| Меню сайту |
| Категорії розділу | ||||||||
|
| Наше опитування |
| Статистика |
Онлайн всього: 1 Гостей: 1 Користувачів: 0 |
23:43 22 січня - Дні історії | |
1664
Почалася оборона Глухова козацькими військами від поляків.
 Оборона Глухова (22 січня—9 лютого 1664 року) козацькими військами від військ Речі Посполитої відбувалась під проводом гетьмана І.Брюховецького й сталася під час походу Польщі на Лівобережжя.Хід бою
В листопаді 1663 року король Ян Казимир із польською армією, з козаками Тетері й татарами, які прийшли на поміч, переправився через Дніпро біля Ржищева. Київ вирішено було обминути, щоб не тратити часу на його здобування. Похід серед зими був важкий, але король доволі швидко просувався вперед, беручи одне українське місто за другим. Сильніші міста такі, як Ніжин або Батурин, польське військо обминало й так дійшло до Глухова, на самій уже московській границі.
22 січня польське військо, козацькі полки Павла Тетері й татари, котрі знову прибули на допомогу королю, підійшли до Глухова. Залогу міста (в її складі перебували й росіяни) очолював генеральний суддя Животовський і київський полковник Василь Дворецький, якому вдалося належним чином підготуватися до оборони. 29 січня під проводом Стефана Чарнецького розпочався, за словами німецького офіцера Йоганна Магнуса фон Хапа, "нещасливий штурм".
Війна між Річчю Посполитою та
Московським царством у 1654-1676 роках
«Людей багато загинуло, - зазначав фон Хап, - мене втретє поранено. Кілька десятків вояків з мого полку вбито, поранених сто тридцять. Кілька тисяч козаків з Богуном, котрі прийшли до короля, штурмувати не хотіли. Чому? Невідомо! Вбитих і поранених старших офіцерів сто сорок і кілька; молодших офіцерів двісті й кілька десятків, жовнірів близько двох тисяч
»
У наступні дні не припинялися обстріли, здійснювалися підкопи, закладалися міни під укріплення. Складне становище обложених і відчутні втрати, брак надії на допомогу з боку українсько-російського командування — все це спонукало близько 20 сотників і отаманів прийняти королівську пропозицію здати місто. Очолювані Василем Уманцем, вони заарештували В.Дворецького, однак рядові козаки, міщани й російські вояки напали на них, відбили полковника й вирішили стояти до кінця.
Тимчасом на півдні Іван Сірко з запорозькими козаками зробив диверсію проти Криму й цим стримав татарського хана від активнішої помочі королеві. Іван Брюховецький сполучився біля Батурина з московським військом Ромодановського й рушив у початку лютого 1664 р. на відсіч польському війську.
8 лютого жовніри за наполяганням Стефана Чарнецького пішли на другий генеральний приступ. Однак їм знову не пощастило. Три міни вибухнули саме тоді, коли вони штурмували вал і брами, й завдали їм великих втрат. Залишивши під стінами Глухова понад 1 тис. вбитих, жовніри відступили. Залога й міщани вистояли. Велику допомогу оборонцям надавав Іван Богун, котрий повідомляв про час і місце приступів, а також спромігся переправити їм порох. Під час другого штурму, як зазначав В.Коховський, "козаки ледаче атакували водяну браму, лише кричали і в повітря стріляли". У польському штабі довідалися, що Богун таємно зноситься з обложенцями й з Брюховецьким. Його судили військовим судом і розстріляли.
Величезні втрати (протягом двох тижнів полягло близько 4 тис. осіб, зокрема 350 офіцерів) спонукали Яна Казимира 9 лютого зняти облогу й вирушити до Севська (вже на московській території) на об'єднання з литовським військом.
Мужня оборона Глухова позбавила польське командування ініціативи й дозволила Іванові Брюховецькому (близько 10 тис. козаків) та Григорію Ромодановському (мав 12 тис. вояків) різко активізувати воєнні операції (переважно партизанськими методами).
