Четвер, 28.03.2024, 11:41 Вітаю Вас Гость

Сайт з предмета ЗАХИСТ УКРАЇНИ

Меню сайту
Категорії розділу
Оголошення [27]
Інформація про дати та терміни проведення міропріємств
ЛЮДИ ТА ДАТИ У ВІЙСЬКОВІЙ ТА СВІТОВІЙ ІСТОРІЇ [1200]
Визначні військові дати та події Дні народження Дні смерти
Робота Хмельницького методоб'єднання [2]
Всі матеріали з роботи методичного об'єднання викладачів предмета "Захист Вітчизни"
Робочі питання методичного об'єднання [7]
Тут можна переглянути корисну інформацію з роботи методичного об'єднання викладачів "Захисту Вітчизни"
Військово-спортивна робота [11]
Матеріали змагань, результати, план проведення, сценарії.
7 фактів ПРО [2]
З історичних довідок
Поздоровлення [20]
Привітання зі святами, визначними датами
КОРИСНІ ПОРАДИ [2]
Завжди у людини виникають різні питання. Спорбуємо їх вирішити!?
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 383
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

21:29
22 листопада - Дні історії
  1087  
Вбитий святий Ярополк Ізяславович.
 
   Ярополк Ізяславич (у Св. хрещені — Петро) († 22 листопада 1087) — Святий, князь Вишгородський, Волинський і Турівський. Третій син Великого князя Київського Ізяслава I та польської княжни Гертруди, сестри короля Казимира, онук великого князя Київського Ярослава I Мудрого, одружений з Кунеґундою-Іриною, дочкою графа Оттона. Король Русі.
Перший раз, разом з батьком Ізяславом був вигнаний з Києва 15 вересня 1068 року, після поразки від половців, коли місто захопив Всеслав Полоцкий. На весні 1069, за допомогою поляків, повернувся до Києва. Однак Всеслав, зібравши нову дружину, напав на Новгород та Полоцьк. Проти Всеслава, за наказом батька, пішов князь Ярополк. 1071 року — поблизу Голотичьська Ярополк розбив Всеслава.
Незабаром розпочалась міжусобна боротьба поміж братів Ярославовичів. 1073 року Великим князем стає Святослав II, разом зі своїм батьком Ярополк подався до Польщі, згодом до Німеччини, до цісаря Генріха IV, коли ж цей останній не допоміг відзискати київський престол, Ярополк вдався до папи Григорія VII, який підтримав Із'яслава і Ярополка. Про заходи Ярополка перед папою зберігаються документи у Трірському псалтирі (Psalterium Trevirense, Codex Gertrudianus, 1078–1087) в якому є мініятюрний портрет Ярополка і його дружини Ірини. Папа Григорій видав буллу, на початку якої мовилось: «Дмитру (ім'я надане при хрещені Ізяславу), королю руському, і королеві, дружині його… Ваш син під час відвідування Апостольського престолу хотів отримати королівство як дар святого Петра з наших рук… Ми зійшли до його прохань і прагнень, оскільки вони здалися справедливими, і, крім того, з огляду на вашу згоду передали йому управління вашим королівством як частиною володінь святого Петра». Отож, Папа коронував у Римі короною Ярополка Ізяславовича і надав йому лен Святого престолу на Руське Королівство (булла папи від 17 квітня 1075), за якою влада в Києві повинна була належати Ізяславові та його синові Ярополкові. Через три дні після написання цієї булли папа звернувся з посланням до польського короля Болеслава, в якому картав того за пограбування Ізяслава. 1076 Ярополк повернувся з батьком до Києва, діставши Вишгородський стіл.
1078 брав участь у боротьбі з Святославичами, під час якої загинув його батько. Від цієї дати Волинь з центром у Володимирі Волинському і Турово-Пинська земля відокремилися в окреме князівство, яким за згодою київського князя Всеволода рядив Ярополк.
1084 року був вигнаний з Волині Ростиславовичами. Князь Володимир II Мономах здобув місто Володимир і передав його Ярополку. Проте, коли Ярополк виступив проти його батька Великого князя Київського Всеволода, Володимир Мономах захопив у Луцьку в полон його дружину й матір, а сам Ярополк змушений був втікати до Польщі.
1087 року — повертається з Польщі, мириться з Володимиром Мономахом та стає князем Володимирським. 22 листопада — у дорозі до Звенигороду Галицького, Ярополка було вбито одним з дружинників, який врятувався втечею у Перемишлі, де правив Рюрик Ростиславович.
Тіло князя-мученика перевезли спочатку до Володимира-Волинського, а 5 грудня честні останки прибули до Києва. Тіло князя зустрічали Великий князь Всеволод I Ярославич та митрополит Іван ІІ з собором духовенства. Похований у церкві Св. Петра, яку він почав будувати.
Ярополк Ізяславич († 1168, за ін. відомостями 1170), князь бузький, син київського князя Ізяслава Мстиславича, правнук Володимира Мономаха.
У 1149 році брав участь з батьком у битві на р. Трубежі біля Переяслава проти суздальського князя Юрія Долгорукого.
У 1167 воював проти половців. Був одружений з дочкою чернігівського князя Святослава Марією.
 
