Сайт з предмета ЗАХИСТ УКРАЇНИ

До 1886 головний інженер Північної залізної дороги імператора Фрідріха.

З 1878 года — інженер-зброяр в фірмі «Остеррайхіше Ваффенфабрік-Гезельшафт». Його ім'ям названа гвинтівка Манліхера.

Фердинанд Манліхер народився у 1848 та отримав відмінну інженерну підготовку. Йому швидко вдалося зробити собі ім'я як інженеру-шляховику, однак Манліхера завжди цікавила вогнепальна зброя. Це хобі з часом перетворилося на професію та згодом забезпечило успіх та солідну репутацію фірмі «Остеррайхіше Ваффенфабрік-Гезельшафт». У 1876 р, побувавши на Всесвітній виставці в Філадельфії, зацікавився конструюванням стрілецької зброї. У 1880 р створив гвинтівку з прикладним, трубчастим магазином, 1885 року зі серединним магазином, а також 11-мм автоматичну, теж із серединним магазином. 1886 року гвинтівка Манліхера була прийнята на озброєння австро-угорської армії, наступного року він запропонував аналогічну зброю з револьверним магазином, в 1894 р. виготовив кавалерійський карабін з дворядним магазином та автоматичну гвинтівку з нерухомим стволом, ще через два роки — гвинтівку із затвором, який обертався. Крім того, Манліхер створив кілька моделей автоматичних пістолетів (Манліхер М96, Манліхер1905). Його гвинтівки були на озброєнні в арміях Австро-Угорщини, Болгарії, Голландії, Греції (Манліхер-Шенауер 1903 \\14), Італії (Манліхер-Каркано-91) та Румунії.

Народився в сім'ї професора механіки і вищої математики. Батьки захоплювалися театром, і це захоплення прищепилося синові. З дитинства він співав, грав на скрипці, а також йому подобалося майструвати різні іграшки і моделі.

У 1889—1890 роках жив у Полтаві, у будинку на вулиці Олександрівській, на якому нині встановлено пам'ятну дошку з рельєфним погрудним зображенням майбутнього винахідника.

Закінчив Київське військове училище (1894) і, прослуживши три роки обов'язкової служби, пішов у запас. Служив акцизним чиновником у провінції, допомагав організовувати драматичні гуртки, сам іноді грав у спектаклях, продовжував конструювати. У 1910 році Гліб повернувся до Петербурга і став актором трупи Народного дому на Петербурзькій стороні (псевдонім Глєбов-Котельников).

Син — Анатолій Глєбов (Котельников), радянський драматург.

У 1910 році Котельников під враженням від загибелі льотчика Л. М. Мацієвича зайнявся розробкою парашута.

До Котельникова льотчики рятувалися за допомогою довгих складених «парасольок», закріплених на літаках. Конструкція цих «парасольок» була дуже ненадійна, до того ж вони сильно збільшували вагу літака. Тому використовували їх украй рідко. У грудні 1911 року Котельников спробував зареєструвати свій винахід — ранцевий парашут вільної дії в Росії, проте з невідомих причин патент не отримав.

Парашут мав круглу форму, укладався в металевий ранець, розташований на льотчику за допомогою підвісної системи. На дні ранця під куполом розташовувалися пружини, які викидали купол у потік, після того, як висмикувалось витяжне кільце. Згодом жорсткий ранець був замінений м'яким, а на його дні з'явилися стільники для укладання в них строп. Така конструкція рятувального парашута застосовується дотепер.

Другу спробу зареєструвати свій винахід він зробив вже у Франції і отримав 20 березня 1912 року патент за № 438612.

Парашут РК-1 (Російський, Котельникова, модель перша) був розроблений протягом 10 місяців, і його перше показове випробування Гліб Котельников виконав у червні 1912 року. Спочатку 2 червня 1912 провели випробування за допомогою автомобіля. Машину розігнали, і Котельников смикнув за спусковий ремінь. Прив'язаний за буксирувальні гаки парашут миттєво розкрився, а його сила гальмування передалася на автомобіль, змусивши стихнути двигун.

6 червня того ж року відбулися випробування парашута в Гатчинському таборі Повітроплавної школи біля села Котельниково.

На різних висотах з аеростата скидався манекен вагою близько 80 кг з парашутом. Всі кидки пройшли успішно, але Головне інженерне управління російської армії не прийняло його у виробництво через побоювання начальника російських повітряних сил, великого князя Олександра Михайловича, що за найменшої несправності авіатори будуть залишати аероплан.

Взимку 1912—1913 року парашут РК-1 конструкції Г. Є. Котельникова був представлений комерційною фірмою «Ломач і К°» на конкурс у Парижі і Руані. 5 січня 1913 року студент Петербурзької консерваторії Оссовський вперше стрибнув з парашутом РК-1 в Руані з 60-метрової позначки мосту через Сену. Парашут спрацював блискуче. Російський винахід отримав визнання за кордоном. А царський уряд згадав про нього тільки в ході Першої світової війни.

На початку війни поручик запасу Г. Є. Котельников був призваний в армію і направлений в автомобільні частини. Однак незабаром льотчик Г. В. Алехнович переконав командування про постачання екіпажів багатомоторних літаків парашутами РК-1. Незабаром Котельникова викликали в Головне військово-інженерне управління і запропонували взяти участь у виготовленні ранцевих парашутів для авіаторів.

У 1923 році Гліб Котельников створив нову модель ранцевого парашута РК-2. Пізніше з'явилася модель парашута РК-3 з м'яким ранцем, на який 4 липня 1924 року був отриманий патент за № 1607. У тому ж 1924 року Котельников виготовив вантажний парашут РК-4 з куполом діаметром 12 м. На цьому парашуті можна було опускати вантаж масою до 300 кг.

У 1926 році Г. Є. Котельников передав всі свої винаходи Радянському уряду.

26 липня 1930 року під Воронежем радянські льотчики-парашутисти на чолі з Б. Мухортовим вперше здійснили серію стрибків з літаків, використовуючи парашути конструкції Гліба Котельникова, відтоді любителі парашутизму відзначають неофіційний День парашутиста.

Під час війни був евакуйований з Ленінграда після першої блокадної зими.

У вересні 1949 року село Салізі, де вперше випробовувався парашут Котельникова, було перейменовано на Котельниково. Недалеко від полігону споруджено скромний пам'ятник із зображенням парашута.

У Санкт-Петербурзі є алея Котельникова.