<div style="text-align: center;"><font size="2" style="font-size: 10pt;">973 </font></div>
<div style="text-align: center;"><font size="2" style="font-size: 10pt;">Біруні (Абу Рейхан Мухаммед ібн-Ахмад аль-Біруні), середньоазійський вчений-енциклопедист </font></div>
<div> </div>
<div><font size="2"><img align="left" alt="" src="/avatar/Kalendar4/Biruni.jpg" /> Абу-р-Райхан Мухаммад ібн Ахмад ал-Біруні, частіше просто Аль Біруні (*4 жовтня 973 — †13 грудня 1048) — хорезмський вчений-енциклопедист. Працював при дворі хорезмшахів. Писав арабською мовою.</font></div>
<div>
<div style="font-size: small;">Життєпис</div>
<div style="font-size: small;">Народився в Кяті (Південний Хорезм; нині місто Біруні, Каракалпакстан). Здобув широку математичну і філософську освіту. Жив в Кяті і Гургані при дворах місцевих правителів, потім — в Хорезмі при дворі шаха Мамуна, очолював Академію Мамуна, яка об'єднувала видних учених, серед них — Ібн Сіна, ал-Хорезмі. З 1017, після завоювання Хорезму султаном Махмудом Газневідом, Біруні жив в Газні при дворі султана Махмуда і його наступників Масуда і Маудуда, брав участь в походах Махмуда до Індії, де прожив декілька років.</div>
<div style="font-size: small;">Вмирав при повній тямі і, попрощавшись зі всіма друзями, запитав останнього: «Що ти тлумачив мені одного разу про методи рахунку неправедних прибутків?» «Як Ви можете думати про це в такому стані?» — здивовано вигукнув той. «Ех ти! — сказав Біруні ледве чутно. — Я думаю, що покинути цей світ, знаючи відповідь на це питання, краще, ніж піти з нього неуком».</div>
<div style="font-size: small;">Творча спадщина</div>
<div style="font-size: small;">Твори Біруні є значним внеском у математику, астрономію, фізику, мінералогію, історію та етнографію. Біруні описав календарні системи арабів, персів, греків, євреїв, хорезмійців та інших народів. Автор фундаментальної праці про Індію. Загалом, Аль-Біруні залишив 152 наукових дослідження. З цієї величезної спадщини до нас дійшло лише 30. У низці трактатів Біруні виклав основи математики й астрономії. Вперше на Середньому Сході висловив думку про рух Землі навколо Сонця. Обчислив довжину кола Землі. Визначив питому вагу багатьох мінералів.</div>
<div style="font-size: small;">Уявлення аль-Біруні про світоустрій, рух Землі, сили тяжіння набагато випереджали його час. Висловлював сумнів у справедливості геоцентричної системи Птолемея. Приєднуючись до ідей староіндійських учених про тотожність зірок і Сонця, вважав Сонце вогненною кулею, на відміну від Місяця і планет, що відбивають сонячне світло. Пояснив явище ранішньої і вечірньої зорі як наслідок свічення порошинок в променях прихованого за горизонтом Сонця. Висловив думку про «димоподібну» природу хвостів, що світилися біля диска Сонця під час його затемнень (сонячна корона).</div>
<div style="font-size: small;">Розробив астрономічні методи геодезичних вимірювань. Удосконалив основні астрономічні інструменти, якими користувалися у той час (астролябію, квадрант, секстант), розвинув теорію тіней - гномоніку. Побудував перший нерухомий (стінний) квадрант радіусом 7,5 м для точних (до 2') спостережень Сонця і планет, який протягом 400 років був найбільшим у світі. Проведені ним вимірювання нахилу екліптики до екватора протягом багатьох століть залишалися неперевершеними за точністю.</div>
<div style="font-size: small;">Ілюстрація з книги Біруні перською мовою з роз'ясненням фаз Місяця</div>
<div style="font-size: small;">Одним з перших після старогрецьких учених почав розвивати і широко застосовувати плоску і сферичну тригонометрію як математичну основу практичної астрономії. Розробив новий, вельми точний метод визначення радіусу Землі шляхом спостереження положення горизонту з вершини гори. За 600 років до Віллеброрда Снелліуса запропонував тригонометричний метод вимірювання відстаней, схожий з сучасною тріангуляцією.</div>
<div style="font-size: small;">Свої астрономічні дослідження аль-Біруні описав в трьох фундаментальних творах: «Книга, що містить роз'яснення належних індійцям учень, прийнятних розумом або відкинутих» («Індія»), «Канон Масуда з астрономії і зіркам», «Книга напоумлення началам науки про зірки».</div>
<div style="font-size: small;">Геологічні та гірничі знання Аль-Біруні виклав у книзі „Зібрання відомостей для пізнання коштовностей” (XI ст.).</div>
<div style="font-size: small;">У поясненні природи Біруні стояв на стихійно-матеріалістичних позиціях. З іронією ставився до релігії, заперечував астрологію.</div>
<div style="font-size: small;">Виступав проти ворожнечі між народами.</div>
<div><font size="2">На честь Аль-Біруні назване узбецьке місто</font><font size="3" style="font-size: 12pt;"> Біруні.</font></div>
<div style="font-size: small;"> </div>
<div style="font-size: small;">(Це місто, де я жив з 1971 року, там я пішов до школи, яку закінчив 1988 року.</div>
<div style="font-size: small;">Автор цього сайту - Цецура Віктор Сергійович)</div>
<div style="font-size: small;"> </div>
<div style="font-size: small;">Твори Аль-Біруні</div>
