| Меню сайту |
| Категорії розділу | ||||||||
|
| Наше опитування |
| Статистика |
Онлайн всього: 1 Гостей: 1 Користувачів: 0 |
00:32 8 листопада народилися... | |
1517
Дмитро Байда-Вишневецький, перший український гетьман (1550–1563),
засновик першої Запорозької Січі
на острові Хортиця, жорстоко страчений турками (повішений на гаку за ребро).
 Дмитро «Байда» Іванович Вишневе́цький (*після 1516/невідомо — †1563) — руський (український) шляхтич, волинський магнат, князь гербу Корибут з династії Гедиміновичів. Власник маєтків у містечку Вишнівець Крем'янецького повіту. Збудований ним замок на острові Мала Хортиця вважається прототипом Запорозької Січі.Біографія
Дмитро Вишневецький був старшим з чотирьох синів князя Івана Вишневецького від його першої дружини Анастасії Семенівни — донька Семена Олізаровича (Олізарія) та княгині Острозької, сестри князя Костянтина Острозького. Дід Дмитра — Михайло Вишневецький-Збаразький, разом з його батьком, дядьками (стриями) Федором, Олександром, брали участь у Вишнівецькій баталії.
В історичних документах ім'я Дмитра Вишневецького вперше згадується 1545-му р. під час ревізії Крем'янецького замку (у власності Дмитра Вишневецького були села Кушки, Підгайці, Окнин, Тараж, Комарин, Лопушна, Олексинці, Бобрівці). Наступна — 1548 року: набіг на землі Очаківського замку, котрий перебував під владою Високої Порти ; в «Реєстрі шкод» за період з 14-23 жовтня 1548 р., 1 серпня - 6 листопада 1549 р. як найбільших нападників на володіння турків в Північному Причорномор'ї записано брацлавського старосту Богуша Корецького, старосту барського Бернарда Претвича, сини гетьмана Миколая Сенявського Ієронім (Ярослав), Миколай,...князь Д.Вишневецький.
Перші походи
Починав діяти, набиратись досвіду в складі формувань під проводом Бернарда Претвича; очолював окремий відділ. Наприкінці 40-х років(з 1551-го) король Сиґізмунд II Авґуст призначив Дмитра Вишневецького старостою міст-фортець Черкас та Канева. Від цього часу оборона від татарських набігів стала його офіційним обов'язком. Осередком планів та амбіцій Дмитра стала закладена на пониззі Дніпра фортеця. Польські джерела стверджують, що після князя Федора Санґушка був старостою брацлавським, вінницьким.
Фортеця на Низу Дніпра — прообраз майбутньої Січі
Незважаючи на попередження Сиґизмунда II, Дмитро Вишневецький 1553 року власним коштом розпочав будівництво фортеці на острові Мала Хортиця, куди до нього стікалися козаки; фортеця мала стати форпостом у боротьбі проти татарської агресії. Мала Хортиця за результатами археологічних та гідро-археологічних досліджень 1990-2000-х рр. ототожнюється з островом Байда, розташованим на захід від острову Хортиц.
Перебування в Туреччині
Улітку 1553 року Дмитро Вишневецький несподівано залишив Малу Хортицю, з усім своїм військом відправився до Стамбула, де служив султанові Сулейману I півроку. Мотиви цього вчинку неясні: не маючи достатньої підтримки від уряду, намагався справити на нього відповідне враження, або прагнув налагодити добрі стосунки з султаном, щоб через нього мати вплив на Кримського хана. Інша версія - визволення з полону родичів загиблого Федька Вишневецького (зокрема, його вдови - княгині Марії. Ймовірно, безпечному перебуванню в Стамбулі сприяла дружина султана Роксолана. Вплив на уряд Великого князівства (і Польського королівства) він справив — двірські кола були стривожені, боялися, що Вишневецький наведе турків на Україну. Після повернення з Туреччини на початку 1554 року Вишневецький в товаристві свого давнього товариша в сутичках проти орди руського воєводи Миколая Сенявського, який взяв на себе місію виправдовувати «Байду» перед королем та сеймом, вирушив до Варшави; пояснення стосовно перебування в Порті були прийняті. Одержав формальне доручення тримати оборону проти татарів у закладеній ним фортеці. Надалі міг розраховувати лише на власні сили. Будівництво Хортицької фортеці він довершив, мобілізувавши козаків, селян Канівського та Черкаського староств.
