| Меню сайту |
| Категорії розділу | ||||||||
|
| Наше опитування |
| Статистика |
Онлайн всього: 2 Гостей: 2 Користувачів: 0 |
23:44 22 січня народилися... | |
1561
Бекон Френсіс, англійський філософ, письменник, лорд-канцлер Англії.
 Фре́нсіс Бе́кон (англ. Francis Bacon) (*22 січня 1561, Лондон — †9 квітня 1626) — англійський політик, філософ і есеїст. Один із творців емпіризму — філософського напряму, який твердить, що головне — власний досвід.Став лордом-канцлером у 1618 році і того ж року, будучи викритим у хабарництві, був оштрафований на 40000 фунтів (згодом суму було зменшено королем). Провів 4 дні в лондонській в'язниці.
Його роботи: «Есе» (1597), що характеризується особливою стислістю; «Успіх навчання» (1605), що розглядає науковий підхід в освіті; «Новий Органон» (1620), у якій він перевизначив завдання природничої науки, вбачаючи у ній засіб для експериментального відкриття і метод посилення влади людини над природою; «Нова Атлантида» (1626), що описує той утопічний стан, у якому звичайно відбувається пошук і використання наукової істини.
Бекон розробив новий, антисхоластичний метод наукового пізнання. Догматичній дедукції схоластів він протиставив індуктивний метод, що ґрунтується на раціональному аналізі дослідних даних. Матеріалізм Бекона — непослідовний. Визнаючи об'єктивність і пізнаванність матеріального світу, активність матерії та її рух, вірячи у силу розуму і науки, Бекон робив поступки теології і додержувався вчення про т. з. двоїсту істину. Найважливіші філософські твори Б.: «Новий Органон», «Про принципи і начала».
Філософія Френсіса Бекона
Філософія Френсіса Бекона присвячена свідомій спробі формування науки та наукового пізнання. Трактат у вигляді проекту (який не був завершений повністю) «Великого відродження наук», доповнений 1620 p. трактатом «Новий Органон», є найпопулярнішим у філософії минулого та сьогодення.
Бекон послідовно піддає критиці філософію як форму споглядання і пропагує філософію як науку про реальний світ, яка базується на дослідному пізнанні. Такою позицією він, власне, висловлює нову фундаментальну ідею, що лягає у фундамент сучасного природознавства, об'єктивного пізнання дійсності. Його творчість у багатьох місцях пронизана компромісністю концепції «двоїстої істини», тобто істини «одкровення», істини про Бога (теологічної істини) та істини філософської, тобто істини, відкритої в науковому пізнанні.
Місце науки Бекон вбачав у вирішенні суспільних проблем і суперечностей сучасного йому суспільства. Визначаючи місце науки, Бекон визначає цілі наукового пізнання: «істинні цілі науки, щоб не займалися нею ні задля свого духу, ні задля вчених дискусій, ні задля приниження інших, ні задля користі та слави, ні задля влади, а задля того, щоб мати від неї користь та успіх самого життя суспільства». Цьому спрямуванню науки підкоряє Бекон і наукові методи, завдання яких він вбачає у пізнанні об'єктивного, реально існуючого світу. Незалежним від суб'єктивних спрямувань людини знаряддям такого пізнання він визнає експеримент та його наслідки. Ідеалом наукового знання визнається відсутність розбіжності між думками та речами. Саме для подолання такої розбіжності Бекон формулює принципи наукового методу в «Новому Органоні».
Теоретичне обґрунтування емпіризму
Згідно з теорією двоїстої істини Бекон здійснює розрізнення чуттєвої та розумної душі людини. Розумна душа входить у людину за божественним провидінням, вона є предметом теології, а чуттєва душа має всі характеристики тілесності, вона є предметом філософських досліджень. Таким поділом він створює для науки концепцію, яка дає змогу вивчати людину, її вчинки. Вихідним моментом пізнавальної діяльності він визнає чуттєвість. Тому Бекона часто називають засновником емпіризму — філософського напряму, що будує свою гносеологію, аналізуючи чуттєве пізнання і досвід. Головна теза емпіризму полягає в такому трактуванні:
«немає нічого в розумі, що до цього не пройшло через чуття».
