Війна́ за незале́жність США (англ. American Revolutionary War, American War of Independence) (1775–1783) — війна між королівством Великобританія і роялістами (прибічниками британської корони) з одного боку та революціонерами 13 англійських колоній (патріотами) з іншого, які проголосили свою незалежність від Великобританії, як самостійна союзна держава, у 1776 році. Значні політичні і соціальні зміни в житті жителів Північної Америки, викликані війною і перемогою в ній прибічників незалежності, іменуються в американській літературі «Американською Революцією».
Війна стала кульмінацією політичної Американської Революції, коли багато колоністів не визнали легітимність Парламенту Сполученого Королівства, що продовжував керувати ними без жодного представництва американців, керуючись тезою про те, що це порушує права англійського населення. Перший Континентальний Конгрес було скликано у 1774 році задля урегулювання відносин між Великобританією та тринадцятьма суверенними колоніями, складання петиції королю Великобританії Георгу ІІІ про необхідність втручання у справи Парламенту, організації бойкоту англійських товарів, в той же час формально залишаючись підданими Британської Корони. Їхні вимоги було проігноровано, тож у 1775 році силами Місцевих конгресів було скликано Другий Континентальний Конгрес, що створив Континентальну Армію з частин британських солдатів, розквартированих у Бостоні, Массачусетс. Подальші петиції до короля з вимогою втрутитися в справи парламенту призвели до того, що Конгрес було звинувачено в державній зраді, а тринадцять штатів оголошено територією заколоту. У 1776 році американці відповіли формальним проголошенням незалежності у кордонах однієї держави - Сполучених Штатів Америки, заявляючи про свій суверенітет та відмову від будь-яких зобов'язань перед Британською монархією.
Уряд Франції під керівництвом Короля Луї XVI, починаючи з 1776, таємно постачав повсталим провіант, зброю та амуніцію, але воєнні успіхи Британії у 1777 році спонукали Францію відкрито вступити в війну у 1778 році, тим самим зрівнявши сили по обидва боки. Іспанія та Голландія, союзники Франції, втрутилися у війну з Англією протягом наступних двох років, погрожуючи вторгненням на територію Британських островів. Крім того, своїми військовими кампаніями в Європі вони серйозно випробовували військову силу Англії, влаштувавши атаку на Мінорку та Гіблартар, що призвело до ескалації повномасштабної війни на морі. Вступ у війну Іспанії завершився вигнанням британських військ з Західної Флориди та прикриттям південного флангу Американських колоній.
Протягом усієї війни англійці вдало використовували свою перевагу на морі задля захоплення прибережних американських міст, але контроль над сільською місцевістю (де на той час мешкало 90% населення) значною мірою було втрачено через відносно невеликий розмір сухопутної армії. Французький внесок у війну був вирішальним і досяг своєї кульмінації у перемозі французького флоту в Чесапікській битві, що призвела до підписання акту про капітуляцію Другої Британської армії у місті Йорк 1781 року. Згідно з Паризьким договором 1783 року, було визнано суверенітет США над територією, що простягається від кордонів сучасної Канади на півночі, Флориди на півдні та річки Місісіпі на заході.
Сторони конфлікту до 1778
Американська армія та народне ополчення
На початку війни тринадцять колоній не мали власної армії та флоту. Для оборонних потреб кожна колонія утримувала місцеве ополчення. Ополчення мало легке озброєння, не мало уніформи та було малодосвідченим. Бійці служили лише від кількох тижнів до кількох місяців, не хотіли йти далеко від дому та були непридатними для широких військових операцій. Ополчення мали брак тренувань та дисципліни, але переважали кількісно та були в змозі розбити регулярні війська, як от в боях при Конкорді, Беннінгтоні, Саратозі та облозі Бостона. Обидві сторони використовували партизанські методи ведення війни, але американці досягли значних успіхів у придушенні сил роялістів у той час як британські сили були далеко від місця операції.
1783