1530 - Іван IV Васильович Грозний (пом. 1584), російський цар.
 Іван IV Грозний (рос. Иван (Иоанн) IV Грозный) (* 25 серпня 1530 — † 18 березня 1584) — московський великий князь (від 1533), перший самопроголошений цар Московського царства (від 1547 — офіційний титул — Цар і великий князь всієї Росії [2]. З молодшої гілки роду Мономаховичів (династії суздальських Юрійовичів), син Великого князя московського Василя III та Олени Василівни Глинської.
З кінця 1540-х років правив за участю Вибраної ради. За його правління почали скликати Земські собори, укладений Судебник 1550 року. Проведені реформи суду та управління, зокрема впроваджені елементи самоврядування на місцевому рівні (Губна, Земська і інші реформи). 1565 року. Після зради князя Курбського, запроваджена опричнина (комплекс адміністративних і військових заходів для посилення царської влади та знищення опозиції). При Іванові IV встановлені торгівельні зв'язки із Англією (1553), заснована перша друкарня у Москві. Підкорені Казанське (1552) та Астраханське (1556) ханства. У 1558–1583 роках велася Лівонська війна за вихід до Балтійського моря і вперта боротьба проти протекторату кримського хана — нащадка золотоординських ханів із династії Чингізідів — Девлет I Ґерая (Московсько-кримська війна 1571–1572). Після несподіваної перемоги у Молодинській битві (1572) Московська держава здобула фактичну незалежнісь та укріпила за собою права на Казанське та Астраханське ханства, а також розпочала приєднання Сибірського царства (1581). Внутрішня політика Івана IV, після смуги невдач під час Лівонської війни, набула репресивного характеру щодо боярства і торгової верхівки. Багаторічна виснажлива війна на декілька фронтів призвела до посилення податкового тягара і селянської залежності.
1575 року Іван Грозний відрікся від престолу і передав владу нащадку Чингізхана Симеону Бекбулатовичу, котрий був визнаний іншими монархами та предстоятелями церков у титулі царя. Після визнання московського володаря в царському титулі, 1576 року Іван Грозний знову повернувся на престол.
Після смерті батька трирічний Іван залишився під опікою матері, яка померла 1538 року, коли йому виповнилося лише 8 років. Іван зростав в обстановці палацових переворотів, боротьби за владу ворогуючих між собою боярських родів Шуйських та Бельских. Вбивства, інтриги і насильство, що оточували його, сприяли розвитку його підозрілості, мстивості й жорстокості. Схильність знущатися над живими істотами проявилася у Івана вже в дитинстві, і щонайближчі схвалювали це. Одними із сильних юнацьких вражень царя були «велика пожежа» і Московське повстання 1547. Після вбивства одного з Глинських, родича царя, бунтівники з'явилися у селі Воробйовому, де сховався великий князь, і зажадали видачі інших Глинських. З великими труднощами вдалося умовити натовп розійтися, переконавши його, що їх у Воробйовому немає. Ледве небезпека минула, цар наказав заарештувати головних змовників і стратити їх.
Улюбленою ідеєю царя, усвідомленою вже в юності, стала думка про необмежену самодержавну владу. 16 січня 1547 в Успенському соборі Московського Кремля відбулося урочисте вінчання на царство великого князя Івана IV. На нього були покладені знаки царської гідності: хрест Животворящого Дерева, барми і шапка Мономаха. Царський титул дозволяв зайняти поважнішу позицію у дипломатичних зносинах із Західною Європою. Великокнязівський титул перекладали як «принц» чи навіть «великий герцог». Титул же «цар» або зовсім не перекладали, або перекладали як «імператор». Російський самодержець тим самим ставав врівень з єдиним у Європі імператором Священної Римської імперії.
Від 1549 разом з Вибраною радою (А. Ф. Адашев, митрополит Макарій, А. М. Курбський, священик Сильвестр) Іван IV провів ряд реформ, спрямованих на централізацію держави: Земську реформу Івана IV, Губну реформу, перебудову армії. 1550 року прийнято новий Судебник Івана IV. 1549 року скликано перший Земський собор, 1551 — Стоглавий собор, що прийняв збірник рішень про церковне життя «Стоглав».