Теоретичне обґрунтування емпіризму, дане Беконом, визнається найдовершенішим серед різних напрямів філософії та серед природознавців.
Емпірія — досвід, спирання на експериментальне дослідження (а не на ізольоване чуттєве сприйняття) — є для нього вихідним пунктом нового наукового методу, який доповнюється систематичною логічною роботою. Саму логіку він розуміє як знаряддя пізнання — органон. Однак запропонована і детально опрацьована Беконом логіка кардинально відрізняється від арістотелівської, що спиралася на теорію силогізму. Критика Беконом силогістики базується на виявленні того факту, що дедуктивна логіка не здатна відійти від знаків, слів до понять. Жодна освічена людина не може сумніватися у тому, що два терміті, які збігаються у середньому терміні, збігаються взаємно. Однак, вважав при цьому Бекон, силогізми будуються з суджень, судження — зі слів, а слова є лише знаками понять. Для істинного пізнання важливо мати справу з самими поняттями та їх джерелом.
Чотири ідоли
Створення нової науки та філософії, вважав Бекон, можливе тільки після усвідомлення причин, що ведуть до помилок. Головну ваду він вбачає у застосуванні традиційних форм мислення, які базуються на логічній науці Арістотеля, розповсюдженій серед європейців християнством. Така логіка створює своїх ідолів (розповсюджені помилки). Бекон вирізняє чотири види ідолів: ідоли роду, ідоли печери, ідоли ринку (площі), ідоли театру.
1. Ідолів роду та печери він визнає вродженими, такими, що випливають з природних властивостей душі, тоді як ідоли ринку та театру є набутими в інтелектуальному розвитку людини. Ідоли роду криються в самих чуттях людини. Усі чуттєві сприйняття, думки відносяться до властивостей людини, а не до дійсності. Людина як криве люстерко змішує свою природу та природу речей, не вирізняючи їх чітко. Подолання вад людської природи полягає у послідовному дотриманні правил нової індуктивної логіки, яку запропонував Ф.Бекон. Головне з цих правил полягає у постійній емпіричній перевірці уявлень людини: відповідають наші уявлення дійсності чи ні.
2. Ідоли печери — це особисті вади конкретної людини, причина яких може бути різною: погане виховання, психічна неврівноваженість, власні уподобання, власні упередження тощо. Якщо ідоли роду є обумовленими загальною для усіх людей природою — створювати судження за аналогією з власними здібностями, то ідоли печери обумовлені індивідуальною природою особи, властиві лише відповідним групам, індивідам.
3. Ідоли площі — перешкоди, що виникають внаслідок спілкування між людьми за допомогою слів.
У багатьох випадках значення слів були встановлені, не виходячи із сутності речей, а на основі випадкового враження від зустрічі з предметом. Ідоли театру — перешкоди, що народжуються серед вчених з причини некритичного засвоєння помилкової думки.
4. Ідоли театру не властиві людині від народження, вони виникають внаслідок підкорення розуму хибним уявленням.
Істинний метод пізнання за Беконом
Докладніше: Новочасний об'єктивізм
Використання дедуктивного методу (дедуктивної форми побудови думки) часто призводить до випадків, коли незначна помилка в загальному судженні, під час створення визначення властивостей одиничного, стає вирішальною в уявленні людини. Тому мислення від загального до особливого та одиничного, згідно з висновком Ф.Бекона, не можна визнати чітким у науковому пізнанні. Знання різних перешкод, що виникають під час дослідження природи, запобігає виникненню деяких помилок. Однак це знання лише негативне, а не позитивне, таке, що спрямовує пізнання. Вивчаючи історію науки, Бекон дійшов висновку, що існує два шляхи дослідження: метод догматичний (дедуктивний) та метод емпіричний (індуктивний). Саме емпіризм уможливлює звільнити пізнання від суб'єктивізму догматики, робить пізнання позитивним, незалежним від уяви. Вчений, який керується індукцією, підкоряє свою суб'єктивність властивостям дійсності, тому має знання, які не залежать від особистих уподобань, авторитету та інших ідолів пізнання. Об'єктивне знання природи проголошується ідеалом науки. Однак і чистий емпіризм не дає змоги піти далі фактів, явища до пізнання суті. Тому потрібна інтелектуальна переробка емпіричного матеріалу. Істинний метод пізнання складається з інтелектуальних дій щодо переробки матеріалу, який отримано через досвід. Вчений, що керується таким методом, схожий на бджолу, що збирає нектар, та не залишає його у первинному вигляді, а переробляє нектар на мед.
