П`ятниця, 29.03.2024, 12:04 Вітаю Вас Гость

Сайт з предмета ЗАХИСТ УКРАЇНИ

Меню сайту
Категорії розділу
Оголошення [27]
Інформація про дати та терміни проведення міропріємств
ЛЮДИ ТА ДАТИ У ВІЙСЬКОВІЙ ТА СВІТОВІЙ ІСТОРІЇ [1200]
Визначні військові дати та події Дні народження Дні смерти
Робота Хмельницького методоб'єднання [2]
Всі матеріали з роботи методичного об'єднання викладачів предмета "Захист Вітчизни"
Робочі питання методичного об'єднання [7]
Тут можна переглянути корисну інформацію з роботи методичного об'єднання викладачів "Захисту Вітчизни"
Військово-спортивна робота [11]
Матеріали змагань, результати, план проведення, сценарії.
7 фактів ПРО [2]
З історичних довідок
Поздоровлення [20]
Привітання зі святами, визначними датами
КОРИСНІ ПОРАДИ [2]
Завжди у людини виникають різні питання. Спорбуємо їх вирішити!?
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 383
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

22:13
20 серпня народилися...
1719
Християн Майер - німецький астроном, укладач першого каталогу подвійних зірок.
 
1779 
Йонс Якоб Берцеліус - шведський хімік.
 
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Єнс Якоб Берцеліус
швед. Jöns Jakob Berzelius
Jons Jacob Berzelius.jpg
Народився 20 серпня 1779
Лінчепінг, Швеція
Помер 7 серпня 1848 (68 років)
Стокгольм, Швеція
Громадянство Швеція Швеція
Галузь наукових інтересів хімік
Заклад Каролінський інститут
Alma mater Уппсальський університет
Науковий керівник Йохан Афцеліус
Відомі учні Генріх Розе, Джеймс Джонстон, Ларс Фредерік Сванберг
Відомий завдяки: експериментально підтвердив закон кратних відносин, розробив сучасну хімічну нотацію,
відкрив селен, торій та церій, вперше виділив в чистому вигляді кремній, титан, тантал та цирконій
Нагороди Медаль Коплі 1836
Єнс Якоб Берцеліус (швед. Jöns Jakob Berzelius, *20 серпня 1779 — †7 серпня 1848) — шведський хімік, якого вважають одним із батьків хімії поряд із Дальтоном, Бойлем і Антуаном Лавуазьє.
Внесок в науку
Берцеліус відкрив церій, селен, торій, вперше отримав у вільному стані кремній, титан, тантал, цирконій, визначив атомну вагу 46 відомих на той час хімічних елементів і ввів для них літерні позначення. *Уточнив і розвинув уявлення про атом і електричну спорідненість, запропонувавши першу концепцію хімічної взаємодії — електрохімічну теорію. Берцеліус вважав, що, оскільки солі в розчині під дією електричного струму розкладаються на негативні і позитивні компоненти, всі сполуки повинні складатися з позитивних і негативних частин-радикалів (дуалістична теорія Берцеліуса). Кисень найбільш електронегативний елемент, і ті елементи, які утворять з ним сполуки з властивостями основ, електропозитивні, а ті, які утворять речовини з кислотними властивостями, електронегативні. Згідно з цим Берцеліус отримав шкалу елементів, першим елементом якої був кисень, потім ішли сірка, азот, фосфор і т. д. з переходом через водень до натрію, калію і інших металів. До 1840-их років, однак, стало ясно, що електрохімічна теорія не може пояснити існування простих двоатомних молекул або реакцію заміщення водню хлором.
Єнс Якоб Берцеліус ввів терміни «органічна хімія», «алотропія», «ізомерія»
Нагороди та відзнаки:
В 1807 році Берцеліус здобув звання професора хімії та фармакології в Каролінському Інституті. 
10 листопада 1829 Берцеліус став почесним членом Шведської Королівської Академії Словесності. 
Нагороджений медаллю Коплі в 1836.
 
