Сайт з предмета ЗАХИСТ УКРАЇНИ

1784 — Лео Кленце, німецький архітектор.

1860 — Герман Голлеріт, засновник IBM, творець табулятора.

Герман Холлеріт (англ. Herman Hollerith; 29 лютого 1860 — 17 листопада 1929) — американський інженер та винахідник німецького походження.

Відомий як творець електричної табуляційної системи (Hollerith Electric Tabulating System).

Біографія
Холлеріт народився в місті Буффало (США) в сім'ї німецьких іммігрантів. В 1879 р. він закінчив Гірничу школу при Колумбійському університеті і став асистентом професора У. Трубріджа (WP Troubridge) спочатку в Колумбійському Університеті, а потім і в Бюро з перепису населення (англ. US Census Bureau), співробітником якого був цей професор. В 1882 р. Холлеріт почав викладання в Массачусетському Технологічному інституті, а в 1884 р. перейшов на роботу в Патентне відомство США.

У 1880-х роках винахідник розробив устаткування для роботи з перфокартами (Патенти США 395781, 395782 і 395783), яка мала значний успіх при переписах населення США в 1890-му і 1900-му рр.

В 1890 р. Холлеріт в Колумбійському Університеті захистив дисертацію PhD: Hollerith, Herman, In connection with the electric tabulation system which has been adopted by US government for the work of the census bureau. Ph.D. dissertation, Columbia University School of Mines (1890). (До питання про електричну табуляційну систему, яка була пристосована урядом США для робіт Бюро з перепису населення).

В 1896 Холлеріт створив компанію TMC (Tabulating Machine Company) для просування своїх табуляційних машин. В 1911 він продав свою компанію, і вона увійшла в промисловий конгломерат CTR, створений підприємцем Чарльзом Флінтом. В 1924 CTR була перейменована в IBM.

У мові Фортран текстова константа (рядок) іноді називається «холлерітова константа».

1944 — Мороз Олександр Олександрович, український політик

Моро́з Олекса́ндр Олекса́ндрович (нар. 29 лютого 1944, с. Буда, Таращанський район, Київська область) — український політик та громадський діяч, Голова Верховної Ради України у 1994–1998 та 2006–2007.

Народився 19 лютого 1944 року у селі Буда Таращанського району Київської області. Через Німецько-радянську війну, яка тривала на той час, дитину зареєстрували лише 29 лютого, яке і вважається офіційною датою народження.

У 1965 р. закінчив Українську сільськогосподарську академію, за фахом — інженер-механік.

У 1983 р. — закінчив Вищу партійну школу при ЦК Компартії України, отримав диплом політолога.

У 1966–1974 рр. — викладач, завідувач відділу механізації сільського господарства Таращанського технікуму механізації. У 1974–1975 рр. — старший інженер-технолог, старший виконроб мехзагону Таращанського райоб'єднання «Сільгосптехніка». У 1975–1976 рр. — старший інженер Київського обласного об'єднання «Сільгосптехніка».

3 1976 року — завсектором, заступник завідувача сільськогосподарським відділом Київського обкому КПУ. У 1983–1989 рр. — секретар Київської облпрофради, перший секретар РК КПУ. 3 1989 року — завідувач аграрним відділом обкому КПУ.

У 1990 р. обраний народним депутатом України. Увійшов до комісії з питань АПК та групи «Аграрники». Став лідером комуністичної більшості (так звана «Група 239»). Після заборони КПУ був одним із ініціаторів створення Соціалістичної партії України і очолив її.

У березні 1994 р. знову обраний народним депутатом, у травні того ж року — головою Верховної Ради України. У червні 1994 р. балотувався на посаду президента України, у першому турі здобув 13.04 % (3-тє місце серед 7 претендентів).

Зіграв одну з ключових ролей в ухваленні Конституції України (28 червня 1996 р.)

У 1998 потрапив до Верховної Ради за списком блоку СПУ і СелПУ, очолив фракцію «Лівий центр», до 2000 р. керував парламентським комітетом з питань аграрної політики та земельних відносин.

Був кандидатом у президенти від соціалістів на виборах 1999 р. Разом з Олександром Ткаченком, Євгеном Марчуком та Володимиром Олійником створив «канівську четвірку». Але врешті решт знімати свою кандидатуру на користь інших претендентів відмовився. У 1-му турі здобув 11.29 % (3-тє місце серед 13 кандидатів).

Восени 2000 р. оприлюднив «плівки Мельниченка», поклавши початок «касетному скандалу». Активний учасник акції «Україна без Кучми». Член ради «Форуму національного порятунку» (у 2001). Представляв Громадянський комітет захисту Конституції на переговорах з представниками влади.

У 2002 р. обраний до парламенту за списком Соціалістичної партії, очолив фракцію СПУ. Працював в комітеті з питань правової політики.

У цьому парламенті разом з С. Б. Гавришем очолював ТСК по опрацюванню проектів законів України про внесення змін до Конституції України (2002).

У 2004 р. балотувався на виборах в Президенти України. В першому турі набрав 5,81 %. В другому турі підтримав Віктора Ющенка, поставивши однією з головних умов підтримки впровадження політичної реформи — тобто перетворення України на парламентсько-президентську республіку.

У 2006 році обраний до парламенту за списком Соціалістичної партії, очолив фракцію. Незважаючи на підписану коаліційну угоду між фракціями БЮТ, «Наша Україна» та СПУ, яка передбачала обрання Юлії Тимошенко прем'єр-міністром та Петра Порошенка спікером, несподівано висунув власну кандидатуру на посаду голови Верховної Ради, що було розцінено «Нашою Україною», БЮТ та частиною соціалістів, як зрада. БЮТ та НСНУ відмовилися брати участь в голосуванні, проте Мороз був обраний — завдяки підтримці фракцій ПРУ та КПУ, які наступного дня разом із соціалістами утворили нову коаліцію більшості у парламенті.

Обрання Мороза спікером ВРУ було спірним як з правової точки зору, оскільки СПУ сформувала нову коаліцію не вийшовши із коаліції із БЮТ та НСНУ, а це є грубим порушенням регламенту ВР, так і з морально-етичної, оскільки суперечило сподіванням значної кількості виборців СПУ. Наслідком цього було виникнення гострого протиборства між гілками влади за повноваження, ініційоване новоутвореною коаліцією, — що згодом призвело до розпуску ВР президентом та початку дострокових виборів. Дані події, також, стали однією із головних причин кількаразового падіння рейтингів СПУ.

На виборах 2007 року Соціалістична партія не подолала 3-відсотковий бар'єр і Мороз не отримав депутатський мандат.

На президентських виборах 2010 року здобув підтримку 0,38 % виборців.

1968 — Потапенко Володимир Дмитрович, український колекціонер-ніковіліст.