Основні здобутки
Френсіс Бекон визначив зміст і смисл наукового методу пізнання, виділивши в ньому значення експерименту і вказав на індукцію як головний шлях до гіпотези.
Він визначив мету науки як спосіб принести користь людству. Більшість законів природи, які здаються універсальними, як з'ясувалося, справедливі лише за певних умов, поки немає причин підозрювати обмеженість або недостатність самого наукового підходу до вивчення природи. Френсіс Бекон стверджував, що «істина — донька часу, а не авторитету».
Бекону вдалося точно визначити не стільки мету Знання, скільки його роль в майбутньому світі технологій і, перш за все, в капіталістичній Англії.
Послідовники
Найзначніші послідовники емпіричної лінії в філософії Нового часу: Томас Гоббс, Джон Локк, Джордж Берклі, Девід Юм — в Англії; Етьєн Кондільяк, Клод Гельвецій, Поль Гольбах, Дені Дідро — у Франції.
1775
Ампер Анре-Марі, французький фізик, хімік і математик, один з основоположників електродинаміки.
 Андре́-Марі́ (*20 січня 1775, Ліон — †10 червня 1836, Марсель) — французький фізик і математик, творець основ електродинаміки. Одиниця виміру сили електричного струму СІ ампер названа за його честь.Створив першу теорію, яка виражала зв'язок електричних і магнітних явищ. Йому належить гіпотеза (в розвитку) про природу магнетизму, яка значно вплинула на розвиток учення про електромагнітні явища: магнітні властивості тіл зумовлені наявністю в них молекулярних електричних струмів.
Біографія
Народився в м. Ліоні (Франція). З юнацького віку займався математикою та природознавством. Був спершу репетитором в Політехнічній школі в Парижі, потім займав спочатку кафедру фізики в Бурзі, а з 1805 року кафедру математики в паризькій Політехнічній школі, де він проявив себе і на літературному терені, вперше виступивши з твором: «Considerations sur la theorie mathematique du jeu» (Ліон, 1802 р.). Андре Марі Ампер переслідували невдачі. Його батько, наприклад, був обезголовлений під час французької революції та його дружина померла незабаром після їхнього шлюбу. На смертному одрі в 1836 році, він наказав, щоб був поміщений напис на його надгробку: (Щасливий і останній). У 1814 р. він став членом Паризької академії наук, в 1824 р. — професором експериментальної фізики в Колеж де Франс;
Помер 10 червня 1836 р. Після смерті Андре-Марі Ампер пройшло десятиліття, перш ніж його нову науку прийняли до підмурку сучасної науки електромагнетизму. Він був похований на кладовищі Монмартр в Парижі.
Наукова діяльність
Математика, механіка і фізика зобов'язані Амперу важливими дослідженнями; його електродинамічна теорія здобула йому незгасну славу. Його погляд на єдину первинну суть електрики і магнетизму, в чому він по суті сходився з данським фізиком Ерстедом, чудово викладений ним в «Recueil d'observations lectrodynamiques» (Париж, 1822), в «Precis de la theorie des phenomenes electrodynamiques» (Париж, 1824 р.) і в «Theorio des phenomenes electrodynamiques». Різносторонній талант Ампера не залишився байдужим і до хімії, яка відводить йому одну з почесних сторінок і вважає його, спільно з Авогадро, автором найважливішого закону сучасної хімії. На честь цього ученого одиниця сили електричного струму названа «ампером», а вимірювальні прилади — «амперметрами». (Оствальд, «Klassiker der exacten Wissenschaften No.8». «Die Grundlagen der Molekulartbeorie», Abhandlungen v. A. Avogadro und Ampere, 1889). Окрім цього Амперу належить ще праця «Essais sur la philosophie des Sciences» (2 т., 1834-43; 2-е видання, 1857).