<div style="font-size: small;">Ал-Бируни Абу Райхан. Трактат об определении хорд в круге при помощи ломаной линии, вписанной в него. Из истории науки и техники в странах Востока, 3, 1963, с. 93–147.</div>
<div style="font-size: small;">ал-Бируни Абу Райхан. Книга об индийских рашиках. Из истории науки и техники в странах Востока, 3, 1963, с. 148–170.</div>
<div style="font-size: small;">Бируни Абу Райхан. Избранные произведения. Ташкент: Фан, 1973–76.</div>
<div style="font-size: small;">ал-Бируни. Об отношениях между металлами и драгоценными камнями по объёму. В кн.: Из истории физико-математических наук на средневековом Востоке. М.: Наука, 1983, с. 141–160.</div>
<div style="font-size: small;">Біруни Абу Рейхан. Индия. Пер. А. Б. Халидова, Ю. Завадовского. М. Ладомир. 1995.</div>
</div>
<div> </div>
<div style="text-align: center;"><font size="2">1816 </font></div>
<img align="left" alt="" src="http://zachustvitchznu.ucoz.ru/avatar/potie.jpg" style="font-size: small;" />
<div style="text-align: center;"><font size="2">Ежен Потьє, французький поет, автор «Інтернаціоналу» </font></div>
<div> </div>
<div>
<div><font size="2"> Ежен Потьє (фр. Eugène Pottier; *4 жовтня 1816, Париж — †6 листопада 1887, там же) — французький поет.</font></div>
<div><font size="2">Був робітником, учителем. Член Першого Інтернаціоналу. Учасник революції 1848, член Паризької комуни 1871. Після її поразки емігрував до Англії, потім до Америки, де брав участь у робітничому русі. В 1880 повернувся до Франції, вступив до Робітничої партії.</font></div>
<div><font size="2">У збірках віршів «Хто безумець?» (1884), «Соціально-економічні вірші» (чотири випуски у серії «Соціалістична бібліотечка», 1884), «Соціалістичні революційні пісні й вірші» (окремими листівками, 1884), «Революційні пісні» (1887), поемах «Робітники Америки — робітникам Франції» (1876), «Паризька комуна» (1876), «Робітнича партія» (1876, опубл. 1898), що є поетичним літописом французького і міжнародного робітничого руху, змалював образ робітника-борця. В червні 1871 написав «Інтернаціонал» (опублікований 1887). Покладений 1888 П. Дегейтером на музику, він став міжнародним гімном лівих рухів.</font></div>
<div> </div>
<div><font size="2">Вшанування пам'яті</font></div>
<div><font size="2">На честь Ежена Потьє в Україні названі вулиці в містах Донецьк і Київ.</font></div>
</div>
<div> </div>
<div> </div>
<div> </div>
<div>
<div style="text-align: center;"><font size="2">1822</font></div>
<div style="text-align: center;"><font size="2">Ратерфорд Берчард Хейс - 19 -й президент США ( 1877-1881 ) , військовий і політичний діяч</font></div>
<div> </div>
<div><font size="2"><img align="left" alt="" src="/avatar/Kalendar4/7021.jpg" /> Ратерфорд Берчард Хейс Ратерфорд ( Резерфорд ) Берчард Хейс народився </font></div>
<div><font size="2">4 жовтня 1822 року у Делавері (штат Огайо, США ). Його батько був крамарем, він помер незадовго до народження сина. Закінчивши Кеньонскій коледж в Гембіере, Хейс почав працювати адвокатом в конторі свого дядька, а пізніше переїхав в Цинциннаті. У 1852 році він одружився на Люсі Уоррен Уебб, яка відіграла велику роль у долі майбутнього президента, звернувши його увагу на політику.</font></div>
<div><font size="2"> Після розпаду Союзу Штатів Хейс став на бік Півночі і добровольцем прийшов в армію Огайо, до літа 1861 дослужившись від рядового до майора. У листопаді 1861 він отримав звання підполковника, а потім і полковника регулярної армії.</font></div>
<div><font size="2"> У 1864 році Хейс вступив до палати представників від республіканської партії. Двічі ( з 1868 по 1872 роки і з 1876 по 1877 роки ) був губернатором штату Огайо.</font></div>
<div><font size="2"> У 1876 році він став 19-м президентом США. Політологи називають ці президентські вибори « найбруднішими в історії Штатів». Хейс, чия кандидатура була виставлена правлячою партією ( прихильниками Півночі - республіканцями ), набрав менше голосів, ніж кандидат від жителів півдня -демократів , Семюел Тілден . У відповідь на це республіканська адміністрація ввела федеральні війська в три південних штату , які проголосували за Тілдена ( Південну Кароліну, Флориду і Луїзіану ), почавши в них, а також в штаті Орегон, перерахунок голосів. В результаті Конгрес США з перевагою в один голос визнав президентом Хейса.</font></div>
<div><font size="2"> Наступного дня газета « Нью - Йорк Сан » вперше після вбивства Лінкольна вийшла з траурною рамкою на першій сторінці - журналісти оплакували американську демократію. Країна опинилася на межі нової громадянської війни.</font></div>
<div><font size="2"> Намагаючись загладити скандальну ситуацію , головним пунктом своєї політичної програми Хейс позначив примирення Півночі і Півдня. Під час його правління були виведені останні війська з колишніх конфедеративних штатів : Луїзіани і Південної Кароліни. На інавгурації Хейс також заявив про відновлення металевої валюти і викорінюванні корупції в адміністрації. Провести закон про металевої валюті йому вдалося , а зжити корупцію - ні.</font></div>
<div><font size="2"> Роки президентства Хейса запам'яталися повстанням залізничників і наданням права Китаю на необмежену міграцію в США, що призвело до збільшення дешевої робочої сили у Штатах і конфліктів місцевого населення з китайцями.</font></div>