Боротьба з татарами і турками
Московсько-козацьке військо пішло під Аслам-город (або Іслам-Кермен, тобто твердиня ісламу, поблизу теперішньої Каховки), та Очаків. Похід тривав до початку літа і був успішним, ці міста були здобуті. Козаки захопили табуни коней, стада худоби, а також багато полонених і рушили назад. Відбивши вогнем з рушниць погоню, очолювану калгою, вони безпечно дісталися Черкас. Сигизмунд II виправдовувався перед ханом Девлет-Гіреєм за той похід тим, що це була нібито справа московських козаків, а Вишневецький тут ні до чого. Він навіть намагався запевнити хана, що Хортицька фортеця буде корисною для Криму проти московської експансії, і що Вишневецькому доручена ця справа — тримати сторожу на Дніпрі — саме через те, що Вишневецький мав добрі особисті стосунки з султаном і ханом. Але восени того ж 1556 р. козаки Вишневецького знову напали на Аслам-город, уже власними силами. Замок був здобутий, гармати з нього були перевезені до Хортицької фортеці. Девлет-Гірей спочатку спробував домовитись з Вишневецьким, запрошуючи його до себе на службу. Згоди він не одержав і в січні 1557 р. зібрав всю орду і зробив спробу захопити хортицьку фортецю. Облога тривала 24 дні, після чого татари з великими втратами відступили. Вишневецький сповістив Сигизмунда II про свою перемогу і запевнив його, що татари не зможуть нападати на Україну, доки стоїть його фортеця. При цьому він просив «посилити замок людьми й стрільбою», але одержав від великого князя тільки похвалу, обіцянку жалування та рекомендацію не загострювати відношення з татарами. Упевнившись в неспроможності правлячих кіл Великого князівства до рішучих дій, Дмитро знову звернувся до Москви; йому прислали тільки гроші, і при цьому запрошували на царську службу. Тим часом, улітку 1557 р, Девлет-Гірей зібрався з новими силами у похід на дніпровський замок. Цього разу з ним ішли турецьке військо на човнах і молдавська поміч. Фортецю на острові було взято у повну блокаду, і після тривалої облоги Вишневецький змушений був її залишити через нестачу провіанту. Козаки невеликими групами прокрались крізь турецько-татарські заслони і подалися вгору Дніпром до Черкас. Покинута фортеця була зруйнована.
Московське підданство
Чи знаєте ви, що…
Дізнавшись, що Іван Грозний з військом вирушає до Лівонії, кримський хан зібрав стотисячну орду, вирушив на Москву. Незабаром розвідка доповіла: Москві залишилися страшні для нього люди: Д.Вишневецький та Шеремєтьєв з частиною війська; татари з пів'дороги повернули назад до Криму.
Перед московськими політиками Д.Вишневецький виклав свій план боротьби з татарами у союзі з Литвою, відірвавши її від союзу з Кримом. Ця ідея була сприйнята із співчуттям; на початку 1558 р. була розпочата підготовка до кампанії проти Криму та до переговорів з Великим князівством Литовським. Вишневецький з московським військом рушив шляхом попереднього походу Ржевського (1556 р.), по дорозі збираючи козаків. Був запланований похід всередину Криму. Хан відтягнув усі орди за Перекоп та приготувався до оборони.