Науковий внесок
відкрив закон взаємодії електричних струмів;
запропонував першу теорію магнетизму;
праці з теорії імовірностей;
застосування варіаційного числення в механіці.
1908
Ландау Лев Давидович, радянський фізик-теоретик, лауреат Нобелівської премії.
 Лев Давидович Ландау (* 9 (22) січня 1908, Баку — † 1 квітня 1968, Москва) — радянський фізик, академік АН СРСР (обраний у 1946). Член академій наук Данії, Нідерландів, Американської академії наук і мистецтв (США), Французького фізичного товариства, Лондонського фізичного товариства і Лондонського королівського товариства.Біографія
Народився в сім'ї інженера-нафтовика. У чотирнадцять років вступив до Азербайджанського державного університету імені Кірова (Бакинського університету), де навчався одночасно на двох факультетах: фізико-математичному і хімічному. Після закінчення Ленінградського університету (1927 р.) — аспірант Ленінградського фізико-технічного інституту. У 1927 р. був відряджений у Данію до Нільса Бора, в Англію і Швейцарію. У 1932 р. очолив теоретичний відділ Українського фізико-технічного інституту в Харкові. З 1937 р. в Інституті фізичних проблем АН СРСР.
Академік Ландау, Дау (так кликали його близькі друзі і колеги), вважається легендарною фігурою в історії радянської і світової науки. Квантова механіка, фізика твердого тіла, магнетизм, фізика низьких температур, фізика космічних променів, гідродинаміка, квантова теорія поля, фізика атомного ядра і елементарних часток, фізика плазми — ось далеко не повний перелік галузей, які в різний час привертали увагу Ландау. Про нього говорили, що у «величезній будівлі фізики XX ст. для нього не було замкнених дверей».
Надзвичайно обдарований математично, Ландау, жартома, говорив про себе: «Інтегрувати навчився років в 13, а диференціювати умів завжди». Закінчивши в 1927 р. фізичне відділення Ленінградського університету, Ландау став аспірантом, а надалі співробітником Ленінградського фізико-технічного інституту, в 1926–1927 роках опублікував перші роботи з теоретичної фізики. У 1929 р. Ландау провів півтора роки за кордоном в наукових центрах Данії, Англії і Швейцарії, де працював разом з провідними фізиками-теоретиками, в тому числі з Нільсом Бором, якого відтоді вважав своїм єдиним вчителем.
Рятуючись від процесу, що почався в Харкові над фізиками, в 1937 р. Ландау прийняв запрошення Петра Капіци обійняти посаду керівника теоретичного відділу Інституту фізичних проблем (ІФП). Але в 1938 р. Ландау заарештовують за антирадянську агітацію. У в'язниці він провів рік і був випущений завдяки героїчному втручанню Капіци, який взяв Ландау «на поруки». Після звільнення, до самої смерті в 1968 р., Ландау був співробітником ІФП.
7 січня 1962 р. на шляху з Москви до Дубну, Ландау потрапив у автокатастрофу. Внаслідок серйозних поранень він перебував протягом 3 місяців у комі. Фізики всього світу брали участь в порятунку життя Ландау. Було організоване цілодобове чергування в лікарні. Медикаменти доставлялися літаками з країн Європи і з США. Внаслідок цих заходів життя Ландау вдалося врятувати, незважаючи на дуже серйозні поранення.
Після аварії Ландау практично перестав займатися науковою діяльністю. На думку деяких фізиків, внаслідок аварії він втратив свої розумові здібності. Однак на думку його дружини і сина, Ландау поступово повертався до свого нормального стану і в 1968 р. був близький до поновлення занять фізикою.