1833 
Бенджамін Гаррісон - 23-й президент США.
 
  Бенджамі́н Га́ррісон (англ. Benjamin Harrison; 1833—1901) — 23-й президент США (1889—1893), онук президента Вільяма Генрі Гаррісона.
Отримав юридичну освіту у Цинциннаті; брав участь у громадянській війні.
У 1881 році був обраний від штату Індіана до сенату. Гаррісон був строгим і чесним республіканцем, але не мав блискучих здібностей. Будучи кандидатом у президенти в 1888, Гаррісон висловився в своїй прокламації за протекційну митну систему та проти імміграції пролетарів, погоджуючись з принципом республіканської партії: «Америка для американців». Він набрав менше голосів виборців, ніж його опонент, діючий президент Гровер Клівленд, проте результати голосування по штатах принесли йому в Колегію виборників на 70 голосів більше, які й дали йому пост президента.
З економічного погляду правління Гаррісона виявилося невдалим; завзята боротьба навколо митного тарифу не призвела до успішного рішення. У 1892 він програв на чергових виборах своєму попереднику Гроверу Клівленду, який повернувся в Білий дім.
Не зумівши добитись переобрання, він повернувся до приватного життя у своєму будинку в Індіанаполісі, де знов оженився, написав книгу, а потім представляв Венесуелу в міжнародній справі проти Великої Британії. У 1900 році він відправився до Європи в рамках даної справи, і після короткого перебування, повернувся в Індіанаполіс, де й помер наступного року від ускладнень, викликаних грипом.
Цікаві факти
При Гаррісоні в Білому домі провели електрику, він був першим президентом, який записав свій голос на фонографі, і останнім президентом, що носив бороду під час перебування на посаді.
Під час його президентства були утворені такі штати: Північна та Південна Дакота, Монтана, Вашингтон (1889), Айдахо та Вайомінг (1890).
 
1884 
Омелян Ковч - український греко-католицький священик
 
  Омелян Ковч народився 20 серпня 1884 р. у селі Космач на Косівщині в родині священика Григорія Ковча (1861 — 1919) та Марії Яскевич-Волфельд (1891 — 1939). По закінченні Львівської гімназії вступив до римської Колегії святих Сергія і Вакха, де провчився з 1905-го по 1910 рік.
У 1911 році закінчив Римську Колегію свв. Сергія і Вакха й був висвячений єпископом Григорієм Хомишиним на священика. Свою службу розпочав у Підволочиську Тернопільської області.
У 1912 році їде до Боснії, де займався душпастирською опікою емігрантів з Галичини. У 1916 році повертається в Україну, а в 1919-му стає капеланом Української Галицької армії, за що пізніше потрапляє у польський концтабір.
У 1922 році його призначають парохом храму св. Миколая греко-католицької громади в місті Перемишляни, недалеко від Львова. Тут отець Омелян застав багатьох своїх вірних ополяченими. Потрібно було докласти надзвичайних зусиль для того, щоб повернути все на свої місця. Тому він організував побудову дзвіниці, ремонт церкви, загородження кладовища, віднову народного дому. Завдяки цьому швидко розвивалось релігійне та культурне життя української громади у Перемишлянах: під його патронатом були створені гуртки, хори, студентські організації. Але чим більше вдавалося зробити о. Ковчу на релігійному та національному рівні, тим більше претензій мала польська влада до нього. З приходом радянської влади деякі парафіяни почали мстити полякам за зло, вчинене за часів польського правління. Отець Ковч довів свою християнську позицію, засудивши своїх парафіян за прикрий випадок — грабунок польських родин: «Невже ж впродовж 20 років я вас так виховував?! — виголошував у проповіді о. Ковч. — Ви задивились на тих босяків, що тепер прийшли до нас. Мені соромно за вас перед Господом Богом. Коли у вас є хоч трішки патріотизму й совісті, то я прошу ще сьогодні повернути все тим людям, від яких ви забрали».
Того ж дня полякам віддали все їхнє майно. Після цього польська делегація попросила вибачення у священика за прикрощі, яких він зазнав від польської влади. Батько 6-ти дітей.
Опікун Пласту в Перемишлянах.
Під час німецької окупації Західної України, намагаючись врятувати євреїв від знищення, хрестив їх і видавав їм метрики про хрещення, не зважаючи на заборону цього окупаційною владою. Загалом їм було видано більше 600 свідоцтв про хрещення. Звернувся з листом до Гітлера, в якому засуджував масові вбивства євреїв і вимагав дозволу відвідувати євреїв у гетто. За ці дії навесні 1943 року був заарештований гестапо за надання допомоги євреям і ув'язнений у концтаборі Майданек, де таємно продовжував свою священицьку діяльність.
 
