Четвер, 28.03.2024, 13:57 Вітаю Вас Гость

Сайт з предмета ЗАХИСТ УКРАЇНИ

Меню сайту
Категорії розділу
Оголошення [27]
Інформація про дати та терміни проведення міропріємств
ЛЮДИ ТА ДАТИ У ВІЙСЬКОВІЙ ТА СВІТОВІЙ ІСТОРІЇ [1200]
Визначні військові дати та події Дні народження Дні смерти
Робота Хмельницького методоб'єднання [2]
Всі матеріали з роботи методичного об'єднання викладачів предмета "Захист Вітчизни"
Робочі питання методичного об'єднання [7]
Тут можна переглянути корисну інформацію з роботи методичного об'єднання викладачів "Захисту Вітчизни"
Військово-спортивна робота [11]
Матеріали змагань, результати, план проведення, сценарії.
7 фактів ПРО [2]
З історичних довідок
Поздоровлення [20]
Привітання зі святами, визначними датами
КОРИСНІ ПОРАДИ [2]
Завжди у людини виникають різні питання. Спорбуємо їх вирішити!?
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 383
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

23:57
6 грудня народилися...
1421 
Генріх VI, король Англії.
 
  Генріх VI Ланкастер ( *6 грудня 1421, Віндзор — 21 травня 1471, Лондон) — третій і останній король Англії з династії Ланкастерів (з 1422 по 1461 і з 1470 по 1471). Єдиний з англійських королів, що носили під час Сторічної війни і після неї титул «король Франції», хто реально був коронований (1431) і царював на значній частині Франції.
Король-немовля
Генріх був єдиною дитиною та спадкоємцем короля Генріха V. Він народився 6 грудня 1421 року у Віндзорі, та постав на англійський трон після смерті батька 31 серпня 1422 року, у віці восьми місяців. Генріх став королем Франції 21 жовтня 1422 року після смерті свого діда Карла VI на підставі угоди в Труа, укладеної 1420 року. Його матері, Катерині Валуа, було 20 років; як дочка Карла VI вона не мала довіри англійської знаті та її вплив на виховання сина був обмеженим.
28 вересня 1423 року лорди склали присягу на вірність Генріху VI. Було скликано парламент і створено регентську раду, що діяла до повноліття короля. Старший із живих синів короля Генріха IV — Джон, герцог Бедфорд — був призначений головним регентом та узяв на себе керівництво війною у Франції. На час його відсутності уряд Англії очолював його молодший брат — Гемфрі, герцог Глостерський, якого було проголошено «Підтримкою та Опорою королівства». Його обов'язки були обмежені підтриманням миру й можливістю скликання Парламенту. Єпископ Генріх Бофорт (кардинал з 1426 року), дядько Генріха V, відіграв значну роль у раді. Після смерті герцога Бедфорда у 1435 році герцог Глостер претендував на одноосібне регентство, але інші члени ради оскаржили його право.
Починаючи з 1428 року наставником Генріха був граф Ворік, батько якого був активним учасником опозиції правлінню Річарда II.
Одноутробні брати Генріха, Едмунд і Джаспер, сини його матері від другого шлюбу з Овеном Тюдором, згодом отримали графства. Едмунд Тюдор був батьком Генріха Тюдора, який пізніше став королем Генріхом VII.
Генріх був коронований королем Англії у Вестмінстерському абатстві 6 листопада 1429 року, за місяць до свого восьмиліття, й королем Франції у Соборі Паризької Богоматері 16 грудня 1431 року.
Вступ у владу й політика стосовно Франції
У 1437 році, у рік смерті матері, Генріха було проголошено повнолітнім, та він прийняв правління. При дворі Генріха VI владу мали кілька знатних фаворитів короля, які ніяк не могли дійти спільної думки з приводу війни з Францією. Після смерті короля Генріха V Англія змарнувала вдалий момент у війні, що, поряд із військовими успіхами Жанни д'Арк, дозволило Валуа стабілізувати ситуацію. Молодий король віддав перевагу політиці миру у Франції, тому фракція на чолі з кардиналом Бофортом та Вільямом де ла Полом, графом Саффолком, які ставились до цього питання так само, була більш близькою для нього, натомість думка Гемфрі герцога Глостера й Річарда герцога Йорка, які виступали за продовження війни, було проігноровано.
Шлюб із Маргаритою Анжуйською
Кардинал Бофорт і граф Саффолк переконали короля, що кращим способом для підтримання миру з Францією був би шлюб із Маргаритою Анжуйською, племінницею дружини короля Карла VII. Генріх погодився ще й тому, що чув розповіді про дивовижну красу Маргарити й відрядив Саффолка на перемовини з Карлом, який погодився віддати свою дочку за умови, що він не буде надавати належне у таких випадках придане та замість цього отримає землі Анжу й Мену від англійців. На цих умовах було підписано угоду в Турі, але ту частину угоди, де йшлося про Мен та Анжу, було приховано від парламенту. Було зрозуміло, що подібна угода буде вкрай непопулярною в Англії. Весілля відбулось 1445 року.
Генріх порушив обіцянку віддати Мен і Анжу Карлу, знаючи, що подібний хід був би вкрай непопулярним, і герцоги Глостер та Йорк активно виступатимуть проти. Маргарита ж, у свою чергу, була налаштована рішуче. У 1446 році деталі угоди стали відомими, і громадськість обрушилась на Саффолка. Генріх VI і Маргарита були змушені його захищати.
 