У 1550-1551 Іван Грозний особисто брав участь у Казанський походах. 1552 року була підкорена Казань, потім Астраханське ханство (1556), в залежність від російського царя потрапили сибірський хан Єдігер і Ногай Великий. Від 1553 встановлюються торговельні відносини з Англією. 1558 Іван IV розпочав Лівонську війну за оволодіння узбережжям Балтійського моря. Спочатку військові дії розвивалися успішно для Москви. До 1560 армія Лівонського ордена була остаточно розгромлена, а сам Орден перестав існувати. Тим часом у внутрішньому становищі країни відбулися серйозні зміни. Близько 1560 цар порвав з діячами Вибраної ради і наклав на них різні опали. На думку деяких істориків, Сильвестр і Адашев, розуміючи, що Лівонська війна не обіцяє Росії успіху, безуспішно радили царю піти на угоду з ворогом. 1563 року російські війська оволоділи Полоцьком, на той час великою литовською фортецею. Цар особливо пишався цією перемогою, здобутою вже після розриву з Вибраною радою. Проте вже 1564 Росія зазнала серйозної поразки. Цар став шукати «винних», почалися опали і страти.
Іван IV дедалі більше переймався думкою про встановлення особистої диктатури. 1565 року він оголосив про введення в країні опричнини. Країна ділилася на дві частини: території, що не входили до опричнини, називалися Земщина, кожен опричник приносив клятву на вірність цареві і зобов'язувався не спілкуватися з земськими. Опричники вдягалися в чорний одяг, подібний до чернечого. Кінні опричники мали особливі знаки відмінності, до сідел чіплялися похмурі символи епохи: мітла — щоб вимітати зраду, і собачі голови — щоб вигризати зраду. За допомогою опричників, які були звільнені від судової відповідальності, Іван IV насильно конфісковував боярські вотчини, передаючи їх дворянам-опричникам. Страти і опали супроводжувалися терором і розбоєм серед населення. Значною подією опричнини був новгородський погром у січні-лютому 1570, приводом до якого стала підозра у бажанні Новгорода відійти до Литви. Цар особисто керував походом. Були пограбовані всі міста на шляху від Москви до Новгорода. Під час цього походу в грудні 1569 Малюта Скуратов задушив у тверському Отроч монастирі митрополита Пилипа, що намагався протистояти царю. Вважається, що число жертв у Новгороді, де тоді проживало не більше 30 тисяч чоловік, досягло 10-15 тисяч. Більшість істориків вважають, що 1572 року цар скасував опричнину. Свою роль відіграв напад на Москву 1571 року кримського хана Девлет-Гірея, що його опричницьке військо не змогло зупинити; були підпалені будівлі, вогонь перекинувся на Китай-місто і Кремль.
Поділ країни згубно позначився на економіці держави. Величезне число земель було зруйноване і спустошене. 1581 року, з метою запобігти запустінню земель Іван запровадив заповідні літа — тимчасову заборону селянам йти від своїх господарів у Юріїв день, що сприяло утвердженню в Росії кріпосницьких відносин. Лівонська війна завершилася повною невдачею і втратою земель, що належали Московській державі. Об'єктивні підсумки царювання Іван Грозний міг побачити вже за життя: це був провал усіх внутрішньо- та зовнішньополітичних починань. Від 1578 цар перестав страчувати. Майже в цей же час він наказав скласти синодики (поминальні списки) страчених і розіслати по монастирях вклади на поминання їх душ; у заповіті 1579 каявся у скоєному.
Періоди покаяння і молитви змінювалися страшними нападами люті. Під час одного з таких нападів 9 листопада 1582 в Олександрійській слободі, заміської резиденції, цар випадково вбив свого сина Івана Івановича, потрапивши палицею із залізним наконечником йому в скроню. Смерть спадкоємця привела царя у відчай, оскільки інший його син, Федір Іванович, був нездатний керувати країною. Іван Грозний відправив в монастир великий внесок на поминання душі сина, навіть сам думав піти у монастир.
