| Меню сайту |
| Категорії розділу | ||||||||
|
| Наше опитування |
| Статистика |
Онлайн всього: 1 Гостей: 1 Користувачів: 0 |
22:23 3 січня народилися... | |
106 до н. е.
Марк Тулій Цицерон, римський державний діяч, оратор, письменник
(«Про обов'язки», «Про славу», «Про філософію»)
 Марк Туллій Цицерон (лат. Marcus Tullius Cicero, 3 січня 106 до н. е. — 7 грудня 43 до н. е.) — давньоримський політичний діяч, видатний оратор, філософ та літератор. Один із зачинателів римської розповідної прози.Біографія
Цицерон народився 3 січня 106 до н. е. в маєтку свого батька поблизу м. Арпіна (південний Лацій). Батько належав до вершницького стану, але через слабке здоров'я державної служби не прагнув, займався літературними справами. Освіті своїх дітей він приділяв особливу увагу, тому переїхав з семирічним Марком та його братом Квінтієм до Риму, де вони навчались ораторському мистецтву, віршуванню та філософії.
У 90-х рр. до н. е. Цицерон провів рік на військовій службі під час Союзницької війни, спочатку під командуванням Помпея Страбона, а потім Сулли. Повернувшись до Риму посилено займався філософією у Філона Ларисського та стоїка Діодота. Як свідчив сам Цицерон, він присвячував заняттям «дні й ночі».
Прихильник свободи і республіки, Цицерон захищав свої ідеали у викривальних промовах. Уперше виступив на суді в 81-80 рр. до н. е. при Суллі. Справа набула політичного забарвлення і Цицерону довелось на деякий час виїхати з Риму під приводом хвороби. За наступні два роки він відвідав Афіни, Малу Азію та Родос.
Після зречення та смерті Сулли Цицерон повернувся до Риму, де одружився на Теренції, представниці заможної і знатної родини. Хоча цей шлюб укладався скоріше з розрахунку, вони прожили разом наступні тридцять років і мали сина (Марка) й доньку (Туллію).
Політичну кар'єру Цицерон почав 76 до н. е. на посаді квестора в сицилійському місті Лілібей, де завідував постачанням продовольства до Риму; завдання, з яким Цицерон впорався блискуче, набувши репутації непідкупного та чесного правителя. Повернувшись до Риму, і переконавшись, що про його досягнення в провінції ніхто не знає, вирішив, за власними свідченнями, жити постійно в місті і перебувати ближче до Форуму. Цицерон увійшов до складу сенату, де одразу ж набув слави блискучого оратора.
70 до н. е. Цицерон привернув загальну увагу своїми виступами проти Гая Верреса, намісника Сицилії. Ораторський талант підняв таку хвилю обурення, що осоромлений правитель змушений був ще до закінчення суду відправитися у вигнання, виплативши 3 млн сестерціїв. Цицерон створив одіозний портрет жорстокої і жадібної людини, яка безкарно пригноблювала рядових громадян, не гребувала грабунком, і разом з тим показав сумну картину суспільного життя свого часу, коли римська республіка виявилася на грані катастрофи. Промови збереглися до наших часів.
Того ж року Цицерон став еділом, до обов'язків якого входило проведення за власний рахунок громадських ігор. Як еділ, влаштовував ігри тричі, з невеликою витратою коштів.
Виграш справи перетворив Цицерона на найпопулярнішого адвоката в Римі. У 70—67 рр. до н. е. він неодноразово виступав у цивільних процесах: до нас дійшли фрагменти його промов за М. Фонтея, пропретора Галлії, за квестора П. Оппія і, нарешті, повністю збереглася його промова за Цеціну, знатну людину з етруського міста Волатерри.
У літку 67 до н. е. Цицерон був одностайно обраний претором. В той час придбав розкішний будинок на Палатині та маєток в Тускулі (суч. Фраскаті).
