| Меню сайту |
| Категорії розділу | ||||||||
|
| Наше опитування |
| Статистика |
Онлайн всього: 1 Гостей: 1 Користувачів: 0 |
16:49 6 лютого народилися... | |
1537
Тойотомі Хидейоши (Toyotomi HIDEYOSHI), японський полководець, об'єднувач Японії.
 Тойотомі ХідейосіТойото́мі Хідейо́сі (; — ) — один із головних військово-політичних лідерів Японії епохи «воюючих країн». Він є одним із найвидатніших самураїв у японській історії, які присвятили своє життя об'єднанню Піднебесної.
Імена
Тойотомі Хідейосі декілька разів за життя міняв своє ім'я. Він відомий також як:
* Хійосімару (日吉丸) — дитяче ім'я;
* Кіносіта Токітіро (木下藤吉郎) — ім'я, отримане після церемонії повноліття;
* Хасіба Токітіро (羽柴藤吉郎) — ім'я, обране у 1572 році;
* Хасіба Хідейосі (羽柴秀吉) — ім'я, надане сюзереном у 1573 році (разом із титулом — Хасіба Тікудзен но камі Хідейосі);
* Тойотомі Хідейосі (豊臣秀吉) — ім'я, надане імператором у 1586 році (в офіційних документах за стародавнім стилем — Тойотомі но Хідейосі).Окрім цього Хідейосі мав прізвиська, надані йому сюзереном Одою Нобунаґою за його специфічну зовнішність:
* Мавпа (猿);
* Лиса миша (禿げ鼠)
Короткі відомості
Мон роду Тойотомі]]Тойотомі Хідейосі народився у селянській родині провінції Оварі (суч. префектура Айті) у 1536році. В молоді роки, бажаючи стати самураєм, він наймався на службу до декількох воєначальників, поки остаточно не пристав до майбутнього володаря Оварі — Оди Нобунаґи ( 1554). Останній підвищив Хідейосі до рангу генерала за його кмітливість і блискучий розум. Серед подвигів, які зробили колишнього селянського сина популярним у середовищі військовиків, були будівництво замку Суномата за одну ніч ( 1566), прикриття тилів у битві при Канаґасакі ( 1570), «водяний штурм» замку Такамацу ( 1582) та інші. У 1582 році, після загибелі Оди Нобунаґи у храмі Хоннодзі від рук заколотника Акеті Міцухіде, Хідейосі помстився за вбивство сюзерена і наступного року, фактично, узурпував усю повноту влади свого покійного господаря. Отримавши від імператора посади регента-кампаку ( 1585) і «великого міністра» дайдзьодайдзін ( 1586), а також прізвище аристократичного роду Тойотомі, він об'єднав роздроблені «держави» Японії під своїм началом ( 1591). Хідейосі склав загальнояпонськийземельний кадастр, який став основою для оподаткування населення на наступні 300 років, а також провів вилучення усієї наявної зброї у селян і міщан, поділивши японське суспільство на військовиків-адміністраторів і цивільних підлеглих. Останні роки його правління були затьмарені забороною християнства в Японії (1587) і війною проти Кореї та Китаю ( 1592– 1598). Тойотомі Хідейосі помер у 1598 році, залишивши по собі малолітнього сина Хідейорі.
Молоді роки
Військове віяло Хідейосі з його особистою емблемою мон — цвітінням павловнії.Майбутній правитель Піднебесноїнародився у сім'ї селянина Яемона у селі Накамура провінції Оварі (суч. префектура Айті). Точна дата народження невідома. Вчені називають дві: 2 лютого 1536 рік (5 рік Тенбун) і 26 березня 1537 рік (6 рік Тенбун). Родовід батька Хідейосі також погано вивчений. Одні твердять, що він походив з селянського роду, інші ж — що з роду найнижчого прошарку самураїв, піхотинців асіґару.Після смерті батька, мати Хідейосі вийшла заміж удруге. Оскільки вітчим постійно бив і сварив її сина, останній вирішив втекти з дому і стати самураєм. Врешті-решт молодий Хідейосі полишив рідні краї і вирушив на Схід, до провінції Суруга (суч. префектура Сідзуока), де збирався найнятися на службу до роду Імаґава.Селянський син, прийнявши нове ім'я Кіносіта Токітіро, зміг влаштуватися до самурая Мацусіта Наґанорі, одного з васалів Імаґави. Коли через 50 років Хідейосі стане повелителем Японії, він віддячить своєму першому сюзерену, надавши йому замок Кусано і багаті прилеглі землі.