Ландау помирає через декілька днів після операції по усуненню непрохідності кишечника. Смерть наступила внаслідок закупорки артерії тромбом. Дружина Ландау в своїх мемуарах висловила сильні сумніви в компетентності деяких лікарів, які лікували Ландау, особливо лікарів зі спецклінік, де лікувалося керівництво СРСР.
Наукова діяльність
Наукова спадщина Ландау так велика і різноманітна, що навіть важко уявити, як могла встигнути це зробити одна людина всього за 40 років. Він розробив теорію діамагнетизму вільних електронів — діамагнетизм Ландау (1930), разом з Євгеном Ліфшицем створив теорію доменної структури феромагнетиків і отримав рівняння руху магнітного моменту — рівняння Ландау-Ліфшиця (1935), ввів поняття антиферомагнетизму як особливої фази магнетика (1936), вивів кінетичне рівняння для плазми у випадку кулонівської взаємодії і встановив вигляд інтеграла зіткнень для заряджених часток (1936), створив теорію фазових переходів другого роду (1935–1937), уперше отримав співвідношення між густиною рівнів у ядрі і енергією збудження (1937), що дозволяє вважати Ландау (поряд з Гансом Бете і Віктором Вайскопфом) одним з творців статистичної теорії ядра (1937), створив теорію надплинності гелію II, поклавши тим самим початок створенню фізики квантових рідин (1940–1941), спільно з Віталієм Лазаревичем Гінзбургом побудував феноменологічну теорію надпровідності (1950), розвинув теорію фермі-рідини (1956), одночасно з Абдусом Саламом, Тзундао Чі й Чженьнін Янгом і незалежно від них запропонував закон збереження комбінованої парності і висунув теорію двокомпонентного нейтрино (1957). За піонерські дослідження в галузі теорії конденсованих середовищ, зокрема теорії рідкого гелію, в 1962 році Ландау була присуджена Нобелівська премія з фізики.
Величезною заслугою Ландау є створення радянської школи фізиків-теоретиків, до складу якої входили такі вчені як, І. Я. Померанчук, І. М. Ліфшиць, Є. М. Ліфшиць, О. О. Абрикосов, А. Б. Мігдал, Л. П. Питаєвський, І. М. Халатников, Ю. М. Каган. Науковий семінар, яким керував Ландау, що вже став легендою, увійшов в історію теоретичної фізики.
Ландау є творцем класичного курсу теоретичної фізики (спільно з Євгеном Ліфшицем). «Механіка», «Теорія поля», «Квантова механіка», «Статистична фізика», «Механіка суцільних середовищ», «Електродинаміка суцільних середовищ», а все разом багатотомний «Курс теоретичної фізики», який перекладений багатьма мовами і досі поціновується студентами-фізиками.
Коротка хронологія життя і діяльності
22 січня 1908 — в Баку в сім'ї Любові Веніамінівни і Давида Львовича Ландау народився син Лев.
1916 −1920 — навчання в гімназії.
1920 — 1922 — навчання в Бакинському економічному технікумі.
1922 — 1924 — навчання в Азербайджанському державному університеті.
1924 — перехід на фізико-математичний факультет Ленінградського державного університету.
1926 — поступив до позаштатної аспірантури Ленінградського фізико-технічного інституту.
-Участь у роботі V з'їзду російських фізиків у Москві (15-20 грудня).
-Публікація першої наукової роботи Ландау «До теорії спектрів двоатомних молекул».
1927 — закінчення університету (20 січня) і вступ до аспірантури Ленінградського фізико-технічного інституту.
1929 — півторарічне наукове відрядження для продовження освіти до Берліну, Геттінгену, Лейпцігу, Копенгагену, Кембріджу, Цюріху.
березень 1931 — повернення на Батьківщину і робота в Ленінграді.
серпень 1932 — перехід до Харкова завідуючим теоретичним відділом Українського фізико-технічного інституту (УФТІ).