  25 березня 1944 р. був газований та спалений у крематорії концтабору смерті Майданек (нині на терені міста Люблін, (Польща)).
Отець Омелян Ковч до останнього у Майданеку залишався відданим і вірним душпастирем. В одному зі своїх листів, який вдалося передати дітям, він писав:
«Я дякую Богові за Його доброту до мене. За винятком раю, це єдине місце, де я хочу бути. Тут ми всі рівні: поляки, євреї, українці, росіяни, латвійці та естонці. Я єдиний священик між ними. Навіть не можу собі уявити, як тут буде без мене. Тут я бачу Бога, який є один для всіх нас, без огляду на наші релігійні відмінності. Можливо наші церкви є різні, але той самий Великий і Всемогутній Бог править усіма нами. Коли я відправляю святу літургію, вони всі моляться. Вони умирають по-різному, і я допомагаю їм перейти цей маленький місточок до вічності. Хіба це не благословення? Хіба це не найвеличніша корона, котру Бог міг положити на мою голову? Це справді так. Я дякую Богові тисячу разів на день, за то, що послав мене сюди. Я більше Його ні про що не прошу. Не переживайте і не тратьте віри у те, що я роблю. Замість того, радійте мною. Моліться за тих, хто створив цей концентраційний табір і цю систему. Вони єдині, хто потребує наших молитов. Нехай Бог змилується над ними».
«Я розумію, що ви стараєтеся визволити мене. Але я вас прошу цього не робити. Вчора вони вбили 50 людей. Якщо мене тут не буде, то хто допоможе їм перейти через ці страждання. Вони підуть по шляху до Вічності з усіма їхніми гріхами і зневірою, котра приведе їх у пекло. А зараз вони ідуть на смерть з високо піднятими головами, залишивши позаду всі гріхи. І таким чином вони попадуть до вічного міста».
Визнання заслуг
9 вересня 1999 р. Єврейська рада України надала йому звання «Праведник України».
Беатифікація відбулася 27 червня 2001 р. у м. Львові під час Божественної Літургії у візантійському обряді за участю папи Івана Павла ІІ.
24 квітня 2009 блаженний Омелян Ковч був проголошений покровителем пастирів Української греко-католицької церкви.
27 квітня 2009 з Майданека в Одесу був доставлений прах, що залишився від безлічі спалених нацистами людей. Через те, що неможливо було знайти справжні мощі блаженного Омеляна Ковча, керівництво УГКЦ ухвалило рішення вважати цей прах мощами блаженного мученика.
Омеляну Ковчу присвячено документальний фільм «Парох Майданека».
 
1924 
Платон Костюк -  український фізіолог.
 