Служба у Оди Нобунаґи
Не маючи змоги вислужитись у роді Імаґава, Хідейосі покинув його у 1554 році (23 році Тенбун) і найнявся на службу до Оди Нобунаґи в якості прислужника — носія сюзеренівських сандалій.
З селян у самураї
Кмітливий селянин швидко здійнявся по самурайській ієрархічній драбині. Приводом до цього став ремонт обвалених укріплень резиденції Нобунаґи. Хідейосі, який був тоді ще простим слугою, завершив будівельні роботи за якихось три дні. Це дуже вразило Нобунаґу, і він, не переймаючись соціальним походженням підлеглого, призначив його урядником призамкового міста Кійосу. Оскільки Хідейосі виявив себе чудовим господарником, сюзерен також доручив йому фінансові операції роду Ода. Завоювавши високий соціальний статус, новоспечений самурай закріпив його у 1564 році (7 році Ейроку) шлюбом, одружившись з донькою Асано Наґамаси, васалаНобунаґи.У 1566 році (9 році Ейроку) Хідейосі відзначився під час війни між Одою Нобунаґою і родом Сайто за провінцію Міно (суч. префектура Ґіфу). Йому вдалося за ніч звести невеликий замок у болотистому районі Суномата, який став головним плацдармом для штурму ворожої цитаделі. Окрім цього, Хідейосі спромігся переманити на свій бік ряд впливових генералів противника. Хід війни змінився, і за два роки поспіль Нобунаґазахопив усю провінцію.У 1568 році (11 році Ейроку) Хідейосі брав участь у поході військ Оди на Кіото, і був призначений одним із урядників столиці разом із Акеті Міцухіде.
Війна з Адзаї і Асакурою
У 1570 році (1 року Ґенкі) він увійшов до складу армії Оди Нобунаґи, яка рушила проти роду Асакура, володарів північної провінції Етідзен (суч. префектура Фукуй). Під час цієї кампанії стало відомо про зраду союзника Адзаї Наґамаса, який збирався разом із силами Асакура узяти армію Оди у кліщі. Нобунаґа вирішив поспішно відступити до столиці і залишив Хідейосі на вірну смерть, призначивши головою ар'єргарду. Проте той успішно відбив усі атаки ворогів у місцевості Канаґасакі та повернувся до Кіото неушкодженим. Ода Нобунаґа був надзвичайно радий бачити живим свого талановитого генерала і щиро нагородив його.Цей героїчний подвиг — прикриття власних відступаючих військ — змінив ставлення самураїв роду Ода до Хідейосі. Якщо раніше на нього дивились лише як на цивільного вискочку, то відтепер його вважали обдарованим полководцем.
У статусі володаря замку
Оду Нобунаґу, Хідейосі змінив його жовті прапори на золоті, аби засвідчити власну велич.
