| Меню сайту |
| Категорії розділу | ||||||||
|
| Наше опитування |
| Статистика |
Онлайн всього: 1 Гостей: 1 Користувачів: 0 |
21:36 25 липня народилися... | |
 1109Альфонс I, Завойовник (Afonso I, the Conqueror), перший король Португалії (1143-85).
Афо́нсо I, більш знаний, як Афонсо Енрікеш, або також Affonso (архаїчна португальська) чи Alphonsus (латинська версія), (Гімарайш, 25 липня 1109 — Коїмбра, 6 грудня 1185), також відомий, як Завойовник (португальською o Conquistador) — став першим королем Португалії проголосивши свою незалежність від королівства Леон.
Афонсо був сином Генріха Бургундського, графа Португалії і Терези Леонської, незаконнонародженої дочки Альфонсо VI, короля Кастилії і Леону. Він був проголошений королем 26 червня 1139, одразу після закінчення битви при Орікао, і помер 6 грудня 1185 в Коїмбрі.
Наприкінці 11-ого століття головною політичною ідеєю на Піренейському півострові була Реконкіста — вигнання мусульманських держав-спадкоємиць Халіфату Кордоби, після його краху, з території півострова. Так як європейська військова аристократія була зайнята Хрестовими Походами, Альфонсо VI, король Кастилії і Леону звернувся за допомогою до французьких вельмож, аби ті помогли йому перемогти маврів. Як винагороду він обіцяв женити свої дочок на лідерах експедиції і дарувати королівські привілеї іншим. Таким чином, королівська спадкоємиця Уррака Кастильська вийшла заміж за молодшого сина графа Бургундії — Раймонда Бургундського, а її сестра принцеса Тереза Леонська — за його кузена Генріха Бургундського, молодшого брата Герцога Бургундії, матір якого була дочкою Графа Барселони. Генріх став графом Португалії — обтяжливого графства на південь від Галісії, де повинні були очікуватися мавританські вторгнення і напади. З своєю дружиною Терезою, як співправителем Португалії, Генріх протистояв випробуванням і охороняв рубежі королівства його тестя.
Від цього шлюбу народилося декілька синів, але тільки один — Афонсо Енрікес(Afonso Henriques — що означає «Афонсо син Генріха») не помер дитиною. Хлопчик успадкував титул графа Португалії в 1112, під регентством його матері. Відносини між Терезою і її сином були досить напруженими. Всього лиш одинадцятирічний Афонсо мав свої політичні ідеї, які кардинально різнилися з ідеями його матері. В 1120 молодий принц підтримав політичного противника Терези — архієпископа Браги, за що обоє за її наказом були висланні у вигнання. Афонсо провів подальші роки далеко від свого власного графства під пильним наглядом єпископа. В 1122 Афонсо виповнилося чотирнадцять — він досягнув повноліття за мірками 12-ого століття. Він зробив себе лицарем в Соборі Замори, зібрав армію і вирішив повернути контроль над своїми землями. Поблизу Гімарайнша, в битві при Сан-Мамеде (1128) він переміг війська під командуванням коханця і союзника його матері графа Галісії — Фернандо Переса де Трава, далі він ув'язнив свою матір і вислав у монастир в Леоні. Таким чином можливість інкорпорації Португалії в Королівство Галісії була унеможливлена, і Афонсо став єдиним правителем (Dux of Portugal — Вождь Португалії), після вимог незалежності з боку народу графства, церкви і знаті. Він також переміг іншого союзника його матері — короля Кастилії і Леону Альфонсо VII, і таким чином звільнив графство від політичної залежності від корони Леона і Кастилії. 6 квітня 1129 Афонсо Енрікес видав указ в якому він оголосив себе принцом Португалії. У 1139 проголосив себе королем (1143 визнаний Кастилією). У 1147 здобув Лісабон.
Родина
ДРУЖИНА Мафалда (Матильда), донька графа Савойського Амадея II
ДІТИ: Генрих (1147)
Саншу (1154-1212), наслідував трон
Уррака (1150-?) - дружина Фернандо II Леонського
Мафалда (?-1160)
Тереза (?-1211)
Саншу (?-?)