1675 
Оле Крістенсен Ремер представив в Паризьку академію звіт про визначення швидкості світла
1708 
РПЦ, з ініціативи Петра І, проголосила анафему гетьману Івану Мазепі, яка, попри майже трьохсотлітню давність та неправомірність накладення і досі вважається Московським партіархатом легетимною.
1906 
У Російській імперії почалася аграрна Столипінська реформа.
1938 
Чехословаччина визнала автономію Закарпаття.
1975 
В Іспанії відновлено монархію — по смерті диктатора Франсиско Франко влада в країні перейшла до призначеного ним спадкоємця, 37-річного принца Хуана Карлоса Бурбона, котрий цього дня став королем Іспанії.
1990 
65-річна Маргарет Тетчер оголосила про свою відставку з поста прем'єр-міністра країни.
 
2004 
Початок Помаранчевої революції.
 
  Помара́нчева револю́ція — кампанія протестів, мітингів, пікетів, страйків і інших актів громадянської непокори в Україні, організована і проведена прихильниками Віктора Ющенка, основного кандидата від опозиції на президентських виборах у листопаді — грудні 2004 року, після оголошення Центральною виборчою комісією попередніх результатів, згідно з якими переміг його суперник — Віктор Янукович. Акція почалася 22 листопада 2004, як реакція на масові фальсифікації, що вплинули на результат виборів.
Основною базою об'єднаної опозиції стали західні і центральні регіони країни, у той час як Віктора Януковича підтримав Схід і Південь України. Громадська думка західних країн була переважно на боці української опозиції.
Основним результатом революції було призначення Верховним судом повторного другого туру президентських виборів (не передбаченого прямо законодавством). Внаслідок компромісу, досягнутого фракціями Верховної Ради, після призначення повторного другого туру виборів були прийняті зміни до Конституції, які отримали назву Конституційна реформа 2004. Конституційна реформа зменшила повноваження президента, і, таким чином, знизила рівень значущості спірних президентських виборів.
За результатами голосування у повторному другому турі виборів перемогу одержав Віктор Ющенко.
Зміна правлячої еліти України, що відбулася в результаті «Помаранчевої революції», і пов'язана з цим переорієнтація внутрішнього й зовнішньополітичного курсу країни дали привід багатьом спостерігачам говорити про чергу «кольорових» революцій, що почалася зі зміни влади в Сербії та продовжилася в Грузії, Україні та Киргизстані, намагатися знайти аналогії між ними та визначити ті держави, у яких можливе повторення «кольорових» революцій. Зі свого боку, влади країн, які називалися як потенційні об'єкти застосування «революційного досвіду», почали певні контрзаходи для недопущення цього.
Хід подій
21 листопада 2004 року — другий тур голосування, у ході якого виборці повинні були зробити свій вибір між діючим прем'єр-міністром Віктором Януковичем і кандидатом від опозиції Віктором Ющенком. Зранку під керівництвом «польових командирів Майдану» Тараса Стецьківа, Миколи Томенка, Юрія Луценка та Володимира Філенка розпочалось монтування сцени на Майдані Незалежності.
22 листопада — наступний день після другого туру голосування. З оголошенням попередніх офіційних результатів голосування стало зрозуміло, що вони відрізняються від даних екзит-полів. Скориставшись цим, прихильники Ющенка та іноземні спостерігачі з Європи й США заявили, що вибори проведені із численними порушеннями та такі розбіжності є результатом підтасування на користь провладного кандидата. Прихильники опозиції підготувалися до акцій протесту заздалегідь. Уже за добу до оголошення попередніх результатів на київській площі Незалежності почали встановлюватися намети й трибуни для проведення виступів опозиції. За кілька годин до оголошення Центральною виборчою комісією попередніх даних почали звучати заяви про фальсифікацію виборів на користь Віктора Януковича. Президент Росії Володимир Путін першим вітає Віктора Януковича з перемогою.