Наступним кроком мало стати консульство. Для здобуття такої поважної посади людині його походження необхідно було заручитися підтримкою впливових діячів і Цицерон зробив ставку на Гнея Помпея, який в той час був найпопулярнішою фігурою римського політикуму. У промові на захист законопроекту трибуна Манілія, Цицерон закликав обрати Помпея одноосібним верховним командувачем. Суперниками Цицерона на здобутті консулату були Катіліна й Гай Антоній, котрих підтримували Цезар й Красс. У своїй промові кандидата в консули, оратор розкрив минуле своїх конкурентів, звинувативши тих в зраді і підготовці державного перевороту. В результаті, 63 до н. е. Цицерон був обраний першим і голосами всіх центурій. Для Цицерона, «нової людини» (чого не траплялося вже 30 років) на консульській посаді це був пік політичної кар'єри. Під час консульства за викриття змови Катіліни він був із тріумфом проголошений «батьком батьківщини».
Але внаслідок відмови підтримати перший тріумвірат Цезаря, Помпея та Красса, Цицерон поступово все більш утрачав вплив і відійшов від активної політики, в результаті у квітні 58 до н. е. Цицерон був змушений відправитися на вигнання в Македонію через закон Публія Клодія, за яким до «позбавлення води та вогню» (тобто вигнання) мав бути засуджений той маґістрат, який винен у страті римських громадян без суду.
Повернувшись до Риму у вересні 57 до н. е., Цицерон долучився до партії Помпея.
В лютому 51 до н. е. сенат призначив Цицерона проконсулом до Кілікії (Мала Азія), де той проявив велику енергію, справедливість і поблажливість стосовно підлеглих, скасував зайві витрати міст, зв'язані з утримуванням намісників, полегшив і зменшив податковий гніт. Особливий подив у провінції викликала його особиста безкорисливість та помірність. Несподівано Цицерон набував слави полководця. Перемігши у битві неподалеку Ісси гірські племена Амана і підкоривши фортецю Пінденісс, Цицерон був проголошений своїми військами «імператором», тобто отримав право на тріумф. Але при першій нагоді повертається до Італії 49 до н. е. і долучається до Помпея.
У громадянській війні 49—47 р. Цицерон безуспішно намагався бути посередником між Помпеєм і Цезарем, а після поразки Помпея у Фарсальскій битві (48 до н. е.) Цицерон здався на милість Цезаря, який відтоді фактично став одноосібним диктатором, і відійшов від активної політики.
44 до н. е. Цицерон створив філософську повість-діалог «Тускуланські бесіди», присвячену Марку Юнію Бруту — майбутньому вбивці Цезаря, людині, близькому авторові по захопленню філософією. Це в основному моральні міркування в діалогах про те, що найбільше турбує людину в його житті, робить його уразливою, про презирство до смерті, подолання болю, розраді в горі, пристрастях.
В день березневих ід (15 березня 44 до н. е.) Цицерона не було серед убивць Цезаря, він навіть не був утаємничений щодо заколоту. Але його ставлення до диктатора було настільки відоме, що за переказом, убивці вигукували його ім'я, вибігши на Форум. В день убивства Цицерон пише одному із заколотників: «Вітаю тебе і радію за себе!».
Схваливши убивство Цезаря, він опинився в опозиції до Марка Антонія, якого вважав продовжувачем справи узурпації влади. Відома серія знаменитих промов проти Антонія («філіппіки») підбила підсумок і політичну кар'єру Цицерона. В них Цицерон, наслідуючи традиції давньогрецького оратора IV ст. до н. е. Демосфена, чиї промови проти македонського царя Філіппа ІІ були названі філіппіками, виступив проти консула Марка Антонія. У 14 памфлетах Цицерон оголосив свого супротивника нахабою, негідником, дурнем і боягузом, носієм мерзенних людських пороків і погрожував йому долею Катіліни й оголошенням громадянської війни. Для боротьби проти Марка Антонія Цицерон намагався використати Октавіана, який прагнув підтримки у боротьбі за спадщину названого батька. Після перемоги при Мутині (21 квітня 43 до н. е.) Цицерон та республіканці святкували перемогу, здавалося, що ця звитяга кладе край зазіханням Марка Антонія на диктаторство, а молодого Октавіана можна не брати до уваги, надавши овацію замість тріумфу. За висловом Аппіана, Цицерон користувався цими днями єдиновладдям демагога.
