| Меню сайту |
| Категорії розділу | ||||||||
|
| Наше опитування |
| Статистика |
Онлайн всього: 10 Гостей: 10 Користувачів: 0 |
23:50 6 листопада -народилися... | |
1494
Сулейман I Кануні, турецький султан (1520—66 рр.) з династії Османів;
 Сулейма́н І Пи́шний або Кануні (Законодавець) (тур. Süleyman Kanuni) ( 6 листопада 1494, Трабзон — 5/6 вересня 1566, Сігетвар) — османський султан з 1520 до 1566. Був сином Селіма І Грізного та Хафізи. Сулейман став найвизначнішим правителем Сходу XVI ст., будучи на вершині військової, політичної і економічної могутності Османської імперії.Титули Сулеймана — султан султанів (шах шахів, цар царів), Тінь Бога на Землі, Цезар усіх земель Риму (після взяття Риму — Константинополя, османські султани взяли собі титул «римського імператора»). Дружиною Сулеймана I була Настя Лісовська («Роксолана»).
У часи його панування Османська імперія досягла піку своєї могутності. Сулейман I проводив численні війни, в результаті яких розширив територію Османської імперії. Він був найбільшим, з погляду обсягу приєднаних земель, османським завойовником. Провів реформу адміністрації, армії, фінансів. Був також меценатом і поетом (писав під псевдонімом Мухіббі).
Дитинство
У момент появи на світ Сулеймана його батько, Селім І Грізний, був третім у черзі наступником трону (за братами Ахмедом і Коркучем). Хафіза була з черкеського заможного роду. Певним є те, що перед народженням Сулеймана вона входила до гарему Селіма. Народження сина зробило її другою дружиною (першою була черкеска Айша) та принесло титул Хафіза Султан (султанші), замість колишнього Хафіза Хатун, коли вона була наложницею в гаремі. Султанша Хафіза була матір'ю ще, щонайменше, двох дочок Селіма: Хадіджі (1496?-1582), Шах-Ікубан(1500?-1538) син був єдиним, бо чоловік завше був в походах і більше дітей він не хотів. Сулеймана обрізано було, правдоподібно, після закінчення сьомого року життя. У тому ж віці його послали до двору султана Баязида ІІ в Константинополі. Він навчався там основам військової справи, права та фехтування. Науки, в основному історію і філософію, викладав йому Karakyzogl Hajrüddün Hyzyr. Вивчив також іноземні мови: знав сербську, арабську та перську. Навчився також ремеслу ювеліра.
У віці 14 років почав виконувати державні обов'язки (правитель у Кафі в Криму). Коли його батько став падишахом, отримав управління над провінцією Меніса, здійснював також функції правителя європейських провінцій під час військових походів Селіма. 21 вересня 1520 року помер Селім І (Сулейман мав на той час 25 років). З міжвладдя хотів скористатися намісник сирійської провінції Dżanberdi Gazâlî. Сподіваючись на підтримку перського правителя шаха Ісмаїла (засновника династії Сафавидів), вирішив здобути самостійність (почав навіть карбувати власну монету). Сулейман придушив бунт силами з Анатолії і взяв владу в цілій Османській імперії в свої руки.
Військові компанії
Війни в Європі
Після смерті батька Селіма I 1520 року Сулейман успадкував трон і відразу ж почав готуватися до розширення й зміцнення імперії. Він отримав від Селіма I добре навчену армію, і вже 1521 року починає війну із давнім і непримиренним ворогом - Угорщиною. Захоплює на її кордонах стратегічно важливу фортецю Белград, яка до його правління не піддавалася нікому.
