| Меню сайту |
| Категорії розділу | ||||||||
|
| Наше опитування |
| Статистика |
Онлайн всього: 1 Гостей: 1 Користувачів: 0 |
20:56 21 листопада народилися... | |
1738
Петро Васильович Завадовський (10 (21) листопада — 10 (22) січня 1812) — дійсний таємний радник, сенатор, перший міністр народної освіти Росії, голова Департаменту Законів Державної Ради.
 Народився в с. Красновичі Стародубської 2-ї сотні Стародубського полку Чернігівської губернії. Початкову освіту отримав у домі свого дядька за матір'ю Михайла Ширая, стародубського підкоморія. В підлітковому віці був відправлений для навчання в єзуїтське училище м. Орша. Після закінчення уч-ща слухав лекції в Київській академії. Служив дрібним чиновником (повитчиком) у Малоросійській колегії, а згодом поступив до канцелярії малоросійського генерал-губернатора Петра Румянцева, який був одночасно і президентом Малоросійської колегії. Петро Румянцев звернув увагу на здібного й діловитого молодого урядовця і почав доручати йому важливі справи. Під час російсько-турецької війни 1768–1774 Петро Румянцев був призначений командиром спочатку 2-ї армії, а згодом 1-ї армії й узяв Завадовського із собою правителем секретної канцелярії. На війні Завадовський відзначився в битвах при Ларзі і Кагулі. Разом з Семеном Воронцовим редагував текст Кючук-Кайнаджирського мирного договору 1774. 1775 супроводжував Петра Румянцева до Санкт-Петербурга. Потрапив у поле зору імператриці Катерини II і на два роки став її кабінет-секретарем та фаворитом. Був нагороджений великими маєтками в Чернігівській та Могильовській губерніях. Після 1777 засідає в Правительствуючому Сенаті, управляє банками, головує в Комісії законів, ревізує присутственні місця, відає навч. закладами. Підтримує дружбу з Олександром Безбородьком. Був головою Комісії з запровадження нар. уч-щ. Намагався поповнювати склад учителів нар. уч-щ охочими з числа студентів Київської академії. В листі до митрополита Київського і Галицького Самуїла (Миславського), датованому 4 жовтня 1789, Завадовський просив останнього рекомендувати йому 15 «охочих, які б побажали собі вчительське звання отримати», бо, як він сам пересвідчився, «між усіма присланими для заняття вчительських посад в Комісію з запровадження училищ в різні часи та з різних духовних семінарій найкращими, найздібнішими та й найгречнішими виявлялись завжди ті, хто навчався в Київській академії». 1793 Завадовському наданий титул графа «Священної Римської імперії германської нації», 1795 — графа Російської імперії. Імператор Павло I підтвердив російський графський титул і надав Завадовському св. Андрія Первозванного орден. По смерті князя Олександра Безбородька відправлений у відставку. За імператора Олександра I стає (1802) першим у Росії міністром нар. освіти. За час його служби в мін-ві в державі було відкрито багато парафіяльних шкіл, у селах — народні школи, в повітах — повітові уч-ща, в губернських містах — гімназії. Було засновано 3 ун-ти, в тому числі Харківівський університетт (нині Харківський національний університет). 1810 залишив посаду міністра, був призначений головою департаменту законів у Державній раді Російської імперії. Завідував цензурою, уклав цензурний устав, який виявився досить ліберальним і тому невдовзі (1812) був змінений.1884
 Петро́ Петро́вич Єфи́менко (* 21 листопада , Харків — †15 квітня 1969, Ленінград) — дослідник палеоліту, слов'янської археології та етнографії, доктор археології (1934), професор, академік АН УРСР (1945), почесний член Королівського антропологічного Інституту Великобританії та Ірландії (1943), Міжнародного союзу істориків (1958), Італійського інституту доісторії й праісторії у Флоренції (1960). Нагороджений орденом Леніна.Біографія
Єфименко Петро Петрович походить з родини відомих істориків Петра Савича та Олександри Яківни Єфименків. У період 1904—1906 років — студент історичного факультету Харківського університету, 1906 виключений за революційну діяльність. В 1906—1912 роках навчався на фізико-математичному факультеті (природознавчий відділ — спеціальність — «Доісторична археологія») Петербурзького університету, по закінченні якого залишений там в аспірантурі.