Д.Вишневецький під Перекопом одержав підкріплення з Москви на чолі з Ржевським, планував похід на Козлов (або Ґезлеве, теперішня Євпаторія). Раптово був відкликаний до Москви: були доручені другорядні операції на Дону, згодом на Кавказі, під час яких, у 1560 р., було засновано фортецю Черкаськ (нині Старочеркаськ - столиця Війська Донського). Похід всередину Криму був здійснений 1559 р. під керівництвом воєводи Адашева, роль Д.Вишневецького була незначною.
Це було не те, чого сподівався; у зовнішній політиці Москви з 1558 р. першочерговою стала задача виходу до Балтійського моря, справа боротьби проти татарів була занедбана. Розпочата Іваном IV Ливонська війна загострила московсько-литовські відносини, 1561 року Литва вступила у війну проти Москви. Д.Вишневецький опинився у фальшивому становищі зрадника (не влаштовувало). Разом із своїми козаками він попрямував до Дніпра і, зупинившись на острові Монастирському (30 миль нижче Черкас), посередництвом двоюрідного брата - тодішнього старости черкаського Михайло Вишневецький, домігся від великого князя для себе, своїх супутників ґлейтових листів - письмових гарантій безпечного перебування на території Великого князівства Литовського. Сиґізмунд II охоче прийняв Д.Вишневецького «в свою ласку господарську». Пізніше послав Івану IV запит про поведінку Дмитра, одержав відповідь: «Прийшов, як пес, і втік, як пес; а шкоди від нього мені, государю, і моїй державі не було». На сеймі Д.Вишневецького приймали, вітали, цінуючи, як і раніше, дуже високо. Але крах усіх планів підірвав його сили — тяжко захворів (думав, що отруєний). Лікували особисті лікарі великого князя.
Похід до Молдавії. Зрада і загибель
Повернувся з 300 козаків-запорожців, 150 козаками отамана Водоп'яна (до цього були на службі в Івана IV). В грудні 1562 року у супроводі сєрадзького воєводи Ласького Альбрехта негідного другого мужа нещасливої Беати Косьцєлєцкої-Острозької-Ласької , матері княжни Гальшки Острозької прибув на Сейм. А.Ласький не пробачив молдавському господарю Я.В.Геракліду образи (відібрав надану раніше Хотинську фортецю з навколишніми поселеннями). Не маючи достатньої військової сили, через коменданта Хотинської фортеці Яна (Івана) Пясецького (родича Байди) вирішив залучити до акції Д.Вишневецького, 1563 року підбив його до походу на Молдавію, де він претендував на престол (друга дружина молдавського господаря Петру IV Рареша Єлена Катерина Бранковіч - старша сестра другої дружини батька - Івана ВишневецькогоМарії Магдалени Бранковіч-«Деспот» ); як онук по матері Штефана ІІІ, зведений двоюрідний брат Петру IV Рареша). 1563 року в Молдавії піднявся боярський заколот проти тодішнього непопулярного господаря — узурпатора, міжнародного авантюриста Якова Василакі Геракліда, або Деспота. Я.В.Гераклід був скинутий, його місце зайняв керівник заколоту боярин Штефан Томжа (Томша). Дмитра Вишневецького втягнув у молдавську авантюру Ласький Альбрехт. Військо вербували разом у Кам'янці-Подільському. Деспот запропонував королю стати сюзереном, захистити Сучаву від ймовірного нападу. Король запевнив, що ніхто з його підданих не порушить спокою, у разі небезпеки прийде на допомогу кам'янецький каштелян Єжи (Юрій) Язловецький. Після зростання кількості потенційних учасників походу Деспот знову звернувся до короля Польщі, який надіслав лист-відповідь, який Деспот не отримав. Д.Вишневецький, Я.(І).П'ясецький, на чолі 5-тисячного загону стали на березі Дністра, чекали підходу А.Ласького з військом. Частина боярства, невдоволена Деспотом, очолювана Ш.Томжею (теж претендентом на трон, якого вже обрали господарем), підняла повстання, запросила Д.Вишневецького до себе на володіння (господарство), обрання Ш.Томші називали тимчасовим. Д.Вишневецький охоче погодився (загін складався тільки з 500 воїнів, про пастку не підозрювали), хоча був на той час хворим, слабким, швидко вибрався у похід з невеликими силами. Бояри, що його запросили, не дали йому достатньої підтримки, козаки були розгромлені. Частина їх, сам Д.Вишневецький потрапили у полон; Ш.Томжа відправив усіх полонених до Стамбула. За наказом султана, Д.Вишневецького, двох його товаришів (зокрема, коменданта Хотинської фортеці, (родича «Байди») Івана (Яна) П'ясецького було страчено (скинуто на гак), рядових козаків відправлено на галери.
