Яків Григорович, основоположник науки про різання металів.
1873 — Чугаєв Лев Олександрович (†1922), російський хімік, засновник школи по хімії комплексних сполук.
1903 — Гречко Андрій Антонович, Маршал Радянського Союзу, міністр оборони СРСР (1967 —1976).
1912 — Іван Павло I (до інтронізації —Альберто Лучиані), Папа Римський з 26 серпня по 28 вересня 1978 (один з найкоротших понтіфікатів за всю історію папства)
1917
Яків Павлов радянський військовий , герой Сталінградської битви
 Яків Федотович Павлов народився 17 жовтня 1917 в селі Хрестова в Новгородській області. Після закінчення школи якийсь час пропрацював у сільському господарстві . У 1938 році був призваний в Червону Армію. Велику Вітчизняну війну зустрів у бойових частинах в районі Ковеля. Під час війни він брав участь у боях на Південно -Західному , Сталінградському , 3- му Українському і 2- му Білоруському фронтах , був командиром кулеметного відділення , навідником гармати і командиром відділення розвідки в званні старшого сержанта. У 1942 році Яків був направлений в 42 -й гвардійський стрілецький полк 13-й гвардійської дивізії генерала А. І. Родимцева . Павлов брав участь в оборонних боях на підступах до Сталінграда , крім того , виконував розвідувальні завдання . Увечері 27 вересня 1942 Яків Павлов отримав бойове завдання командира роти лейтенанта Наумова розвідати обстановку в 4- поверховому будинку в центрі міста , яке мало важливе тактичне положення. Цей будинок увійшов в історію Сталінградської битви як "Будинок Павлова " . Сучасний вигляд на будинок Павлова з боку Радянської вулиці З трьома бійцями йому вдалося вибити німців з будівлі і повністю захопити його . Незабаром група отримала підкріплення , боєпостачання і телефонну лінію. Фашисти безперервно атакували будівлю , намагалися розбити його артилерією і авіабомбами . Уміло маневруючи силами невеликого « гарнізону » , Павлов уникав великих втрат і протягом майже двох місяців не давав ворогові пробитися до Волги. За відвагу і мужність , проявлені в боях , Павлов був нагороджений орденом Леніна , орденом Жовтневої Революції , двома орденами Червоної Зірки , медалями. Незабаром після закінчення війни молодшому лейтенанту Павлову було присвоєно звання Героя Радянського Союзу. У серпні 1946 року Павлов демобілізувався , і незабаром закінчив Вищу партійну школу при ЦК КПРС. У повоєнні роки працював у народному господарстві . Помер Яків Федотович Павлов 28 вересня 1981 у Великому Новгороді.1923 — Уткін Володимир Федорович, учений у області машинобудування, академік РАН, президент Академії космонавтики ім. К. Е. Ціолковського.
1936 — Драч Іван Федорович, український письменник, засновник Руху, депутат Верховної Ради («Соняшник», «Іду до тебе»).
1946 — Адам Міхнік, польський громадсько-політичний діяч, журналіст, дисидент.
1949 — Оуен Артур, прем'єр-міністр Барбадосу (з 1994 року).
1956 — Мае Джемісон, перша американська чорношкіра астронавтка.
1959 — Франсиско Флорес, нинішній президент Сальвадору (з 1999 року).
| |
|
| |
| Всього коментарів: 0 | |
| Вхід на сайт |
| Пошук |
| Календар |
| Друзі сайту |