<div><font size="2"> Після закінчення президентського терміну Хейс не пішов на повторні вибори. Повернувшись в Огайо , він прожив там до старості.</font></div>
<div><font size="2"> Помер Ратерфорд Берчард Хейс 17 січня 1893 під Фрімонті (штат Огайо , США ) .</font></div>
</div>
<div> </div>
<div> </div>
<div style="text-align: center;"><span style="font-size: small; font-weight: bold;">1895 </span></div>
<div style="text-align: center;"><span style="font-size: small; font-weight: bold;">Ріхард Зорге, радянський розвідник </span></div>
<div style="text-align: center;"> </div>
<div><font size="2"><img align="left" alt="" src="/avatar/200px-Dr_Richard_Sorge_spy.jpg" /> Рі́хард Зо́рге (нім. Richard Sorge; *4 жовтня 1895 — †7 листопада 1944) — професійний журналіст, також розвідник-шпигун, потрійний агент, що працював на німецьку, китайську (Чан Кайші), а також на радянську розвідки. У СРСР — радянський розвідник (агентурний псевдонім «Рамзай»), Герой Радянського Союзу (1964, посмертно).</font></div>
<div>
<div><font size="2">Легендарна особа та сьогодення</font></div>
<div><font size="2">Завдяки поширенню його імені в масмедіа і популярній літературі, його шпигунська кар'єра деякий час вважалася легендарною серед інших постатей розвідників світу.</font></div>
<div><font size="2">Він надавав Радянському Союзу інформацію про наміри Японії під час Другої Світової Війни. Згідно з публікаціям, Зорге, наприклад, повідомив Сталіну про наміри почати війну з США нападом на Перл-Харбор[Джерело?]. Завдяки цій інформації, Радянський Союз зміг сконцентрувати увагу на Німеччині і не хвилюватись про японців.</font></div>
<div><font size="2">Зорге впіймали наприкінці 1941-го року. Ані він, ані Радянський Союз не визнали, що він є радянським шпигуном. Зорге стратили в 1944 у в'язниці для політичних в'язнів Суґамо (яп. 巣鴨拘置所).</font></div>
<div><font size="2">В наш час історична постать Ріхарда Зорге як розвідника, його «героїзм» та його інформаційний внесок в справу попередження війни, або навпаки, підпадає критичному перегляду, навіть в деяких колах російських військових. Так його повідомлення Сталіну про начебто початок наступу Німеччини на СРСР 22 червня 1941 визнається пізнішою радянською пропагандиською фальсифікацією 1960-тих років.</font></div>
<div><font size="2">-...Ще в 60-ті роки опубліковано телеграму «Рамзая» з попередженням: Війна почнеться 22 червня... Після цього говорилось: «Зорге точно назвав дату».</font></div>
<div><font size="2">Полковник В.Н.Карпов (співробітник прес-бюро Служби зовнішньої розвідки Росії): - На жаль, це фальшивка, що з'явилася в хрущовські часи. Розвідка не назвала точної дати, не було вказано однозначно, що війна почнеться 22 червня.</font></div>
<div><font size="2">Зорге та війна Японії зі США</font></div>
<div><font size="2">В серпні 1951 справою Ріхарда Зорге займався Конгрес США. В ході слухань було доведено, що радянська військова розвідка у особі нелегальної резидентури «Рамзай», багато зробила для того, щоб підштовхнути Японію до агресивної війни на Тихому океані, і для того, щоби ця агресія була спрямована проти Сполучених Штатів Америки.</font></div>
<div><font size="2">Образ Р.Зорге у літературі і кіно</font></div>
<div><font size="2">Про Ріхарда Зорге було написано немало досліджень та детективних романів. Один з романів - Ганса-Отто Мейснера «Прецедент Зорге» (нім. «Der Fall Sorge», в рос. перекладі «Хто ви, доктор Зорге?» на початку 60-х років ХХ-го ст. було видано (скорочено) Видавництвом міністерства оборони СРСР.</font></div>
<div><font size="2">Тоді ж про Зорге було знятий кілька художніх та документальних фільмів. Один з них «Хто ви доктор Зорге?» йшов у Радянському Союзі. Після того, як у 1964 році цей фільм побачив тодішній голова Радянської держави Микита Хрущов, ім'я Зорге було розсекречено, він став об'єктом офіційної військово-патріотичної пропаганди, а йому самому було посмертно присвоєно звання Герою Радянського Союзу.</font></div>
</div>
<div> </div>
<div style="text-align: center;"><font size="2"> 1903</font></div>
<div style="text-align: center;"><font size="2">Ернст Кальтенбруннер, шеф Головного управління імперської безпеки (РСХА) нацистської Німеччини (страчений за вироком Нюрнберзького трибуналу 1946 року)</font></div>
<div> </div>
<div><font size="2"><img align="right" alt="" src="/avatar/Kalendar4/200px-Ernst_Kaltenbrunner_.jpg" /> Ернст Кальтенбруннер (нім. Ernst Kaltenbrunner, 4 жовтня 1903, Рід (Інкрайс), Австро-Угорщина — 16 жовтня 1946, Нюрнберг, Німеччина) — керівник Головного управління імперської безпеки та статс-секретар імперського міністерства внутрішніх справ Німеччини (1943—1945), обергрупенфюрер СС і генерал поліції (1943), генерал військ СС (1944).</font></div>
<div>
<div style="text-align: center;"><font size="2">Біографія</font></div>
<div><font size="2">Сім'я. Молоді роки.</font></div>