]]Після знищення роду Адзаї у 1573 році (1 рік Тенсьо), Хідейосі отримав колишні володіння цього роду у північній частині провінції Омі (суч. префектура Сіґа) і став володарем замку Наґахама. Оскільки він не мав власних васалів, то прийняв до себе на службу родичів з ба́тьківщини —переважно селян. Крім цього він зробив своїми підлеглими багатьох здібних васалів знищеного роду Адзаї, які деякий час блукали ронінами, не маючи ні роботи, ні прибутку.Того ж року, він змінив ім'я на Хасіба Хідейосі.У 1575 році (3 році Тенсьо) Хідейосі брав участь у знаменитійбитві при Наґасіно, в якій аркебузири Оди Нобунаґи розбили наголову славетну кінноту роду Такеда.У 1576 році (4 році Тенсьо) він був призначений помічником генерала Сібати Кацуіе, командуючого військами Оди проти наступаючих сил Уесуґі Кенсіна. Під час обговорення плану бойових дій Хідейосі посварився із командуючим і самовільно полишив штаб. Як результат, Сібата реалізував свій задум атакувати противника в лоб і армія Оди зазнала нищівної поразки у битві при Тедоріґава. Сюзерен Ода Нобунаґа, довідавшись про фактичне дезертирство Хідейосі, збирався скарати його насмерть, але зважаючи на цінність цього генерала і господарника, лише суворо висварив його.
Кампанія проти Морі
За спокутування своєї провини, Хідейосі було призначено командуючим військами Оди у кампанії проти могутньогороду Морі, який контролював регіон Тюґоку. За 1577– 1578 роки, йому вдалося підкорити декілька малих родів —Акамацу, Бессьо і Кодера — та створити опорний пункт з центром у замку Хімедзі (суч. префектура Хьоґо). У 1579році (7 році Тенсьо) Хідейосі переманив на свій бік рід Укіта, давнього васала роду Морі.Однак у 1580 році (8 році Тенсьо) у тилу Хідейосі повстав рід Бессьо. Довелося призупинити наступ на захід і оточити замок повсталих. Ворожа цитадель була взята змором за рік.Наприкінці того ж року Хідейосі захопив провінцію Тадзіма (північна частина суч. префектури Хьоґо), яка належала стародавньому роду Ямана. Рештки васалів Ямана, які зосередилися у замку Тотторі (суч. префектура Тотторі), бачачи безсилість свого сюзерена, прогнали його і перейшли на бік Морі. Однак протрималися вони недовго. У 1581 році (9 році Тенсьо) Хідейосі оточив їхній замок і, скупивши увесь провіант в окрузі, узяв його змором.У 1582 році (10 році Тенсьо) він просунувся до провінції Біттю (суч. префектура Окаяма) і взяв у облогу замок Такамацу. Цей замок знаходився у оточеній горами долині, яка з обох боків омивалася ріками. Хідейосі звів дамби навколо замку і змінив потік рік так, що вода залила усю долину. Сильні дощі ще більше збільшили кількість води. Замок перетворився на острівець посеред штучного озера. До його падіння залишалось декілька тижнів.
Боротьба за наступництво
У травні 1582 року, у Кіото, оточений військами заколотника Акеті Міцухіде, загинув Ода Нобунаґа. Хідейосі в цей час проводив «водяний штурм» замку Такамацу. Довідавшись про смерть сюзерена, він, приховуючи цю новину від противника, уклав з родом Морі перемир'я і поспіхом кинув усі війська на столицю. За три дні Хідейосі подолав відстань у декілька сот кілометрів, і зійшовся з армією Акеті Міцухіде у битві при Ямадзакі, в якій розбив ворога завдяки чисельній перевазі військ.Ця перемога додала Хідейосі ореолу «месника» і збільшила його вплив серед самураїв. На нараді в замку Кійосу, де вирішувалось питання спадщини роду Ода, він отримав підтримку генералів Ніва Наґахіде й Ікеди Тацуокі. Згідно з рішенням ради, Хідейосі діставав левову частку володінь покійного Нобунаґи і ставав регентом-радником трьохрічного Санбосі, нового голови роду Ода. На цій раді, він також вступив у конфлікт із давнім недругом — Сібатою Кацуіе, з яким через рік почне війну за лідерство у роді.У 1583 році протистояння між Хідейосі і Сібатою переросло у збройний конфлікт. У вирішальній битві при Сідзуґатаке війська останнього зазнали поразки і відкотилися до провінції Етідзен (суч. префектура Фукуй). Згодом на бік Хідейосі перейшов Маеда Тосііє, впливовий васал роду Ода і союзник Сібати. Користуючись моментом армія переможців вдерлася у володіння противника і оточила його головну цитадель Кітаносьо. Сібата Кацуіе та його дружина Оїті вчинили сеппуку, і фортеця пала.Після цієї битви опозиційні сили в роді Ода капітулювали перед Хідейосі. Він став фактичним наступником Оди Нобунаґи, захопивши його володіння і продовживши справу об'єднання Японії.