Четверо бастардів
1231
Борис Василькович - князь Ростовський, призначений ханом Батиєм намісником Русі.
народився 1231 - помер 1277
Борис Василькович народився 24-го липня 1231 в Ростові.
Врятувавшись від татарського меча, - це обставина побутописці наші визнали за необхідне занести на сторінкии вітчизняних літописів, - Борис, разом з молодшим братом своїм Глібом, сів на Ростовське князювання.
З юних років довелося Борису Васильковичу здійснювати часті подорожі до поневолювачів Русі. У 1244 р., коли, йому було ще тільки 13 років, він їздив в орду з дядьком своїм, Володимиром Костянтиновичем, кн. Углицьким, і братами: рідним - Глібом і двоюрідним - Василем Всеволодовичем Ярославським. Пойменовані нами князі ходили в орду, як говориться в літописі, «про свою отчину», тобто клопотати про затвердження за ними їхніх спадкових частин, стаючи, таким чином, улусниками хана. Батий, «розчув їх про се і розсудивши, дав їм вотчину їх і відпустив їх з честю». У наступному 1245, в кінці літа, Борис супроводжував в орду діда свого, Михайла Всеволодовича Чернігівського, який приречений був там на смерть за те, що не хотів дотриматися татарських язичницьких обрядів: не хотів поклонитися кущу, сонцю і ідолам. Юний Борис благав діда підкоритися необхідності, бояри наполягали на тому ж і брали гріх цей на себе, але все було марно: Михаїл та боярин його Федір залишилися непохитні і були по-звірячому вбиті за те татарами; Бориса ж Батий послав до сина свого Сартака, кочували на кордонах Русі; останній, каже літопис, «вшанувавши його і відпустив під своясі».
У 1248 р. Борис Василькович одружився на Марії, дочці муромського князя Ярослава, якого новітні родоводи вважають Святославичем. У наступному 1249 ми бачимо Бориса з його молодшим братом і матір'ю у Володимирі.
Перебування ростовської князівської родини у Володимирі пояснюється тим, що у Володимирі в цьому році помер, не залишивши чоловічого потомства, князь Василь Всеволодович ярославський. Тіло померлого ярославського князя проводжав з Володимира разом із Олександр Невський і Борис Василькович.
З 1250 роки знову починаються часті поїздки Бориса в орду. Під названим роком в літописах відзначена поїздка Бориса до Сартака, але про причини цієї поїздки нічого не говориться. Сартак, з літописних повідомлень, прийняв Бориса з честю і відпустив його, потім, додому в Ростов.
Через 5 років після того в орді відбулася важлива зміна: в 1255 р. Батий помер, і ханський престол дістався синові його, ймовірно, Сартаку. Останній незабаром був убитий дядьком своїм Беркою, який оголосив себе ханом і при якому важливу - стосовно Русі - роль грав в орді один з наближених його, Улавчий. Улавчию, між іншим, хан доручив відати справи Русі. Здається, що сталася зміною в орді і слід пояснити поїздку туди, у 1256 році, Бориса Васильовича, який підніс дари Улавчию і з честю відпущений був додому.
У наступному 1257 Борис знову ходив в орду з дарами до того ж Улавчия, але вже не один, а з Олександром Невським і братом його Андрієм. Під тим же роком в літописах, за звісткою про поїздку зазначених вище князів в орду, сказано, що взимку того ж 1257 прийшли на Русь татарські численники і ізочлі всю землю Суздальську, Рязанську і Муромську. Може бути, остання поїздка князів Бориса, Олександра і Андрія в орду була спробою, хоч і невдалою, позбутися від татарського перепису населення Русі.
У 1258 р. Борис Василькович знову разом з Олександром Невським, Андрієм суздальським і ще Ярославом тверським відвідав орду. Борис повернувся до Ростова восени того ж року разом з братом своїм Глібом, який ще в 1257 р., пішов в орду, одружився там і тепер повертався у свою отчину з молодою дружиною. І ця поїздка князів в орду була, здається, у зв'язку з переписом населення Русі: принаймні, в тому ж році, взимку, у Володимир приїхали татарські численники, і всі вищезгадані князі повинні були відправитися з ними для перепису Новгородської землі. По повернені татар, новгородці затримали Олександра Невського у себе, а інші князі роз'їхалися по своїх вотчинах.