<div><font size="2">Кальтенбруннер народився в містечку Рід-на-Інні ,Верхня Австрія, в сім'ї адвоката. Великий вплив на молодого Ернста мала родина — Гуго та Тереза Кальтенбруннери були переконаними «Великонімецькими» націоналістами і, до того ж, атеїстами. У 1918 році родина переїхала в Лінц, де Ернст вступив до гімназії. За іронією долі, одним з його товаришів по навчанню був тоді нікому невідомий Адольф Ейхман, майбутній начальник відділу «єврейського» питання в IV Управлінні РСХА. Після закінчення гімназії, в 1921 році, Ернст Кальтенбруннер поступив на хімічний факультет Вищої технічної школи в Граці, і в цей же час він стає членом воєнізованого студентського націоналістичного союзу «Армінія».</font></div>
<div><font size="2">У 1923 році Ернст Кальтенбруннер покинув хімію і почав вивчати право в університеті Грацу, до того часу він вже став одним з керівників «Армінії» і брав активну участь у антимарксистських і антицерковних демонстраціях. На життя молодий Кальтенбруннер заробляв перевезенням вугілля на шахті. У 1926 році успішно захистив дисертацію і додав до свого прізвища досить почесний титул «доктор права». Після цього працював в адвокатській конторі в Лінці, а потім і в Зальцбурзі, де в 1928 році він був прийнятий стажистом в міську колегію адвокатів.</font></div>
<div><font size="2">СС та НСДАП</font></div>
<div><font size="2">У 1929 році молодий Ернст Кальтенбруннер вступає в «Народне ополчення» Австрії, рух чимось поріднився з загонами СА в Німеччині, 18 жовтня 1930 вступає в австрійське відділення НСДАП, а менш ніж через рік — 31 серпня 1931 вступає в напівлегальні австрійські СС у званні обершарфюрер СС. У червні 1932 року Кальтенбруннер стає командиром штурму СС в Лінці. У вересні 1932 отримує звання штурмбанфюрера СС. Весь цей час активно займається адвокатською практикою, в основному захищаючи в судах заарештованих австрійською владою нацистів. З 15 червня 1932 року по 12 березня 1938 рахувався юридичним консультантом при VIII окрузі СС. Не полишаючи членства в нацистської партії, Кальтенбруннер брав активну участь у діяльності Незалежної руху «Вільна Австрія».</font></div>
<div><font size="2">Шлюб</font></div>
<div><font size="2">14 січня 1934 в Лінці Ернст Кальтенбруннер обвінчався з місцевою уродженкою Елізабет Едер. Наречена була на 5 років молодша за Ернста, але повністю поділяла його політичні погляди, і також була членом НСДАП. У цьому шлюбі народилося троє дітей, проте надалі шлюб фактично розпався, — позначалися постійне пияцтво й важкий характер Кальтенбруннера. Як і багато керівників СС, він не розлучився — це було не прийнято, що втім не завадило йому завести коханку, від якої він мав ще двох дітей.</font></div>
<div><font size="2">Пивний путч</font></div>
<div><font size="2">У 1934 році, після невдалого нацистського путчу , Кальтенбруннер був поміщений у концтабір разом з іншими націонал-соціалістами. Добиваючись справедливості, він організував у таборі голодування, яке сам припинив лише на 11 день. У квітні 1934 року Ернста, що вже отримав всеавстрійську популярність, звільнили. 15 червня 1934 Кальтенбруннер очолив 37 штандарт СС, а вже через 10 днів повів своїх підлеглих на штурм федеральної канцелярії. Хоча канцлер Дольфус і був убитий, поліції вдалося придушити путч, і Кальтенбруннер знову потрапив у в'язницю, але був незабаром звільнений.</font></div>
<div><font size="2">У 1935 році Ернст Кальтенбруннер був призначений командиром VIII округу (абшніта) СС в Лінці. Але в травні 1935 року був знову заарештований за звинуваченням у державній зраді і був засуджений до 6 місяців ув'язнення. Після звільнення став активно займатися будівництвом австрійських СС, і 20 січня 1937 Кальтенбруннер став командиром оберабшніта СС «Дунай», і залишався на цій посаді аж до свого призначення в РСХА. Дещо раніше, — 20 квітня 1936 року — він був проведений в штандартенфюрер СС, а 20 квітня 1937 року — в Оберфюрер СС.</font></div>
<div><font size="2">Кінець 30-х — початок 40-х років</font></div>
<div><font size="2">Після аншлюсу Австрії, 12 березня 1938 Кальтенбруннер отримує посаду статс-секретаря з громадської безпеки в пронацистському уряді Зейсса-Інкварта. З 11 вересня 1938 року — він вищий керівник СС і поліції у Верхній і Нижній Австрії. Керував створенням концтабору Маутхаузен. У березні 1938 року був проведений в бригадефюрер СС, а у вересні — у групенфюрера СС. У січні 1939 року був обраний депутатом Рейхстагу від Верхньої Австрії. У квітні 1941 йому було присвоєно звання — генерал-лейтенанта поліції.</font></div>
<div><font size="2">Після смерті Гейдріха Гіммлер 28 травня 1942 особисто очолив РСХА, а викликавши до себе Кальтенбруннера, призначив його своїм постійним заступником на цій посаді, і лише 30 січня1943 Кальтенбруннер офіційно був призначений шефом РСХА. Фактично керував тільки розвідувальною діяльністю Головного управління імперської безпеки, діяльністю СД і айнзатцгруп СС, шеф гестапо Генріх Мюллер діяв незалежно від нього, підпорядковуючись особисто рейхсфюреру СС. Брав активну участь у придушенні путчу 20 липня 1944 і переслідування його учасників, відрізняючись крайньою жорстокістю. Наприкінці війни намагався укласти сепаратний мир із західними союзниками.</font></div>