Об'єднання Піднебесної
Війна з Токуґавою Іеясу
Найбільшим конкурентом Хідейосі у справі об'єднання країни був колишній союзник Оди Нобунаґи — Токуґава Іеясу. У 1584 році обидва полководці зійшлися у битві при Наґакуте, в якій загони самураїв Токуґави вийшли переможцями. Однак економічний і військовий потенціал Хідейосі був настільки потужним, що Іеясу вирішив укласти з ним мир, надіславши свого старшого сина в якості заручника. Хідейосі повернув його, вимагаючи відТокуґави особисто з'явитися до Кіото і визнати свою залежність. Проте той не збирався покидати своїх володінь і визнавати свій васалітет. Аби виманити Іеясу, Хідейосі одружив його зі своєю сестрою Асахі і відіслав до нього заручником свою літню матір. Врешті-решт, у 1586 році Токуґава прибув до Кіото, де присягнув на вірність новому сюзерену. Таким чином, Хідейосі закріпив за собою статус спадкоємця Оди Нобунаґи.
Утвердження влади
У 1583 році у містечку Осака, на фундаменті укріплень монастиря Хонґандзі, Хідейосі збудував великий і розкішний замок. За згадками сучасників, таких укріплень не мала жодна фортеця ані в Японії, ані Китаї, ані Кореї. Осака стала головним фінансовим центром та фактичною столицею країни.У 1580-х роках Хідейосі збирався сформуватисьоґунат, однак відмова сьоґуна-вигнанця Асікаґи Йосіакі визнати його сином, поховали цей задум. Оскільки стати верховнокомандуючим усіх японських самураїв він не зміг, було вирішено стати «першою особою» при імператорському дворі і керувати державою від імені імператора. 6 серпня 1585 році Хідейосі отримав посаду Імператорського радника кампаку. Наступного року йому були жалувані аристократичне прізвище Тойотомі та посада Міністра великої політики, найвища при Імператорському дворі. Це був початок легітимного правління того, хто за японськими звичаями ніколи не міг керувати країною, в силу свого плебейського походження.
Завоювання Шікоку
Після розгрому буддистських повстанців у провінції Кії (суч. префектура Вакаяма), Хідейосі скерував свої війська до острова Шікоку, який знаходився під владою місцевого правителя Тьосокабе Мототіки. У 1584 році, перед початком війни, останньому було запропоновано визнати свій васалітет від роду Тойотомі, віддати центральні землі острова й отримати в заміну три тамтешні провінції. Тьосокабе звичайно відмовився і Хідейосі відправив до Шікокуекспедиційну армію під командуванням свого молодшого брата. Загальна кількість наступаючого війська перевищила 100 тисяч чоловік, які просувалися з півночі і сходу. Тьосокабе зазнав ряд поразок у серії битв і, врешті-решт, вирішив здатися.Після цієї кампанії Хідейосі завоював бунтівну провінцію Каґа (суч. префектура Ісікава), у якій порядкував колишній васал Оди Нобунаґи — Саса Нарімаса.
Завоювання Кюсю
У 1585 році, на острові Кюсю рід Сімадзу розширив свої володіння за рахунок земель, які належали союзникам Хідейосі. Вимоги визнати залежність Сімадзу від Тойотомі були відхилені, що стало приводом до інтервенції. Її пришвидшила поразка військ союзників Хідейосі з Кюсю і Шікоку, яку нанесли їм загони самураїв Сімадзу у 1586році, у битві при Хецуґікава. другої світової війни. Символ минулої величі Тойотомі Хідейосі.]]У 1587 році Хідейосі особисто вирушив у похід до острова Кюсю, ведучи 200-тисячне військо. Сімадзу не змогли протистояти армії, яка вдесятеро переважала їхні сили, і здалися.Таким чином, уся Західна Японія опинилася під контролем Тойотомі Хідейосі. На завойованих землях він заборонив поширювати християнство ( 1587) і вилучив зброю у місцевого населення ( 1588).