Цікавився археологією, історією й етнографією. Брав участь у Харківському (1902) і Катеринославському (1905) археологічному з'їздах. Тоді ж написав свої перші наукові праці. 1906 року за підготовку покажчика літератури з історії, археології та етнографії Харківської губернії удостоєний премії імені О. О. Потебні. Здійснив дворічну (1913—1915) навколосвітню подорож, відвідав наукові центри і музеї Західної і Південної Європи, Північно-Східної Африки, Південної Азії, Китаю та Японії. 1915 року обраний членом Російського географічного, антропологічного й археологічного товариств.
У період 1915—1923 років — науковий співробітник Історичного Музею в Москві. 1923 року повернувся в Ленінград і з цього року працював у Ермітажі, Музеї антропології та етнографії, Ленінградському відділенні Інституту матеріальної культури АН СРСР (нині Інститут археології РАН), професор Ленінградського університету. 1934 Президія АН СРСР присудила йому науковий ступінь доктора археології. Дійсний член Державної академії Історії матеріальної культури у Ленінграді. 1945—1954 роки — директор Інституту археології АН УРСР. 1954 повернувся в Ленінград.
Дослідження
Археологічні дослідження проводив на ріках Оскол і Сіверський Донець, під Воронежем (1926—1927), у Середньо-Волзькій експедиції (1927—1928), у Татарстані. Окрім палеоліту, вивчав старожитності давніх фінів і випускає книгу «Рязанские могильники» (1926). Досліджував ананьєвську культуру (1943). З ім'ям вченого пов'язано вивчення таких палеолітичних пам'яток, як Мізин і Костенки. Очолював багаторічну експедицію «Великий Київ».
Автор понад 80 наукових праць. Був керівником колективної праці — «Нариси стародавньої історії Української РСР» (К., 1957). Працював головним редактором періодичних видань: «Археология» (з 1947); «Археологічні пам'ятки УРСР» (з 1949); «Краткие сообщения Института археологии» (з 1952); «Советская археология». Підготував десятки кандидатів та докторів наук.
1902
Казимирчак-Полонська Олена Іванівна (21 листопада , Селець — 30 серпня 1992, Санкт-Петербург) — український астроном.
 ЖиттєписНародилася у селі Селець, Володимирського повіту, колишньої Волинської губернії. У 1928 закінчила Львівський університет. У 1932—1934 рр. — позаштатний асистент Астрономічної обсерваторії Варшавського університету. З 1940 р. — співробітник Астрономічного інституту при Львівському університеті. З 1945 р. — викладач математики і астрономії Херсонського педінституту.
З 1948 - науковий співробітник, потім старший науковий співробітник Інституту теоретичної астрономії АН СРСР в Ленінграді. У 1950 захистила кандидатську дисертацію; присвоєно вчений ступінь кандидата фізико-математичних наук. За сумісництвом зарахована штатним викладачем в Ленінградський педагогічний інститут ім. М.Н.Покровського.
У листопаді 1951 у зв'язку з кампанією «чисток» у боротьбі з «ворогами народу» звільнена з місця роботи під формальним приводом «скорочення штату». В 1952 заарештована за підозрою в «шпигунській діяльності», з січня по серпень перебувала у місцях ув'язнення МДБ СРСР. Була виправдана і відпущена на волю за відсутністю доказів.
(У 1953—1956 рр. була доцентом кафедри вищої математики Одеського педінституту).