<div><font size="2">У серпні 1943 року, після того, як Гіммлер зайняв посаду рейхсміністр внутрішніх справ, Кальтенбруннер був призначений статс-секретарем Імперського міністерства внутрішніх справ. У червні 1943 року він отримав звання обергрупенфюрер СС і генерала поліції. А в грудні 1944 року, після того, як абвер увійшов до складу РСХА, Кальтенбруннер отримав звання генерала військ СС.</font></div>
<div><font size="2">Арешт та Нюрнберзький процес[ред.]</font></div>
<div><font size="2">12 травня 1945 Ернст Кальтенбруннер, колишній керівник Головного управління імперської безпеки був арештований американської військової поліцією в Вільдензе поблизу Альт-Аузее. На Нюрнберзькому процесі фігурував як один з головних військових злочинців, був визнаний винним у злочинах проти людства та у військових злочинах, мірою покарання йому була визначена смертна кара. 16 жовтня 1946 сержант американської армії привів вирок у виконання.</font></div>
<div><font size="2">Фізіологічні особливості</font></div>
<div><font size="2">Слід відзначити той факт, що зріст Кальтенбруннера був 192 см — воістину гігантський зріст середини XX століття, а шрами на його обличчі з'явилися після автокатастрофи, в яку Ернст потрапив ще в молодості.</font></div>
</div>
<div> </div>
<div style="text-align: center;"><font size="2">1916 </font></div>
<div style="text-align: center;"><font size="2">Віталій Гінзбург, радянський і російський фізик-теоретик, лауреат Нобелівської премії з фізики (2003)</font></div>
<div> </div>
<div>
<div><font size="2"><img align="left" alt="" src="/avatar/Kalendar4/180px-vitalij_lazarevich_ginzburg.jpg" /> Віталій Лазарович Гінзбург (рос. Виталий Лазаревич Гинзбург; 21 вересня (4 жовтня) 1916, Москва — 8 листопада 2009, Москва) — радянський і російський фізик-теоретик, академік АН СРСР (1966—1991) і РАН (1991—2009), доктор фізико-математичних наук (1942), лауреат Нобелівської премії з фізики (2003).</font></div>
<div><font size="2"> Віталій Гінзбург народився 4 жовтня 1916 року в Москві. До 11 років навчався з батьком удома, до школи Гінзбург пішов одразу в четвертий клас. У той час в СРСР здійснювалися освітні реформи, дев'ятирічну середню освіту було скасовано, і школа закінчувалася в сьомому класі. Якість навчання була вельми сумнівною — вчителів не вистачало, багато предметів (наприклад, історія) було скасовано. Гінзбург до кінця життя шкодував про те, що не отримав елементарної бази.</font></div>
<div><font size="2">Після семирічки ті, хто хотів продовжувати освіту, могли вступити до фабрично-заводське училище (ФЗУ), а далі йти, наприклад, на робітфак. Гінзбург до ФЗУ не пішов, а влаштувався лаборантом спочатку до Московського вечірнього машинобудівного інституту імені Бубнова, а потім — до рентгенівської лабораторії Інституту імені Лепсе. Там Віталій Лазарович познайомився з молодими фізиками Левом Володимировичем Альтшулером і Веніямином Ароновичем Цукерманом. Дружбу з ними Гінзбург підтримував протягом багатьох років.</font></div>
<div><font size="2">За час роботи в лабораторії Віталій Лазарович освоював навички експериментальної роботи, а також самостійно вивчав програму 8-11 класів. 1933 року він спробував вступити на фізфак МДУ. Гінзбург склав іспити пристойно, але, як він писав сам, «не блискуче», і його не зарахували. Він вступив на заочне відділення фізфаку і лише через рік перевівся на денне.</font></div>
<div><font size="2">В університеті Гінзбург навчався лише на «відмінно», проте сам себе не вважав видатним студентом. В аспірантурі Віталій Лазарович потрапив до фізика Ігоря Євгеновича Тамма, і наукова робота «пішла». За два роки Гінзбург написав сім чи вісім статей, присвячених квантовому обґрунтуванню випромінювання Вавілова-Черенкова та теорії черенковського випромінювання в кристалах, випромінювання осцилятора, розташованого в анізотропному середовищі. На підставі цих робіт 1940 року Гінзбург достроково захистив кандидатську дисертацію.</font></div>
<div><font size="2">Після отримання ступеня Віталій Лазарович пішов з університету до Фізичного інституту Академії наук СРСР (ФІАН) з причин, не пов'язаних із наукою. Там же в 1942 році він отримав ступінь доктора наук. Як пише сам Гінзбург у своїх спогадах, перейти до ФІАН його змусило посилення антисемітських настроїв. У фізичному інституті Гінзбург пропрацював до кінця життя. з 1971 він стає керівником відділу теоретичної фізики, одночасно завідує створеною ним кафедрою проблем фізики і астрофізики Московського фізико-технічного інституту.</font></div>
<div><font size="2">Дослідження Гінзбурга належать до кількох галузей фізики та астрономії. При цьому Віталій Лазарович зізнавався, що не знає сузір'їв і погано розуміється у небесних координатах, тому що астрономію ані в школі, ані в університеті не вивчав. Відсутність шкільних знань не завадила Гінзбургу створити теорію магнітогальмівного космічного радіовипромінювання і радіоастрономічну теорію походження космічних променів. З 1946 року він активно вивчав радіовипромінювання Сонця і досліджував загальні питання радіоастрономії.</font></div>