У липні 43 до н. е. Октавіан звернувся до Цицерона, вимагаючи собі консулат, але отримав відмову. Тоді спадкоємець Цезаря ввів свої легіони до Риму і 19 серпня був проголошений імператором. У листопаді між Октавіаном, Марком Антонієм та Лепідом був укладений другий тріумвірат, а вже 27 листопада, коли триумвірам була надана верховна влада, почалися політичні переслідування проти республіканців.
Цицерон був внесений до проскрипційних списків одним із перших, про що дізнався, перебуваючи в своєму Тускульському маєтку. Він намагався втікти до Македонії, але був схоплений переслідувачами і по-звірячому вбитий 7 грудня 43 р. до н. е. біля містечка Формій. Його голова й рука були виставлені на Форумі, де раніше він таврував соціальне зло і відстоював справедливість. За переказом Плутарха, дружина Марка Антонія, Фульвія, колола язик Цицерона булавками, своєрідним чином помстившись за дошкульні промови.
Літературна спадщина та філософія
Літературна спадщина Цицерона складається з його публічних промов, творів з ораторського мистецтва, філософських трактатів, поетичних творів і приватних листів. Він уперше зробив латинську мову повноправним засобом висловлення філософських ідей, прагнучи дати римській освіченій публіці матеріал для серйозного читання і самоосвіти. Огляд своїх творів по філософії Цицерон наводить у трактаті «Мистецтво ворожіння», книга 2, розд. 1. Цей огляд починається словами: «Не раз я запитував себе, чим я можу бути найкориснішим для республіки, не залишаючи моїх турбот про неї, після багатьох і довгих міркувань, прийшов я до такого висновку: найкраще буде, якщо я відкрию моїм співгромадянам шлях до шляхетних наук». У XIX—XX ст. спадщина Цицерона цікавила істориків філософії в основному як джерело відомостей про платонічну філософію періоду еллінізму (найцінніший матеріал про Філона з Лариси й Антіоха Аскалонського); Цицерон відображав у своїх творах і сучасні йому ідеї стоіків і епікурейців (Панетій, Посідоній), свідомо наслідував діалоги Арістотеля.
Цицерон торкався питань співвідношення риторики і філософії, державного устрою і, зокрема, «найкращої держави і найкращого громадянина». Слідуючи за грецьким істориком Полібієм і стоїком Панетієм, він бачить у Римській республіці часів її розквіту ту «змішану политею», у якій демократія (вільне волевиявлення народу і його справжня участь у державних справах) оптимально сполучається з елементами аристократії (керівництвом з боку найрозумніших і найгідніших). З теоретичних гносеологічних питань займався питанням про природу і статус знання: є чи критерії істинності пізнання? чи може знання про що-небудь бути остаточним? Відповідно до вчення Нової Академії, і на противагу стоїкам він відповідає на це питання негативно. У роботі «Про межі добра і зла» Цицерон послідовно спростовує вчення про вище благо епікурейців і стоїків, залишаючись при скептичному погляді про неможливість теоретичного обґрунтування вищого блага. В області практичної моралі таке остаточне визначальне поняття Цицерон знаходить — це поняття природи: «хто додержується природи, той не помиляється», що зближає його позицію зі стоїчної. Стоїцизм був духовно близький Цицерону лише почасти: згода в питаннях моралі супроводжується різкою критикою віри в традиційних богів, стоїчного фаталізму і зв'язаної з цим віри у ворожіння («Про природу богів», «Мистецтво ворожіння» і «Про долю»). Один із найзначніших творів Цицерона — «Тускуланські бесіди» в 5 книгах, у якому розгортається широкий спектр філософських питань. У ньому він називає філософію «наукою про зцілення душі», «вихователькою чесноти, гонителькою пороків», що об'єднала силоміць «у суспільство розсіяних по землі людей».
Цицерон вважав, що істинна філософія як прагнення до мудрості і морального удосконалення збагачує основу повсякденного існування — дружбу, і зм'якшує і наповняє смислом неминучі тяготи всякого життя: старість, біль, смерть близьких і чекання власної («Про старість», «Про дружбу»). Для всіх наступних епох Цицерон так чи так залишався філософом-просвітником, представником гуманізму — саме це слово походить від його улюбленого поняття humanitas.