1742 — Ніколя Леблан, французький хімік-технолог, який розробив перший промисловий спосіб отримання соди з кухонної солі.
 
1778 — Жозеф-Луї Гей-Люссак, французький фізик і хімік, автор одного з «газових законів», винахідник спиртометра і гідрометра.
 
1913 
Микола Амосов, український лікар, творець вітчизняної школи кардіохірургії, 
академік, письменник («Думки й серце»).
 
   Мико́ла Миха́йлович Амо́сов (народився 6 грудня 1913 в селі Ольхово, сучасна Вологодська область, затоплено Рибінською ГЕС — помер 12 грудня 2002 в Києві) — український лікар, учений в галузі медицини, біокібернетики; дійсний член НАНУ, директор Інституту серцево-судинної хірургії. У 2008 році він був визнаний другим після Ярослава Мудрого великим українцем за результатами опитування громадської думки Великі українці.
Біографія
Народився в сім'ї селян. Мама була повитухою, працювала в селі неподалік від міста Череповець. Батько пішов на війну 1914, а коли повернувся, то незабаром покинув сім'ю. З 12 до 18 років навчався в Череповці у школі, потім — там же — в механічному технікумі.
З 1932 працював в Архангельську, начальником зміни робітників на електростанції при лісопильному заводі. В 1934 — розпочав навчання в Заочному індустріальному інституті. 1935 — поступив в Архангельський медичний інститут, який закінчив з відзнакою 1939. Паралельно з медициною продовжував навчання в заочному інституті. Темою для диплому обрав проект великого аероплана з паровою турбіною.
1940 — отримав диплом інженера «із відзнакою». Після закінчення інституту і до початку Німецько-радянської війни працював хірургом лікарні в Череповці. Працював у комісії з мобілізації, а через деякий час призначений головним хірургом у Польовий пересувний госпіталь. Після того працював хірургом в Москві.
В 1952 — переїхав до України в Київ, де проживе 49 років. У березні 1953 захистив докторську дисертацію з медицини на тему «Резекції легень при туберкульозі». В 1958 починає співпрацювати з Інститутом кібернетики в галузі фізіологічних досліджень серця. 1963 — уперше у СРСР зробив протез мітрального клапана. З часом наукові дослідження М. Амосова, за його власними словами, сформувались в такі напрямки:
Регулюючі системи організму — від хімії крові, через ендокринну і нервову системи до кори мозку.
Механізми розуму і штучний інтелект.
Психологія і моделі особистості.
Соціологія і моделі суспільства.
Глобальні проблеми людства.
1962 — обраний членом-кореспондентом Академії медичних наук УРСР. В тому ж році отримав Ленінську премію, обраний депутатом Верховної Ради СРСР. З 1969 — академік Української Академії Наук.
12 грудня 2002 року на 90-му році життя помер від інфаркту. Похований на Байковому кладовищі в Києві (ділянка № 52а). 12 грудня 2003 встановлений надгробний пам'ятник. Автори — скульптори Олександр Дяченко, Костянтин Чудовський.
Факти з життя