<div><font size="2">З 1940-х років Гінзбург взявся до теорії надпровідності і надплинності. 1950 року Гінзбург разом із Левом Давидовичем Ландау розробив напівфеноменологічну теорію надпровідності (теорія Гінзбурга—Ландау). 1958 року Віталій Лазарович і Лев Петрович Пітаєвский створили напівфеноменологічну теорію надплинності (теорія Гінзбурга—Пітаєвського). 2003 року за ці роботи в галузі надпровідності та надплинності Гінзбург був удостоєний Нобелівської премії з фізики (нагороду з ним розділили Олексій Олексійович Абрикосов і Ентоні Леггет). У своїй нобелівській промові Гінзбург пояснював, що рішення вивчати надпровідність за низьких температур пояснюється його роботою фізиком-ядерником холодною зимою 1942 року.</font></div>
<div><font size="2">Автор монографій «Теорія розповсюдження радіохвиль в іоносфері» (1949), «Походження космічних променів» (спільно з С.І.Сироватським, 1963), «Розповсюдження електромагнітних хвиль в плазмі» (1967), «Про фізику та астрофізику» (1974) та інших.</font></div>
<div><font size="2">Громадська активність</font></div>
<div><font size="2">Одним із головних завдань як вченого Гінзбург вважав боротьбу з лженаукою. Саме з його ініціативи 1988 року при президії Академії наук було засновано Комісію з боротьби з лженаукою і фальсифікацією наукових досліджень. Діяльність комісії піддавалася критиці з боку людей, чиї проекти були визнані (або теоретично могли бути визнаними) ненауковими. Сам Гінзбург регулярно виступав у пресі, відстоюючи необхідність продовження роботи комісії.</font></div>
<div><font size="2">Також безапеляційно, як до торсіонних двигунів і антигравітації, Гінзбург ставився до посилення клерикалізації суспільства. Віталій Лазарович не заперечував існування релігії як такої, але він категорично заперечував проти можливості поєднати віру в бога і наукове мислення. Гінзбург був одним з авторів знаменитого «листа десяти академіків» Володимиру Путіну. У цьому зверненні вчені протестували проти внесення спеціальності «теологія» до переліку наукових дисциплін ВАК і введення в школі уроків з основ православної культури. Лист викликав відповідну реакцію і сприяв суперечці у ЗМІ щодо можливого посилення ролі церкви в суспільстві.</font></div>
<div><font size="2">Гінзбург не тільки боровся з супротивниками науки, але також намагався зміцнити її власні позиції. Віталій Лазарович звертав увагу на падіння престижу наукової діяльності та підсилення «витоку мізків» на Захід. Для того щоб якось зупинити цей процес, Гінзбург створив фонд «Успіхи фізики».</font></div>
<div><font size="2">При цьому Віталій Лазарович завжди захищав РАН і активно сперечався з її критиками. Він був категорично не згоден з доводами супротивників академії, які називали РАН неефективною структурою, що сприяє розвалу російської науки. Гінзбург визнавав, що не всі ініціативи академії і прийняті нею рішення є правильними, однак залишався прихильником самої структури як такої.</font></div>
<div><font size="2">Крім відстоювання інтересів науки, Віталій Лазаревич виступав проти цензури і пригноблення прав і свобод росіян. Так, він активно протестував проти законопроекту про скасування суду присяжних, називаючи цю ініціативу «поверненням до сталінізму».</font></div>
<div><font size="2">Свої успіхи у вельми віддалених одна від одної галузях науки Гінзбург пояснював пристрасним бажанням «придумати ефектик», а також загальним «розумінням фізики». Віталій Лазарович не соромився говорити про свої досягнення. У спогадах він намагався розібратися, що ж саме стало головним чинником його успіху. Гінзбург згадує не тільки свої достоїнства, але й недоліки, такі як марнославство і бажання виділятися. Ця дивовижна щирість була у всіх його починаннях, а крім наукової роботи Віталій Лазарович був дуже активним громадським діячем.</font></div>
<div><font size="2">Останні кілька років Гінзбург майже не вставав з ліжка, але при цьому продовжував активну діяльність в усіх напрямках. Серед іншого Віталій Лазарович продовжував редагувати журнал «Успіхи фізичних наук», головним редактором якого він був з 1998 року.</font></div>
<div><font size="2">Нагороди</font></div>
<div><font size="2">Віталія Гінзбурга нагороджено орденами «За заслуги перед Вітчизною» 1 ступеня (2006), «За заслуги перед Вітчизною» III ступеня (1996), Орденом Леніна, двома орденами Трудового Червоного Прапора, двома орденами «Знак Пошани».</font></div>
<div><font size="2">Сталінська премія (1953) і Ленінська премія (1966).</font></div>
<div><font size="2">Він має велику Золоту медаль імені М. В. Ломоносова (1995), Золоту медаль імені С. И. Вавілова (1995).</font></div>
<div><font size="2">Віталій Гінзбург — нобелівський лауреат. На цю премію вченого-фізика висували протягом 30 років, тому, коли вранці 7 жовтня 2003 року в кабінеті Гінзбурга пролунав телефонний дзвінок, і повідомили, що йому присуджена Нобелівська премія, він не дуже повірив. Премія була також присуджена ученим-фізикам Олексію Олексійовичеві Абрікосову і Ентоні Джеймсу Легетту. Точне формулювання Нобелівського комітету: «За піонерські роботи з надпровідності і надплинності».</font></div>
<div><font size="2">Особисте життя</font></div>
<div><font size="2">Перша дружина — Ольга Іванівна Замша (1916 р.н.), кандидат фізико-математичних наук (1945), доцент МІФІ. Шлюб тривав із 1937 до 1946 року.</font></div>