Тимчасом до короля надійшла звістка про повстання на правобережній Україні. Король з ослабленим тяжким зимовим походом і безперестанними боями військом, навіть і після злуки з литовцями, не зважився стати проти сполучених свіжих сил Брюховецького й Ромодановського, й після упертих ар'єргардних боїв почав відступати через Новгород-Сіверський і Стародуб на Литву.
За Величком в українській історіографії якийсь час держався погляд, ніби під Глуховом відбувся генеральний бій, в якому Брюховецький переміг короля й примусив його зняти облогу й поспішно тікати через Сіверщину до Польщі. Але М. Петровський довів («До історії Руїни», 1928), що ніякого такого бою не було і що докладний опис бою у Величка є ніщо інше, як патріотична вигадка козацького літописця
1861
Французький мандрівник Анрі Муо виявив в джунглях Камбоджі
гігантський храмовий комплекс Ангкор-Ват
1863
Спалахнуло Польське повстання
1904
Заснування Запорізької обласної універсальної наукової бібліотеки імені О. М. Горького
1905
«Кривава неділя» 1905 року. За старим счисленням (Юліанським) «Кривава неділя»
сталася 9 січня 1905 року.
 Крива́ва неді́ля — термін, яким в історіографії називають події 9 січня (за старим стилем, 22 січня за новим) 1905 року у Санкт-Петербурзі. У цей день була розстріляна 2,5 тисячна мирна демонстрація робітників, що йшли до царських палат з наміром вручити петицію з проханням поліпшити умови життя. Демонстрацію очолював відомий священик Георгій Гапон і князь Ільніцький. Перед Зимовим палацом демонстрантів атакувало царське військо. Згідно з даними поліції тоді загинуло близько 100 осіб, а близько 300 поранено; ймовірно, ці цифри занижено. Ці події викликали обурення в Росії; ця дата вважається початком Революції 1905 року.Передісторія
Січень 1905 року в Петербурзі почався страйком на Путиловському заводі, що вимагав встановлення 8-годинного робочого дня, гарантованого мінімуму зарплати, скасування обов'язковості понаднормових робіт і т.д. По заклику Петербурзького комітету більшовиків пролетаріат міста підтримав страйкуючих загальним політичним страйком, у якій незабаром брали участь 150 тисяч чоловік.
У цей час священик Георгій Гапон запропонував робітникам план організації мирної ходи до царя. Був складений текст вірнопідданської петиції царю. На робочих зборах Петербурга в петицію під впливом більшовиків були поряд з економічними вимогами включені й політичні: передача землі селянам, скликання Установчих зборів, свобода слова, друку, робочих союзів, припинення війни з Японією, відділення церкви від держави.
Царський уряд був наляканий розмахом страйкового руху: Петербург був оголошений на воєнному стані, у місті було зосереджено понад 40 тисяч солдатів і поліції. Проведення демонстрації в цих умовах носило провокаційний характер. 8 січня більшовики звернулися з відозвою, у якому говорилося, що робітники доможуться звільнення не подачею петицій, а тільки збройним повстанням народу проти царату.
Але значна частина робітників ще вірила в царя, і запобігти демонстрації не вдалося. Увечері того ж дня до голови комітету міністрів С. Ю. Вітте прибула депутація інтелігентів, у яку входив Максим Горький, із проханням запобігти кровопролиттю. Вітте відіслав депутацію до міністра внутрішніх справ Свтополк-Мирського, але останній навіть не прийняв її.
Події неділі 9(22) січня 1905
Зранку робітники всіх районів Петербурга рушили до Зимового палацу, разом з ними йшли жінки, діти, старі; люди несли корогви, ікони, царські портрети, співали молитви. Усього на вулиці вийшло понад 140 тисяч чоловік. В 12 годин дня кавалерія атакувала хід біля Нарвських воріт, піхота дала п'ять залпів. Гапон, що йшов з колоною Нарвського району, зник. Через годину біля Троїцького моста були зустрінуті вогнем колони Виборзької й Петербурзької сторін.