Платон Григорович Костюк (* 20 серпня 1924, Київ — † 10 травня 2010, Київ) — директор Інститута фізіології імені Богомольця НАНУ, Голова Верховної Ради УРСР, завідувач кафедри Київського відділення МФТІ, Герой України.
Академік НАНУ (1969) та АМНУ (1994), академік Російської академії наук (1974), член Німецької академії природознавців «Леопольдіна» (1966), АН Чехословаччини (1990), Угорської АН (1990), Європейської академії «Academia Europaea» (1989), Нью-Йоркської академії наук (1994).
Доктор біологічних наук (1957), професор (1961), завідувач відділу загальної фізіології нервової системи Інституту фізіології ім. О. О. Богомольця НАНУ (з 1958 p.), директор того ж Інституту (з 1966 р.), завідувач базової кафедри мембранної біофізики Київського відділення Московського фізико-технічного інституту (з 1982 p.), директор Міжнародного центру молекулярної фізіології НАНУ (з 1992 p.).
Випускник Київського університету імені Тараса Шевченка (1946) та Київського медичного інституту (1949).
Кандидатська дисертація «Адаптація нерва до електричного струму, що постійно наростає».
Докторська дисертація «Центральні процеси в найпростішій рефлекторній дузі» (1956).
Напрям наукових досліджень — нейрофізіологія (синаптичні процеси у спинному мозку), клітинна біофізика (структура та функція йонних каналів, мембранні рецептори).
Вперше в Україні застосував мікроелектродну техніку для дослідження структурно-функціональної організації нервових центрів та біофізичних і молекулярних механізмів збудження та гальмування в нервових клітинах, розробив методику внутріклітинного діалізу соми нервової клітини та застосував її для дослідження мембранних і молекулярних механізмів цієї клітини.
Автор понад 400 наукових публікацій, з них 8 монографій, 3 підручників, співавтор відкриття, 7 винаходів. Підготував 20 докторів, 62 кандидатів наук.
Голова Українського товариства фізіологів ім. І. П. Павлова (з 1968 р.).
Головний редактор (1969—1988) та співредактор (з 1993 р.) журналу «Нейрофізіологія» (Київ), співредактор Міжнародного журналу Neuroscience (Оксфорд, Велика Британія, з 1976 p.).
Голова спеціалізованої вченої ради при Інституті фізіології ім. О. О. Богомольця НАНУ.
Входив до складу керівних органів багатьох міжнародних товариств фізіологів та біофізиків.
Похований в Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 33).
 
 
Могила Платона Костюка
Помер 10 травня 2010 року. 
 
Відзнаки
Україна
Звання Герой України з врученням ордена Держави (16 травня 2007) — за винятковий особистий внесок у зміцнення наукового потенціалу України, визначні досягнення в галузі нейрофізіології, що стали надбанням світової науки, багаторічну плідну наукову та громадсько-політичну діяльність
Орден князя Ярослава Мудрого V ст. (26 листопада 1998) — за визначні особисті заслуги перед Українською державою в розвитку науки, створення вітчизняних наукових шкіл та з нагоди 80-річчя Національної академії наук України
Почесна відзнака Президента України (19 серпня 1993) — за значний особистий внесок у розвиток нейробіологічної науки та створення національної наукової школи з нейрофізіології
Почесне звання «Заслужений діяч науки і техніки України» (26 листопада 2003) — за визначні особисті заслуги у розвитку вітчизняної науки, зміцнення науково-технічного потенціалу та з нагоди 85-річчя Національної академії наук України
Лауреат Державних премій України в галузі науки і техніки (1992, 2003)
Диплом Президента України за значний особистий внесок у розвиток нейробіологічної науки та створення національної школи з нейробіології (1993)
Золота медаль імені В. І. Вернадського НАН України № 2 (2005)
15 жовтня 2009 року удостоєний звання «Почесний доктор Київського національного університету імені Тараса Шевченка»
СРСР
Герой Соціалістичної Праці (1984)
Два ордени Леніна (1981, 1984)
Два ордени Трудового Червоного Прапора (1967, 1974)
Лауреат Державної премії СРСР в галузі науки і техніки (1983)
Лауреат Державної премії УРСР в галузі науки і техніки (1976)
США
За вагомий вклад в інтернаціональну науку нагороджений високою міжнародною нагородою — Президентська медаль Свободи (2006)
Іменні премії
премія ім. І. П. Павлова АН СРСР (1960),
премія ім. І. М. Сєченова АН СРСР (1977),
премія ім. О. О. Богомольця АН УРСР (1987),
премія ім. Луїджі Гальвані, США (1992).
Основні наукові праці
1959 — Двохнейронна рефлекторна дуга
1960 — Мікроелектродна техніка
1973 — Структура та функція низхідних систем спинного мозку
1986 — Кальцій і клітинна збудливість
1991 — Role of Calcium Ions in Nerve Cell Function
1995 — Calcium Signalling in the Nervous System
 