У наступному 1259 Олександр, по дорозі з Новгорода у Володимир, заїжджав до Ростова, де радо був прийнятий братами - Васильковича і матір'ю їх, кн. Марією Михайлівною.
Потім до 1277 роки, тобто року кончини Бориса, літописи майже нічого про останній не говорять: вони відзначають лише два - три Факту з його життя і притому більш сімейного характеру, саме: призначення 1261 року Олександром Невським разом з братами Васильковича архімандрита Ігнатія в помічники вже пристарілого єпископу Кирилу; в 1268 р. - народження у Бориса сина Василя, - під 1271 роком - кончину матері його, княгині Марії, а під 1276 - одруження сина його Димитрія.
У 1277 р. хан Менгу-Тимур збирався в похід па кавказьких ясів (алан), щоб упокорити їх непокірність; на допомогу до нього вирушили князі: Андрій городецкий, Федір ярославський і брати Васильковича, Борис і Гліб. Борис, після прибуття в орду, захворів і, готуючись до смерті, хотів-було прийняти чернечий образ, але дружина його відмовила його від такого наміру, в надії на благополучний результат хвороби. Надії її, однак, не збулися: 16-го вересня Борис Василькович помер.
Син його Димитрій та дружина перевезли тіло князя Бориса в Ростов і поховали його 13-го листопада в соборній Успенській церкві, на лівій стороні родової усипальниці князів ростовських.
Від шлюбу з княжною Марією Ярославною Муромською Борис Василькович мав трьох синів: Димитрія, Василія і Костянтина.
1575
Крістоф Шейнер - німецький астроном, фізик і математик
Крістоф Шейнер з'явився на світ 25 липня 1575 в Вальді, неподалік від міста Міндельхейма. Він отримав прекрасну освіту і згодом працював професором єврейської мови і математики в університетах Фрейбурга і Інгольштадта.
Був відомий як винахідник двох креслярських інструментів. Крім професорської діяльності Шейнер займався дослідницькою науковою роботою, зокрема спостереженнями над сонячними плямами, які він відкрив в 1611 році незалежно від Г. Галілея і І.Фабріціуса. Шейнер так само визначив період обертання Сонця і нахил осі обертання до екліптики. У 1613 році вчений побудував астрономічну трубу з двома опуклими стеклами, яка вважається першим у світі телескопом-рефрактором.
Шейнер написав кілька революційних робіт в області спостережної астрономії. Він справив більше 2000 спостережень над сонячними плямами.
Дослідження вченого не подобалися його начальству - Шейнер був членом ордена Єзуїтів. Спочатку він намагався не афішувати свої дослідження. Намагаючись догодити єзуїтам, який дотримується вчення про досконалу чистоту Сонця, він висловлював думку, що плями - це темні тіла, що обертаються близько Сонця. Пізніше вчений все ж висунув припущення, що плями є западинами на сонячній поверхні. Шейнеру належить докладний опис бачених ним 20 березня 1629 у Римі чудової форми явища помилкових сонць. Свій опис астроном супроводив усіма потрібними вимірами. Він також написав кілька цікавих робіт з фізики, що мали своїми предметами телескопи і око. Таким чином вчений зробив великий внесок відразу в кілька областей науки. Крістоф Шейнер помер 18 липня 1650 в Нейсі (Німеччина).
Шейнер побудував
перший у світі телескоп-рефрактор
1874
Сергій Лебедєв - російський хімік-органік, що розробив метод отримання синтетичного каучуку.
1893
Іван Кочубей - російський революціонер, червоний командир, герой громадянської війни.
1911
П'єр Пуйяд - французький генерал, командир авіаполку "Нормандія - Неман".
1932
Поль Вейтс - американський астронавт.
| |
|
| |
| Всього коментарів: 0 | |
| Вхід на сайт |
| Пошук |
| Календар |
| Друзі сайту |