Перекази про Дмитра Вишневецького
Навколо життя Дмитра Вишневецького, його смерті створено багато легенд. В колах польських, литовських, українських легенди почали творитись одразу після його трагічної загибелі[10][16]. Оповідали, нібито його, після катувань, було скинуто з високої башти і він зачепився ребром за гак, що стричав із стіни, або що його було навмисно почеплено ребром на гак; що він прожив у такому стані три дні і при цьому без упину голосно лаяв турків та їхню віру; що тільки не стерпівши наруги над своєю вірою, хтось із турків застрелив Дмитра з лука. Оповідали, що турки вирізали та з'їли серце Вишневецького, щоб перейняти його мужність та відвагу. Згодом з'явились нові подробиці: що султан зваблював полоненого Вишневецького у турецьку віру, обіцяючи за це всілякі блага, але Дмитро зневажив все те та ще й сам, висячи ребром на гаку, стріляв із лука в султана. Проте французький посол, повідомляючи наприкінці жовтня (ст. стиль) 1563 р. із Стамбула про страту Вишневецького, жодним словом не обмовився про такі жахливі подробиці. В українській народотворчості ця легенда перетворилася на широко відому думу про козака Байду; однак невідомо, чи була це обробка самих тільки чуток, чи справді сам Дмитро став прототипом козака Байди. У всякому разі, Байда, як історична особа, з тогочасних джерел невідомий, і в жодному документі того часу Вишневецький не називається Байдою.
Історичне значення діяльності Дмитра Вишневецького
Дмитро Вишневецький відомий як перший організатор козацьких військ. Його попередники — Предслав Лянцкоронський, Остафій Дашкович, залучаючи козацькі загони до своїх військових операцій, використовували їх як силу допоміжню. Вишневецький спирався на козацтво як на головну силу, якою він підпирав власні політичні амбіції. Козацький літописець XVIII ст. Граб'янка називав його навіть козацьким гетьманом, у джерелах XVI ст. такий титул «Байди» не зустрічається. Не підтверджується джерелами твердження про те, що він заснував Запорізьку Січ . Зв'язок Дмитрової фортеці з Січчю був лише ідейним[10]. Діяльність Вишневецького лише вказала напрям, у якому пішов подальший розвиток українського козацтва, i дала йому потужний поштовх у цьому напрямі. Це просування козацтва на Низ Дніпра і врешті колонізація ним придніпровських степів, утворення козаками організації не лише військової, але й політичної з міжнародними зв'язками, заснування козацької фортеці — справжньої Січі у Запоріжжі. Навіть його останній похід, що скінчився катастрофою у Молдавії, став прологом низки молдавських походів, здійснених козаками у наступні кілька десятиріч; найвідомішими з них були походи Івана Підкови (1577) та Тимоша Хмельницького (1653 р.).
Вшанування пам'яті
Названий турками «найвеличнішим ворогом Блискучої Порти», Дмитро Вишневецький заслужив на добру пам'ять нащадків. Деякі історики ототожнюють Вишневецького з героєм популярної історичної пісні — козаком Байдою.