1941
Слободан Мілошевич 4-й президент Югославії (1997-2000), державний діяч
 
  Слободан Мілошевич народився 20 серпня 1941 року в сербському місті Пожаревац. У 1960 році закінчив середню школу і гімназію. У 1964 році закінчив юридичний факультет Белградського університету.
  Член комуністичної партії Югославії з 1959 року. У 1986-1989 роках був головою Союзу комуністів Югославії. У 1989 році був обраний президентом республіки Сербія. У 1991 році після оголошення незалежності Словенією та Хорватією направив туди частини федеральної югославської (але вже по суті - сербської) армії. Словенський конфлікт був майже безкровним, на відміну від Хорватського, де при обстрілі одного міста Дубровник загинуло 114 осіб, і були зруйновані багато історичних пам'яток.
  У 1999 році був звинувачений ООН і НАТО у військових злочинах, порушенні Женевської конвенції і геноциді. Сербія була піддана бомбардуванню авіацією НАТО.
  На президентських виборах у 2000 році переміг його суперник Войіслав Коштуніца, однак він не набрав абсолютної більшості голосів. Мілошевич зажадав проведення відповідно до закону другого туру голосування, але в результаті вуличних демонстрацій за підтримки США 5 жовтня 2000 року був повалений.
  1 квітня 2001 був заарештований. Згідно ордеру на арешт, виданим Міжнародним трибуналом по колишній Югославії, екс-президенту Югославії ставилися в провину злочину проти людяності, включаючи вбивства, переслідування на основі релігійних і етнічних мотивів, незаконні депортації і порушення законів і звичаїв війни.
  Судовий розгляд над Мілошевичем у Міжнародному трибуналі з військових злочинів у колишній Югославії в Гаазі було безпрецедентним за тривалістю. Мілошевич не визнавав легітимність Гаазького трибуналу і відмовився від адвокатів, заявивши, що буде захищатися самостійно.
  Процес у справі Мілошевича не була закінчена, так як Слободан Мілошевич помер у в'язниці в Гаазі 11 березня 2006. За версією Гаазького трибуналу, він помер від інфаркту міокарда.
  18 березня 2006 колишній президент Югославії Слободан Мілошевич був похований в його рідному місті Пожареваці, в Сербії. 500 тисяч жителів столиці прийшли на прощальну панахиду. 50 тисяч осіб брали участь у його похороні у Пожареваці.
 
1944 
Раджив Ганді, прем'єр-міністр Індії.
 