У липні 1522 року султан особисто очолив армію і розпочав облогу острова Родос в Егейському морі. Родоські лицарі (госпітальєри) були вправними воїнами, а сучасники називали їх "Останніми хрестоносцями". З госпітальєрами у турецьких султанів були давні рахунки. Прадід Сулеймана Мехмед II Фатіх ("Завойовник") 1480 року намагався захопити Родос, але зазнав відчутної поразки (фактично єдиної в житті). Під проводом Вільє де Ліля Адама за найсучаснішими в Європі фортифікаційними укріпленнями лицарі трималися до 21 грудня 1522 року, але через брак харчів були вимушені, витримавши 14 штурмів, на почесних умовах таки скласти зброю. Замість того, щоб винищити усіх, за традиціями свого батька, султан дав їм можливість піти. Пізніше вони знову зустрінуться вже на Мальті,яку в 1566 році Сулейман спробує захопити. "Цитадель демонів" капітулювала, але ця перемога дорого коштувала туркам - загинуло близько 50 тисяч воїнів. "До втрати Родосу була як мінімум ілюзія, що європейці в разі необхідності об'єднаються в хрестовому поході" (Г.Лемб "Сулейман: султан Сходу"). Проте, це була лише ілюзія. "Останніх хрестоносців" кинули напризволяще. Таким чином, Османська імперія стає повноправною володаркою у Середземному морі.
У серпні 1526 р. Сулейман на чолі 100-тисячної армії удерся до Угорщини. Біля містечка Мохач до 25 тисяч угорців із 80 гарматами під проводом короля Угорщини Лайоша II стають на шляху загарбників. Кавалерія християн зім'яла нерегулярну піхоту - башибузуків; християни вже святкували перемогу, розгромивши, як вони вважали, центр позицій турків. Проте це були лише перші лінії "воїнів ісламу". Сам Сулейман із яничарами й усією артилерією зустріли Лайоша, який разом із резервами мужньо, але безглуздо кинувся в атаку. З флангів на угорців тим часом наскочила легка кавалерія; довершили розгром рушниці яничар і гармати, які впритул розстрілювали важку кавалерію. Угорці декілька годин чинили героїчний опір, на полі бою їх полягло до 22 тисяч разом з королем. Катастрофа біля Мохача віддала Угорщину під владу Османської імперії більше, ніж на 150 років. Королем Угорщини стає Януш Заполья, який визнав себе турецьким васалом.
Через три роки Сулейман розпочинає війну з Австрією, яка в особі ерцгерцога Фердинанда Габсбурга - брата імператора Карла V - претендувала на престол Святого Стефана. Перемогти Габсбургів Сулейман не зміг, але свої права на Угорщину підтвердив. Майже три тижні під стінами Відня тривала грандіозна битва: 100-тисячна армія Сулеймана в жовтні-листопаді 1529 р. декілька разів штурмувала добре укріплене місто, залишивши під його стінами до 40 тисяч убитими. Турки були змушені повернутися на Схід. Хоча облога була невдалою, в цілому Австрія зазнала поразки й була змушена платити данину в 30 тис. дукатів. 1533 року, після того, як османи вкотре розорили Угорщину, Габсбурги уклали з ними мирний договір, за яким під владою австрійців залишалася лише північно-західна частина країни.
Турецько-перська війна
Забезпечивши охорону кордонів на заході, султан розпочинає боротьбу зі своїми ворогами в Азії, в першу чергу із постійною загрозою з боку шиїтів з династії Сефевідів у Персії.
В 1533-1538 роках він здійснює декілька походів на Персію проти перського шаха Тагмаспа І. Турки захоплюють Вірменію і Азербайджан з Тебрізом, давню столицю халіфів Багдад (грудень 1534 р.), а також святині шиїтів Неджеф і Кербелу. Будучи сунітами, турки перешкоджали шиїтам ходити на прощу в ці святі для них міста. Турецько-перська війна тривала аж до 1555 року, коли султан укладає мирну угоду з персами. За її умовами турки окуповують Вірменію (Ерзерум, Ван, Єреван), північну Персію (Тебріз) й усю Грузію.
Війни в Північній Африці та Середземномор'ї
В 1533 р. до Османської імперії були приєднані колишні володіння іспанців в Алжирі. В 1551 р. у Північній Африці іоанніти були вибиті з Тріполі.