<div><font size="2">Друга дружина — Ніна Іванівна Гінзбург (Єрмакова), фізик-експериментатор. Весілля відзначали 1946 року. Їхня дочка Ірина Віталіївна Дорман (1939 р.н.) — історик науки, кандидат фізико-математичних наук.</font></div>
<div> </div>
<div><font size="2">8132 Вітгінзбург — астероїд, названий на честь фізика</font></div>
</div>
<div> </div>
<div style="text-align: center;"><span style="font-size: small; font-weight: bold; font-style: italic;">1965 </span></div>
<div style="text-align: center;"><span style="font-size: small; font-weight: bold;">Євгеній Касперський, російський програміст, керівник однойменної лабораторії, </span></div>
<div style="text-align: center;"><span style="font-size: small; font-weight: bold;">автор антивірусної програми AVP</span></div>
<div style="text-align: center;"> </div>
<div style="text-align: left;"><font size="2"><img align="left" alt="" src="/avatar/Kalendar4/200px-Eugene_Kaspersky_2007.jpg" /> Євгеній Валентинович Касперський (народився 4 жовтня 1965 р. у Новосибірську, СССР) – один із провідних світових спеціалістів у сфері інформаційної безпеки. Один із засновників, основний власник та голова «Лабораторії Касперського» – міжнародної компанії, що займається розробкою рішень для забезпечення ІТ-безпеки, яка має більше 30 регіональних офісів та веде бізнес у 200 країнах.</font></div>
<div style="text-align: left;">
<div><font size="2">Ще в школі Євгеній Касперський займався поглибленим вивченням математики у рамках спецкурсу, організованого Московським фізико-технічним інститутом. Після перемоги у математичній олімпіаді був зарахований до школи ім.Колмогорова (спеціалізовану школу-інтернат фізико-математичного профілю при Московському державному університеті ім. М.В. Ломоносова), де продовжив поглиблене вивчення фізики та математики.</font></div>
<div><font size="2">У 1987 році Євгеній Касперський закінчив математичний факультет Вищої школи КГБ (з 1992 року перейменована в Інститут криптографії, зв`язку та інформатики Академії ФСБ) у Москві, де вивчав математику, криптографію та комп`ютерні технології, і отримав спеціальність «інженер-математик».</font></div>
<div>
<div><font size="2">У 1987 році Євгеній Касперський пішов працювати у багатопрофільний науково-дослідний інститут при Міністерстві оборони СССР. Саме тут він почав вивчати комп`ютерні віруси – після того, як у 1989 році зіткнувся із вірусом Cascade. Проаналізувавши код вірусу, Євгеній розробив спеціальну утиліту для його лікування і зацікавився даною тематикою. У 1991 році Євгеній Касперський почав працювати у Центрі інформаційних технологій КАМІ, де очолив невелику групу спеціалістів, які займалися розробкою антивірусних рішень.</font></div>
<div><font size="2">У листопаді 1992 року група випустила свій перший повноцінний продукт – AVP 1.0. У 1994 році він переміг у порівняльному тестуванні, проведеному тестовою лабораторією Гамбурзького університету. Це забезпечило продукту міжнародну популярність, і розробники почали видавати ліцензії на свої технології зарубіжним ІТ-компаніям</font></div>
<div><font size="2">У 1997 році Євгеній Касперський і його колеги вирішили створити власну компанію, виступаючи у якості співзасновників «Лабораторії Касперського». Євгеній не хотів, щоб у назві компанії фігурувало його прізвище, але його переконала Наталя Касперська – дружина Євгенія на той момент, яка також була одна із співзасновників Лабораторії. У листопаді 2000 року продукт AVP було перейменовано на Антивірус Касперського. Євгеній Касперський керував антивірусними дослідженнями в компанії із дня її заснування і до 2007 року, коли він зайняв посаду генерального директора «Лабораторії Касперського». Сьогодні Євгеній Касперський займається, насамперед, стратегічним управлінням компанією. Також він є ключовим спікером «Лабораторії Касперського», у зв`язку з чим часто виступає на великих конференціях та галузевих виставках, дає інтерв`ю міжнародним ЗМІ, приймає участь у нарадах на державному та міжнародному рівні, також у партнерських конференціях. У новій штаб-квартирі «Лабораторії Касперського» на Ленінградському шосе у Москві робочий кабінет Євгенія Касперського знаходиться на одному поверсі із ведучими розробниками і аналітиками компанії, поруч із Глобальним центром досліджень «Лабораторії Касперського» (GReAT). Євгеній і сьогодні залишається технічним спеціалістом, який вільно почувається у товаристві експертів компанії та розуміє специфіку їхньої роботи. Євгеній є співавтором кількох патентів у сфері інформаційної безпеки, у тому числі, патенту на обмежувально-атрибутну систему безпеки, яка контролює взаємодію компонентів ПО. Цей патент видано на технологію, що лежить в основі безпечної операційної системи, яку на даний момент розробляє «Лабораторія Касперського».</font></div>
<div><font size="2">Особисте життя</font></div>
<div><font size="2">Євгеній втретє одружений. Від першого шлюбу із Наталією Касперською (розлучення відбулося у 1998 році) у Євгенія два сини: Максим (н.1989) та Іван (н.1991).</font></div>
