| Меню сайту |
| Категорії розділу | ||||||||
|
| Наше опитування |
| Статистика |
Онлайн всього: 1 Гостей: 1 Користувачів: 0 |
00:33 28 жовтня народилися... | |
1550
Станіслав Костка, польський святий, єзуїт,
покровитель Польщі, молоді та дітей
 Святий Стані́слав Ко́стка, пол. Stanisław Kostka, herbu Dąbrowa (28 жовтня 1550 с. Ростково, Мазовецьке воєводство, Польща — † 15 серпня 1568 Рим, Італія) молодий польський католицький святий, послушник Ордену Єзуїтів, помер у віці 17 років в день Успіння Пресвятої Богородиці. За декілька днів до смерті, передбачив свою кончину. Станіслав Костка традиційно вважався покровителем Львова.Станіслав Костка народився в родині польської шляхти, будучи одним з семи дітей та отримав солідне та докладне світське і релігійне виховання. Його батько Ян Костка, був сенатором Польського Королівства і паном Закрочима. У школі в Клодаві (1554-1560 рр.) Станіславу викладав український поет і вчений Григорій Самборчик.
Мав 3 братів та 2 сестри. У віці 14 років він та його брат Павел вступили в Єзуїтський колегіум у Відні, де його прагнення святості посилилось і його покаянням та молитвам слідували певні духовні дарування. Одного разу, коли він був серйозно хворим, він отримав Святе Причастя від Святої Варвари, покровительки його благодійного товариства в школі, яка з'явилася оточена ангелами.
Під час іншого випадку Благословенна Діва з'явилася і порадила йому вступити в Товариство Ісуса, але він зустрів багато труднощів при виконанні її бажань. У Відні, єзуїтський зверхник був неприхильним прийняти його, боячись можливих різких реакцій його батька.
У Німеччині, де він знову звернувся з проханням про вступ до Ордену Єзуїтів, він зустрів Святого Петра Канізія, німецького провінціала єзуїтського ордену, який порадив йому вступити в послушництво у Римі, яке управлялося Святим Франциском Борджа. На свій 17-й день народження (28 жовтня 1567) Станіслав вступає в Орден Єзуїтів в Римі та за декілька днів до смерті предвіщає свій відхід у вічність. Десять місяців решти його життя були проваджені у сповненні великих чеснот і він вразив усіх своєю святою поведінкою. Молодий святий помер після короткої хвороби у віці сімнадцяти років, на свято Успіння, празник який він особливо шанував.
1837
Токуґава Йосінобу, 15-й сьоґун сьоґунату Едо, останній сьоґун в історії Японії.
 Токуґава Йосінобу (яп. 徳川慶喜, とくがわよしのぶ; 28 жовтня 1837 — 22 листопада 1913) — 15-й сьоґун сьоґунату Едо. Період правління: 10 січня 1866 — 3 січня 1868 року. Повернув державну владу в Японії Імператору, ставши останнім сьоґуном в історії Японії. Після поразки у війні Босін 1868 — 1869 прибічників реставрації сьоґунату, полишив політику. З 1902 року був депутатом Палати перів Імперського Парламенту Японії.Біографія
Молодість
Токуґава Йосінобу народився 28 жовтня 1837 року в місті Едо. Його батько Токуґава Наріакі був володарем Міто-хану й родичем 12-го сьоґуна Токуґави Ієйосі. Після навчання у школі Кодокан в Міто, 1847 року Йосінобу став головою роду Токуґава гілки Хітоцубасі.
У 1853—1854 роках, під час прибуття ескадри комодора США Меттью Перрі до Японії, Йосінобу був одним із притендентів на посаду 14-го сьоґуна. Його підтримувала партія реформаторів на чолі з Мацудайрою Йосінаґою. Суперником Йосінобу був представник консерватиної партії та володар Кії-хану Токуґава Йосітомі (Іємоті). Останній опирався на численних васалів сьоґунату категорії фудай. Йосінобу мав більші шансі на перемогу за титул спадкоємця, але програв. Причиною поразки було раптове призначення в 1858 році консерватора Ії Наосуке на посаду голови сьоґунатського уряду, який змусив хворого 13-го сьоґуна Токуґаву Ієсаду обрати кандидата, вигідного консервативній партії.