Твори
З творів збереглися 58 судових і політичних промов, 19 трактатів по риториці, політиці, філософії і більше 800 листів. Цицерон є автором латинського словника і стилю для вираження абстрактних понять.
(81до н. е.) Pro Quinctio (На захист Публія Квінта)
(80до н. е.) Pro Sex. Roscio Amerino (На захист Секста Росція)
(77до н. е.) Pro Q. Roscio Comoedo (На захист Квінта Росція)
(70 до н. е.) Divinatio in Caecilium (Слово проти Цецілія по справі Верреса)):
(70 до н. е.) In Verrem (Проти Гая Верреса)
(69 до н. е.) Pro Tullio (На захист Туллія)
(69 до н. е.) Pro Fonteio (На захист Марка Фонтея)
(69 до н. е.) Pro Cæcina (На захист Авла Цеціни)
(66 до н. е.) Pro Cluentio (На захист Авла Клуентія)
(63 до н. е.) Pro Rabirio Perduellionis Reo (На захист Рабірія)
(63 до н. е.) Pro Murena (На захист Луція Мурени)
(62 до н. е.) Pro Sulla (На захист Сулли)
(62 до н. е.) Pro Archia Poeta (На захист поета Архія)
(59 до н. е.) Pro Flacco (На захист Флакка)
(56 до н. е.) Pro Sestio (На захист Сестія)
(66 до н. е.) In Vatinium (Проти Ватіній на суді Сестія)
(56 до н. е.) Pro Caelio (На захист Марка Целія Руфа)
(56 до н. е.) Pro Balbo (На захист Корнелія Бальба)
(54 до н. е.) Pro Plancio (На захист Планція)
(54 до н. е.) Pro Rabirio Postumo (На захист Рабірія Постума)
(54 до н. е.) Pro Milone (На захист Мілона)
Політичні промови
До вигнання
(66 до н. е.) Pro Lege Manilia or De Imperio Cn. Pompei (на користь законопроекту Манлія про командування Помпея)
(63 до н. е.) De Lege Agraria contra Rullum (проти аґрарного закону, внесеного Руллом)
(63 до н. е.) In Catilinam I—IV (чотири Катиллінарії — проти заколоту Катіліни)
Після вигнання
(57 до н. е.) Post Reditum in Quirites (До громадян після повернення)
(57 до н. е.) Post Reditum in Senatu (До Сенату після повернення)
(57 до н. е.) De Domo Sua (Про дім)
(57 до н. е.) De Haruspicum Responsis (Промова про відповідь Гаруспіків)
(56 до н. е.) De Provinciis Consularibus (Промова про консьльські провінції)
(55 до н. е.) In Pisonem (Проти Пізона)
Останні роки
(46 до н. е.) Pro Marcello (Промова на повернення Марцелла)
(46 до н. е.) Pro Ligario (На захист Лігарія перед Цезарем)
(46 до н. е.) Pro Rege Deiotaro (На захист Дейотара перед Цезарем)
(44 до н. е.) Philippics (Філіппіки проти Марка Антонія — 14 промов)
(Промови «Pro Marcello», «Pro Ligario», та «Pro Rege Deiotaro» відомі як «Цезарійські промови».)
Філософські праці
Риторичні
(84 до н. е.) de Inventione (Про добір арґументів)
(55 до н. е.) de Oratore (Про оратора)
(54 до н. е.) de Partitionibus Oratoriae (Про риторику)
(52 до н. е.) de Optimo Genere Oratorum (Про найкращого оратора)
(46 до н. е.) Brutus (Брут, або коротка історія римської риторіки)
(46 до н. е.) Orator ad M. Brutum (Оратор, також відомий як Брут)
(44 до н. е.) Topica (Теми)
Інші філософські праці
(51 до н. е.) de Republica (Про державу)
(45 до н. е.) Hortensius (Гортензій)
(45 до н. е.) Lucullus or Academica Priora (Академічні питання)
(45 до н. е.) Academica Posteriora (Академічні питання)
(45 до н. е.) De Finibus, Bonorum et Malorum (Про межі добра і зла).