1933 — призначення завідуючим кафедрою теоретичної фізики Харківського механіко-машинобудівного (нині політехнічного) інституту. Читання курсу лекцій на фізико-математичному факультеті.
1934 — присвоєння Л. Д. Ландау ступеня доктора фізико-математичних наук без захисту дисертації.
1935 — читання курсу фізики в Харківському державному університеті, завідування кафедрою загальної фізики ХДУ. Присвоєння звання професора.
1936–1937 — створення теорії фазових переходів другого роду і теорії проміжного стану надпровідників.
1937 — перехід на роботу в Інститут фізичних проблем в Москву (8 лютого).
1938 — арешт (27 квітня)
1939 — звільнення з в'язниці завдяки втручанню П. Л. Капіци (29 квітня).
1940 — 1941 — створення теорії надтекучості рідкого гелію.
1941 — Створення теорії квантової рідини.
1946, 30 листопада — обрання дійсним членом Академії наук СРСР.
Присудження Сталінської премії.
1946 — створення теорії коливань електронної плазми («загасання Ландау»).
1948 — видання «Курсу лекцій по загальній фізиці» (Видавництво МДУ).
1949 — присудження Сталінської премії.
1950 — розробка теорії надпровідності (спільно з В. Л. Гінзбургом).
1951 — обрання членом Датської королівської академії наук.
1953 — присудження Сталінської премії.
1954 — присудження звання Героя Соціалістичної Праці.
публікація (спільно з А. А. Абрікосовим, І. М. Халатниковим) фундаментальної праці «Основи електродинаміки».
1955 — видання «Лекцій по теорії атомного ядра» (спільно з Я. А. Смородінським).
1956 — обрання членом Королівської академії наук Нідерландів.
1957 — створення теорії Фермі-рідини.
1959 — Л. Д. Ландау пропонує принцип комбінованої парності.
1960 — обрання членом Британського фізичного товариства, Лондонського Королівського товариства, Національної академії наук США, Американської академії наук і мистецтв.
присудження премії Фріца Лондона.
нагородження медаллю імені Макса Планка (ФРН).
1962 — автомобільна аварія по дорозі в Дубну (7 січня)
Ленінська премія за цикл книг по теоретичній фізиці (спільно з Е. М. Ліфшицем)(квітень).
Нобелівська премія по фізиці за «піонерські роботи в галузі теорії конденсованих середовищ, особливо рідкого гелію» (листопад).
1968, 1 квітня, 21 година 50 хвилин — Лев Давидович Ландау помер. Похований в Москві на Новодівочому кладовищі (ділянка № 5).
Нагороди, премії
Указом Президії Верховної Ради СРСР (з грифом «Не підлягає опублікуванню») від 4 січня 1954 року за виняткові заслуги перед державою при виконанні спеціального завдання Ландау Леву Давидовичу присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці з врученням ордена Леніна і золотої медалі «Серп і Молот».
У 1962 році за піонерські дослідження конденсованих середовищ, особливо рідкого гелію Лев Ландау був удостоєний Нобелівської премії з фізики.
Нагороджений трьома орденами Леніна (1949, 1954, 1962), орденом Трудового Червоного Прапора (1945), орденом «Знак Пошани» (1943), медалями.
Лауреат Ленінської премії (1962), Сталінських премій (1946, 1949, 1953).
Пам'ять
У Баку, на будинку, в якому жив до 1924 року Л. Д. Ландау, встановлена меморіальна дошка.
У 2008 році Банк Росії і Національний банк України випустили в обіг пам'ятні монети присвячені 100-річчю з дня народження Лева Давидовича Ландау.
16 вересня 2010 року Укрпошта ввела в обіг поштовий блок № 86 «Національний технічний університет „Харківський політехнічний інститут". 125 років» з одинадцяти марок з купоном: "Національний технічний університет «Харківський політехнічний інститут. Ландау Л. Д. (1908–1968)» (№ 1060).
На його честь названо астероїд 2142 Ландау.
| |
|
| |
| Всього коментарів: 0 | |
| Вхід на сайт |
| Пошук |
| Календар |
| Друзі сайту |