Точно невідомо кількість дружин Івана Грозного, але, ймовірно, він був одружений сім разів. Не рахуючи скільки померло в дитинстві дітей, у нього було троє синів. Від першого шлюбу з Анастасією Захар'їна-Юр'ївською народилося двоє синів, Іван і Федір. Другою дружиною була дочка Кабардинського князя Марія Темрюковна. Третьою — Марфа Собакина, несподівано померла через три тижні після весілля. За церковними правилами одружитися більше трьох разів заборонялося. У травні 1572 був скликаний церковний собор, щоб дозволити четвертий шлюб — з Ганною Колтовською. Але в тому ж році вона була пострижена в черниці. П'ятої дружиною стала в 1575 Анна Васильчикова, померла в 1579, шостий, ймовірно, Василина Мелентьева. Останній шлюб був укладений восени 1580 з Марією Нагою. 19 листопада 1582 народився третій син царя — Дмитро Іванович, який загинув у 1591 в Угличі.
Іван IV увійшов в історію не лише як тиран. Він був одним з найосвіченіших людей свого часу, мав феноменальну пам'ять, богословську ерудицією. Він автор численних послань (в тому числі до Курбського), музики і тексту служби свята Володимирської Богоматері, канону Архангелу Михайлу. Цар сприяв організації книгодрукування в Москві і будівництва храму Василя Блаженного на Красній площі.
Цікаві факти
Підтримував дипломатичні відносини із гетьманом України Дмитром Вишневецьким.
Під час перебування у Лівонії, татари вирушили на Москву, але Дмитро Вишневецький, перебуваючи у Москві, приготувався до бою, як тільки-но татари дізнались про перебування капітана «Дмитрашки», вони розбіглись.
1767 - Луї Антуан Сен-Жюст (пом. 1794), діяч Великої Французької революції.
1793 - Мартін Генріх Ратко (пом. 1860), німецький анатом і ембріолог.
1812 - Микола Миколайович Зінін (пом. 1880), видатний російський хімік-органік, першим синтезував анілін, академік Петербурзької академії наук.
1819 - Алан Пінкертон (пом. 1884), американський сищик, засновник першого в світі детективного агентства.
1841 - Еміль Теодор Кохер (пом. 1917), швейцарський хірург, лауреат Нобелівської премії з фізіології і медицині 1909 «за роботи в області фізіології, патології та хірургії щитовидної залози».
1845 - Людвіг II (пом. 1886), король Баварії (1864-1886 рр..).
1850
Павло Аксельрод (пом. 1928), російський політичний діяч.
Шарль Ріше (пом. 1935), французький імунолог і фізіолог, лауреат Нобелівської премії 1913 року.
1900 - Ханс Адольф Кребс (пом. 1981), німецько-англійський біохімік, лауреат Нобелівської премії з фізіології і медицині 1953 "за відкриття циклу лимонної кислоти».
1908
Алоїс Вашатко (пом. 1942), чехословацький льотчик-ас, учасник битв за Францію і Британію у Другій світовій війні.
1912 - Еріх Хонеккер (пом. 1994), керівник НДР і Соціалістичної єдиної партії Німеччини.
1916 - Фредерік Чапмен Роббінс (Frederick Chapman Robbins) (пом. 2003), американський вірусолог, творець вакцини проти поліомієліту, лауреат Нобелівської премії з фізіології і медицині 1954 "за відкриття здатності вірусу поліомієліту рости в культурах різних тканин» (спільно з Джоном Ендерсом і Томасом Уеллером).
1926 - Крістофер Ходдер-Уілльямз (John Christopher Glazebrook Hodder-Williams) (пом. 1995), англійський письменник-фантаст, льотчик, композитор і звукоінженер («Ланцюгова реакція», «Головний експеримент», «Хто мовчить голос», «Гра хромосом» ).
1928 - Герберт Кремер, німецький фізик, лауреат Нобелівської премії 2000 року «за роботи з отримання напівпровідникових структур, які можуть бути використані для надшвидких комп'ютерів» (спільно з Жоресом Алфьоровим).
|
