39
Тит Флавій, римський імператор (пом. 81 року)
Тит Фла́вій Веспасіа́н (лат. Titus Flavius Vespasianus, 30 грудня 39 р. — 13 вересня 81 р.), на відміну від батька, свого повного тезка Веспасіана, увійшов в історію під особистим ім'ям Тит — римський імператор (79 — 81 рр.) з династії Флавіїв. Обожнений (божественний Тит, лат. Divus Titus).
Молодість
Син Флавія Веспасіана та Флавії Доміцилли, народився в 41 р., виховувався при дворі Клавдія та Нерона разом із сином першого Британніком. Посилення Агріппіни призвело до віддалення від двора Веспасіана та його сина і зробило їх становище небезпечним внаслідок їхньої близькості до Нарцисса. Тільки після смерті Агріппіни Веспасіан отримав можливість повернутися до Риму. Воєнну кар'єру Тит почав у Германії та Британії, де проявив себе на посаді військового трибуна. Потім він займав квестуру, а коли Нерон відправив Веспасіана до повсталої Іудеї, Тит пішов слідом за батьком і отримав керівництво легіоном. В Палестині він ще більше зміцнив свою військову популярність.
Коли імператором став Ґальба, Тит був відправлений до нього з поздоровленнями, але в Коринфі дізнався про вбивство Ґальби, проголошення Отона та бунт Вітеллія, і повернувся до табору батька, аби спостерігати за перебігом подій. Тут у нього визрів план прокласти батькові шлях до влади. Як людина дуже владолюбна і спритний дипломат, він діяв дуже уміло і привернув на бік Веспасіана впливового правителя Сирії Муціана. План Тита вдався.
Юдейська війна
Від'їжджаючи до Італії, Веспасіан передав Титу головнокомандування в Палестині. Незабаром, у 70 році, Тит взяв і зруйнував Єрусалим, проявивши при цьому неабияку жорстокість. В цьому ж році стає консулом. Протягом свого перебування в Палестині, Тит зблизився з красунею Вернікою, дочкою Ірода Агріппи I-го та сестрою Ірода Агріппи II-го.
Після повернення Тита до Риму, пишним тріумфом було відсвятковано втихомирення Іудеї. Про взяття Єрусалима нащадкам повинна була нагадувати закладена тоді ж арка Тита, яку добудували лише при Доміціані. Тит став соправителем батька, разом з ним справляв цензуру та декілька разів консульство — у 72, 74—77 роках, мав трибунську владу, називався імператором, ім'ям свого батька здійснював урядові дії різного роду. В той же час він обійняв посаду префекта гвардії.
Він не зупинявся перед нещадним винищенням осіб, які здавалися йому підозрілими. Серед загиблих через нього був консуляр Авл Цецина, якого Тит запросив до себе на обід та наказав вбити. Спосіб дій Тита при Веспасіані зробив його ім'я ненависним в Римі. Римлянам дуже не подобалося також присутність в Римі Береніки: вони боялися, як би ця єврейка не стала Августою.
Правління
Коли Веспасіан помер (23 червня 79 р.), Тит посів його місце, маючи громадську думку безумовно проти себе. Він поставив собі за мету примирити з собою підданих: став суворо карати донощиків, помилував обвинувачених у образі величі, намагався здобути прихильність народу розкішними спорудами та іграми.
При ньому у 80 р. було відкрито побудований Веспасіаном Флавіїв амфітеатр (Колізей), збудовані водопроводи та терми, які отримали його ім'я. З нагоди освячення Колізея під час святкувань, що тривали 100 днів, було вбито 9 000 диких звірів та багато гладіаторів. Споруди та ігри вимагали величезних витрат і швидко поглинали кошти, накопичені за часів скупого Веспасіана.
Значні кошти пішли також на допомогу постраждалим від суспільних лих: велика пожежа винищила багато приватних та громадських будівель в Римі, в Кампанії великі збитки спричинило знамените виверження Везувія (24 серпня 79 р.); з 77 р. в державі лютувала чума. Все це розхитало фінанси.
Помер Тит 13 вересня 81 р. Він був двічі одружений і від другої жінки Марції Фурнілли мав дочку. Наступником його став молодший брат Доміціан.
Характеристика
Голос народу назвав Тита «любов'ю та втіхою роду людського» (amor ас deliciae generis humani), хоча його поведінка до смерті батька дає підстави недовірливо ставитися до цієї традиції. Можливо, що нетривалість його правління не дала можливості сповна проявитися його характеру, очевидно, не настільки ж лагідному, якщо, за ствердженням Светонія, деякі пророкували за часів Веспасіана, що Тит буде «другим Нероном»[
1552 — Саймон Формен, англійський астролог (†1611)
1673 — Ахмед III, турецький султан (пом. 1736)
1838 — Еміль Франсуа Лубе (Emile Francois Loubet), французький політик, президент Франції (†1929)
1869 — Стівен Лікок (Stephen Leacock), канадський письменник і економіст (†1944)
1884 — Хідекі Тодзіо, генерал, прем'єр-міністр Японії (1941-44 роки); Міжнародним трибуналом визнаний військовим злочинцем і страчений.
1888 — Еугеніуш Квятковський (Eugeniusz Kwiatkowski), польський політик і економіст (†1974)
1896 — Хосе Рісаль, національний герой Філіпін (†1861)
1906 — Сергій Павлович Корольов, вчений-винахідник, конструктор ракетно-космічних систем, академік АН СССР († 14.01.1966)
1935 — Омар Бонго, президент Габону у 1967–2009
1942 — Володимир Буковський, російський письменник, політичний і громадський діяч, один із засновників дисидентського руху в СРСР.