23 листопада в містах Західної України, у Києві й ряді інших міст і обласних центрів почалися мітинги в підтримку кандидата від опозиції. Основною ареною народного невдоволення став Майдан Незалежності, де зібралося, за різними оцінками, від 100 до 500 тисяч протестувальників з усієї країни. Мітинги й пікети проходили також перед будинками Адміністрації Президента, Верховної Ради — українського парламенту, уряду й ін. Відмітним знаком демонстрантів став помаранчевій колір — колір передвиборної кампанії Ющенка (прихильники Януковича використали білий та блакитний кольори). Міські влада Києва, Львова та декількох інших міст відмовилися визнати законність офіційних результатів, а сам Ющенко, відмовляючись визнавати офіційні результати виборів, прийняв із трибуни Верховної Ради символічну присягу перед народом України як новообраний президент.
24 листопада переговори між владою та опозицією зайшли у глухий кут, оскільки позиція Ющенка не передбачала іншого результату переговорів, крім проголошення його президентом. Ющенко почав переговори з діючим президентом Леонідом Кучмою, бажаючи мирним шляхом домогтися визнання своєї перемоги, але, після оголошення остаточних результатів, згідно з якими переможцем був визнаний Янукович, Ющенко виступив перед своїми прихильниками в Києві, закликавши їх почати «Помаранчеву революцію» і за допомогою страйків паралізувати діяльність уряду, змусивши владу не визнавати результати виборів:
«Шлях до компромісу через демонстрацію народної волі — це єдиний шлях, що допоможе нам знайти вихід із цього конфлікту. Таким чином, Комітет національного порятунку повідомляє про загальнонаціональний політичний страйк»
25 листопада Верховний Суд України забороняє друкувати офіційні результати виборів. Януковича вітають Китай, Вірменія і Казахстан. Утворено т. зв. Комітет Національного порятунку, куди ввійшли провідні політики опозиції. «Помаранчеві» демонстранти займають Український Дім, Київську мерію та Будинок профспілок.
26 листопада на привокзальній площі у Києві пройшов мітинг прихильників Віктора Януковича, де зібралося бл. 60 000 осіб. Харківська та Луганська обласні ради оголошують про свої наміри щодо створення автономії. У столиці відбувся перший раунд переговорів влади та опозиції за участю міжнародних посередників.
27 листопада Верховна Рада України визнала результати виборів недійсними і оголосила недовіру ЦВК. Голова Харківської обласної ради Євген Кушнарьов заявив про початок організації автономії.
28 листопада. У Сєвєродонецьку відбувся з'їзд депутатів усіх рівнів, який обговорював питання проведення референдуму щодо федералізації України. Мер Москви Лужков назвав акції опозиції «апельсиновим підкормленим шабашем». Популярним став момент, коли Лужков погодився навіть «…зняти свою улюблену кепку, аби лиш бути подібним до Віктора Януковича».
29 листопада Сергій Тігіпко йде з посади начальника виборчого штабу провладного кандидата і голови Національного банку.
30 листопада дружина Віктора Януковича виступає з промовою про «наколоті апельсини» і «американські валянки». Ці фрази стали одними з найпопулярніших і найзгадуваніших у ЗМІ.
3 грудня Верховний Суд України після багатоденного обговорення визнав численні факти порушення законів і Конституції України в ході виборів, у результаті чого вимоги Ющенка були частково задоволені — зокрема, результати другого туру голосування були оголошені недійсними і було призначено повторне голосування.
8 грудня Верховна Рада перемінила склад Центральної виборчої комісії й прийняла виправлення до закону про вибори президента з метою перекрити основні канали фальсифікації виборів. Прийняття цих виправлень було результатом компромісу між владою й опозицією. У пакеті з ними була затверджена конституційна реформа, що обмежує владу президента України й передає частину його повноважень кабінету міністрів і парламенту. Після прийняття цих рішень революційна напруга в суспільстві значно зменшилась.
У ході повторного голосування, проведеного 26 грудня 2004 року, переміг Віктор Ющенко. Спроба прихильників Віктора Януковича опротестувати результати повторно проведеного другого туру виборів не принесла результатів, і ще до закінчення судового засідання Віктор Ющенко був офіційно визнаний обраним Президентом України в публікації «Урядового Кур'єра» (що означає офіційне закінчення виборів).
23 січня 2005 року Віктор Ющенко офіційно склав присягу і заступив на посаду Президента України.
Характеристика революції
Фінансування
На думку Віктора Ющенка, «закордонне фінансування Помаранчевої революції є вигадкою», її «фінансувала вся українська нація». Про це він сказав в інтерв'ю Бі-Бі-Сі, відповідаючи на запитання, чи надавали фінансування на революцію іноземні уряди, зокрема США, або великі закордонні організації.