(45 до н. е.) Tusculanæ Quaestiones (Тускуланські бесіди)
(45 до н. е.) de Natura Deorum (Про природу богів)
(45 до н. е.) de Divinatione (Про девінацію, мистецтво ворожіння)
(45 до н. е.) de Fato (Про долю)
(44 до н. е.) Cato Maior de Senectute (Катону, або Про старість)
(44 до н. е.) Laelius de Amicitia (Лелій, або Про дружбу)
(44 до н. е.) de Officiis (Про обов'язки)
(???) Paradoxa Stoicorum ('Парадокси стоїків)
(???) de Legibus (Про закони)
(???) de Consulatu Suo (Про своє консульство)
(???) de temporibus suis (Про його життя та часи)
(???) Commentariolum Petitionis (Поради кандидатам) (приписується Цицеронові, але ймовірно є твором його брата, Квінта Цицерона)
(???) De Universo (Про Всесвіт, Переклад діалога Платона «Тімей».)
Листи
(68-43 до н. е.) Epistulae ad Atticum (Листи до Аттіка)
(59-54 до н. е.) Epistulae ad Quintum Fratrem (Листи до брата Квінта)
(43 до н. е.) Epistulae ad Brutum (Листи до Брута)
(43 до н. е.) Epistulae ad Familiares (Листи до друзіа)
В українській літературі
Знайомство українських учених з філософськими ідеями Цицерона почалося з другої половини XIV ст, коли до навчальних закладів Західної Європи з Польщі, до складу якої входила Україна, ринув потік молоді. Їхня діяльність після завершення студій спричинилася до розгортання й розвитку гуманістичного руху в Україні. Чимало гуманістичних ідей із трактатів Цицерона використовує Станіслав Оріховський, цитуючи найчастіше його твір «Про обов'язки» та «Тускуланськи бесіди». Захоплення Цицероном Ян Замойський використав при заснуванні в Замості 1595 відомої Замойської академії. Інтерес до філософських ідей не послаблювався протягом XVII—XVIII ст., про що свідчать навчальні програми й підручники братських шкіл та академій, зокрема Києво-Могилянської. Найяскравішим свідченням може слугувати курс риторики Й. Кононовича-Горбацького. Частину трактату Цицерона «Про старість» переклав свого часу Г. Сковорода.
Афоризми та висловлювання
Що посієш, те і пожнеш.
O часи! О звичаї!
Як довго, Катіліно, будеш зловживати нашим терпінням?
1843 — Гаврило Густавсон, російський хімік-органік (†1908)
1853 — Ернест Бандровський, польський вчений-хімік, громадський діяч
1883 — Клемент Аттлі, англійський прем'єр-міністр, лейборист
1885 — Соломон Гольдельман, визначний діяч української єврейської громади, вчений-економіст
1886 — Григорій Неуймін, радянський астроном, першовідкривач низки комет та астероїдів
1888 — Микола Вікул, український хімік
1898 — Митрополит Андрей (Метюк), первоієрарх Української греко-православної церкви Канади
1904 — Олександр Арутюнов, український радянський нейрохірург, засновник української школи нейрохірургів
1917 — Юрій Митропольський, український математик і механік, академік НАН України
1922 — Василь Верига, громадський діяч, історик, журналіст, редактор
1942 — Ласло Шойом, президент Угорщини
1942 — Олександр Андрейків, український вчений-механік
1943 — Петро Хмарук, український політик та громадський діяч
1943 — Ярослав Лесів, член Української Гельсінкської групи, активний учасник національно-патріотичного і релігійного руху
1946 — Валентин Щербачов, президент Асоціації спортивних журналістів України, голова клубу незвичайних рекордсменів
1952 — Олександр Шпак, український політик
1960 — Мирон Сич, політик у Польщі, посол до польського Сейму, активіст Об'єднання Українців у Польщі
| |
|
| |
| Всього коментарів: 0 | |
| Вхід на сайт |
| Пошук |
| Календар |
| Друзі сайту |