1858 року, після того як Ії Наосуке без дозволу Імператора, уклав з США нерівноправний договір «про дружбу і торгівлю», Йосінобу разом із батьком Токуґавою Наріакі та володарем Оварі-хану Токуґавою Йосікацу висловили свій протест проти такого самовільного рішення. У відповідь Ії посадив їх під домашній арешт і розпочав репресії Ансей проти своїх політичних опонентів. Проте 1860 року тиранічного урядовця зарізали опозиціонери, репресії припинилися, а Йосінобу звільнили. Останній увійшов до сьоґунатського уряду і спільно із Імператорським послом Охарою Сіґетомі та володарем Сацума-хану Сімадзу Хісаміцу розпочав реформи.
Сьоґунат
1863 року Йосінобу разом із головою уряду Мацудайорою Йосінаґою прибули до Імператорського двору в Кіото з метою отримати дозвіл на відкриття країни для іноземців. Через позицію радикально налаштованих придворних аристократів переговори зайшли у безвихідь і обидва урядовці були змушені повернутися до Едо. Проте після інциденту 30 серпня 1863 року радикали були вигнані зі столиці силами поміркованої партії, тому Йосінобу повторно викликали до Імператора й призначили його молодшим радником. Такі ж посади отримали Мацудайра Катаморі, Мацудайра Йосінаґа, Ямауті Тойосіґе, Дате Муненарі. Погляди Йосінобу на реформування сьоґунату відрізнялися від поглядів інших радників, тому 1864 року він склав з себе повноваження радника. Замість він отримав посаду Голови охорони Імператорського палацу, на якій проявив себе під час інциденту біля воріт Хамаґурі.
1866 року в ході невдалого другої каральної експедиції в Тьосю помер 14-й сьоґун Токуґава Іємоті. 10 січня 1867 року його заступив Йосінобу, ставши 15-м сьоґуном сьоґунату Едо. Він розпочав реформи війська на французький взірець, а також започаткував перетворення у системі управління сьоґунату. Проте часу для втілення своїх задумів Йосінобу не мав. 9 листопада 1867 року під тиском оточення він повернув державну владу в Японії Імператору. Йосінобу планував, що Імператор створить новий уряд у формі колегії різних ханів, в якій провідна роль і посада прем'єр-міністра належатиме роду Токуґава.
Реставрація Мейдзі
Плани сьоґуна перекреслила радикальна опозиція. 3 січня 1868 року вона захопила владу в Імператорському дворі, проголосила «Указ про реставрацію Імператорського правління», скасувала посади сьоґуна і сам сьоґунат. Опозиціонери сформували новий японський уряд, який позбавив Йосінобу усіх титулів і рангів, та поставив вимогу повернути до Імператорської скарбниці більшу частину володінь Токуґава. У відповідь екс-сьоґун проігнорував ці вимоги, а його прибічники спробували захопити Кіото, оплот опозиції. В боях при Тоба і Фусімі війська нового Імператорського уряду розбили сили Йосінобу. Останній втік до Едо, резиденцію сьоґунату. Відхиливши пропозицію французького посла Мішеля Леона Роша про повторний виступ проти уряду, Йосінобу перебрався до монастиря Каней в Уено і заявив про свою капітуляцію. Після безкровного взяття замку Едо урядовими військами, на вимогу Імператора він передав головування в роді Токуґава Таясу Каменосуке і був переведений під домашній арешт в місті Сідзуока.
1869 року Йосінобу звільнили, а через 3 роки повернули частину привілеїв. 1902 року йому надали титул герцога, включили до складу нової японської аристократії кадзоку і дарували місце в Палаті перів Імперського Парламенту Японії. Проте після ліквідації сьоґунату Йосінобу втратив інтерес до політики і займався лише власними хобі: фотографією, полюванням, грою в ґо. 1910 року він склав з себе депутатство і 22 листопада 1913 року помер у 76-річному віці від затсуди.
| |
|
| |
| Всього коментарів: 0 | |
| Вхід на сайт |
| Пошук |
| Календар |
| Друзі сайту |