У 1960-х, початку 1970-х Микола Михайлович, захворівши на туберкульоз, лікувався в Старокримському санаторії. Повністю вилікувавшись від недуги, організував у санаторії пульмонологічне хірургічне відділення. Неодноразово приїжджаючи на два-три місяці в Старий Крим до своїх родичів, Амосов привозив з собою своїх учнів і навчав їх лікувати хворих на туберкульоз. Сам неодноразово робив операції, як у санаторії так і в Старокримській міській лікарні.
Зі спогадів І. К. Мельникова, який працював у той час лікарем:
Був Амосов дуже простою людиною — без будь-якого апломбу і зарозумілості. Коли я працював лікарем і не знав ще в обличчя Амосова, одного разу, вийшовши з корпусу з медичними журналами, наказав йому, який скромно стояв біля корпусу, віднести ці журнали в адміністрацію санаторію. Амосов мовчки взяв ці журнали і так само мовчки відніс їх за призначенням. На наступний день на нараді у головлікаря, де був присутній і я, і Амосов, Микола Михайлович, як би між іншим, зауважив: «А мене, професора, тут вже зробили кур'єром …»
Про широту інтересів Амосова свідчить такий приклад: у своїх перших книгах він цитує неопубліковані на той момент вірші Бориса Чичибабіна: у «Думках і серце» (1964) — «Махорку» (опублікована у зб. «Гармонія» у 1965), в «Записках з майбутнього» (1965) — «Червоні помідори» (опубліковані вперше за 24 роки — у зб. «Дзвін» у 1989).
Під керівництвом М. Амосова у 1976–1980 його учень В. А. Скумін дослідив раніше невідому хворобу, яка згодом дістала назву синдром Скуміна.
Сім'я
Дружина — Денисенко Лідія, закінчила Київський медичний інститут, працювала хірургом, фізіотерапевтом. Дочка — Катерина Миколаївна (нар. 1956), доктор медичних наук, член-кореспондент Української медичної академії. Онука — Анна.
Книги
M. Амосов — автор понад 400 наукових публікацій та 19 монографій.
1964 — «Мысли и сердце»
1965 — «Записки из будущего»
1975 — «ППГ 2266 (Записки полевого хирурга)»
1977 — «Раздумья о здоровье»
1979 — «Здоровье и счастье ребенка»
1983 — «Книга о счастье и несчастьях»
1996 — «Преодоление старости»
1997 — «Моя система здоровья»
1998 — «Голоса времен»
2000 — «Размышления»
2002 — «Энциклопедия Амосова»
2003 — «Мое мировоззрение»
Пам'ять
Анотаційна дошка вулиці Амосова з медичним приладом
У 2003 році:
на честь Амосова була перейменована одна з вулиць Києва;
Національною Академією наук України була заснована Премія НАН України імені М. М. Амосова, яка вручається Відділенням біохімії, фізіології і молекулярної біології НАН України за видатні наукові роботи в галузі кардіо- та судинної хірургії і трансплантології;
в Києві на вулиці Богдана Хмельницького, 42, де в 1971–2002 роках жив і працював вчений, встановлено меморіальну дошку (бронза; барельєф; скульптор Г. Я. Хусід).
На його честь названо астероїд, відкритий 8 жовтня 1969 року.
 
Категорія: ЛЮДИ ТА ДАТИ У ВІЙСЬКОВІЙ ТА СВІТОВІЙ ІСТОРІЇ | Переглядів: 679 | Додав: Vchutel | Теги: французький хімік-технолог, український лікар, Ніколя Леблан, Генріх VI, творець вітчизняної школи кардіохір, король Англії, Микола Амосов | Рейтинг: 5.0/3
Всього коментарів: 0
avatar
Вхід на сайт
Пошук
Календар
Архів записів
Друзі сайту
Copyright MyCorp © 2024