  Раджив Ганді (гінді राजीव गाँधी, 20 серпня 1944 — 21 травня 1991) — індійський політичний діяч, прем'єр-міністр Індії в 1984—1989.
Старший син Індіри Ганді і внук Джавахарлала Неру. Вчився у Великобританії, прагнув не втручатися в політику. Привернутий матір'ю до політичної діяльності досить пізно, після несподіваної смерті політично ангажованого молодшого брата Санджая: з 1980 призначений керівником молодіжного крила очолюваної Індірою партії Індійський національний конгрес (І) — ІНК(І). У 1983 призначений генеральним секретарем партії і фактично наступником матері. Після вбивства Індіри в жовтні 1984 вибраний головою правлячої партії ІНК(І), очолив уряд і одночасно до 1988 був міністром закордонних справ. У 1989 ІНК втратив владу, Ганді став впливовим лідером опозиції.
Уряд Раджива Ганді
Уряд Раджива Ганді (1984-1989) ужив рішучих заходів для забезпечення законності й порядку. Він проголосив основними завданнями внутрішньої політики подальше зміцнення єдності країни, боротьбу проти сепаратистських елементів і «старих ворогів» індійського суспільства — бідності, безробіття, неписьменності, хвороб. Проте виконання цих завдань зіткнулося з численними труднощами. Хронічним явищем стало безробіття (у 1985 р. — 25 млн осіб), зростали корупція та зловживання владою в апараті правлячої партії, що, звісно, викликало обурення різних верств індійського суспільства. Напередодні виборів 1989 р. сім опозиційних партій створили блок під назвою «Національний фронт», який переміг на виборах у листопаді 1989 р. У новому коаліційному уряді провідні позиції посіла релігійно-громадська організація «Бхаратія джаната парті» (БДП). Новий уряд роздирали суперечності, він виявився недієздатним. У травні 1991 р. було призначено дострокові вибори до парламенту. Під час виборчої кампанії 21 травня 1991 р. терористи вбили Р. Ганді, але це не змогло завадити перемозі партії ІНК(І), яка сформувала уряд на чолі з Нарасімха Рао. Він розпочав здійснювати кардинальні перетворення в економіці, поступившись багатьма лівоцентристськими традиціями ШК(І). Була проведена лібералізація економічної системи, розірвані пута різних регламентацій, країна стала відкритою для іноземного капіталу, збільшилися капіталовкладення в промисловість і сільське господарство. Економічне зростання в 1991-1995 рр. перевищило 5 % на рік. Уряд намагався узгодити свою економічну політику із законами ринку. Проте уряд ШК(І) не зміг вирішити всі проблеми. На виборах у травні 1996 р. перемогу здобула опозиційна БДП. її лідер Атал Біхарі Ваджпаї став новим прем'єр-міністром Індії. Самостійно керувати державою ця партія не змогла, через що почали створюватися коаліційні уряди. На певний час А. Ваджпаї втратив владу, однак у лютому 1998 р. знов очолив коаліцію, а в жовтні 1999 р. його партія перемогла на позачергових парламентських виборах. 1998 р. ознаменувався ще однією важливою подією — у травні в Індії було здійснено випробування ядерної зброї. Згодом те саме здійснив і Пакистан. Світ був шокований звісткою про те, що ці держави стали членами «ядерного клубу». Отже, Індія вступила в XXI ст. ядерною державою, що продемонструвало можливості її економіки. Однак найбільша у світі демократія, як часто називають Індію журналісти, має багато проблем як в економічній, так і в політичній сферах. Основні з них — низький рівень доходів населення, яке вже перевищило мільярд, і сепаратизм етнічних меншин, що підриває цілісність країни.
Смерть
Під час чергової передвиборної кампанії, маючи високі шанси на перемогу, убитий тамілськими терористами (в результаті вибуху, здійсненого терористкою-смертницею недалеко від Мадраса). У 1998 було засуджено 28 змовників, що брали участь в організації вбивства Раджива Ганді. Після його загибелі партія ІНК (І) залишилася в руках династії Неру-Ганді: на чолі партії, незважаючи на початкову відмову, стала вдова Раджива Соня Ганді, за походженням італійка (як і сам Раджив, вона спочатку сторонилася політики).
 
Категорія: ЛЮДИ ТА ДАТИ У ВІЙСЬКОВІЙ ТА СВІТОВІЙ ІСТОРІЇ | Переглядів: 747 | Додав: Vchutel | Теги: Омелян Ковч, Бенджамін Гаррісон, Раджив Ганді, Платон Костюк, 23-й президент США, Йонс Якоб Берцеліус, Олександр Андріяшев | Рейтинг: 5.0/3
Всього коментарів: 0
avatar
Вхід на сайт
Пошук
Календар
Архів записів
Друзі сайту
Copyright MyCorp © 2024