13 вересня 1997 року Поштою України випущена в обіг поштова марка номіналом 20 копійок з зображенням Дмитра Вишневецького.
31 березня 1999 року Національним банком України випущено срібну пам'ятну монету, номіналом у 10 гривень, присвячену князю і козацькому отаману Дмитру Вишневецькому.
13 жовтня 1999 На острові Хортиця відкрито пам'ятний знак Д.Вишневецькому (Байді) — засновнику Запорозької Січі; здійснено урочистий підйом на поверхню козацької чайки XVIII ст.
Вулиці, названі на честь Дмитра Вишневецького є в українських містах:
Тернопіль
Черкаси
Коломия
Вулиця і провулок у Бучі
Ківерці.
Цікаві факти
У місті Черкаси через центральну площу проходить вулиця Дмитра Вишневецького-Байди, котра веде до колишнього Черкаського замку, резиденції старости Черкаського князя Дмитра Вишневецького.
1848
Готлоб Фреге, німецький логік, математик і філософ.
Поклав початок теорії математичного доведення. Праці Фреге заклали основи логічної семантики.
 Фрі́дріх Лю́двіг Го́тлоб Фре́ге (нім. Friedrich Ludwig Gottlob Frege; *8 листопада 1848, Вісмар — †26 липня 1925, Бад Клайн) — німецький логік, математик та філософ. Представник школи аналітичної філософії.Сформулював ідею логіцизму, тобто напрямку в основах математики та філософії математики, основною тезою якого є твердження про «зводимість математики до логіки».
Біографія
Батько Фреге був шкільним учителем, викладав математику. Фреге почав свою вищу освіту в Єнському університеті в 1869 р. Через два роки він переїхав до Геттінгену, де він і захистив в 1873 р. свою дисертацію з математики «Über eine geometrische Darstellung der imaginären Gebilde in der Ebene» (О геометричному поданні уявних об'єктів на площині). Після захисту дисертації він повернувся в Йену, де під керівництвом Аббе написав габілітаційну роботу «Rechnungsmethoden, die sich auf eine Erweitung des Größenbegriffes gründen» (Методи розрахунків, які засновані на розширенні поняття розмірності) (1874) і отримав місце приват-доцента (1875). В 1879 р. він став екстраординарним, в 1896 р. — ординарним професором. З його безпосередніх учнів широко відомий тільки Рудольф Карнап (згодом — один з членів Віденського гуртка і автор ряду важливих робіт з філософії науки). Оскільки всі діти Фреге померли до досягнення зрілості, в 1905 р. він взяв у будинок прийомного сина.
Популяризація його ідей Карнапом, Бертраном Расселом та Людвігом Вітгенштейном зробила Фреге відомим в певних колах ще в 1930-тих. В англомовному світі його роботи стали широко відомі тільки після Другої світової війни, значною мірою завдяки тому, що багато логіків та філософів, які вважали спадщину Фреге важливим внеском у розвиток філософської думки (наприклад, Рудольф Карнап, Курт Гедель та Альфред Тарський), змушені були емігрувати в США. Вони сприяли появі англійських перекладів основних робіт Фреге, які й принесли йому широку популярність.
1908 — Михайло Різник, український шрифтознавець, книжковий графік.
1923
Джек С. Кілбі, американський фізик, лауреат Нобелівської премії з фізики
(2000; спільно з Ж.Алферовим і Г.Кремером). Творець першої у світі інтегральної схеми (мікрочипу).
Джек Кілбі (англ. Jack St. Clair Kilby, 8 листопада 1923, Джефферсон-Сіті — 20 червня 2005, Даллас) — американський учений. Лауреат Нобелівської премії з фізики в 2000 році за винахід інтегральної схеми в 1958 році в період роботи в Texas Instruments (TI). Також він — винахідник кишенькового калькулятора і термопринтера (1967).