Облога замку Одавара
З 1589 року Хідейосі обдумував план знищення найбільшого володаря регіону Канто, роду Ґо-Ходзьо. Приводом до розв'язання війни, стало захоплення васалами останнього з замків, котрі належали родам Санада і Судзуку, союзникам Тойотомі. У 1590 році Хідейосі обложив головну цитадель противника, вирішивши узяти її змором.Під час облоги він наказав усім володарям Східної Японії з'явитися до його ставки і засвідчити свою лояльність. Майже всі самураї з регіону Тохоку прибули до штабу Хідейосі і визнали свою залежність від нього.За три місяці ворожа фортеця, яку свого часу не змогли взяти такі славетні полководці як Такеда Сінґен і Уесуґі Кенсін, пала. Голова родуҐо-Ходзьо вчинив сеппуку разом із синами.
Внутрішня політика
Поваливши останнього великого ворога, Хідейосі об'єднав усі японські землі під своєю рукою. Столітній період міжусобиць і воєн скінчився. Вважаючи справу свого життя завершеною, він передав титул правителя кампакусвоєму племіннику Хідецуґу, і сам прийняв звання тайко (регента у відставці).Хідейосі продовжив економічний курс свого попередника Оди Нобунаґи, головним принципом якого була вільна торгівля. Він збирався провести грошову реформу, розпочавши карбування першої японської золотої монети. Хідейосі також склав всеяпонський земельний кадастр і закріпив землю за тими, хто її обробляв — селянами. Його політика вилучення зброї у простолюдинів, сприяла формуванню класового суспільства, яке відтепер було поділене на військових адміністраторів (самураїв) і цивільних підданих (селян, міщан, торгівців). Шолом Тойотомі Хідейосі, прикрашений хрестом-плюмажем у формі 29 листків ірису, які символізують сонце.До відомих внутрішньополітичних заходів Хідейосі, належить наказ про вигнання місіонерів ( 1587) та вбивства християн на острові Кюсю ( 1589). Традиційна історіографія трактує ці вчинки як боротьбу японців з Заходом, який намагався «колонізувати їх країну через поширення християнства» . Проте новітні дослідження вказують, що такі дії Хідейосі були мотивовані не політичною доцільністю, а особистою ненавистю до християн, приводом до якої стали відмови цнотливих християнок з Кюсю ставати його наложницями.
Війна в Кореї
У 1592 році Хідейосі проголосив, що збирається завоювати Корею, Китай, а якщо вийде — й Індію. Насамперед, він відрядив 100-тисячну армію самураїв до Корейського півострова і переніс свою ставку з Осаки на захід, до містечка Наґоя на острові Кюсю, в якому звів велетенський замок.Причини початку війни не відомі. Історики-раціоналісти пояснюють їх намаганнями Хідейосі видворити з Японії агресивно налаштованих самураїв, скерувавши їх на штурм «уявного зовнішнього ворога». З іншого боку, дослідники-прагматисти трактують розв'язання війни як персональну примху войовничого Тойотомі, якому вже було сумно у пацифікованій Японії. Існує і третя точка зору, згідно з якою головною причиною початку конфлікту був стан здоров'я Хідейосі — він зійшов з глузду.Перші місяці війни були успішними. Японці захопили центральні корейські міста і вийшли на кордон з Китаєм. Проте незабаром у їх тилу розгорнулася активна партизанська боротьба, яку очолила корейська знать. Вступ же 300- тисячної китайської армії на допомогу васальній корейській державі різко змінив ситуацію на фронті. Самураї були змушені відступити до околиць сучасного Сеула, де їм вдалося спинити просування китайських військ. Корейський півострів опинився фактично поділений на північну (китайську) і південну (японську) частини. Генерали обох армій уклали тимчасове перемир'я, домовившись про відправку посольства до Хідейосі і обговорення умов остаточного миру.