| Меню сайту |
| Категорії розділу | ||||||||
|
| Наше опитування |
| Статистика |
Онлайн всього: 1 Гостей: 1 Користувачів: 0 |
20:39 3 листопада народилися... | |
1788
Михайло Лазарєв, російський учений-мореплавець і військово-морський діяч.
 Миха́йло Петро́вич Ла́зарєв (рос. Михаил Петрович Лазарев; * 3 (14) листопада 1788, Владимир — † 11 (23) квітня 1851) — російський учений-мореплавець і військово-морський діячНародився в м. Владимирі (Росія). Зробив внесок у розвиток військово-морського мистецтва, в зміцнення Чорноморського флоту Російської імперії, перетворення його на одного з найкращих вітрильних флотів світу. Він заснував особливу, лазарєвську, школу навчання офіцерів і матросів, що виховала видатних флотоводців П. С. Нахімова і В. О. Корнилова, В. І. Істоміна — героїв оборони Севастополя, О. І. Бутакова. Лазарєв здійснив три навколосвітні плавання. Видатною була його участь у дослідженні Південного океану та у відкритті шостої частини світу — Антарктиди.
Дитинство
Михайла віддали до Морського кадетського корпусу після смерті батька у 1800 р., де його здібності, зацікавленість військово-морською справою відразу привернули увагу командування корпусу. Становлення М. Лазарєва як особистості, набуття ним професійних знань у галузі фізики, загальної історії, морської майстерності й судноволодіння відбувалося під опікою досвідченого моряка, видатного педагога і вченого П. Я. Гамалеї.
У травні 1803 р. за рекомендацією П. Я. Гамалеї Михайла Лазарєва було направлено гардемарином для навчання «еволюції, практики та астрономічним спостереженням» на корабель «Ярослав» (Кронштадт), а восени того ж року — за кордон для ознайомлення зі станом військово-морської справи на іноземних, зокрема англійському, флотах.
Повернувся він до Росії у травні 1808 р. і протягом 1808–1813 рр. служив на різних кораблях Балтійського флоту, незмінно отримуючи високі атестації. У 1812 р., під час загрози французького поневолення, М. Лазарєв брав участь у висадженні десанту біля Данцигу, що мав перегородити шлях французьким кораблям до Ризької затоки та полегшити становище м. Риги. Року 1813-го М. Лазарєв став капітаном судна «Суворов», яке мало доставити вантаж із Кронштадта на острів Сітху. Під час річного плавання «Суворова» через Північне море, Атлантичний і Тихий океани, М. Лазарєв відкрив у Тихому океані низку незаселених коралових островів, які назвав островами Суворова.
Дослідження Антарктиди
В історії світових географічних відкриттів і досліджень першої половини XIX ст. видатним досягненням стала антарктична експедиція, споряджена 11 лютого 1819 р. на двох невеликих кораблях: 28-гарматному шлюпі «Восток» під командуванням капітана 2-го рангу Ф. Беллінсгаузена та 20-гарматному шлюпі «Мирний» під командуванням лейтенанта М. Лазарєва, спеціально споряджена для вивчення Південного полярного моря та Південного полюса. Вона мала дослідити о. Південну Георгію, обійти зі сходу Південні Сандвічеві острови, потім просунутися до Південного полюса з метою відшукати невідомі землі, насамперед, загадковову Антарктиду. Безуспішними були пошуки цього материка мореплавців багатьох країн, серед яких був і Джеймс Кук. Оцінюючи льодовитість південних полярних морів, Кук писав: «Жодна людина ніколи не наважиться проникнути на південь далі, ніж це вдалося мені. Землі, які можуть міститися на півдні, ніколи не будуть досліджені».
Досвід навколосвітнього плавання дав змогу Ф. Беллінсгаузену та М. Лазарєву здійснити майже неможливе: 27 січня 1820 р. «Восток» та «Мирний» досягли 69° 23’ п.ш. та 2° 35’ з.д. і підійшли до крижаного панцира Антарктиди. В рапорті керівників експедиції доповідалося, що того дня вони побачили «біля краю материка суцільну кригу, нагромаджену уламками, а всередині, до півдня, в різних місцях по ній крижані гори». У лютому кораблі ще декілька разів підходили до Антарктиди. «Тут за крижаними полями й островами, — йшлося далі, — було видно крижаний материк, край якого відломлено перпендикулярно і який стягався в міру нашого бачення, підносячись до півдня ніби берег. Плоскі крижані острови, що містилися біля цього материка, чітко показували, що вони є уламками цього материка, бо мали край і поверхню подібні до материка».
Російські моряки спростували висновки Д. Кука про землю Сандвича як суцільний материк і назвали весь архіпелаг Південними Сандвичевими островами. Крім того, вони довели, що відкрита 1819 р. Смітом Південна Шотландія не є суцільним материком, а групою островів. Крім Антарктиди учасники експедиції відкрили 29 нових островів, встановили їхні координати, описали клімат Антарктиди, пояснили походження водоростей у Саргасовому морі, зробили правильне припущення про походження коралових островів. Велике наукове значення мали звітна карта експедиції, на якій було подано положення усіх пунктів і вперше відкритих земель та спостереження над океанографічними й атмосферними явищами.