Восени 1528 р. Сулейман висилає на Середземне море флот на чолі з колишнім піратом Хайреддіном Барбароссою. 27 вересня останній перемагає біля бухти Превезе об'єднаний флот Габсбургів та Венеціанської республіки, після чого Туреччина як мінімум на 30 років забезпечила собі майже повний контроль над морем від Гібралтару до Сирії.
В 1536 р. Сулейман уклав угоду із Францією. Ненависть французьких монархів до Габсбургів була така велика, що вони не тільки пішли на цей несподіваний союз, але й активно виконували роль союзника. Франциск I, король Франції, прагнув використовувати напір османів на сході, щоб зв'язати руки своїм габсбурзьким суперникам на заході. Врешті-решт з'явилися на світ знамениті капітуляції 1536 р., за якими Сулейман надав французам торгівельні привілеї, які зробили Францію головним західним торговельним партнером Османської імперії, створивши засади французьких інтересів і впливу в Леванті.
Поки Сулейман I вів війни з Персією, Барбаросса з флотом здійснював блискавичні рейди в південноєвропейських портах і на Півночі Африки.
В останній період життя Сулейман періодично вів війни, щоб зміцнити безпеку імперії. Так, 1555-1557 рр. турки захопили Судан, протягом 1559 року - Північну Еритрею й африканське узбережжя Червоного моря, декілька островів у Егейському морі, Пелопоннеський півострів. Коли султану виповнилося 72 роки, він повів 100-тисячну армію в новий похід на Австрію. 5 вересня 1566 року Сулейман I помер у військовому таборі під час облоги угорського міста Сегетвар, що його відчайдушно захищав австрійський гарнізон. Уміння султана поєднувати дії піхоти, кавалерії, артилерії й талант найкращих на той час військових інженерів було неперевершеним.
Смерть
Сулейман І помер у ніч із 5 на 6 вересня 1566 року під час військового походу на Угорщину. Його смерть приховували від солдатів упродовж 40 днів. Тіло падишаха (без серця і нутрощів) забрано до Константинополя і поховано біля Роксолани в мавзолеї, збудованому на подвір'ї мечеті Сулеймана.
Родинне життя
Як мусульманин Сулейман міг мати 4 дружини та стільки наложниць, скільки міг утримувати:
Ім'я його першої дружини Фюлане. Одружився з нею у 1511 році, під час перебування у Кафі. Вона народила йому сина Махмуда, який помер під час епідемії віспи 29 листопада 1521 року. В житті Сулеймана вона не відіграла значної ролі, згодом померла.
Друга його дружина називалася Гюфем Султан (Güfem Sułtan). Її сином був Мюрад. Він також помер під час епідемії віспи 10 листопада 1521 року. Гюфем була задушена за наказом Сулеймана у 1562 році.
Третя — Махідевран, була більш знана як Gülbahar (Весняна троянда). Після смерті Махмуда її син Мустафа (правитель провінції Маніса з 1533) початково був названий Сулейманом наступником. Він був страчений за наказом султана, коли Сулейман почав побоюватися його популярності і впливу на армію.
Четвертою дружиною Сулеймана була Хюррем Султан (Hürrem Sultan), у Європі знана як Роксолана.
 Зв'язок Сулеймана й РоксоланиСулейману І Роксолана була подарована як невільниця пашею Ібрагімом.
Роксолана була великим коханням султана. Перший син Сулеймана і Роксолани народився у 1521 році. Сулейман адресував їй свою любовну поезію. У 1530 році відбувся шлюб Сулеймана і Роксолани та гучне весілля. Роксолана запропонувала побудову мечеті, що носила ім'я Сулеймана. Ця ідея була реалізована придворним архітектором Сінаном. Свій великий вплив на султана Роксолана використовувала для політичних інтриг, впливала на зовнішню політику, листувалася з Бона Сфорца та Сигізмундом II Августом. Брала участь у визначенні наступника трону: в результаті її інтриг, син Роксолани Селім, після смерті батька посів трон як Селім II.