Тим часом у1593 році, в Японії, наложниця літнього Тойотомі народила йому сина Хідейорі. Бажаючи передати владу сину перед своєю смертю, Хідейосі позбавив власного племінника посади кампаку, яка була символом голови родини Тойотомі, і наказав йому вчинити сеппуку. Хідейосі, відчуваючи близьку кончину, зібрав найвпливовіших володарів Японії і створив опікунську раду п'яти старійшин і раду п'яти управителів, завданням яких було допомагати його синуХідейорі в управлінні державою після смерті його батька.У 1596 році до Осаки прибуло китайське посольство з умовами миру. Китайці визнавали Хідейосі «королем Японії» і вимагали негайно вивести війська з Кореї — васальної їм держави. Амбіційний Хідейосі не лише не прийняв цих умов, але й вилаяв посольство і їхнього імператора. У 1597 році війна на Корейському півострові поновилася. Однак японці не змогли просунутись на північ. Навіть більше, вони не спромоглися утримати завойовані території і відступили до південного узбережжя.Між тим, 18 вересня 1598 року Тойотомі Хідейосі помер. Звістка про це долетіла до експедиційних військ у Кореї і стомлені самураї негайно почали евакуацію додому. Смерть Хідейосі також стала сигналом до дії для Токуґави Іеясу, члена опікунської ради п'яти старійшин, який за 15 років знищив рід Тойотомі і захопив владу в Японії.
1665
АННА СТЮАРТ (ANNE STUART) (6.02.1665 - 1.08.1714), королева Великобританії з 1702, останній представник династії Стюартів.
Вона була другою дочкою герцога Йоркського, що став пізніше королем Яковом II. У 18 років вийшла заміж за Георга, принца Датського. Велику роль в її долі зіграла дитяча дружба із Сарою Дженнінгс, що стала дружиною Джона Черчілля, першого герцога Мальборо, командуючого англійською армією. І хоча Ганна була вагітна 18 разів, тільки п'ятеро її дітей вижили при пологах, з яких тільки один син не помер в дитячі роки, але його передчасна смерть у 1700 поховала останні надії на спадкоємця. Після неї англійський престол зайняв ганноверський курфюрст Георг Людвіг, який став королем Георгом I і поклав початок Ганноверського династії.
1861
 ЗЕЛІНСЬКИЙ Микола Дмитрович (6.02 (25.01)1861, Тирасполь Херсонської губернії, нині Молдавія - 31.07.1953, Москва), російський хімік-органік, автор фундаментальних відкриттів в області синтезу вуглеводнів, органічного каталізу, каталітичного крекінгу нафти, гідролізу білків і протихімічного захисту. Засновник найбільшої наукової школи, навчався в Одеському Університеті, професорував в Московському, але з перервою - з 1911 по 1917 йшов з нього у зв'язку з утиском університетської автономії міністерством освіти, ці роки він провів у Петербурзі - був директором центральної лабораторії міністерства фінансів. Під час першої світової війни Микола Зелінський запропонував використати в протигазах для захисту від отруйних речовин активоване вугілля. Академіком він став в 1929, вивчав хімію вуглеводнів та їх каталітичні перетворення, зокрема, склад і хімічну природу нафти - ця область була передана Миколою Дмитровичем у спадщину в надійні руки і дійшла до нас у вигляді сучасних методів переробки та раціонального використання чорного золота - вони називають платформингом і каталітичний крекінг.
1883
 Дмитро Павлович ГРИГОРОВИЧ (1883 - 1938), російський авіаконструктор. Створив перші вітчизняні літаючі човни (в т.ч. М-5, М-9), що застосовувалися в 1-й світової та Громадянської війнах; конструктор винищувачів І-2, І-5 (спільно з М.М. Полікарпова), IP -1 (з гарматним озброєнням) і 80 літаків різних типів, частина цієї роботи була зроблена в ув'язненні, в ЦКБ ОГПУ.Дмитро́ Па́влович Григоро́вич (*25 січня 1883, Київ — †26 липня 1938, Москва) — український та радянський авіаконструктор, творець першого гідроплану.