Трете Навколосвітнє Плавання
1822 р. Михайло Петрович як командир фрегата «Крейсер» вийшов у трете навколосвітнє плавання — на о. Сіхту, до берегів російських володінь у Північній Америці. У лютому 1826 р. М. Лазарєв став командиром корабля «Азов», найкращого на той час корабля Російської імперії. 8 серпня 1827 р. він узяв участь у Наваринській битві на боці Греції, в якій турецький флот було цілком розгромлено. За подвиг «Азова» в Наваринській битві М. Лазарєву було надано звання контр-адмірала.
Життя начальником
У лютому 1832 року М. Лазарєва призначили начальником штабу Чорноморського флоту і відтоді його подальше життя та діяльність незмінно були пов'язані з Кримом, Кавказом, Чорним морем. За складних умов крейсерської служби зростала майстерність моряків Чорноморського флоту, набувався досвід боротьби з контрабандистами та морською стихією. Все це виявилося під час походу ескадри Чорноморського флоту до берегів Константинополя для його захисту від навали єгипетських військ. Помітну роль відіграв М. Лазарєв і під час підписання Ункер-Іскелесійського договору між Росією й Туреччиною. Йому довелося не тільки командувати Чорноморським флотом за часів украй напружених політичних обставин, а й безпосередньо брати участь майже в усіх дипломатичних переговорах.
У квітні 1833 року М. Лазарєва призначили віце-адміралом, а в грудні того самого року затвердили головним командиром Чорноморського флоту й усіх портів на Чорному морі та військовим губернатором міст Миколаєва і Севастополя. Відтоді розгорнулася його діяльність у поліпшенні корабельного складу й озброєння кораблів, організації та будівництві баз на Чорному морі, укріпленні й благоустрої Севастополя як головної військово-морської бази. Здійснювалося будівництво доків, майстерень, берегових укріплень, Севастопольського адміралтейства та його батарей, складів, казарм і бібліотеки. М. Лазарєв також розробив план перебудови Миколаївського адміралтейства, де було збудовано нові елінги, ливарний та канатний заводи, артилерійська, шлюпкова й щоглова майстерні, казарма в селі Спаському під Миколаєвом — новий будинок адміралтейства. Зусиллями М. Лазарєва Чорноморський флот було створено майже заново. В Миколаєві, Севастополі, Херсоні було побудовано 17 лінійних кораблів, 9 фрегатів, 6 парових фрегатів, 7 корветів, 11 бригів, 11 шхун, 8 тендерів, 2 яхти, 28 пароплавів, 33 транспорти, 6 лоцманських суден, 25 канонірських човнів. Ці кораблі були стійкі, верткі, швидкохідні з потужним озброєнням, що стало в пригоді під час Кримської війни 1853–1856 років, коли чорноморські моряки перемогли турків у Синопській битві і в одинадцятимісячній обороні Севастополя.
Життя адміралом
1848 р. М. Лазарєв став адміралом. Великий патріот руської землі, який пишався її героїчним минулим, він виховував у моряків Чорноморського флоту почуття патріотизму й вірності військовому обов'язку, вимагав від офіцерів поваги до матросів. Вміння вивчати людей, вирізняти найздібніших, допомагати їм у вдосконаленні своїх знань давало М. Лазарєву можливість згуртовувати навколо себе найкращих флотських офіцерів, ставити їх на керівні посади. Він допоміг розвинутися на повну силу талантам Нахімова, Корнилова, Бутакова, Путятина, Істоміна, Завалишина та ін. Він не мирився з рутиною та відсталістю, вважав, що підвищення боєздатності флоту неодмінно пов'язане з піднесенням загального культурного рівня та військово-морської освіти офіцерів. За його командування вперше на кожному кораблі було створено бібліотеки для офіцерів і моряків.
Михайло Петрович Лазарєв помер 11 квітня 1851 р. На Землі його ім'ям названо бухту і порт в Японському морі, острів в Аральському морі, шельфовий льодовик, полярну станцію та гори в Антарктиді, острів у морі Дейвіса, атол у групі островів Росіян (Тихий океан), миси в Амурському лимані та на півночі о. Унімак.
20 липня 1995 р. були підписані міжнародна угода та меморандум про передачу Україні британської антарктичної станції «Фарадей». 6 лютого 1996 р. відбулося підняття Прапору України на станції, яка була перейменована на «Академік Вернадський». Зараз на станції перебуває восьма Українська антарктична експедиція.
1797 — Олександр Бестужев, російський письменник, декабрист (†1837).
1801 — Карл Бедекер, німецький видавець, автор перших путівників.
1883 — Дмитро Моор, російський художник, автор радянських плакатів («Ти записався добровольцем?»).
1900 — Дасслер Адольф, німецький бізнесмен, засновник фірми «Адідас»
1937 — Йосип Лось, український вчений, доктор політологічних наук, професор і керівник кафедри зарубіжної преси та інформації факультету журналістики Львівського університету імені Івана Франка
1949 — Ларрі Холмс, англійський боксер, який відібрав титул чемпіона світу в Мухамеда Алі.
1967 — Микола Мільчев, український спортсмен, олімпійський чемпіон 2000 року в стендовій стрілянині.
| |
|
| |
| Всього коментарів: 0 | |
| Вхід на сайт |
| Пошук |
| Календар |
| Друзі сайту |