О 2-й годині дня частини Преображенського полку, що стояли біля Зимового палацу, дали три залпи по людях, що перебували в Олександрівському саду, біля Палацового мосту і будинку Головного штабу. Наказ — стріляти по мирному натовпу, віддав дядько імператора — великий князь Володимир Олександрович. Олександрівський парк був засіяний сотнями вбитих і поранених, кавалерія й кінні жандарми рубали робітників шашками, добивали поранених, не жаліючи ні жінок, ні дітей, ні старих. Залпи гриміли на Невському проспекті, на Морській і Гороховій вулицях, біля Казанського собору. У підсумку 9 січня було вбито більше тисячі й поранено більше 2 тисяч чоловік.
Суспільна реакція
Кривава розправа сколихнула всю країну, різко зросла активність страйкового руху: у січні 1905 р., за далеко не повними офіційними даними, страйкувало понад 440 тис. робітників (з них від 30% до 60% — з політичних мотивів), а в лютому — близько 300 тис. чоловік. Загальна кількість страйкуючих в січні-лютому 1905 року приблизно на 200 тис. чоловік перевищувало число учасників страйкового руху за попередні чотири роки (1901—1904 рр.).
Реакція російських робітників була географічно дуже нерівномірною: відносно стриманою в Центральній Росії та бурхливою на національних окраїнах. 28 січня польські соціалісти — як ППС так і СДКПіЛ — закликали до загального страйку; понад 400 000 робітників узяли участь у страйках по всьому Царству Польському, які продовжувалися протягом 4-х тижнів. Загальні страйки відбулися в Прибалтиці (у Ревелі, Вільно і Білостоці); схожа картина страйків, демонстрацій, барикад і військових зіткнень спостерігалася в Тіфлісі, звідки «безлад» перекинувся на всю Грузію.
18 (31) січня В.І. Ленін в своїй статті «Початок революції в Росії», опублікованій в женевській газеті «Вперед», закликав до негайного повалення уряду:
«Пролетаріат був доведений до повстання урядом. Тепер навряд чи можливі сумніви щодо намірів уряду зумисне дати порівняно безперешкодно розвиватися страйковому руху та початися широкій демонстрації, бажаючи довести справу до застосування військової сили. І воно довело до цього! Тисячі убитих і поранених — такі підсумки кривавої неділі 9 січня в Петербурзі. Військо перемогло беззбройних робітників, жінок та дітей. Військо здолало ворога, розстрілюючи робітників, що лежали на землі. «Ми дали їм хороший урок!»,- з невимовним цинізмом говорять тепер царські слуги і їх європейські лакеї з консервативної буржуазії».
1918
Центральна Рада в IV Універсалі проголосила самостійність УНР
1919
Директорія УНР проголосила Акт злуки УНР та ЗУНР, ЗУНР перетворено в Західні Області УНР
1963
Федеральний канцлер ФРН Конрад Аденауер і президент Франції Шарль де Голль підписали в Парижі франко-німецький договір про дружбу (Єлісейський договір).
1969
21-річний солдат Віктор Ільїн спробував здійснити замах на генерального секретаря ЦК КПРС Леоніда Брежнєва, однак помилково обстріляв машину, в якій їхали космонавти.
1970
Відбувся перший регулярний політ «Боїнга 747» з пасажирами на борту — літак вилетів з Нью-Йорка і через шість з половиною годин приземлився в Лондоні.
1987 — Філ Донах'ю став першим американським ведучим, що провів телевізійні ток-шоу в СРСР.
1992 — Філіппіни визнали незалежність України.
1992 — Україна встановила дипломатичні відносини з Іраном.
1992 — 22-23 січня відбувся І Всесвітній конгрес українців.
2006 — Ево Моралес (за етнічним походженням — аймара) склав присягу як Президент Болівії і став першим представником корінного населення, який очолив державу.
2010 — Віктор Ющенко підписав Указ про присвоєння провідникові ОУН Степанові Бандері звання Героя України.
| |
|
| |
| Всього коментарів: 0 | |
| Вхід на сайт |
| Пошук |
| Календар |
| Друзі сайту |