Творча біографія
Батьки віддали його до Київського реального училища; обов'язковими були дві європейські мови — німецька і французька. Ще там він почав відвідувати повітроплавний гурток КПІ, заснований у 1905 році, фактичним керівником гуртка був учень Миколи Єгоровича Жуковського, професор механіки Микола Борисович Делоне.
Навчався в Київському політехнічному інституті.Перед закінченням КПІ Дмитро поїхав до бельгійського міста Льєжа, де в одному з інститутів прослухав два семестри, вивчаючи аеродинаміку і теорію двигунів.
Перший його легкий спортивний біплан Г1 з двигуном «Анзані» потужністю 25 кінських сил Григорович побудував з бамбука, який випробував 10 січня 1910 року.
 Наступною роботою Григоровича став аероплан, побудований за схемою, що наслідувала конструкцію французького літака «Блеріо ХІ», але з власною системою управління та конструкцією шасі. Будував його Григорович спільно з київським аматором автомобільного спорту багатієм Ільницьким. Фінансової допомоги Ільницького виявилося достатньо, аби завершити працю над новим аеропланом і продемонструвати на київській виставці повітроплавання. Літак привернув загальну увагу фахівців і аматорів авіації. Журнал «Автомобиль и воздухоплавание» назвав його кращою конструкцією виставки.Розробками Григоровича зацікавився Федір Терещенко — ця родина була серед ініціаторів створення КПІ і його меценатів. Терещенко також навчався в Київському політехнічному інституті і мріяв стати авіатором. Його захоплення авіацією було настільки сильним, що у своєму маєтку в селі Червоне Бердичівського повіту він обладнав власну авіамайстерню та аеродром. Федір Терещенко запросив Григоровича до співпраці, невдовзі на світ з'явилися два їхні спільні спортивні аероплани — Г2 і Г3. Конструктором і основним виконавцем усіх робіт був Григорович, меценатом — Терещенко.
У вересні 1916 року лейтенант Ян Нагурський першим у світі зробив на літаючому човні М-9 дві «мертві» петлі поспіль; нікому повторити «петлю Нестерова» на літаючих човнах інших конструкцій не вдалося.
Автор майже 80 оригінальних конструкцій літаків найрізноманітнішого призначення, зокрема, гідролітаків. 1913, будучи технічним директором авіаційного заводу, Д.Григорович збудував перший у світі гідролітак. За роки Першої світової війни конструкторське бюро Д.Григоровича створило понад 10 типів гідролітаків. Морський розвідник «М-9», конструкції Д.Григоровича, вперше у світі був обладнаний гарматою та міг приземлятися не лише на воду, але й сніг. Літаючий човен ГАСН київського конструктора — перший у світі морський торпедоносець. Д.Григоровичу належить реалізована ним ідея застосування на літаках броні та шасі, що складалося в польоті. Гідролітаки Д.Григоровича вироблялися в США, Великої Британії, Італії та Франції за проектами, які продав за кордон Тимчасовий уряд Росії.
Під його керівництвом працювали М. М. Полікарпов, С. П. Корольов, С. А. Лавочкін, Н. И. Камов, Г. М. Берієв, І. В. Четверіков, В. Б. Шавров, М. І. Гуревич.
1911
 Рональд Уілсон Рейган (Ronald Wilson REAGAN), 40-й президент США (у 1981-89), від Республіканської партії. З 1937 кіноактор Голівуду.
У 1942-45 в органах інформації ВПС США.
У 1967-75 губернатор шт. Каліфорнія.