<div><font size="2">У 2011 році його син Іван був викрадений зловмисниками та звільнений через 3 дні. У 2011 році особистий статок Євгенія Касперського оцінювався у 800 млн. доларів. За виключенням акцій «Лабораторії Касперського», Євгеній не має значних внесків: «У мене є компанія, квартира у Москві та автомобіль BMW. Крім цього, у мене більше немає нічого». Касперський захоплюється перегонами Формули-1, які регулярно відвідує, та автомобілями Ferrari. У 2010 році це привело «Лабораторію Касперського» у ряди спонсорів гоночної команди Formula-1 Ferrari AF Corse, а наступного року компанія стала спонсором гоночної команди Formula-1 Scuderia Ferrari та залишається ним і сьогодні. У квітні 2013 року «Лабораторія Касперського» підписала п`ятирічний контракт з Ferrari на забезпечення всестороннього захисту її ІТ-інфраструктури.</font></div>
<div><font size="2">Через специфіку своєї роботи Євгеній більшу частину року проводить у відрядженнях. Він веде блог, у якому регулярно розповідає про проблеми ІТ-безпеки, а також про цікаві місця, у яких йому довелося побувати. Одне з улюблених – Камчатка, де він відпочивав уже кілька разів.</font></div>
<div><font size="2">Нагороди</font></div>
<div><font size="2">У 2012 році Євгенію Касперському було присвоєно ступінь почесного доктора наук Університету Плімута. У тому ж році він був включений до рейтингу Тор-25 Innovators of the Year (25 ведучих інноваторів року) за версією CRN. У 2010 році отримав Премію Рунета (за внесок у розвиток російськомовного інтернету) У 2009 році удостоєний Державної премії Російської Федерації в області науки та технологій – за великі досягнення у сфері сучасних систем захисту комп`ютерної інформації. Серед інших вагомих нагород:</font></div>
<div><font size="2">Top-100 Global Thinker, Foreign Policy Magazine – 2012</font></div>
<div><font size="2">Технологічний герой року, V3 – 2012</font></div>
<div><font size="2">Тор-100 керівників у сфері IT, CRN – 2012</font></div>
<div><font size="2">Найвпливовіший керівник у сфері ІТ-безпеки у світі, SYS-CON Media – 2011</font></div>
<div><font size="2">Бізнесмен року, Американська торгівельна палата в Росії – 2011</font></div>
<div><font size="2">Нагорода «За видатний внесок у бізнес», CEO Middle East – 2011</font></div>
<div><font size="2">CEO року, SC Magazine Europe – 2010</font></div>
<div><font size="2">Нагорода «За життєві досягнення», Virus Bulletin – 2010</font></div>
<div><font size="2">Нагорода за лідерство у стратегії розвитку бренду, World Brand Congress – 2010</font></div>
<div><font size="2">Національна премія дружби КНР (20 вересня 2009 року) – за «внесок у розвиток китайської індустрії інформаційної безпеки»;</font></div>
<div><font size="2">Погляди на кібербезпеку</font></div>
<div><font size="2">Євгеній Касперський протягом кількох років відкрито висловлює занепокоєння з приводу загрози кібератаки на критично важливі об`єкти інфраструктури, яка може привести до катастрофічних наслідків. Він підтримує ідею угоди про нерозголошення кіберзброї, вважаючи, що світове товариство повинне покласти кінець перегонам кіберозброєння.</font></div>
<div><font size="2">У ході своїх поїздок світом Євгеній Касперський регулярно робить доповіді про загрози, які несуть у собі кібервійни, і необхідності протидіяти ескалації кіберзагроз на глобальному рівні. Він розглядає просвітницьку роботу в області кібербезпеки як ключову умову для успішної боротьби із кіберзагрозами. Це стосується як пересічних користувачів, так і спеціалістів в області ІТ-безпеки, котрим досить часто не вистачає кваліфікації. Євгеній також активно підтримує ідею загальної стандартизації і прийнятя єдиної політики в області кібербезпеки, а також ідею співпраці між державними органами та компаніями, що працюють в індустрії ІТ-безпеки.</font></div>
<div><font size="2">«Приватними компаніями – особливо в ІТ-індустрії і галузях, зв`язаних із безпекою, а також у деяких стратегічно важливих галузях, для яких ІТ-безпека є одним із найважливіших пріоритетів – накопичено величезний практичний досвід боротьби із кіберзагрозами, який держава могла б використовувати надзвичайно успішно».</font></div>
<div><font size="2">Євгеній Касперський підтримує ідею використання інтернет-паспортів при здійсненні критичних операцій у глобальній мережі: при голосуванні на виборах, роботі у системах онлайн-банкінгу, отриманні державних послуг і т.д. «Мені здається, інтернет-простір необхідно розділити на три зони. «Червона» зона – для тих процесів, де безпека має вирішальне значення; тут використання інтернет-паспорту обов`язкове. У «жовтій» зоні вимоги до авторизації нижчі – вона необхідна, наприклад, для перевірки віку покупця у онлайн-магазинах, які продають алкоголь або товари «для дорослих». І, нарешті, «зелена» зона»: блоги, соцмережі, сайти новин, чати – все, що має відношення до свободи слова. Тут ніякої авторизації не треба.»</font></div>
<div><font size="2">Додаткова інформація</font></div>
<div><font size="2">У 2012 році журналіст Ноа Шахтман у своїй статті для видання Wired заявив, що Євгеній має зв`язок із Кремлем. Сам Касперський це заперечує.</font></div>
</div>
</div>
<div> </div>
|