Після смерті Роксолани навесні 1558 року Сулейман І проводив діяльність, присвячену її пам'яті. Збудував в імперії велику кількість об'єктів, присвячених її пам'яті. Сулейман І та Роксолана були поховані в одному склепі. Започаткований Роксоланою період впливу дружин султанів на їх чоловіків отримав назву правління султанш — в чому вбачають одну з причин занепаду Османської імперії.
Діти
Сулейман мав загалом щонайменше 11 дітей, з яких більшість померла в дитинстві. Дорослого віку досягли:
Мустафа (Mustafa) (1515 — 1553) (син Махідевран)
Мехмед (Mehmed) (1521 — 1543) (син Роксолани)
Міхрімах (Mihrimah) (1522 — 1578) (дочка Роксолани)
Селім (Selim) (1524 — 1574) (син Роксолани)
Баязид (Bayezid) (1525 — 1562) (син Роксолани)
Джихангір (Cihangir) (1533 — 1553) (син Роксолани)
Існує переконання, що Сулейман найбільше любив свою єдину дочку Міхрімах. Роксолана маніпулювала султаном за допомогою дитини. Пізніше сама Міхрімах використовувала свій вплив на батька для досягнення власних цілей. У 1539 році її видали заміж за пашу Рустема, який пізніше став великим візиром. Сулейман збудував на її честь мечеть.
З-поміж синів батька пережив лише Селім. Інші загинули в ході боротьби за трон. Роксолана, плетучи інтриги проти Мустафи, домоглася його смерті (за наказом Сулеймана його було задушено). Легенда додає, що Джихангір помер з жалю за своїм братом (але насправді вмер через те, що Мустафа призвичаїв його до опію). Баязид, після невдалої спроби вбити Селіма, разом із 12 000 своїх людей переховувався в Персії. Скориставшись з допомоги ворога Османської імперії, став таким чином зрадником. Сулейман порозумівся з шахом Персії, в результаті чого, в обмін на 4000 золотих монет, прихильників Баязида було вбито, а його самого, разом із чотирма синами видано посланцям падишаха. Вирок смерті, виданий султаном, було виконано 28 листопада 1562 року.
Політика внутрішня
Сулейман I забезпечував протекцію поетам (Баки та ін.), художникам, архітекторам, сам писав вірші, вважався вмілим ковалем та особисто брав участь у відливці гармат, а також захоплювався ювелірною справою. Грандіозні споруди, створені в його правління — мости, палаци, мечеті (найзнаменитіша — мечеть «Сулейманіє», друга за величиною в Стамбулі) стали зразком османського стилю на сторіччя вперед. Безкомпромісний борець зі хабарництвом, Сулейман суворо карав чиновників за зловживання; він «завоював прихильність народу добрими справами, будував школи, але був безжалісний тиран: ані спорідненість, ані заслуги не рятували від його підозрілості та жорстокості».
Сулейман I Пишний в культурі
У 1599 році у Лондоні з'явився перший в Європі літературний твір, присвячений цьому правителю: The Tragedie of Soliman (Трагедія Сулеймана).
Сулейман І є головним героєм популярного турецького серіалу «Величне століття. Роксолана».
1811 — Маркіян Шашкевич, український письменник, поет, культурно-громадський діяч, голова «Руської трійці»;
1814 — Адольф Сакс, бельгійський майстер духових інструментів, винахідник саксофону;
1860 — Ігнацій Ян Падеревський, польський піаніст-віртуоз, композитор, політик;
1861 — Джеймс Нейсміт, канадський вчитель фізкультури, винахідник гри в баскетбол (1891);
| |
|
| |
| Всього коментарів: 0 | |
| Вхід на сайт |
| Пошук |
| Календар |
| Друзі сайту |