Політичні персоналії Помаранчевої революції
Віктор Ющенко, Юлія Тимошенко, Євген Червоненко, Петро Порошенко, Олександр Турчинов, Олександр Третьяков, Микола Мартиненко, Давид Жванія, Олександр Зінченко, Микола Томенко, Юрій Луценко, Тарас Стецьків, Володимир Філенко, Олег Рибачук, Роман Зварич, Владислав Каськів, Андрій Шкіль, Ігор Гринів, Юрій Павленко, В'ячеслав Кириленко, Микола Катеринчук, Анатолій Гриценко, Анатолій Матвієнко, Юрій Кармазін, Володимир Яворівський
Учасники та стратегія
Деякі аналітики вважають, що Помаранчева революція була побудована за схемою, вперше розробленою під час вигнання Слободана Мілошевича в Сербії чотири роки тому, і продовжуючи Революцію троянд у Грузії. Кожна з цих перемог була результатом великих кампаній на низовому рівні та створення коаліцій серед опозиції. Після перемоги владних партій послідували публічні демонстрації, щоб не дозволити чинним урядовцям утриматися при владі шляхом фальсифікації виборів.
Кожен з цих суспільних рухів включав велику роботу студентів-активістів. Найвідомішим з них був молодіжний рух Отпор!, який курував Воїслав Коштуніца. У Грузії рух отримав назву Кмара. В Україні рух працював під коротким гаслом Пора!. Голова грузинського парламентського комітету з оборони та безпеки Гіві Таргамадзе, колишній член грузинського Інституту Свободи, а також деякі члени Кмара, проконсультували українських лідерів опозиції про методи ненасильницької боротьби. Грузинські рок-групи Zumba, Soft Eject і Green Room, які раніше підтримувала Революцію троянд, організували концерт солідарності в центрі Києва для підтримки Ющенко в листопаді 2004 року.
Активісти в кожному з цих рухів були профінансовані та навчанні в тактиці політичної організації та ненасильницького спротиву з боку коаліції західних соціологів та професійних консультантів, що фінансуються рядом західних урядів та неурядових організацій. За інформацією The Guardian, в їх число входять Державний департамент США та USAID спільно з Національним демократичним інститутом міжнародних відносин, Міжнародним республіканським інститутом, неприбуткова недержавна організація Freedom House та Інститут Джорджа Сороса «Відкрите суспільство». Національний фонд на підтримку демократії, фонд за підтримки федерального уряду США, підтримує неурядову побудову демократії в Україні з 1988 року.
Наслідки
Свято
Президент України Віктор Ющенко указом в 2005 році 22 листопада (день початку Помаранчевої революції) заснував державне свято «День свободи». Цю дату переніс і об'єднав з 22 січня (День Соборності) Президент Віктор Янукович у кінці грудня 2011 року. Президент Янукович заявив, що він переніс «День Свободи» через «численні звернення від населення».
За межами України
Помаранчевий колір став кольором політичного протесту в Росії та інших країнах екс-СРСР.
У 2005 році кенійський політичний рух «Opposition Orange Democratic Movement» (ODM) використав апельсин, як символ української помаранчевої революції.
Під час інавгурації Олександра Лукашенка в якості Президента Республіки Білорусь від 22 січня 2011 року Лукашенко пообіцяв, що Білорусь ніколи не матиме власну версію Помаранчевої революції та грузинської Революції троянд 2003 року.
Революція та інтернетно-форумне життя
Вперше словосполучення «Помаранчева революція» в інтернет-просторі ймовірно було вжито 25 жовтня 2004 року на форумі сайту «Майдан», звідки швидко розповсюдилось по інтернет-простору (докладніше див. «Розшукується автор помаранчевої революції»).
Помаранчева революція зачепила багато шарів думки та почуття. З жовтня 2004 року по березень 2005 на різних форумах відбувалося жваве спілкування з цього приводу.
 
2005 
Указом Президента В.Ющенка в Україні 22 листопада проголошено Днем Свободи.
2010 
Початок безстрокової акції протесту на Майдані Незалежності в Києві проти нового Податкового кодексу, написаного урядом Азарова, які підтримували акціями по всій Україні.
Категорія: ЛЮДИ ТА ДАТИ У ВІЙСЬКОВІЙ ТА СВІТОВІЙ ІСТОРІЇ | Переглядів: 687 | Додав: Vchutel | Теги: Тетчер, Іспанія, швидкість світла, Ярополк, Столипінська реформа, монархія, анафема гетьману Івану Мазепі, автономію Закарпаття, відставка, Вбитий | Рейтинг: 5.0/4
Всього коментарів: 0
avatar
Вхід на сайт
Пошук
Календар
Архів записів
Друзі сайту
Copyright MyCorp © 2024