У 1956 повернулася в Ленінград і продовжила працювати в Інституті теоретичної астрономії АН СРСР. З 1964 - член Міжнародного астрономічного союзу. У 1968 захистила докторську дисертацію; присвоєно вчений ступінь доктора фізико-математичних наук. У 1967-1985 роках брала активну участь в організації та проведенні всесоюзних і міжнародних астрономічних семінарів і симпозіумів. У 1976 - 1978 роках була головою наукової групи з динаміки малих тіл при Астрономічному раді АН СРСР.
З 1970 - активний член товариства Радянсько-Польської дружби (зокрема, супроводжувала відомого польського піаніста Вітольда Малцужінського в його гастрольних поїздках в Ленінграді).
З 1972 - почесний член Всесоюзного товариства сліпих (зокрема, брала участь у виданні праць з вищої математики та програмування на шрифтом Брайля).
Основні роботи присвячені вивченню руху комет, зокрема еволюції їх орбіт. Особливу увагу приділяла короткоперіодичним кометам. Встановила, що характерними закономірностями руху таких комет є їх зближення з великими планетами, в основному з Юпітером. Досліджувала рухи 35 короткоперіодичних комет різних планетних сімейств з урахуванням їхніх збурень за час з 1660 по 2060. Встановила, що низка комет з сімейств Сатурну і Урану захоплювалися Юпітером, визначила типи змін кометних орбіт. Детально досліджувала еволюцію орбіти комети Вольфа I, встановила при цьому вплив великих хбуджень з боку Юпітера і негравітаційних ефектів. Показала, що вплив великих планет є основним чинником, що діє на трансформацію кометних орбіт. Дала переконливе обґрунтування гіпотези захоплення короткоперіодичних комет великими планетами і намітила загальні закономірності еволюції кометних орбіт, починаючи з майже параболічних і закінчуючи короткоперіодичними.
Роботи Казимирчак-Полонської були відмічені в 1968 премією імені Ф.О.Бредіхіна АН СРСР, присудженої «за велику серію робіт за період 1961-1968 рр., присвячених побудові чисельних теорій рухів короткоперіодичних комет, проблемі еволюції їхніх орбіт у віковому масштабі й дослідження проходження комет».
У 1978 році ім'ям Казимирчак-Полонської названа мала планета № 2006 (2006 Полонська).
З 1980 року активно працювала в області історії Російської Церкви і біблєїстіки (оригінальні твори і переклади — О.І.Казимирчак-Полонська добре володіла польською, французькою і німецькою мовами). У 1987 році прийняла чернече постриження з ім'ям Олена.
До кінця життя Олена Іванівна майже повністю втратила зір, але, маючи блискучу пам'ять, прочитала курс загальнодоступних лекцій про життя і творчість прот. Сергія Булгакова в Ленінградських духовних школах. Тексти своїх останніх наукових праць вона диктувала помічникам.
Померла 30 серпня 1992 року. Похована на кладовищі астрономів на території Пулковської обсерваторії під Санкт-Петербургом.
1913
Миха́йло Заха́рович Бондаре́нко (*7 (20) листопада , Богданівка — †27 липня 1947) —
двічі Герой Радянського Союзу, льотчик.
 Народився в селі Богданівка Полтавської губернії (нині Яготинський район Київської області). В Червоній Армії з 1936. Член КПРС з 1942.
Учасник радянсько-фінської війни; здійснив 17 бойових вильотів. Після війни продовжив службу в ВПС Прибалтійського округу.
Під час німецько-радянської війни 1941 — 45 перебував у штурмовій авіації. За проявлену мужність і відвагу в боях Михайло Бондаренко був двічі (1942 і 1943) удостоєний звання Героя Радянського Союзу. В 1945 закінчив Військово-повітряну академію і командував авіаполком. В селі, де народився Бондаренко, встановлено його погруддя.
| |
|
| |
| Всього коментарів: 0 | |
| Вхід на сайт |
| Пошук |
| Календар |
| Друзі сайту |