Біографія
Член Національної інженерної академії США (1967). Закінчив Іллінойський (1947) і Вісконсінський (1950) університети. З 1947 у фірмі «Центрлаб» (Мілуокі), з 1958 в компанії «Texas Instruments» (м. Даллас). У 1978–1984 професор Техаського сільськогосподарського та машинобудівного ун-ту. Національна наукова медаль США (1969).
1935
Дмитро Квецко, український дисидент, лідер й ідеолог підпільної організації
«Український національний фронт» (1964–1967), багаторічний радянський політв'язень.
 Квецко Дмитро Миколайович (*8 листопада 1935, с. Слобода-Болехівська, Долинський район, Івано-Франківська область — †15 жовтня 2010, там же) — український дисидент, лідер й ідеолог підпільної націоналістичної організації «Український національний фронт», багаторічний радянський політв'язень.Народився в сім'ї селян-бідняків. Рано осиротів. Родичі були в УПА.
1953 — після закінчення середньої школи у с. Витвиця працював бібліотекарем.
1954 — вступив на заочне відділення історичного ф-ту Львівського університету.
1954—1957 — проходив строкову військову службу в радянській армії.
1963 — закінчив історичний факультет Львівського університету, працював учителем, завучем у школах Долинського району.
1964 — разом з З.Красівським створив підпільну націоналістичну організацію «Український національний фронт» (УНФ), яка ставила метою боротьбу за незалежність. До УНФ увійшло понад два десятки осіб із декількох областей України, в тому числі З.Красівський, Я.Лесів, М.Дяк. УНФ проіснував до 1967. Група видавала журнал «Воля і Батьківщина» (вийшло 16 номерів). Члени УНФ поширили кількасот власних брошур і листівок у різних областях України (виготовлялися їх на друкарській машинці в помешканнях і в бункері, облаштованому Квецьком у Карпатах). Поширювали також знайдену пропагандистську літературу ОУН.
Д.Квецько був автором більшости статей, написав документи «Програмові вимоги УНФ» і «Наші завдання». Проект програми витікав із положень Програми ОУН(б), прийнятої на її III Зборі. Становище України в документах оцінювалося як колоніальне. Відкидаючи комуністичну доктрину і практику, Д.Квецько вважав, що у вільних країнах Заходу відбувається соціалізація громадських виробничих відносин. Для України він пропонував незалежний самостійний розвиток у вигляді «народного соціалізму», дуже близького до реалій західноєвропейської соціал-демократії.
Від імені УНФ властям УРСР і СРСР були надіслані документи «Меморандум 23 з'їздові КПРС» і «Заява УНФ» з політичними вимогами організації (дійшли до адресатів).
Заарештований 21 березня (інша версія — 23 березня) 1967 року. Показів не давав.
27 листопада того ж року на закритому виїзному засіданні Верховного Суду УРСР в Івано-Франківську був засуджений за звинуваченням у «зраді Батьківщини» та створенні антирадянської організації за ст. 56 і 64 КК УРСР до 20 років позбавлення волі з утриманням перших 5 років у тюрмі (відбував їх у Владимирському централі), 10 років виправної трудової колонії суворого режиму (у 1972—1975 рр. його утримували в таборі ЖХ-385/17-А в Мордовії, потім у Пермських таборах) і ще 5 років після цього був на засланні (м. Чуна, Іркутська область).
У таборах проводив акції протесту, голодування, писав політичні заяви, брав участь у передачі матеріалів з ув'язнення на волю.
Червень 1987 р. — вийшов на волю і повернувся на батьківщину. Перебував під наглядом КГБ. Попри це, відновив підпільну діяльність — друкував позацензурні машинописні часописи «Оновлення-87» (5 чисел), «Гомін перебудови» (2 числа), «Альтернатива» (до проголошення незалежності України — 58 чисел).
Останні роки прожив у рідному селі, де й похований.
| |
|
| |
| Всього коментарів: 0 | |
| Вхід на сайт |
| Пошук |
| Календар |
| Друзі сайту |