Після закінчення навчального закладу, Рональд Рейган почав свою кар'єру як спортивний диктор в Дес Моайнес. Він став успішним кіноактором у 1937 і знявся в численних філм. Почавши ліберальним демократом, Рейган став активним республіканцем в 1964 під час кампанії з виборів президента Баррі Голдвотера. Він став губернатором Каліфорнії в 1966 і був переобраний в 1970. У 1980 Рейган успішно виставив свою кандидатуру від республіканців на пост президента і виграв перемогу в розподілі голосів між партіями у Джиммі КАРТЕРА. У віці 73, колишній актор став 40-м і найстарішим президентом Америки за всю історію. Його економічні програми призвели до найбільшого бюджету і скорочень податків в американській історії. Він послав загони в Ліван і Перська затока і настійно підтримав антикомуністичні уряду і збройні сили у всьому світі. Пережив спробу вбивства в 1981. Адміністрація Рейгана стояла перед кризою протягом 1986-1987, коли була розкрита угода про секретну зброю для звільнення заручників.
"Ми - партія, яка хоче бачити Америку, в якій люди можуть все ще стати багатими"
1912
Єва Браун (Eva BRAUN)
(6.02.1912 - 30.04.1945),
секретар і коханка Адольфа ГІТЛЕРА.
Фотограф і особистий друг Генріха Хоффмана (Heinrich HOFFMANN),
вона стала коханкою Гітлера в 1930.
Вони ніколи не з'являлися разом на публіці,
а в Берлін вона з'явилася лише в квітні 1945,
щоб бути з ним до самого кінця.
Весілля була зіграна 29 квітня в підземному бункері фюрера,
а на наступний день вони покінчили з собою.
1923
Олександр Єфімов радянський воєначальник, Маршал авіації,
Герой Радянського Союзу
Олександр Миколайович Єфімов народився 6 лютого 1923 року в селі Кантемирівка Воронезької губернії, в родині залізничника. Дитячі та юнацькі роки пройшли в місті Міллерово.
У 1942 році Олександр Єфімов закінчив Луганську військову авіаційну школу льотчиків і відразу ж пішов на фронт на посаді льотчика штурмового полку. Через два роки він став командиром ескадрильї. Всього за роки війни старший лейтенант Єфімов здійснив 222 бойових вильоти на штурмовику «Іл-2», в ході яких знищив 85 ворожих літаків на аеродромах, що стало найвищим досягненням серед радянських льотчиків усіх родів авіації, і збив вісім літаків в повітряних боях, вивів з ладу велику кількість техніки і живої сили противника.
У роки війни за мужність і героїзм, проявлені в боях, Олександр Єфімов був двічі нагороджений званням Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка». А в 1951 році в Міллерово на його честь встановили пам'ятник.
У мирний час Олександр Миколайович продовжив освіту у Військово-повітряної академії в Моніно, а потім у Військовій академії Генштабу.
За півстолітню службу в армії він пройшов шлях від простого льотчика до Головнокомандувача Військово-повітряними силами і заступника міністра оборони СРСР. У 1975 році Олександру Миколайовичу було присвоєно звання «Маршал авіації». Він був також заслуженим військовим льотчиком СРСР, доктором військових наук, професором, академіком Академії наук авіації та повітроплавання, лауреатом Державної премії СРСР.
Після виходу у відставку в 1993 році Олександр Миколайович активно зайнявся громадською діяльністю. З 2006 року був головою Російського комітету ветеранів війни і військової служби, членом Громадської палати РФ. Крім того, Єфімов керував кількома ветеранськими організаціями при Президентові Росії, Міністерстві оборони РФ, міжнародних асоціаціях. У 2011 році він підписав звернення представників громадськості проти підриву довіри до судової системи Російської Федерації.
Помер Олександр Миколайович Єфімов 31 серпня 2012 в Москві на 90-му році життя. Єфімов помер від серцевого нападу, дізнавшись про смерть друга - Маршала Сергія Соколова. Похований на Новодівичому кладовищі.
Іменем Олександра Єфімова названі військове містечко в Ростовській області, ліцей, шкільний музей. Він є почесним громадянином міста Міллерово.
| |
|
| |
| Всього коментарів: 0 | |
| Вхід на сайт |
| Пошук |
| Календар |
| Друзі сайту |
